Майно як об’єкт оцінки

1.2 Майно як об’єкт оцінки

Об’єкт оцінки – майно та майнові права, які підлягають оцінки. Об’єкти оцінки класифікуються за різними ознаками:

·  об’єкт оцінки у матеріальній формі нерухомого майна. Нерухоме майно – земельна ділянка з поліпшеннями або без них, які з нею нерозривно пов’язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належать до нерухомого майна. Рухоме майно – матеріальні об’єкти, які можуть бути переміщенні без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належать майно у матеріальній формі, які не є нерухомістю.

·  Об’єкти оцінки у нематеріальній формі – об’єкти оцінки, які не існують у не матеріальній формі, але дають змогу отримувати певну економічну вигоду. До об’єктів у нематеріальній формі належать фінансові інтереси, а також інші майнові права.

·  Об’єкти у формі цілісного майнового комплексу – об’єкти, сукупність активів, які дають змогу проводити певну господарську діяльність. Цілісними майновими комплексами підприємства, структурні підрозділи.

 

1.3 Ринкова та ліквідаційна вартість об’єкта оцінювання

Ринкова вартість – вартість за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеної між покупцем та продавцем після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Ліквідаційна вартість – вартість яка може бути отримана за умови продажу об’єкта оцінки у строк що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною яка дорівнює ринковій вартості.

Строк експозиції – строк, протягом якого об’єкт оцінки може бути виставлений для продажу на ринку за найвищою ціною.

 

1.4 Майновий підхід в оцінці майна

Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів, тощо), що складають ціннісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методики:

·  оцінка за відповідною вартістю активів (витратний підхід)

·  метод розрахунку чистих активів;

·  розрахунок ліквідаційної вартості;

розглянемо детальніше на методі витратного підходу.

Метод оцінки за відповідною вартістю досить часто використовується в в ході оцінки майна під час приватизації державних підприємств. Зазначимо, що використання даного методу є виправданим, якщо балансова та ринкова вартість активів істотно не відрізняється між собою.

До основних недоліків методу слід віднести те, що на практиці балансова вартість, активів майна ніколи не відповідає їх ринковій вартості.

Достовірність оцінки підвищується, якщо отриману вартість скоригувати на приховані прибутки чи збитки підприємства.

 

1.5 Порядок оцінки вартості майна

Щоб "правильно організувати роботу з оцінювання вартості майна, необхідно додержувати певної послідовності дій, вибравши оптимальну для конкретного об'єкта методику оцінювання. Загалом оцінювання вартості майна підприємства складається з таких етапів:

1. Збір інформації про об'єкт оцінювання.

2. Інвентаризація майна.

3. Аудиторська перевірка фінансової звітності підприємства.

4. Складання акта обстеження та технічного стану об'єкта оцінювання.

5. Експертне або масове оцінювання.

6. Складання акта оцінювання вартості майна або звіту про його експертне оцінювання та висновків експерта про оцінну (ліквідаційну) вартість майна.

7. Затвердження результатів оцінювання.

2. Методи та програма санаційного аудиту

 

2.1 Сутність та основні завдання санаційного аудиту

У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю «санаційний аудит» досі приділялося дуже мало уваги, оскільки здебільшого економісти не вбачали істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, здійснюваним на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства і укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства.

Зазначеним Законом передбачено, зокрема, що для з’ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Окрім цього, якщо боржник звернеться до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Арбітражний суд в ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого — про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства.

Які ж інституціональні та функціональні особливості санаційного аудиту?

Загалом аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, мета якої — перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства.

Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших аспектів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб. Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства органами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами. До основних принципів аудиту належать:

·  цілісність та повнота;

·  об’єктивність;

·  незалежність;

·  конфіденційність;

·  компетентність;

·  документальне оформлення.

Ці принципи є основою всіх міжнародних норм аудиту і повністю стосуються й санаційного аудиту.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об’єктів і цілей проведення. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета — оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб’єкта господарювання та реальність санаційної концепції.

Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:

·  нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);

·  андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії);

·  позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту);

·  саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство);

·  потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію підприємства реорганізацією);

·  державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки).

Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка має підтвердити, що:

1)  дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;

2)  план санації є реалістичним;

3)  вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства.

Вони доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладання коштів в об’єкт санації. Висновок спеціаліста потрібний і тому, що користувачі не мають доступу до відповідних джерел інформації та спеціальних знань для її оцінювання.

Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до певного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства.

Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).

Загалом санаційний аудит складається з таких етапів:

1) ідентифікація даних;

2) експертиза;

3) висновки;

4) вироблення рекомендацій.

Ідентифікація даних — це збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства. Під експертизою розуміється всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об’єктивних висновків про поточний і перспективний стан об’єкта аудиту. Дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз створюють підґрунтя для висновків про санаційну спроможність підприємства та рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції.

Розробка санаційної концепції не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як уже зазначалося, готують санаційну концепцію або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією т. ін., хоча іноді аудитори беруть активну участь у розробці плану санації.

Зауважимо, що санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Незважаючи на те, що в обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому — про перевірку достовірності та реальності наведених у плані санації даних.