Навигация
Раціональне використання природних ресурсів приморських територій як складової регіональної моделі еколого-збалансованого природокористування
22092
знака
0
таблиц
0
изображений
5. Раціональне використання природних ресурсів приморських територій як складової регіональної моделі еколого-збалансованого природокористування.
На сьогоднішній день дуже важливою проблемою Причорноморського регіону є проблема екологічно-збалансованого використання природних ресурсів (водних, земельних, біотичних, рекреаційних) приморських територій та збереження біорізноманіїтя приморських екосистем. Ця проблема знайшла своє відображення в ряді міжнародних конвенцій, програм та проектів (наприклад, ICZM - Концепція інтегрованого управління приморськими зонами; Biodiversity Convention, Конвенція щодо біорізноманіїтя; Ramsor Convention, Конвенція з охорони водно-болотних угідь; Bucharest Convention. Конвенція щодо захисту Чорного моря від забруднення; Odessa Declaration, Урядова декларація про захист Чорного моря; GEF-BSEP, Програма з економічного управління і захисту Чорного моря тощо). Однак впровадження ідей раціонального природокористування на рівні приморських територій можливо лише на регіональному та місцевому рівнях за допомогою системи органів державного управління та органів місцевого управління. Це свідчить про необхідність розробки регіональних механізмів переходу на раціональне використання приморських територій, які включають:
• розробку регіональних стратегій, напрямків еколого-безпечного і збалансованого функціонування у приморській зоні міст, портйво- промислових комплексів, сільського господарства, морегосподарської діяльності та рекреаційно-туристичної інфраструктури. У той же час екосистеми приморських територій виконують важливі біосферні функції, забезпечують природне очищення річкових вод, що стікають у море. Унікальними за своїм значенням є природні комплекси Дунаю, Дністра та Дніпра, а також багаточисленні лимани та озера складають значну частину біорізноманіїтя Причорноморської зони України;
• важливим елементом раціонального природокористування приморських територій Південного регіону є створення еколого-економічного кадастру природних ресурсів за методикою О.В. Садченко. Методика передбачає економічну оцінку екологічних зв'язків, які супроводжують використання того чи іншого природного ресурсу декільками природо користувачами.
Важливою складовою досягнення еколого-збалансованого розвитку Причорноморського регіону є розробка і впровадження інвестиційно- інноваційної моделі регіонального розвитку. Сучасна еколого-соціально- економічна ситуація, рівень конфліктності інтересів і депресивності територій регіону потребують підготовки нормативних і методичних документів, регіональних програм і стратегій розвитку регіону, створення банку інноваційних проектів розвитку та банку потенційних інвесторів. Основними джерелами фінансування інноваційних процесів як і в економічно розвинутих країнах, так і в регіонах України можуть бути і приватні, і державні ресурси, причому можуть зберігатися приблизно однакові пропорції між тими та іншими у фінансуванні нововведень. Завдяки такій практиці, як відмічає М. Бутко, створюються надійні та гнучкі фонди, що забезпечують розвиток економіки регіонів.
Значна увага інноваційному розвитку приділяється в "Стратегії економічного і соціального розвитку України". у якій відзначається, що: "Європейський вибір України і, відповідно, необхідність її інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище зумовили необхідність формування інноваційної моделі розвитку, в якій роль головного джерела довготривалого економічного зростання відіграють наукові надбання та їх технологічне застосування, яке дасть можливість, передусім, підвищити конкурентоспроможність економіки, гарантувати її безпеку та відповідне місце в Європейському Союзі за стабільних і високих темпів економічного зростання". Реалізація обраного напряму для Причорноморського регіону передбачає:
• систематизацію вітчизняного та зарубіжного досвіду з метою формування ефективної інноваційної політики регіону, яка б об'єднувала науково-технічні досягнення, економіку, підприємництво і управління;
• використання науково-технічного потенціалу наукових установ та вищих навчальних закладів освіти для створення на всіх рівнях розвитку інноваційних структур, які забезпечать як найшвидше впровадження у промисловість, сільське господарство, рекреаційно-туристичний комплекс і бізнес результатів науково-дослідних робіт, винаходів та інших результатів наукової діяльності;
• широке використання усіх форм інноваційних структур, що відомі світовій практиці, тобто бізиес-інкубатори, технопарки, технополіси, кластери, регіони науки, а також розвиток ринку інжинірингових, маркетингових та консультативних послуг;
• розробку концепції інвестиційно-інноваційного розвитку регіону. Яка б об'єднала науку, освіту, виробництво, економіку, управління, бізнес, банківську систему та кадрове науково-технічне забезпечення;
• забезпечення умов для трансформації результатів наукових досліджень у ресурсозберігаючі, науковоємні, мало- і безвідходні технології та моделі отримання конкурентоспроможних товарів, введення регіонального замовлення на розробку нових ресурсозберігаючих технологій та технічного устаткування;
• створення позитивного сприятливого клімату, підвищення привабливості регіону для внутрішніх і зовнішніх інвесторів;
• цільовий розвиток фінансово-кредитного механізму інноваційного розвитку регіону, який має базуватися на системі, яка безперервно продукує і формує фактори сприяння формуванню економіки інноваційного типу в регіоні. Основними джерелам фінансування інноваційної діяльності є власні фінансові ресурси (прибуток, амортизаційні відрахування, резервні фонди, виручка від реалізації майна та цінних паперів, кредитні інвестиції, фінансовий лізинг, кошти наукових фондів, спонсорські кошти); заємні засоби (банківські і бюджетні кредити під заставу майна, землі, цінних паперів, гарантії владних структур, інших підприємств, страхових компаній, інвестиційних фондів); особисті збереження громадян; бюджетні інвестиції, які видані під гарантії владних структур регіону;
• розробку цільових довгострокових загальнодержавних, регіональних і міжгалузевих інвестиційних проектів та програм розвитку ресурсозберігаючих галузей, що включають непривабливі для інвестора сфери, такі як екологічну й природоохоронну, утилізацію відходів виробництва та соціальні програми розвитку територій і регіону;
• створення законодавчо-правового механізму залучення комерційних банків щодо кредитування інвестиційної діяльності, розвитку системи страхування інвестицій.
Стратегічним напрямом реформування відносин у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності регіону повинен бути перехід до програмно-цільових методів управління розвитком, які передбачають визначення конкретних завдань, конкретних об'єктів досліджень, строків виконання науково-дослідних робіт та видів науково-технічної продукції, яку необхідно розробляти в інтересах економічного розвитку регіону.
Перехід України на шлях економічних перетворень все більш привертає увагу до питань регіонального розвитку. Кожний регіон має свій особливий природно-ресурсний потенціал, відмінності соціально-економічного розвитку, які не завжди негативно впливають на економіку регіону. Державна регіональна політика, як відмічає О. Дьомін, не повинна замикатися на вирівнюванні соціально-економічного розвитку регіонів, оскільки обмеження бюджетної спроможності держави може призвести лише до "вирівнювання всіх у бідності", а має роботи головний наголос на підтримці "точок зростання".
Однак сучасна державна політика не направлена ні на підтримку "точок зростання", ні на вирішення проблем депресивних територій і регіонів. Якщо розглянути концепцію державної регіональної політики, схваленої Указом Президента України від 25 травня 2001 року, то можна визначити новий підхід при формуванні державної регіональної політики. Цей підхід передбачає залучення до управління і фінансування регіонального розвитку не тільки центральних державних органів і їх фінансових ресурсів, але й суб'єктів суспільних відносин на регіональному та місцевому рівнях, у тому числі територіальних громад, органів виконавчої влади, суб'єктів підприємства, недержавних організацій. Регіональний розвиток повинен базуватися на самостійності регіону у визначенні перспективних цілей та джерел фінансування заходів і, перш за все, за рахунок власних джерел та інвестицій. Держава здійснює підтримку регіонального розвитку, але на законодавчому рівні повинні бути чітко визначені критерії та об'єми надання державних ресурсів. У даному випадку державні ресурси повинні розглядатися як додаткові до ресурсів, що акумулюються регіоном. Ця ідеологія декларується Державною Стратегією регіонального розвитку до 2015 p., яка була затверджена в 2006 році.
Механізм державного регулювання регіонального розвитку, наближаючись до європейських стандартів, повинен базуватися на:
• законодавчо-нормативній базі чіткого визначення статусу депресивних територій, механізмі отримання цього статусу та інструментарії щодо підтримки розвитку депресивних територій;
• чіткій координації діяльності центральних владних структур і місцевих органів в управлінні регіональним розвитком;
• запровадженні механізму налагодження відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади, чіткому визначенні заходів, які мають державний пріоритет і фінансуються з державного бюджету, а також заходів, що фінансуються за рахунок місцевого бюджету;
• програми та проекти регіонального розвитку повинні обов'язково враховувати глобальні процеси світового розвитку, тобто інноваційно-інвестиційну спрямованість економіки, направлену на підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств, галузей та економіки регіону в цілому.
Найближчі перспективи екологізації регіонального розвитку повинні спиратися на зупинення руйнуючого впливу територіально-виробничих комплексів на навколишнє природне середовище та природно-ресурсний потенціал регіону. У перспективі важливим залишається перехід до сталого екологічно-збалансованого розвитку територіально-виробничого комплексу регіону на основі відродження унікальних складових його природно-ресурсного потенціалу та цілеспрямованого зростання якості середовища життєдіяльності людини.
Резюмуючи вищевикладене, можна констатувати, що подальше економічне зростання в регіональному розрізі та вихід з еколого-економічної кризи можливе лише за умов усунення існуючих диспропорцій в розвитку господарсько-виробничого комплексу регіону, розробки заходів та механізму залучення коштів, у тому числі місцевих органів влади, для боротьби з підтопленням, вирішення соціальних проблем, які виникли внаслідок цього; раціонального використання унікального рекреаційного потенціалу як складової регіональної моделі еколого-збалансованого природокористування, а також формування ефективної інноваційної політики регіону, яка б базувалася на останніх науково-технічних досягненнях та забезпечувала б цільовий розвиток фінансово-кредитного механізму інвестиційно-інноваційного розвитку шляхом переходу до програмно-цільових методів управління просторовим розвитком, які передбачають визначення конкретних завдань, конкретних об'єктів досліджень та строків виконання науково-дослідних робіт з обов'язковим урахуванням глобальних процесів світового розвитку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. 1.Бутко М. Інвестиційні аспекта підвищення конкурентоспроможності економіки // Економіка України. - 2004. - №4. - С. 40-45.
2. 2.Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. - Суми: ВТД "Універс. книга", 2002. - 346 с.243,с.178
3. 3.Лемешев М.Я. Экономика и экология. - М.: Знание, - 1990. - 62 с
218.
4.Купцова О.Є Формування еколого-економічної системи життєзабезпечення на регіональному рівні: Автореф. дис. канд. ек. наук: 08.08.01 /ІПРЕЕД HAH України. - Одеса, 2005. - 19 с 213, с.4]
5.Коренюк ПЛ. Фінансові проблеми економіки природокористування в аграрному секторі України //Фінанси України. -2005.-№1 (ИО).-С. 132-136
Похожие работы
... має управлінський характер і сприяє чіткому дотриманню екологічних критеріїв і вимог. Інформаційно-діагностичні та профілактичні методи охорони навколишнього середовища сприяють забезпеченню рівноваги в еколого-економічній системі в межах регламентованих норм. Процес управління еколого-економічною системою регіону передбачає комплексний системний підхід у вирішенні всіх завдань розвитку кожно
... населення — потенціал живої праці, який мають регіони на певний момент часу. Їх відтворення і раціональне використання є одним з найважливіших напрямів регіональної економічної політики, дотримання якого націлює управління на вирішення таких завдань: —створення умов для повного здійснення громадянами конституційного права на працю; —забезпечення рівних можливостей у виборі професії та роду ...
... і рослини. Групи факторів впливу виникають саме внаслідок екологічної недосконалості виробництва і повинні враховуватися при формуванні економічного механізму екологізації виробництва. Вплив вище приведених факторів на навколишнє середовище можна розглянути на прикладі Південного регіону України, аграрного регіону. До першої групи факторів, що можуть кваліфікуватися як різні види забруднення ві ...
... ії. 3. Розвиток сировинної бази харчової промисловості. 3.1 Модернізація обладнання. Питання інвестування належать до одних з найважливіших, від яких залежить функціонування й розвиток харчової промисловості в умовах ринкової економіки. Завдяки інвестиціям розширюються й удосконалюються виробничі потужності та основні фонди, забезпечуються необхідні пропорції. Інвестиції у виробничу сферу мають ...
0 комментариев