Два принципи справедливості і проблема стабільності

2.2 Два принципи справедливості і проблема стабільності

Добре організоване суспільство - це суспільство, яке задовольняє наступні основні умови: «...всі визнають і знають, що інші визнають одні й ті ж самі принципи справедливості, і основні суспільні інститути в основному задовольняють, що загальновідомо, цим принципам». Роулз вважає, що його принципи справедливості мають всі шанси створити суспільну рівновагу. Але сама головна перевага його принципів полягає в тому, що таке суспільство набуває більшу стабільність, ніж інші різновиди ліберальних суспільств, наприклад, утилітаризму. Роулз зробив спеціальні теоретичні зусилля з вивчення умов стабільності суспільної конструкції, яку він сам створив. «Справедливі порядки можуть виявитися виведеними з стану рівноваги з тієї причини, що чесні вчинки можуть представляти собою далеко не найкращу відповідь на вчинки інших. Для того, щоб забезпечити стабільність, люди повинні мати почуття справедливості або турботу про обділених ними, а краще і те й інше разом. У разі, якщо ці почуття досить сильні і здатні подолати спокусу порушення правил, справедлива схема співпраці стає працездатною. Слідування обовязку і виконання обов'язків відтепер сприймається усіма, як правильна відповідь на дії інших. До цього висновку приводить раціональний життєвий план, заснований на почутті справедливості».[36, c. 95]. У «Теорії справедливості» Роулз поставив завдання довести три основних положення:

1. Товариство двох принципів справедливості являє собою благо в собі, воно вже є реалізацією концепції блага;

2. Втілення двох принципів справедливості народжує сильне почуття суспільної справедливості у відповідь, яке виступає як потужний фактор стабільності;

3. Принципи справедливості не суперечать, а навпаки, сприяють індивідуальним концепціям блага членів цього товариства.[21, c. 31].

 З цією метою він наводить три докази:

1. Принципи справедливості мають публічний характер, вони будуть згуртовувати людей, завдяки цьому доповнюючи зв'язки на рівні почуттів, інституційними зв'язками. Втрата почуття справедливості означала б нанесення шкоди громаді і, отже, нашим друзям і близьким, тобто шкоди нашому ж благу. З огляду на закони моральної психології, ми зробимо всі зусилля, щоб це не сталось;

2. Оскільки подібне товариство являє благо в собі, то участь у справах цього товариства буде представляти собою благо в тому сенсі, що дає можливість найбільш повної реалізації наших здібностей і талантів. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття наших здібностей, враховуючи, що відкривається простір для вільної кооперації з іншими членами суспільства;

3. Справедливі вчинки самі по собі є саме тим, що ми можемо прагнути робити «як рівні і вільні раціональні істоти». Товариство двох принципів відкриває небувалий простір для цього кантіанського устремління, якщо раптом таке виявиться, то буде розглядатися як одна з можливих цілей.
Таким чином, деонтологія Роулза, хоча і підпорядковує благо належному, але благо не тільки не страждає, але скоріше навіть виграє від цього підпорядкування. Подібна деонтологія не накладає ніяких обмежень на розумні концепції блага, саме суспільство стає благом у собі, і народжується почуття справедливості, поряд з прагненням до блага, що виступає як потужний стабілізуючий чинник.

Висновки: Роулс зробив зусилля з вивченням конструкції умов і стабільності

Суспільства яку він сам створив. Для того, щоб забезпечити стабільність, люди повинні мати почуття справедливості або турботу про обділених ними, а краще і те й інше разом. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття здібностей, враховуючи, що відкривається простір для вільної кооперації з іншими членами суспільства.

Висновки

1.  При виконанні роботи нами було опрацьовано більше сорока наукових праць, більшість з яких мають вітчизняне походження. Опрацьована нами література стосується не лише виключно аналізу теорії Джона Роулза, але й інших розробок щодо питань справедливості та інших моральних положень у політиці.

2.  В даному розділі ми по-перше, акцентуємо увагу на тривалому періоді розробки теорії справедливості, що почався у 1957-му році публікацією в « Журналі філософії » своєї маленької статі під назвою «Справедливість як чесність». Ми визначаємо три етапи формування теорії. Перший з 1958 по 1967 р., у цей час Роулз ставить під сумнів основні положення концепції утилітаризму, що домінувала в цей час в етиці, але й також робить спробу відродити традицію політичної думки, що спирається на фундаментальні принципи моральної філософії. Другим же етапом можна визначити статтю «Дистрибутивна справедливість» («Distributive Justice»), що вийшла в 1967 р., в цій статі Роулз аналізує свої дії у попередньому етапі, виправляє основні помилки. І третім – стає вже згадувана «Теорія справедливості», яку він видає в 1971р. Таким чином, Роулз витратив на виконання роботи 13 років. Ми розглядаємо три поетапні моделі теорії і визначаємо їх недоліки. Також ми розглянули основні принципи та концепції, які Роулз використав у роботі.

3.  Ми структурно розглядаємо два принципи справедливості. Перший принцип: кожен індивід повинен володіти рівним правом відносно спільної системи рівних основних свобод, співвідношуваних зі свободою всіх. Другий принцип: соціальні і економічні нерівності мають бути організовані таким чином, щоб вони одночасно служили благу найменш процвітаючої частки суспільства у відповідності з принципом справедливих заощаджень, позиції і посади, які є відкриті для всіх при умові чесної рівності можливостей. Також ми розглядаємо два правила пріоритету. Перше правило пріоритету стверджує, що перший принцип справедливості має лексичний пріоритет в порівнянні з другим. Це означає, що він має бути задоволений раніше, ніж другий. Друге правило пріоритету встановлює пріоритет між двома частками другого принципу. Принцип чесної рівності можливостей має пріоритет в порівнянні з принципом відмінності. Перший означає, що свобода не може бути куплена ціною добробуту. Свобода може бути обмежена тільки в ім'я самої свободи. Роулз доводить нам те, що його принципи життєздатні висловлюючи три докази:

- оскільки подібне товариство являє благо в собі, участь у справах цього товариства буде представляти собою благо в тому сенсі, що дає можливість найбільш повної реалізації наших здібностей і талантів. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття наших здібностей, враховуючи що відкривається простір для вільної кооперації з другими членами суспільства;

- справедливі вчинки самі по собі є саме тим, що ми можемо прагнути робити «як рівні і вільні раціональні істоти».

4.  Ми розглядаємо критику теорії Роулза і намагаємось визначити її недоліки та переваги. Докази цих наших думок можуть бути приведені в декількох тезах:

·  По своїх інтуїтивних підставах «теорія справедливості як чесності» близька цінностям соціалізму, що відповідає її статусу як неоліберальної теорії. Однією з цих підстав є переконання в необхідності неухильного дотримання суспільними інститутами загальнозначущих та загальноприйнятих принципів справедливості. Але на відміну від наукового соціалізму, з його міфічним принципом розподілу по праці, принципи Роулза теоретично обґрунтовані і можуть задовольняти найвимогливіші нормативні та наукові вимоги;

·  Теорія Роулза, на відміну від утилітаризму, дає надійні гарантії від авторитаризму і тоталітаризму, бо перший з його принципів передбачає рівність відносно основних прав і свобод, які ні за яких обставин не можуть бути принесені в жертву будь-яким би то не було економічним і соціальним придбанням суспільства;

·  Теорія Роулза не є ригористичною і не накладає дуже жорстких вимог до індивідів, не дивлячись на свій деонтологічний характер. Жорсткі вимоги справедливості покладаються на владу багатих. Особливістю «теорії справедливості» є її «конгруентність», тобто збіг теорії належного і теорії блага, а також підвищена увага до проблеми індивідуального блага;

·  Теорія Роулза здатна задовольнити сакральну потребу індивіда і суспільства. Її принципи і пафос досить піднесені і навіть комунітарні (чого не можна сказати про багато інших ліберальних теорій справедливості), що цілком відповідає духу нашого народу, який просто не зможе змиритися із життям в ім'я власного егоїстичного інтересу. Теорія Роулза не нав'язує егоїстичної поведінки. Вона передбачає індивідуальну автономію, але рекомендує цивільні чесноти;

·  Теорія Роулза є вкрай гуманною. Її принципи передбачають необхідність спеціальних програм, направлених на відшкодування незаслуженої нерівності як результату сліпої гри природного і суспільного випадку. Всяке множення добробуту окремих представників суспільства можливо і допустимо лише в тому випадку, якщо результатом цього множення є покращення якості існування всіх і особливо найменш процвітаючих членів суспільства;

·  Нарешті, «теорія справедливості як чесності» має ту безперечну перевагу, що може знайти собі гарячих прихильників в лавах української бюрократії. Принципи справедливості Роулза передбачають необхідність значного державного регулювання стосунків розподілу і вельми сильної соціальної політики. Ця обставина не може не додати нашому «загальному стану» настільки необхідне для його існування етичне виправдання, яке воно нині безуспішно намагається знайти в «національній ідеї».

Через все перераховане, особливо останнього, теорія Роулза має чималий потенціал як теорія справедливості для України.

Список використаної літератури

1. Алексеева Т.А. Справедливость: морально-политическая философия Д.Роулза, // М., 1992. c. 120

2. Алексеева Т. А. Джон Роулз и его теория справедливости // Вопросы философии. 1994. № 10. С.26-37.

3. Алексеева Т.А. Справедливость как политическая концепция: Очерк современных западных дискуссий. // М.: Московский общественный научный фонд. 2001. c. 150

4. Апресян Р.Г., Гусейнов А.А., Прокофьев А.В. Проблема справедливости в глобальной перспективе // Диалог культур в глобализирующемся мире:мировоззренческие основания и ценностные приоритеты / Отв. ред. В.С. Степнин, А.А. Гусейнов. // М.: Наука, 2005. c. 220

5. Бауман З. Индивидуализированное общество. // М.: Логос, 2002. С. 220.

6. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. // М., 1998, с.193.

7. Бердяев Н.А. Философия неравенства. // М., 1990.c.245

8. Гегель Г.В.Ф. О научных способах исследования естественного права, его месте в практической философии и его отношении к науке о позитивном праве // Политические произведения. М.: Наука, 1978. c. 315

9. Гегель Г.В.Ф. Философия права. // М.: Мысль, 1990. c. 345

10. Гоббс Т. Левиафан. // Соч. в 2-х т. Т. 2. М.: Мысль, 1989.

11. Гречко П.К. Эксплуатация: социально-антропологический анализ // Вестник МГУ (серия 7. Философия), 1992, № 5. C. 16-33

12. Гусейнов А.А. Великие моралисты. // М.: Республика, 1995. c.150

13. Гусейнов А.А. Философия, мораль, политика // М.: ИКЦ «Академкнига», 2002. c. 198

14. Гусейнов А.А. История этических учений. Под ред. М.: Гардарики, 2003. c. 190

15. Дубко Е.Л. Политическая этика. // М.: Академический проект, Трикста, 2005. c. 313

16. Кант И. К вечному миру. Философский проект. //. Собр. Соч. в 8 т. Т. 7. М.: ЧОРО, 1994.

17. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. // Собр. Соч. в 8 т. Т. 8. // М.: ЧОРО, 1994.

18. Капустин Б.Г. Моральный выбор в политике. // М.: КДУ: Изд-во МГУ, 2004. c.290

19. Кашников Б.Н. Либеральные теории справедливости и политическая практика России. // Великий Новгород: НовГУ-НовМИОН, 2004. c. 340

20. Кузьмина А.В. Нравственные аспекты моральной концепции справедливого общества и морально-политическая философия Джона Роулса, // М., 1998. c. 120

21. Литвиненко, Н. Концепция справедливости Джона Ролза // Логос. — 2006. — № 1. — С. 26—34.

22. Локк Дж. Два трактата о правлении. // Соч. в 3-з т. Т. 3. М.: Мысль, 1988.

23. Макхиджани А. От глобального капитализма к экономической справедливости // Новосибирск, 2000. c.230

24. Мур Джон. Принципы этики // М., 2000. c. 350

25. Назарчук А.В. Этика глобализирующегося общества. // М.: Директмедиа Паблишинг, 2002. c.198