Навигация
Значення водних ресурсів і проблеми водозабезпечення
29038
знаков
1
таблица
0
изображений
Реферат
на тему:
"Значення водних ресурсів і проблеми водозабезпечення"
Зміст
1. Поняття про водні ресурси і водний фонд
2. Значення водних ресурсів і проблеми водозабезпечення
1. Поняття про водні ресурси і водний фонд
У сучасній науці та практиці під поняттям "водні ресурси" в самому широкому тлумаченні розуміють усі води нашої планети, тобто води поверхневого й підземного стоку, грунтові та підземні води, води гірських і полярних льодовиків, морські и океанічні води, атмосферні води та води штучних водних об'єктів. Відповідно до потреб матеріального виробництва під водними ресурсами слід розуміти придатні до використання запаси поверхневих і підземних вод певної території. Це в основному прісні води (річок, озер, водосховищ, льодовиків, грунтові й підземні води). Проте у зв’язку з тим, що підземні води, а також води озер, боліт і льодовиків використовуються в даний час порівняно мало і всі вони пов’язані з водами річок, під водними ресурсами великих територій і держав розуміють тільки величину середнього річного стоку річок. При оцінці водозабезпеченості окремих регіонів і економічних районів можуть враховуватися також запаси підземних, озерних та інших видів вод.
Дещо інакше трактує поняття "водні ресурси" С.Л. Вендров (1970) Він вважає, що водні ресурси не можна розглядати як синонім суми природних вод і що це поняття не тільки природне, а й соціально-історичне, його зміст тісно пов'язаний з рівнем розвитку людського суспільства. Під водними ресурсами кожного конкретно інтервалу часу пропонується розуміти ті види природних вод, які можна використовувати нині, управляючи їх режимами, а також ті які використовуватимуться в найближчій перспективі. Це визначення свідчить, що чим нагальніша потреба в природних водах і чим вищі технічні можливості їх отримання, тим більша кількість різноманітних видів природних вод відноситься до категорії водних ресурсів. Якщо, наприклад, для людини кам'яного віку водними ресурсами були води струмків, річок, озер і ті грунтові води, які вона могла добути, то для людини майбутнього – це природні води в усіх агрегатних станах, на всій планеті, на всіх її глибинах, а можливо, і за її межами.
Отже, за цим визначенням нині не всі природні води належать до категорії водних ресурсів, хоча перелік їх постійно збільшується. Характерним прикладом у цьому відношенні можуть бути підземні води. Чим більших глибин досягають свердловини, тим глибші горизонти прісних підземних вод стають водними ресурсами; чим економічнішими способами опріснення солоних вод оволодіває людина, тим більша кількість мінералізованих підземних вод стає водними ресурсами. Сучасні досягнення науки і техніки дають можливість для отримання прісної води використовувати навіть морську, тобто запаси солоних морських вод якоюсь мірою можна віднести до категорії регіональних водних ресурсів. Проте на даному етапі розвитку продуктивних сил у матеріальному виробництві використовуються переважно прісні води суші. Води Світового океану і льодовиків слід розглядати як ресурси майбутнього, вивчення та освоєння яких тільки розпочинається.
Для повної характеристики водних ресурсів недостатньо знати лише їхню кількість. Дуже важливо враховувати і такі властивості, як нерівномірність розподілу водних ресурсів по території, природні, сезонні та багаторічні коливання водності, кількість наносів, хімічний склад води, льодовий режим та інші. Розглянемо коротко ці властивості.
Основною причиною нерівномірного розподілу водних ресурсів по території є географічна зональність. Ця закономірність дуже чітко простежується не тільки на рівнинних територіях, а й у гірських районах (висотна поясність). Цей фактор треба враховувати при розміщенні галузей народного господарства. В необхідних і економічно виправданих випадках воду перекидають із багатих на неї районів у ті, де місцевих водних ресурсів недостатньо.
Нерівномірність розподілу водних ресурсів у часі також є важливим фактором можливого їх використання. Особливо це стосується річкового паводкового стоку і ґрунтової вологи, які мають найбільші коливання. Стійкішим є підземний стік, який не тільки дає уявлення про ресурси стійкого річкового стоку, а й приблизно характеризує також відновлювальні запаси підземних вод. Поверхневий же стік у деяких випадках можна використовувати тільки після штучного регулювання за допомогою водосховищ або меліоративними заходами. Використання річкових вод без регулювання стоку лімітується величиною стійкого стоку підземного або озерного походження, тобто витратами води періоду літньої (на півдні) та зимової (на півночі) межені.
Сезонні коливання стоку поєднуються з багаторічними. їхня амплітуда, яка залежить від зональних географічних умов і розмірів річкових басейнів, буває досить значною. Тому при плануванні використання водних ресурсів прийнято орієнтуватися на стік маловодного року (95% або іншої забезпеченості), оскільки це ще більше зменшує можливості використання річкового стоку. Повністю усунути такий недолік вдається лише в окремих випадках, але для цього потрібне багаторічне регулювання стоку за допомогою водосховищ великого об'єму. Проте такі водосховища, як правило, економічно не виправдані. Існуючі водосховища на деяких річках регулюють лише незначну частину стоку. Наприклад, за допомогою каскаду Дніпровських водосховищ, корисний об'єм яких становить 18,4 км3, вдається відповідно зменшувати об'єм весняного водопілля і збільшувати меженні витрати Дніпра.
Дуже велику мінливість, майже таку саму як і поверхневий стік, мають ресурси ґрунтової вологи, особливо в степовій, лісостеповій і частково лісовій зонах. Нестача ґрунтової вологи поповнюється зрошенням, надлишок – осушенням. Проте існують також суто агрономічні способи регулювання ґрунтовою вологою: зяблева оранка, снігозатримання, закриття вологи шляхом певного обробітку грунту тощо. Велике значення мають також лісомеліоративні заходи як спосіб снігозатримання і регулювання випаровування (збільшення продуктивної частини випаровування за рахунок зменшення непродуктивної).
Заходи щодо перетворення ресурсів ґрунтової вологи задля підвищення продуктивності землеробства мають певний вплив на режим і об'єм річкового стоку. Наприклад, М.І. Львович (1968) зважає, що тільки поглиблена оранка збільшує ресурси ґрунтової вологи в південних районах приблизно на 10 км3. Відповідно знижується річковий стік, в основному за рахунок зменшення весняного водопілля. Таке перетворення водних ресурсів – збільшення запасів ґрунтової вологи за рахунок річкового стоку період} весняного водопілля – вигідне для народного господарства, оскільки налає можливість підвищувати врожайність сільськогосподарських культур, зменшувати марні втрати весняних вод, інтенсивність схилового стікання і водну ерозію.
Важливим показником можливості використання водних ресурсів є якість води, яка пов'язана з кількістю наносів і розчинних речовин. При використанні води для водопостачання та інших цілей доводиться її відстоювати. Значна кількість наносів часто завдає великої шкоди водогосподарським об'єктам – замулюються канали, стави й водосховища, погіршуються фізичні властивості зрошуваних земель.
Природний хімічний склад річкових вод інколи буває перешкодою для їх використання. Хлоридні та сульфатні води високої мінералізації трапляються зрідка. Переважають карбонатні води, які потребують пом'якшення у разі використання у парових котлах або взагалі є непридатними для використання (наприклад, для паперової промисловості).
Різноманітнішими за хімічним складом є підземні води. Залежно від хімічного складу планується відповідно і їх використання.
Важливим фактором використання водних ресурсів є льодовий режим річок і озер. Льодовий покрив не тільки припиняє на деякий час судноплавство, а й консервує значну кількість води в зимовий період. Донний лід, зажори і затори також можуть бути значною перешкодою для експлуатації гідротехнічних споруд (ГЕС, водозаборів, мостів тощо).
За походженням і місцем розташування водні ресурси поділяють на місцеві, регіональні та глобальні, а за належністю – на національні, міждержавні та загальні.
Місцевими поверхневими водними ресурсами вважають води, які формуються безпосередньо на даній місцевості. Це воли малих річок і озер якоїсь адміністративної області, групи областей або економічного району. До місцевих водних ресурсів належать і води, перекинуті (каналами та водоводами) з інших річок.
До регіональних поверхневих водних ресурсів належать транзитні води великих і середніх річок, які можуть використовуватись не тільки в даній місцевості, але й на територіях, розташованих вище і нижче за течією річки. До таких, наприклад, належать води Дніпра, Дністра, Десни, Прип'яті та інших річок.
Глобальні водні ресурси або, враховуючи поділ за національною належністю, загальні – це води, які акумульовані у льодах Арктики й Антарктики, води відкритих морів і океанів.
Національні водні ресурси – це середньорічний стік річок із територій інших держав, а також запаси поверхневих і підземних вод на цих територіях.
Міждержавні водні ресурси – це водні ресурси річок, які течуть по територіях декількох держав або формують стік у їхніх межах. Прикладами таких річок є Дунай, Дніпро, Дністер та ін. Міждержавними часто бувають підземні води артезіанських басейнів, що залягають у межах кількох країн.
У зв'язку з тим, що річки на сьогодні використовуються досить широко, їхній стік регулюється в часі та розподіляється по території, поділ водних ресурсів на місцеві й регіональні стає дуже умовним.
Розглядаючи стік річок як основне джерело водних ресурсів, необхідно враховувати, що весь він не може вважатися ресурсом. У кожному створі річки (пункті водокористування) за її течією потрібно розрізняти повний і так званий можливий для використання стік. При визначенні останнього враховуються потреби користувачів, які розташовані нижче за течією, необхідність збереження самої річки (якийсь санітарно-екологічний мінімальний стік) і підтримання гідрологічного, гідробіологічного і гідрохімічного режимів водного об'єкту (моря, затоки, озера), в який вона впадає. Тільки для останнього за течією річки водокористувача можна всю воду, що поступає, вважати власним ресурсом, можливим для використання.
Виділення можливого для використання стоку має суттєве значення при плануванні використання водних ресурсів, оскільки налає можливість порівнювати об'єми вилучення річкового стоку для вирішення конкретних господарських завдань з можливими джерелами водопостачання, їх потенціальними можливостями в даних конкретних умовах.
Можливі для використання водні ресурси – величина не постійна, вона залежить від особливостей розподілу стоку протягом року, режиму руслового використання та величини позаруслового водокористування. У США ця частина ресурсів називається надійними водними ресурсами.
За господарською значимістю водні ресурси поділяються ще на дві категорії:
• природні або потенціаіьні ресурси – це поверхневі та підземні води, формування яких зумовлюється природними процесами;
• експлуатаційні ресурси – це об'єм воли, який можна забрати за одиницю часу із поверхневих водотоків і підземних горизонтів у певному районі без зниження продуктивності водозабору й якості води протягом періоду експлуатації.
У зв'язку з тим, що в процесі вологообігу водні ресурси безперервно відновлюються, вони належать до групи невичерпних природних ресурсів. Проте будучи невичерпними в планетарному масштабі, вони мають розглядатися як вичерпний і відновлюваний ресурс у межах окремих регіонів.
Усі водні об'єкти як фізико-географічні одиниці складають єдиний державний водний фонд. До нього належать річки, озера, водосховища й інші поверхневі водойми та водні джерела, а також води каналів і ставів, підземні води й льодовики, внутрішні морські води, територіальні води (територіальне море) держави. Причому всі ці водні об'єкти входять до складу єдиного державного водного фонду за будь-якої їх гідрологічної характеристики незалежно від кількості й якості води, що міститься в них у даний час. Наприклад, до складу водного фонду входять річки й озера, які пересихають і перемерзають.
Інакше кажучи, водний фонд – це не маса води, яка вимірюється в літрах, кубометрах або кубокілометрах (як водні ресурси), а сукупність якісно різних водних об'єктів.
У водному фонді можуть відбуватися зміни, зумовлені дією стихійних сил (землетрусів, селевих паводків, зсувів тощо). Проте навіть якщо водойма чи водотік пересох, зник, повністю використаний, він вважатиметься водним об'єктом доти, доки офіційно не буде вилученим із водного фонду.
У результаті господарської діяльності та дії стихійних сил можуть утворюватися нові водні об'єкти (наприклад, озера у колишніх кар'єрах і виробках торфу, завальні та загати і озера). Проте до складу водного фонду їх можна включити лише тоді, коли вони офіційно будуть визнані водними об'єктами. Порядок присвоєння назв фізико-географічним об'єктам (у тому числі водним об'єктам) передбачений спеціальним положенням і здійснюється Державною службою геодезії, картографії та кадастру.
Похожие работы
... та водовідведення Дніпропетровської області. Розкрито шляхи подолання існуючих екологічних проблем цього регіону та пріоритети майбутнього удосконалення систем водоспоживання та водовідведення. Розділ 3. Екологічні проблеми водоспоживання та водовідведення та шляхи їх подолання 3.1 Методики фільтрації води та їх використання при водоспоживанні та водовідведенні 3.1.1 Фільтрування Фі ...
... ж сировини. Залучення великих обсягів водних ресурсів у господарський обіг та їх забруднення спричинили катастрофічний стан багатьох водноресурсних систем. Проблеми підвищення еколого-економічної ефективності водогосподарської діяльності і, зокрема, сфери водокористування, тісно пов’язані з аналізом і оцінкою взаємодії та впливу структури виробництва на водноресурсний потенціал та проблемами ...
... і всі моря, океани, річки, озера. Як з`ясувалося, що вода має теж свої функції для людей, цілющі властивості, тому й людство повинно дбати про водні ресурси. Проблема нестачі водних ресурсів, забруднення водоймищ торкнулося навіть України, стан річок і морів України на даний час не є задовільним, в кращому стані перебувають лише підземні води України, хоча їхній стан і не найкращий. Споживання ...
... в областях з високим рівнем індустріального розвитку. 2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічно ...
0 комментариев