Навигация
Самоствердження України, як незалежної держави. Утворення СНД
32783
знака
0
таблиц
0
изображений
2.3 Самоствердження України, як незалежної держави. Утворення СНД
Проголошення України, як незалежної держави увінчало всю попередню історію українського народу. Розтягнуті на довгі роки визвольні змагання за вільне життя на власній землі нарешті переможно справдилися.
Вихід України на історичну авансцену як незалежної держави поставив її керівництво перед необхідністю розв'язання складних проблем із багатьма невідомими. Перша й чи не найголовніша з них – ставлення до Союзу. Попри наполягання М. Горбачова, 25 листопада1991 р. попереднього підписання Союзного договору не відбулося. Лідери республік відмовилися це зробити, погодившись лише відправити документ до парламентів для обговорення, Української делегації при цьому не було, республіка готувалася до референдуму. Після нього Л. Кравчук отримав підстави, щоб заявити: Україна не піде в Союз, позаяк грудневий референдум перекреслює березневий. У розмові з кореспондентом «Аргументов и фактов» він висловився так: «До Біловезької пущі я привіз мандат, за яким 92% мешканців республіки проголосували за незалежну суверенну Україну і я діяв відповідно до волі свого народу».
Завісу над тим, що відбулось у Біловезькій пущі, дещо підняв Л. Кравчук в інтерв'ю кореспонденту французького журналу «Парі матч». Його було опубліковано у збірнику промов і виступів Л. Кравчука «Є така держава – Україна», який побачив світ у Києві 1992 р. На відміну від французького журналу, інтерв'ю публікувалося в Україні з купюрами. У статті О. Карпичева «Грудневий поворот», надрукованій московською «Правдою» 25 січня 1992 р. наводиться відповідь Президента України на запитання: «Коли було прийнято рішення про необхідність їсторичної зустрічі 7–8 грудня, яка поклала кінець існуванню СРСР?» Вона була такою: «Приблизно 15 листопада. Мінськ запропонувала Україна. Це найменша з трьох столиць і місто, в якому таємниця нашої зустрічі мала найбільше шансів бути збереженою».
Суть відповіді пояснює причини купюр в українському варіанті публікації. Президенти Росії та України й Голова Верховної Ради Білорусії ще боялися загальносоюзного центру, хоч той уже агонізував. У їхніх діях явно простежується елемент змови. Цей факт не вписувався в ту історію, про яку пишуть у ювілейних виданнях, але він досить промовистий. Радянський Союз розпадався за силовим сценарієм, так само, як він утворювався,
Унікальний збіг обставин: союзником України в діях, спрямованих на звільнення від павутиння загальносоюзного центру, стала Росія. Ці протиприродні з погляду традиційних національних Інтересів Росії дії проводив Б.Єльцин. Керувався він, звісно, абсолютно егоїстичними мотивами, борючись за утвердження особистої влади.
Справедливість вимагає зазначити. що Б.Єльцин і Л. Кравчук турбувалися про зміцнення влади, яка дісталася їм абсолютно легітимно, в результаті всенародного волевиявлення. Агонізуючи, імперська Росія наприкінці XX ст. зробила крок у напрямку демократичних перетворень західного зразка. Мабуть, у цьому полягав головний національний інтерес для її народу. На жаль, навіть тепер серед населення сусідньої країни чимало таких, хто поділяє погляди радикальних політиків типу Баркашова та Жириновського.
Тут слід згадати, що напередодні організованого М. Горбачовим референдуму на підтримку Союзу 17 березня 1991 р. керівники Росії, України, Білорусії та Казахстану відправили своїх представників на зустріч (до речі – також у Мінську), щоб розглянути та обговорити пропозиції щодо створення об'єднання, яке виключало б існування загальносоюзного центру. Зустріч відбулася в лютому 1991 р. Уже після цього референдуму розгорнулися конкретні дії в цьому напрямку. Ініціатором виступав Г. Бурбуліс, довірена особа Б.Єльцина. «1991 року, в квітні, – згадував він, – ми приступили до вироблення чотиристороннього договору в межах старого Союзу: Росія, Україна, Білорусія, Казахстан. Горбачов уживав усіх заходів, щоб він не відбувся. Груднева угода у Біловезькій пущі була певною мірою повторенням цієї спроби».
Цікаву думку висловив після всіх подій (1993 р. під час візиту до Києва) президент Литви А. Бразаускас. В інтерв'ю газеті «Киевские ведомости» (1993, 24 липня) він заявив: «Ініціатором СНД безпосередньо був М. Горбачов, адже саме він ще у 89-му році дав певний поштовх – потрібна федерація з новим змістом. А що таке «новий зміст»? При цьому поняття «конфедерація» було ледь не лайливим і обговоренню не підлягало». О 10-й годині ранку 8 грудня президенти та прем'єр-міністри трьох країн сіли за стіл переговорів і самі склали остаточний текст Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав. Сторони заявили, що Радянського Союзу, як держави, більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припиняється. Сфери спільної діяльності в рамках СНД мали реалізуватися на рівноправній основі через відповідні координуючі інститути. До сфер спільної діяльності були віднесені такі:
- координація зовнішньополітичної діяльності;
- співробітництво у формуванні й розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського та євразійського ринків, у галузі митної політики;
- співробітництво у розвитку систем транспорту та зв'язку;
- співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища, участьу створенні всеохопної міжнародної системи екологічної безпеки;
- боротьба з організованою злочинністю.
Кожна зі сторін залишала за собою право припинити дію Угоди або окремих її статей, заздалегідь повідомивши про це інших учасників Угоди. Сторони заявляли, що гарантують виконання міжнародних зобов'язань, які випливали для них із договорів і угод колишнього СРСР. Угода про утворення СНД оголошувалася відкритою для приєднання всіх держав – членів колишнього СРСР, а також інших держав, які поділяли цілі та принципи цієї Угоди.
Після того як Угода була підписана, Б.Єльцин зателефонував до Вашингтона президентові США Дж. Бушу, а С. Шушкевич – М. Горбачову. Обох попередили, що Радянського Союзу більше не існує.
21 грудня 1991 р. керівники 11 з 15 колишніх союзних республік підписали в Алма-Аті Протокол до Угоди, в якому фіксувалось утворення на рівноправних засадах Співдружності Незалежних Держав. Вони також ухвалили Декларацію, яка не лише підтверджувала головні цілі та принципи СНД, а й внесла низку істотних уточнень. По суті, на зустрічі 21 грудня 1991 р. в казахстанській столиці відбулося повторне утвердження Співдружності в розширеному складі.
Час, що минув відтоді, показав: регулярні зустрічі лідерів пострадянських республік поперемінно в різних столицях не забезпечили стійкої життєздатності СНД.
Рано чи пізно буде підраховано й подано суспільству вірогідний баланс досягнень та втрат, пов'язаних із державною незалежністю, точніше – з тими варіантами, за якими вона утверджувалася. Проте очевидним є те, що за роки, які минули після розпаду Радянського Союзу, ситуація в Україні погіршувалася швидше, ніж у Росії.
Висновки
Я з’ясувала, що головною причиною здобуття Україною незалежності було прагнення до повноцінного життя на своїй землі, у своїй країні, а наслідками цього стало погіршення економічного стану, збільшення проблем країни, а в наш час Україна переживає економічну кризу.
Незалежність України встановлювалась не за один день. Незалежність створювалася протягом століть. Та я в своїй роботі описала це поетапно: спочатку прийняття декларації про державний суверенітет, потім державний переворот, тоді поступово Україна наблизилася до проголошення незалежності.
Ставши незалежною державою, Україна опинилася перед необхiднiстю визначити свої геополiтичнi прiоритети. Перед нею постала альтернатива: або залишитися безпосереднім впливом Росiї, або ж заявити про свою захiдну орiєнтацiю. Перший варiант означав, що Україна приречена, як i ранiше, лишатися об’єктом геополiтики, другий вiдкривав можливiсть входження до свiтового спiвтовариства в якостi суб’єкта геополiтики. Як показує практика прiоритетним став другий варiант.
Список використаної літератури та джерел
1. Плав’юк М. Перед і після проголошення незалежності України // Пам’ять століть. – 2002. – №3. – С. 3–17.
2. Лук’яненко Л. Акт про незалежність України: події 19 – 24 серпня 1991 року // Кур’єр Кривбасу. – 1998. – №1. – С. 3–11.
3. Литвин В. Проголошення незалежності України/ Декларація про державний суверенітет України. Союзний договір. Путч 19 – 21 серпня 1991 року. Акт проголошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991 року. Утворення СНД // Історія України. – 2001. – №31–32. – С. 2–6.
4. Кульчицький С. Утвердження незалежної України: перше десятиліття(1) // Український історичний журнал. – К., «Наукова думка», – 2001. – №2. – С. 3–22.
5. Литвин В. Самоствердження України: нелегкий поступ // Український історичний журнал. – К. «Наукова думка», – 2003. – №1. – С. 3–22.
Похожие работы
... ж року в Алма-Аті її підписали керівники Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану. Прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України стало вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу. Адже в цьому історичному документі закріплювалися незалежність України і створення самостійної українсько ...
... політичну ситуацію в республіці у зв'язку з створенням ДКНС й заходи, які необхідно вжити для недопущення повторення подібного у майбутньому. Вона прийняла справді історичний документ – Акт проголошення незалежності України. В Акті говорилося, що «виходячи з смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., продовжуючи тисячолітню традицію ...
... р. 90% виборців, які брали участь у голосуванні (76% дієздатних громадян), схвалили незалежність України. 1 грудня 1991 р. було вирішено й інше суттєвiше питання — обрано першого Президента незалежної України. Цьому передувала гостра передвиборна боротьба. З великої групи претендентів вибороли право стати кандидатами в Президенти України сім осіб: Л.Кравчук, В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, І.Юхновський ...
... , нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду ...
0 комментариев