Раціональні режими праці і відпочинку людини

3. Раціональні режими праці і відпочинку людини

Одним з найбільш важливих елементів підвищення ефективності трудової діяльності людини є удосконалювання професійних навичок у результаті виробничого навчання. Навчання додає закінченість і стійкість усім формам професійної рухової активності, є важливим засобом попередження стомлення.

Виробниче навчання, із психофізіологічної точки зору, являє собою процес створення відповідних образів з подальшим розвитком і відповідною зміною психофізіологічних функцій людини, професійних навичок, у тому числі прийомів безпеки, для найбільш ефективного виконання конкретної роботи.

У результаті навчання розвивається й удосконалюється специфічний розумовий апарат, окремі, необхідні для виконання роботи, групи м'язів, підвищується точність і швидкість рухів, збільшується швидкість відновлення фізіологічних функцій людини після закінчення роботи.

Досягнення високої продуктивності праці, тривалої працездатності з одночасною раціональною інтенсивністю фізіологічних функцій людини і збереженням його здоров'я забезпечуються також правильною організацією режимів праці і відпочинку.

Ефективність чергування періодів праці і відпочинку полягає в забезпеченні довгостроково необхідних періодів активної рівномірної працездатності людини і перерв, необхідних для відновлення його працездатності.

Для збереження високої і стійкої працездатності застосовуються дві взаємодоповнюючі форми чергування періодів праці і відпочинку на виробництві:

1 – обідня перерва в середині робочого дня;

2 – технологічні короткочасні перерви.

Причому тривалість обідньої перерви повинна встановлюватися з урахуванням віддалення від робочих місць санітарно-побутових приміщень, їдалень та ділянки по організації роздачі їжі.

Необхідність уведення, тривалість і кількість додаткових короткочасних технологічних перерв визначається на підставі обліку важкості і напруженості праці.

Так, наприклад, при виконанні роботи, яка вимагає значних зусиль і участі в її виконанні великих м'язів, для відновлення працездатності, рекомендуються більш рідкі, нетривалі перерви, тривалістю 10...12 хв.

При виконанні особливо важких робіт більш ефективним є сполучення роботи протягом 15...20 хв із відпочинком такої ж тривалості.

При роботах, що вимагають великої нервової напруги й уваги, швидких і точних рухів рук, доцільне введення більш частих, але більш коротких перерв тривалістю 5...10 хв.

Організація процесу трудової діяльності людини логічно зв'язана також з виникненням ще одного виду технологічних перерв – мікропауз. Це нерегламентовані перерви, що виникають об'єктивно між послідовними наступними операціями і діями людини.

Таким чином, мікропаузи виникають мимовільно і, у свою чергу, забезпечують підтримку оптимального темпу роботи і високого рівня працездатності. Статистика показує, що у залежності від характеру і важкості праці мікропаузи складають 9...10 % робочого часу.

Дослідження показують, що протягом доби організм людини по-різному реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження. Так, відповідно до добового циклу організму, найвища працездатність людини відзначається ранком – з 8 до 12 годин і вдень – з 14 до 17 годин. Протягом дня найменша працездатність спостерігається в період між 12 і 14 годинами, а в нічний час – з 3 до 4 годин досягає свого мінімуму. Цей діапазон часу характеризується мінімальною добовою працездатністю.

У закономірностях ритму трудової діяльності людини виділяються також щоденні тимчасові діапазони адаптації людини до виконуваної роботи. Вони складають ~ 30 хв. на початку робочого дня і після обідньої перерви. По витіканню цих часових відрізків у працюючих формується максимальна продуктивність праці. З обліком усіх цих закономірностей зміни добового циклу працездатності людини визначається змінність роботи підприємств, початок і закінчення роботи в змінах, види і кількість перерв.

Науковий підхід в організації трудового процесу, режимів праці і відпочинку передбачає необхідність врахування також і динаміки працездатності людини протягом тижня. Так, відомо, що найвища працездатність людини виявляється на 2-, 3- і 4-й день роботи, тобто, наприклад, у вівторок, середу та четвер, якщо робочий тиждень розпочинається в понеділок. У наступні дні тижня вона знижується, падаючи до мінімуму в останній день роботи.

Після вихідних працездатність людини знижується внаслідок дії гальмових процесів, які розвиваються в зоні придбаних професійних, психофізіологічних процесів, станів і психічних напруг організму людини. Особливо яскраво виражається цей вид зниження працездатності після відпускного періоду.

Ефективними елементами організації раціонального режиму праці і відпочинку є виробнича гімнастика і заходи для психофізіологічного розвантаження людини, у тому числі функціональна музика.

В основі позитивного ефекту дії виробничої гімнастики лежить феномен активного відпочинку, що виражається в наступному. Стомлені м'язи швидше відновлюють свою працездатність не при повному спокої, а при переключенні фізичного навантаження на інші м'язові групи (И.М. Сєченов).

У результаті комплексу вправ виробничої гімнастики відновлюється корисна ємність легеневої тканини, поліпшується діяльність серцево-судинної системи, підвищується функція судинної системи, функціональні можливості аналізаторних систем, регенерується м'язова сила й активність, витривалість організму людини.

В основі позитивної дії функціональної музики лежить викликуваний нею позитивний емоційний настрой, необхідний для високоякісного виконання будь-якого виду робіт. Так, наприклад, функціональна музика сприяє зниженню стомлюваності, поліпшенню настрою і, як наслідок, підвищує працездатність і продуктивність праці.

У той же час функціональну музику не рекомендується застосовувати в наступних випадках:

·  при виконанні робіт, що вимагають значної концентрації уваги;

·  при фізичних роботах, що займають більше 70 % робочого часу;

·  при напруженій розумовій роботі, яка складає більш, ніж 70% робочого часу.

Функціональна музика також не приводить до позитивного ефекту при великій напруженості виконуваних робіт, при роботі людини на непостійних робочих місцях і в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах.

Для зняття нервово-психічної напруги, боротьби зі стомленням та відновлення працездатності ефективним рішенням є тимчасове переміщення працюючого в інше зовнішнє середовище, зовнішні фактори якого позитивно впливають на організм людини. Таким рішенням є кабінети релаксації або кімнати психологічного розвантаження. Вони являють собою спеціально обладнані приміщення, у яких протягом спеціальних перерв протягом робочої зміни проводяться сеанси по зняттю утоми, в основному за рахунок психологічного розвантаження працюючих. У таких приміщеннях ефект психологічного розвантаження досягається за рахунок естетичного оформлення інтер'єра, ергономічних меблів, які дозволяють знаходитися людині у зручній розслабленій позі, трансляції спеціально підібраних музичних передач, іонізації повітря негативними іонами, що благотворно діють на людину, прийому тонізуючих фітонапоїв, імітації в приміщенні природного і зовнішнього природного середовища, відтворенням шуму лісу, морського прибою й ін.

Одним з елементів правильно організованого психологічного розвантаження є аутогенне тренування, яке засноване на комплексі взаємозалежних прийомів психічної саморегуляції і складних фізичних вправ зі словесним самонавіянням. Цей метод дозволяє нормалізувати психічну діяльність, емоційну сферу і вегетативні функції організму людини.

Як показує досвід, перебування робітників у кімнатах психологічного розвантаження сприяє зниженню стомлюваності, появі бадьорості, гарного настрою і поліпшенню самопочуття.

Список літератури

1.  Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.

2.  Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.

3.  Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом "Дашков и К", 2000.

4. Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.

5. Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.

6. Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.

7. Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.

8.  Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.

9.  Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.

10.  Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.

11.  Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998

12.  Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник – Харків, 1995. – 107 с.

13.  Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.

14.  Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во "Університетська книга", 2000.