Промислове шпигунство у сучасному суспільстві України

ЗМІСТ

ВСТУП

1.  Промислове шпигунство – історія виникнення, розвиток у сучасному суспільстві України

2.  Методи, які використовуються в промисловому шпигунстві

3.  Методи, які використовуються в конкурентній розвідці

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Розвідувальна діяльність (шпигунство) — явище таке ж стародавнє, як і сама наша цивілізація. Економічна розвідка як невід'ємний компонент історичного розвитку продуктивних сил змінювала характер, форми і прояви відповідно до еволюції способу виробництва і рівня розвитку науки і техніки. У історичному аспекті економічна розвідка ледве не старша військовою і політичною. Термін економічне, промислове, комерційне, науково-технічне шпигунство (розвідка) - означає активні дії, направлені на збір, розкрадання, накопичення і обробку цінної інформації, закритої для доступу сторонніх осіб. Для збору розвідданих використовуються самі різні методи. Багато хто з них не відрізняється особливою порядністю, проте всі вони є незмінно ефективними:

ü  закупівля товарів конкурента; незмінна присутність на ярмарках, виставках, конференціях і т.п., при цьому збирається вся доступна або залишена по недогляду документація і інформація, фотографується все, що можливе; відвідини підприємств;

ü  фінансування контрактів на виконання науково-дослідних робіт за рубежем з метою проникнення в деякі лабораторії;

ü  відправка на навчання за рубіж студентів і стажистів;

ü  нескінченні безрезультатні переговори, в процесі яких постійно запрошується додаткова інформація;

ü  викрадання креслень і технічної інформації; шпигунство і проста крадіжка.

ü 

1. ПРОМИСЛОВЕ ШПИГУНСТВО – ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ УКРАЇНИ

Після переходу до ринкових відносин у нас швидко засвоїли, що вивідуючи комерційні секрети, можна значно оптимізувати процес входження на ринок, потіснити конкурентів, раніше за інших вивести новий товар, заволодіти новими технологіями і значно зекономити час і гроші. Сучасні шпигуни у галузі бізнесу не дуже захоплюються класичними прийомами для збирання інформації про підприємство, яке їх цікавить. В умовах корупції легко визначити, наскільки захищена та чи інша фірма. Іноді достатньо одного шумного наїзду представників органів, які перевіряють з вилученням важливих документів. Як тільки таке трапляється, керівництво компанії залучає весь свій захисний потенціал, зокрема і внутрішні резерви та доступний адміністративний ресурс. У такій ситуації шпигунам не складно виявити покровителів підприємства: достатньо відстежити, кому телефонують (і що при цьому кажуть) стривожені керівники компанії, і зробити відповідні висновки. У другому турі можуть «накрити» конвертаційний центр, яким користується фірма, ініціювати нові перевірки з вилученням усього, що становить хоча б якусь цінність, опечатуванням складів і залякуванням контрагентів, аби ті перестали підтримувати ділові відносини з даним підприємством.

Однак силові методи можуть бути використані здебільшого проти тих компаній, які ведуть не дуже прозору бухгалтерію і не мають високих покровителів, здатних охолодити запал будь-яких перевіряльників. Щодо інших підприємств зацікавлені сторони змушені застосовувати витонченіші методи отримання конфіденційної інформації. Розвідники в один голос стверджують, що 70-80% інформації про об’єкт, яка їх цікавить, можна отримати цілком законним способом, використовуючи відкриті джерела: газети, журнали та Інтернет, а також шляхом придбання і вивчення продукції конкурентів, під виглядом переговорів, за допомогою запитів і проведення різних досліджень, словом, усього того, що називається діловим моніторингом (докладніше про легальні способи отримання ділової інформації читайте в наступному номері Контрактів). Незважаючи на невичерпний ентузіазм у вивченні легальних джерел інформації, залишаються запитаними й інші методи збирання інформації, що потрапляють під визначення «промислове шпигунство», за яке передбачено карну відповідальність. Зокрема, ті, що передбачають несанкціоноване вторгнення в заборонені зони — таємницю переговорів, листування, а також збирання інформації, яка охороняється законом, аж ніяк не в межах оперативно-розшукової діяльності. Найуразливіший канал незаконного вилучення конфіденційної інформації — електронні носії. На думку експертів, 90% користувачів не мають захисту від несанкціонованого доступу в систему. Своєю чергою, 90% тих, хто намагається захиститися від віртуального злому, не можуть визначити, хто, скільки разів і з якою метою намагався отримати доступ до їхньої інформації. Здоровий глузд підказує, що локалізувати небезпеку можна шляхом установлення спеціальних захисних екранів і фільтрів на вході в локальну мережу. Найефективніше (але незручно) взагалі не підключати комп’ютери з важливою інформацією ні до локальної, ні до глобальної мережі. Інформація, якою володіє персонал компанії, також стає легкою здобиччю шпигунів, особливо в тому випадку, якщо компанія поводиться некоректно щодо працівників та ігнорує заходи кадрової безпеки. Прослуховування телефонів, переговорів в офісі і придбання стенограм телефонних діалогів, записаних із санкції силових структур, застосовуються лише у разі гострої потреби з огляду на дорожнечу. Як розповіли фахівці у сфері безпеки бізнесу, дедалі більшого поширення дістають роздрук номерів абонентів, що викликаються, і встановлення місцезнаходження об’єкта за сигналами його мобільного телефону. Незважаючи на скромний перелік основних методів збирання інформації, протистояти розвідникам або ж запобігти розвідувальній операції щодо підприємства практично неможливо. У тих, хто затіяв збирання комерційної інформації, є кілька беззаперечних переваг перед тими, хто зацікавлений зберегти свої таємниці. Жертва просто не знає, коли, де і хто починає збирати інформацію: розвідоперація починається раптово, ведеться таємно, а після її закінчення на підприємстві зазвичай немає очевидних змін. Наслідки витоку інформації стають помітними тоді, коли щось робити вже запізно. Одним з результатів роботи шпигунів може стати стрімка втрата позицій підприємства на ринку, — якщо впродовж короткого часу підприємство без очевидних причин розгубило налагоджені канали збуту, надійних постачальників і найкращих працівників — найімовірніше, це результат організованого витоку інформації до конкурентів. Щоб цього не трапилося, керівникам підприємств, які можуть становити інтерес для конкурентів, слід заздалегідь потурбуватися про збереження інформації. Обрати заходи, оптимальні за своєю вартістю та ефективністю, можна, лише застосувавши системний підхід до проблеми зберігання інформації. Наприклад, може допомогти карта ризиків.Вчасно складена карта ризиків дає змогу проаналізувати наявну систему безпеки підприємства і виявити її слабкі місця.

Для проведення аналізу достатньо уявити і розписати всі можливі шляхи витоку важливої інформації, що зберігається на підприємстві. При цьому важливо, щоб штатні або запрошені аналітики служби безпеки розписали всі можливі, неможливі і навіть фантастичні сценарії викрадення даних, що становлять інтерес.

Перелічивши канали витоку, особисті, виходячи з реальних умов зберігання даних і покладаючись на власний досвід, оцінюють імовірність використання кожного зі шляхів, що розглядаються, у відсотках або за п’ятибальною (дванадцятибальною) шкалою. Оцінивши ймовірність витоку даних, що охороняються, фахівці вибирають як най адекватніші заходи протидії для запобігання кожній з можливих подій. Запобіжні заходи обираються відповідно до співвідношення їхньої вартості і спроможності знизити ефективність роботи шпигунів. Наприклад, склавши карту, аналітик доходить висновку, що на підприємстві най вірогідніший витік інформації через шпигуна-працівника. За попередніми оцінками така ймовірність становить 90%. Після вжиття низки заходів щодо забезпечення кадрової безпеки імовірність витоку інформації за допомогою несумлінних працівників може бути знижено на 30-40%. Можливий ефект зіставляють з вартістю заходів і доходять остаточного висновку про доцільність застосування тих чи інших заходів протидії. У такий самий спосіб оцінюються вартість і ефективність заходів протидії розбазарюванню комерційної таємниці іншими каналами, після чого експерт складає остаточний перелік заходів із забезпечення безпеки, визначає їхню приблизну вартість і приступає до впровадження. Знаючи про існування системи безпеки на об’єкті, розвідники передусім спробують визначити, наскільки ефективно вона працює. Зазвичай ступінь захищеності об’єкта визначається шляхом дослідження. Наприклад, зловмисники можуть у вихідний день запустити каменем у скло офісу і спокійно стояти осторонь із секундоміром, роблячи для себе висновки про працездатність сигналізації і про те, як швидко і яка саме охорона приїде за тривогою. «Помилкові» дзвінки у двері можуть бути перевіркою пильності охорони. Сюди також належать усі помилкові спрацьовування будь-яких сигналізацій і не дуже наполегливі спроби входу в комп’ютерну мережу. Якщо в офісі встановлено не надто дороге прослуховування, його наявність може виказати постійне денне паркування немісцевого фургона середніх розмірів неподалік офісу (у фургоні може розміщуватися радіолабораторія). Має насторожити й поява «зайвих» грошей на мобільному телефоні. Шпигун, намагаючись установити зв’язки за роздруками абонентів, з якими спілкувався той чи інший суб’єкт, нерідко поповнює невідомі йому номери, дізнаючись при цьому прізвища абонентів. Пристрої прослуховування, які найчастіше встановлюють в офісах, що прослуховуються, залежно від джерел електроживлення можуть бути стаціонарними або автономними. Автономні «жучки» черпають енергію від невеликих батарейок або акумуляторів, до яких приєднують мініатюрні мікрофони і передавачі. Цих «комах» зловмисники непомітно розміщують у приміщенні, де вони й працюють, поки вистачає заряду батареї (зазвичай 7-10 діб). Оскільки у більшості автономних «жучків» слабкі передавачі, в радіусі 50-100 метрів від офісу, що прослуховується, має стояти машина (найчастіше закритий фургон), у якому потужний приймач вловлює сигнали, які передають «жучки». Щоб не ставити радіолабораторію безпосередньо біля офісу, що прослуховується, шпигуни можуть додатково встановити біля цього офісу портативний ретранслятор, який дає змогу передавати сигнали малопотужних «комах» на значні відстані. Стаціонарне прослуховування живиться від телефонної лінії або побутової електромережі напруженням 220 вольт. Відповідно стаціонарні «жучки» встановлюються в патронах ламп, розетках електроживлення, телефонних апаратах, телевізорах, системних блоках комп’ютерів, моніторах тощо. Цей вид «жучків» може працювати кілька років поспіль. Вони мають більші, ніж у автономних, габарити, зате й сигнали передають на великі відстані. Рядові демаскуючі ознаки погано виконаного підключення до телефонної мережі виявляються передусім у клацанні і перепадах гучності, що виникають під час розмови в телефоні, який прослуховується. Багато підприємств, що забезпечують безпеку бізнесу за $200-300, беруться перепалити всю прослуховувальну апаратуру за допомогою спеціального генератора імпульсів. Якщо ж замовнику хочеться дізнатися, де встановлено мікрофони, фахівці застосовують генератор частоти, який дає змогу виявити випромінювання, яке надходить від мікрофонів підслуховувальних пристроїв, після чого спеціальним приладом сканують простір і виявляють прослуховування. «Жучки» можна знищити, а можна спробувати з’ясувати, хто і з якою метою їх установив. Наприклад, виявивши ретранслятор, його потрібно акуратно вивести з ладу, але так, щоб втручання не було помітним під час зовнішнього огляду. Передавання даних припиняється, і зацікавлена сторона робитиме спроби відновити порушений зв’язок. Тим часом фахівці служби безпеки підприємства, що прослуховується, можуть влаштувати засідку і поспостерігати, хто саме прийде його лагодити. «Ретранслятор, який вийшов з ладу, ремонтуватимуть напевно, — переконаний спеціаліст з безпеки бізнесу Юрій Єлісєєв, — оскільки фабричний прилад коштує понад $2000, а відповідальність за його збереження і працездатність, найімовірніше, несе хтось із працівників державних спецслужб. Таку техніку кидають напризволяще лише у шпигунських фільмах». На думку експерта, «ремонтну бригаду», яка з’явиться відновлювати втрачений зв’язок, можна розсекретити на місці і влаштувати скандал з викриттям або ж дозволити їм піти і спробувати відстежити справжнього замовника розвідзаходів. Існують й інші методи захисту інформаційних систем підприємства — парольний доступ до системи та інформації, програмні й апаратні рішення щодо захисту від несанкціонованого доступу, міжмережеве екранування, захист електронних документів при передаванні каналами зв’язку, зокрема й за допомогою шифрування, застосування програм криптографічного захисту текстів тощо. Докладно про ці методи ми розповімо у найближчих номерах.

У всіх випадках вторгнення перед початком розроблення насамперед перевіряється начальник служби безпеки підприємства-жертви. Перед тим як почати діяти, шпигуни встановлюють коло його зв’язків, оцінюють його професіоналізм і скрупульозно відстежують усі його переговори. На думку бувалого контррозвідника, який побажав залишитися невідомим, найкраще, коли начальник служби безпеки — номінальна фігура, зайнята забезпеченням лише охоронних заходів. А контррозвідкою мають займатися люди, які не мають прямого відношення до підприємства. Прикидаючись непоінформованим, найлегше розслабити шпигунів і вчасно вичислити, хто і з якою метою зацікавився компанією. За словами борця зі шпигунством, найгірше, коли бізнесмен, отримавши інформацію про ініціаторів розроблення, починає з’ясовувати з ними стосунки, демонструючи розвідникам кваліфікацію своїх захисників. Наступного разу, коли його розроблятимуть, це буде зроблено так, що виявити шпигунів буде просто неможливо. Розумний підприємець не подасть виду, що розкусив шпигунів, і використовуватиме цю ситуацію для дезінформації замовників.

2. МЕТОДИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В ПРОМИСЛОВОМУ ШПИГУНСТВІ

Сукупність методів, притаманних промисловому шпигунству, можна об'єднати у дві групи:

1. Агентурні методи.

2. Технічні методи.

Агентурний метод одержання інформації — основа основ будь-якого виду шпигунства. Тут можливі два напрями діяльності: або вербування, або впровадження своєї людини. Обидва способи мають свої переваги. У будь-якій комерційній структурі є «другі» або «треті» особи, які за своїми знаннями й досвідом наближаються до рівня вищої ланки і які здатні самостійно вести свою гру. Результатом вербування може бути те, що вигідні замовлення підуть тим особам, які й організували бізнес-шпигунство на свою користь. Якщо кінцевою метою промислового шпигунства є знищення фірми-конкурента, або отримання комерційної таємниці, то варіант із впровадженням має істотні переваги, тому що довіра до своєї людини, звичайно ж, більша. Об'єктами агентурної розробки можуть бути не тільки, скажімо, «другі» або «треті особи» фірми-конкурента, а й будь-які співробітники якої-не-будь, навіть нижчої, ланки. Вони цілком спроможні здійснити приховане встановлення відповідної апаратури («жучків», «комарів» тощо). Для цього необхідно від декількох секунд до двох-трьох хвилин. А щоби встановити обладнання для перехоплення телефонних повідомлень, взагалі не потрібно проникати в офіс, варто лише знайти телефоніста, який погодиться знайти потрібний телефонний кабель. Такі «закладки» можуть бути встановлені по лінії телефонного кабелю на відстані до трьох кілометрів від офісу, що значно ускладнює їх виявлення.

Таким чином, ми перейшли до технічних методів промислового шпигунства одержання інформації. Виробництво й збут такої техніки врегульовано законодавчо. Для перехоплення і реєстрації акустичної інформації існує величезний арсенал різноманітних засобів: мікрофони, електронні стетоскопи, радіо-мікрофони («радіозакладки»), лазерні мікрофони, апарати магнітного запису. Непомітне підкидання радіопередавальних (частіше закамуфльованих) пристроїв — досить поширений спосіб добування інформації. Такі предмети протягом декількох годин або декількох днів, поки не «сяде» елемент живлення, «усмоктують» всю озвучену в приміщенні інформацію. А якщо в зловмисників є бажання якомога довше «попрацювати» на «ворожій» території, то вони підключають «вухо» стаціонарно до електромережі; тоді підслуховувальний пристрій працюватиме доти, доки його не знайдуть. Вибір «жучків» величезний, коштують вони від 10–20 дол. до 100–200 дол., є і саморобні — примітивні. До речі, дешеві «жучки» можна використовувати для підслуховування розмов на вулиці, розкидаючи «шкідливих комах» у траві й листі й покриваючи такою «мережею» великі території, такі зокрема можна придбати на будь-якому ринку радіотоварів, щоправда, якщо вас порекомендують авторитетні особи. За даними фахівців, в Україні найпоширенішим з усіх технічних способів зняття інформації є негласне підключення до телефонних ліній. Прослуховування телефонів популярне через простоту й дешевизну. Випадки негласного відео спостереження одиничні. Нині відомо чимало методів «сканування» телефонних переговорів — від простих, як, наприклад, перехоплення сигналу радіотелефонів, до таких дорогих і технічно складних, як високочастотне нав'язування (коли телефонна лінія може використовуватися не тільки як безпосереднє джерело інформації, а й як канал передачі інформації, отриманої з іншого джерела, зокрема, за допомогою акустичного «жучка», а також як джерело живлення для спеціальних підслуховувальних пристроїв, що передають інформацію по радіоканалах).

Пристрої прослуховування, які найчастіше встановлюють у офісах які прослуховуються, залежно від джерел електроживлення можуть бути стаціонарними або автономними. Зокрема, автономні «жучки» черпають енергію від невеликих батарейок або акумуляторів, до яких приєднують мініатюрні мікрофони й передавачі. Цих «комах» зловмисники непомітно «залишають» у приміщенні, де вони й працюють, поки вистачає заряду батареї (зазвичай 7–10 діб). Рік від року зростає популярність «мобільного» шпигунства й захисту від нього. За словами продавців захисного устаткування, за останній рік значно зріс попит на блокатори стільникових телефонів. Існують зовнішні пристрої, при використанні яких навіть відключений мобільний телефон (якщо з нього не виймуть акумулятор) можуть активувати і «змусити» його передавати розмову власника та й усі розмови в приміщенні, де перебуває цей телефон. Для протидії «мобільному» прослуховуванню фахівці розробили різноманітні шумогенератори для мобільних телефонів (найпростіші з них коштують 250–300 дол.). Причому, якщо такий закордонний пристрій просто створює шумові перешкоди в радіодіапазоні роботи мобільного телефону, то вітчизняні пристрої працюють більш широко: вони блокують таким чином, що «убивають» тільки синхроімпульс зв'язку з базою і ніяк себе не демаскують. Такі пристрої і коштують дорожче — 1,2 тис. доларів. Інший напрям промислового шпигунства, що набуває популярності в усьому світі, а також і в Україні, — це отримання конфіденційної інформації за допомогою Інтернету. В Україні понад 20 підприємств мають ліцензію на розробку й виготовлення підслуховувальних закладних пристроїв. Ці підприємства, як і підприємства, що випускають зброю, перебувають під невсипущим державним контролем. Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» користуватися технічними засобами для несанкціонованого знімання інформації мають право співробітники відомств, що ведуть оперативно-розшукову діяльність (СБУ, МВС, СЗР, Міністерство оборони, прикордонники). Це основні методи промислового шпигунства, які, у свою чергу, поділяються ще на низку способів добування конфіденційної інформації (дезінформування конкурентів, шантаж і підкуп, використання можливостей правоохоронних та контрольних органів тощо).