Ринок цінних паперів, його структура і класифікація

2.1. Ринок цінних паперів, його структура і класифікація

 

В умовах становлення ринкової економіки складо­вою частиною фінансової системи України, особли­вим сегментом фінансового ринку є ринок цінних паперів, куди банки, держава, населення, підприєм­ства, установи вкладають свій капітал.

Фондовий ринок — чуйний барометр стану еконо­міки. Основними завданнями ринку цінних паперів є становлення і закріплення відносин власності, а головними учасниками цього ринку — комерційні банки, метою яких є одержання прибутку.

Перш ніж перейти до розгляду цінних паперів, необхідно з'ясувати, що таке фіктивний капітал, оскільки саме рух фіктивного капіталу і є основою функціонування фондового ринку. Виникнення фік­тивного капіталу пов'язано з відокремленням позич­кового капіталу й утворенням кредитної системи. Відокремлення фіктивного капіталу від реального відбулося на базі позичкового капіталу, у руках яко­го залишається титул власності, а реально розпоря­джається цим капіталом функціонуючий підпри­ємець. Тим самим фіктивний капітал виявляється у формі титулу власності, здатного вступати в оборот і, більше того, здатного обертатися відносно неза­лежно під руху дійсного капіталу. Реально фіктив­ний капітал передує процесові концентрації і цен­тралізації капіталу, розподілу і перерозподілу при­бутку, а також перерозподілу національного доходу через систему державних фінансів.

Приватизація й акціонування приватної власнос­ті, розвиток підприємництва і кредитних інститутів приводять до поглибленого розвитку грошових і кре­дитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання, який пов'язаний з оборотом цінні паперів — фінансовий ринок, що вимагає не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, а і виникнення організації, яка б забезпечувала щ оборот. Такою організацією є фондова біржа.

Фінансовий ринок умовно можна поділити на ринок банківських позичок і ринок цінних паперів, і ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на довгий термін. Цінні папери дають можливість одержати гроші на довгий період (на десятиліття — облігації) або в безстрокове користування (акції). Завдання ринку цінних паперів полягають у тому, щоб забезпечити більш повне швидке переливання заощаджень за ціною, як влаштовує обидві сторони. Для цього потрібні біржі і функціонуючі на ринку цінних паперів посередники.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати (ст. 356 ГКУ) такі види посередницької діяльності:

·  виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов'язків з організації передплати за цінні папери або їх реалізації іншим способом;

·  купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

·  купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється: торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Законом можуть передбачатися також інші виді посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).

Фондова біржа — це організований ринок цінних паперів, що функціонує на основі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі, де угода про розміщення і купівлю-продаж цінних паперів здійснюється обмеженою кількістю біржових посередників. Ор­ганізаціями або підприємствами, що випускають і оборот гроші або цінні папери, (емітентами) на ринку цінних паперів, виступають приватні національні, державні національні, приватні і державні іноземні організації.

Для забезпечення організації функціонування ринку цінних паперів утворюється фондова біржа — акціонерне товариство, яке зосереджує попит і про­позицію цінних паперів, сприяє формуванню їх бір­жового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Кодексу, інших законів, а також статуту і правил фондової біржі. Вона створюється засновни­ками — торговцями цінними паперами в порядку, встановленому законом, і її діяльність спрямовуєть­ся виключно на організацію укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Фондова біржа не може здійснювати операції з цінними папе­рами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондовий ринок поділяється на первинний і вто­ринний. Первинний ринок поєднує фазу констру­ювання нового випуску цінних паперів і їх первинне розміщення. Первинний ринок цінних паперів ви­значається як відносини, що складаються при емісії (для інвестиційних цінних паперів) або при укла­данні цивільно-правових угод між особами, які бе­руть на себе зобов'язання щодо інших цінних паперів, і першими інвесторами, професійними учасниками ринку цінних паперів, а також їх представниками.

Первинний ринок — це ринок, на якому прода­ються вперше випущені цінні папери, де емітентами можуть бути держава, кредитно-фінансові установи, підприємства, компанії тощо.

Найважливішою рисою первинного ринку є повне розкриття інформації для інвесторів, що дає змогу зробити обґрунтований вибір цінного паперу для вкладення коштів. Уся діяльність на первинному ринку служить для розкриття інформації і підготов­ки проспекту емісії, його реєстрації і контролю з бо­ку державних органів.

Основними формами первинного ринку цінних паперів є приватне розміщення і публічна пропози­ція.

Приватне розміщення характеризується прода­жем (обміном) цінних паперів обмеженій кількості заздалегідь відомих інвесторів без публічної пропо­зиції і продажу.

Публічна пропозиція — це розміщення цінних паперів при їх первинній емісії шляхом публічних оголошень і продажу необмеженій кількості інвесто­рів. Співвідношення між публічною пропозицією і приватним розміщенням постійно змінюється і зале­жить від типу фінансування, який обирають підпри­ємства в тій або іншій економіці, від структурних перетворень, що проводить уряд, та інших факторів.

Під вторинним фондовим ринком мають на увазі відносини, що складаються при обертанні раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів. Основу вторинного ринку складають операції, що оформляють перерозподіл сфер впливу вкладень іно­земних інвесторів, а також окремої спекулятивної операції.

Найважливіша риса вторинного ринку — це його ліквідність, тобто можливість успішної і великої торгівлі, здатність поглинати значні обсяги цінних паперів у короткий час, при невеликих коливаннях курсів і низьких витратах на реалізацію.

Вторинний ринок цінних паперів поділяється на організований (біржовий) ринок і неорганізований (позабіржовий або «вуличний») ринок.

Організований, або біржовий, ринок вичерпуєть­ся поняттям фондової біржі як особливого, інституціонально організованого ринку, на якому оберта­ються цінні папери найбільш високої якості, і опера­ції на якому працюють професійні учасники ринку цінних паперів.

Основними нормативними актами, що регулюють ринок цінних паперів,є:

• Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів на Україні» від ЗО жовтня 1996 р. Цей Закон визначає правові основи здійснення державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском і обертанням цінних паперів в Україні.

·  Закон України «Про цінні напори і фондову бір­жу» від 18 червня 1991 р. визначає умови і поря­док випуску цінних паперів, а також регулює по­середницьку діяльність в організації обертання цінних паперів.

·  Закон України «Про Національну депозитарну си­стему й особливості електронного обертання цін­них паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., який визначає правові основи обертання цінних паперів у національній депозитарній системі й особливості електронного обертання цінних папе­рів в Україні.

·  Різні постанови Кабінету Міністрів, інструкції і накази Міністерства фінансів України, рішення державної комісії з цінних паперів. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів «Про виготовлення бланків цінних паперів і документів строгої звіт­ності» від 27 серпня 1997 р., Постанова Кабінету Міністрів «Про забезпечення діяльності Держав­ної комісії з цінних паперів» від 4 серпня 1997 р., Наказ Міністерства фінансів України «Про поря­док видачі дозволу на здійснення діяльності по ви­пуску і обертанню цінних паперів як виняткової діяльності» від ЗО вересня 1991 р. та ін. Суб'єктами ринку цінних паперів є:

·  емітенти — юридичні особи, що випускають цін­ні папери, які повинні дотримуватися усіх вказі­вок та нормативних і законодавчих актів щодо ви­пуску, продажу, реєстрації цінних паперів;

·  інвестори — фізичні і юридичні особи, що купу­ють цінні папери від свого імені, накопичують їх, підвищують вартість і отримують прибуток;

·  учасники ринку цінних паперів — юридичні і фі­зичні особи (дилери, брокери), які функціонують на основі дозволів, ліцензій, доручень, що вида­ються у встановленому порядку.

Залежно від застосовуваних технологій торгівлі можна виділити такі ринки: стихійний, дилерський, аукціонний.

На стихійному ринку правила укладання угод, ви­моги до цінних паперів і учасників не встановлені,торгівля здійснюється довільно у приватному кон­такті продавця і покупця.

Аукціонні ринки характеризуються публічними гласними торгами з відкритим змаганням покупців і продавців у визначенні цінових і інших умов угод щодо цінних паперів, при наявності механізму зістав­лення заявок на купівлю, продаж і встановлення задо­вольняючих один одного заявок, які можуть служити підставою для укладання угод. Аукціонні ринки по­діляються на: простий, голландський і подвійний.

Простий аукціонний ринок — ринок, на якому конкурують тільки покупці, пряма конкуренція продавців відсутня. Перед початком торгів, на під­ставі заявок на купівлю і продаж, складається віль­ний котирувальний лист. Аукціон відбувається шля­хом публічного послідовного оголошення списку пропозицій, за кожною з яких проводиться гласне змагання покупців шляхом призначення нових цін. Простий аукціон лежить в основі діяльності біль­шості бірж і фондових відділів товарних бірж, часто використовується для організації позабіржових аук­ціонів цінних паперів, що проводяться інвестицій­ними інститутами.

При голландському аукціоні відбувається попе­реднє нагромадження заявок покупців, що заочно розглядаються емітентом або посередником, який працює в його інтересах. Установлюється єдина ці­на, яка дорівнює найнижчій ціні в заявках на купів­лю, що дозволяє продати весь випуск. Усі заявки на купівлю, представлені за цінами вище офіційних, задовольняються за офіційною ціною. За такою схе­мою проводяться аукціони казначейських векселів у СІЛА.

Подвійні аукціонні ринки — на таких ринках між собою конкурують і продавці, і покупці. Ринок цін включає онкольні і безперервні аукціонні ринки.

На онкольних ринках до початку торгів накопичу­ються заявки на купівлю і продаж, що потім ранжируються за ціновими пропозиціями, послідовністю надходження і кількістю. Заявки і пропозиції, що збігаються, порівнюються, установлюється певний курс, за яким можна задовольнити найбільшу кіль­кість заявок на купівлю і пропозицій на продаж. Та­кі ринки широко використовуються на Заході в ор­ганізації подвійного режиму роботи фондових бірж. Подібні ринки почали функціонувати в Україні, на­приклад, у діяльності валютної біржі.

За схемою безперервних аукціонних ринків орга­нізована робота найбільших фондових бірж на Захо­ді. У період торгів на такому ринку виникає безпе­рервний потік заявок на купівлю і пропозицій про продаж, що реєструються спеціально уповноважени­ми особами, які зводять між собою всі доручення продавців і покупців. Заявки, що знову надходять, порівнюються з зареєстрованими раніше і, якщо во­ни збігаються, то задовольняються в порядку надхо­дження, а при одночасному надходженні викону­ються найбільші за сумою надходження. Безперерв­ний аукціонний ринок можливий лише при значних обсягах щоденної пропозиції цінних паперів (понад 10000 лотів щодня).

На цих дилерських ринках продавці привселюдно повідомляють про ціни пропозиції і порядок доступу до місць купівлі цінних паперів. Покупці, які згодні з ціновими пропозиціями й іншими умовами інвесту­вання, заявляють про свої наміри і набувають цінні папери. Продавці зобов'язані укладати угоди за ці­нами, які вони оголосили. Прямої відкритої конку­ренції між продавцями або між покупцями немає.

Дилерські ринки використовуються при первин­ному розміщенні цінних паперів і в тендерних про­позиціях (публічній пропозиції вагомого інвестора щодо купівлі цінних паперів).

Ринок цінних паперів є частиною фінансового ринку й в умовах розвинутої ринкової економіки ви­конує ряд найважливіших макро— і мікроекономічних функцій. Можна виділити такі основні функції ринку цінних паперів:

1. Ринок цінних паперів виконує роль регулю­вальника інвестиційних потоків, що забезпечує оп­тимальну для суспільства структуру використання ресурсів. Саме через цей ринок здійснюється основ на частина процесу вкладання капіталів у галузі, що забезпечують найбільшу рентабельність вкладень.

2.  Ринок цінних паперів забезпечує масовий ха­рактер інвестиційного процесу, даючи змогу будь-яким економічним агентам, які мають вільні грошо­ві кошти, здійснювати інвестиції у виробництво шляхом придбання цінних паперів. Концентрація обороту цінних паперів на фондових біржах або в професійних посередників дозволяє інвесторові по­легшити процедуру здійснення інвестицій.

3.  Ринок цінних паперів дуже чуйно реагує на змі­ни, що відбуваються або очікуються в політичній, соціально-економічній, зовнішньоекономічній і іншій сферах життя суспільства.

4. За допомогою цінних паперів реалізуються принципи демократизму в управлінні економікою на мікрорівні, коли рішення приймається шляхом голосування власників акцій, причому один голос до­рівнює одній акції, тому, чим більше акцій, тим більший вплив має той або інший співвласник на
прийняття управлінських рішень.

5.  Через купівлю-продаж цінних паперів окремих підприємств держава реалізує свою структурну полі­тику, здобуваючи акції «потрібних» підприємств і роблячи, таким чином, інвестиції у виробництва, важливі з погляду розвитку суспільства взагалі.

6.  Ринок цінних паперів є важливим інструмен­том державних цінних паперів, за допомогою якого держава впливає на грошову масу і, отже, на розши­рення або скорочення рівня ВНП.

2.2. Фондова біржа, її суть, ознаки й операції

Фондова біржа являє собою організаційно оформ­лений, постійно діючий ринок, на якому здійснюєть­ся торгівля цінними паперами. Фондова біржа — це спеціальна організація, що поєднує професійних учасників ринку цінних паперів в одному приміщен­ні для проведення торгів, створює умови для кон­центрації попиту та пропозиції і збільшення ринку.

Концентрація означає, що всім торговцям цінними паперами дається доступ до всіх пропозицій купівлі-продажу, які на даний момент є на ринку. І все-таки між торговцями йде конкурентна боротьба за ту або іншу пропозицію.

Біржа суворо стежить за тим, щоб ніхто з продав­ців або покупців не міг диктувати ціни. Нарешті, всі угоди укладаються методом відкритого торгу і за кожною з них надається повна інформація. Спочат­ку вона надходить на електронне табло біржі, а по­тім публікується в пресі.

Фондова біржа виступає в якості торговельного, професійного і технічного ядра ринку цінних папе­рів.

Усього у світі близько 150 фондових бірж, най­більшими з яких є Нью-Йоркська, Лондонська, То­кійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Паризька і Гонконгська.

У міжнародній практиці існують різні організа­ційно-правові форми бірж. Серед них:

·  неприбуткова корпорація (Нью-Йоркська біржа);

·  неприбуткова членська  організація (Токійська біржа);

·  товариство з обмеженою відповідальністю (Лон­донська і Сіднейська біржі);

·  напівдержавна організація (Франкфуртська біржа).

В Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, які заклали основу для функціонування цінних па­перів. Одним з головних нормативних актів, що ре­гулюють взаємини між всіма учасниками, є Закон України «Про цінні папери і фондову біржу».

Фондова біржа — організація, що створюється без мсти одержання прибутку і займається винятково ор­ганізацією укладання угод купівлі і продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати операції з цінни­ми паперами від власного імені і за дорученням клі­єнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства, що зосереджує попит та пропозицію цін­них паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу і здійснює свою діяльність згідно з вказаним зако­ном, іншими актами законодавства України, стату­том і правилом фондової біржі.

Фондова біржа створюється не менше як 20 заснов­никами — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами за умови внесення ними в статутний фонд не менше як 10000 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Фондові біржі України ґрунтуються на безприбут­кових засадах і повинні діяти на принципах ліквід­ності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабіль­ності ринку, широкої гласності і довіри. Усе це до­зволяє їй виконувати такі функції:

·  залучення грошових сум для інвестицій у вироб­ничу і соціальну сферу;

·  перерозподіл капіталів між різними галузями і підприємствами;

·  акумуляція вільних заощаджень представників різних прошарків населення;

·  створення умов для розвитку в країні підприєм­ницької діяльності;

·  створення постійно діючого ринку;

·  підтримка професіоналізму торговельних і фінан­сових посередників;

·  індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.

Усі зазначені функції фондова біржа може викону­вати тільки при розвинутому ринку цінних паперів. Варто зауважити, що в Україні функціонують такі організатори торгівлі цінними паперами: Українська фондова біржа (УФБ), Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), Донецька фондова біржа (ДФБ), При­дніпровська фондова біржа (ПФБ), Позабіржова фон­дова торговельна система (ПФТС), Південноукраїн­ська торгово-інформаційна система (м. Миколаїв).

Першою виникла УФБ. Перші торги на ній відбу­лися 6 лютого 1992 р. Нині відкрито 25 її філій по всій Україні. З 1995 р. її конкурентами стали КМФБ, УМВБ, ДФБ і ПФТС.

На УФБ згідно з чинним законодавством можуть випускатися і бути в обігу як державні, так і недер­жавні цінні папери, укладатися касові угоди й угоди на термін.

Основними ознаками фондової біржі є:

1) фондова біржа -- централізований ринок з фіксо­ваним місцем торгівлі, тобто наявністю торговельної площадки;

2) процедура добору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають визначеним вимогам (фі­нансова стійкість і великі розміри емітента, масо­вість цінного паперу як однорідного і стандартного товару, масовість попиту тощо);

3) існування процедури добору кращих операторів ринку як членів біржі;

4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цін­ними паперами і стандартними торговельними про­цедурами;

5) централізація реєстрації угод і розрахунків по них;

6) встановлення офіційних (біржових) котирувань;

7) нагляд за членами біржі (з позиції їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку).

Фондова біржа отримує права юридичної особи від дня її реєстрації Державною комісією з цінних папе­рів і фондового ринку.

Статут і правила фондової біржі затверджуються її вищим органом. У статуті фондової біржі містять­ся такі дані:

·  найменування і місцезнаходження фондової біржі і засновників;

·  розмір статутного фонду;

·  умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;

·  права й обов'язки членів фондової біржі;

·  організаційна структура фондової біржі;

·  компетенція і порядок створення керівних органів;

·  порядок і умови відвідування фондової біржі;

·  порядок і умови застосування санкцій, установле­них фондовою біржею;

·  порядок припинення діяльності фондової біржі.

У статуті можуть передбачатися інші положення стосовно створення і діяльності фондової біржі. Правила фондової біржі повинні передбачати:

·  види угод, які укладаються на фондовій біржі;

·  порядок торгівлі на фондовій біржі;

·  умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

·  умови і порядок підписки на цінні папери, що ко­тируються на фондовій біржі;

·  порядок формування цін, біржового курсу і їх публікації;

·  перелік цінних паперів, що котируються на фон­довій біржі;

·  обов'язки членів фондової біржі щодо ведення об­ліку й інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності;

·  систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

·  види послуг, надані фондовою біржею, розмір пла­ти за них;

·  правила ведення розрахунків на фондовій біржі тощо.

Позначення «фондова біржа» або таке, у якому міститься вираз «фондова біржа», може використо­вувати у своєму фірмовому найменуванні або рекла­мі тільки та організація, яка створена в порядку, визначеному статтею 34 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».

Особливістю державного регулювання роботи бір­жі є те, що Міністерство фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриман­ням положень статуту і правил фондової біржі і які мають право брати участь у роботі її керівних орга­нів. Така практика має місце в країнах з розвинутою економікою: наприклад, в Англії, США функціо­нують державні комісії з нагляду за фондовими бір­жами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва стосовно цінних паперів і здійснювати ком­пенсацію втрат від їх знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припи­нення діяльності фондової біржі. Одним з них є ви­никнення ситуації, коли в біржі залишається менше 10 членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У такий спосіб законодавство намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.

На фондовій біржі здійснюються певні операції й угоди, що поділяються на касові і термінові.

За касовими операціями відбувається негайний розрахунок і оформлення.

Найбільш цікаві операції на термін, оскільки во­ни мають завжди спекулятивний характер, тому в деяких країнах подібні угоди заборонені.

Угоди з преміями передбачають, що одна із сторін має право відмовитися від своїх зобов'язань, а в ре­зультаті платить «відступні» іншій стороні.

Продаж без покриття в термін полягає в наступно­му: гравець бере в борг певну кількість акцій з вида­чею боргового зобов'язання. Потім продає їх за бір­жовим курсом, а через термін, очікуючи зниження курсу, він купує їх знову за низькою ціною і повер­тає власникові, одержавши свій дохід.

Організаційна структура фондових бірж відобра­жає виконувані біржами функції, що в узагальнено­му виді виглядає таким чином.

Вищий орган фондової біржі складається з Кон­сультативної Ради (апарат порадників) і Виконавчо­го органу фондової біржі, що містить апарат фондо­вої біржі, який складається з таких підрозділів:

·  організація ринку — встановлення правил торгів­лі й організації діяльності ринку, допуск нових членів на біржу, виключення членів, допуск на ринок цінних паперів (листинг);

·  поточне управління біржовим ринком — організа­ція поточної роботи ринку (трейдинг);

·  організація і нагляд за поточною роботою обліково-операцій­них, клірингових і депозитарних систем; збір, аналіз і поширення поточної біржової інформації; організація і нагляд за поточною роботою ринків окремих видів цінних паперів (ф'ючерсні й опціонні секції тощо);

·  нагляд за станом ринку — контроль стану і тен­денцій розвитку біржового ринку, зовнішнє спосте­реження й оцінка фінансово-господарського стано­вища компаній-членів фондової біржі, дисциплі­нарне спостереження й адміністративні санкції;

·  зовнішні зв'язки і послуги — міжнародні зв'язки; зв'язки з громадськістю; послуги публіці, компаніям-емітентам, компаніям-членам фондової біржі.

·  розвиток — маркетинг і управління стратегічним розвитком; розробка нових технологічних й інфор­маційних систем для торговельної, обліково-адміністративної й інформаційної діяльності фондової біржі.

Поряд з торгівлею цінними паперами на фондовій біржі існує позабіржовий ринок, що охоплює ринок операцій з цінними паперами, який функціонує поза фондовою біржею.

Через цей ринок проходить більшість первинних розміщень і торгівля паперами гіршої якості (порів­няно з зареєстрованими на біржі).

Разом з тим, існують перехідні форми, так звані «прибіржові» ринки, що розмивають чітку межу між біржовими і позабіржовими ринками, — це «другі», «треті», «рівнобіжні» ринки, які створю­ються фондовими біржами і знаходяться під їх регу­люючим впливом. Як правило, подібні ринки мають більш низькі вимоги до якості цінних паперів, міс­тять у собі акції малих і середніх компаній, підтри­муючи при цьому регулярність торгівлі, котируван­ня і єдність правил.

Виникнення цих ринків було обумовлене прагнен­ням фондових бірж розширити свій ринок, а також бажанням створити упорядкований, регульова­ний ринок цінних паперів для фінансування невели­ких і середніх компаній, що є носіями найбільш су­часних технологій. З іншого боку, з позабіржового обороту виникають організовані системи торгівлі цінними паперами, що мають комп'ютерну основу й аналоги територіально розподіленої електронної біржі. Прикладом можуть бути позабіржові систе­ми Національної асоціації інвестиційних лідерів (США): НАСДАК — Система автоматичного котиру­вання Національної асоціації інвестиційних лідерів, НМСК — Цінні папери національного ринку, а також Канадська система позабіржової торгівлі, Система автоматичного котирування при Сінгапурській фон­довій біржі та ін.

Нині ринок цінних паперів в Україні знаходиться в стадії формування і розвитку. Поки ще не існує чіткої системи розміщення цінних паперів як для вітчизняних, так і для іноземних фізичних і юри­дичних осіб, немає чіткого і повного правового за­безпечення функціонування національного ринку цінних паперів, достовірного і докладного інформа­ційного забезпечення, захисту від підробки цінних паперів та ін.

Подальший розвиток українського фондового рин­ку стримується рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів, основними з яких є такі:

·  криза української економіки, інфляція, відсут­ність твердої національної грошової одиниці;

·  відставання існуючої законодавчої і нормативно-правової бази функціонування фондового ринку і розвитку властивих йому реальних процесів (як приклад можна згадати ситуацію, що склалася з трастами й іншими фінансовими посередниками);

·  недостатність державного регулювання національ­ного ринку цінних паперів;

·  слабкий розвиток первинного ринку цінних папе­рів, невелика кількість операцій з похідними від цінних паперів;

·  відсутність гарантій щодо операцій з цінними папе­рами, недовіра населення і його психологічна не­підготовленість до операцій на фондовому ринку;

·  зубожіння більшої частини населення, його низь­ка купівельна спроможність, що заважає появі масового приватного інвестора;

·  відсутність гарантій держави щодо захисту грошо­вих заощаджень населення, у тому числі й у цін­них паперах.