Навигация
Характеристика та значення основних районоутворюючих факторів
32415
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Характеристика та значення основних районоутворюючих факторів
2.1 Сутність та функції економічного районування
У сучасному світі суспільне виробництво відбувається з постійним поглибленням територіального поділу праці. При цьому ускладнюється територіальна структура національної економіки, посилюється її регіональна складова, яка викликає формування економічних районів різних рівнів. Процес формування економічних районів є об'єктивним. Він відбувається через формування відповідної певним регіональним передумовам господарювання територіальної організації продуктивних сил та структури виробництва. Таким чином, основою формування економічних районів є суспільний територіальний поділ праці, який формує виробничу спеціалізацію окремих територій, виробничі цикли і розвиток системи внутрішніх та міжрайонних зв'язків. Об'єктивними передумовами формування економічних районів виступають наявні у даному регіоні:
- природні ресурси
- особливості економіко-географічного положення території
- система розселення
- чисельність населення
- територіальна організація виробництва
- виробничий потенціал
- спеціалізація господарства
- рівень господарського освоєння території.
На основі формування згідно даних передумов територіально-виробничих комплексів з певною спеціалізацією господарства та організаційно-технологічною структурою виробництва (енерговиробничим циклом) і відбувається розвиток економічних районів. Завданням вчених при цьому є визначення меж об'єктивно існуючих економічних районів.
В економічній та географічній науці існують декілька підходів до визначення поняття економічного району. Для усіх них прослідковуються спільні ознаки: спеціалізоване господарство, його комплексність, територіальна цілісність, тісні внутрішньорайонні й міжрайонні економічні зв'язки, відносна повнота та замкненість виробничих циклів, особливості економіко-географічного положення. За загальноприйнятим визначенням П.М. Алампієва економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.
Окрім вказаних передумов, на формування економічних районів впливають фактори трьох основних груп: економічні, природні, та історичні. Основними серед них є фактори економічного походження:
1. Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці;
2. територіальні виробничі комплекси (ТВК) як сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних виробництв, розташованих на певній території;
3. природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалізованого господарства району та існування й розвитку інших компонентів продуктивних сил даної території;
4. особливості економіко-географічного положення території району обумовлюють формування спеціалізації його господарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;
5. районоутворюючі центри — великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. Зона районоформуючого впливу крупних регіональних центрів охоплює групу адміністративних областей або територіально відокремлений анклав в межах економічного району. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів;
6. форми територіальної організації виробництва - промислові, інфраструктури! (транспортні, рекреаційні) та агропромислові райони, центри, промислові та транспортні вузли, локальні форми територіальної організації господарства регіону;
7. суспільно-політичний устрій (унітарний або федеративний). В Україні суспільно-політичний устрій держави побудовано на засадах унітарності, але з певними елементами федерації, зокрема, з існуванням внутрішньої автономії для АР Крим;
8. адміністративно-територіальний поділ країни. У межах економічних, адміністративних та правових механізмів територіального управління й регулювання в полі адміністративно-територіального поділу країни функціонують як самостійні суб'єкти господарювання різних форм власності, так і окремі ланки господарських комплексів територій.
Згідно з науковими уявленнями, економічне районування здійснюється за комплексом певних критеріїв і принципів. До основних з них відносяться наступні:
-економічна цілісність;
-територіальна єдність;
-чітко визначене економіко-географічне положення;
-одномасштабність в межах одного рівня ієрархії;
-наявність сформованого виробничого комплексу з явно вираженою спеціалізацією;
-економічне тяжіння до районоформуючого центру;
-непорушність меж адміністративно-територіального устрою.
Враховуючи масштабний ранг України, як територіального державного формування, площа котрого є співвідносною з площею більшості європейських країн, але меншою за територію країн субконтинентального рівня (Росії, Канади, США, Індії тощо), науково обґрунтованим є виділення на її теренах за об'єктивними ознаками двох типів економічних районів — галузевих та інтегральних за чотирма ієрархічними рівнями.
Галузеве районування вивчає особливості розміщення і проблеми розвитку окремих складових продуктивних сил та галузей виробництва (природно-ресурсне, агрокліматичне, промислове, агропромислове, демографічне районування). Галузеві економічні, соціально-економічні та інші райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обгрунтованість визначення території загальних економічних районів.
Інтегральне економічне районування розглядає всю сукупність продуктивних сил території як регіональний виробничий комплекс, в основі якого знаходяться наявні у даному регіоні територіально-виробничі комплекси різних рівнів та ступенів сформованності.
Згідно ієрархії інтегрального районування, виділяються чотири рівні економічних районів: крупні (макрорайони), середні (мезо-райони), малі (мікрорайони) та низові економічні райони.
Крупні (інтегральні) економічні райони — це найбільші територіальні формування, які об'єднують декілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою.
Середні (інтегральні) економічні райони є підрайонами крупних економічних районів й окреслюються межами адміністративної області або автономної республіки.
Малі райони (мікрорайони) пов'язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. їх територія відповідає території декількох адміністративних районів, окреслених в межах області. Територія малого району може охоплювати велике місто (наприклад, Київ, Одесу, Харків)
Низові адміністративно-господарські райони охоплюють цілком території адміністративних районів. Місто може розглядатися як низовий адміністративно-господарський район. Певна кількість їх може виділятися в межах великих міст.
Завданням економічного районування є створення теоретико-методологічного підґрунтя для цілеспрямованої територіальної організації народного господарства й обґрунтування раціонального розміщення виробництва у регіонах, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку територій і країни в цілому.
Основними функціями економічного районування є :
- створення економічної основи територіального управління господарством регіонів;
- вдосконаленні територіальної структури господарства;
- формування й реалізація державної регіональної економічної політики;
- обгрунтування вибору доцільних варіантів розміщення компонентів продуктивних сил;
- обґрунтування розвитку територіально-виробничих комплексів;
- підвищення ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу;
- сприяння аналізу, діагностики та прогнозування регіонального розвитку;
- створення основи для розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення.
Похожие работы
... років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років). Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ...
... балансів виробництва, розподілу та споживання продукції в областях та економічних районах.). Техніко-економічні розрахунки Техніко-економічні розрахунки застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення продуктивних сил (підприємств та територіального розвитку виробництва). Порівняльну ефективність альтернативних варіантів розміщення виробництв визначають на основі розрахунку поточних ...
... але деякі категорії (наприклад, військовослужбовці) до трудових ресурсів не зараховуються. Територіально розміщення населення тісно пов’язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. Кращі ґрунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, – тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення. До самого початку XX ст. сільське ...
... і комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Метою цієї науки є обгрунтування напрямів оптимізації розміщення продуктивних сил, підвищення економічної і соціальної ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку. Важливо підкреслити, що ця головна мета досягається на основі таких розробок: наукового ...
0 комментариев