Грудня розпочався загальний наступ в Україні, в якому взяли участь найбільші фронти

24 грудня розпочався загальний наступ в Україні, в якому взяли участь найбільші фронти.

Навесні 1943 року загони УПА були на Черкащині біля Умані. 2.5 роки фашисти руйнували Умань, катували її жителів. Тисячі полонених солдат які потрапили там в оточення були замордовані або загинули від голоду у таборі смерті - так званій Уманській Ямі. 25 тис. жителів Умані замучили і розстріляли в сухому яру.

Однією з найбільших операцій того часу на території Черкащині була Косунь-Шевченківська битва (24 січня по 17 лютого 1944 року). В оточені опинилося угрупування фашистів, яке налічувало 10 дивізій, 1 мотобригаду та інші частин.

Нових успіхів досягла Червона армія і під час літнього наступу. Оточивши під Бродами 8 дивізій противника радянські війська 27 липня 1944 року визволили Львів. Завершальною операцією по визволенню України стала Карпатсько-Ужгородська битва. 27 жовтня німецькі війська були вибиті з Ужгорода, а наступного дня - з решти населених пунктів Закарпаття.

14 грудня 1943 року визволено Черкаси. 27 вересня 1943 року - с.Вереміївку. Першим від німців був визволений Чорнобай - 27 вересня 1943 року. Черкащину повністю було визволено 10 березня 1944 року, коли гітлерівський солдат був вигнаний за межі Уманського і Монастирищинського районів.

У перебігу Карпато-Ужгородської операції відбулося визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. А на останній стадії операції радянські війська очистили від ворога Ужгород і 28 жовтня завершили визволення Закарпатської України.[6,111]

8 травня 1945 року німецько-радянська війна завершилася капітуляцією Німеччини. 2 вересня 1945 року капітуляцією Японії завершилася Друга Світова війна.

Майже два роки тривала битва за визволення України. Вона була оплачена нечуваними людськими втратами. Тільки в боях на Західній Україні загинули 527 тис. радянських воїнів. Величезних збитків завдало Україні перебування на її території окупантів.

Після звільнення українських земель від окупантів почалася відбудова господарства. Головна увага приділялася відбудові базових галузей промисловості. Успішно здійснювалася відбудова Дніпрогесу та інших електростанцій.

У важкому становищи опинилося село. Війна майже знищила сільсько-господарську техніку. Основною робочою силою на землі стали жінки і підлітки. Держава, як завжди, робила ставку на трудовий ентузіазм людей. Звичайним явищем була безплатна не нормована праця часто з використання власних інструментів робітників.

Таким чином, протягом 1943 року радянські війська звільнили Лівобережну Україну і Донбас. Вони прорвали могутню німецьку оборону на Дніпрі і оволоділи Києвом. У 1944 році Червона армія очистила від німців правобережжя Крим ї західну Україну.

А от, що згадує учасниця з днів війни, Довгань Олександра Олександрівна: «Я народилася в Росії у 1920 році в сільській місцевості. Батьки були колгоспники. У сім‘ї 10 дітей. Коли розпочалася війна мені було 20 років. До війни я навчалася у медичному училищі. Одягла білий халат у перші дні Великої Вітчизняної війни. З 10 липня була на фронті. Була медсестрою польової санроти. Завжди носила з собою медичні сумки і протигази. Завжди був страх.

Доводилося виносити поранених з поля бою на плечах. Ніколи не ставили палаток серед поля, лише в лісі. Ми надавали лише першу медичну допомогу. Я зустріла перемогу в Німеччині, Західна Пруссія. Отримала такі нагороди:орден «Червоної зірки», орден «Вітчизняної війни», медаль «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною». Пам‘ятаю такий епізод із війни: довелося мені тягти раненого в стегно. Кулі летіли над головою. Він тоді мені сказав, щоб я кинула його, бо загинемо і я, і він. Та я дотягла його і зашила рану. Він залишився живим….». І от майже кінець війни…

9 травня 1945 року – акт капітуляції в Європі, але війна ще йшла. Уродженець Черкаської області Дерев‘яненко підписав акт капітуляції.

З поверненням Україні її столичного міста й із виходом радянських військ на Правобережжя ні в кого вже не залишалося сумнівів, що німецько-фашистській армії на українській землі не втриматися.

Український народ, звільнивши повністю свою землю від окупантів розпочав відбудову зруйнованого господарства [3,162-164].

Висновки

Подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні не знає рівних в історії. Майже чотири роки велася жорстока, кровопролитна битва і всі 1418 днів безсмертного подвигу радянського народу були наповнені масовим героїзмом як на фронті так і в тилу, як в містах так і в селах. Любов до Батьківщини, до свого народу, безстрашність і героїзм – це основні риси характеру кожного хто пройшов горнило війни. Масовим героїзмом являється той факт, що за роки війни було нагороджено 13 млн. чоловік бойовими нагородами, а біля 12 тис. чоловік стали Героями Радянського Союзу. Серед них 134 уродженці Києва та Київської області. З героїзмом радянських воїнів пов‘язаний героїзм партизан і підпільників. Це були люди із чистою совістю, сильні духом, завдяки їм частково окупована земля стала для фашистів караючою землею. За масовий героїзм і відвагу, в боротьбі проти фашизму, були нагороджені орденами і медалями більше 184 тис. партизан і підпільників, а 234-ом присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них більше 63,7 тис. партизан , підпільники, дільничних на частково-окупованій території України, в тому числі 96 Героїв Радянського Союзу. А Ковпаку і Федорову – це звання присвоєно двічі.

«… ніхто не забутий і ніщо не забуто» - цей дивіз священний для нашого народу. Ціною величезних жертв, неймовірних страждань дісталася вона. Напротязі шести десятків літ іноді відкриваються факти героїзму і стають відомими широкому загалу, і не має сумнівів, що він буде незабутим і надалі.

Ми, нинішнє покоління повинні завжди пам‘ятати і шанувати людей, які пройшли ті страшні стежки війни. Вражає те,що ці люди пам‘ятають все до найменших деталей. А розповідають вони так завзято, наче ти опиняєшся в той час: і з ними йдеш у розвідку, атаку. Розповідаючи про якусь кумедну історію, враз обличчя робиться похмурим, це вони згадали про своїх товаришів, які полягли на полі бою, а загинуло їх не мало.

Україна як ніхто інший з республік СРСР зазнала руйнувань під час війни. Лине прямі збитки і пограбування оцінювалися в 679 млрд. крб., а з урахуванням воєнних видатків і витрат від припинення промислового і сільськогосподарського виробництва в районах, що перебували під нацистською окупацією досягли 2 трлн. 569 млрд. крб. протягом 1941-1944 рр. смертоносна хвиля воєнних дій двічі прокотилась по території України, де загинуло 3,9 млн. мирних жителів, 2,2 млн. було вивезено до Німеччини. Було зруйновано 716 міст і селищ, та понад 28 тим. сіл України, 18 тис. лікувальних закладів, 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС.

Загальна сума втрат яких зазнало населення і господарство України становило майже 1,3 трлн. крб. експерти прогнозували, що для відтворення господарства України потрібно 20-25 років, а то й 100 років. Евакуйовані заводи і фабрики назад не повернулися, довелося розпочати відновлення з нуля.

Дорогу ціну було заплачено за перемогу жителями Черкаської області. Всього загинуло майже 150 тис. чоловік, від кривавих дій окупантів загинуло 16 тис 450 мирних жителів, спалено 27. Близько 75 тис. юнаків і дівчат було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Фашисти зруйнували велику кількість підприємств, електростанцій, історичних пам‘яток.

А у моєму с. Вереміївка у війні брали участь 1250 жителів, з них 400 загинуло. Так як на території села воєнні дії не велися, то воно не зазнало тяжких руйнувань.

Ми вражені ветеранами нашого невеличкого села Вереміївка, їхнім героїзмом і самовідданістю. І з кожним роком, їх стає все менше. Зовсім скоро не буде кому розповісти про свої пригоди дітям в школі, не буде кому прийти 9 травня на парад і символізувати визволення, ПЕРЕМОГУ.

От мого прадідуся, Євко Григорія Гнатовича, який є також учасником і інвалідом війни, вже два роки, як немає, але я пам‘ятаю як він розповідав, що служив в Калінінградській області і один із перших прийняв бій з німцями.

Але не варто згадувати ті часи і людей лише у день Перемоги. Треба шанувати їх, допомагати, бо вони ціною власного життя зберегли мир на нашій землі. За що ми повинні бути вдячними їм і повинні пам‘ятати, що героїзм, самовідданість і любов до рідної землі – це не тільки буває в кінофільмах, але це повинно бути в кожному з нас.

Україна обрала свій шлях у демократичне майбутнє без крові і насильства. Ми це довели всьому світові у 1991 році, і прагнемо ніколи не допустити повторення тоталітаризму та геноцидів на нашій землі. І як тут не згадати слова Т.Г. Шевченка: «І на оновленій землі, врага не буде супостату, а буде син і буде мати і будуть люди на землі».

Список використаної літератури

1.Бондар О., -Історія села Вереміївка. - Черкаси-1970.

2.Верестюк В.С., - Історія України, нове бачення. - К-2000.

3.Гупан Н.М., - Історія Ураїни+Всесвітня історія ХХ століття. - К-2001.

4.Жуковський А., Субтельний О., - Нариси з історії України. -Львів-1992.

5.Іванов В. М., - Історія держави і права України: навчальний посібник. - К.Атіка, 2007.

6.Коваль М.В., - Україна в Другій Світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945р.р.).- К-Альтернативи,1999, том 12 .

7.Прилінко М.В., - Чорнобаївщина . Велика історія рідного краю. - Черкаси-2008.

8.Світлична В.В., - Історія України. -К.:Каравела,2006.

9.Уривалкін О.М., - хрестоматія з історії України. - К.:КНТ, 2007.

10.Чайковський А.С., -Історія держави і права. -К.:Юнірком Інтер, 2006.