Основні техніки художнього оформлення Петриківським розписом

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ІСТОРІЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ

1.1 Історія виникнення та розвитку Петриківського розпису

1.2 Визначні майстри Петриківського розпису

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. МАЛЮВАННЯ КАРТИНИ НА ДОЩЕЧЦІ

2.1 Вибір матеріалів та інструментів

2.2 Складання композиції твору

2.3 Технічні прийоми виконання

2.4. Технологічна послідовність виготовлення виробу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Українська традиційна народна культура завжди відігравала роль національної. І тому не варто забувати свою культуру. На нашу думку Петриківський розпис завжди актуальний. Петриківський розпис можна широко застосовувати в інтер’єрі, в побуті. Славним петриківським розписом цікавилися дуже багато визначних майстрів. Такі як Т. Пата, Н. Білокінь, Г. Прудникова та інші. За своє життя вони зробили великий внесок у розвиток петриківського розпису. Вони створили величні, монументальні композиції. Характерне сполучення елементів у петриківському розписі розгорнуті до глядача та профільне розташування.

Об’єкт – художній розпис по дереву.

Предмет – виконання дощечки з елементами художнього розпису.

Мета – розробити та виконати композицію з елементів орнаменту Петриківського розпису, згідно з законами композиції. Також зробити історичний ракурс та проаналізувати творчість видатних майстрів Петриківського розпису.

Завдання :

-  розглянути історію виникнення та розвитку Петриківського розпису;

-  проаналізувати внесок видатних майстрів Петриківського розпису;

-  розробити ескіз у кольорі та перенести на дощечку.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ІСТОРІЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ 1.1 Історія виникнення та розвитку Петриківського розпису

На Україні раніше були дуже поширені настінні розписи. Хати розписували там, де були білені стіни — готове тло для розписів. На півночі України, у поліських селах, у Карпатах, де всі будівлі робили з дерева, не обмазуючи потім глиною і не білячи, настінних розписів не було зовсім. В інших місцевостях вони були поширені нерівномірно. Особливо багато займалися ними в Хмельницькій, Одеській та Дніпропетровській областях, в різних районах розписи мали свої особливості, причому нерідко відрізнялися навіть розписи сусідніх сіл, і це свідчить, що на землях України вони побутували з давніх часів. У наш час розписи майже зникли. Однак традиції народного декоративного живопису живуть і успішно розвиваються і тепер. Адже, крім настійного розпису, існували також інші його різновиди: на Україні повсюдно розмальовували олійними фарбами дерев'яний посуд, головним чином тарілки; меблі — мисники, полиці, весільні скрині; вози, сани, кіпські дуги, навіть деякі сільськогосподарські машини, можливо, найнатуралістичніший з-поміж багатьох осередків декоративного малювання на Україні. І в минулому, і тепер майстри в Петриківці змальовували квіти, фрукти, ягоди такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до природної форми, до природних кольорів, а головне — до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно вималювані прожилки на кожній пелюстинці квітки, загострені краї листочків, усілякі вусики й пагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але все це — не копіювання. Кожен майстер вкладав у розпис своє фантастичне бачення царства квітів. Ось чому у них не просто троянди, настурції чи мальви, а своєрідний синтез усього привабливого, що є у царстві флори. Деталізація відбувалася не шляхом відтворення родових, видових чи окремих рис, а типових, загальних подробиць, які мали декоративний характер. Умовність — одна з найважливіших прикмет декоративного мистецтва. З особливою силою вона виявляється в розписах.

Мальовниче село Петриківка на Дніпропетровщині славиться народними майстрами декоративного розпису. Мистецтво малювання має тут глибоке коріння. У XVIII ст. на ці землі прийшли запорізькі поселенці. Вони почали будувати світлі саманні та глиняні хати, побілені крейдою, підведені кольоровою глиною. Декоративний розпис на Придніпров'ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованої хати. Однак на Придніпров'ї йому притаманні особлива неповторність, самобутність, В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі. Недаремно квітка й калина є основними мотивами декоративного розпису Придніпров'я. В ньому легко пізнаються рожа і півонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк - ймовірний прообраз славнозвісної петриківської "цибульки". Найранішою формою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання.

Про його своєрідність дає уявлення ряд акварельних копій, виконаних художницею Є.К. Евенбах у 1911 та 1913 рр. на замовлення академіка Д.І. Яворницького. Стінопис був поширеним і в інтер'єрі (насамперед розпис комина печі), і в екстер'єрі (хата, клуня, льох), що утворювало єдиний декоративний ансамбль садиби. Виконувався розпис тонким пензлем, очеретинкою, трісочкою, пучками пальців по мазаному ґрунту стіни. Спочатку використовувалися рослинні та мінеральні барвники. Пізніше, коли розпис перейшов на папір, їх замінюють анілінові фарби на яєчній основі. Колорит розпису будується переважно на градаціях трьох кольорів: червоного, жовтого (жовто-зеленого) й синього. Стриманість декоративного начала і в той же час барвисте розмаїття квіткових форми визначає стилістичну систему придніпровського розпису. Проте можна виявити й стилістичні особливості його в окремих селах. Так, у селі Мишурин Ріг, де найбільш поширеним був розпис по дереву, гама більш сувора. В селах, розташованих біля річки Самари, Спаському, Василівці, малюнок крупний, з ясно виявленим трьохквіттям. Розпис Петриківки й близьких до неї Могилева і деякою мірою Шульгівки відзначається особливою конкретністю й різноманітністю декоративних мотивів, свідчить про наявність сталої художньої традиції. Подальшим етапом придніпровського розпису стала широко відома "мальовка" - розпис на папері. У ній, як і в декоративному стінопису, ясно виступає традиційна особливість - образне осмислення рідної природи і її декоративна інтерпретація. Репродукції найдавніших зразків декоративного розпису Придніпров'я, що експонувалися на першій ретроспективній виставці "Петриківський розпис. Джерела та сучасність", розкривають багатство й глибину тієї художньої традиції, на основі якої склалася своєрідність Петриківки - визначного центру художнього розпису України.

1.2 Визначні майстри Петриківського розпису

Одним з найбільших осередків народного декоративного розпису здавна було село Петриківка на Дніпропетровщині. Тут займалися всіма видами народних розписів, перелічених вище, а місцеві народні художники малювали, крім того, олійними фарбами і сюжетні народні, картинки—«Весілля», «Наталка Полтавка з Петром», «Москаль-чарівник», «Цигани», «Побачення біля криниці» тощо. їх раніше можна було бачити у кожній хаті, а в багатьох вони збереглися і тепер. Ці сюжетні картинки-сценки мали неабиякий вплив на творчість петриківських майстрів народного розпису, зокрема на одну з найталановитіших майстринь Петриківки — Надію Білокінь.

У Петриківці було розвинуте також килимарство і ткацтво, всі жінки вишивали, причому, мабуть, у жодному селі не було створено стільки оригінальних малюнків для вишивки, зокрема рушників, як тут. Займалися і витинанками — вирізуванням і аплікацією з кольорового паперу.

Та понад усе славилася Петриківка своїми яскравими, життєрадісними мальовками. Петриківчанки цілими лантухами носили їх на базар. Найбільше мальовок продавали навесні, перед святами, коли всі білили й обновлювали свої хати. Петриківські базари у цей час — надзвичайне видовище. Усіма кольорами райдуги розцвітали намальовані на папері великі й малі квіти та цілі букети; ніби квіткові гірлянди, тріпотіли на вітрі вузенькі паперові «стьожки», вкриті орнаментальними фризами, що їх клеїли ні¹ горизонтальні виступи печі у кожній петриківській хаті; майоріли зубчасті довгі розписані «лиштви», якими оздоблювали так звані зрубики — поперечні дошки стелі, від чого хата ставала особливо ошатною.

Інтер'єр петриківської хати був насичений яскравими чистими кольорами (адже мальовані квіти цвіли у петриківських хатах цілорічно). Завдяки цьому у жителів Петриківки виховувалася любов до декоративного живопису, і не тільки любов, а й уміння поводитися з фарбами, знання прийомів малювання і традиційних орнаментальних мотивів — розмаїтих квітів, пуп'янків, ягід, листочків тощо.

Цікаво про це розповідає найстаріша петриківська майстриня Параска Миколаївна Павленко (нар. 1881 р.)— мати відомих монстрів петриківського розпису, нині заслужених майстрів народної творчості УРСР Віри Павленко та Галі Павленко-Черничепко, що живуть і працюють у Києві. Коли Параска Миколаївна у .20-х роках робила «стьожки» для печі, то вона сама, розмічаючи орнамент на смужці паперу, малювала зелені листочки і стебла, старша Віра виводила червоні квітки, менша Галя «затикувала» сині ягоди винограду, а трирічний син Василько теж не сидів без діла — клав стьожки на черінь, щоб сохли. Тут, як і всюди у Петриківці, вся сім'я брала участь у малюванні, адже потреба в мальовках була така велика, що продавалося все, скільки б не зробили. У її розписах немає якихось живописних тонкощів, але є головне — вони щирі й безпосередні. Вона, малює так, як малювали у Петриківці в довоєнні роки й раніше її твори, навіть зроблені в останній час, є взірцем старої, традиційної петриківської школи розпису, від якої більшість сучасних петриківських майстрів відходить у своїй творчості все далі й далі.

У роботах Параски Миколаївни Павленко, як і в творах інших найстаріших майстрів Петриківки, зберігається ще багато спільного з давніми настінними розписами. Рослинні мотиви у них завжди легко лягають на білу поверхню паперу. Елементи розпису — квітки, які вона ніколи не робить завеликими, листки, пуп'янки, ягідки, грона винограду ніби «купаються» на білому тлі. Спокійна, врівноважена вдача Параски Миколаївни відчувається у характері оздоблення її хатини. Вона симетрично розташовує квітки на стінах, групуючи їх навколо великого паперового килимка, вікна, невеличкого панно з пташками, намальованого на фанері. Така ж урівноваженість і симетрія композиції та колірних плям притаманна і її роботам. Життєрадісний, лагідний, спокійний характер майстрині виявляється у них повною мірою. Незначну асиметрію вона допускає лише для поодиноких вертикально орієнтованих квіткових мотивів. Улюблена композиція Параски Павленко — горизонтальне прямокутне панно чи килимок з центральним полем і вужчою чи ширшою облямівкою. Якщо на килимку майстриня малює птахів, то вони сидять, повернуті головами один до одного, ніби дзьобаючи ягоди винограду,— традиційна, дуже давня композиція народного мистецтва. Якщо ж зображує на ньому лише квіти, то обов'язково вміщує у центрі більшу квітку (завжди круглу, вона взагалі полюбляє круглі квіти), навколо якої вже компонує трохи менші квіти, листя й пуп'янки. Характерно, що майстриня ніколи не з'єднує їх спільними стеблами, почуття цільності, єдності композиції досягається завдяки їх розміщенню. Параска Павленко уникає різких контрастів, а також великих локальних кольорових плям. Тому навіть найбільші квіти у неї ніколи не бувають важкими: вправно орудуючи пензликом, вона кладе мазки не щільно, між ними завжди проглядає біле тло, і це вносить у розписи майстрині мереживну прозорість і легкість. Колірні контрасти (Параска Миколаївна користується завжди п'ятьма чистими аніліновими фарбами — червоною, малиновою, синьою, зеленою і жовтою, ніколи не змішуючи їх) вона пом'якшує тим, що центр квіток робить жовтим. Відіграючи лише допоміжну роль, жовтий колір ніби поєднує елементи розпису, викопані теплою червоною і холодними зеленою, синьою та малиновою фарбами.

Коли хвалиш її роботу, Параска Миколаївна а притаманною їй щирістю і скромністю доводить, що вона звичайна собі майстриня, а от справді гарні майстри були Тетяна Пата та Оришка Пилипенко, що померли кілька років тому, та Надія Білокінь (1893— 1981), яка жила у сусідньому Радселі. Весело й дотепно вона розповідала, як серед усіх жінок, що виносили на базар мальовки, ніхто не міг продати свої речі швидше за Оришку Пилипенко чи Надію Білокінь. Звичайно, розповідь Параски Миколаївни викликала бажання поїхати і до Надії Аврамівни Білокінь. Коли збираєшся відвідати таких літніх людей, як Параска Миколаївна Павленко або ж Надія Аврамівна Білокінь, то бере деякий острах: чи залишилось у них щось від колишньої сили, енергії, таланту; чи не доведеться зустріти настільки немічну й далеку від усього того, чим були наповнені її молоді роки, людину, що нічого, крім болю за неї і жалю на руйнівну невмолимість часу, не відчуєш. Та в Петриківці, мабуть, клімат якийсь особливий, а може, це творча робота не дає старіти людям, але побоювання виявились марними. Більше того, зустрівшись з Надією Аврамівною Білокінь і познайомившись з її роботами останніх років, ми були вражені темпераментом і енергією, творчою наснагою, розкутістю і свободою письма.

За 1979 ріку майстриня виконала близько 100 великих, па повний формат ватманського паперу, малюнків, серед яких є і суто декоративні, квіткові композиції, і сюжетні сцени. Вже само число цих творів, зроблених протягом такого короткого часу, свідчить, що здатність творчо працювати у Надії Аврамівни Білокінь з роками не тільки не зменшувалася, а, можливо, навіть зростала, збагачена життєвим досвідом, багаторічною творчою практикою. Надія Аврамівна саме сиділа надворі біля хати і щось шила без окулярів. Висока, ставна, гарна жінка з уважними й гострими очима, досить стримана у поводженні і не дуже балакуча, вона виглядала значно молодшою за свої роки, і в рухах, і в розмові її відчувалася прихована, якась молода енергія. Хата на самому краю села, туди можна дістатися лише пішки — глибокі піски не дають проїхати легковій машині. Але місце там чудове — все близько: сосновий ліс, що напоює пахощами повітря, робить його цілющим, і зелені луки з невеличкими озерами-старицями, що весною вкриваються пишним різноцвіттям, а головне — навколо стоїть глибока тиша, просто дивовижна, як на наш механізований вік. Як і Параска Павленко, Білокінь прикрасила дві невеличкі кімнатки своїми малюнками. Але на відміну від хати Параски Миколаївни, що додержується традиційних петриківських «норм» оздоблення інтер'єру, тут розміщені густо одна біля одної не лише квиткові декоративні композиції, серед яких є дуже гарне і незвичне панно у^: вигляді величезної розетки (с. 7), а й сюжетні картини із зображеннями закоханих пар, циган тощо. Відчувалося, що майстриня живе цим, любов до ясних, свіжих барв переповнює її єство, що спілкування з цим святковим світом просто необхідне їй, це частина її буття, її світу справжнього Митця. Надія Аврамівна Білокінь прожила нелегке життя. Початок війни застав її з п'ятьма дітьми неподалік від кордону у Бессарабії, куди її чоловіка у 1940 р. направили працювати. Його у перші ж дні війни мобілізували, з фронту він вже не повернувся, а Надія Аврамівпа з дітьми кілька місяців добиралася до рідних місць. За роки війни їй довелося близько ЗО разів змінити місце проживання і перебиратися з дітьми на нове місце. Та й у післявоєнні роки вона не відразу змогла придбати цю невеличку хатку, де жила до 1981 року. Тільки людина з надзвичайно сильним характером здатна вистояти у таких умовах, витримати, не заплутатись У матеріальних труднощах, у турботах повсякденного життя. На щастя, ця талановита майстриня, одна з найцікавіших представниць українського народного розпису, виявилася саме такою мужньою і міцною духом жінкою.

Малювати Надія Аврамівна почала зовсім маленькою дівчинкою. Розповідала, що ляльками гралася і для них – малювала. До школи її так і не віддали, сім'я була бідна. Мати ткала килими, дочка їй допомагала. Згадує, що килими мати робила чорні, з червоними квітками, а вовну для них вони фарбували самі. Надійна рано пішла в найми. Коли приїжджала додому, малювала цілі дні мальовки, навіть уночі сиділа при гасовій лампі. Які вони були, ті найдавніші роботи, ми ніколи вже не довідаємося. Однак відомо, що у перші голодні дореволюційні роки, коли мальовками, щоб прожити, займалася більшість жінок у Петриківці, цінувалися роботи саме Надії Білокінь та Оришки Пилипенко. Чим же вони так подобалися покупцям і, безсумнівно, іншим малювальницям? Адже якихось особливих тонкощів, детальної виписаності квітів і листочків у них не було. Явдоха Яківна Клюпа (нар. 1921 р.)., яка ще дівчинкою ходила до Надії Білокінь вчитися робити мальовки (це був-кінець 20-х-років), розповідає, що в той час і Білокінь, і Оришка Пилипенко малювали пензликами, зробленими з пір'їн, узятих з крил курки; ними робили тонкі лінії і дрібніші деталі, квіток, а рогозом малювали самі квіти та листя; ягідки «тикали» рогозом або пальцем. За словами Явдохи Клюпи, все намальоване рогозом було «наляписте і грубе». Звичайно, остання оцінка зроблена рже з позицій смаків сьогоднішнього дня, майстринею, яка досконально; володіє, як і всі сучасні майстри, у Петриківці, технікою письма м'яким пензликом з котячої шерсті, що дає найтонші, завтовшки майже в один волосок лінії, і саме в цій віртуозності, майстерності мазка, викінченості розпису Явдоха Яківна вбачає найвищий зміст, найвищу його якість. У той час, тобто наприкінці 20-х — на початку 30-х років, так, як Білокінь, рогозом і пір'їною малювала більшість майстринь, і тому оцінка їхніх розписів сучасниками, мабуть, виходила з якихось інших критеріїв, тим більше, що відсутність чи, навпаки, наявність; детальної, прямо-таки ювелірної розробки декоративних мотивів у петриківських розписах не може бути мірилом їхньої художності, швидше тут можна говорити про високу ремісничу вправність, що характерно для робіт петриківських майстрів останніх десятиліть. Так чим же все-таки могли вирізнятися з-поміж інших мальовки Надії Білокінь?

Справа, очевидно, в тому, що роботи Білокінь завжди мали чітке власне художнє обличчя. Вона володіла просто дивовижною здатністю до варіацій. Надія Аврамівна, мабуть, не зробила за своє життя і двох цілком однакових малюнків. Вона не лише легко змінює старі, відомі всім квіткові мотиви, а й створює нові, беручи багато від природних форм, але трансформуючи їх так, що вони вплітаються у декоративні композиції легко й .невимушено, як уже давно відомі. Це дивувало і захоплювало односельчанок, адже, освоївши досить швидко техніку розпису, вони все життя малювали лише кілька однотипних традиційних квіток, ягідок, листочків, укладаючи їх здебільшого в чотири незмінні композиційні схеми — окрему квітку з листочком, фриз (хвиляста стеблина з листям, ягідками та квітками), що його малювали на стьожках для печі і лиштвах, якими оздоблювали полиці, сволок і «зрубики» на стелі, закінчений вертикальний мотив типу квітнучого дерева (вміщуваний на так званому дзеркалі печі — центральній окрасі її), та горизонтальний килимок із симетрично укладеними квітками, що групуються навколо центрального мотиву. У паперових рушниках, яких багато виготовляли для окраси вікон, поєднувалися вже знайомі елементи фриза та окремої квітки з листям чи букета. Білокінь же весь час малює все нові й нові варіанти квітів. З нею у цьому рівною була хіба що Оришка Пилипенко. І вже ніхто з петриківських майстринь не міг зрівнятися з Надією Білокінь у вмінні знаходити все нові композиції для своїх розписів. "Особливо яскраво ця. її здатність компонувати виявлялася в роботах над горизонтальними прямокутними килимками.) До того ж Надія Аврамівна була на той час єдиною жінкою у Петриківці, яка вміла малювати не лише квіти, а й різні сюжетні картинки, дуже популярні серед місцевого населення,— «Роман і Оксана», «Дівки», «Наречена», «Засватана дівчина» і найскладнішу з них—«Весілля». В останній сцені вона малювала завжди запряжену парою коней бричку, на якій сидять молоді, дружки, боярин, музики.

У Державному музеї народного декоративного мистецтва УРСР зберігається кілька сюжетних творів Надії Білокінь початку 30-х років. Це все кольорові малюнки, виконані на невеликих аркушах паперу. Манера їх виконання зовсім інша, ніж пізніших її творів, особливо зроблених в останні роки, але деякі сюжети, з'явившись у її творчості тоді, не зникають, до них вона звертається постійно. Такими, наприклад, є малюнки, де бачимо дівчат в українському одязі («Засватана дівчина», «Дівчата біля калини», «Наречена» тощо). Тут уже бачимо остаточно знайдену виразну схему профільного зображення жіночої постаті — величної, огрядно-пишної, спокійної і гордовитої. Подібні зображення жінок пізніше з'являться й у деяких інших петриківчанок, зокрема у Віри Павленко, Ганни Ісаєвої, у витинанках Ганни Гречанової. Одним з кращих найраніших жіночих зображень Надії Білокінь є «Наречена» (1931 р.). Точний, сміливий, упевнений малюнок, виконаний пером, а потім розфарбований, свідчить не лише про великий хист майстрині, а й про те, що цей мотив уже став для Надії Аврамівни звичним. Композиція іншого малюнка «Дівчата», де бачимо двох дівчат обабіч куща калини (майстриня зображує його у вигляді великої гілки з кетягами калини), ще не раз зустрінеться як у пізніших творах самої Білокінь, так і деяких інших майстрів. Серед давніх робіт Надії Білокінь є також зображення вітряка, до якого вона зверталася не раз і в післявоєнні роки. Це традиційний для петриківських розписів мотив. Вітряка, наприклад, бачимо на перемальовці настінного розпису ще дореволюційного часу, яка зберігається у Дніпропетровському історичному музеї. Такі малюнки були звичними для петриківців, можливо, тому, що здавна майже у центрі села стояло кілька вітряків, а в сюжетних зображеннях петриківчани завжди цінували елементи й деталі, які мали певний місцевий колорит. Він відчувається на малюнках Надії Аврамівни в одязі дівчат і в присутності деяких побутових деталей. Цікаво, що на початку 30-х років Надія Білокіиь ще не поєднувала сюжетні зображення з декоративними малюнками квітів.

Вона нерідко просто відтворювала аквареллю чи саморобною темперою сюжети дуже поширених тоді картинок, написаних олійними фарбами місцевими художниками, виконуючи їх площинно, з виразним контуром, тобто намагаючись перевести їх у звичну для себе декоративну манеру. Від прообразу-оригіналу тут залишились хіба що досить натуральні дерева з чорними стовбурами, які у пізніших роботах Білокінь зникнуть зовсім. На цей час припадають також спроби Білокіпь передати куточок знайомого сільського пейзажу з озером, з качками, що хлюпочуться у воді. Цікавість майстрині до навколишнього світу, намагання відтворити па папері те, що її вразило чи зворушило, залишились у Надії Аврамівни на все життя.

У 1935 році Білокінь з Тетяною Патою, Оришкою Пилипенко, Ганною Ісаєвою (тоді ще Пилипенко) та Галею Павленко працювала в Центральних експериментальних майстернях у Києві, куди її разом з найталановитішими народними майстрами запросили для підготовки Першої української виставки народного мистецтва. Білокінь у Києві уперше в житті побачила павичів. Розповідала, що вони вразили її своєю красою: «Як розпустили хвости — замигтів увесь двір. А павички невбрані. Намалювала тоді вперше павича. Пимін Михайлович Рудяков малюнок завів під скло, все людей до мене водив, показував». Зображення павича стало одним з найулюбленіших у Надії Аврамівни. І яких тільки дивовижних, казкових птахів з пишними хвостами відтоді вона не малювала!

Праця в експериментальних майстернях, а головне — спілкування з іншими талановитими майстрами розпису, серед яких були Параска Власенко, Марія Примаченко та інші, підтримка тодішнього директора Київського музею українського мистецтва П.М. Рудякова, який був ініціатором організації цих майстерень, що згодом були перетворені на Київський художньо-промисловий технікум, дали Надії Білокінь, також як і іншим майстрам, дуже багато. Вони ніби відчинили двері в широкий світ творчості, підняли, відірвали майстрів від буденності життя, звільнили час для творчої роботи.

І хоч Надія Аврамівна пробула в Києві всього три тижні (на довше вона по могла лишити п'ятьох малих дітей), зв'язок її з майстернями па цьому не припинився. Кілька років підряд, аж до від'їзду 1940 р. з чоловіком у Бессарабію, вона одержувала замовлення і відвозила малюнки до Києва.

За участь у Першій виставці Українського народного мистецтва 1936 р., а також у Декадній виставці українського мистецтва в Москві того ж року Надії Білокінь, як і всім петриківчанкам, що працювали разом з нею, було присвоєно почесне звання заслуженого майстра народної творчості УРСР, нагороджено Дипломом 1 ступеня і грамотою. Це окрилило майстриню, стало великим стимулом для її дальшої творчої діяльності. Додержуючи давніх традицій народного петриківського розпису, Н.А. Білокінь виросла в надзвичайно своєрідну народну художницю; поряд з якою у сучасній Петриківці, де тепер на фабриці художніх промислів «Дружба» та експериментальній майстерні Художнього фонду УРСР працює близько 100 молодих і середнього віку здібних майстрів, що віртуозно володіють технікою темперного і підлакового олійного розпису, ми все ж нікого не можемо поставити. Талант — це передусім яскрава індивідуальність, оригінальність стилю навіть тоді, коли це не професійний художник, а народний майстер, який творить у руслі традицій свого осередку, не ламаючи і не відкидаючи їх. І показово, що серед сучасних майстрів, що живуть і працюють у Петриківці, можливо, лише твори Надії Аврамівни Білокінь не потребують підпису — їх не сплутаєш з роботами якоїсь іншої петриківчанки чи петриківпанина.

Чи не найвизначнішою рисою творчості Надії Білокінь є невпинна здатність її до змін, руху, розвитку, але розвитку такого, при якому зберігаються всі кращі здобутки минулих років. Митцеві, художнику-професіоналу чи народному майстрові, важко об'єктивно оцінити свою творчість, зрозуміти свої сильні і слабкі сторони. Для цього потрібне певне відсторонення автора від своїх творів, ніби погляд на себе збоку. А це під силу хіба що одиницям. Чи. володіє цією здатністю Надія Аврамівна? Було замало часу, що познайомитися ґрунтовніше з нею як з людиною, але здається. що Невпинна висхідна лінія її творчого розвитку завдячує скоріше неусвідомленій, але цілком безпомилковій художній інтуїції майстрині. Це не виховується ні школою, ні порадами, а дається від природи, як дар співати, писати музику, складати вірші. Згадаймо ранні твори Надії Білокінь. Як ми вже говорили, наприкінці 20-х — на початку 30-х років творчі спрямування майстрині нагадують річку, що розділилася на два паралельних русла, які не з'єднуються. Це декоративні квіткові мальовки, які вважалися одними з кращих у Петриківці, де знавців цієї справи вистачало, і сюжетні малюнки, пейзажні замальовки та жанрові сценки — своєрідна графічна розробка місцевих народних картинок. Традиційні народні картинки, виконані олійними фарбами, цікаві своїм іноді наївним і не завжди вмілим, але щирим намаганням показати сюжетні сценки в усій життєвій правді, повноті побутових подробиць. Колорит їх був здебільшого стриманий, неяскравий, далекий від декоративної дзвінкості фарб народних квіткових розписів. У ранніх сюжетних роботах Надії Аврамівни ця зворушливість живописного примітиву зникає, а натомість у них ще не з'являється та мажорна пісенність вільного, розкутого кольору, яка є у її декоративних квіткових композиціях і яка па повну силу зазвучить лише у пізніших роботах 60-х і особливо 70-х років.

Ранні роботи Білокінь сюжетного плану — це ще по суті просто розфарбовані малюнки, де зображення розміщується на нейтральному білому тлі аркуша без будь-якого оточення, лише з кольоровою смугою «землі» внизу. Однак у них проявляється нова риса, яка збережеться й у пізніших творах Білокінь і яка вигідно відрізнятиме їх від народних картинок, виконаних олійними фарбами. Навіть найменші її малюнки характеризує відчуття монументальності зображуваного. Досягає цього Білокінь, уміло зіставляючи великі елементи з дрібнішими деталями, гранично узагальнюючи форму й відкидаючи все несуттєве, другорядне, але так, що простота її малюнків ніколи не виглядає спрощеністю.

Велике значення має також те, що у кожній сцені — зображенні весільної брички, нареченої з дружками, зустрічі закоханих тощо — Білокінь ніколи не йде шляхом полегшеного, здрібненого, оповідного трактування, вона з граничною серйозністю передає значущість події, створюючи піднесений образ символічного змісту.

З роками вигляд сюжетних творів Надії Білокінь поступово змінюється. Зникає сухувата графічність зображень, наростає роль кольору в композиціях, посилюється їх декоративне начало. Починають усе більше зближуватися декоративно-орнаментальна і смислово-сюжетна лінії у творчості Білокінь, про які ми згадували вище. Це можна легко простежити на її улюблених сценах весілля, створених протягом майже 50 років. Твори Білокінь збільшуються за розміром. Тепер Надія Аврамівна працює переважно на великих аркушах, у зв'язку з цим збільшується і розмір зображених груп. У варіантах «Весілля», виконаних на початку 60-х років, бачимо бричку з молодими й святково вбраними дружками та боярами. Новим мотивом тут є музика з бубоном чи гармошкою, а також пучок червоного дивно, що його тримає одна з дружок. Дивень — обов'язкова, ритуальна приналежність весілля на Дніпропетровщині. Робиться він із спеціально приготовленого тіста, що певним способом накручується на довгі очеретини і .так печеться, а потім (це характерно саме для Петриківки) фарбується у червоний колір. Напікають дивнів на весілля іноді більше сотні, щоб вистачило всім гостям. По боках композиції, надаючи їй ще більшої святкової піднесеності, з'являються кущі калини з яскравими величезними, з голову коня, який везе весільну бричку, кетягами, що ніби переходять сюди з декоративних квіткових композицій. Однак це не механічне поєднання на одному аркуші сюжетного й орнаментального начала. Весільні гості, святково вбрані коні, навіть бричка стають яскравішими, живописнішими. Більшого значення набуває колір, а не лінійний малюнок, зменшується роль контура, що раніше старанно обрисовував зображення, ніби створюючи площину для локальної колірної плями. І вже зовсім дивовижні зміни відбуваються у роботах Надії Білокінь, виконаних в останні роки. Здавалося б, вона користується тими самими прийомами, технікою розпису і матеріалами, що й інші петриківчанки, які робили свої мальовки у 20-х і 30-х роках нашого століття. Той самий білий папір, ті ж анілінові (малинова, зелена, синя або фіолетова, жовта) фарби, розмішані на жовтку, ті самі саморобні пензлики. Навіть серед казково-фантастичних квіткових мотивів, що їх Надія Аврамівна створює з великою легкістю, часто натрапляємо на звичні для петриківського розпису «цибульки», двоколірні «яблучка», кетяги калини й грона вино граду тощо. Начебто все, як раніше, звичний набір атрибутів традиційного петриківського розпису, але як невпізнанно змінила ся сама площина аркуша! Вся поверхня будь-якого з її останніх творів, незалежно від того, чи це суто декоративні килимки, заповнені рослинними мотивами, або композиції з новими варіаціями знайомого вже нам «Весілля», зустрічі закоханих («Роман і Оксана»), чи укомпоновані у круглі обрамлення портрети або серія зображень весільних «циган»,— усюди поверхня аркушів мерехтить, пульсує, переливається. Відчуття наповненості життям і рухом Надія Білокінь створює не зовнішніми прийомами — експресією ліній, поз чи жестів людей, вигнутістю стебел рослин. Вона взагалі не любить вести пензлем по поверхні аркуша. Надія Аврамівна усі зображення ліпить дуже легкими, короткими й енергійними ритмічними мазками, кладучи поряд мазки фарб різного кольору; ми нерідко бачимо, як зображення ніби вбирає складові частини спектра, і від їх зіставлення залежить загальний колорит творів, дуже різноманітний, але завжди чистий, прозорий, ніби освітлений променями сонця. Колір стає головною зброєю майстрині, він пронизує кожний сантиметр її аркушів, розлітаючись міріадами бризок-мазків по їхній поверхні.

Хоча майстриня працює на чисто білому папері, ніколи його не тонуючи, білий колір, як нейтральне спокійне тло для розгортання квіткових чи сюжетних композицій, тепер зникає зовсім. Усе тло її малюнків, усі зображення набувають зовсім незвичної, небувалої динамічності, руху, трепетного життя.

Завдяки характеру свого письма, де кожен рух і дотик пензля, а з ним і слід його — мазок на папері є результатом свідомого, продуманого відбору, Білокінь досягає несподіваних і невідомих раніше для петриківського розпису ефектів. Наприклад, ритмічними групами мазків вона не лише малює тіло пташки,, а й передає відчуття польоту, рух її крил, а також і повітря навколо неї. Художниця не любить важких, щільних або великих локальних колірних плям. Вона їх просто уникає. У роботах її, створених в останні роки, з найбільшою силою виявився унікальний живописний дар майстрині. її радісна, життєствердна творчість, яка своїм корінням виростає з мистецтва народних петриківських розписів, ще і ще раз свідчить про невичерпність традицій народного мистецтва. Надія Білокінь — майстер одного покоління із славетною Тетяною Патою, хоч і молодша за неї на десять років. Вони обидві з бідняцьких сімей, обидві починали з простих мальовок, призначених для продажу, і їм обом Великий Жовтень відкрив шлях до творчості, що розвиває і збагачує не лише традиції їхньої рідної Петриківки, а й усього українського радянського народного мистецтва. Творам Тетяни Пати, яка викладала у передвоєнні роки в Петриківській художній школі і залишила після себе багато учнів і послідовників, притаманна на диво співуча лінія, майстриня любить зображувати реальні (але не натуралістичні) рослини, квіти і плоди, передані соковитими, інтенсивними фарбами. Для неї характерне, особливо у післявоєнні роки, тяжіння до збагачення кольору за допомогою тональних переходів, розтяжок і такого ущільнення квіткових композицій, що окремі їх елементи вже починають напливати, накладатись один на одного, створюючи ілюзію певної об'ємності.

Таким чином, ці дві найвидатніші майстрині Петриківки, кожна у свій спосіб розвиваючи традиції місцевого декоративного розпису, показують майстрам молодшого покоління, які глибини, які можливості для творчого пошуку криються у народному мистецтві.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. МАЛЮВАННЯ КАРТИНИ НА ДОЩЕЧЦІ

 

2.1 Вибір матеріалів та інструментів

Для того, щоб намалювати картину на дощечці потрібні такі матеріали та інструменти: фарби, декілька пензликів, клей ПВА, склянка для води, палітра, м'який олівець та циновка.

Гуаш - це фарба, яка легко розводиться з водою, швидко висихає на повітрі, добре лягає на папір, картон і з допомогою - на циновку.

Головний робочий інструмент для малювання - пензлики, плоскі та круглі з білячого хвоста, або кішки. Деякі художники користуються саморобними пензликами з білячого хвоста. Ці пензлики невеликого розміру (.N1:1-4).

Треба дотримуватись зазначених правил розміщення інструментів на робочому столі. Робоча ділянка повинна бути вільна. Тут розташовують матеріал, на якому будуть малювати, а також палітру та пензлики. Перед собою ставлять склянку або кладуть пластикову пластинку - палітру. З лівої сторони кладуть ганчірку для витирання пензликів. В правому куті стола розміщують фарби, підставку для пензликів. Усі предмети повніші знаходитись у межах витягнутої руки, щоб можна було легко дістати, не підіймаючись.

2.2 Складання композиції твору

Найцікавіший момент у даному творчому процесі — компонування деталей. І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворо підпорядковані суто декоративним принципам. Кущ, вазон наче розпрямлялися на площині стіни (або аркуша паперу, коли композиція виконувалась як панно), деталі не затуляли одна одну, всі елементи гармонізувалися — найчастіше за принципом симетрії.

Найпоширеніша схема композиції у петриківських розписах — еліпс. Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що в самому центрі розміщувалась найбільша квітка, дві квітки або два грона ягід. Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов'ян Придніпров'я. Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння, достигання плодів. У розписах такої натуралістичної школи, як петриківська, постійно розроблялися певні теми, а саме теми уславлення життя.

Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей. Найчастіше це була квітка, повернута голівкою до глядача, або напівпрофільні (злегка нахилені до переднього краю) чи цілком профільні зображення. Характерне сполучення елементів у петриківських розписах — розгорнені до глядача листочки і профільне розташування квітки. Композиція декоративно увиразнює букет, кущ, вазон. Півпрофільний чи профільний малюнок дозволяв підкреслити тужаві, гарно вигнуті лінії, особливо контурні. Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо. Обвідні лінії роблять малюнок петриківців, може, надмір чітким. Традиційно розписи виконувалися густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього. Отож обвідні лінії посилюють контрастність і пружність форми.

Звичайно, у цьому загостренні форми, у чистоті кольорів, у надмір чітких лініях відбилося прагнення до точності, абсолютної визначеності. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них все гранично й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному ритмі, один біля одного, а не один за одним. Жоден листок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і цілого йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускалося зайвого нагромадження, перенасичення.

Композиція - організація площини, при якій встановлюються закономірні, злагоджені відносини між площиною картини та зображенням.

У нашій роботі використано головний закон - закон цілісності. Цілісність - це якісний показник художнього твору, що синтезує його частини в єдине ціле. В кожному творі мистецтва є композиційний центр. Він вирізняється формою, кольором та збільшеним розміром в порівнянні з іншими елементами. Це те, на що звертається увага в першу чергу.

Так у нашій роботі центром композиції є зображення козака й козачки, котрі виділяється як формою так і кольором, і також вони зміщені в центрі кожної дощечки. У роботі є чіткий порядок в розташуванні та поєднанні елементів, немає певної асиметричності.

Лінії плавні, пластичні, чіткі. Це дає можливість підкреслити яскравість виробу. На картині намальовані трава і небо. Ракурс їх зображення говорить про динамічний рух на передній план. Завдяки іншим елементам, намальованим на картині, вона набуває повної своєї цілісності.

Вибір колірної гами

При виконанні малюнка ми будемо користуватися колірним кругом, який складається з 24-х кольорів, які виникають завдяки змішуванню жовтого, зеленого, синього.

Існує 4 групи гармонійних поєднань кольорів:

1. Однотональні - досягається додаванням в один хроматичний колір чорного або білого кольорів;

2. Споріднені - це групи кольорів жовто-червоних, червоно-синіх, синьо-зелених, зелено-жовтих кольорів;

3. Споріднено-контрастні - це групи зелено-червоних, жовто-синіх, червоно-зелених, синьо-жовтих кольорів;

4. Контрастні - це групи кольорів, розташовані у протилежних четвертях. У нашій роботі ми використовуємо споріднено-контрастні кольори.

2.3 Технічні прийоми виконання

Центром композиції є козак та козачка. Вони найбільші за розміром та виділяється завдяки яскравому кольору. Розташовані в центрі для того, щоб вільний простір на картині підкреслював її легкість та невимушеність.

Намальовані на картині хмари, створюють гарний ансамбль з погодою, таким чином робота набуває справжньої української витонченості.

  2.4 Технологічна послідовність виготовлення виробу

Робота виконана в такій послідовності:

- розробляємо ескіз;

- розфарбовуємо малюнок на папері;

- малюнок переносимо на підготовлене полотно (дощечку);

- розфарбовуємо полотно за допомогою фарби гуаш з додаванням клею ПВА;

- коли картина просохла, вставляємо її в рамку і надаємо товарного вигляду.

ВИСНОВКИ

Декоративний розпис на Придніпров'ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованої хати. Однак на Придніпров'ї йому притаманні особлива неповторність, самобутність, В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі. Недаремно квітка й калина є основними мотивами декоративного розпису Придніпров'я. В ньому легко пізнаються рожа і півонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк - ймовірний прообраз славнозвісної петриківської "цибульки". Найранішою формою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання. Славним петриківським розписом цікавилися дуже багато визначних майстрів. Такі як Т. Пата, Н. Білокінь, Г. Прудникова та інші. За своє життя вони зробили великий внесок у розвиток петриківського розпису. Вони створили величні, монументальні композиції. Характерне сполучення елементів у петриківському розписі розгорнуті до глядача та профільне розташування. В першому розділі курсової роботи в повній мірі висвітлюється історія розвитку петриківського розпису, і видатні майстри в цій галузі мистецтва, так як було у завданні курсової роботи.

В другому розділі розкривається вибір матеріалів та інструментів для виготовлення композиції, розглянуто, що таке композиція та складання самої композиції твору. Розглянуті технічні прийоми виконання, та описано технологічну послідовність виготовлення виробу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи. К.: Мистецтво, 1965. 64 с.

2.  Гнатюк М. Художні вироби з дерева в інтер’єрі народного житла українських Карпат і Прикарпаття ХІХ. першої половини ХХ ст. Дис.канд. мистецтвознавства /Львівська академія мистецтв. . Львів, 2000. - 170 с.

3.  Гринюк М. Декоративний народний розпис в інтер’єрі гуцульської хати (середина ХІХ - кінець ХХ ст.). Дис.канд. мистецтвознавства /Львівська академія мистецтв. . Львів, 1997. - 184 с.

4.  Кириченко М.А. Український народний декоративний розпис. - К.: Знання- Прес, 2006. - 228 с.

5.  Найден О. Орнамент українського народного розпису: витоки, традиції, еволюція. - К.: Наукова думка, 1989. - 162 с.

6.  Селівачов М. Українська народна орнаментика ХІХ-ХХ ст. (іконографія, номінація, стилістика, типологія). Дис.док. мистецтвознавства. . К.: вид-во НАН України, 1996. - 421 с.

7.  Тимків Б., Кавас К. Виготовлення художніх виробів з дерева: В 2 ч. Підручник. - Львів: Світ, 1996. - Ч. 2. Мозаїка. Випалювання. Розпис. - 144 с.

8.  Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ-ХVIII ст.). . К.: Либідь, 1992. . 192 с.

9.  Українська старовина: Із приватних збірок. Мистецтво Гуцульщини та Покуття. - К.: Родовід, 2002. - 360 с.