Навигация
Суспільство як предмет філософського знання
38216
знаков
0
таблиц
0
изображений
Тема: Суспільство як предмет філософського знання
План.
1. Суспільство, його історичне виникнення і суть.
2. Структура і функції суспільства.
3. Основні чинники суспільного розвитку.
4. Типологія суспільства.
5. Суспільство і особистість.
Список літератури
1. Суспільство, його суть, структура і функції.
Соціальна філософія - розділ філософського знання, що досліджує найбільш загальні характеристики суспільного життя, колективної людської діяльності, а також місце особистості в суспільстві. Суспільство є предметом багатьох наук, які називають соціальними науками (соціологія, політологія, демографія, соціальна статистика, економічні дисципліни, соціальна психологія, юридичні науки). Особливість соціальної філософії полягає у тому, що вона визначає фундаментальні основи і сенс існування суспільного життя, умови збереження цілісності і упорядкованості суспільства як єдиної системи. Крім того, в межах соціальної філософії осмислюється методологія наукового пізнання суспільного життя, узагальнюється досвід суспільних наук.
Основними питаннями суспільного буття людей є такі питання:
- у чому полягає основа суспільного життя?
- як виникло суспільство і як воно існує?
- за яких умов суспільство зберігає свою цілісність?
- які типи суспільств існували та існують сьогодні на планеті?
- як співвідносяться суспільство і особистість?
Історично суспільство виникає разом із виникненням людини. Перші об'єднання грунтувалися на кровно-родинних зв'язках, але з поступом історії, із зростанням населення, з ускладненням суспільного життя виникають перші соціальні структури (соціальна диференціація, право, мораль). Вони набувають власних законів розвитку, підтримують цілісність та єдність суспільства, забезпечуючи стабільність і можливість його саморозвитку.
Що ж саме спонукає людей жити і діяти сумісно? Щоб відповісти на це питання, філософи зверталися до історичного минулого. Стверджувалися найрізноманітніші, часто протилежні версії походження суспільства.
Серед чинників, що сприяли відокремленню людини від природи, зробили людей здатними до сумісного буття, називали такі:
- біологічний пріоритет людини: завдяки біологічній еволюції у людини сформувалися більш розвинені, ніж у інших вищих тварин, нервова система і мозок, завдяки чому людина отримала можливість жити більш складним, соціальним життям;
- біологічна неповноцінність людини: фізична, психологічна слабкість людей як біологічних істот зробила їх «неконкурентноспроможними» в природному середовищі, а інстинкти виживання і самозбереження штовхнули їх до об'єднання зусиль;
- природний поділ людських істот на активну частину, з сильним потягом до влади і панування, і таких, що схильні підкорятися;
- здогадливість і кмітливість прадавньої людини, що дало змогу їй знайти спеціальне знаряддя для задоволення власних потреб і потім удосконалювати їх в колективній праці;
- «соціальні інстинкти» людей, що перевищують стадні інстинкти тварин;
- природній альтруїзм, тобто схильність до безкорисливої турботи про інших і готовність жертвувати заради них;
- егоїзм і агресивність людей, для яких природним станом є війна «всіх проти всіх», звідси - небезпека взаємознищення і необхідність контролю за власними діями, що призвело до взаємної угоди, до суспільного договору між людьми;
- активність людини, завдяки її діяльної природи склалися об'єктивні причини об'єднання людей у суспільстві: праця створила людину і суспільство.
Попри всі розбіжності позицій щодо проблеми історичного виникнення суспільства, є три очевидності в людському бутті, які можна визнати як безумовні і безсумнівні риси людини і людського суспільства. Звідси можна припустити, що це і є основні чинники саморозвитку суспільства, що їх історичне становлення і було становленням і суспільства, і людини як суспільної істоти. Це тим більше вірогідно, що, крім вище згаданих версій виникнення суспільства, є ще одна - біблійна. Біблійний переказ створення людини вказує саме на ці фактори. Отже, основні чинники історичного саморозвитку суспільства:
а) трудова діяльність: людина активна і діяльна за своєю природою, праця і стала фактором єднання людей (за біблійною версією, праця - покликання людини, Бог вмістив людину в саду Едемському, «щоб обробляти його і доглядати його»);
б) колективність: людина є соціальною істотою, вона має дар спілкування, прагне до нього, не здатна сформуватися як людина на самоті («сказав Господь Бог: не добре бути людині одній...»);
в) духовність: людина здатна до пізнання, має свідомість і самосвідомість, в ній є прагнення до творчості, до свободи, добра, любові («сказав Бог: створимо людину за образом Нашим і за подобою Нашою»).
Жодний з цих чинників не є первинним щодо інших двох. Людська діяльність, суспільність і духовність розвивалися через взаємовплив і взаємне коректування одне одного. Так само не можна сказати, що було першим - людина чи суспільство. Становлення людини йшло як становлення суспільної істоти, а становлення суспільства - як розвиток саме людського суспільства.
У розумінні сутності суспільства саме цей аспект - співвідношення суспільства та індивіда є головним. У чому полягає основа суспільного життя, і з чого починати дослідження суспільства - з індивіда чи з тих соціальних зв'язків, в які він включений? Щодо цієї проблеми існують три основні інтерпретації: а) первинним є індивід: б) первинним є суспільство: в) первинною є єдність індивіда і суспільства: суспільство створює людину, а людина одночасно створює суспільство.
А. Класична європейська філософія, починаючи з XVII ст., розглядала суспільство в дусі «робінзонади»: вважалося, що суспільство почалося з окремого індивіда, з постаті ізольованої, внутрішньо самодостатньої людини. Вона розгортає свої природні обдарування, прикладає зусилля, і це має, врешті-решт, суспільний результат. Здібності, поведінка, дії окремої людини визначають характер суспільства. Вважалося, що саме така ізольована «людина-робінзон», окремий людський «атом», вступає в суспільні відносини, виходячи із своїх прагматичних інтересів. Суспільство визначається тут як сума індивідів. Тобто справжньою соціальною реальністю є самі індивіди, а суспільство як цілісність вважається лише абстракцією. Так, Т. Гоббс свою теорію починає з опису «людини як такої», для нього вона -природний егоїст, звідси - ідея «війни всіх проти всіх» і необхідність суспільного договору. Французькі просвітники йшли тим самим шляхом, формулюючи основні принципи теорії суспільного договору. Не тільки філософи, але й економісти виходили з цієї абстракції - «людини як такої». Англійський економіст А. Сміт виводив економічне життя з особистого інтересу атомізованої людини.
Б. З критикою ідеї абстрактного індивіда, ізольованого від історичного руху, виступив К.Маркс. Суспільство не є сума індивідів, а є сумою тих зв'язків і відносин, в яких ці індивіди знаходяться. Ідея суспільства міститься в самій людині як суспільній істоті. Людина і суспільство з'являються в історії одночасно, причому не свідомість людей породжує суспільство, а доцільна і цілеспрямована трудова діяльність. Основоположною структурою суспільного буття Маркс вважав економічні відносини між людьми.
Класики марксизму особливо підкреслювали значимість суб'єктивного (людського) фактору в суспільному процесі, роль особистості в історії. Суспільство, проголошували вони, - це самі люди в їх суспільних відносинах. Але цей проголошений погляд на суспільство не був дійсно реалізований в їх теорії. Поступово в соціальному пізнанні утвердилося прагнення максимально вилучити з соціальної теорії розгляд суб'єктивного світу особистості. Суспільство стало визначатися як надіндивідне утворення, що розвивається за об'єктивними, тобто незалежними від людського суб'єкта, його свідомості і волі, законами. Тим самим особистість була підкорена суспільному цілому, вдосконалення суспільства повинно було випереджати вдосконалення особистості. Суспільство було звеличене за рахунок індивіда, цінності суспільства проголошені більш значимими, ніж цінності індивіда. Такий погляд на співвідношення суспільства і людини був притаманний не тільки К.Марксу, але й Г.Гегелю, Е.Дюркгейму та іншим представникам класичної філософії XIX ст.
В. Соціальна філософія XX століття, намагаючись подолати «обезлюднений» підхід до суспільства, переглянула саме поняття суспільства, соціальної реальності. Не заперечуючи існування суспільства як об'єктивної, надіндивідної системи, було знайдене «людське» підґрунтя цієї системи. Воно одночасно є і виявом людської суб'єктивності, і виявом соціальності. Такою «першоклітинкою» суспільства став феномен інтерсуб'єктивності, міжіндивідних зв'язків, в яких не губиться, не втрачається людське «Я». Сама соціальна реальність виявляє себе як множина «Я», кожне з яких є унікальним, непередбачуваним, абсолютно не запрограмованим, таким, що не підкоряється ніяким абстрактним схемам суспільних законів, не є «гвинтиком» в суспільному механізмі.
Індивіди постійно вступають у індивідуальну взаємодію в процесі праці, в дружніх стосунках, з метою самозахисту, гри, здобуття знань, народження і виховання дітей тощо. Ця взаємодія конкретних людей, спілкування на рівні «Я - Ти», інтерсуб'єктивні зв'язки як зв'язки між особистостями, і є первинним актом соціальності. Над цим первинним прошарком суспільства, де людина впізнає іншу людину як «альтер его», нарощується інша структура суспільних відносин, які мають вже деперсоніфікований характер, нарощується суспільство як безлике «Воно». На цьому рівні суспільство виявляє себе як об'єктивна система соціальних обставин, зв'язків і відносин, які були історично створені попередніми поколіннями, в які індивід включається з моменту народження, і які стають об'єктивною умовою його існування. І суспільство як об'єктивна система, і суспільство як міжіндивідуальні з`вязки, - усе це є єдиною соціальною реальністю, але на різних її рівнях, у різних вимірах суспільного буття.
Одним із представників нового підходу в соціології XX століття, захисником ідеї повернення до людини в соціальному пізнанні, був М.Вебер.
Отже, соціальна філософія пройшла у визначенні суспільства через три етапи, три способи розуміння його сутності:
I етап: суспільство розуміється як сума індивідів, справжня соціальна реальність - це індивіди, а суспільство є лише абстрактним поняттям для позначення суми індивідів;
II етап: суспільство є об'єктивною, незалежною від свідомості і волі людини, системою, що розвивається за власними законами;
III етап: суспільство на певних рівнях своєї організації є об'єктивною системою, але вихідною структурою суспільства є міжіндивідні взаємодії людей, інтерсуб'єктивний простір «Я - Ти», в якому утверджується людська суб'єктивність і формується соціальність.
Таким чином, суспільство є сукупністю людей в системі їх соціальних відносин, взаємозв'язків і взаємодій, що породжені власною діяльністю людей.
Похожие работы
... ї академії державного управління при Президентові України. – Львів, 2003. – 20 с. 11. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М.: Прогресс, 1976. – 264 с. 12. Даніл’ян В.О. Глобальне інформаційне суспільство: культура і людина // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського державного ...
... і роль у системі соціальних зв'язків тощо. 1.2. Об'єкт соціологічного знання Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х роках ХІХ ст. соціологія як наука про функціонування і розвиток суспільства та його структурних елементів. Термін "соціологія" походить від латинського ...
... особливостей становлення інформаційного суспільства, проблем які виникають на цьому шляху. Робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема. 1. Концепція інформаційного суспільства Інформаційне суспільство - соціологічна і футурологічна концепція, яка покладає головним фактором суспільного розвитку виробництво і використання науково-технічної й іншої ...
... понятия свободы совести в философской науке / Е.П. Ананьева // Культура народов Причерноморья: Науч. журн. – 2007. – №112. – С.97-103. АНОТАЦІЯ Ананьєва О.П. Свобода совісті в процесі демократизації українського суспільства: соціально-філософський аналіз – Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія і фі ...
0 комментариев