Формування та використання фондів цільового призначення

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОДЕСЬКИЙ ФІЛІАЛ

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Фінанси”

на тему:

Формування та використання фондів цільового призначення

Виконав Ситнік Олександр студент 3 курсу

35-Б групи

Керівник Нізяєва

асист.

м.ОДЕСА, 2004

Зміст

Вступ ………………………………………………………………..2

I. Поняття та СоСТАВ ЦІльових фондів держави...………………………………………………………….4

1.1. Загальна характеристика цільових фондів. Історія та причини виникнення……………………………………………..4

1.2. Класифікація та порядок утворення цільових фондів………………………………………………………………...51.3. Зв'язок цільових фондів з іншими ланками фінансової системи………………………………………………………………71.4. Особливості цільових фондів України…………………..7

II. Формування та використання державних цільових фондів……………………………………………..10

2.1. Пенсійний фонд України………………………………….10

2.2. Фонд соціального страхування України ……………..17

2.3. Фонд сприяння зайнятості населення України …….20

2.4. Державний інноваційний фонд України.……………..22

2.5. Фонд соціального захисту інвалідів …………………..23 2.6. Фонд охорони навколишнього природного середовища………………………………………………………..252.7. Державний дорожній фонд України та територіальні дорожні фонди……………………………………………………28

III. Формування та використання недержавних цільових фондів ……………….……31

3.1. Сутність недержавних Пенсійних фондів …………...31

Висновок………………………………………………………...39

Література……………………………………………………….41

 Вступ

Перехід до ринкової економіки супроводжувався формуванням принципово нової фінансової системи, важливою ланкою якої були і є в нинішній час цільові фонди держави - сукупність фінансових ресурсів, котрі знаходяться в розпорядженні державних, регіональних органів влади або місцевих органів самоврядування, і що мають цільове призначення.

З початку цільові фонди з'являлися у вигляді спеціальних фондів або особливих рахунків задовго до виникнення бюджету. Державна влада з розширенням своєї діяльності потребувала нових видатків, вимогавших коштів для свого покриття. Ці кошти концентрувалися в особливих фондах, призначених для спеціальних цілей. Такі фонди носили, як правило, тимчасовий характер. З виконанням державою намічених заходів фонди закінчували своє існування. В зв'язку з цим кількість фондів постійно мінялася.

Зі зміцненням централізованої держави починався період уніфікації спеціальних фондів. На основі об'єднання різноманітних фондів був створений державний бюджет. В сучасних умовах поряд з бюджетом існують і позабюджетні цільові фонди.

Цільові фонди в фінансовій системі України створені в відповідності з Законом України "Про основи бюджетного влаштування і бюджетного процесу в Україні. Головна причина їхнього створення - необхідність виділення надзвичайно важливих для суспільства видатків і забезпечення їх самостійними джерелами прибутку.

Аналіз напрямків і результатів діяльності цільових фондів є актуальною задачею. Її значення в нинішній час суттєве в зв'язку з дефіцитом бюджету країни і необхідністю цілеспрямованого рішення соціальних проблем, що фінансуються за рахунок цих фондів.

Оскільки платниками внесків в цільові фонди є юридичні і фізичні (підприємці) особи, тобто споживачі соціальних гарантій, то питання сплати та розподілу грошових коштів фондів стосуються всіх громадян України, і тому виявляється їхня зацікавленість в оптимальному функціонуванні системи цільових фондів.

Політика цільових фондів не може бути абсолютно незалежною до податково-бюджетних (фіскальних) заходів. Вагання державного бюджету від його дефіциту до утворення надлишків і назад на довгострокових тимчасових інтервалах впливають на обсяг виробництва, зайнятість населення, рівень прибутків, а, отже, на поповнювання цільових фондів. В свою чергу грошові кошти фондів виконують стабілізуючу роль при різких ваганнях в прибутковій частині державного бюджету, основаної на податкових зборах.

Таким чином, очевидна доцільність і необхідність вивчення та вдосконалення засобів утворення, поповнення і перерозподілу коштів державних цільових фондів України.

I.  Поняття та состав цільових фондів держави 1.1.  Загальна характеристика цільових фондів. Історія та причини виникнення.

Цільові фонди - один із засобів перерозподілу національного доходу держави на користь певних соціальних груп населення. Держава мобілізує в фонди частину прибутків населення для фінансування своїх заходів. Кошти, узагальнені цільовими фондами, використовуються для процесу відтворення. Цільові фонди вирішують дві важливі задачі: забезпечення додатковими коштами пріоритетних сфер економіки та розширення соціальних послуг населенню.

Перехід до ринку змінив зміст господарського механізму в країні, організаційні структури окремих його частин, у тому числі модернизував фінансову систему. Перетворення економіки України з адміністративно-командної системи в ринкову навело на практиці до децентралізації та послабленню ролі держави, проявом чого стало реформування державної системи фінансування. Один за іншим виникли та виділилися з бюджетної системи цільові фонди, частина з яких після цього знов була консолідована в бюджети у вигляді спеціальних цільових фондів.

Колишня господарська система акумулювала в Державному бюджеті практичні всі фінансові ресурси держави. Високий ступінь концентрації і централізації фінансів мав свої переваги, головні з яких полягали у можливості мобілізації значних фінансових ресурсів для рішення глобальних національних задач в рамках окремих територій, сфер, галузей або міжгалузевих комплексів. Однак недоліком такої централізації фінансових засобів було малоефективне їх використання в масштабі всієї господарської системи і окремих об'єктів фінансування.

На історичному переході від однієї господарської системи до іншої Україну поразило безліч кризових явищ, залежних друг від друга. Економічний і фінансовий кризи зумовили різке зниження рівня життя більшості населення, безробіття. У поєднанні з млявістю державної влади в країні спостерігаються такі явища, як невиплата в продовж багатьох місяців заробітної плати, пенсій та інших соціальних допомог.

В цих умовах, з одного боку, виникає потреба в концентрації обмежених фінансових ресурсів на державному рівні з метою забезпечення найбільш нагальних соціальних та загальноекономічних потреб. З іншого боку, в умовах фінансової кризи, що зумовила дефіцит фінансових ресурсів, у центральної влади виникає необхідність ранжувати суспільні потреби по ступеню важливості і для задоволення найбільш нагальних з них утворити цільові грошові фонди, завдяки цьому огородив ці потреби від значного недофінансування. Ця міра аналогічна виділенню в бюджеті захищених статей.

Цільові кошти з точки зору фінансової науки визначаються як грошові кошти держави, що мають цільове призначення.

На Думку деяких фахівців, цільові кошти слідує тлумачити більш широко — як ресурси, включаючі грошові та інші види коштів всіх форм володіння, використання яких враховується бюджетним процесом. При цьому спостерігається різноманітність позабюджетних фондів. Частина фондів, що виникли як позабюджетні, була консолідована до бюджетів, і це створило інститут цільових бюджетних фондів, який до цього існував в бюджетах в неявній формі, тобто по окремих бюджетних коштах встановлювався прямий зв'язок доходів з витратами і останні були обмежені певним кругом об'єктів, що фінансуються.

Частина цільових фондів є юридичними особами, але деякі з них представляють лише кошти на рахунку, управління якими доручене існуючим структурам: державним, регіональним, муніципальним, суспільним або навіть комерційним.

До цільових відносять також фонди, що акумулюють засоби різних громадських, комерційних організацій і кошти громадян, наприклад недержавні пенсійні фонди.

Таким чином, цільовими є будь-які грошові фонди, що виникають в результаті перерозподілу первинних доходів і мають певну цільову спрямованість.

1.2.  Класифікація та порядок утворення цільових фондів.

Залежно від вирішуваних задач цільові фонди можна класифікувати по меті створення, періоду функціонування і охопленню проблем.

Залежно від мети створення цільові фонди діляться на економічні, соціальні, науково-технічні, зовнішньоекономічні, екологічні, культурно-просвітницькі і т.п., з подальшим їх підрозділом за конкретними функціональними, галузевими і іншими ознаками. Наприклад, група економічних фондів включає інвестиційні, валютні, дорожні та інші фонди. Соціальні фонди охоплюють фонди соціального страхування, сприяння зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального захисту інвалідів та інші.

Залежно від передбачуваного періоду функціонування програми або умовно наміченого часу для здійснення конкретних цілей фонди можуть бути безстрокової, довгострокової або короткострокової дії. Прикладом першого є екологічний фонд, другого — фонд регіонального розвитку, третього — фонд допомоги біженцям. Проте ділення це вельми умовне.

По охопленню проблем цільові фонди можуть бути загального (Фонд регіонального розвитку) і конкретнішого характеру (наприклад, Фонд розвитку автомагістралей в державі, областях).

Найбільш близькі системі бюджетів державні позабюджетні фонди. Їх, на відміну від цільових бюджетних фондів, слід розглядати як окремі частини системи державних фінансів. Найвідоміші з них — це два фонди соціального призначення: Пенсійний, соціального страхування.

Порядок утворення і використання державних цільових фондів регламентується відповідними актами найвищих органів влади, в яких указується суть їх діяльності, джерела формування, визначаються порядок і спрямованість використання грошових фондів.

Цільові фонди створюються двома шляхами. Один шлях - це виділення в бюджеті певних витрат, що мають особливо важливе значення, інший - формування цільового фонду з власними джерелами доходів для певної мети. Так, в багатьох країнах був створений фонд соціального страхування, призначений для соціальної підтримки певних груп населення. Інші фонди з'являються у зв'язку з виникненням нових раніше невідомих витрат, які заслуговують особливої уваги з боку суспільства. В цьому випадку за пропозицією уряду законодавчий орган ухвалює спеціальне рішення про утворення даного цільового фонду. Так виникли у ряді держав економічні цільові фонди.

Матеріальним джерелом цільових фондів є національний дохід. Переважаюча частина фондів створюється в процесі перерозподілу національного доходу. Основні методи мобілізації національного доходу в процесі його перерозподілу при формуванні фондів - спеціальні податки і збори, засоби з бюджету і позики.

Спеціальні податки і збори встановлюються законодавчою владою. Значна кількість фондів формується за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів. Кошти бюджетів поступають у формі безвідплатних субсидій або певних відрахувань від податкових доходів. Доходами цільових фондів можуть виступати і позикові кошти. Що є у цільових фондів позитивне сальдо може бути використано для придбання цінних паперів і отримання прибутку у формі дивідендів або відсотків.

1.3. Зв’язок цільових фондів з іншими ланками фінансової системи.

Цільові фонди тісно пов'язані з бюджетом і між собою. Різноманітність цільових фондів обумовлює складні багатоступінчаті зв'язки між цими фондами і іншими ланками фінансової системи. Розрізняють односторонні, двосторонні і багатобічні фінансові зв'язки.

При односторонніх  зв'язках грошові кошти йдуть в одному напрямі: від фінансових ланок до цільовому фонду. Такий зв'язок з'являється при формуванні фондів або використання ними коштів. (Наприклад, валютні фонди багатьох країн утворюються за рахунок коштів центрального бюджету у формі безповоротних субсидій. Дорожній фонд США, що створюється за рахунок спеціальних податків за наявності надлишків, надає позики федеральному бюджету.).

При двосторонніх зв'язках грошовий потік рухається між цільовими фондами і іншими ланками фінансової системи в двох напрямах. Так фонди соціального страхування утворюються не тільки за рахунок страхових внесків, але і коштів державного бюджету. Одночасно за наявності активного сальдо вони набувають державних цінних паперів і стають кредитором бюджету.

При багатобічних зв'язках один цільовий фонд одночасно приходить в зіткнення з різними фінансовими ланками і іншими цільовими фондами, тобто гроші рухаються у різних напрямах між ними.

1.4. Особливості цільових фондів України.

Цільові фонди, будучи складовою частиною фінансової системи України, володіють рядом особливостей:

·  заплановані органами влади і управління та мають строгу цільову спрямованість;

·  грошові кошти фондів використовуються для фінансування державних витрат;

·  формуються в основному за рахунок обов'язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб;

·  страхові внески до фондів і взаємини, що виникають при їх сплаті, мають податкову природу, тарифи внесків встановлюються державою і є обов'язковими;

·  на відносини, пов'язані з численням, сплатою і стягненням внесків до фондів, поширена більшість норм і положень Закону України «Про основи податкової системи України»;

·  грошові ресурси фонду знаходяться в державній власності і не підлягають вилученню на які-небудь цілі, прямо не передбачені законом;

·  витрачання коштів з фондів здійснюється по розпорядженню Уряду або спеціально уповноваженого на те органу (Правління фонду).

Цільові фонди - форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що привертаються державою для фінансування деяких суспільних потреб і що комплексно витрачаються на основі оперативної самостійності строго відповідно до цільових призначень фондів.

В Україні з 1992 р. почали діяти більше двох десятків цільових фондів серед яких можна виділити соціальні, економічні та інші. До соціальних цільових фондів відносяться: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів та ін.

Область перерозподілу бюджетних коштів набагато ширше, ніж цільових фондів, рамки перерозподілу яких обмежені цільовим призначенням фонду, а в галузевих фондах — ще і галузевою приналежністю. Така обмеженість в перерозподільній функції цього сегменту державних фінансів в окремих випадках має ряд переваг перед бюджетною формою перерозподілу фінансових ресурсів. При виділенні до цідьовий фонду частини фінансових коштів легше є видимою відповідність джерел, що централізуються, і потреб, оперативніше розв'язуються питання управління даною частиною фінансових ресурсів, усувається неминучість дефіциту по цих фондах, що неможливо досягти в бюджетах в умовах економічної кризи.

Державні соціальні цільові фонди лише формою, а не за змістом є фондами взаємного страхування населення. І справа зовсім не в тому, що платниками страхових внесків в переважній частині є працедавці, а не працівники. Економічна природа коштів, що зараховуються до соціальних цільових фондів, є не що інше, як частина вартості відтворення робочої сили. Порядок же сплати внесків є формою прояву цієї суті. Ніщо не заважає органам влади держави встановити мінімальний рівень оплати праці (який є нижнім рівнем для будь-якого працедавця), що включає як прожитковий мінімум, так і частку платежів до соціальних цільових фондів, переклавши обов'язок вносити страхові платежі з працедавців на працівників. Проте діючий порядок простіший і звичніший для менталітету нашої держави і населення. У інших країнах страхові внески розподілені більш рівномірно між працівниками і працедавцями, а в окремих державах переважну частину внесків сплачують працівники.

  II.  Формування та використання державних цільових фондів 2.1.  Пенсійний фонд України.

З метою виконання Закону України «Про пенсійне забез­печення» у 1991 році було створено Пенсійний фонд України, як самостійний фінансовий інститут. Кошти фонду не вклю­чаються до державного бюджету України і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і соціальних виплат.

Фінансування витрат на утримання органів Пенсійного фонду України та його апарату визначається кошторисом, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Тимчасо­во вільні кошти при відсутності заборгованості з виплат пен­сій можуть бути використані Пенсійним фондом України виключно на придбання державних цінних паперів.

Пенсійний фонд України є центральним органом держав­ної виконавчої влади і підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Він здійснює управління фінансами пенсійного забезпечен­ня і забезпечує, насамперед, збір та акумуляцію зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та фінансування витрат на виплату пенсій.

Доходи бюджету Пенсійного фонду України формуються за рахунок:

— зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування;

— коштів державного та місцевих бюджетів (10% від су­ми фіксованого податку, 40% від єдиного податку, 17% від коштів, одержаних від продажу спеціальних торгових па­тентів);

— коштів, що надходять за регресивними вимогами;

— добровільних внесків підприємств, установ і організацій та громадян;

— сум фінансових санкцій, стягнених за порушення поряд­ку сплати зборів на обов'язкове державне пенсійне страху­вання;

— інших надходжень.

Головним джерелом доходів Пенсійного фонду є збори на обов'язкове державне пенсійне страхування. Структурно-ло­гічна схема визначення суми збору наведена на рис. 1.

рис 1. Схема визначення суми збору на обов'язкове

державне пенсійне страхування

Зазначимо окремі аспекти порядку обчислення сум збору. Платниками збору, які виокремлено у 5 груп, є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності (СПД), їхні об'єд­нання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи плат­ників збору, що не мають статусу юридичної особи і розта­шовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади;

3) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які здійснюють діяльність, пов'язану з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового дого­вору, виконують роботи згідно з цивільно-правовими догово­рами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

5) юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу валют, торгівлю ювелірними виробами із зо­лота (крім обручок), платини й дорогоцінного каміння, а також при відчуженні легкових автомобілів (крім автомобілів для інвалідів та які переходять у власність спадкоємця)

При визначенні суми збору, де об'єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці, платники включають до їх складу витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі і в натуральній формі.

Обчислюють збір платники першої та другої груп щомі­сячно за встановленими ставками і сплачують одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі виплати заробітної плати з коштів, одержаних з ви­ручки від реалізації продукції (надання послуг), а також натуроплатою — наступного дня після кожної зазначеної виплати.

Збір для платників третьої групи нараховується на чистий доход. Він визначається як різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі), без врахування ПДВ і акцизного збору та документально підтвердженими витратами, що пов'язані з одержанням доходу. При визначен­ні чистого доходу фізичної особи-підприємця не враховують­ся заробітна плата та винагороди, одержані на умовах вико­нання трудового договору та згідно з цивільно-правовими договорами.

Платники цієї групи обчислюють і сплачують збір щоквар­тально із суми фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого року, наступного за звітним. За 4 квартал календар­ного року провадиться авансова сплата збору до 15 грудня із суми очікуваного доходу за цей період.

При придбанні патенту збір нараховується і сплачується авансове з тієї суми доходу, з якої встановлюється розмір прибуткового податку з громадян (плата за патент).

Сплачують збір на обов'язкове державне пенсійне страху­вання усі категорії платників четвертої групи, у тому числі працюючі пенсіонери. Він нараховується і утримується з усіх видів виплат, що належать до сукупного оподатковуваного доходу.

Перераховують збір підприємства і організації, які здійс­нюють виплату заробітної плати, винагород одночасно з одер­жанням коштів в установах банків на оплату праці.

Платники п'ятої групи обчислюють і сплачують збір у та­кому порядку:

1. З операцій купівлі-продажу валют. Уповноважені бан­ки та їхні клієнти разом із заявкою на купівлю іноземної валюти подають платіжні доручення щодо перерахування збору.

З фізичних осіб збір перераховують уповноважені банки на рахунок органів Пенсійного фонду, в яких банки зареєстро­вані як платники збору, обсягом 1% від суми продажу готів­кової іноземної валюти, обчисленої за курсом продажу без урахування суми збору.

Збір сплачується протягом наступного операційного дня, якщо сума збору дорівнює або перевищує 50 грн. протягом операційного дня банку. За умови, коли сума збору є меншою ніж 50 грн., — не пізніше того операційного дня, коли така сума збору досягне 50 грн.

2. З операцій з продажу ювелірних виробів із золота (крім обручок),платини і дорогоцінного каміння. Сплачується збір протягом наступного робочого дня, якщо сума збору дорівнює або перевищує 50 грн. протягом робочого дня. За умови, коли сума збору є меншою ніж 50 грн., — не пізніше того робочого дня, коли сума збору досягне 50 грн.

Документом, що підтверджує продаж цінностей, є касовий чек. За ним сума збору включається до загального податку, що сплачується під час купівлі товару.

3. З операцій з відчуження легкових автомобілів. Платни­ками збору є юридичні і фізичні особи, які набувають права власності на легкові автомобілі у разі купівлі, обміну, безоп­латної передачі успадкування (крім успадкування за законом) та на інших підставах.

Сплачується збір через установи банків на рахунки міс­цевих органів Пенсійного фонду за місцем реєстрації автомо­біля.

З метою поповнення доходів Пенсійного фонду України згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування» з вересня 1999 року справляються збори на обов'язкове державне пенсійне страхування з:

1. Операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

2. Вироблених в Україні або імпортованих в Україну тю­тюнових виробів.

3. Вартості послуг стільникового рухомого зв'язку.

Перший вид збору сплачують підприємства, установи і ор­ганізації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно (жилий будинок або його час­тину, квартиру, садовий будинок, дачу, гараж, інші постійно розташовані будівлі та об'єкти першої групи основних фон­дів).

Ставка збору встановлена у розмірі 1 відсотка від вар­тості нерухомого майна, зазначеного в договорі купівлі-про­дажу.

Не сплачують збір: державні підприємства, установи і орга­нізації, які придбавають нерухоме майно за рахунок бюд­жетних коштів; установи та організації іноземних держав, що користуються імунітетами та привілеями; громадяни, які при­дбавають житло та перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Не справляють вказаний збір сільськогосподарські товаро­виробники, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, та власники житла, які отримали майно в результаті його приватизації.

Збір другого виду сплачують СПД, які здійснюють вироб­ництво тютюнових виробів в Україні або імпортують їх в Україну (у тому числі нерезиденти).

Об'єктами оподаткування є:

— для тютюнових виробів, вироблених в Україні — їхня вартість, яка визначається за цінами, встановленими з ураху­ванням сум акцизного збору, без ПДВ;

— для імпортних тютюнових виробів — митна вартість з урахуванням сум акцизного збору.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з ви­роблених в Україні тютюнових виробів включається до ціни таких виробів. Сплачується збір не пізніше наступного робо­чого дня, якщо протягом робочого дня його сума дорівнює або перевищує 50 грн. Якщо сума збору менша ніж 50 грн. — не пізніше того робочого дня, коли його сума досягне 50 грн. При фактичній передачі (обміні) тютюнових виробів — не пізніше наступного дня після її здійснення.

Третій вид збору справляють підприємства, установи і організації та фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори, які на­дають їх безплатно.

Не сплачується цей вид збору, якщо послугами стільнико­вого зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, косміч­ні транспортні засоби, засоби наземного технологічного тран­спорту (засоби зв'язку стаціонарно вбудовані).

Не є об'єктом оподаткування: транслювання програм радіо та телевізійними станціями; передавання або прийом інфор­мації за допомогою радіозв'язку мережами відомчого чи тех­нологічного зв'язку (без автоматичної комутації з мережею зв'язку загального користування); користування радіотелефо­нами, підключеними до номерів квартирних телефонів; суми, які сплачуються одним оператором у компенсацію вартості послуг з роумінгу іншому оператору.

Ставка збору становить 6% від вартості будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку.

Порядок і терміни сплати аналогічні як і для збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з вироблених в Україні тютюнових виробів.

Вказаним законом з вересня 1999 року змінено порядок сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування для СПД (в тому числі фізичних осіб), їх об'єд­нань, бюджетних, громадських та інших установ і організацій, відокремлених підрозділів платників збору без статусу юри­дичних осіб, які мають найманих працівників і протягом ка­лендарного місяця не здійснили витрати на оплату праці.

Зазначені платники сплачують збір за ставкою 32% від суми, визначеної як добуток мінімального обсягу заробітної плати та кількості працівників, на яких здійснюється нараху­вання заробітної плати.

Підприємства щомісяця сплачують Пенсійному фонду авансові суми збору, визначені у зазначеному порядку.

Остаточна сума збору визначається одночасно з поданням платниками збору квартальної звітності відповідним органам Пенсійного фонду і сплачується до 8 числа місяця, що настає за звітним.

Суми своєчасно не сплаченого збору на обов'язкове дер­жавне пенсійне страхування вважаються простроченою забор­гованістю (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені. Во­на нараховується на суми заборгованості за кожний день про­строчення платежу з розрахунку 120% річних від облікової ставки НБУ, що діяла в період наявності недоїмки.

Пеня зараховується до бюджету Пенсійного фонду.

Контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і пов­ним перерахуванням та надходженням збору здійснюють органи Пенсійного фонду України.

Згідно з ст. 165/1 Кодексу України про адміністративні правопорушення ухилення громадян-підприємців і адвокатів від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України як платників обов'язкових внесків, приховування (заниження) службовою особою під­приємства фонду оплати праці та громадянами-підприємцями і адвокатами суми доходу, з яких обчислюються відповід­ні збори, та інші порушення тягнуть за собою застосування штрафу від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ті ж дії, вчинені особою, на яку протягом року було накладено адміністративне стягнення за одне із зазначених правопорушень, штраф становить від 10 до 20 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

·  виплат пенсій за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, установленних законодавством;

·  виплат допомоги у зв’язку з доглядом за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого законодавством;

·  підвищень пенсій у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати;

·  реалізації державних і регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення;

·  забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду;

·  зміцнення матеріально-технічної бази системи фонду, органів і установ соціального забеспечення;

·  організації роз’яснювальної роботи серед населення і здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду.

Забороняється використання коштів Пенсійного фонду не за цільовим призначенням, у тому числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок тощо.

Фонд організує облік і отримує необхідну інформацію від повідомчих організацій і установ, подає зведені дані відповідальним органам державного управління, несе відповідальність за своєчасне і повне фінансування витрат на виплату пенсій та допомоги за рахунок своїх коштів.

Одним з першочергових завдань реформування пенсійно­го забезпечення є проведення розмежування джерел фінансу­вання пенсій, які призначені за різними пенсійними програ­мами.

Згідно з Указом Президента України від 13 квітня 1998 року «Про Основні напрями реформування пенсійного забез­печення в Україні» джерелами виплати трудових пенсій пе­редбачено страхові збори (внески); державних пенсій військо­вослужбовцям, державним службовцям, ветеранам війни, жи­телям гірських населених пунктів, соціальних пенсій — кошти державного бюджету України; соціальних пенсій — кошти місцевих бюджетів; пенсії громадянам, які постраждали внас­лідок Чорнобильської катастрофи, — кошти Фонду для здій­снення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської ка­тастрофи та соціального захисту населення; виплати за період до настання пенсійного віку відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» здійснюються коштом Фонду сприяння зайнятості населення; добровільні та обов'язкові збори (внески) юридичних і фізичних осіб до недержавних пенсійних фондів (у випадках, передбачених законодавством) та доходи цих фондів використовуються для виплати пенсій в межах накопичувальної системи загальнообов'язкового дер­жавного та додаткового недержавного пенсійного страхуван­ня.

Для реалізації цих та низки інших завдань Указом Прези­дента України від 4 травня 1998 року передбачено поетапне впровадження персоніфікованого обліку зборів (внесків) на загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання з використанням для цього можливостей банківської системи та інформаційного фонду державного реєстру фі­зичних осіб — платників податків та інших обов'язкових пла­тежів.

2.2.  Фонд соціального страхування України.

З метою забезпечення надходження та акумуляції збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призна­чених для фінансування видатків на соціальні потреби, здій­снення організаційно-управлінських заходів щодо забезпе­чення соціальних витрат та контролю за цільовим викорис­танням коштів створено Фонд соціального страхування України.

Він єдиний орган, який у межах наданих йому повнова­жень здійснює керівництво та управління обов'язковим дер­жавним соціальним страхуванням.

Виконавчі дирекції фонду вирішують покладені на них завдання разом з профспілковими органами.

Кошти Фонду соціального страхування України не належать до складу державного бюджету України. Вони форму­ються за рахунок:

— збору на обов'язкове соціальне страхування;

— сум, одержаних платниками збору від працівників за видані путівки, які придбані Фондом;

— сум витрат на виплату допомоги з тимчасової непрацез­датності, спричиненої трудовими каліцтвами, які завдані, і професійними захворюваннями, які виникли внаслідок пору­шень власником підприємства або уповноваженим органом чинних правил з охорони праці та техніки безпеки чи одер­жаних травм з вини організацій або окремих осіб;

— сум пені, штрафів, не прийнятих до заліку витрат із соціального страхування та інших фінансових санкцій щодо організацій та службових осіб;

— добровільних внесків підприємств, установ, організацій і фізичних осіб;

— інших надходжень (2% від коштів, одержаних від прода­жу спеціальних торгових патентів).

Платниками збору є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єд­нання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності), які використо­вують найману працю;

2) відділення, філії та інші відокремлені підрозділи (без статусу юридичної особи), які розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси, члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо (на добровільних засадах).

Об'єктами оподаткування збору на обов'язкове соціальне страхування є: фактичні витрати на оплату праці працівників. До складу витрат долучаються виплати основної і додаткової заробітної плати, премії, заохочення, у тому числі в натураль­ній формі.

Ставка збору на соціальне страхування визначена в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці для платників пер­шої і другої груп, а також для підприємств, установ і органі­зацій, де працюють інваліди, але щодо працівників, які не є інвалідами. Для платників третьої групи — в розмірі 1% від суми оподатковуваного доходу (прибутку).

Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50% від загальної чисельності, збір на обов'язкове соціальне страху­вання визначається за ставкою 1% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

При одержанні від підприємств доходів у натуральному вираженні (продукцією їхнього власного виробництва) розмір доходу працівника обчислюється за середньою відпускною ціною продукції стороннім споживачам у місяці нарахування доходів. Якщо в поточному місяці продукція не реалізувалась, то її вартість обчислюється за середньою відпускною ціною місяця попередньої реалізації, але не нижчою від собівартості. За ціною придбання обчислюється збір щодо натуральної продукції інших виробників.

Кошти на рахунки Фонду перераховують платники одно­часно з одержанням коштів на оплату праці в установах бан­ків.

Підприємства, які виплачують заробітну плату два і більше рази на місяць, перерахування коштів здійснюють у дні одер­жання заробітної плати. При одержанні коштів на заробітну плату за підсумками місяця підприємства подають до уста­нови банку платіжне доручення про перерахування коштів за уточненим розрахунком за весь минулий місяць з урахуван­ням раніше сплачених сум збору.

У разі нестачі у платників збору коштів на оплату праці і сплату збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці та сплата збору на обов'язкове соціальне страхування здійс­нюється у пропорційних розмірах.

Підприємства, які здійснюють виплату заробітної плати на поточні рахунки фізичних осіб в установах банків, сплачують платежі до Фонду в день перерахування коштів на особові рахунки. При видачі підприємствами коштів на оплату праці з виручки від реалізації продукції (надання послуг), а також натуроплатою збір перераховується не пізніше наступного дня з дня видачі.

Фізичні особи, які використовують працю найманих пра­цівників, сплачують платежі до Фонду щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем виплати заробітної плати. Не внесені платником суми платежів у встановлений строк вважаються недоїмкою і стягуються в безспірному по­рядку з нарахуванням пені. Вона нараховується з суми не­доїмки за кожний прострочений день у розмірі, встановлено­му законодавством.

У разі, якщо заробітна плата не виплачувалась за відсут­ністю коштів на рахунку підприємства, пеня за несвоєчасне перерахування платежів до Фонду не стягується.

При стягненні недоїмки за платежам до Фонду строки давності не застосовуються.

Кошти Фонду соціального страхування України зберіга­ються та обліковуються на окремих поточних рахунках в ус­тановах банків. Вони використовуються виключно за призна­ченням і вилученню не підлягають.

Контроль за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою перерахування та надходження збору, інших плате­жів до Фонду, а також за цільовим і правильним витрачанням його коштів здійснюють страхувальники, профспілкові орга­ни й органи Фонду соціального страхування України.

2.3.  Фонд сприяння зайнятості населення України.

Для сприяння і оперативного вирішення фінансових та управлінських проблем зайнятості населення створено Фонд зайнятості населення України.

Він є самостійною ланкою фінансової системи і функціо­нує на державному та місцевому рівнях за рахунок:

— асигнувань з державного та місцевих бюджетів, обсяг яких встановлюється Верховною Радою України (1% від кош­тів, одержаних від продажу спеціальних торгових патентів);

— обов'язкових внесків підприємств, установ і організацій всіх форм власності, які здійснюють виробничо-господарську або комерційну діяльність.

Норми відрахувань визначаються при затвердженні дер­жавного бюджету України на наступний рік. При цьому 20% коштів централізуються у Державному центрі зайнятості Мі­ністерства праці та соціальної політики України;

— добровільних внесків об'єднань громадян, громадян і зарубіжних фірм, інших надходжень;

— коштів служби зайнятості, отриманих від надходжень платних послуг підприємствам, організаціям і частини при­бутку підприємств і організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Важливим джерелом доходів Фонду є збори на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття.

Платниками збору є:

а) СПД незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські, інші установи та організації, об'єднання громадян і юридичні особи, а також фізичні особи (СПД), які використовують працю найманих працівників;

б) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи плат­ників збору, зазначених в п. «а», що не мають статусу юри­дичної особи, розташовані на території іншої, ніж платники зборів, територіальної громади;

в) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси;

г) фізичні особи, які працюють на умовах трудового дого­вору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо. Об'єкти оподаткування та ставки зборів є різ­ними для платників. Для першої і другої групи (п.п. «а» і «б») це фактичні витрати на оплату праці працівників, які вклю­чають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень. До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт згідно з цивільно-пра­вовими договорами, виплата доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо. Ставка збору становить 1,5%.

Платники третьої групи (п. «в» сплачують збір в розмірі 0.5 відсотка від суми оподатковуваного доходу (прибутку).

Ставка збору для платників четвертої групи (п. «г») ста­новить 0,5% від сукупного оподатковуваного доходу.

При визначенні об'єкта оподаткування треба враховувати, що при одержанні працівниками доходів у натуральній формі (продукція власного виробництва) розмір доходу обчислю­ється за ціною продукції, але не нижчою від собівартості у місяці нарахування доходів. Збір з оплати праці, одержаний в іноземній валюті, сплачується національною грошовою оди­ницею України за курсом НБУ, що діє на дату одержання доходу. Обчислення збору здійснюється платниками щоміся­ця.

Сплачується збір одночасно з одержанням коштів в уста­новах банків на оплату праці і зараховується на балансовий рахунок державного бюджету України, відкритий в органах державного казначейства. При одержанні коштів на оплату праці з виручки від реалізації платники можуть вносити збір готівкою в день одержання заробітної плати.

Збір для фізичних осіб (СПД), які не використовують пра­цю найманих працівників, адвокатів, приватних нотаріусів, діяльність яких заснована на приватній власності та виключ­но на її праці — нараховується на доход (прибуток), що підлягає оподаткуванню. Він визначається як різниця між валовим доходом та документально підтвердженими валови­ми витратами.

Ці платники сплачують збір на обов'язкове соціальне стра­хування у разі безробіття щоквартально із фактично одержа­ного доходу (прибутку) за звітний період, не пізніше 20 квіт­ня, 20 липня, 20 жовтня та 20 січня.

При здійсненні підприємницької діяльності, що підлягає патентуванню, збір сплачується одночасно з придбанням па­тенту.

Контроль за своєчасним та повним надходженням відраху­вань із бюджетів до Фонду сприяння зайнятості населення України і правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням збору здійснюють органи Державної служби зайнятості.

2.4.  Державний інноваційний фонд України.

З метою фінансування заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки створено Державний інноваційний фонд, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1992 року «Про створення Державного інно­ваційного фонду» і на виконання Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності».

Фонд має відділення в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Кошти Державного інноваційного фонду формуються за рахунок:

1) бюджетних надходжень, у тому числі:

— збору до Державного інноваційного фонду;

— частини коштів, які виділяються державою для підтрим­ки науково-технічної діяльності;

2) позабюджетних надходжень:

— кошти повернутих Державному інноваційному фонду та його регіональним відділенням виконавцями інновацій­них проектів позик, фінансових інвестицій, лізингових плате­жів, надходжень від реалізації договорів про сумісну діяль­ність;

— добровільних внесків юридичних і фізичних осіб;

— інших надходжень, що не суперечать законодавству.

Збір до Державного інноваційного фонду підприємства і організації справляють в розмірі одного відсотка від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за винятком ПДВ та ак­цизного збору, і відносять його на валові витрати.

Посередницькі, торговельні, страхові організації та банки визначають суму збору, виходячи з обсягів валового доходу без урахування зазначених непрямих податків.

Для забезпечення фінансування галузевої науки платники перераховують 70% від суми збору до спеціального фонду позабюджетних коштів, який утворюється у міністерствах, корпораціях та інших формуваннях.

Бюджетні надходження входять до складу доходів та ви­датків державного бюджету України.

Зараховуються кошти Державного інноваційного фонду відповідно: на балансові рахунки Державного казначейства — бюджетні надходження, а позабюджетні — на рахунки Дер­жавного інноваційного фонду та його реґіональних відділень, які відкриті в установах Національного банку та банків, упов­новажених Кабінетом Міністрів України та Національним банком здійснювати обслуговування коштів державного бюд­жету і Державного інноваційного фонду.

Кошти фонду входять до складу доходів і видатків відпо­відних бюджетів і обліковуються на окремих рахунках.

Треба зауважити також і про особливості справляння збору до Державного інноваційного фонду. Так, зокрема:

— платники мають право залишати в своєму розпоряджен­ні кошти збору в частині, належній галузевому позабюджет­ному фонду, за умов письмового погодження з вищестоящим органом, яким створено фонд, та проведення науково-дослід­них робіт;

— платники залишають збір у своєму розпорядженні, якщо їхня підпорядкованість не визначена, за винятком відрахувань 30% до Державного інноваційного фонду, і використовують ці кошти лише за цільовим призначенням;

— збір, який віднесено на валові витрати платника, але не перераховано до галузевого позабюджетного фонду, вилуча­ється податковими органами до державного бюджету.

Кошти Державного інноваційного фонду і його реґіональних відділень вилученню не підлягають.

Головним розпорядником коштів є Державний інновацій­ний фонд.

Перерахування збору до державного інноваційного фонду провадиться не пізніше 15 числа місяця, наступного за звіт­ним.

Фінансові санкції за несплату збору не застосовуються, оскільки за цим збором не встановлено обов'язкове подання розрахунків податковим органам.

2.5.  Фонд соціального захисту інвалідів.

Законом України «Про основи соціального захисту інвалі­дів в Україні» передбачено встановлення для всіх підпри­ємств, установ та організацій нормативів робочих місць, при­значених для працевлаштування інвалідів. З цією метою на основі пропозицій Міністерства праці та соціальної політики України місцеві ради спільно із підприємствами і організа­ціями усіх форм власності щороку визначають такі нор­мативи.

Для всіх СПД (юридичних осіб) нормативи визначено у розмірі не менше 4% від загальної кількості працівників. При кількості працівників на підприємстві від 15 до 25 осіб нор­матив встановлюється у кількості одного робочого місця.

У разі нестворення робочих місць відповідно до доведеного нормативу або якщо працевлаштоване інвалідів менше, ніж передбачено нормативом, СПД зобов'язані щороку відрахову­вати до відділень Фонду цільові кошти для створення робочих місць та здійснення заходів щодо соціальної та про­фесійної реабілітації інвалідів.

Розмір відрахувань визначається середньою річною заро­бітною платою на підприємстві за кожне нестворене робоче місце для інваліда.

Для фінансування робіт та державних програм із соціаль­ного захисту інвалідів створено Фонд України соціального захисту інвалідів.

Бюджет Фонду формується за рахунок:

1 — коштів, що передаються Фонду з державного бюджету;

2 — надходжень від підприємств, установ та організацій, що не забезпечили додержання встановлених нормативів ро­бочих місць для працевлаштування інвалідів:

3 — благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян;

4 — відтворення позабюджетних коштів, у тому числі від­сотки за користування комерційними банками тимчасово вільними залишками цільових коштів Фонду України соці­ального захисту інвалідів;

5 — інших надходжень.

До Фонду спрямовується збір на обов'язкове соціальне страхування, визначений за ставкою 1% від обсягів об'єкта оподаткування для підприємств та організацій, де працюють інваліди.

Кошти Фонду, зазначені у пунктах 1 і 2, акумулюються на розрахункових рахунках органів Державного казначейства. Інші надходження — на позабюджетних рахунках Фонду.

Порядок відтворення позабюджетних коштів Фонду та витрачання доходу від цієї діяльності на здійснення заходів щодо соціального захисту інвалідів визначається його прав­лінням за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України і Міністерством фінансів України.

Фонд і його відділення в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі є юридичними особами.

Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів України не відносяться до обов'язкових податків і зборів та справляються як фінансова санкція за невиконання відпо­відних нормативів. Сплачується сума таких відрахувань за рахунок власних доходів підприємства.

СПД, яким визначено нормативи робочих місць, призна­чених для працевлаштування інвалідів, зобов'язані зареєстру­ватися у відділенні Фонду за місцем свого знаходження не пізніше 15 січня року, який настає за звітним.

Зазначені відрахування перераховуються на рахунки відділень Фонду соціального захисту інвалідів України СПД самостійно не пізніше 15 лютого року, наступного за звітним.

Центри соціально-трудової реабілітації є важливою складовою програми соціального захисту інвалідів. Тут вони проходять адаптацію, навчання, стажування і т.п. 60 відсотків коштів, що надходять від підприємницьких структур, фонд спрямовує саме на організацію і підтримку таких центрів, а 40 відсотків – на створення робочих місць.

Кошти, що виділяються на створення робочих місць, видаються у вигляді безпроцентних кредитів підприємствам, які можуть організувати робочі мічця для інвалідів. Заявки на одержання кредитів із фонду розглядаються колегіально представниками фонду, Міністерства праці і соціальної політики, а також громадських організацій інвалідів. При позитивному рішенні між фондом і позичальником підписується відповідний договір, в якому останній забов’язується використовувати кошти за цільовим призначенням, повернути крдит в обумовлені строки і в обов’язковому порядку працевлаштувати інвалідів. Підприємствам, які одержали безпроцентні кредити із фонду, забороняється звільняти інвалідів, а у випадку смерті інваліда належить працевлаштувати іншого.

Кошти фонду використовуються суто за цільовим призначенням, здійснення комерційної діяльності не дозволяється.

 

2.6. Фонд охорони навколишнього природного середовища.

Правовою основою цього збору є Закон України «Про охо­рону навколишнього природного середовища».

Для концентрації коштів і цільового фінансування при­родоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з таких питань, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного се­редовища на здоров'я населення утворено Державний фонд охорони навколишнього природного середовища.

Фонд формується з коштів від збору за забруднення на­вколишнього природного середовища та інших коштів відпо­відно до доходів державного бюджету України.

Збір за забруднення навколишнього природного середо­вища запроваджено з метою вирішення екологічних проб­лем, збереження природного середовища, а також для ство­рення джерел фінансування відповідних природоохоронних заходів.

Він встановлюється за:

— викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонар­ними і пересувними джерелами забруднення;

— скиди забруднюючих речовин у водні ресурси і підземні горизонти;

— розміщення відходів у навколишньому природному се­редовищі.

Треба зауважити, що стягнення збору не звільняє підпри­ємства від відшкодування збитків, які заподіяні порушеннями природоохоронного законодавства.

Ставки збору запроваджуються урядом АР Крим та орга­нами місцевого самоврядування на підставі лімітів викидів та скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів, а також нормативів плати за них.

Ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення встановлюються Міністерством охорони навколишнього при­родного середовища і ядерної безпеки України у формі видачі дозволів на викиди і скиди строком на 5 років.

Об'єктами обчислення збору є:

— обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмос­ферне повітря або скидають безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього об'єктах — для стаціонарних джерел забруднення;

— обсяги фактично спожитих видів пального, завдяки ви­користанню яких утворюються забруднюючі речовини — для пересувних джерел забруднення.

Нормативи збору встановлюються Кабінетом Міністрів України як фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин та розміщених відходів.

Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севасто­польська міські ради за поданням органів Мінекобезпеки мо­жуть збільшувати перелік видів забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за викиди і скиди, враховуючи міс­цеві умови.

За викиди пересувними джерелами забруднення нормативи збору встановлюються залежно від виду пального та транспорту.

У порядку справляння збору за забруднення навколиш­нього природного середовища враховуються ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів. Вони визначаються на підставі затверджених проектів нормативів гранично допустимих викидів і встановлюються органами Мі­некобезпеки терміном на 5 років. Такі ліміти доводяться до платників збору до 1 червня попереднього року.

Щорічні ліміти скидів у водні об'єкти загальнодержавного значення для первинних водокористувачів визначаються до­зволами на спеціальне водокористування, які видають органи Мінекобезпеки. Ліміти скидів щодо об'єктів місцевого значен­ня визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видаються місцевими державними адміністраціями, а в містах обласного значення — виконавчими органами рад за погодженням з органами Мінекобезпеки.

За понадлімітні обсяги викидів, скидів забруднюючих ре­човин та розміщення відходів збір обчислюється і сплачу­ється у п'ятикратному розмірі.

У разі відсутності у платника затверджених лімітів викидів від стаціонарних джерел забруднення, скидів і розміщення відходів та за їхні понадлімітні обсяги збір обчислюється і сплачується в п'ятикратному розмірі.

Суми збору за викиди стаціонарними джерелами забруд­нення обчислюються платниками самостійно щокварталу на­ростаючим підсумком з початку року як добуток: затвердже­них лімітів (1); фактичних обсягів викидів (2); нормативів збору (3); коригувальних коефіцієнтів (4).

Загальна сума збору визначається як сума збору в межах ліміту і за понадлімітні викиди, враховуючи названі чинники.

Платники збору щорічно до 1 липня поточного року пода­ють до податкових органів за місцем їхньої реєстрації прог­нозні розрахунки збору на наступний рік.

До 15 числа, місяця, наступного за звітним кварталом, плат­ники складають розрахунки збору і подають їх до податкових органів.

За четвертий квартал звітного року розрахунок збору (остаточний розрахунок) подається платниками, з обов'яз­ковим попереднім погодженням з органами Мінекобезпеки, до податкових органів за місцем їх реєстрації в 10-денний строк після подання платниками річної статистичної звітності про кількість викидів, скидів, розміщених відходів та вико­ристаного пального, але не пізніше 20 січня року, наступного за звітним.

Платники, що не складають статистичну звітність, подають річний розрахунок збору та довідку про фактичні обсяги ви­кидів, скидів, розміщення відходів, використаного пального на погодження до органів Мінекобезпеки. Погоджений розра­хунок подається до органів державної податкової служби до 15 січня року, наступного за звітним.

Збір сплачується платниками щокварталу до 20 числа мі­сяця, що настає за звітним кварталом.

За забруднення навколишнього природного середовища платники перераховують суми збору у співвідношенні: 30% — до державного бюджету України, 70% — до місцевих бюдже­тів.

У подальшому збір розподіляється між фондами охорони навколишнього природного середовища в складі відповідних бюджетів:

— до Державного фонду охорони навколишнього природ­ного середовища, що утворюється в складі державного бюд­жету — 30%:

— до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету АР Крим, обласних бюджетів;

— до відповідних місцевих фондів, що утворюються у скла­ді сільських, селищних, міських бюджетів.

Між Київським та Севастопольським міськими і Дер­жавним фондами збір розподіляється у такому співвідношен­ні: 70% спрямовується до вказаних міських фондів, 30% — до Державного фонду.

Збір, який справляється за викиди стаціонарними дже­релами забруднення, скиди та розміщені відходи в межах лімітів, зараховується на валові витрати виробництва та обі­гу. За перевищення встановлених лімітів — справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні платни­ків.

Фізичні особи (СПД) сплачують збір за рахунок свого доходу.

За викиди пересувними джерелами збір зараховується на валові витрати платника.

Для бюджетних організацій збір зараховується на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.

2.7. Державний дорожній фонд України та територіальні дорожні фонди.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства Украї­ни» від 16 грудня 1997 року з 1999 року змінено порядок формування коштів на дорожнє господарство України. Ним передбачено здійснювати витрати на дорожнє господарство за рахунок бюджетних та інших коштів. Вони спрямовуються на фінансування витрат пов'язаних з будівництвом, реконструк­цією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування та сільських доріг України.

Ці кошти акумулюються та обліковуються на окремих ра­хунках (відповідні дорожні фонди), формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів, а також ін­ших законодавче визначених надходжень. Зазначені кошти зараховуються до державного бюджету України, республікан­ського бюджету АР Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.

Для цього створено:

1) Державний дорожній фонд України;

2) територіальні дорожні фонди.

Зазначені фонди формуються у складі: державного бюдже­ту України — перший; республіканського бюджету АР Крим, обласних бюджетів та бюджету М.Севастополя — другі.

Доходна частина цих фондів здійснюється за рахунок кош­тів, представлених на рис. 2.

Рис. 2. Схема справляння єдиного податку

Збір за проїзд автомобільними дорогами України транс­портних засобів іноземних власників справляється держав­ним підприємством «Укрінтеравтосервіс» безпосередньо на контрольно-пропускних пунктах державного кордону у віль­но конвертованій валюті.

Ставка збору визначається з урахуванням виду транспорту, його місткості, вантажності та відстані проїзду.

Кошти зборів у обсязі 95% від загальної суми перерахо­вуються щорічно на валютний рахунок корпорації «Укравтодор» та використовуються для утримання автомобільних до­ріг державного значення та організації на них дорожнього сервісу.

Збір за проїзд автомобільними дорогами транспортних за­собів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нор­мативні, справляються з власників транспортних засобів України. Обсяг збору визначається залежно від маси транс­портного засобу, навантаження на осі та відстані перевезення.

Дозвіл на проїзд таких транспортних засобів надають під­розділи Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ. За необхідності забезпечити супровід транспортних засобів пат­рульними автомобілями Державтоінспекції плата цих послуг здійснюється окремо.

У разі порушень стягується штраф у двократному розмірі суми збору, з якої 25% перераховується на рахунок Головного управління Державтоінспекції МВС України, решта — на бан­ківський рахунок корпорації «Укравтодор».

Збір за проїзд автомобільними дорогами України коригу­ється, з урахуванням росту рівня цін, тарифів і вартості по­слуг, якщо їхнє зростання перевищує 15%.

ІІІ. Формування та використання недержавних цільових фондів 3.1. Сутність недержавних Пенсійних фондів.

Визначення понять

Метою діяльності недержавних пенсійних фондів (НПФ) не є одержання прибутку, вони створюються з метою накопичення коштів учасників фондів для подальшого їх інвестування з отриманням доходу на користь учасників цих фондів. НПФ не може бути оголошений банкрутом.

Обслуговування недержавного пенсійного фонду здійснюється кількома професійними учасниками фінансового ринку, які виконують різні, чітко визначені Законом функції щодо управління активами недержавного пенсійного фонду, адміністрування його діяльності та зберігання пенсійних активів.

Адміністратор недержавного пенсійного фонду – юридична особа, що здійснює адміністрування недержавних пенсійних фондів на підставі ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів.

Зберігач пенсійного фонду - банк, який провадить депозитарну діяльність зберігача цінних паперів та відповідає вимогам Закону.

Компанія з управління активами – юридична особа, яка провадить професійну діяльність з управління активами на підставі відповідної ліцензії на провадження такої діяльності.

Корпоративні пенсійні фонди – засновником є роботодавець – юридична особа або декілька таких юридичних осіб; можуть приєднуватися інші роботодавці – платники. Учасниками можуть бути виключно громадяни, що перебувають у трудових відносинах з роботодавцем - платником цього фонду.

У разі, якщо роботодавець здійснює пенсійні внески на користь своїх працівників до корпоративного чи професійного пенсійних фондів, працівник має право самостійно сплачувати додаткові внески на свою користь до такого фонду. Право участі у корпоративному пенсійному фонді належить усім найманим працівникам юридичної особи, що є засновником або роботодавцем – платником такого фонду. Роботодавець не має права будь-яким чином обмежувати права працівників на участь у корпоративному пенсійному фонді.

Роботодавець має право встановлювати однаковий відсоток відрахувань пенсійних внесків до пенсійного фонду на користь своїх працівників від суми їх заробітної плати або застосувати прогресивну шкалу відсотків відрахувань відносно суми заробітної плати залежно від віку працівників та (або) від їх стажу роботи на даному підприємстві із встановленням однакового відсотка відрахувань пенсійних внесків для кожної визначеної групи працівників.

Роботодавець - платник корпоративного пенсійного фонду - роботодавець, який визнає статут уже створеного корпоративного пенсійного фонду, виявив бажання перераховувати грошові кошти на користь своїх працівників до такого фонду на підставі договору, укладеного ним з радою цього пенсійного фонду.

Вкладник недержавного пенсійного фонду - особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту.

Учасник недержавних пенсійних фондів - фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і яка має право або набуде право на одержання пенсійних виплат з такого фонду.

Держаний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення – за діяльність НПФ – здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Державний нагляд та контроль за діяльністю осіб, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, та зберігачів здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Адміністратор недержавного пенсійного фонду

Адміністратор недержавного пенсійного фонду (далі - адміністратор) - юридична особа, що здійснює адміністрування недержавних пенсійних фондів на підставі ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів.

Адміністратор надає послуги пенсійному фонду на підставі договору про адміністрування пенсійного фонду, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі.

Адміністратор зобов'язаний:

· вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду відповідно до Закону та нормативно-правових актів;

· укладати пенсійні контракти від імені пенсійного фонду;

· забезпечувати здійснення пенсійних виплат учасникам фонду у випадках, передбачених Законом;

· надавати зберігачу розпорядження щодо перерахування грошових коштів для оплати витрат, що здійснюються за рахунок пенсійних активів відповідно до статті 48 Закону “Про недержавне пенсійне забезпечення”;

· надавати пенсійному фонду агентські та рекламні послуги, пов'язані з його діяльністю;

· надавати інформацію відповідно до умов договору та Закону “Про недержавне пенсійне забезпечення”;

· складати відповідно до вимог Закону та інших нормативно-правових актів звітність у сфері недержавного пенсійного забезпечення, вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність пенсійного фонду відповідним органам виконавчої влади та раді пенсійного фонду.

Відповідальність адміністратора

Адміністратор недержавного пенсійного фонду несе відповідальність за своїми зобов’язаннями перед фондом, з радами яких він уклав договори про надання послуг, майном, що належить йому на праві власності.

Відшкодування збитків адміністратором (крім непідприємницької юридичної особи) здійснюється за рахунок резервного фонду, а у разі їх недостатності – за рахунок іншого майна адміністратора.

У разі, коли управління недержавного пенсійного фонду здійснює неприбуткова (непідприємницька) юридична особа, відшкодування збитків здійснюється засновниками цієї юридичної особи, які несуть у цьому випадку солідарну відповідальність.

Адміністратор не має права передавати свої зобов’язання перед недержавним пенсійним фондом іншим особам.

Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями адміністратора пенсійного фонду, адміністратор не несе відповідальності за зобов’язання держави.

Засновники корпоративного або професійного фонду та роботодавці – платники корпоративного пенсійного фонду не можуть бути адміністратором, крім випадків, передбачених Законом.

У разі створення свого корпоративного пенсійного фонду компанія з управління активами має право здійснювати управління активами такого фонду та адміністрування фондом за умови отримання відповідних ліцензій.

Зберігач пенсійного фонду

Зберігач пенсійного фонду (далі - зберігач) - банк, який провадить депозитарну діяльність зберігача цінних паперів та відповідає вимогам Закону і має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Рада пенсійного фонду укладає договір із зберігачем про обслуговування пенсійного фонду.

Обов'язками зберігача пенсійного фонду є:

· відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;

· приймання, передача (переведення), облік та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів, пов'язаних з формуванням та використанням пенсійних активів;

· перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою (особами), що провадить (провадять) діяльність з управління активами пенсійного фонду;

· виконання відповідно до Закону розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів;

· виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування грошових коштів для оплати послуг адміністратора, зберігача, винагороди особі, що провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, аудитора (аудиторської фірми), оплати послуг осіб, які надають пенсійному фонду консультаційні та (або) агентські послуги, торговців цінними паперами та інших посередників, здійснення оплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат, передбачених Законом;

· виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, згідно з інвестиційною декларацією пенсійного фонду;

· зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінними паперами та іншими активами, наданих особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, торговцям цінними паперами та іншим посередникам;

· подання звітності, передбаченої Законом та відповідними нормативно-правовими актами;

· виконання розпоряджень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо припинення (блокування) виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, на підставах, визначених законодавством.

Відповідальність зберігача

Зберігач несе відповідальність за збитки, завдані в результаті порушень пенсійного фонду, відповідно до умов договору.

Зберігач не несе відповідальності за зобов’язаннями пенсійного фонду перед його учасниками, за зобов’язаннями компаній з управління активами або компаній – адміністраторів недержавних пенсійних фондів перед пенсійним фондом.

Засновники корпоративного або професійного фонду та роботодавці – платники корпоративного пенсійного фонду не можуть бути зберігачем, крім випадків, передбачених Законом.

 

 

Компанія з управління активами

Компанія з управління активами (далі - КУА) - юридична особа, яка провадить професійну діяльність з управління активами пенсійного фонду на підставі ліцензії на провадження такої діяльності.

Рада пенсійного фонду укладає з КУА договір про управління активами пенсійного фонду.

Компанія з управління активами зобов'язана:

· здійснювати операції щодо управління активами відповідно до інвестиційної декларації пенсійного фонду та укладеного договору про управління активами;

· подавати щороку раді фонду пропозиції щодо внесення змін до інвестиційної декларації фонду;

· надавати звітність, передбачену Законом.

Відповідальність Компанії з управління активами

Компанія з управління активами або компанія з управління пенсійним фондом, що здійснює управління пенсійними активами, несе відповідальність перед недержавним пенсійним фондом за виконання своїх зобов’язань і збитки, завдані фонду внаслідок порушення цією компанією законодавства, положень інвестиційної декларації фонду, договору про розміщення та управління пенсійними активами, всім майном, що належить їй на праві власності.

Збитки, завдані учасникам недержавного пенсійного фонду внаслідок таких порушень, відшкодовуються за рахунок резервного фонду компанії з управління активами, а у разі недостатності резервного фонду – за рахунок іншого майна компанії.

Засновники корпоративного або професійного фонду та роботодавці – платники корпоративного пенсійного фонду не можуть бути компанією з управління активами цього фонду, крім випадків передбачених Законом.

У разі створення свого корпоративного пенсійного фонду компанія з управління активами має право здійснювати управління активами такого фонду та адміністрування фондом за умови отримання відповідних ліцензій.

Схема функціонування НПФ

 Рада фонду укладає з адміністратором договір про адміністрування пенсійного фонду;

 Рада фонду укладає з компанією (компаніями) з управління активами (КУА) договір про управління активами пенсійного фонду;

 Рада фонду укладає зі зберігачем договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем;

 Адміністратор від імені пенсійного фонду укладає з вкладниками пенсійні контракти;

 Адміністратор надає учасникам інформацію про стан їх пенсійних рахунків та укладає договори про виплату пенсій;

 КУА надає зберігачу розпорядження щодо інвестування активів пенсійного фонду;

 Зберігач надає КУА інформацію про здійснення операції з інвестування активів та отриманий інвестиційний дохід;

 Адміністратор надає зберігачу розпорядження про здійснення виплат з активів пенсійного фонду, в межах визначених законодавством;

 Адміністратор надає КУА інформацію про внески, що надійдуть до фонду (відповідно до пенсійних контрактів) та виплати, що будуть здійснені з пенсійних активів (відповідно до договорів про виплату пенсій та переведення коштів);

 Зберігач надає Адміністратору інформацію про здійснення виплати, а також адміністратору та раді фонду звітність з недержавного пенсійного забезпечення;

 КУА надає адміністратору та раді фонду звітність з недержавного пенсійного забезпечення;

 Адміністратор надає раді фонду звітність з недержавного пенсійного забезпечення.

Види пенсійних виплат, які здійснюються із системи недержавного пенсійного забезпечення

Учасники пенсійного фонду можуть отримувати такі види пенсійних виплат:

·  пенсія на визначений строк;

·  одноразова пенсійна виплата;

·  довічна пенсія.

Пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата виплачуються учаснику пенсійного фонду адміністратором фонду від імені фонду.

Довічна пенсія виплачується учаснику виключно страховою організацією, яка обирається учасником пенсійного фонду після досягнення пенсійного віку.

Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методикою, затвердженою ДКРРФПУ. Пенсійні виплати здійснюються у грошовій формі в національній валюті України.

Пенсійні виплати здійснюються учаснику чи його спадкоємцям у грошовій формі за рахунок грошових коштів, які накопичені у фонді та обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, за умови набуття права на недержавну (додаткову) пенсію відповідно до діючого законодавства України.

Підставою для отримання пенсійних виплат може бути:

· досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного ним у заяві про пенсійні виплати. Пенсійний вік, що визначається учасником фонду, може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який дає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законами.

· визнання учасника фонду інвалідом. У разі набуття учасником фонду права на отримання пенсії по інвалідності за системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування учасник має право визначити свій пенсійний вік після настання інвалідності без урахування обмежень, та подає відповідну заяву адміністратору.

· медично підтверджений критичний стан здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду. У разі отримання медичного підтвердження про критичний стан учасника фонду, учасник має право визначити свій пенсійний вік після настання інвалідності без урахування обмежень, та подає відповідну заяву адміністратору.

· виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України. У разі виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України, учасник має право отримати одноразову пенсійну виплату без обмежень щодо пенсійного віку, та подає відповідну заяву адміністратору.

· смерть учасника фонду. У разі смерті учасника фонду пенсійна виплата здійснюється його спадкоємцям.

Виплата пенсії на визначений строк, що здійснюється за рахунок коштів пенсійного фонду, розпочинається з дня досягнення учасником фонду віку, визначеного в його заяві, із здійсненням першої виплати протягом 45 робочих днів.

Одноразова пенсійна виплата здійснюється за умов, визначених статтею 65 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”.

Законом заборонена відмова або затримка в здійсненні пенсійних виплат, крім випадків, передбачених законом. У разі відмови або затримки пенсійних виплат учасник фонду має право оскаржити дії осіб, які здійснюють пенсійні виплати, до Державної комісії регулювання ринків фінансових послуг України або до суду. Порушення строків здійснення пенсійних виплат є підставою для застосування санкцій, встановлених законом.

Пенсійні виплати з пенсійного фонду здійснюються незалежно від отримання виплати за загальнообов’язковим пенсійним страхуванням або з інших джерел.

Рада пенсійного фонду

Рада фонду – єдиний орган управління недержавного пенсійного фонду (далі – НПФ), який створюється для здійснення контролю за поточною діяльністю НПФ та вирішення основних питань його функціонування.

Для здійснення контролю за поточною діяльність пенсійного фонду і вирішення основних питань його роботи утворюється рада фонду.

Члени ради будь-якого фонду обираються на три роки з правом переобрання на наступний строк з числа осіб, які зокрема:

- відповідають кваліфікаційним вимогам, визначеним Державною комісію з регулювання ринків фінансових послуг України та статутом пенсійного фонду;

- не є пов’язаними особами інших членів ради фонду.

Кандидати в члени ради фонду, які є представниками засновників пенсійного фонду та роботодавців – платників корпоративного пенсійного фонду, призначаються засновниками пенсійного фонду та роботодавцями-платниками корпоративного пенсійного фонду, визнаються членами ради фонду на зборах засновників та набувають повноважень членів ради фонду, якщо протягом 30 днів після подання списку членів ради фонду до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України щодо них не надійде обґрунтованого письмового заперечення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Кількість представників, яких кожен із засновників пенсійного фонду та роботодавців- платників корпоративного пенсійного фонду має право делегувати до ради фонду, визначається у статуті пенсійного фонду чи за рішенням зборів засновників. Можливим є делегування до ради фонду одного представника від кількох засновників (роботодавців-платників).

Рада фонду провадить свою діяльність у порядку, визначеному статутом НПФ, та відповідно до вимог Закону.

Рада фонду підзвітна зборам засновників НПФ, члени ради можуть бути переобрані в разі неналежного виконання покладених на них обов’язків.

Висновок

Взагалі, тема формування та використання цільових фондів є дуже актуальною, адже розподіл отриманих коштів і визначає яке першечергове завдання ставить країна на поточний період. Буде це період покращення соціального стану в країні чи період направлений на майбутню економічну досконалість держави? Треба дуже уважно аналізувати отриману за останні роки інформацію і на її базі робити висновки: що потребує більшого залучення коштів, а на що можна зробити меньшу акцентовану увагу. Цей процес дуже важкий, треба брати до уваги багато різних речей; а іноді можуть виникати ні ким не спрогнозованні ситуаціі, які потребують негайного вирішення (війна, катастрофа, стихійне лихо тощо).

 Звісно це має велике значення і для нашої країни. У перші роки незалежності ми отримали майже всі економічні негаразди, які можуть бути: це і катастрофічна інфляція, і девальвація курсу національної валюти, і пов’язане з цим зростання внутрішнього і зовнішнього боргу. І виною всіх цих негараздів можна показати лише одне – недбале та невміле керівництво над процесом формування та використання фінансових ресурсів. Політики та економісти тих часів не мали головного у своєму активі – необхідної економічно-аналітичної інформації за минулі роки (саме для Незалежної України, для її специфіки у розвитку та економічній структурі). А спроби налагодити економіку та фінансову діяльність країни призводили лише до погіршення життєвої ситуації громадян України.

Зараз в останні декілька років можна спостерігати картину реального під’йому нашої держави. Починає підійматися з занепаду економіка, росте показник ВВП, тримається стабільним курс національної грошової одиниці по відношенню до провідних світових валют, рівень інфляції не виходить з запланованих рамків, тим самим підіймаючи реальні доходи громадян. Однією з головних речей за рахунок чого було досягнуто таких результатів – це зроблені правильні висновки з минолих негараздів та детальний аналіз причин виникнення тих несприятливих економічних та соціальних явищ. Звісно не треба радіти передчасно за такі оптимістичні показники економічного зросту в Україні (ми знаємо багато прикладів занепаду дуже сильних країн, після під’йомів і становлення ситуацій, де нібито вже все було гаразд), однак якщо і надалі буде триматися такий курс ведення економічної та фінансової діяльності в нашій державі, то вже дуже скоро ми справді зможемо називатися “європейською країною” і увійти до еліти світових економічно-розвинутих держав, де з нами буде рахуватися кожен.

Список літератури:

1.  Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2000.

2.  Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України – К.: ЦНЛ, 2003.

3.  Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 2004.

4.  Сало І. Проблеми фінансів у період переходу до ринкової економіки // Економіка України. – 1994. - №10.

5.  Юрій С.І. Бюджетна система України. – К.: НІОС, 2003.

6.  Шевчук В.О. Становлення та розвиток системи державного фінансового контролю в Україні //Фінанси України. – 2003. - №11.

7.  Офіційний сайт Міністерства праці та соціальної політики України: http://www.mlsp.gov.ua