Руська трійця: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький

Доповідь на тему:

“РУСЬКА ТРІЙЦЯ”

Маркіян ШАШКЕВИЧ, Іван ВАГИЛЕВИЧ, Яків ГОЛОВАЦЬКИЙ.

Підготував

Учень 9 А кл.

Михалець Дмитро

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання “Руська трійця”. Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихо­ванців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Головацький (1814-1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін “руська” для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь ро­мантизму, національно-визвольних змагань поляків, тво­рів істориків (Д. Бантиша-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Над­дніпрянської України, члени “Руської трійці” своє го­ловне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери ЇЇ вжитку і впливу, прагненні “підняти дух народний, просвітити народ”, максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записни­ками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та За­карпаття. Наслідком цього своєрідного “ходіння в народ” стали не тільки численні добірки матеріалів з народо­знавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського на­роду під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патрі­оти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові. Зокрема, під час своїх етнографічних подоро­жей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але “Руська трійця” не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусил­ля на культурницько-просвітницькій діяльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукопис­ний збірник власних поезій та перекладів під назвою “Син Русі” (1833), у якому вже досить чітко пролунали закли­ки до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком “Руської трійці” став підготовлений До Друку збірник “Зоря” (1834), який містив народні піс­ні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцис­тичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби Народу, оспівування козацьких ватажків — Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Слід заз­начити, що видання цієї книжки було заборонене і віден­ською, І львівською цензурою. Перша намагалася приду­шити молоді паростки українського руху в Галичині, по­боюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відображаючи інтереси консервативних лі­дерів греко-католицької церкви, виступила не стільки про­ти змісту, скільки проти форми: поява книжки українсь­кою мовою посягала б на монополію та авторитет мови церковнослов'янської.

Для молодих авторів забороненої “Зорі” розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформу­льоване директором львівської поліції: “Ці безумці хо­чуть воскресити... мертву русинську національність”. Про­те навіть у цих несприятливих умовах члени “Руської трійці” не припинили активної діяльності. Вони, ламаю­чи консервативну традицію, що передбачала виголошен­ня офіційних церковних промов латинською, польською чи німецькою мовами, водночас у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мо­вою. “Трійчани” енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мо­ви в побут національної інтелігенції. У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів -“Читанку”, написаний живою розмовною українською мо­вою (термін “читанка” належить самому М. Шашкевичу).

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ “Ру­салка Дністровая”. І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у “3орі”, лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, реш­ту було конфісковано. Що ж злякало офіційну владу цьо­го разу? Це був новаторський твір і за формою, і за зміс­том. Він написаний живою народною мовою, фонетич­ним правописом, “гражданським” шрифтом. Все це виді­ляло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам. Зміст “Русалки Дністрової” визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кор­донами різних держав, та заклик до ЇЇ поновлення; пози­тивне ставлення до суспільних рухів та уславлення на­родних ватажків — борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та по­літичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітниць­кої діяльності у політичну сферу.

Аналізуючи причини заборони збірки, І. Франко заз­начав: “Русалка Дністровая”, хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані — була свого часу явищем наскрізь революційним”. Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.

“Русалка Дністровая” стала підсумком ідейних шу­кань та своєрідним піком діяльності “Руської трійці”. Незабаром це об'єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя по­мирає М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич, який починає проповідувати ідею польсько-українського союзу під верховенством Польщі. Довше від інших обстоював ідеї “Руської трійці” Я. Головацький. Проте й він під впливом М. Погодіна приєд­нується до москвофілів і 1867 р. емігрує до Росії.

Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об’єднання “Руська трійця”. Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.