Особливості становлення суспільно-філософської думки в Київській Русі

АСПІРАНТ

ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ СУСПІЛЬНО-ФІЛОСОВСЬКОЇ ДУМКИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

РЕФЕРАТ

2008

Зміст

Вступ  

1. Становлення і розвиток суспільно-філософської думки в Київській Русі 1.1.  Основні риси становлення суспільно-філософської думки в Київській Русі

1.2. Значення культури у становленні суспільно-філософської думки Київської Русі

2. Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників. .

2.1 Джерела суспільно-філософської думки Київської Русі

2.2 "Слово про Закон і благодать" Іларіона Київського

2.1 Джерела суспільно-філософської думки Київської Русі

Висновки

Перелік посилань

Вступ

 

Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з’явилася на території України в часи Київської Русі, і прийшла вона сюди разом із християнством із Візантії – православної грецької держави, що утворилася на Балканському півострові після розпаду Римської імперії. На час хрещення Русі християнська думка у Візантії набула вже розвиненого, деталізованого та витонченого характеру. А оскільки Візантія була прямою спадкоємницею Стародавньої Греції, то в її філософському вжитку весь час перебували класичні твори давньогрецьких філософів. Разом із християнством та книжковою премудрістю вони стали елементом духовної культури Київської Русі, де врешті сформувався своєрідний культ книжкової мудрості. Отже, в Київській Русі освіта та освіченість, а разом із ними і премудрість набули особливого соціального статусу.

Аналіз становлення філософії немислимий без залучення різних джерел культури Київської Русі. Одним з найглибших джерел філософських ідей є народна культура слов’ян. Друге джерело – вчення раннього християнства, що внесло в Київську Русь історіософські проблеми і надало культурі новизни. Третім джерелом філософського мислення є писемні пам’ятки, що сягають першої половини Х ст..

Четвертим джерелом філософських ідей є творіння архітектури і мистецтва, створені з позицій певного світогляду. З запровадженням християнства Київська Русь приєдналась до світової культури6 античної, візантійської філософської культури. Основою світогляду східних слов’ян світова культура стала переправлятись на самобутню Києворуську культуру, зокрема філософську культуру. Сформувалась традиція філософської думки в Україні, що визначає специфіку філософського мислення українського народу.

Важливими є онтологічні і гносеологічні проблеми відображені у творчості філософів Київської Русі. Уявлення про людину, її місце у світі, сенс її буття, життя та смерті, тема врятування людини і людства, побудови досконалого світу – свободи і благодаті, що протиставляється світу закону необхідності, поновлення – це основні проблеми, що йдуть від “Слова о законе и благодати” київського митрополита Іларіона.

Розгляд актуальних на сьогодні питань духовності неможливо здійснювати відокремлено від дослідження їх витоків: не шукаючи зв’язків, передумов теперішнього прояву українського менталітету у його джерелах, основи яких закладаються в період становлення християнської духовності у вітчизняній культурі. Проведення поглиблених досліджень у напрямку виявлення особливостей духовно-символічного аспекту філософської думки Київської Русі, а також відстеження закономірностей, що лежать в основі його зв’язку з ментальністю українців, є запорукою привернення до даного феномену уваги наукової громадськості. Це сприятиме наближенню до цілей, на які спрямована свідомість сучасної української інтелектуальної еліти: відтворення зв’язку часів, національно-духовне відродження.

 Безсумнівно, з огляду на сказане, вагомим внеском на шляху досягнення зазначеної мети буде проведення історико-філософських досліджень, спрямованих на виявлення духовно-символічних засад формування культури Київської Русі як осередку загальносвітових морально-етичних цінностей.

 Отже, актуальним для сучасної науки буде встановлення особливостей прояву багатогранного явища “символ” саме в рамках періоду софійного, який тяжіє до суб’єктивності пізнання, міфоепічності, художності, а також –виявлення взаємозв’язків між зазначеним феноменом і такою характеристикою києворуського типу філософствування, як надання переваги індивідуальному етичному шляхові, бачення у філософії практичної моралі. З огляду на це, належну увагу потрібно віддати дослідженню і висвітленню характеристик людини – продукувача символіки – в якості предмета культурного аналізу.

 Дослідження оригінальних творів епохи Київської Русі, яким науковці надають особливого філософсько-світоглядного значення, з метою виділення в них особливостей, що свідчать про причетність філософської думки зазначеного періоду до явища символу, допоможе встановити міру актуальності і вагомість досліджуваного феномену як для формування філософської думки за часів Київської Русі, так і для явища духовного становлення загалом.

 Таким чином метою дослідження є обґрунтувати особливості становлення суспільно-філософської думки Київської Русі як явища, що репрезентує зародження українських етнонаціональних культурних цінностей у загальнолюдському духовному контексті та  виявити духовні ідеали Давньої Русі, простежити ідеї духовного зростання (“обоження”) у контексті символізму духовної культури Київської Русі.

Щодо особливостей суспільно-філософської думка Київської Русі проведено чимало наукових розвідок, серед яких, зокрема, є й вузькоспеціальні (з літератури, живопису, архітектури, мови, фольклору та ін.).

У дореволюційний та довоєнний період майже всі дослідження, присвячені вітчизняній філософії, характеризуючись різноплановістю, лише торкались зазначеної тематики (праці В. Воскресенського, М. Погодіна, М. Чернишевського, І. Срезневського, М. Добролюбова, М. Безобразової, Г. Шпета, Е. Радлова та ін.).

У повоєнний період для досліджень характерним було надмірне підкреслювання її залежності від пануючої релігійної ідеології (О. Трахтенберг, М. Іовчук, В. Бернадський та ін.). На початку 90-их років дослідники почали ставити питання про виділення основних понять філософії з нефілософського контексту (В. Горський, С. Кримський, Л. Поляков, М. Громов, М. Козлов, О. Замалєєв, В. Зоц).

Сьогодні надзвичайно актуальними є науково-дослідницькі доробки українських вчених: В. Горського, С. Кримського, С. Бондаря та ін. Зокрема, проблеми становлення філософської думки (Г. Олефіренко, І. Ткаченко).

Автор вважає за доцільне здійснити історико-філософський екскурс у період Київської Русі, зокрема, зупинитися на тих аспектах, які єднають світогляд її мислителів з національними особливостями світосприйняття та світобачення українців. Також вбачаємо необхідність у здійсненні дослідження суспільно-філософської думки Київської Русі як явища, що репрезентує загальнолюдські духовні цінності.

1. Становлення і розвиток суспільно-філософської думки в Київській Русі 1.2.  Основні риси становлення суспільно-філософської думки в Київській Русі

На величезній території, що обмежувалася на заході Верхньою і Середньою Віслою, півночі — Прип'яттю, північному сході та сході включала пониззя Березини й Десни, а по Дніпру доходила до гирла Сули (південний же рубіж проходив від Дніпра й Росі на захід до верхів'їв Південного Бугу, Дністра, Пруту та Сяну) — виникають поселення протослов'янських племен.

Благодатні грунти, багатий рослинний і тваринний світ сприяли виникненню ще в III тис. до н.е. трипільської землеробської культури, носії якої є "мовними предками слов'ян". У подальшому тут з'являється Антська держава (II ст.), а згодом — Куявія та Славія. Об'єднання цих територіально-державницьких утворень призвело до виникнення Київської Русі, на терені якої розпочався процес формування української суспільно-філософської думки.

Його становлення супроводжувалося проявом як загальноцивілізаційних, так і специфічних ознак, тенденцій. Закономірно, що процес становлення тієї чи іншої національної ментальності передбачає наявність протофілософського (міфологічного) періоду. [5, c.86]

Логіка розвитку суспільно-філософської думки розпочинається з міфу і завершується становленням "Логосу". Не виключенням була в цьому плані і вітчизняна філософія, їй також передують своя міфологія і епос. Але при всій цій загальноцивілізаційній подібності, чітко вирізняється специфічне. Становлення і формування філософської думки відбувалося в "котлі", де сплавлювалися воєдино загальноцивілізаційні та специфічні ознаки та тенденції. Специфічним для цього процесу було й те, що він проходив у ситуації творчого діалогу києво-руської міфології та епосу з візантійським християнством, котре широко культивувало ідеї грецького філософського платонізму та неоплатонізму. Ідеї східного християнського світогляду були представлені на території Київської Русі виключно як філософсько-богословські трактати, тексти. Зокрема, широко були розповсюдженими "Шестиднева" Іоанна, екзарха Болгарського, "Ізборники Святослава" 1073, 1076 pp. та ряд інших документів. Результатом такого "спілкування" стало виникнення нового типу світогляду, києворуської ментальності, яка характеризується не тільки розмаїттям, а й глибиною думки. Слід зазначити, що названі твори втрачали свою первісну специфіку і набували києворуської форми викладу й ментальності, ставали феноменом києворуської філософської культури. Діалог етнонаціонального (поганського) і християнського (греко-візантійського) світоглядів привів до того, що перший, поступово став втрачати свою "первісну"' автономність, замкненість і перетворюватися на засіб прочитування (розуміння) "іншого" змісту з метою його творчого засвоєння, укорінення в фунт києворуської ментальності. Пам'ятки культури, особливо києворуська книжність, стали специфічним засобом передання (переведення) християнського змісту в тодішню свою світоглядну дійсність. [8, c.103]

У цей період світогляду українського етносу було притаманне емоційно-піднесене і водночас шанобливе ставлення, боготворіння рідної землі, природи, в постійному зв'язку з якими народ черпав життєві сили, енергію, волю та незламність духу.

Разом з тим йому (етносу) був характерний як індивідуалізм в поєднанні з ідеєю рівності та поваги до окремої людини, її свободи, так і негативне ставлення до неприйняття насилля, деспотизму, абсолютизму тощо.

Всі ці риси знайшли своє відображення не тільки в ментальності українського народу, а й істотно вплинули на тип і стиль філософствування.