Навигация
Початок політичної діяльності Цезаря
27421
знак
0
таблиц
0
изображений
2. Початок політичної діяльності Цезаря
Очевидно, що Цезар почав свою політичну діяльність як лідер демократії. На думку Моммзена, Цезар як голова партії популярів "високо тримав її прапор протягом тридцяти років, ніколи не змінюючи і не приховуючи своїх переконань, він залишався демократом навіть тоді, коли став монархом". Проте головною опорою Цезаря була все-таки армія.
"Демократія, - пише Моммзен, - уже протягом ряду років прагнула до передачі вищої магістратури в руки одного зі своїх прихильників, щоб таким шляхом придбати власну військову силу". Спираючись на армію, Цезарю вдалося досягти слави і багатства, захопити владу в державі.
Популярність Цезаря, талановитого стратега і щедрого полководця, була в легіонах надзвичайною. Видається справедливим думку Моммзена про те, що військова машина в Римі служила не який-небудь партії, а своєму полководцю. Ось чому, вважає історик, у Цезаря дозрів "фатальний задум поставити цю військову машину на службу своїм ідеалам і створити шляхом насильства то громадянське суспільство, яке уявлялося його розумовому погляду, він хотів ввести армію в сферу громадянського держави і підпорядкувати її цивільному державі".
За даними Плутарха, Цезар виховував у своїх воїнів мужність і любов до слави тим, "що він щедро роздавав почесті та подарунки". Він переконував солдатів в тому, що захоплене багатство "він збирає не для власної розкоші", а "зберігає це багатство як нагороду за військові заслуги", "роздає його найбільш схильним з воїнів".
Свєтоній свідчить: "Коли поширювалися страхітливі чутки про ворога, вона для підбадьорення солдат не заперечував і не применшував ворожих сил, а, навпаки, перебільшував їх власними вигадками".
"Провини солдатів він не завжди помічав і не завжди належним чином карав. Втікачів і бунтівників він переслідував і карав жорстоко". "Усім цим він домагався від солдатів рідкісної відданості та відваги". Центуріони пропонували йому свої заощадження, "солдати обіцяли йому служити добровільно, без платні і пайка".
Траплялися в його військах і заколоти, розповідає Свєтоній. "Цезар ніколи не поступався заколотникам, а завжди рішуче йшов проти них". "Коли солдати десятого легіону з буйними погрозами зажадали звільнення і нагород, Цезар без коливання вийшов до солдатів і дав їм звільнення". Але коли полководець звернувся до них "Громадяни!" (Замість звичайного "Воїни!"), То це змінило настрій солдатів, і вони добровільно пішли за Цезарем в Африку, де йшла війна. "Але і тут він покарав всіх головних заколотників, скоротивши їм на третину обіцяну частку видобутку і землі".
Відомі бунти легіонерів в 48 і 47 рр.. до н.е. У 48 р. до н.е., в Іспанії бунтівники так і не повернулися з повинною до Цезаря, вони пристали до інших полководцям, а в 45 р. до н.е. (У громадянську війну) билися проти Цезаря. У 47 р. до н.е. Цезар вирішив позбутися від бунтівників: багатьох він направив на небезпечні пости - на погибель.
3. Влада Юлія Цезаря
За довгий час своєї політичної діяльності Юлій Цезар зовсім виразно усвідомив собі, що одним з основних бід, що викликають тяжку хворобу римського державного ладу, є нестійкість, безсилля і чисто міський характер виконавчої влади, егоїстичний, вузькопартійний і становий характер влади сенату.
З перших моментів своєї кар'єри він відкрито і виразно боровся і з тим, і з іншим. І в епоху змови Катіліни, і в епоху екстраординарних повноважень Помпея, і в епоху тріумвірату Цезар проводив свідомо ідею централізації влади і необхідність зруйнувати престиж і значення сенату. Одноосібність, наскільки можна судити, не здавалася йому необхідної: аграрна комісія, тріумвірат, потім дуумвірат з Помпеєм, за який Юлій Цезар так чіпко тримався, показують, що він не був проти колегіальності або поділу влади.
Не можна думати, щоб всі зазначені форми були для нього тільки політичною необхідністю. Зі смертю Помпея Цезар фактично залишився єдиним керівником держави; міць сенату була зламана і влада зосереджена в одних руках, як колись в руках Сулли. Для проведення всіх тих планів, які задумав Цезар, влада його повинна була бути можливо сильною, можливо необмежений, можливо повною, але при цьому, принаймні на перших порах, вона не повинна була виходити формально з рамок конституції. Найприродніше (так як готової форми монархічної влади конституція не знала і ставилася до царської влади з жахом і відразою) було поєднати в одній особі повноваження звичайного і екстраординарного характеру близько одного будь-якого центру.
Таким центром ослаблене всією еволюцією Риму консульство бути не могло: потрібна була магістратура, несхильність интерцессии і veto трибунів, що об'єднувала військові і цивільні функції, не обмежена колегіальністю. Єдиною магістратурою цього роду була диктатура. Незручність її в порівнянні з формою, придуманою Помпеєм - з'єднання одноосібного консульства з проконсульство, - полягала в тому, що вона була занадто невизначена і, даючи в руки все взагалі, не давала нічого зокрема. Екстраординарність і терміновість її можна було усунути, як це зробив Сулла, вказівкою на її сталість (dictator perpetuus), невизначеність же повноважень - з якою Сулла не вважався, так як бачив в диктатурі тільки тимчасовий засіб для проведення своїх реформ - усувалася тільки шляхом вищевказаного з'єднання .
Диктатура, як основа, і поряд з цим серія спеціальних повноважень-ось, отже, ті рамки, в які Юлій Цезар хотів поставити і поставив свою владу. У цих межах влада його розвивалася наступним чином.
У 49 р. (рік початку громадянської війни) під час перебування його в Іспанії народ, за пропозицією претора Лепіда, вибирає його диктатором. Повернувшись до Риму, Цезар проводить кілька законів, збирає комісії, на яких його вибирають вдруге консулом (на 48 г), і відмовляється від диктатури.
У наступному 1948 (жовтень-листопад) він отримав диктатуру в 2-й раз, на 47-й р. У цьому ж році, після перемоги над Помпеєм, під час своєї відсутності він отримує ряд повноважень: окрім диктатури - консульство на 5 років (з 47 г) і трибунську влада, тобто право засідати разом з трибунами і проводити разом з ними розслідування, - понад те, право називати народу свого кандидата на магістратури, за винятком плебейських, право роздавати без жереба провінції колишнім преторам [провінції колишнім консулам розподіляє і раніше сенат] і право оголошувати війну і укладати мир. Представником Цезаря в цьому році в Римі є його magister quitum - помічник диктатора М. Антоній, в руках якого, незважаючи на існування а квітня) втретє, і консулом; вторконсулов, зосереджена вся влада.
У 46 р. Цезар був і диктатором (з кінця консулом і magister equitum був Лепід. У цьому році, після африканської війни, повноваження його значно розширюються. Він обраний диктатором на 10 років і в той же час керівником вдачами (praefectus morum), з необмеженими повноваженнями. Понад те, він отримує право першим голосувати в сенаті і займати в ньому особливе крісло, між кріслами обох консулів. Тоді ж підтверджено було його право рекомендувати народу кандидатів у магістрати, що рівносильно було праву призначати їх.
У 45 році він був диктатором у 4-й раз і одночасно консулом; помічником його був той ж Лепід. Після іспанської війни (січень 44 г) його обирають диктатором довічно і консулом на 10 років. Від останнього, як, мабуть, і від 5-річного консульства минулого року, він відмовився [в 45 р. його обрали консулом за пропозицією Лепіда]. До трибунскої влади приєднується недоторканність трибунів; право призначати магістратів і промагістратів розширюється правом призначати консулів, розподіляти провінції між проконсулами і призначати плебейських магістратів. У цьому ж році Цезарю дано було виняткове повноваження розпоряджатися військом і грошима держави.
Нарешті, в тому ж 44 р. йому дарована була пожиттєва цензура і всі його розпорядження заздалегідь схвалені сенатом і народом. Цим шляхом Цезар став повновладним монархом, залишаючись у межах конституційних форм [для багато чого і з екстраординарних повноважень були прецеденти в минулому житті Риму: диктатором був вже Сулла, повторював консульство Марій, розпоряджався в провінціях при посередництві своїх агентів Помпей, і до того ж не раз; Помпею ж дано було народом необмежену розпорядження грошовими коштами держави]. Всі сторони життя держави зосередилися в його руках. Військом і провінціями він розпоряджався через своїх агентів - призначених ним промагістратів, які й магістратами робилися тільки за його рекомендацією. Рухоме і нерухоме майно громади було в його руках як довічного цензора і в силу спеціальних повноважень. Сенат від керівництв фінансами був остаточно усунуто. Діяльність трибунів була паралізована його участю в засіданнях їх колегії та дарованої йому трибунскої влади і трибунської sacrosanctitas. І, тим не менш, колегою трибунів він не був; маючи їх владу, він не мав їх імені. Так як і їх він рекомендував народу, то й по відношенню до них він був вищою інстанцією. Сенатом він розпоряджається в сваволі і як голова його (для чого йому, головним чином, і потрібен був консулат), і як перший дає відповідь на питання головуючого: раз було відомо думку всемогутнього диктатора, навряд чи хто-небудь із сенаторів зважився б суперечити йому .
Нарешті, і духовне життя Риму була в його руках, тому що вже на початку своєї кар'єри він був обраний великим понтифіком і до цього приєдналася тепер влада цензора і керівництво звичаями. Спеціальних повноважень, які б давали йому судову владу, Цезар не мав, але судові функції були й у консулату, і у цензури, і в понтифікату. Понад те, ми чуємо ще про постійні судоговорения у Цезаря на дому, головним чином з питань характеру політичного.
Новоствореної влади Цезар прагнув дати і нове ім'я: це був той почесний клич, яким військо вітало переможця – імператор (imperator). Це ім'я Юлій Цезар поставив на перше свого імені і титулу, замінивши їм своє особисте ім'я Гай. Цим він дав вираження не тільки широті своєї влади, свого імператор, а й тому, що відтепер він виходить з ряду звичайних людей, замінюючи своє ім'я позначенням своєї влади і усуваючи з нього разом з тим вказівка на приналежність до одного роду: глава держави не може зватися як будь-який інший римлянин С. Iulius Caesar - він Imp (erator) Caesar p (ater) p (atriae) dict (ator) perp (etuus), як свідчить його титул у написах і на монетах.
Похожие работы
сяг курсової роботи – … сторінок. Розділ І. Державний устрій Риму в період імперії З 30-х років до н.е. починається нова історична епоха в історії Римської держави й стародавнього світу взагалі - епоха Римської імперії, що прийшла на зміну Римській республіці. Падіння республіканської форми правління й народження монархічного ладу в Римі не було другорядним епізодом соціально - політичної ...
... . Нечувана жорстокість, з якою було придушене повстання, надовго залякала жителів Константинополя. Тому потім Юстиніан правив майже спокійно. 2. Внутрішня політика імператора Як внутрішня, так і зовнішня політика Юстиніана була спрямована на всебічне зміцнення візантійської держави. Його ідеалом було відновлення колишньої величі Римської імперії, але на новій, християнській основі. Невід'є ...
... і для допоміжних військ. Справами, належними римлянину, особливо вельможному, визнавалися політика, війна, землеробство, розробка права (цивільного та сакрального) та історіографія. На цій основі створювалася рання культура Риму. Іноземний вплив, перш за все грецький, що проникав крізь грецькі міста на півдні сучасної Італії, а потім безпосередньо з Греції та Малої Азії, сприймався лише остільки, ...
... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5. Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6. Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8. Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...
0 комментариев