Фінансова політика

Реферат

з дисципліни "Державне регулювання економіки"

на тему: "ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА"

ПЛАН

Вступ.

1. Сутність фінансової політики

2. Елементи фінансової політики

3. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни

Висновок

Перелік літератури

ВСТУП

Фінансова система кожної країни має свою специфіку. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси.

Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України, закон "Про бюджетну систему України" та інші нормативно-правові акти. Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави. Зведений баланс фінансових ресурсів України складається щорічно.

Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень.

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів фінансової політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.

Метою реферативної роботи є формування уявлень про фінансову політику держави та її складові: грошово-кредитну, бюджетну, податкову, митну і цінову політику.

Завдання дослідження: вивчення сутності, типів і засобів фінансової політики держави, теоретичних основ формування та реалізації бюджетної, податкової, митної, цінової і грошово-кредитної політики, ознайомлення зі статистичними даними і практичною реалізацією фінансової політики держави.

1. Сутність фінансової політики

Державне регулювання за допомогою фінансових та грошово-кредитних інструментів є найбільш відомим та розповсюдженим в країнах ринкової економіки.

Фінансова система країни складається з:

—державного бюджету;

—позабюджетних фондів (пенсійних, страхових, кредитних тощо);

—фінансів підприємств;

—місцевих фінансів (бюджетів областей, міських, районних, сільських тощо).

Фінансова політика держави — заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства. Фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

Фінансова політика за умов економічної кризи спрямована на:

—подолання спаду виробництва;

—стимулювання виробництва;

—мобілізацію фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення у галузях економіки;

—стримування соціальних програм;

—скорочення витрат на оборону тощо.

Типи фінансової політики:

—дискреційна (франц. — той, що діє за власним розсудом) — політика, що проводиться державою безпосередньо;

—недискреційна (автоматична) — політика вбудованих регуляторів (стабілізаторів): податки, соціальні виплати, ефект надійності компаній, інертність схильності до споживання тощо.

Основні засоби дискреційної фінансової політики держави:

—держконтракт і держзамовлення;

—державні інвестиції;

—соціальні трансферти;

—зміни у податковому регулюванні;

—фінансування державних програм, громадських робіт тощо.

Фінансово-бюджетне регулювання — основний комплекс засобів державного регулювання фінансової системи і насамперед використання державних фінансів. Державні фінанси складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни.

Державний бюджет є:

—річним планом державних витрат та джерел їх фінансового покриття;

—головним важелем державного регулювання перерозподілу фінансових потоків у країні.

Консолідований державний бюджет країни — бюджет центрального уряду та бюджети місцевих органів влади.

Основні параметри бюджету:

—абсолютні розміри;

—частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет;

—обсяг і структура джерел фінансування;

—обсяг і структура бюджетних видатків;

—співвідношення доходів і видатків бюджету.

2. Елементи фінансової політики

Державна політика України в сучасних умовах є сукупністю економічної, соціальної, національної, політичної і військової політик. Ці напрямки діяльності держави нерозривно пов’язані з фінансовою політикою. Фінансова політика складається з бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової та митної політики (рис. 1.1)

Рис. 1.1. Складові елементи фінансової політики

Фінансова політика України сьогодні направлена на концентрацію фінансових ресурсів в руках держави при постійному зменшенню бази формування доходної частини бюджету. Бюджетна політика визначається Конституцією України рядом інших законів, що встановлюють функції окремих органів влади в бюджетному процесі і законотворенні. До бюджетної політики відноситься визначення:

o  бюджетного процесу;

o  принципів побудови бюджету;

o  частка валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджетах різних рівнів;

o  структури видаткової частини бюджету;

o  шляхів покриття дефіциту бюджету тощо.

Важливим елементом фінансової політики є податкова політика.

Податок - це індивідуально безеквівалентний рух грошових коштів, який здійснюється на основі примусу з боку влади, що має на меті формування грошового фонду, який використовується державою для виконання своїх функцій.

Більш як за п'ятсот років сучасна фінансова наука чітко визначилась по відношенню до податків. А саме:

o  без податків держава не може існувати;

o  податкові стягнення мають тверду тенденцію до зростання; о при переході оптимального податкового порогу порушується звичайний відтворювальний процес - економіка починає руйнуватись;

o  в періоди кризи податки повинні буту встановлені на мінімальному рівні;

o  економічний механізм країни відновлюється за рахунок мобілізації інвестиційного потенціалу;

o  високі податки призводять до витоку капіталу; а податкові пільги повинні мати відкритий характер;

o  податкова система не повинна носити конфіскаційний характер;

o  сумарний розмір податків має стійку тенденцію зростання тільки в економічній системі, в якій держава гарантує стабільність законів і права;

o  непрямі податки необхідно вводити для обмеження споживання товарів, які шкідливі для здоров'я, на предмети розкоші, іноді на імпортні товари та послуги і в інших специфічних випадках;

o  основою податкової бази повинні виступати податки на доходи та майно.

Вплив податкової політики на фінансову та економічну політику держави проявляється безпосередньо і за досить короткий проміжок часу.

У 2005 році було перевиконано завдання по перерахунку до загального фонду податку на прибуток і склало 106,2% (додатково одержано 1,3 млрд. грн.). Виконання завдання по збору до загального фонду по податку на прибуток у 2006 році склало - 100,2%, додатково одержано 38,7 млн. грн.

У 2005 році було додатково одержано 0,7 млрд. грн. ПДВ (план перевиконано на 2,9%). У 2006 році до Зведеного бюджету України надійшло ПДВ на 4,9% більше, ніж було заплановано, додатково одержано 1422,4 млн.грн.

Наступним елементом фінансової політики є грошова політика, яка складається з емісійної політики і політики підтримки стабільної національної валюти. Емісійна політика визначає необхідність кількості грошей в обігу і має ще один напрямок - збільшення доходної частини бюджету. Останнє вимагає особливої обережності у застосуванні. Якщо держава не в змозі контролювати грошову політику, регулювати свою грошову систему, то це може порушити економічну безпеку країни.

Кредитна політика, як складова фінансової, забезпечує функціонування внутрішньогосподарських розрахунків і позикового капіталу. Позиковий капітал є важливою умовою здійснення відтворювального процесу, забезпечує можливість позик як. для поповнення оборотних коштів, так і для інвестицій. Крім того, кредитний сектор економіки служить й для вирівнювання середньої норми прибутку. Слід відмітити, що величина процентної ставки може негативно вплинути на стан економічної активності в суспільстві. Так, якщо рентабельність виробничого сектору в ринкових умовах коливається від 10 до 15 %, то висока ставка рефінансування Національного банку, що перевищує межу рентабельності, створює умови для:

o  неповернення кредитів;

o  зростання цін;

o  зниження рентабельності позичальників, що скорочує базу оподаткування;

o  звуження внутрішнього споживчого ринку тощо.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

1) політика облікової ставки;

2) операції на відкритому ринку;

3) зміна норм обов'язкових резервів.

Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків.

Обов'язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань.

Цінова політика держави виражається в регулюванні цін і тарифів на монопольні товари і послуги. Зростання цін в таких галузях як залізничний та водний транспорт, видобувна промисловість, нафто- і газопроводи, електромережі тощо, призводять до зростання цін у всіх інших секторах народного господарства. Відбувається скорочення пільгових товарів і послуг, що не забезпечує населенню мінімальні соціальні гарантії. Цінова політика є важливим фактором регулювання економіки.

Митна політика розглядається як частина цінової і податкової, тому що митні збори і податки безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг, обмежують чи розширюють доступ на внутрішній ринок імпортних товарів, забезпечують рівень захисту національного виробника і перешкоджають вивозу національного багатства за межи країни. Вибір напрямку митної політики повинен сприяти економічному зростанню країни, політичній стабілізації. Всі елементи фінансової політики повинні бути цілеспрямованими, скоординованими, взаємопов'язаними і взаємообумовленими.