3. Функції філософії.

Значущість певних знань залежить від їх ролі і місця в суспільному та індивідуальному людському бутті, тобто від їх функцій. Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже понад дві з половиною тисячі років. Серед них:

—світоглядна функція, пов'язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;

—загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

—пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

—прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

—критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

—аксіологічна функція з її вимогою дослідження об'єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;

—соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

—гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії.

—освітня функція, пов'язана з впливом філософії на свідомість людей. Існуючи в певному суспільному середовищі, філософія прямо чи опосередковано впливає на умонастрої цього суспільства. Водночас освітню функцію не слід уявляти спрощено, вузько. Йдеться не про формування однотипних поглядів і переконань, єдиного світобачення, спрямованого на уніфікацію особи, своєрідну «підгонку» всіх під єдиний стандарт. Мета вивчення філософії в системі вищої освіти полягає не лише в засвоєнні певного обсягу філософських знань і формуванні вміння їх застосовувати (що є дуже важливим і бажаним), а й у тому, щоб актуалізувати інтелектуально-творчу діяльність людини, адже справжня філософія — це завжди теоретизування, завжди праця думки. Опанування змістом філософії є важливою передумовою нашого духовного збагачення, інтелектуального розвитку, світоглядно-методологічної культури, здатності як до адекватного розуміння найскладніших і найрізноманітніших проблем сучасного людського буття, так і участі в їх розв'язанні.

Отже, як стверджував Гегель, філософія не «галерея люд­ських помилок», а пантеон, сповнений величних ідей — ідей про всесвіт, по-різному оформлених й по-різному зіставлених, в яких людина дістає, коли здобуде ключ до цього пантеону, зразки і матеріали своєї світоглядної твор­чості.

Філософи часто порушують такі питання: куди прямує людство, чи не відбувається деградація культури, чи істинні цінності воно сповідує тощо. Оця самокритика цінностей (культури загалом) є однією з найважливіших функцій філософії. Філософи не тільки критикують певні цінності, а й пропонують свою систему цінностей. Але в цьому питанні, як практично в усіх інших, у філософії, існують розбіжності. Одні філософи вважають, що розум філософа не здатний укоренити цінності, він спроможний лише усвідомити систему цінностей, що склалася стихійно. Інші вважають творення нових цінностей основним завданням філософії. У поглядах на практичну роль філософії в житті суспільства існує два протилежних підходи. Перший, сформульований Гегелем у відомому афоризмі «Сова Мінерви вилітає в сутінки»: Мі-нерва (Афіна) є богинею мудрості, а її посланець (сова) — символ мудрості — приходить тоді, коли день уже ми­нув, події здійснились, — націлює філософію на пасивну позицію. Вона повинна тільки пояснювати те, що в житті вже здійснилось. Таких поглядів дотримуються і філософи, які вважають, що основою життя є воля, інстинкт (непідвладне розуму), відводячи розуму, філософії пасивну роль в житті.

Інший погляд на відношення філософії до життя сформульований у знаменитій 11 тезі Маркса про Фейєрбаха: філософи тільки пояснювали світ, а йдеться про те, щоб його змінити. Маркс звинуватив попередню філософію в пасивно-споглядальному ставленні до життя, а свою філософію замислив як теорію революційного перетворення світу. Наслідки такого зведення філософії до революційної теорії відомі. Ця теорія, яка оголосила себе спроможною розсудити історію і здатною дати теоретичну схему минулого і майбутнього, виявилася, врешті-решт, посоромленою цією ж історією. Можливості розуму щодо перетворення і вдосконалення дійсності виявилися далеко не безмежними, а історична творчість не такою безпроблемною, якою здавалася вона творцям цих філософських ідей. Тому філософія, яка претендувала на роль теорії радикальних глобальних соціальних змін, дискредитувала себе. Однак не може задовольнити і позиція, згідно з якою історію пояснюють заднім числом. Теорія, яка не націлена на майбутнє, втрачає сенс.

Ситуація глухого кута зумовлена тим, що філософія претендувала на невластиві їй функції творця історії. Звідси песимістичні (Гегель) і оптимістичні (Маркс) варіанти відповіді. Насправді ж роль філософії значно скромніша. Вона не повинна перетворюватись на ідеологію. Суб'єктом філософії є не маси, не політичні партії, а окрема особа. Духовне вдосконалення особи (суспільства через особу) є основним завданням філософії. Саме через особу філософія виходить на суспільство і соціальні проблеми.

Філософія за своєю суттю спрямована на утвердження демократичного суспільства, побудованого на засадах свободи особи і пошанування загальних принципів співжиття вільних людей. В утвердженні та функціонуванні громадянського суспільства їй належить особлива роль. Вона покликана розробляти принципи, на основі яких відбувається легітимізація державної влади і права, утверджується соціальна справедливість, досягається громадянська злагода, формуються загальнолюдські цінності.

Світовий філософський процес характеризується кількома основними етапами свого розвитку:

Давня філософія (VII ст. до н. є. — V ст.). її репрезентують давньоіндійська філософія (веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, йога тощо), давньокитайська (Лао-цзи, Кун-цзи, Мен-цзи та ін.), давньогрецька (Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель та ін.).

Середньовічна філософія (VI ст. — XV ст.). На її теренах працювали такі видатні мислителі, як А. Аврелій (Блаженний), Ф. Аквінський, Абу Алі Ібн-Сіна та ін.

Філософія Нового часу (XVI ст. — перша половина XIX ст.). У ній виокремлюють:

— добу Відродження (М. Кузанський, М. Коперник, Дж. Пікко делла Мірандола, Дж. Бруно);

—Просвітництво і бароко (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г.-В. Лейбніц та ін.);

—німецьку класичну філософію (І. Кант, Й. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель);

Сучасна філософія (друга половина XIX — XX ст.). її репрезентують такі філософські течії:

—позитивізм (неопозитивізм, постпозитивізм — 0. Конт, Г. Спенсер, Е. Мах, Р. Авенаріус, К. Поппер, М. Шлік, Р. Карнап тощо);

—екзистенціалізм (М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. Марсель, А. Камю та ін.);

—філософія життя (3. Фрейд, Ф. Ніцше, А. Бергсон та ін.);

—філософія науки (Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд та ін.);

—філософська антропологія (М. Шелер, Г. Плесснер, А. Гелен);

—неотомізм (Ж. Марітен, Е. Жільсон, Ю. Бохенський та ін.);

—феноменологія (Е. Гуссерль, Ф. Брентано, П. Рікер та ін.);

—герменевтика (Ф. Шлегель, Ф. Шлейєрмахер, В. Діль-тей та ін.);

—структуралізм (К. Леві-Строс, М.-П. Фуко);

—прагматизм (Ч. Пірс, В. Джеме, Дж. Дьюї).

Отже, філософія відіграє важливу роль в духовній культурі людства. Вона виникає водночас із появою особи, яка покладається на розум у спілкуванні зі світом. А розум за своєю природою націлений на пізнання першооснов у світі, п культурі, в самому пізнанні. Філософія — закономірний продукт людського розуму, вища форма його вияву.


Література

1.  Библер В. С. Что єсть философия? // Вопросьі философии. —1995. — № 1.

2.  Зотов А. Ф. Существуетли мировая философия?// Вопросьі философии. — 1997. — № 4.

3.  М. С. Как я понимаю философию. — М., 1990.

4.  Ортега-и-Гассет X. Что такое философия? — М., 1991.

5.  Франкл В. Человек в поисках смьісла. — М., 1990.

6.  Чернишов А. Н. Начало философии. — М., 1982.


Информация о работе «Філософські методи та функції філософської науки.»
Раздел: Философия
Количество знаков с пробелами: 17333
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
252400
0
0

... ії екзистенціалізму і персоналізму проблема особистості стає центральною проблемою, проголошується неповторність духовного самовизначення ("екзистенції") людини. Пошуки сучасної філософії, як і відродження гуманістичної проблематики, обумовлені гострим інтересом до долі людини в сучасному світі, до проблеми виживання особистості в сучасному суспільстві. 2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність ...

Скачать
27379
0
0

... теоретичні умогляди. Справа полягає в загальній орієнтації філософської думки на раціоналізацію, вираз в загальних поняттях всіляких форм людського досвіду, ідей, уявлень. Виконуючи цю функцію, філософія в ідеалі як би прагне охопити, узагальнити, осмислити, оцінити не тільки інтелектуальні, духовні, життєво-практичні досягнення людства в цілому, але і його негативний історичний досвід. Введення ...

Скачать
113327
0
0

... в цьому жанрі, творами новаторськими як за змістом, так і за формою. Провідною і центральною темою в них була тема кохання, яка вирішується у філософському і естетичному аспекті і поєднується з іншими філософськими мотивами, а саме: час і вічність, смерть і безсмертя, доля і сенс буття людини тощо.   2. Філософія кохання Існують різні думки щодо філософської освіченості Шекспіра. Є дані про ...

Скачать
91112
0
0

... , суб'єктивно задовольняючу. І саме з встановлення цього факту повинно, на мій погляд, починатися обговорення питання про взаємовідношення науки і моральності. Розділ ІІ ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ НАУКИ   Проблеми біофілософії в сучасній філософії науки Становлення об’єктивно необхідного етапу виходу біології і філософії на більш загальний світоглядний рівень осягнення феномену життя ...

0 комментариев


Наверх