Мотивація, стимулювання і активізація навчання

План

Вступ

1.  Мотиви і мотивація діяльності і навчання

2.  Поняття «стимулу». Види стимулів навчання

3.  Процес мотивації і стимулювання навчальної діяльності

4.  Прийоми і методи мотивації і стимулювання навчання

5.  Активність і пізнавальна активність особистості. Активізація навчальної діяльності

Висновок

Література

Вступ

Великий вчений, засновник теорії педагогіки Ян Амос Коменський казав, що дидактика (теорія навчання) – це мистецтво всіх вчити всьому. Секретарка Вірочка з фільму “Службовий роман” сказала ще одну крилату фразу: “І зайця можна навчити курити”. Отже, кожен з нас в принципі може навчитись чому завгодно, що дозволяють нам наші здібності. Чому ж насправді навчатись так важко? Що складає основу нашого успіху в навчанні?

Уявіть собі різні варіанти такої ситуації:

Учень перекладає текст з іноземної мови.

Варіант 1.	Це його домашнє завдання.
Варіант 2.	Він перекладає для себе детективну розповідь свого улюбленого автора.
Варіант 3.	Він змагається з іншими учнями у швидкості і якості перекладу.
Варіант 4.	Він допомагає своїй молодшій сестрі.

Як ви вважаєте, чи буде продуктивність діяльності учня однаковою у різних варіантах відбуття ситуації? У якому випадку можуть спостерігатись відволікання і нудьга, а у якому – найбільша захопленість? І нарешті, що відрізняє всі ці ситуації і обумовлює різну продуктивність учня (його бажання, зацікавленість, мотив).

В основі успішної діяльності (і навчання) закладений мотив та мотивація.

Поняття “мотив” походить з лат. movere – рухатись.

1.  МОТИВИ І МОТИВАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ І НАВЧАННЯ

 

Мотив – це внутрішній потяг людини до діяльності, особисті причини, що спонукають людину до дій, вчинків, те, заради чого діяльність відбувається (якийсь привабливий для неї предмет).

Кожна діяльність обумовлює свої мотиви, які можуть називатись і класифікуватись по-різному. Наприклад, С. Занюк виділяє такі види мотивів:

1)  мотив самоствердження (потяг затвердити себе у соціумі) – пов’язаний з почуттям власної гідності, честолюбством, самолюбством, коли людина прагне довести оточуючим, що вона на щось здатна, прагне отримати або підтримати високий соціальний статус, позитивну оцінку оточуючих, бажає, щоб її поважали і цінували. З’являється, коли людину недооцінюють тривалий час (або вона не отримує достатньої інформації про її визнання). Може проявлятися у надзвичайній працездатності людини, ризикованих вчинках.

2)  мотив ідентифікації з іншою людиною – прагнення бути схожим на героя, кумира, авторитетну особу (батька, викладача і т.п.), що приводить до підвищення енергетичного потенціалу індивіда за рахунок символічного “позичання” енергії у кумира. Проявляється у цікавості до будь-яких відомостей щодо цієї людини, уважливості до неї, її наслідуванні.

3)  мотив влади – потяг суб’єкта до впливу на людей, керування людьми, визначати і регламентувати їх діяльність. Проявляється у прагнення розпоряджатись, приймати рішення самостійно, позбавленні інших людей права голосу і т.п. Актуальність цього мотиву не повинна бути самодостатньою, бо в цьому випадку людина буде боротись за владу усіма способами заради однієї влади.

4)  процесуально-змістовні мотиви – це збудження до активності самим процесом і змістом діяльності, які індивіду до вподоби. Проявляються у захопленості людиною процесом діяльності, її інтелектуальній і емоційній активності у процесі її виконання (наприклад. грі).

5)  мотив саморозвитку, самовдосконалення - потяг до повної реалізації своїх здібностей і бажання відчувати свою компетентність (А. Маслоу). Проявляється у прагненні до всього нового (інформації, нових форм діяльності і завдань), цікавості до будь-якої інформації про себе, навчання і т.п.

6)  мотив досягнення - потяг досягти високих результатів і майстерності в діяльності, що проявляється у виборі складних завдань і потягу їх виконати.

7)  просоціальні (суспільно значущі) мотиви – мотиви, пов’язані з усвідомленням суспільної значущості діяльності, з почуттям боргу, відповідальності перед групою та суспільством, проявляються у нормативності, лояльності до групових стандартів, визнанні і захисті групових цінностей, прагненням реалізувати групові цілі.

8)  мотив аффіліації (від англ. affiliation – приєднання) – це потяг до встановленню або підтримці стосунків з іншими людьми, контактів і товариськості, спілкуванню як самоцінності. Проявляється у балакучості людини, активності у встановленні контактів з різноманітними людьми.

9)  негативна мотивація – це збудження, викликані усвідомленням можливих неприємностей, незручностей, покарань, які може викликати невиконання (або неякісне виконання) діяльності. Проявляється у тривожності, боязкості, пасивності, відмови від дій і т.п.

Завдання: Спробуйте встановити можливий мотив кожного варіанту наведеної вище ситуації.

У навчанні також виділяють певну сукупність мотивів та пропонують їх класифікації. За видами виділяють соціальні і пізнавальні мотиви, які у свою чергу поділяють на рівні (К.А. Маркова, М.І. Алексєєва):

-   широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання);

-   вузькі соціальні (або позиційні) мотиви – прагнення підвисити свій соціальний статус, зайняти певну посаду у майбутньому, отримати визнання оточуючих, отримати гідну винагороду за свою працю);

-   мотиви соціального співробітництва – орієнтація на різні способи взаємодії з оточуючими, затвердження своєї ролі і позиції у групі;

-   широкі пізнавальні мотиви – орієнтація на ерудицію, задоволення від самого процесу навчання та його результатів;

-   навчально-пізнавальні мотиви – орієнтація на способи добування знань, засвоєння конкретних навчальних предметів;

-   мотиви самоосвіти – орієнтація на здобуття додаткових знань.

До цих мотивів можна додати ще особистісні мотиви, до яких входять мотиви саморозвитку, самоствердження, ідентифікації з іншою людиною, влади, досягнення та інші.

У практиці навчання ці мотиви поєднуються у групи за спрямованістю і змістом:

1)  соціальні (соціально-ціннісні);

2)  пізнавальні;

3)  професійно-ціннісні;

4)  естетичні;

5)  комунікаційні;

6)  статусно-позиційні;

7)  традиційно-історичні;

8)  утилітарно-практичні (меркантильні).

Але мотиви – це не єдині збуджуючі фактори діяльності. Крім мотивів нами рушать також потреби, бажання, інтереси, цілі, наміри та інше. Сукупність внутрішніх факторів, що обумовлюють поведінку і діяльність людини і підтримують її на необхідному рівні, називається мотивацією.

Про наявність мотивації до якої-небудь діяльності свідчить прагнення до її здійснення. Наприклад, якщо учень постійно і систематично самостійно навчається, кажуть, що в нього спостерігається мотивація до навчання. У спортсмена, який прагне досягти високих результатів, високий рівень мотивації досягнень; бажання керівника всіх підкорити свідчить про наявність високого рівня мотивації до влади.

Більшість складових мотивації особистості не є стійкими утвореннями і постійно змінюються. Найстійкішими є мотиви, які можуть проявлятись однаково у різних ситуаціях і обставинах.

Наприклад, мотив матеріального благополуччя може однаково визначати і прагнення людини до професійного вдосконалення, і потяг до спілкування із багатими людьми.

Інтереси, смаки, бажання, наміри – можуть змінюватись під впливом різних обставин.

Учень вирішував завдання із захопленням, доки не потрапив на досить складне, і далі втратив до роботи інтерес.

Робітник отримав незрозумілі вимоги і втратив бажання до роботи.

Дівчина зустрічалася з хлопцем, доки він не відізвався погано про її матір.

На зміну мотивації впливають такі фактори, як стан здоров’я, складність завдання, тиск з боку керівника чи оточуючих, вимоги і т.д. Отже, певний мотив (або ж сукупність мотивів) однозначно не визначають мотивацію учня. Необхідно враховувати також внесок факторів конкретної ситуації та, по можливості, послабляти негативні і підсилювати позитивні фактори.

У мотивації діяльності як правило присутні декілька мотивів, які утворюють мотиваційний комплекс (ієрархію). Одні мотиви у цій системі мають провідне значення і більшу збуджувальну силу (здійснюють більший вплив на діяльність, частіше активізуються). Роль інших мотивів – нижча. Сила дії того чи іншого мотиву залежить від конкретних обставин життя, впливу інших людей, часових факторів і т.п. Тому ієрархія мотивів хоч і є відносно стійкою, час від часу змінюється. Нижчі мотиви можуть набути більшої активізуючої сили і навпаки.

Наприклад, не відчуваючи раніше потреби у психологічних знаннях, студент все ж прийшов на декілька занять з психології і раптово відкрив для себе цікавий і привабливий світ цієї науки. Надалі студент починає регулярно відвідувати заняття, читати основну і додаткову літературу по дисципліни і т.п. (пізнавальний мотив набуває більшої актуальності).

Встановлено, що у різні періоди життя суспільства переважають ті чи інші мотиви навчання. Наприклад, у 70-х роках ХХ ст. перевагу мали широкі соціальні мотиви, як то, служіння суспільству, батьківщині, участь у спільної будівлі комунізму і т.п. Сьогодні такі мотиви діють незначно, і це необхідно враховувати. Провідними мотивами навчання у сучасних умовах стають особисті мотиви: в інформації, професійному становленню, саморозвитку, самореалізації і т.п. Але переорієнтація педагогічної теорії і практики на нові мотиви трохи відстає, тому часто викладачі спрямовують свої зусилля не на справжні (дійсні, реальні) мотиви учнів, а на мотиві мнимі, ілюзорні, надумані.

Здійснюється педагогами не завжди. Для кожного віку учнів знаходять свої відмовки: молодші школярі ще не мають стійких мотивів, підлітки – слабко цікавляться навчанням незалежно від зусиль викладачів, а старші школярі і студенти вже вважаються настільки дорослими і свідомими, що цілком здатні до самоуправління своєю мотивацією. Разом з тим, людина будь-якого віку не буде навчатись успішно, якщо вона слабко розуміє заради чого вона навчається. Відірваність навчання і практичної діяльності призводить до того, що у людини з’являється справжній мотив до навчання лише після його завершення, і вона починає жаліти марно витрачений час. Допомогти у виникненні і підсиленні необхідної мотивації учнів будь-якого віку здатній і зобов’язаний викладач.

Для того, щоб підсилити мотивацію своїх підлеглих (учнів) керівнику (вчителю) необхідно працювати щонайменше у трьох напрямках:

1)  задіяти (актуалізувати) якомога більшу кількість мотивів;

2)  збільшити збуджувальну най значущих мотивів;

3)  забезпечити необхідні ситуативні фактори.

Для виявлення співвідношення різних мотивів у збудженні складних видів діяльності може бути корисною схема, запропонована Б.Додоновим. Він виділив такі групи мотивів:

1)  задоволення від самого процесу діяльності – П;

2)  прагнення до отримання результату діяльності (продукту, знань і т.п. – Р;

3)  прагнення до винагороди діяльності (оцінки, плати, підвищення у посаді, отримання диплому) – В;

4)  запобігання санкцій (покарання), які б погрожували у випадку ухилення від діяльності або її неякісного виконання (Д).

Кожен із цих мотивів вносить різний внесок у загальну мотивацію діяльності, як позитивний, так і негативний. Позначивши кількісну міру такого внеску за допомогою умовних індексів, можна отримати формулу мотивації конкретної діяльності, де вплив кожного фактору може варіюватись від –3 до +3 (–3 – фактор, що не тільки не мотивує, але й викликає помітне незадоволення; 0 – фактор, до якого людина байдужа; +3 – фактор, що значно мотивує)..

Наприклад, формула П_-2Р₀В₃Д₁, означає, що процес праці надає людині помітне незадоволення (П_-2), до результатів праці людина байдужа (Р₀), але її мотивує винагорода за працю (В₃) і дещо менше – неприємні наслідки її невиконання (Д₁).

Завдання: Запишіть формулу своєї мотивації до навчання

Таким чином, запорукою успішного управління навчанням є з’ясування викладачами (вчителями) дійсних мотивів навчання учнів і спирання на ці мотиви, врахування і підсилення наявної мотивації.