Поняття фінансів та їх вплив на суспільне виробництво

3. Поняття фінансів та їх вплив на суспільне виробництво

Термін «фінанси» (від лат. – доход, платіж) виник у ХІІІ ст. в Італії. Вперше його почали використовувати у відомих на той час європейських центрах торгівлі та банківської справи (Венеції, Генуї, Флоренції) у значенні «грошова оплата». Йшлося передусім про обов’язкове передавання громадянином частини свого доходу в розпорядження монарха, короля або іншого правителя для його матеріального утримання і здійснення певних витрат державного характеру. В подальшому цей термін дістав міжнародне визнання і почав застосовуватися при визначенні форм, методів мобілізації коштів та їх використання для виконання державою її функцій.

Фінанси виникли внаслідок розширення регулярного товарно-грошового обміну, розвитку держави та її потреб у грошових ресурсах. Їх існування неможливе без використання грошей у соціально-економічних процесах і втручання в них держави з метою задоволення життєвих суспільних інтересів.

Фінанси охоплюють не будь-які економічні відносини, пов’язані з грошовими коштами (потоками). До них належать лише відносини, що забезпечують рух грошей у вигляді фондів.

Іноді вважають, що всі грошові відносини можна вважати фінансами. Проте грошові відносини та фінанси – це не тотожні поняття. Насправді до сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами, організаціями – з іншого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які знаходяться під контролем центрального (в Україні – Національного) банку.

Неправильно називати фінансами грошові ресурси, які обслуговують особисте споживання та обмін на основі еквівалентних форм ринкових відносин (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних, транспортних послуг, купівля-продаж між окремими громадянами). До цього ряду можна додати й бартерні операції, що обходяться без грошей, а також гроші як об’єкт дарування.

Через фінанси держава перерозподіляє частину національного доходу з метою регулювання економічних процесів, розвитку суспільного виробництва, вирішення соціальних проблем, удосконалення зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Фінанси здійснюють багатосторонній регулюючий вплив на процес розширеного відтворення. Адже постійно на всіх рівнях господарювання, від окремого підприємства до суспільного виробництва в цілому, виникає необхідність у різних формах грошових фондів, за якими завжди стоять матеріальні ресурси. Тому з позицій суспільного виробництва в узагальненому вигляді фінанси є системою утворення і використання грошових ресурсів, спрямованих на забезпечення процесу розширеного відтворення. У суспільному виробництві вони вписуються в кругооборот і оборот капіталу, обслуговуючи його безперервний рух у вигляді трьох послідовних основних форм – грошової, продуктивної та товарної.

Фінанси всіляко сприяють формуванню ефективної структури суспільного виробництва, стимулюють розвиток пріоритетних галузей економіки, науково-виробничої та соціальної інфраструктури та поліпшення організації господарських зв’язків.

Фінанси необхідні, тому що обумовлені потребами суспільного розвитку. Без фінансів неможливо забезпечити кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати розвиток виробництва.

Фінанси – невід’ємна частина економічних відносин, тому їхня роль і значення залежать від того, яке місце в ринковому господарстві займає фінансове відношення між господарюючими суб’єктами.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата тощо) дають змогу пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність і задовольняти різноманітні суспільні потреби.

Виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, є об’єктивними процесами, що не пов’язані з діяльністю держави. Держава може лише впливати на розвиток фінансових відносин: вводити чи відміняти конкретні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів.

У повсякденній господарській діяльності важлива не сама по собі категорія фінансів, а конкретні форми її прояву фінансових відносин, види яких установлюються державою. Визначаючи організаційні форми прояву категорії фінанси, держава використовує останні як активний інструмент управління економікою.

Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні якісно і кількісно впливати на суспільне виробництво.

Кількісний вплив характеризується обсягом і пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів.

Якісний вплив виявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання). Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва.

Можливо виділити три головні напрями фінансового впливу на процеси суспільного розвитку:

·  Фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення

·  Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів

·  Фінансове стимулювання.

Фінансове забезпечення відтворювального процесу – це покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб’єктами господарювання і державою.

В умовах економічної і фінансової самостійності суб’єкти господарювання формують джерела розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів, залучених на акціонерній основі, або на пайових засадах грошових коштів інших підприємств, використання банківських кредитів, бюджетних асигнувань та ін. Додатковими джерелами фінансового забезпечення можуть бути кошти, мобілізовані на ринку цінних паперів, іноземні інвестиції.

Фінансове забезпечення розширеного відтворення може здійснюватись у таких формах:

-  бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах;

-  кредитування – це надання коштів на принципах повернення, платності, строковості і забезпеченості;

-  самофінансування передбачає відшкодування видатків суб’єктів господарювання з основної діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів;

-  оренда (лізинг) – передання майна у користування за певну плату і на певний строк;

-  інвестування – процес вкладення грошей у ті чи інші об’єкти з розрахунком на збільшення їх вартості, а також отримання додаткового доходу.

Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбувається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджети та державі цільові фонди для задоволення державних потреб.

У складі фінансових стимулів розвитку виробництва і підвищення його ефективності можна виділити:

– бюджетні стимули;

– ефективне інвестування фінансових ресурсів;

– фінансові пільги і санкції.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.

Отже, пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі – одне з основних завдань фінансової політики владних структур.

 

Висновки

На основі думок, досліджень, тверджень різноманітних науковців, економістів, фінансистів, дослідників можна зробити наступні висновки:

1. У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор – підприємницький талант.

2. Розвиток суспільства свідчить про те, що протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми його економічного життя, зокрема господарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну.

3. Натуральне виробництво – це тип господарювання, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання усередині господарства, де вони вироблені.

4. Товарне виробництво – це тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами для задоволення не власних, а суспільних потреб шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товаром.

5. Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нематеріальне виробництво. Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: матеріальні блага, матеріальні послуги. Нематеріальне виробництво – це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: нематеріальні послуги, духовні цінності.

6. Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства і галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги.

7. Фінанси виникли внаслідок розширення регулярного товарно-грошового обміну, розвитку держави та її потреб у грошових ресурсах. Їх існування неможливе без використання грошей у соціально-економічних процесах і втручання в них держави з метою задоволення життєвих суспільних інтересів.

8. Через фінанси держава перерозподіляє частину національного доходу з метою регулювання економічних процесів, розвитку суспільного виробництва, вирішення соціальних проблем, удосконалення зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

9. Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні якісно і кількісно впливати на суспільне виробництво.

10. Зміни, які відбуваються в розвитку продуктивних сил, прямо впливають на економіку, в тому числі на фінансові відносини як відповідну сферу виробничих відносин. Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства здійснюється через фінансову політику, яка є складовою частиною всієї економічної політики держави.

11. Одне з основних завдань фінансової політики владних структур – пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі.

Список використаної літератури

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності – К.: Знання України, 2003. – 407 с.

2. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник – К.: НІОС, 2001 – 411 с.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань – К.: Вища школа, 1999. – 542 с.

4. Основи економічної теорії // За ред. А.А. Чухна – К.: Вища школа, 2001. – 605 с.

5. Пилипенко І.І., Жук О.П. Фінанси: Навчальний посібник – Київ, 2004. – 266 с.

6. Політична економія: Навчальний посібник // За ред. К.Т. Кривенка – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.

7. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник – Київ, 2004. – 310 с.

8. Чернявський О.П., Мельник П.В., Мельник В.М. Теорія фінансів – К.: ДІЯ, 2000. – 235 с.