Видовий склад та чисельність птахів лісу

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості лісового середовища як місцеперебування тварин

Розділ 2. Склад орнітонаселення досліджуваної території

Розділ 3. Вплив діяльності людини на птахів лісу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Маючи ряд прогресивних особливостей птахи заселяють різноманітні, іноді малосприятливі кліматичні зони земної кулі. Здатність до польоту дає можливість знаходити найбільш сприятливі умови існування. Широко розселившись, птахи пристосувались до різних умов життя, споживанню різних видів кормів, використовуючи при цьому різні способи добування корму.

Ліс як досить складний рослинний біоценоз, для якого характерна ярусність, являється місцем існування великої групи птахів, які населяють різні його яруси. Від видового складу і чисельності птахів залежить життя лісу.

Мета дослідження – розглянути та проаналізувати видовий склад птахів лісу досліджуваного району.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити в процесі дослідження певне коло питань, що стосуються розмноження птахів.

Завдання:

1)  встановити флористичний склад, площу особливості досліджуваного району;

2)  розглянути особливості та дати загальний опис видів птахів, які найбільш зустрічаються в даному районі дослідження;

3)  дати характеристику діяльності людини та її впливу на птахів лісу.

Предмет дослідження – представники класу Птахи, що належать до лісового біоцеозу.

Об`єкт дослідження – видовий склад та чисельність птахів лісу.

При дослідженні проблеми були використані методи дослідження: описовий, науковий, аналізу та синтезу, порівняння, спостереження та інші методи дослідження.

Розділ 1. Особливості лісового середовища як місцеперебування тварин

В геоструктурному відношенні північна частина області (Чернігівський район) розміщена на схилі Воронезького щита, південна і центральна пов`язані з рифтовою зоною та північним бортом Дніпровсько-Донецької западини. Розташована область на півночі України у 2-х фізико-географічних зонах Полісся і лісостепу, що обумовлює своєрідність її ландшафту. Майже цілком область розміщується у Придніпровській низовині, південна її частина у межах Полтавської рівнини і має переважно рівнинну, злегка хвилясту поверхню, в цілому сприятливу для господарської діяльності. Абсолютні висоти 100-220 м (максимальна відмітка 222 м біля с. Березова Гать). Переважають ерозійно-акумулятивні форми рельєфу (річкові долини, яри, балки) у поєднанні з акумулятивними (льодовикові і водно-льодовикові вали, зандрові рівнини). Виключенням є сильно еродовані території Придеснянського плато (західні відроги Середньоросійської височини), численні лесові “острови” у північній та південно-східній частинах області, а також болота і знижені та перезволожені землі давніх річкових та прохідних долин (Замглай, Смолянка та інші).

Клімат регіону помірно-континентальний, з досить теплим літом та порівняно м'якою зимою. Чернігівський район розташований у помірно теплій вологій агрокліматичній зоні (до 650 мм опадів на рік), а південна - у теплій, недостатньо зволоженій зоні (до 450 мм опадів на рік). Кордон між агрокліматичними зонами майже відповідає зональному кордону “Полісся – Лісостеп”. Середня температура січня від -7° до -8° С, а липня +19...+19,5" С. Довготривалість безморозного періоду становить: у повітрі - 160 - 180 днів, на ґрунті - 140 -150 днів. Більшість опадів випадає у теплий період року. Серед несприятливих природних процесів, які негативно впливають на сільське господарство, найбільший вплив мають суховії, які частіше трапляються у травні та серпні і тривають 5-9 днів, а також посухи, які також бувають у ці ж місяці, але не щорічно (через 2 - З роки). Інколи трапляються зливи інтенсивністю 3 - 4 мм опадів на хвилину.

Головна водна артерія області - річка Десна з основними притоками: Сеймом, Остром, Сновом, Удаєм.

У Чернігівському районі є декілька типів грунтів, які характерні для Полісся та Лісостепу України. Найбільш розповсюджені дерново-підзолисті грунти; сірі, темно-сірі лісові та близькі до них опідзолені чорноземи.

Рослинність у природному стані збереглася лише приблизно на 1/3 території, у вигляді лісів, трав'яного покриву луків і болотної рослинності.

Зелені організми — рослини, створюючи в процесі фотосинтезу з неживої природи органічну речовину, є першоосновою життя на нашій планеті. Саме вони здатні накопичувати сонячну енергію і забезпечувати тим самим можливість складного процесу біосфери — круговороту органічної речовини. Через рослинність енергія надходить у тваринні організми і ґрунт. Зелені рослини забезпечують запаси вільного кисню в атмосфері. Нарешті, рослинна органічна речовина, її наявність і характер розподілу лежать в основі всіх харчових зв'язків між тваринами і рослинами і тільки тваринами [4, 12].

Особливе місце в рослинному покриві належить лісам. Їхнє значення велике не тільки тому, що цей тип рослинності займає на земній кулі величезні території, головне — він є основою забезпечення рослинною речовиною.

Перші ж підсумки полезахисного лісорозведення в ряді степових і напівпустельних областей нашої країни показали, що основним негативним фактором, що перешкоджає лісовідтворенню, виявилися саме мишовидні гризуни.

Навіть великі тварини, що повільно розмножуються можуть іноді робити серйозний негативний вплив на ліс.

Птахи, як і ссавці, можуть знищувати рослини чи окремі їхні частини, відіграючи помітну роль у процесі формування рослинних співтовариств. Для багатьох рослин птахи є навряд чи не єдиним засобом розселення насіння. Значення птахів виявляється ще яскравіше в розселенні рослин, що мають соковиті плоди. Захищені щільною оболонкою насіння цих рослин, як показали спеціальні дослідження, не втрачають своєї схожості після проходження через травний тракт багатьох видів птахів. Таким чином, більшість наших горобиних — дроздів, омелюхи, синиці, снігурі, ворони, сороки, граки .і багато інших птахів — дійсні «сівачі» великої групи рослин.

Нарешті, не можна забувати, що птахи поряд зі ссавцями і більшістю безхребетних тварин, збагачують ґрунт органічними речовинами за рахунок екскрементів, розкладання трупів.

Досить різноманітна та мальовнича природа Чернігівщини. Навколо міста Чернігова досить багато зелених насаджень: є парки, лісові насадження листяні та хвойні. Коли ми заходимо до лісу нашу увагу привертають, перш за все, різноманітні пташині голоси, що лунають з усіх боків.

На узліссях і лісових галявинах з ранньої весни до пізньої осені можемо ми почути дзвінкий, але трохи сумний голос звичайної вівсянки .Поряд можна зустріти й лісового щеврика, коричнювату пташку розміром з горобця, але стрункішу, з світлим поздовжньо смугастим горлом. Любить він сидіти на верхівках дерев [4, 15].

У листяних і мішаних лісах, переважно на узліссях, зустрічається невеличка (значно менша за горобця) зеленувато-оливкова зверху і світло-жовта знизу пташка - берестянка.

Серед чагарників на узліссях зустрічаються славка сіра, але пісні їх за красою значно поступаються попередньому виду. В більшості, це - типовий славчачий "говірок".

З кущів може долинути до нас голос, що трохи нагадує скрекотання сороки. Голос цей належить сорокопуду-жулану. А ось сороку-білобоку, напевно, знають усі.

Високо в кронах дерев постійно перегукуються щебетливими трелями зграйки щигликів, яких відразу можна впізнати за лимонно-жовтими смугами на крилах та яскраво-червоній широкій смузі навколо дзьоба). З глибини лісу лунають ніжні голоси вівчариків. Помітити цих маленьких пташок дуже важко - всі вони сірувато-зеленого кольору, через що добре маскуються на фоні зеленого листя крон дерев, де постійно тримаються.

Ближче до вологих місць можна почути пісню нашого найкращого співака - соловейка. Ще один наш гарний лісовий співак - співочий дрізд прилітає до нас на Чернігівщину раніше за соловейка, ще на початку квітня. Відзначається він також і тим, що його спів можна почути і восени під час перельотів. Одним з найбільш помітних птахів нашої авіафауни є дрізд-горобинник, або чикотень [5, 18].

Звичайний у нас і чорний дрізд, який цілком виправдовує свою назву : має чорне забарвлення тіла і голови та яскраво-жовтий дзьоб (у самців навесні).

А рано-рано-вранці, майже у повній темряві, коли інші птахи ще мовчать, подає свій ніжний голос, який нагадує дзюрчання струмочка, малинівка, або вільшанка. Пісня її починається якось невиразно, розтягнутими звуками (здається , наче пташка хоче взяти високі ноти, але не може), а потім переходить у красиву переливчасту трель.

І звичайно ж у кожному лісі або парку, та й на вулицях наших міст і сіл завжди можна побачити зябликів та багаточисельних і всюдисущих синиць . Зяблики - це одні з найпоширеніших наших співочих птахів.

Рідше з глибини лісу долинають до нас голоси звичайної горлиці та зозулі. Побачити цих птахів можна не часто, хоча вони є звичайними на Чернігівщині. А от голоси їх, особливо зозулі, мабуть всім добре відомі.

Тільки рано навесні ми можемо почути тиху, схожу на плач чи нявчання, невибагливу пісню крикливої сойки, птаха, завбільшки з галку, що має на крилах білі плями і голубе "дзеркальце", біле надхвістя.

Також тільки навесні можна почути знаменитий "барабанний дріб" дятлів, який розноситься по лісу - "тррр... тррр..." і створюється ударами дзьоба по сухій гілці.

Найчисленніший у наших лісах великий строкатий дятел загального чорно-білого забарвлення. Схожі на нього також середній їй малий строкаті дятли (останній розміром з горобця).

Ще один дуже цікавий птах нашої фауни - дрімлюга.

Спостереження за птахами лісу проводилися в околицях міста Чернігова.

Розділ 2. Склад орнітонаселення досліджуваної території

Протягом тривалого часу нами проводилися спостереження та вивчення видового складу лісового масиву, велися підрахунки чисельності видового складу. Нами було виявлено декілька видів птахів, які найбільш часто зустрічалися під час наших екскурсій до лісу. Нижче наводимо опис та особливості певного виду птахів.

ЩЕВРИК ЛІСОВИЙ - ANTHUS TRIVIALIS (L.)

Маса 26—27 г. У дорослих птахів верх тіла жовтувато-бурий, з темними поздовжніми плямами. Надхвістя без плям. Над оком жовтуваті брови. Забарвлення нижньої частини тіла білувате, на волі рудувате по боках, з темними смугами і темними поздовжніми рисками на горлі, волі і грудях з боків. У зимовому оперенні верх тіла більш плямистий, а низ — рудуватий. Молоді птахи зверху строкаті, з жовтими плямками. Низ тіла плямистіший, ніж у дорослих.

В Україні звичайні гніздові і перелітні птахи Полісся, Лісостепу, Карпат і Криму. Під час перельотів бувають і в інших областях. Улюблені місця — лісові галявини, зруби, узлісся, розріджені, світлі лісові ділянки [2, 25].

У природі їх визначають за характерним плямистим забарвленням. Часто тримаються на землі. У шлюбний період у самців дуже характерний токовий політ. Починаючи пісню, самець злітає з гілки, піднімається вгору, а потім з розправленими крилами, мов метелик, «планерує» вниз, подаючи вже інші звуки: «ціцціцці цціві-з-ві-з-ві-зре-ррр» (летить вгору), потім («планерує» вниз) — «ціе-ціе-ціе». Позивні звуки — «зіб», «псіі» або «ціт». Живляться комахами, яких збирають переважно на землі, та іншими безхребетними. Улітку й восени зрідка їдять насіння.

Прилітають на місця гніздування в квітні. Гнізда роблять у ямці, на землі, вимощують стеблами трав, мохом, кінським волосом. Яйця різного типу: зеленувато-сірі або рожевуваті, з темними плямками, рисочками, крапками. Повна кладка з 5—6 яєць, двічі на рік — у першій половині травня і другій половині червня. Насиджує самка, 12—13 днів, причому сидить так міцно, що коли людина проходить біля гнізда, випурхує тільки з-під самих її ніг. Пташенята залишаються в гнізді близько 12 днів. Після цього батьки продовжують годувати їх ще тиждень.

Птахи корисні й декоративні, прикраса лісового ландшафту. Потребують ретельної охорони.

БЕРЕСТЯНКА - HIPPOLAIS ICTERINA (VIEILL)

Маса 14—15 г. Дорослі птахи зверху сірувато-зелені, знизу жовті. Навколо ока жовте кільце, над оком жовті «брови». Махові і стернові пера бурі. Молоді птахи знизу блідіше, білувато-жовті.

Птахи перелітні, зимують в Екваторіальній і Південній Африці. На Україні гніздові і перелітні птахи майже всієї території республіки, крім безлісих і високогірних районів. Гніздяться в листяних і мішаних лісах, парках і садах.

У природі визначають за характерною поведінкою і голосом, відмінним від інших, схожих за забарвленням дрібних деревних птахів. Тримаються на верхівках дерев, дуже рухливі. Самці під час співу часто настовбурчують пір'я на голові. Спів досить гучний, тріскучий; в нього вплітаються різні запозичені звуки, в тому числі звуки співів і криків інших птахів, за що берестянка дістала російську назву «пересмішка». Позивні і тривожні крики — «вед», «тце», дуже характерне «дедеві-дедеві», «еррр». Живляться деревними комахами і павуками, яких збирають у кронах дерев. На землю не спускаються. Улітку і восени охоче їдять ягоди, в тому числі й садові [2, 32].

Прилітають на місця гніздування в травні, коли дерева вже вкриті листям. Гнізда роблять на деревах, у розвилці гілок. Це дуже ретельно сплетені з різних рослинних матеріалів глибокі кошики, вимощені рослинним пухом, пір'ям, шерстю і обов'язково прикрашені зовні для маскування шматочками березової кори — берести (за що дістали українську назву «берестянка»). Повна кладка з 5 рожевих, з чорними крапками і штрихами яєць, у кінці травня — на початку червня (іноді і в липні). Насиджують обидва птахи, 13 днів. Пташенята залишаються в гнізді також 13—14 днів. Відлітають на південь у серпні — на початку вересня.

Птахи корисні, хороші співаки. Заслуговують охорони.

СЛАВКА САДОВА, АБО КРОПИВ'ЯНКА - SYLVIA BORIN (BODD.)

Маленькі птахи. Маса до 25 г. Дорослі самці зверху сірі з буруватим відтінком. Низ тіла брудно-білий, з легким буруватим відтінком на волі й грудях. На тілі з боків теж буруватий відтінок. Після линяння низ тіла має більше бурого відтінку. Самки світліші за самців. Молоді птахи Схожі на дорослих в осінньому оперенні, але боки тіла в них рудуваті.

Поширені майже по всій Європі, крім Крайньої Півночі, в західній частині лісової зони Сибіру, на схід до Єнісею. Птахи перелітні, зимують у Південній Африці. В Україні гніздяться майже по всій території, в лісових насадженнях різного типу, по узліссях, полянах, просіках, у паркових насадженнях, де є чагарниковий підлісок.

У природі тримаються в гущавині чагарників або в кроні дерев. Визначаються за розміром і забарвленням. Самці співають, пісня гучна і мелодійна, трохи нагадує пісню славки чорноголової. Позивний крик — «чак-чак» або «так-так». Живляться переважно дрібними комахами і павучками. Улітку і восени охоче їдять різні ягоди, навіть виноград [2,35].

Прилітають на місця гніздування в кінці квітня — на початку травня. Гнізда у вигляді чаші, пухкі, із стебел трав, вимощені дрібними корінцями і кінським волосом. Птахи будують їх у розвилці гілок кущів або молодих дерев, низько над землею. Яйця білувато-жовті, з темними розмитими і чіткими плямами. Повна кладка з 4—5 яєць, у кінці травня — на початку червня. Насиджують обидва птахи, 12—14 днів. Пташенята вилітають з гнізда на 10—11 день, але ще кілька днів батьки продовжують годувати їх. Відлітають у вересні.

Птахи корисні й декоративні, Потребують охорони.

СЛАВКА СІРА - SYLVIA COMMUNIS LATH

Маленькі птахи. Маса до 15 г. Дорослі самці зверху рудуваті або бурувато-сірі. Низ тіла білий, з блідо-рожевим відтінком на грудях.

У самки низ тіла рудувато-бурий; молоді птахи схожі на самок, але зверху рудіші.

Поширені в Європі, Малій і Середній Азії, в лісовій і лісостеповій зонах Сибіру, на схід до Єнісею. Птахи перелітні. Зимують в Африці, Аравії, Індії. В Україні гніздові перелітні птахи всієї території. Гніздяться в чагарникових заростях різного типу.

У природі їх визначають за особливостями поведінки: самець під час співу надуває горло, піднімає пір'я на голові й горлі, іноді злітає вертикально вгору. Голос — хрипле «вед-вед-вед» і шипіння. Пісня — тихе щебетання і гучна кінцівка з кількох складів, де іноді повторюються звуки співу інших птахів. Живляться комахами, павуками. Улітку і восени — ягодами.

Прилітають у квітні. Гнізда — типові кошики з трави, корінців. Будують їх у кущах, іноді в кущиках високих трав. Яйця плямисті, схожі на яйця інших славок. Насиджує самка, 11 днів. Пташенята сидять у гнізді 10—12 днів. Відлітають на зимівлю в кінці серпня — у вересні.

Корисні і декоративні птахи, яких слід охороняти.

СОРОКОПУД-ЖУЛАН - LANIUS COLLURIO L.

Маса до 35 г. У дорослих самців верх голови і шия сірі, спина руда, із сірим відтінком, поперек рудувато-сірий, надхвістя сіре. Лоб і голова з боків чорні. Низ тіла білий, з рожевим відтінком на грудях, череві й боках. У самок верх тіла рудий, зі слабо помітними темними плямами. Низ тіла білуватий, з помітними темними поперечними смугами. Голова бурувато-сіра. Молоді птахи схожі на самку, але на верхній частині тіла і на голові у них темний поперечний візерунок. Темні смуги на нижній частині тіла більш помітні.

Поширені майже по всій Євразії, крім Крайньої Півночі і південних тропічних країн. Птахи перелітні.

Зимують у Східній Африці, Аравії, Південній Азії, Індонезії. На Україні гніздові і перелітні птахи всіх областей [2, 45].

У природі визначаються за характерним зовнішнім виглядом (майже вертикальна постава, довгий хвіст, міцний гачкуватий дзьоб) і яскравим забарвленням. Позивні крики «чак-чак», «чек-чек» або «чекк». Пісня — мелодійне тихе щебетання, в яке вплітаються «ноти», запозичені в інших птахів. Здобич (комах, дрібних ящірок, жабок) часто наколюють на голки рослин «про запас». Живляться переважно комахами.

Прилітають у кінці квітня — на початку травня. Гнізда, найчастіше в густих кущах або на низькому гіллястому деревці, у вигляді глибокої чаші, із стебел трав, гілочок, корінців, іноді вимощене кінським волосом. Яйця різноманітне забарвлені. Найчастіше вони зеленувато-білі або рожевувато-білі, з темними плямками. Повна кладка з 5—7 яєць, у травні — червні. Насиджує переважно самка, 14—15 днів. Пташенята залишають гніздо через 15 днів, але ще не вміють добре літати, і їх близько двох тижнів годують батьки.

Відлітають у вересні. Птахи корисні і декоративні. Потребують охорони.

СОРОКА - РІСА РІСА (L.)

Довгохвості строкаті птахи, розмірами такі, як галка. Маса 230—250 г. У дорослих птахів голова, шия, воло і частина грудей чорні, із зеленуватим металічним блиском. Задня частина грудей, черево, поперек і плечові пера білі. Хвіст довгий, чорний, з металічним блиском. У молодих птахів оперення тьмяне, без блиску. Білі частини оперення з буруватим відтінком.

Поширені майже в усіх країнах північної півкулі, крім Крайньої Півночі і Східного Сибіру. На Україні гніздові осілі птахи всієї території. Улюблені місця — узлісся, молодняки, зарості чагарників по берегах водойм, у ярах, балках, садах, пришляхових і полезахисних смугах. У природі їх визначають завдяки характерним забарвленню, поведінці і зовнішньому вигляду. Голос — гучне стрекотання і дзвінке «чак-чак» [2, 75].

Живляться комахами, зерном, маленькими тваринами, падлом, покидьками. На місцях гніздування з'являються дуже рано, бо зимують у тих самих місцях або поблизу від них. Гнізда у вигляді великих, закритих зверху куль, із сухих палок, будують найчастіше в густих колючих чагарникових заростях або високо на деревах. У середині гніздо обмазане глиною і вимощене сухою травою, корінцями. Повна кладка з 5—7 зеленуватих, з темними плямками яєць, у середині — кінці квітня — на початку травня. Насиджує самка, 17—18 днів. Пташенята залишаються в гнізді 22—24 дні.

Знищуючи шкідливих комах і гризунів, сороки приносять велику користь, але вони іноді руйнують гнізда інших співочих і навіть мисливських птахів. Тому в мисливських господарствах кількість сорок обмежують, руйнуючи гнізда під час їх будування. Але самих птахів слід охороняти і ні в якому разі не знищувати.

ВОРОНА СІРА – CORVUS CORONE L.

Чималі птахи. Маса до 750 г. У дорослих птахів чорні голова, горло, передня частина грудей, крила і хвіст. Решта оперення попелясто-сіра, з чорними рисками. Молоді птахи мають буруватий відтінок.

Поширені майже по всій північній півкулі, крім Крайньої Півночі і частково тропічних країн Азії. В УРСР звичайні, досить численні, місцями осілі, частково кочові птахи всієї території. Тримаються в лісах, лісосмугах степової зони, часто поблизу і в межах населених пунктів.

Голос — хрипле і досить гучне «карр-карр».

Живляться рослинною і тваринною їжею. Поїдають дрібних гризунів, жаб, ящірок, дрібних птахів, пташенят і яйця інших птахів, комах, падло і всякі покидьки, їдять також зерно, горіхи тощо.

Гнізда з уламків гілок мостять на деревах. Повна кладка з 5 зелених, з темними крапками яєць, у кінці березня — до середини квітня. Насиджує переважно самка, 17 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько 35 днів.

Виконуючи санітарні функції і знищуючи гризунів і комах-шкідників, ворони приносять користь. Але водночас вони руйнують гнізда і поїдають яйця і пташенят мисливських і дрібних співочих птахів, молодих зайченят, каченят, тобто завдають шкоди мисливському і лісовому господарству. Отже, кількість ворон, особливо в мисливських господарствах і населених пунктах, слід регулювати. Але в ніякому разі не можна винищувати ворон.

Зрідка на Україну залітає ворона чорна (С. согопе согопе L.). Забарвлення суцільно чорне. Гніздиться в Західній Європі.

СОЙКА – GARRULUS GLANDARIUS (L.)

Невеликі птахи. Маса до 200 г. Забарвлення строкате. У дорослих птахів голова білувата, з темними поздовжніми рисками і невеликим «чубчиком». Загальне забарвлення верхньої і нижньої частин тіла рудувато-коричневе. По боках шиї, від кутів рота проходять чорні поздовжні плями — «вуса». На покривних перах крила чорні, білі та блакитні смужки. Горло і підхвістя брудно-білі. У молодих птахів забарвлення менш яскраве.

Поширені в лісах Європи, помірної смуги Сибіру, в Передній і Південно-Східній Азії до Тихого океану. Птахи осілі й кочові. На Україні гніздяться в листяних і мішаних гірських і рівнинних лісах Полісся, Лісостепу, Карпат і Криму. Під час кочувань залітають також у безлісі райони. Улюблені місця — листяні й мішані ліси, де є дуб, бук, ліщина, насінням яких птахи живляться восени і взимку.

У природі визначаються за яскравим забарвленням і голубувато-синім «дзеркальцем» на крилі. Голос тріскучий, пронизливий, ніби розривають ганчірку. Іноді подають пронизливий звук «піійа», схожий на крик канюка звичайного. Іноді тихенько щебечуть, «співають», наслідуючи голоси інших птахів. Живляться жолудями, горіхами, ягодами, буковими горішками, навесні й улітку комахами, іноді яйцями і пташенятами дрібних птахів, невеличкими мишовидними гризунами, жабами та іншими дрібними тваринами [2,85].

Гнізда на деревах, на різній висоті, з тоненьких гілочок, паличок, стебел трав, корінців тощо. Повна кладка з 5—6, рідше 8 сірувато-зелених, з буруватими плямками яєць, у кінці травня. Якщо гніздо зруйновано, може бути додаткова кладка в червні. Насиджують обидва птахи, 16—17 днів. Пташенята залишаються в гнізді 19—20 днів. Після вильоту пташенят птахи утворюють сімейні зграйки і кочують по лісах у пошуках їжі.

Птахи корисні, хоч іноді і руйнують гнізда інших птахів. Відіграють велику роль у житті лісових біогеоценозів. Ховають у землі в різних місцях запаси жолудів, горіхів, які згодом проростають. Птахи декоративні. Заслуговують на повну охорону.

ВІВЧАРИК ВЕСНЯНИЙ - PHYLLOSCOPUS TROCHILUS (L.)

Маленькі пташки. Маса до 10 г. Забарвлення верхньої частини тіла бурувато-сіре, із зеленуватим відтінком, нижньої — жовтувате або бурувато-біле, з жовтими поздовжніми плямами і бурим відтінком на грудях і боках тіла. Підкрила жовті. Молоді птахи яскравіші, ніж дорослі.

Поширені в помірній і північній смугах Європи і Азії, на схід до басейну р. Анадир. Птахи перелітні. Зимують у Південній Африці, частково в Ірані й Аравії. На Україні гніздові і перелітні птахи Полісся, Карпат, Лісостепу і Криму. Під час перельотів трапляються всюди, де є деревна або чагарникова рослинність. Гніздяться переважно в листяних лісах з густим підліском.

У природі схожі на інших вівчариків, але тримаються переважно в кронах дерев, у густому листі. Спів коротенький, тріскотливий, але приємний» трохи мінорний. Позивний звук — протяжливе «фьюі-іть». Живляться комахами, павуками. Улітку і восени їдять також лісові ягоди.

На місця гніздування прилітають у квітні. Гнізда на землі, з кришечкою і бічним входом. Повна кладка з 4—7 білих, з червонуватими плямками яєць, в другій половині травня — на початку червня. Насиджує самка, 13 — 14 днів. Пташенята залишаються в гнізді до 18 днів, потім ще близько тижня батьки годують їх поблизу гнізда. Відлітають на зимівлю у вересні — жовтні.

Як і інші вівчарики, корисні та декоративні птахи.

ДРІЗД ЧОРНИЙ - TURDUS MERULA L.

Невеликі птахи. Маса до 120 г. Забарвлення дорослих самців оксамитово-чорне, дзьоб жовтий. Самки темно-бурі зверху і сірувато-бурі знизу. На горлі й волі рудуватий і білуватий відтінки і темні поздовжні плями. Молоді птахи зверху рудувато-бурі, з рудуватими світлими плямками, знизу рудувато-бурі, з темними плямками.

Поширені майже по всій Європі, крім північних областей, у Північній Африці, Передній і Центральній Азії, на схід до Індійського океану. Птахи частково перелітні, частково осілі і кочові. Зимують у південних районах зони поширення.

Крім лісових, є «міські», урбанізовані популяції, які ведуть осілий спосіб життя в населених пунктах, навіть у великих містах (Західна Європа). На Україні осілі, почасти перелітні і кочові птахи всієї території. У Києві та його околицях живе урбанізована осіла популяція дроздів, які були завезені близько десяти років тому з Польщі й успішно акліматизувалися. Улюблені місця — листяні ліси і парки з добре вираженим підліском. У природі їх можна визначити завдяки характерному чорному кольору оперення, довгому хвосту і жовтому дзьобу. Часто спускаються на землю і швидко бігають між кущами, шукаючи їжі. Мають характерну звичку смикати хвостом. Самці весною дуже добре співають, сидячи на верхівці дерева, особливо під час сходу і заходу сонця. Позивний крик — «чак-чак» або «так-так». Якщо птах лякається, подає пронизливий несподіваний крик «тікетікетіке». Під час польоту подають коротенькі позивні звуки «сірр» або «црісс».

Живляться комахами та іншими безхребетними. Восени охоче поїдають різні ягоди [2, 105].

На місця гніздування прилітають у середині березня, на півночі — в кінці березня — на початку квітня. Гнізда у вигляді кошиків, сплетених із стебел трав, гілочок, моху вимощують у розвилці гілок дерев або кущів, іноді зовсім низько над землею або під корінням на землі чи на схилі яру. У населених пунктах нерідко бувають гнізда в щілинах стін, під дахами будинків тощо. Повна кладка з 5—7 зелених з коричневими або рудуватими плямками яєць, двічі за сезон, у квітні й червні. Насиджує переважно самка, 13—15 днів. Пташенята сидять у гнізді до 15 днів. Годують їх обидва птахи, майже виключно безхребетними.

Птахи корисні, знищують багато комах, шкідників сільського і лісового господарства. Чудові співаки і красиві птахи, які прикрашають природний ландшафт. Потребують ретельної охорони.

ДРІЗД-ГОРОБИННИК - TURDUS PILARIS L.

Розміром майже такі, як дрозди чорні. Маса до 120 г. Забарвлення дорослих птахів зверху сіре, спина і крила каштаново-коричневі над оком світлі брови. Горло жовтувато-біле, з темними поздовжніми плямками, воло, верх і боки грудей рудувато-бурі, з бурими поперечними смужками. Середина грудей і черево жовтувато-бурі. Молоді птахи зверху сірі, з буруватим відтінком. На горлі і грудях більше рудого кольору, низ тіла більш плямистий.

Поширені в лісовій смузі Центральної і Східної Європи і Азії, на схід до р. Алдана і Забайкалля. Птахи частково перелітні, частково кочові. Зимують у південних районах поширення. На Україні — гніздові, кочові птахи Полісся, Лісостепу, Карпат і перелітні в усіх областях. Улюблені місця в гніздовий період — узлісся, острівні ліси, парки.

У природі визначаються за сірим з коричневим забарвленням і порівняно довгим хвостом. Тримаються завжди зграями, гніздяться невеликими колоніями. Голос характерний. Позивні крики — «чак-чак-чак» або «тррр-тррр». Налякані, подають тріскотливий, гучний крик. Співають тихо, скоріше це не пісня, а щебет і скрип, який можна почути біля гнізда. Живляться комахами, черв'яками, наземними молюсками. Восени переходять майже виключно на живлення ягодами і кочують у пошуках цього корму. Свою назву дістали «за пристрасть» до ягід горобини.

Гніздяться колоніями, іноді в кілька десятків пар. Гнізда досить великі, із стебел трав, моху, гілочок, будують на деревах, іноді низько над землею. Повна кладка з 5 — 6 зеленуватих, з бурими плямками яєць, двічі за сезон — у травні і кінці червня. Насиджує переважно самка (самець іноді її підміняє), 13 — 14 днів. Пташенята сидять у гнізді 14 — 15 днів. Після закінчення гніздового періоду починають кочувати. У м'які зими нерідко залишаються зимувати і трапляються в усіх природних зонах.

Знищують багато шкідливих комах, тому птахи корисні і заслуговують охорони.

СОЛОВЕЙ СХІДНИЙ - LUSCINIA LUSCINIA (L.)

Невеликі птахи. Маса до 28 г. Дорослі птахи зверху рудувато-коричневі, знизу сірувато-буруваті. Стернові пера іржаво-бурі. Самки такі самі за забарвленням, а за розміром трохи менші. Молоді птахи плямисті, бурі, з рудими плямками.

Поширені в середній і південній смугах Європи, Азії, на схід до Красноярська, на південь до Китаю і Тянь-Шаню. Птахи перелітні. Зимують у Південно-Східній Африці. В УРСР гніздові і перелітні птахи всієї території, за винятком Криму і Прикарпаття.

Гніздяться у вологих листяних лісах і парках, біля струмків, озер, річок, ставків, де добре розвинений чагарниковий підлісок.

У природі їх визначають за рудувато-бурим забарвленням і характерною поведінкою. Тримаються в густих чагарникових заростях, часто на землі. Крик тривоги в гніздовий період — «сі-крр-крр, сі-крр-крр». Самці навесні співають. Пісня дзвінка, багата на різні свистячі звуки, дуже мелодійна. Живляться комахами (більше жуками), павуками, черв'яками. Восени охоче їдять різні ягоди [2, 120].

Прилітають на місця гніздування пізно, в травні. Гнізда на землі, в густих заростях, із сухого листя і стебел трав. Повна кладка з 5 — 6 шоколадно-коричневих яєць, у другій половині — кінці травня. Насиджує самка, 13 — 14 днів. Пташенята залишають гніздо через 11 — 12 днів, коли ще не вміють літати. Ще тиждень батьки продовжують їх годувати. Відлітають у серпні — на початку вересня. Птахи дуже корисні, мають надзвичайно велике естетичне, декоративне значення. Потребують ретельної охорони.

СИНИЦЯ ВЕЛИКА - PARUS MAJOR L.

Маса до 22 г. У дорослих птахів голова зверху чорна, блискуча, спина жовтувато-зелена, надхвістя сіре. На потилиці біла пляма, низ тіла жовтий, із зеленуватим відтінком, горло і воло чорні, посередині грудей і черева чорна смуга. Молоді птахи забарвлені блідіше. Чорне оперення без блиску, бурувате, низ тіла блідо-жовтий. Поширені майже по всій Євразії (крім Крайньої Півночі) і в Північній Африці. Птахи осілі, частково кочові. На України зустрічаються скрізь у лісах, садах, скверах населених пунктів.

У природі визначаються за характерним яскравим забарвленням і поведінкою: дуже жваві. Весь час літають з дерева на дерево, шукають їжу. Людину підпускають зовсім близько. Голос — навесні дуже характерна дзвінка трель «тіті-тю», «тіті-тю», або коротеньке «тінь-тінь», або «сі-тюіть». Живляться переважно комахами, їхніми яйцями, лялечками, гусінню. У кінці літа, восени і взимку охоче споживають рослинну їжу — насіння, ягоди тощо. Можуть їсти м'ясо, падло, різні відходи.

Гнізда роблять з корінців, стебел трав, моху у дуплах дерев, щілинах будівель, під корінням дерев, у найнесподіваніших місцях, вимощують їх кінським волосом, пір'ям, шерстю. Повна кладка з 10—14 білих з червонувато-коричневими плямками яєць, двічі за сезон — у середині — кінці квітня і в червні. Кладка з 8 — 10 яєць. Насиджує самка, 13 — 15 днів. Пташенята залишаються в гнізді 15 — 20 днів. Після закінчення гніздового періоду збираються в маленькі зграї з іншими видами синиць, підкоришниками, повзиками і ведуть кочовий спосіб життя.

Дуже корисні птахи, які знищують багато шкідників лісу, саду і поля. Користь від них тим більша, що вони розшукують і винищують комах на всіх стадіях розвитку. Живуть у нас протягом цілого року. Цих птахів слід не тільки охороняти, а й приваблювати в ліси, парки, сади, розвішуючи штучні гніздівлі, підгодовувати їх у сувору зимову пору.

ЗЯБЛИК - FRINGILLA COELEBS Z.

Маленькі птахи. Маса 24—25 r. У дорослих самців голова і шия сірі, на лобі чорна смуга. Спина коричнева, поперек зеленувато-жовтий. Нижня частина тіла малиново-червона. У самок червоного кольору на нижній частині тіла немає, замість нього світло-бурий. Голова й спина бурувато-зелені. Молоді птахи схожі на самку.

Поширені майже по всій Європі, помірній смузі Сибіру, на схід до Томська, в Малій Азії, на Кавказі, в Ірані, Північній Африці. Птахи частково перелітні, частково осілі і кочові. На Україні гніздові, перелітні і кочові птахи Полісся, Лісостепу, Карпат, Криму та деяких лісових насаджень степової зони. Під час кочувань їх зустрічають по всіх областях. На півдні республіки бувають і взимку. Улюблені місця зябликів — листяні й мішані ліси, парки, сади, полезахисні смуги.

У природі самців легко визначити за характерним червоним забарвленням горла і грудей і білими смугами на крилах. У самок білі смуги менш помітні, але загальний вигляд їх характерний. Часто в пошуках їжі спускаються на землю [2, 145].

Пісня самця дзвінка, гучна і не схожа на пісні інших птахів. Приблизно можна передати її як «ціці-ціціціціцісе», «ісіс-вюрр-вюрр-ті-тіу». Позивні звуки — «пінь-пінь». Іноді, коли наближається негода — «рю-рю-рю-пінь-пінь». Живляться навесні і влітку комахами та іншими безхребетними, ними ж вигодовують пташенят. Охоче їдять різні ягоди і насіння трав'янистих і деяких деревних рослин. На місця гніздування прилітають у березні. Гнізда на деревах, замасковані берестою, корою, мохом і лишайниками, у вигляді глибоких кошиків, ретельно сплетених із стеблинок трав, моху, вимощені кінським волосом. Повна кладка з 5—7 зеленуватих, з темними крапками і плямами яєць, двічі за сезон — на початку травня і в кінці червня — в липні. Насиджує самка, 12—13 днів. Пташенята залишаються в гнізді 13 – 14 днів, після чого батьки годують їх вже біля гнізда близько тижня. Восени збираються в зграї і відлітають на південь, де частково зимують або кочують далі на південь.

Корисні й чудові декоративні птахи, яких слід охороняти.

ГОРЛИЦЯ ЗВИЧАЙНА - STREPTOPELIA TURTUR (L.)

Невеликі голуби, зі струнким, видовженим тілом і маленькою головою. Маса до 150—160 г. Дорослі птахи бурувато-сірі, строкаті. Голова зверху, надхвістя, верхні покривні пера хвоста і тіло з боків сірі. На шиї з боків плями з чорних пер, з голубуватими кінчиками. Передня частина спини бура, задня частина, плечові та верхні покривні пера крила з чорно-бурими стрижнями і вохристими облямівками. Шия спереду, воло й груди сизо-рожеві, черево та підхвістя білі. Молоді птахи буруваті, рябого пір'я на шиї з боків не мають.

У природі їх визначають за особливостями забарвлення, малими розмірами, формою тіла і голосом. Навесні токуючі самці гучно воркують: «РУУ-РУ-РУ, РУУ-ру-ру», що далеко чути в лісі. Злітають з гучним тріском і лопотінням крил.

Поширені в помірній смузі Європи, Західного Сибіру, в Середній і Західній Азії, Північній Африці і Південно-Західній Азії. В УРСР поширені скрізь, де є листяні й мішані ліси, крім високогір'я Карпат. Особливо люблять молоді ліси. Зустрічаються також у садах і парках. Місцями досить численні птахи. Живляться насінням диких і культурних рослин, листками, пагонами, молюсками, комахами тощо.

Прилітають у середині — кінці квітня. Гнізда роблять на деревах, кущах, іноді дуже низько над землею. Це дуже тендітні споруди з паличок, які просвічуються наскрізь. Повна кладка з 2 білих яєць, у травні, насиджують обидва птахи 13—14 днів. Через три тижні пташенята стають дорослими і залишають гніздо. Друга кладка в липні.

Відлітають на зимівлю у вересні — жовтні. Мисливські птахи, але їх дуже мало і особливого значення для мисливського господарства не мають. На півдні, в степовій зоні, горлиці є об'єктом спортивного полювання, і мисливці добувають їх у великій кількості. Проте цього гарного співочого птаха доцільно взяти під повну охорону.

ГОРЛИЦЯ КІЛЬЧАСТА - STREPTOPELIA DECAOCTO (FRIV.)

Трохи більші за звичайну горлицю. Маса до 200 г. Верх голови і задня частина шиї біло-сірі, з рожевим відтінком. На верхній частині шиї чорне напівкільце (за що птахи дістали свою назву). Спина, поперек, надхвістя пісочно-сірі. Голова з боків, шия і нижня частина тіла рожево-сірі, горло білувате, стернові пера з білими кінчиками. У молодих птахів голова і нижня частина тіла буріші, ніж у дорослих, чорне півкільце вузьке і мало помітне.

У природі відрізняються від звичайної горлиці розмірами, чорним напівкільцем на шиї, сіро-сріблястим забарвленням. Тримаються майже виключно населених пунктів і зовсім не бояться людини. Живуть осіло. Голос подають під час токування — «ку-куу-ку-ку-куу-ку» або різке «уі-уі-уіі».

Поширені в Південній Азії і у країнах Південної і Західної Європи.

Живляться насінням диких і культурних рослин, ягодами, молодими листочками, влітку комахами та іншими безхребетними.

Самці починають токувати рано, ще в лютому. Яйця відкладають дуже рано. Гніздо з паличок, на дереві, іноді на будівлях. За літо буває до трьох виводків: з березня — до кінця вересня. Кладка з 2 білих яєць.

На зимівлі збираються великими зграями біля елеваторів, млинів, хлібних заводів. Можуть завдавати певної шкоди, подаючи зерно.

Дуже красиві декоративні птахи.

ЗОЗУЛЯ ЗВИЧАЙНА - CUCULUS CANORUS L.

Невеликі птахи. Маса до 120 г. Дорослі самці зверху темно-сірі, голова і крила мають бурий відтінок. Горло і груди в верхній частині сірі, черево біле, з темними поперечними смугами. Дорослі самки двох типів забарвлення:

сірі, з помітним рудуватим відтінком верхньої частини тіла і з темними смугами на волі або іржаво-руді зверху, з темним поперечним візерунком. У молодих птахів верх тіла темно-бурий, з рудуватими смугами і білими плямками. Горло і воло темно-бурі, з жовтуватими смужками. Низ тіла білуватий, з вохристим відтінком і темними смужками [2, 229].

Поширені майже по всій Євразії, крім полярних районів, у Північній і Південній Африці. Зимують в Екваторіальній і Південній Азії і в Індонезії. На Україні поширені скрізь, де є деревні насадження або очеретяні зарості в заплавинах річок, по берегах боліт, озер, водосховищ.

У природі розпізнати зозулю дуже легко. У польоті вона нагадує дрібних яструбів або соколів. Має сіре смугасте забарвлення, схоже на забарвлення малого яструба. Проте політ зозуль відрізняється від польоту хижих птахів. Крім того, самець іноді в польоті починає «кувати». У зозулі, що сидить, добре видно довгі, іноді напівопущені крила і хвіст. Коли вона кричить, кожного разу «вклоняється». Голос — «ку-ку-ку-ку» самців і «паль-паль-паль» самок. Під час бійки самці подають ще шиплячі звуки.

Живляться майже виключно комахами, в тому числі волохатою гусінню шовкопрядів, яких не їдять інші птахи. Восени їдять також і ягоди.

Прилітають у середню смугу УРСР порівняно пізно, в кінці квітня — на початку травня, коли вже дерева вкриваються листям. Самці майже відразу починають «кувати». Літаючи понад кущами, очеретяними заростями, в лісі зозулі помічають гнізда маленьких пташок і підкладають туди по одному яйцю. Яйця зозуль порівняно з розміром птаха дуже маленькі, майже не відрізняються за розмірами від яєць хазяїна гнізда. Забарвлення яєць зозулі також здебільшого дуже подібне до забарвлення яєць хазяїна гнізда. Отже, яйце зозулі залишається лежати в гнізді не поміченим. Розвиток пташеняти в яйці зозулі проходить скоріше, ніж у горобиних птахів (11—12 днів), тому її пташеня з'являється на світ раніше. Через кілька годин пташеня починає викидати з гнізда всі зайві предмети. Підлазить під яйце пташки-хазяїна, закочує яйце на спину, потім випростовується і виштовхує його. Так пташеня зозулі викидає всі яйця. Буває, що яйце, а іноді голе пташеня, лежить під гніздом, а батьки його не помічають. Вони безперервно літають за їжею. Нагодувати велике ненажерливе пташеня зозулі важко. Воно залишається в гнізді 20 днів, але і після цього «названі» батьки годують його ще місяць — півтора. Найчастіше в умовах УРСР зозуля підкидає яйця у гнізда вільшанок, горихвісток, очеретянок, кропив'янок, щевриків.

Відлітають у серпні — першій половині вересня. Хоча зозулі наносять шкоду дрібним співочим птахам, знищуючи певну кількість пташенят, вони вважаються дуже корисними птахами, бо поїдають дуже багато комах, у тому числі комах — шкідників лісу, саду. Потребують повної охорони.

Крім звичайної зозулі, на південному заході УРСР зрідка зустрічається близький вид — зозуля чубата (Clamator glandarius (L.). Це сірувато-бурі невеликі птахи з чубчиком на голові. Нижня частина тіла білувата, з жовтуватим відтінком. Поширені у Південній Європі, Південній Азії і Північній Африці, їх спостерігали в Молдавії і один раз у минулому столітті біля Одеси. Отже, можливі зальоти і в інші райони УРСР.

ДРІМЛЮГА - CAPRIMULGUS EUROPAEUS L.

Невеликі птахи. Маса 100—120 г. Дорослі дрімлюги зверху сірувато-бурі, з темно-бурими плямками. Голова зверху має поздовжні чорні смуги. Горло рудувато-буре, з темними поперечними смужками. У самок світлі плями на махових і стернових перах не білі, як у самців, а вохристо-жовті. У молодих птахів пухове оперення жовтувато-сіре. На верхній частині тіла темні плямки. Пізніше молоді птахи схожі на самок.

Поширені в помірній і південній смугах Європи і Азії, на схід до Забайкалля і Китаю, в Північній Африці. Зимують в Екваторіальній і Південній Африці та Індії. На Україні звичайні гніздові і перелітні птахи всієї території республіки. Улюблені місця — ліси, парки, сади, полезахисні смуги. Полюють уночі, на відкритих місцях [2, 295].

Політ маневровий, безшумний, трохи нагадує політ кажанів. Активні в присмерках і вночі. На гілку сідають не впоперек, а вздовж неї. Захисне забарвлення і повна нерухомість роблять їх на дереві і на землі теж непомітними.

Навесні можна почути довге «муркотіння» самців, яке звучить до 3—5 хв і закінчується різкими криками і гучним хлопанням крил. Коли злітають, і самці і самки подають глухе, різке «чокання». Живляться виключно нічними комахами, яких ловлять на льоту, рідше на землі. Часто полюють на асфальтових дорогах, де нагрітий за день асфальт приваблює багато комах.

Прилітають пізно, в середині травня. У сезон буває дві кладки: в кінці травня — на початку червня і в кінці липня — на початку серпня. У кладці 2 сірих, зі смугастим візерунком яйця, які птахи відкладають просто на землю, пеньок, товсту гілку. Насиджують обидва птахи, 16—17 днів. Осінній відліт закінчується у вересні.

Птахи дуже корисні, знищують багато шкідливих комах. Потребують повної охорони.

ДЯТЕЛ СТРОКАТИЙ ВЕЛИКИЙ - DENDROCOPOS MAJOR

Птахи середнього розміру. Маса до 100 г. Дорослі зверху чорні, з білими плямками на крилах. На потилиці червона «шапочка». Від кутів рота, вниз тягнуться чорні «вуса». Лоб і голова з боків рудувато-білі. Воло, груди, черево бруднуваті або рудувато-білі. Підхвістя червоне. Самка схожа на самця, тільки на потилиці в неї немає червоної «шапочки». Молоді птахи забарвлені не так яскраво, як старі. Чорне оперення без блиску, з буруватим відтінком. Низ тіла жовтуватий, з темними плямками. Червона «шапочка» покриває не тільки потилицю, а й усю верхню частину голови.

Поширені в лісовій і лісостеповій зонах Європи і Азії, а також у Північній Африці. Птахи осілі, почасти кочові. На Україні поширені по всій території, де є деревна рослинність. У степовій зоні зустрічаються в гніздовий період по заплавних і байрачних лісах, подекуди і по лісополосах. Під час кочувань бувають скрізь, де є дерева.

У природі дуже помітні і мають деякі специфічні ознаки: строкате чорно-біле забарвлення тіла, червона «шапочка» на потилиці або голова чорна (у самок) відрізняють їх від інших дятлів. За розмірами і забарвленням вони схожі на біло-спинного й сірійського дятлів і здалеку їх навіть можна переплутати. Голос — коротке «кік-кік» або довге «кі-кі-кі-кі», коли птахи б'ються або чимось налякані. В шлюбний період, часто і голосно «деренчать» розколотою гілкою. Живляться комахами, влітку поїдають багато мурашок. Узимку — насінням сосни, ялини та інших хвойних. Роздовбують шишки, встромляючи їх у щілини кори. Під деревами нагромаджується купа вилущених шишок («дятлова кузня»). Іноді витягують з гнізд пташенят і яйця дрібних горобиних птахів. Якщо ліс сильно заражений короїдами, заболонниками та іншими шкідниками, дятли живляться виключно цими комахами і приносять лісу велику користь.

Шлюбний період, коли в лісі бринять барабанні «трелі» дятлів, починається в березні і навіть раніше. Гнізда в дуплах, які дятли видовбують в трухлявих осиках, тополях, березах і інших деревах. Повна кладка з 5—6 білих яєць, у кінці квітня — першій половині травня. Насиджує переважно самка, 14—15 днів.

Птахи корисні. Потребують повної охорони. Відіграють велику роль у біогеоценозах завдяки великій кількості, цілорічному перебуванню в лісах, парках і садах, а також тому, що роблять багато дупел, у яких потім гніздяться інші дуплогніздні комахоїдні птахи.

У природі добре відрізняються від своїх родичів — інших строкатих дятлів — білою спиною і широкими білими смугами на крилах. Голос — як у великого строкатого дятла. Живляться переважно деревними паразитами, рідше вільноживучими комахами, восени і взимку ягодами, насінням горіхів, жолудями. Частіше за інших дятлів знімають повністю кору зі стовбурів сухих дерев.

Гнізда в дуплі, часто в пеньках, низько над землею. Повна кладка з 5—6 білих яєць, у травні.

Корисні птахи. Потребують охорони.

ДЯТЕЛ СТРОКАТИЙ СЕРЕДНІЙ - DENDROCOPOS MEDIUS (L.)

За розмірами трохи менші, ніж великий, строкатий дятел. Забарвлення майже таке саме, але на череві і грудях у середнього строкатого дятла добре помітний жовтий відтінок. Чорних «вусів» з боків голови немає, але є чорні смуги на шиї з боків і чорні плями з боків грудей. На голові зверху червона «шапочка», у самок голова чорна. У молодих птахів забарвлення тьмяніше.

Поширені в Західній і Середній Європі (крім півдня Піренейського півострова), на Кавказі, в Закавказзі, Малій Азії, Ірані. На Україні нечисленні гніздові та кочові птахи деяких, переважно листяних лісових масивів Полісся, Лісостепу і Карпат.

У природі відрізняються від інших строкатих дятлів (крім малого) розмірами, поведінкою (дуже рухливий) і голосом — «кік-кік-кі-кі-кік». Живляться переважно комахами, восени і взимку насінням дерев, горіхами, ягодами. Гнізда в дуплах листяних, часто фруктових дерев. Кладка в травні, з 5—7 білих яєць. Корисний птах, який потребує охорони.

ДЯТЕЛ СТРОКАТИЙ МАЛИЙ - DENDROCOPOS MINOR (L.)

Маленькі дятли. Маса до 30 г. Дорослі птахи зверху чорні, крім білої спини і білих смуг на крилах. На голові у самців червона «шапочка». На горлі з боків чорні «вуса». Низ тіла бурувато-білий. У молодих птахів обох статей бліда червона «шапочка». Низ тіла жовтуватий і більш плямистий, ніж у дорослих [2, 215].

Поширені в лісах помірної смуги Європи, Азії і Північної Америки. В УРСР звичайні, але нечисленні гніздові осілі та кочові птахи Полісся, Лісостепу, Карпат, подекуди заплавних лісів у степовій зоні (Самарський ліс).

У природі визначаються завдяки типовому строкатому забарвленню і малим розміром. Голос — тоненьке «кі-кі-кі-кі». Живляться майже виключно комахами — шкідниками лісу й саду. Приносять велику користь. Гнізда роблять у дуплах, які видовбують самі в деревах м'яких порід. Повна кладка з 5—9 білих яєць, у першій половині травня. Вилітають з гнізда в червні. Восени кочують, часто залітають у сади і парки населених пунктів.

Птахи дуже корисні. Потребують охорони.

Методика досліджень

Першочергове завдання при проведенні досліджень – це визначити маршрут спостережень.

1.  Вибір території для спостереження.

2.  В ході екскурсії збираємо предмети, які “належать” птахам (пір`я, гнізда, залишки шишок та ін.), зайшовши до лісу уважно оглядаємо дерева, кущі. Записуємо почуті звуки робимо замальовки зустрітих птахів, їх кількість та місце знаходження.

3.  Після проведеної екскурсії аналізуємо зібраний матеріал за допомогою визначників.

В основу нашого дослідження покладено метод спостереження. В результаті проведених спостережень нами було виявлено таку кількість описаних в нашій роботі птахів лісу. Спостереження проводилися в околицях міста Чернігова, а саме – заказник місцевого значення Ялівщина, Подусівський ліс, район Кордівки, лісові насадження біля ЗАЗу. Спостереження та підрахунок видів проводилися вранці та ввечері. Було обстежено близько 320 га територій лісових насаджень. Спостереження проводилися як вранці, так і ввечері. Можемо встановити залежність зустрінутих птахів у лісі від часу доби, а саме вранці та ближче до опівдня нами було побачено більше птахів, ніж в вечірній час.

Таблиця 1.Результати спостережень (видовий та кількісний склад птахів лісу)

Видова назва птаха	Кількісний склад птахів лісу на різних територіях в околицях м. Чернігова
	Заказник місцевого значення Ялівщина	Подусівський ліс	Район Кордівки	Лісові насадження біля ЗАЗу
Щеврик лісовий	2	1	3	0
Берестянка	1	0	2	1
Славка садова	3	5	4	1
Славка сіра	2	0	4	3
Сорокопуд-жулан	1	0	2	0
Сорока	3	5	6	5
Ворона сіра	4	10	15	10
Сойка	2	1	2	3
Вівчарик весняний	1	0	2	0
Дрізд чорний	0	2	1	0
Дрізд-горобинник	2	1	2	1
Соловей східний	4	2	3	2
Синиця велика	5	7	10	4
Зяблик	2	4	1	3
Горлиця кільчаста	2	3	0	1
Горлиця звичайна	2	4	1	1
Зозуля звичайна	1	0	1	0
Дрімлюга	0	0	1	2
Дятел строкатий великий	2	1	3	0
Дятел строкатий середній	1	1	0	0
Дятел строкатий малий	2	1	1	0

 
Розділ 3. Роль птахів в житті людини та вплив діяльності людини на птахів лісу

Роль птахів у житті людини дуже велика. Щоб найповніше використати корисну діяльність птахів, треба знати все про їх життя, живлення, повадки, місця перебування тощо.

Найбільшу користь дають нам, як це не дивно, не великі мисливські птахи — глухарі, тетереви, качки, гуси та інші, а різні комахоїдні пташки — синички, повзики. дрозди, солов'ї, вільшанки та інші, які поїдають безліч шкідливих комах і тим допомагають людині в боротьбі за високі врожаї або збереження лісів. З хижих птахів дуже корисні дрібні соколи, канюки та деякі інші, а також сови, які знищують шкідливих гризунів — ховрахів, хом'яків, мишей та полівок. Звичайно, корисні і мисливські птахи, особливо якщо врахувати, що мисливським спортом у нашій країні захоплюється понад півмільйона чоловік. Проте є ще одна сторона життя птахів, яку важко переоцінити, дуже важлива, а саме: їх естетичне значення як окраси природи. Справді, важко собі уявити мертвий ліс або луг, без пташиного співу. Вони відразу втратили б усю свою привабливість [10, 12].

Пташки прикрашають ліси і парки, поля і сади. Тому не випадково люди здавна охороняють деяких птахів і стараються принаджувати їх у свої садки. Та, на жаль, ще й досі охорона птахів не завжди буває поставлена як слід, бо широкі маси населення, особливо молодь, часто не мають достатнього уявлення про значення птахів, не знають їх життя і не вміють подати їм належну допомогу в тяжкий для них час.

Які ж саме? Це насамперед мисливські (тетерев, фазан, сіра гуска, крижень); хижі птахи, які допомагають нам у боротьбі з шкідливими комахами і гризунами (мартини, дятли, шпаки, повзики, синички та ін.); рідкісні птахи та ті, що зникають, які заслуговують на охорону (глухар, дрохва, стрепет, орел-беркут); птахи, які добре відомі населенню, постійні супутники людини, оспівані у піснях та літературних творах, чудові співаки, прикраса лісів, парків, полів та лук (жайворонок, дрізд, соловейко, кропив'янка, очеретянка та ін.). Нарешті птахи, що мають якісь цікаві риси в своєму зовнішньому вигляді, в поведінці, способах здобування їжі, будуванні гнізд тощо. Це такі види, як гагари і. норці, що чудово пристосувалися до водного середовища, кулики і крячки, ялиновий шишкар з його кумедним дзьобом-пінцетом, ремез, що майстер будує гніздо-рукавичку і багато інших.

Попри все людина своєю діяльністю наносить значну шкоду птахам. В останні часи чисельність багатьох видів птахів значно скоротилася.

Людина досить забруднила лісові насадження, проводиться планова та позапланова вирубка лісів, що знищує місця для гніздування птахів. До антропогенних впливів також можна віднести забруднення пестицидами кормів, які використовуються птахи, радіоактивними відходами, виснаження кормової бази. Масовий промисел добування м`яса, яєць та пір`я призводить до неминучого зменшення, а іноді і зникнення деяких видів птахів.

В нашому сучасному суспільстві заможні люди вважають престижним мати в себе вдома чи на роботі опудала рідких птахів, тому їх винищують в заборонених місцях, в періоди коли вони менш полохливі.

Мисливський та браконьєрський промисел, як не прикро, теж процвітає на даний час в нашій місцевості [10, 15].

Обробіток ґрунтів біля лісових насаджень, розподіл їх під земельні ділянки для населення зменшують площі гніздування та живлення птахів лісу.

Відпочиваючи у лісі люди залишають після себе не згаслі (тліючі) вогнища, які призводять до лісових пожеж цим самим знищують птахів, їх гнізда, кладки яєць, пташенят та значні території лісу, які відновлюватися будуть тривалий час.

Висновок

Досить різноманітний лісовий біоценоз за рослинним та тваринним світом, особливе місце в ньому займають клас Пернаті. Серед птахів лісу виділяють найбільш спеціалізовану групу птахів, які лазять по деревах, життя яких пов`язане з деревами та кущами (дятел строкатий великий, середній та малий, синиця велика). Всі птахи лісу поділяються на комахоїдних, зерноїдних та хижі птахи.

В результаті проведених екскурсій та спостережень за лісовими мешканцями нами було виявлене та описано види птахів, які найбільш часто зустрічаються в лісах, парках та гаях біля м. Чернігів.

Більшість птахів — допомагають людині боротися з різними шкідливими тваринами або знищувати бур'яни, є птахи — лікарі дерев, птахи санітари.

В сучасному урбанізованому суспільстві досить значної шкоди птахам лісу наносить діяльність людини: вирубка лісів, лісові пожежі спричинені необачністю людини, використання лісових галявин для сінокосу, мисливська діяльність – все це зменшує чисельність птахів лісу.

Проведене нами дослідження та підрахунки дають змогу говорити про кількісний видовий склад орнітофауни околиць Чернігова. Даний матеріал може бути використаний при визначенні видового та кількісного складу птахів лісу Чернігівщини взагалі.

Список використаної літератури

1.  Благосклонов К.Н. Гнездование и привлечение птиц в сады и парки. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 215 с.

2.  Воїнственський М.А. Птахи. – К.: Рад. школа, 1984. – 304 с.

3.  Жизнь животных. В 7 томах. Т.6. Птицы / Под ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. – М.: Просвещение, 1986. – 527 с.

4.  Иноземцев А.А. Птицы и лес. – М.: Агропромиздат, 1987. – 302.

5.  Лавринов Н.П. Учебно-полевая практика по зоологии позвоночных с заданиями. – М.: Просвещение, 1974. – 126 с.

6.  Мальчевский А.С., Пушкинский Ю.Б. Птицы ленинградской области. – Л., 1983. – Т.1, 2.

7.  Мальчевский А.С. Орнитологические экскурсии. Серия: Жизнь наших птиц и зверей. Вып.4. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. – 296 с.

8.  Марисова І.В. Птахи України: Польовий визначник. – К.: Вища школа, 1984. – 184 с.

9.  Михеев А.В. Биология птиц. – полевой определитель птичьих гнезд. – М.: Цитадель, 1996. – 460 с.

10. Сишкин Г.Н. Певчие птицы: Справочное пособие. – М.: Лесная пролесть, 1990. – 399 с.