Р. князь Костянтин збудував в Острозі монастиря св. Тройці, заклав при ньому шпиталя та школу і переніс сюди й друкарню

1582 р. князь Костянтин збудував в Острозі монастиря св. Тройці, заклав при ньому шпиталя та школу і переніс сюди й друкарню.

Остріжська друкарня була в близьких стосунках з друкарнею Віденською, а особливо з Львівською. Так, «за прозбою жителей столицы Великаго Князства Литовскаго, града Вильни» [ Післямова до Граматики 1586 р.] князь Костянтин передав до Вільни написану в Острозі Граматику Л. Зизанія, і віленська друкарня Мамоничів видрукувала її 1586 р.

Грецький шрифт мала Остріжська друкарня ще з початку свого, але мала його не багато; взагалі, друкарня ця великого запасу шрифтів не мала.

Знаємо з актів, що й пізніше просив князь Остріжський львівське Братство позичити йому грецьких черенків для надрукування «Розмови блаженного Мелетія, противу схизматиком и прочіим сектатором написаную»; князь писав: «на тот час литер готовых грецких не маю, прошу на выдрукованьє тои малой, але святой речи, литер отлитых и готовых каст со три мне прислати; а скоро ся книжка выдрукуєт, зараз вашей милости c подякованьєм их отошлю»; крім цього князь Костянтин разом з літерами просив прислати йому також складача Кясіяновича — «той сведом литер ваших грецких, як их до формы ставляти».

Вище грецьке духовенство часом заїжджало до Острога, і то особисто, то листовно — все заохочувало князя Костянтина до друкарської праці.

І справді, Остріжська друкарня головно працювала за життя Костянтина — він видав понад 25 книжок, але всіх їх ми ще не знаємо.

Найголовніше значення Остріжської друкарні в історії нашої культури — це те, що друкарня ця міцно боронила український народ та його прабатьківську віру від нападу латинників; полемічних видань ні одна друкарня не видала стільки, скільки їх видала друкарня Остріжська. Друкарні Віленська, особливо Львівська, були підневільними, жили тільки мінливою ласкою королівських привілеїв; за видання полемічного твору («Плач східної церкви 1610 р.) Віленську друкарню було на час навіть закрито та сконфісковано (хоч вона таки немало видрукувала полемічних книжок), а Львівська братська друкарня на полемічні видання ніколи не зважувалася. Великоможний магнат, один раз навіть перший кандидат на польський королівський престол, князь Остріжський ніколи не брав королівського привілея на свою друкарню, друкував вільно, що хотів, і ніхто не посмів спинити його діяльності. Ось тому з плином часу Остріжська друкарня стала в великій мірі друкарнею полемічною, уступаючи право друку книжок богослужбових та шкільних друкарням Віленській та Львівській.

І справді, спис полемічних творів, надрукованих в Острозі за життя князя, досить помітний. Ось він: 1) Новин Завіт з Псалтирем 1580 р.; 2) «Собраніє вещей нужнейших», цебто покажчик до Нового Завіта Тимоха Михайловича, 1580 р.; 3) Біблія 1581 р. Ці три книжки мали на меті також і полемічні цілі; 4) Листи патріарха Єремії, коло 1584 р., в справі нового календаря; 5) «Како подобаєт знаменоватися» коло 1584 р.; 6) «Ключ Царствія небеснаго» Герасима Смотрицького 1587 р.; 7) «Исповеданіє о исхожденіи св. Духа» 1588 р.; 8) «О єдиной истинной православной вере» 1588 р.; 9) «Обвещеніє» князя Костянтина про православність грецької церкви 1595 р.; 10) «Апокризис» Філарета 1598 р.; 11) Книжиця в 10 розділах 1598 р.; 12) «Отпис» Клирика Остріжського 1598 р. і 13) «Друга відповідь» Клирика Потію 1599 р.

Книжки богослужбові також друкував князь Костянтин, але не багато: 1) Часослов 1598 р.; 2) Псалтир слідуваная 1598 р.; 3) Часослов 1602 р.; 4) Требник 1606 р. і 5) Молитвослов 1606 р.

Друкувалися в Острозі також і книжки для побожного читання й іншого змісту, а саме: 1) «Хронологія» Римші 1581 р.; 2) «Книга о постничестве» 1594 р.; 3) «Ставленича грамота» 1587 р.; 4) «Маргарит» 1595 р.; 5) ;«Лямент» 1603 р.; 6) «Лекарство на оспалый умысл чоловечий» 1607 р. і 7) «Житіє Марій Єгипетьскія», без дати.

Як бачимо, за життя князя Костянтина з його друкарні вийшло понад 25 книжок — для того часу це поважне число, яке значно перевищує діяльність за такий час, скажемо, Львівської братської друкарні. І от за ці видання й став князь Остріжський на віки славний в історії української культури, за що його постійно вихваляли й за житя, і по смерті. «Світилник церкви», «Гладоутолитель», «Оборонца віри і церквей Божих», — це звичайні давні епітети князя Остріжського. А патріарх Олександрійський Мелетій 1597 р. писав Костянтину: «Про вас іде така слава заступника православія, що ім’я ваше в похвалі у всіх під сонцем».

Так хвалили князя хто з обов’язку, а хто й щиро; але пізніше, вже в наш час, кинули кн. Остріжському й важке обвинувачення — в скупості. І справді, князь, що мав у своїх руках 80 міст та 2760 сіл, що мав понад 1 200 000 злотих річного доходу, на дворі якого щоденно товклося до 2000 люду, такий князь, на погляд сьогоднішнього дня, дав не багато. Видання остріжські не пишаються якимись особливими прикрасами, та й самих цих видань могло бути більше. Але об’єктивно мусимо сказати, що князь Остріжський випустив книжок по свойому часу більше всіх — стільки не дав їх ані один давній меценат; друкарство, певне, не давало князеві жодного прибутку, а від нього вимагало все-таки великих коштів.

«Февруарія 13 в суботу первую св. Поста (1608 року) преставися благочестивый князь Константин-Василій Острожскій, жив лит 81» [* Рукопис львівського св. Онуфріївського монастиря. Ч. 49 (Лимонар Софронія)], а разом з князем спинилася й вся та величезна культурна праця, що її робив він для підняття освітнього рівня українського народу. Наслідник князя Костянтина, син його Януш, каштелян краківський, вже прийняв католицтво і став «заслуженим мужем для Річі Посполитої Польської», як величають його польські історики.

На перших порах князь Іван зберігав культурну працю свого великого батька і Захар Копистенський в своїй «Палинодії» ще міг написати про нього: «народ свой Росскій любил, православную веру отцев своих величал... Тестамент пресветлого родителя своєго сохранил, веру благочестія нашего побожне поважаючи, во вшеляком покои заховывал до смерти». Хвалить Копистенський князя Януша вже навіть за те, що він народові свойому «утисков и гвалтов жадных не чинил» [* Русская Историческая Библіотека. Т. IV. С. 1139], — і то вже була заслуга... Але разом з тим Копистенський записав і найбільшу провину старого кн. Констянтина: батько не вчив сина. Януш «частокрот мовлял: «Гды бым, мовит, пред тым в молодых литах о релегіи Грецкой и о Церкви Всходней ведал то, што теперь в том моим веку вижу и знаю, теды некгды бым не был сполечником костела заходнего...» Єсть много свидков живых, которыи частокрот слова тыи слыхавали» [* Там само. С. 1140].

Як би там не було, але князь Януш ніколи не проявив своєї ініціативи в справах друкарських, -і друкарство остріжське помалу завмерло. Десь 1611 р. якийсь вихованець Остріжської школи ще виготовив був до друку книжку: «Книга блаженнаго Феодора, нарицаємаго Авукара», з похвалою архімандритові дерманському Ісаії Балабану, але книжки цеї вже не видрукували... Лише єдину книжку (але вже не полемічну) видрукувано за князя Януша, — це Часослов, що 1612 р. вийшов у світ в двох частинах: Часослов і Місяцеслов; над цею книжкою учителі остріжські ще досить попрацювали, про що вони оповідають в передмові: «Й то теж видати маєш, иж в том выданью зводу грецкого найболше наслидовано». Ось цей Часослов і був лебединою піснею Остріжської друкарні.

Дослідники наших стародруків часом ще зазначають: «Книга Никона Чорныя горы», ніби вийшла 1640 р. в Острозі. Але сама книжка не має ані дати, ані зазначеного мтця, а тому таке твердження — плід непорозуміння. Іван Огієнко досліджував цю книжку по примірнику Національного Музею у Львові № 604; на його погляд, це південно-слов’янське видання, про що свідчить правопис та система наголосу (напр. глáвизнá, вáсиліá), і при тому чи не видання друкаря Івана Хведоровича, бо тут заставки та кінцівки однакові з такими ж Апостола 1564 р. та 1574 р. Можливо  це друк Хведоровича. коли він пробував десь у Валахії

Князь Януш Остріжський помер 19 вересня 1620 р., на 66 році життя, помер, не лишивши по собі мужеського наслідства. Над величезними добрами остріжськими запанувала донька Костянтинова — княгиня Анна Алоїза Ходкевичева, вже фанатична римо-католичка. Вона скоро зруйнувала всю працю свого «схизматика»-батька; 1624 р. Остріг «пришол во строєніє Єввина племени», — княгиня Анна, на місце української Академії, заклала в Острозі вже єзуїтську католицьку колегію, з відповідною бурсою при ній...

А що ж сталося з славною Остріжською друкарнею? Докладних та точних відомостей про це ще не маємо. Звичайно панує думка, ніби Остріжську друкарню княгиня Анна передала єзуїтам, а ті перелляли її на польську.

Але єсть і друга думка про кінець славної Остріжської друкарні. З давнини існує в Києво-Печерській Лаврі переказ, ніби Печерська друкарня зачалася від друкарні Остріжської. 1894 р київський вчений їв. Каманин в «Кіев. Стар-», основуючись на виданій А. Соболівським приготовленій в Острозі до друку книжці «Книга блаженнаго Феодора, нарицаємаго Авукара» 1611 р., висловив думку, що архімандрит Дерманський Ісаія Балабан продав 1613 р. Єлисею Плетенецькому до Києва не тільки Стрятинську друкарню, але — з дозволу князя Януша — також друкарні Остріжську та Дерманську. Думка ця має підтвердження в тім, що київські першодруки справді мають деякі ознаки друкарні Остріжської. [ Порівняння київських першодруків з остріжськими показує, що справді остріжські та дерманські прикраси (заставки, кінцівки, ініціали) повторюються в перших київських виданнях; в меншій мірі те ж треба скязати й про шрифти.] Але справа ця ще мало досліджена.

Як би там не було, а 1648 р. козаки, розбивши польське військо Д. Заславського, взяли Остріг, і зараз же костел та єзуїтську колегію, а разом з ними й друкарню з книжками та архівами «пустили із димом до неба».

Значення Остріжської друкарні в історії українського життя — величезне. Це була найперша постійна друкарня на українській землі, бо друкарня братська Львівська розпочала свою постійну працю лише з 1591 р. Остріжська друкарня працювала більше 35 років і видала понад 26 книжок. Увесь той час Остріг був найсвітлішим центром української культури, і та його діяльність — це окрема доба в нашій історії. Видання остріжські увесь час користались на Вкраїні заслуженою пошаною. Ще навіть 1728 р. ігумен Сумського монастиря Єфрем «хулил книги Московской печати, предпочитая им Острожскія изданія».

Величне значення Остріжської друкарні в обороні українського народу. В той час, коли «никтоже может стати противу ярости» ворога, в той час Остріжська друкарня зайнялася полемічними виданнями. Остріжська друкарня сміло боронила український народ, і навіть брала під свою оборону цілий православний слов’янський світ, бо друкувала свої книжки на користь «всим, которыє где бы то ни было обретутся говорящими словенским языком и исповедующим православную виру».

Остріжська друкарня виразно служила на користь лише свойому народові, книжки видавала часто українською мовою і цеї діяльності її ніколи не забуде український народ.

На жаль, не багато знаємо певного про цю таку важливу для нас друкарню; великий пожар міста Острога 1648 р. понищив багато історичних залишків, а разом з ним й слідів з колишньої друкарні; а пожар 1821 та 1889 рр. доїв і те, що було лишилося.

Про Остріжську друкарню писали багато дослідників, але доброї наукової праці про саму друкарню ще не маємо й досі — не принесла цього й спеціальна (компілятивна) робота А. Сілецького.

Висновки

Острозька Біблія як пам'ятка культури привертала до себе увагу багатьох видатних українських дослідників. Серед них передусім варто вказати на І. Огієнка, який був не лише відомим вченим, а й видатним діячем українського «національного відродження».

Саме він здійснив перше комплексне дослідження цієї пам'ятки. Його перу належить розвідка «Острозька Біблія 1581 року», що побачила світ у 1931 р. Увага І. Огієнка до Острозької Біблії, а також до історії Острога та роду князів Острозьких пов'язана як з певними інтересами дослідника, так і з деякими моментами його біографії. Річ у тім, що І. Огієнко бував в Острозі, тут він закінчив гімназію.

У цій розвідці І. Огієнко спеціяльно звертає увагу на те, що в XVI ст. починають формуватися національні мови. І Україна в цьому пляні не була винятком. Відповідно, з'являються переклади біблійних текстів народними мовами. «Цього ж часу, — пише дослідник, — підо впливом Реформації упала колишня така міцна ідея про ідентичність мов Церкви й літератури, наслідком чого повстала нова українська літературна мова, вже сміло оперта на живій народній мові».

Посилаючись на передмову до Острозької Біблії, написану від імени В. Острозького, І. Огієнко говорить про ролю цього мецената в її виданні. Він вважає, що князю з Росії передали Геннадієву Біблію. До думки взяти для видання Острозької Біблії саме її князя ніби підштовхнули московські емігранти, зокрема Андрій Курбський. Однак, як справедливо зазначає дослідник, текст Геннадієвої Біблії не був якісним. Довелося звертатися до інших текстів. Тому для укладання Острозької Біблії використовувалися південнослов'янські, а також грецькі й латинські тексти.

За основу, вважає І. Огієнко, острозькі редактори взяли грецький текст — Септуагінту, не надавши єврейському тексту великого значення. З одного боку, це було виявом традиційного підходу, оскільки Септуагінта вважалася канонічним текстом. З іншого, «такий погляд підказали ті греки, що тоді пробували в Острозі, а їх була більшість в острізькому осередкові. Це був вияв грецького націоналізму, а не наукове ставлення». І.Огієнко вказує на складність і тривалість підготовки Біблії до друку. Зрештою, 1581 р. вона побачила світ. «Це була, — відзначає він, — величезна подія не тільки в історії української культури, але і в культурі загальнослов'янській, бо це ж була найперша кирилівська друкована Біблія».

Спеціяльно звертає І. Огієнко увагу на мову цього видання: «Острізьку Біблію "видрукували церковнослов'янською мовою, хоч тоді, як знаємо, серед українського народу був певний рух за переклад Св. Письма на живу мову. Острізька Академія зрозуміла грізний стан не тільки своєї Церкви, але й Церкви усіх слов'ян, і тому вирішила дати книжку загальнослов'янську, дати таку Біблію, яку прийняли б без застереження всі слов'яни. А через це не могло бути й мови про видання Біблії з такою ціллю в живій місцевій мові» Дослідник дотримується думки, що до видання такою мовою В. Острозького заохочували московські емігранти.

Уже в іншій роботі, «Історія української літературної мови», І. Огієнко твердить, що така настанова російських емігрантів мала погані наслідки для розвитку української народної мови: «.. відомий московський друкар диякон Іван Федорович..., друкар перших книжок українських, виступав проти живої мови, і в свої друки свідомо вносив московські наголоси...» Все це в кінцевому підсумку призвело до того, «що в нас ані один старий переклад Святого Письма, — а було їх рясно! — видрукуваний не був, а це сильно затримало розвій літературної мови в масах».

Та все ж І. Огієнко змушений був відзначити певне наближення мови Острозької Біблії до тогочасної української: «Острізькі коректори добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковнослов'янської мови, а тому часто змінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми на нові.

Через це Острізька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої».

Дослідник звертає увагу на долю Острозької Біблії, на те, що вона фактично стала канонічною для православних слов'ян, а також отримала визнання серед українських та білоруських греко-католиків. Попри загалом високу оцінку цього видання, І. Огієнко все ж відзначав ряд її недоліків. Зокрема, він писав: «Острізька Біблія має одну помітну недостачу: її складено з книжок не одного перекладу, а різних, — різного часу й різної землі. Що розшукали для князя Костянтина, те й ужили. Давніх текстів ужили зовсім мало. А проте наука сьогодні довела, що найдавніші біблійні тексти, т. зв. кирило-методіївські, без порівняння ліпші від пізніших, бо зроблені на кращих засадах: давні перекладачі пильнували дати ясний зміст, тоді як пізніші перекладали дослівно, не журячись про зрозумілість тексту...

Костянтин Острозький видрукував тільки випадкові тексти, які зміг розшукати, і сам не уважав їх ані за найліпші, ані за навіки усталені. Таким чином він, проти своєї волі, своїм виданням Біблії 1581-го року заступив нам наші найдавніші тексти, що були зроблені з повним додержанням правил слов'янської мови, а тому ясні і зрозумілі.

Друга недостача Острозької Біблії 1581-го року... — це її грецьке джерело. Сьогодні ми маємо дуже багато різних грецьких текстів, до певної міри знаємо, з якої рецензії роблено кирило-методіївські, взагалі найстаріші переклади. Нічого цього не мали коректори... острізькі..., вони не могли вибирати найкращого грецького тексту.

По-третє, наука тепер міцно встановила, що без користування гебрейським оригіналом не зрозуміємо правдивого значення біблійного тексту. Користуватися тільки грецьким текстом — це не догма. Кн. Костянтин Острозький наказав своїм перекладачам триматися тільки грецького тексту».

Відповідно І. Огієнко вважав, що острозькі книжники мали б при підготовці старозавітної частини Біблії брати за основу не Септуагінту, а єврейський текст. Проте така критична налаштованість дослідника не завжди є виправданою. Він виходив із сучасного йому стану речей, не враховуючи реальних умов, у яких працювали острозькі книжники. Тому тут є доречним навести міркування сучасного дослідника Острозької Біблії Р. Торконяка: «Нам потрібно застерегти читача, що в Острозі на той час не було наукових критичних видань, так як ми їх сьогодні маємо, тому ми не можемо закидати острозьким вченим, що вони не поступили по науковому, коли вживали різні тексти. Сьогодні у науковому світі вважається недоречним творити текст, в якому грецька і єврейська традиція змішані, однак у XVI столітті таких застережень не було. Острозькі вчені поступали за науковими канонами свого часу і підготували переклад високої якости, який у своїй науковій основі не тільки не поступався кращим перекладам того часу, а був рівноцінним або й перевищував. Ми могли б їхню працю окреслити як наукову спробу видати з оригіналів виправлене Святе Письмо. Подібну працю в тих часах робила лише римо-католицька церква, яка підготувала Сиксто-Клементинське видання Вульгати. І так як видання Вульгати, видане в 1592 році, стало міродайним для їхньої церкви до найновіших часів, так і Острозька Біблія стала міродайною для всіх слов'ян».

І. Огієнко звертав увагу не лише на зміст Острозької Біблії, а й на технічний бік її видання. Зокрема це бачимо в його роботі «Історія українського друкарства». На його думку, видання Острозької Біблії стало результатом колективної праці своєрідного «друкарського цеху»: «Коло друкарської справи в Острозі Хведорович працював не один, про що він сам свідчить в післямові до Біблії 1581 p., — він працював тут „купно с поспешники и єдіномисленики моими". Разом з ним працював тут син його Іван та його учень, Гринь Іванович з Заблудова..., що десь в кінці 1579 р. прибув до Острога з двохлітньої науки у Львові; можливо також, що тут працювали з Хведоровичем і його львівські учні: Сачко Сенькович Сідляр та Корунка Семен, а може й приятель кн. Курбського — отець Мина; працював, певне, й ,,убогий" пресвитер Василь».

Щоб друкарі не лишалися без роботи, оскільки «виправлення тексту Біблії відбирало багато часу», вирішено було приступити до друку Нового Заповіту й Псалтиря. Книжка ця, надрукована в 1580 р., мала служити не лише для тактичного вжитку в церкві, а й у тодішніх релігійних змаганнях. І. Огієнко звертав увагу на текстуальні відмінності між цим виданням та відповідними частинами Острозької Біблії. Тобто для друку цієї книги використовувався. менш відредагований варіянт.

Довголітня праця навколо Острозької Біблії завершилася лише 12 серпня 1581 р. І. Огієнко спробував реконструювати сам процес друку цієї книги. Він вважає, що цю працю в основному закінчили друкувати ще в липні 1580 p. На це вказує в післямові до книги Іван Федорович. «Але книжки цієї, що зовсім була готова до виходу в світ, проте в світ не пустили. З яких саме причин це сталося, докладно не знаємо; здається, в надрукованій Біблії знайшли якісь помилки. А тому мусили деякі листи передрукувати.Можливо також, що нову книжку перед випуском у світ давали читати якімсь окремим особам, а все це протяглося більше як рік». «Біблійні книжки, — пише І. Огієнко, — здається, друкували в Острозі не в звичайнім порядкові, а в міру виправлення тексту, тому Біблія складається з п'яти частин, з окремою пагінацією кожної (276, 180, З0, 56 і 78, до цього ще 8 листів передмов, а разом 628 листів, чи 1256 с.). До Біблії додано дуже цінну передмову від імені князя Остріжського (написав її, здається, Герасим Смотрицький), де докладно розказано про історію вишукування списків для Біблії. Біблію прикрашено різними гравюрами, певне, роботи Гриня Івановича... Проте ці графічні прикраси не відповідають величності цілої праці, — вони занадто скромні, а часом і вбогі. Для цілого тексту відлили особливого шрифта, — дуже дрібного на ті часи (в 24,8 мм), але виразного й гарного; це характерний шрифт, якого доти ніде не було, — так званий „остріжський" шрифт, виготовлений під доглядом самого Івана Хведоровича. Заголовні букви Остріжської Біблії трохи нагадували великі Скоринені букви».

Дослідник зазначав, що «в літературі відомі два видання Біблії: 1580 і 1581 р. Ці видання майже цілком однакові: заголовний лист один, з зазначенням 1581 p., ті самі передмови, головна різниця: післямови друкаря Івана Хведоровича в обох виданнях цілком різні, часом помічається різниця в шрифті, складах і прикрасах».

І. Огієнко також спробував прослідкувати подальшу долю додруковування та реалізації Острозької Біблії. Він вважав, що в Івана Федоровича виникли певні непорозуміння з В. Острозьким. Тому він повернувся до Львова. Із собою взяв чимало неповних примірників, які додруковував і продавав у цьому місті. Після смерти, яка сталася орієнтовно в кінці 1583 p., Федорович залишив 120 повних Біблій і 80 неповних. Все це перейшло його наступникам. У 1588 р. друкарню Федоровича та 40 недодрукованих Біблій викупив віденський друкар Кузьма Мамонич. Ці Біблії додруковувалися вже у Вільно. Таким чином постала Віденська Біблія.

Наведена реконструкція, оперта на документальний матеріял та порівняння певних примірників Острозької Біблії, не втратила свого значення і сьогодні.

Загалом І. Огієнко високо оцінив це видання, вказуючи на його значення у протидії католицькій експансії. Зокрема він писав: «Остріжська Біблія має заслужену віковічну славу. Вона появилася саме в час, коли її було так потрібно; вороги нападали на українську віру, і все посилалися на біблійні книжки, а їх то всіх тоді й не було. Князь Остріжський своєю Біблією дав духовенству і громадянству найміцнішу зброю в обороні проти римо-католицтва, і цеї заслуги ніколи не забуде Остріжському український народ».

Література

1. Огієнко І. І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — Либідь, 1994 — 448 с. («Пам’ятки історичної думки України»)

2. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2001. — 440 с., іл.(Видавничий проект Фундації імені митрополита Іларіона (Огієнка) "Запізніле вороття").

3. Кралюк П. Острозька Бііблія в дослідженнях Івана Огієнка // Визвольний шлях. – Кн. 1. – Січень. – С. 43-49.

4. Бібліотечний вісник. — 1999.— N 4.— С.44-51.

5. Тимошик М. Історія видавничої справи. – К.: Наша культура і наука, 2003. - 496 с.