Закони ХІІ таблиць

3. Закони ХІІ таблиць

 

Римський плебс у V-IV ст. до н.е. прагнув одержати доступ до поділів землі суспільного поля (ager publicus), що належало всій римській громаді. Щоб одержати право окупації завойованих земель, яким користувалися патриції, плебеї повинні були домогтися рівності з патриціями у політичних правах.

До першої половини V ст. до н.е. відносяться спроби плебеїв домогтися вирішення аграрного питання. У 486 р. до н.е. консул Спурій Кассій хотів розділити захоплені під час війни землі між плебеями. Патриції обвинуватили консула в прагенні до тиранії. Однак у 456 р. до н.е. народний трибун Іцилій провів закон про розділ між бідняками земель на Авентине.

Інше, що вимагала реформа, стосувалося скасування боргового рабства, неминучого при несвоєчасній сплаті боргу. І це, як і поділ завойованих земель, найбільше зачіпало інтереси плебеїв.

Але щоб домогтися і того, і іншого, плебеї мали потребу в політичних правах. Справа доходила до гострих зіткнень, але зрештою, протягом двох наступних сторіч плебеї домоглися задоволення усіх своїх вимог. У тому числі:

1. Встановлення особливої плебейської магістратури і народного трибунату, покликаного захищати плебеїв від сваволі патриціїв;

2. Доступу до суспільної землі нарівні з патриціями;

3. Захисту від сваволі патриціанських суддів (введенням кодексу законів, відомих за назвою Законів ХІІ таблиць);

4.Дозволу шлюбів між патриціями і плебеями;

5. Права займати спочатку деякі, а потім і всі головні державні посади, включаючи військові.

Вигнання царів і встановлення Республіки були результатом загострення соціально-політичної боротьби в Римі напприкінці VI ст. до н.е. В античній історіографії цей переворот зображався всенародною справою. Але фактично республіканське правління, як це видно із раніше сказаного, було перемогою патриціїв, що установили порядки, котрі закріпили їхнє панування. З цією метою вони зберігали елементи родової організації. Однак римське суспільство достатньо далеко пішло у своєму розвитку. Плебс організаційно зміцнів і посилив боротьбу за свої права. Важливим етапом цієї боротьби було опублікування Законів ХІІ таблиць.

Це найдавніший із збережених збірників римських законів, відновлений по цитатах і переказах більш пізніх античних авторів. Відповідно до традиції, законодавство ХІІ таблиць датується 451-450 рр. до н.е. Архаїчність мови і характер відображених у пам"ятнику соціальних відносин підтверджує це датування. Для характеристики Законів ХІІ таблиць необхідно враховувати зафіксовані в них пережитки первісності, а також норми, що входять до законодавства рексів, що може бути визначено тільки за допомогою зіставлень з повідомленнями античних письменників. Так, переказ смерті за порушення вірності клієнтських відносин (VIII, 21), як і дозвіл убивати дитят-виродків (IV, 1), визначається Діонісієм Галікарніським як установлення Ромула. Почесне становище жриць Вести (V, 1), відповідно до Плутарха, засноване Нумою. Закон про емансипацію сина після триразового продажу його батьком (IV, 2) Діонісій відносить до незапам"ятних часів, тобто до початку царської епохи. Необхідна квота в п"ять свідків (IV, 1; 5б) згадується Діонісієм стосовно часів Ромула.

Варто звернути увагу на те, що Закони ХІІ таблиць майже не називають плебеїв. У цьому виявляється основа пам"ятки, тобто звичаєве право римської громади. Але воно вже пристосоване до нових соціальних умов, тому що враховує патриціїв і плибеїв, вільних і залежних, багатих і бідних. У такий спосіб Закони ХІІ таблиць змальовують складний склад римської громади початку Республіки, різні форми власності, що у ній існували.

Свою назву закони ХІІ таблиць одержали від того, що були написані на 12 дерев"яних дошках-таблицях, виставлених для загального огляду на головній площі Рима, його політичному центрі-форумі.

Важливою рисою названих законів був суворий формалізм: найменший недогляд у формі судоговоріння спричиняв програш справи. Недогляд цей приймався за "перст божий ".

Закони таблиць регулювали сферу сімейних і спадкових відносин, містили норми, що відносяться до позикових операцій, до карних злочинів, але зовсім не стосувалися державного права. Починаючи з ІV-III ст. до н.е. закони Таблиць стали коректуватися новим джерелом права - преторськими едиктами, що відображали нові економічні відносини, породжені переходом від древніх архаїчних форм купівлі-продажу, позички і позики до більш складних правовідносин, викликаних зростанням товарного виробництва, товарообміну, банківських операцій і ін.

4.Завершення боротьби патриціїв і плебеїв

 

Розширення економічної бази плебсу було результатом їхньої боротьби з патриціатом. З найбільшою силою вона проявилася в період важких військових випробувань при завоюванні Італії. На ці роки і припадають найважливіші соціально-політичні реформи, які завершили боротьбу станів.

Як і в попередні періоди, на чолі невдоволених плебеїв, які розорювалися внаслідок військової служби, набігів ворогів і податками, ставали демократично налаштовані і честолюбні люди з патриціїв чи плебеїв. У більшості це були консули і диктатори, які відзначалися у військових походах і користувалися підтримкою армії.

Таким, наприклад, був герой галльських війн Марк Манлій Капітолій, який врятував Капітолій від захоплення галлами і з руху якого розпочався останній етап боротьби патриціїв і плебеїв. Хоча галли змушені були покинути Рим, відголосом їхнього нашестя була економічна криза і ріст заборгованості, особливо серед плебеїв. Рух боржників очолив Манлій, якого Тит Лівій називав першим серед патриціїв прихильником народу. Він звільнив своїх клієнтів, схилив на свій бік збіднілих плебеїв і разом з народними трибунами агітував за реформу боргового права і розподіл общинної землі між малоземельними плебеями. Спроба Манлія захопити для цього владу завершилася невдало, і звинуваченого патриціями в намаганні тиранічної влади Манлія було засуджено до страти і скинуто 384 р. до н.е. з Тарпєйської скелі (південно-західна круча Капітолійського пагорба).

Через декілька років пропозиція Манлія про розподіл общинних земель була відновлена народними трибунами Ліцинієм Столоном і Сєкстієм Латераном, і після десятирічної боротьби, 376 р. до н.е.. коміціями було прийнято потрійний комплексний закон (lex per saturam), який стосувався і багатих, і бідних плебеїв.

Згідно з першим законом, із двох консулів один обов'язково мав бути плебеєм (utique alter ex plebe crearetur), але з компетенцій консулів були вилучені судові функції і передані претору, який обирався лише з патриціїв. Другий закон дозволяв кожному римському громадянину окупувати з общинного поля не більше 500 югерів землі і виганяти на громадські пасовища не більше 100 голів великої і 500 голів дрібної рогатої худоби. Оплата за користування общинними угіддями встановлювалася у розмірі У хлібних полів і ^!/₅ виноградних та оливкових плантацій (ne qnis plus quingenta ingéra agri possideret). Право користування общинними землями надавалося як патриціям, так і плебеям.

Встановлення земельного мінімуму в період зростання торгово-лихварського капіталу і земельної концентрації цілком допустимо, але встановлена законом норма в 500 югерів викликає цілий ряд застережень. Деякі дослідники, зокрема Ю.Белох, Нізе та інші, висловлювали сумнів, що в IV ст. могла йти мова про земельні наділи розміром у 500 югерів і, найімовірніше, такий закон міг відноситися до кінця 111 - початку II ст. до н.е. Встановлення норми окупації (occupatio) общинного поля (ager publicus) у першу чергу було спрямовано проти патриціїв - тваринників, які захоплювали общинні угіддя під пасовище.

Третій закон Ліцинія-Секстія стосувався боржників - плебеїв. Згідно з ним, виплачені проценти зараховувалися в рахунок боргу, а залишок боргу дозволялося уплатите впродовж трьох разів однаковими частинами (ut deducto со de capite quod usuris pernumeratum esset, id quod superesset triennio aequis portionibus persolvevetur) [Тит Лівій. Історія Риму від заснування міста, VI, 35].

У ході боротьби за підкорення Італії римські патриції змушені були йти і надалі на поступки плебеям. Згідно із законом Публія Філона 339 р. до н.е., одним із цензорів повинен був обиратися плебей, а з 337 р. плебеям стала доступна посада претора.

Під час Другої Самнітської війни (327-304 pp. до н.е.), коли Рим намагався підкорити Самнітську феде­рацію, було прийнято закон Петелія-Папирія (lex Poetelia Papiria) 326 р. до н.е., за яким боржник відповідав креди­тору своїм майном, а не особою. Цим законом у Римі повністю ліквідовувалося боргове рабство.

Значну роль у боротьбі патриціїв і плебеїв відіграла цензура Аппія Клавдія 312 р. до н.е. Аппій належав до роду Клавдіїв, ВІДОМИХ СВОЄЮ гординею, впертістю і шаленістю. З його іменем пов'язана ціла епоха в римській історії. Аппій Клавдій побудував першу монументальну дорогу (Via Арріа), яка з'єднувала Рим із південними районами Італії і була

важливою для боротьби з самнітами; будував і

прикрашав храми (храм Белонни), спорудив перший водопровід у Римі (акведук); поміняв етруський алфавіт на латинський; запропонував сонячний годинник; був одним із засновників правознавства і ораторського мистецтва.

Редакцію Сервієвої конституції, яка змінювала початковий земельний ценз на грошовий, теж приписують Аппію Клавдію. Заміна земельного цензу грошовим відповідала інтересам демократичних груп, пов'язаних з торгівлею, ремеслами з товаро-грошовими відносинами загалом.

Він виступав яскравим прихильником вільновідпущеників і міського плебсу, захищаючи інтереси торгово-лихварських кіл. Аппій включив у сенат тих магістрів, батьки яких були вільновідпущениками, чим викликав різку опозицію з боку патриціїв. Крім того, римським громадянам, які не мали земельної власності (торговий і ремісничий плебс), дозволялося голосувати не лише в міських територіальних округах, але й в сільських, що підняло їхній політичний авторитет. Таким чином, уже в IV ст. до н.е. вільновідпущеники відігравали помітну роль в римському суспільстві й господарстві. Аристократія підтримувала вільновідпущеників головним чином тому, що більша частина їх знаходилася у клієнтелі у своїх колишніх господарів і на виборах віддавала їм свої голоси. Сільський плебс не завжди знаходився у місті в достатній кількості, і тому нерідко на коміціях питання вирішувалося лише міщанами.

Одночасно з цим Аппій Клавдій повів енергійну боротьбу з жерцями, які були ідеологічною опорою патриціанської олігархії. Так, за його ініціативою, родовий культ Геркулеса був перетворений в загальнодержавний, зібрані афоризми піфагорійських мудреців, легалізовані орфічні культи, заборонені офіційною релігією тощо.

Перший натиск плебеїв на монополію патриціїв у сфері судочинства і календаря теж припадає на кінець IV ст. до н.е. 304 р. до н.е. едил Гней Флавій, син вільновідпущеника, опублікував судові формули (legis actiones) і обнародував календар. Цей захід був спрямований проти колегії жерців-понтифіків, які вважалися єдиними знавцями і тлумачниками права. В їхньому віданні знаходився і складний календар, вони на свій розсуд оголошували присутні і неприсутні дні (dies fasti et nefasti), призначаючи або відміняючи дні народних зборів і судових процесів. Гней Флавій переробив у демократичному напрямку консульські фасти, внісши до числа давніх консулів і трибунів плебейські фамілії Марціїв, Брутів тощо. Йому приписують також видання анналів, літописних записів римської історії.

300 р. до н.е. було видано закон братів Огульніїв (lex Ogulnia), етрусків за походженням, який відкривав плебеям доступ до вищих жрецьких посад і збільшував до дев'яти кількість членів колегій авгурів і понтифіків. Зрештою, повного урівняння плебеїв з патриціями в цій сфері ніколи не було. Багато жрецьких посад так і залишилися монополією патриціїв. Таким, наприклад, були жрецькі колегії саліїв, фламінів і посада "царя жерців" (rex sacrorum).

Завершальною ланкою тривалої боротьби патриціїв з плебеями був закон 287 р. до н.е. диктатора Гортензія (lex Hortensia). Приводом до його видання послужило повстання плебеїв, невдоволених зростанням заборгованості і порушенням сенатом прав трибутних коміцій. Закон формально повторював давній закон Валерія - Горація і належав до розряду "священних" (leges sacratae). Згідно з ним, рішення плебських трибутних коміцій (plebistita) визнавалися загальнодержавними законами, обов'язковими для патриціїв і плебеїв. Вони не вимагали навіть схвалення сенату (auctoritas): "Все, шо вирішить плебс по трибах, має силу загальнонародного закону" (ut quod tributum plebs iussisset populum teneret).

Трибутні коміції збиралися на Форумі, голосування проходило не по центуріях, а поголовно (viritum), чим забезпечувалася перевага плебсу, особливо сільського. Одночасно підтверджувалася недоторканість (sancro sanctitas) народних трибунів. Винному у порушенні цього закону загрожувало прокляття і конфіскація майна.

Так завершилася багаторічна боротьба патриціїв і плебеїв, основним результатом якої була ліквідація пережитків родового ладу олігархічної республіки патриціїв і створення умов для розвитку демократичного полісу в Римі. У підсумку цієї боротьби плебеї отримали доступ до магістратур і в сенат, добилися політичної і громадянської рівності (недоторканість, легалізація шлюбів), вирішення аграрного питання і пом'якшення боргового права.

Із кінця V ст. до н.е. починає бурхливо розвиватися приватна земельна власність як на землях плебеїв, так і патриціїв та складаються умови для її концентрації. Відміна боргової кабали сприяла зростанню ролі рабів-іноземців і посилила агресивність римського суспільства, яке все більше потребувало додаткової робочої сили.

З іншого боку, задоволення основних потреб плебеїв сприяло консолідації римського суспільства. Станова боротьба, яка роздирала Римську державу зсередини, затихає і перед лицем зовнішніх ворогів на початку III ст. до н.е. Рим став сильним і монолітним, що не могло не сприяти його військовим успіхам.

 

Висновки

 

Період боротьби патриціїв і плебеїв в історії Стародавнього Риму посідає важливе місце. Адже це один з етапів державотворення Римської державності.

Старода́вній Рим (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) - одна з провідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Італійському півострові ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.

За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім - до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст., коли під його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.

Боротьба патриціїв і плебеїв – це напружений період, адже проводились реформи, боротьба за політичні права плебеїв, перша кодифікація римського законодавства.

У підсумку боротьби патриціїв з плебеями, плебеї отримали доступ до магістратур і в сенат, добилися політичної і громадянської рівності (недоторканість, легалізація шлюбів), вирішення аграрного питання і пом'якшення боргового права.

Із кінця V ст. до н.е. починає бурхливо розвиватися приватна земельна власність як на землях плебеїв, так і патриціїв та складаються умови для її концентрації. Відміна боргової кабали сприяла зростанню ролі рабів-іноземців і посилила агресивність римського суспільства, яке все більше потребувало додаткової робочої сили.

З іншого боку, задоволення основних потреб плебеїв сприяло консолідації римського суспільства. Станова боротьба, яка роздирала Римську державу зсередини, затихає і перед лицем зовнішніх ворогів на початку III ст. до н.е. Рим став сильним і монолітним, що не могло не сприяти його військовим успіхам.

Отже, досліджуючи історію Стародавнього Риму, потрібно враховувати навіть найменші деталі тих чи інших подій. Адже від цього буде залежати результат досліджень.

 

Список використаної літератури:

 

1.  Балух В.О., Коцур В.П. «Історія Стародавнього Риму». – Чернівці: Книги ХХІ, 2005

2.  Бокшанин А.Г. «Дреняя Греция и древний Рим». – М., 1952

3.  История Древнего Рима/ Под ред.. В.И. Кузищина. – М., 1999

4.  Ковалев С.И. «История Рима». – Л., 1986

5.  Машкін М.О. «Історія Стародавнього Риму»(пер. з рос.). – К., 1955

6.  Мишулин А.В. «Лекции по истории Древнего Рима». – М., 1956

7.  История Европы: В 8 т. Древняя Европа. – М., 1998. Т.-1.

Додатки

 

Сервій Туллій

Стіна Сервія Туллія

Аппієва дорога