Будова та регуляційні системи організму: нервово-гуморальний механізм регуляції

3. Будова та регуляційні системи організму: нервово-гуморальний механізм регуляції

Організм людини, як і будь-який живий організм можна розглядати на кількох рівнях організації: молекулярному, клітинному, організмовому, популяційно – видовому і т.д. Завдяки біохімічним та біофізичним методам досліджень ми знаємо про молекулярний склад людини, який зумовлюється особливостями її хімічного складу. Клітинний та тканинний рівні організації людини мають суттєве значення під час діагностики стану організму (цитологічні та гістологічні методи досліджень в медицині ) і відображають особливості перебігу біохімічних реакцій. Системи органів можна поділити умовно на ті, що забезпечують обмінні процеси, функції опори, руху, розмноження, захисту, орієнтації та регуляційні системи. Особливістю опорно – рухової системи людини на відміну від інших наземних тварин є пристосування до прямоходіння; в зв’язку із збільшенням головного мозку в процесі еволюції у людини змінилось співвідношення між мозковим та лицьовим відділами черепа, розширилась в горизонтальному напрямку грудна клітка, сформувались вигини хребта та стопи. Одночасно це призвело до певних проблем в життєдіяльності людини як біологічного виду - виникли складності з народженням дитини через великі розміри черепної коробки, а також проблеми з хребтом, внаслідок збільшення тиску сили земного тяжіння на поставу. Інші системи органів людини за своєю будовою та основними принципами функціонування не суттєво відрізняються від інших ссавців.

Регуляційні системи організми виконують такі функції : адаптація організму до змін навколишнього середовища, узгодження діяльності всіх систем органів, підтримання гомеостазу організму. До регуляційних систем відносять нервову та гуморальну. Вони мають свої специфічні риси. Головна функція нервової системи - миттєво реагувати та адаптувати організм до змін довкілля. Вона здійснюється рефлекторно, за електро-хімічним механізмом. Гуморально регуляція здійснюється за допомогою біологічно активних речовин ( гормонів, різних іонів ), що циркулюють в рідинах організму. Ця система регуляції є порівняно повільною, але еволюційно більш давнішою і притаманна всім вищим тваринам, починаючи з членистоногих .

Нервова та гуморальна системи регуляції пов’язані в єдине ціле за рахунок з’єднання гіпоталамуса проміжного мозку та гіпофіза ендокринної системи в єдину гіпоталамо - гіпофізарну систему і створення нервово-гуморального механізму регуляції. Клітини гіпоталамуса здатні утворювати хімічні сполуки – нейрогормони, що „запускають” діяльність гіпофіза. Відповідно, гіпофіз синтезує тропні гормони, які активізують діяльність інших ендокринних залоз. Людина інколи не усвідомлює, наскільки її поведінка обумовлюється рівнем в крові тих чи інших гомонів. Наприклад, ознаки чоловічого поведінкового стереотипу: рішучість, певна агресивність, честолюбність залежать від рівня чоловічого статевого гормону- тестостерону, а почуття страху супроводжується виділенням в кров гормону адреналіну.

Регуляційні системи організму сприймають зміни навколишнього середовища за допомогою органів чуття, реагують на них ; змінюють діяльність систем органів. Гальмування роботи нервової та гуморальної систем відбувається за принципом оборотного зв’язку.

4. Внутрішнє середовище організму та обмін речовин з зовнішнім середовищем. Гомеостаз та його значення

Внутрішнє середовище організму людини складає сукупність рідин: кров, лімфа, міжклітинна рідина. Основним компонентом цих рідин є вода. Людина на 80% складається саме з води. З біохімічної точки зору, внутрішнє середовище організму є сукупністю розчинів солей неорганічних кислот та органічних речовин. Сукупність якісного та кількісного складу солей складають осмотичний тиск. Саме за рахунок різниці концентрацій солей в гіалоплазмі клітини та в міжклітинній рідині відбуваються процеси осмосу та дифузії речовин (пасивний транспорт речовин в клітину). За рахунок різниці осмотичного тиску в відбувається всмоктування поживних речовин в тонкому кишечнику; на осмотичних процесах базується процес фільтрації продуктів азотного обміну в нирках; за рахунок різниці парціального тиску відбувається дифузія газів з альвеол легень до крові в капілярах (оксиген), та навпаки (вуглекислий газ). Внутрішнє середовище як біохімічний розчин характеризується також рН середовища. В нормі воно слабко лужне; зміщення його в будь-яку сторону провокує судоми та може призвести до смерті.

Організм людини постійно перебуває в зовнішньому середовищі, з яким безперервно обмінюється різними хімічними сполуками, поглинаючи кисень, поживні речовини, виділяючи назовні продукти власного обміну речовин. Наземно-повітряне середовище є найбільш нестабільним з усіх середовищ існування організмів, постійно змінюються його фізико-хімічні параметри, але умовою існування будь-якого організму е власна стабільність та сталість. Підтримання сталості внутрішнього середовища незалежно від змін зовнішнього називається гомеостазом. Гомеостаз організму досягається за рахунок динамічних змін діяльності всіх систем органів відповідно змінам навколишнього середовища. Керують цим процесом регуляційні системи організму.

Тема:

Психічне здоров’я людини. Вчення про стрес. Психосоматичні захворювання та їх поширеність у сучасному світі

План

1.  Психічні показники людини. Найсуттєвіші риси людини.

2.  Спільні та особливі риси соціальної поведінки тварин та людини.

3.  Психофізіологічні механізми адаптації організму до змін навколишнього середовища.Сучасні концепції стресу.

4.  Особливості стресогенних факторів для сучасної людини. Психологічні травми, психози, психоневрози.

1. Психічні показники людини. Найсуттєвіші риси людини

Формування поняття індивід базується на основі біологічної концепції розвитку людини. Існує кілька визначень цього поняття, але всі вони ґрунтуються на основі розумінні людини, як біологічного виду. Наприклад, індивід - це продукт філо – та онтогенетичного розвитку в певних умовах існування. Тобто, це продукт розвитку особини у взаємодії з навколишнім середовищем на протязі її індивідуального розвитку.

Особистість – це продукт розвитку людини в суспільстві, що базується на біологічних властивостях індивіду. Наприклад, тип нервової системи, та її діяльність створює необхідні умови для розвитку особистості, а якою вона стане залежить від типу соціальних відносин ( позитивні та негативні лідери юнацьких груп ).

Кожна людина є неповторною особистістю. Вона має індивідуальні характеристики показників фізіологічних процесів і психічної діяльності. Індивідуальні психофізіологічні особливості людини визначають її темперамент. Класична систематизація темпераментів належить давньогрецькому лікарю Гіппократу ( 460-377 рр до н.е.).Пізніше наукове обґрунтування цих відмінностей встановив Павлов.І.П. Ним було встановлено, що нервові системи людини і тварин відрізняються за силою, врівноваженістю та рухливістю процесів збудження та гальмування Комбінації зазначених властивостей нервових процесів утворюють 4 основних типи ВНД.

1.Сангвінік – енергійні, широкі інтереси, велике самовладання і стриманість характеру.

2. Флегматик – енергійні, наполегливі, постійні у звичках та прихильностях

3. Холерик – нестримані, легко збуджуються, рішучі, але іноді необачні в своїх вчинках.

4. Меланхолік – боязкі, замкнені, надмірно чутливі та схильні перебільшувати труднощі.

Тип нервової системи є природженим і складає основу психічної діяльності людини, її темпераменту, а також має певний вплив на швидкість формування тих чи інших рис характеру. Але в процесі онтогенезу, під впливом соціальних чинників, певного виховання він може змінюватись

У результаті досліджень з’ясовано, що класичними типами темпераменту і нервової системи не вичерпуються індивідуальні психофізіологічні особливості людини. І.П.Павлов виділив притаманні лише людині типи нервової системи, що визначаються співвідношенням І та ІІ сигнальних систем :

Розумовий – переважання другої сигнальної системи ;

Художній – переважання першої сигнальної системи;

Середній – обидві системи урівноважені ( більшість людей).

Фізіологи в своїх дослідженнях виявили функціональну асиметрію півкуль головного мозку. Найяскравіше це проявляється в стилі мислення. Ліва півкуля забезпечує логічне мислення, права – база конкретного образного мислення. Припускається, що саме навчання мови відіграє роль пускового механізму для нормальної спеціалізації півкуль.

Серед характеристик особистості важливу роль відіграють такі поняття, як характер, здібності, обдарованість, цілісність.

Біологічною основою психофізіологічної індивідуальності людини є типи нервових процесів, типи темпераменту і домінантність великих півкуль. Всі ці характеристики є успадкованими і є природною основою характеру. У процесі розвитку людини, під впливом зовнішніх умов, виховання і навчання формується певний тип її поведінки, або її характер. Ряд психологів визначають його як «психологічний склад», що проявляється в спрямованості та волі людини. Тобто, риси характеру формуються в процесі розвитку, під впливом виховання і самовиховання. Соціальним факторам у цьому належить вирішальна роль. Прояв тих, чи інших рис характеру залежить також від здоров’я. Заняття спортом, загартовування сприяють розвиткові вольових якостей і позитивних рис характеру, адаптуючи особистість до соціальних вимог. Характер може бути визначеним - при наявності однієї або кількох чітко визначених головних рис; цілісним - при єдності думки, почуттів і поведінки людини. Цим рисам протистоять невизначені й нецілісні риси характеру. Формуванню характеру сприяє та діяльність, яку людина здійснює в процесі свого розвитку : спорт, навчання, труд. Щоб досягнути поставленої мети, необхідна мобілізація духовних та фізичних сил, що проявляється у вольових якостях характеру: цілеспрямованості, наполегливості, рішучості і т. ін.

Здібності людини – це сукупність таких психофізіологічних властивостей, які необхідні для успішного виконання однієї або кількох видів діяльності. Розрізняють фізичні здібності, що залежать від природних даних (баскетбол), і розумові здібності – здатність виконувати певну розумову роботу.

Під схильністю розуміють потяг прагнення до будь – якого виду діяльності. Схильність і здібності часто відповідають одне одному і розвиваються разом, часто залежать від умов життя, виховання. В результаті численних досліджень доведено, що здібності людини визначаються однаково як спадковістю, так і вихованням.

Обдарованість – це вияв природних можливостей організму людини, що значно перевищують середній рівень. У народжені обдарованої дитини основну роль відіграють біологічні фактори. Успадковуються не лише соматичні ознаки, а й психофізіологічні якості організму. Середня успадкованість специфічних розумових здібностей становить 50%. Найбільше успадковується здатність до просторових уявлень (художні, конструкторські здібності); пам’ять успадковується слабко, тому її необхідно розвивати.

Дослідження поведінки тварин довели, що засоби спілкування цих істот досягають інколи значного різноманіття та складності. Ефективність спілкування у тварин може бути досить високою. Інколи, засобами комунікації досягаються такі результати, до яких людина навряд чи колись наблизиться. Наприклад, зміна статті у деяких риб відбувається під дією хімічних сигналів; у китоподібних дуже різноманітні ультразвукові сигнали - всім відомо про пісні китів. Складні засоби спілкування у суспільних комах : бджіл, термітів, мурашок, поведінка яких залежить від взаємного обміну тактильними, звуковими, хімічними сигналами між окремими особинами.

На відміну від тварин, у людини в процесі суспільно – історичного розвитку утворилась специфічна форма спілкування мова. Слово в мові стало звуковим сигналом для позначення різних явищ та предметів навколишнього світу. Людина - єдиний біологічний вид, у якого в процесі еволюції утворилась друга сигнальна система. Така властивість дала змогу позначити словом не тільки безпосередні подразники, але й створила можливість абстрактного мислення. У тварин також можуть утворюватися умовні рефлекси на словесні накази (наприклад, дресировка собак), але в даному випадку слово діє лише як звуковий подразник.