Психологічні особливості депресії в ранньому юнацтві

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕПРЕСІЇ У РАННЬОМУ ЮНАЦТВІ

Курсова робота

Студентки 35 групи

Факультету ННІ Педагогіки

Козак Ольги

Науковий керівник

Дубравська Н.М

Житомир 2011р.

Вступ

Актуальність дослідження: Депресія є мінливою комбінацією афектів і афективно-когнітивних взаємодій. Депресія – це навіть більш складний синдром, ніж тривожність: активується більше емоцій і існує більше можливостей для конфліктів в емоційній динаміці. Фундаментальні емоції, пов’язані з депресією у ранньому юнацтві, - це страждання (ключова емоція), гнів, огида, презирство, страх, провина і сором’язливість. Передбачається, що гнів, огида, презирство виявляються як відносно себе так і відносно інших. Хоч фундаментальні емоції вважаються первинними і найбільш важливими елементами депресії у юнацтві, часто присутні і інші чинники – відчуття сексуальної потреби, погіршення фізичного стану і втомлюваність. Все це може вважатися безпосереднім афектом або побічним продуктом депресії. Ці явища в той же час впливають на інші компоненти депресії, на її течію.

Проблему дитячої та юнацької депресії досліджував E. Kraepelin, який писав про можливість виникнення депресії вже в 10 років. Частоту юнацьких депресій ілюструє у своїй праці J. Kashani співавтори (1981), Корніна М. описувала депресивні ідеї підлітків.

Теорія диференційних емоцій вважає, що фізичний стан гіршає від почуття слабості і рухової сповільненості, які є результатом емоційних конфліктів. Стома визначається частково витратою енергії на властиві юнацькій депресії емоційні конфлікти. Такий чи подібний стан спостерігається досить часто в наш час, особливо в Україні, яка знаходиться на етапі становлення держави та її основних інститутів. Соціальна та економічна незахищеність людей, страх перед майбутнім – все це сприяє поширенню депресивних станів. Отже, актуальність дослідження полягає в необхідності теоретичного, психодіагностичного та колекційного вивчення депресії у віці раннього юнацтва.

Об’єкт дослідження: Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступають депресивні стани.

Предмет дослідження: Предметом є психологічні особливості депресії у ранньому юнацтві.

Мета: вивчити проблему депресивних станів у ранньому юнацькому віці.

Гіпотеза: особливості переживання депресивних станів у ранньому юнацтві проявляються у комплексі індивідуальних, особистісних та суб’єктивних якостей конкретної людини.

Завдання: проаналізувати психологічний зміст проблеми.

Методи та організація дослідження: дослідження депресивних станів за допомогою методу Зунге – методика диференційної діагностики депресивних станів, адаптований Т.Н. Балашовой та методики діагностики рівня невротизації Л.І. Вассермана.

Надійність і вірогідність: надійність і вірогідність дослідження забезпечувалися репрезентативністю вибірки (23 особи), застосуванням методів,релевантних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу.

Розділ Ι. Теоретичний аналіз проблеми депресії у ранньому юнацтві   1.1 Стандарти діагностики депресій у дітей різного віку

Із 60-х років минулого сторіччя до цього часу в літературі триває дискусія щодо необхідності розробки окремих стандартів діагностики депресій у дітей різного віку як окремої нозології періоду розвитку.
Певна частина дитячих психіатрів вважає, що навіть суттєві депресивні прояви у підлітків рідко повністю відповідають діагностичним критеріям депресивних розладів у дорослих і потребують діагностики за допомогою інших діагностичних процедур. Поширеними є уявлення про те, що діти, особливо молодшого віку, внаслідок особливостей когнітивного функціонування взагалі нездатні усвідомлювати, а отже, і переживати основні симптоми депресії (такі як специфічна зміна настрою, низька самооцінка, депресивний погляд на минуле, теперішнє та майбутнє, почуття знецінення та втрати сенсу життя).

Запропоновані діагностичні критерії для дітей та підлітків, які базуються на припущенні, що депресивні розлади в дитячому віці мають маскований вигляд і непомітні на тлі інших клінічних проявів. У дітей молодшого віку діагностичними ознаками, еквівалентними депресивним симптомам, пропонують вважати такі соматичні прояви: головний біль, біль у животі, зниження апетиту, нічний енурез, енкопрез і труднощі у навчанні. У підлітків еквівалентами депресивних ознак найчастіше вважають агресивну, асоціальну поведінку та протестні прояви.

Дитячу та підліткову депресії розглядають як неспецифічний етап формування депресивних розладів дорослої людини.

Протягом 70-80-х рр. ХХ ст. представники різних психіатричних шкіл намагалися довести подібність депресій юнацького віку депресіям у дорослих. Дослідники діагностували депресії в дітей у різні періоди розвитку за допомогою як спеціальних, розроблених для підліткової практики структурованих інтерв’ю (діагностичних критеріїв W. Weinberg, E. Poznanski та M. Kovacs, алгоритмізованих програм діагностики афективних розладів та шизофренії для дітей дошкільного та шкільного віку – SADS (The Shedule for Affeective Disorders and Shizophrenia for School)), так і загальновживаних при діагностиці депресій у дорослих критеріїв RDC, DSM-III, DSM-III-R. Була доведена принципова можливість застосування діагностичних інструментаріїв, які використовують для діагностики депресій у дорослих у дитячій психіатричній практиці. Катамнестично-анамнестичні дослідження серед дітей, проведенні M. Kovacs в 1984-1985 р., також не підтвердили наявності, пов’язаної з віком, специфічності клінічної картини депресій. Іншими словами, результати досліджень свідчили про те, що клінічні симптоми депресії, притаманні для дорослих, можуть проявлятися у дітей віком 6-9 років.

Загальновживані класифікації психічних розладів (ICD-10, DSM-IV) не містять окремих критеріїв діагностики афективних розладів у дітей та підлітків, а їхні розробники рекомендують застосовувати в дитячій психіатричній практиці загальний діагностичний алгоритм. З метою діагностики депресій у пацієнтів віком до 18 років пропонується застосовувати критерії депресії для дорослих із певними уточненнями. Відмінністю алгоритму діагностики є оцінка роздратування як відповідника істотному зниженню настрою у дорослих. Протокол діагностики депресій за DSM-IV у дітей та підлітків припускає також можливість відсутності такої ознаки, як збільшення ваги навіть при значному зниженні апетиту.

Таким чином, стандартизовані діагностичні процедури, визнані в світі, не заохочують фахівців у галузі дитячої психіатрії до поширеної діагностики депресивних розладів у дітей за рахунок соматоформних, невротичних і поведінкових розладів.

Проте залишається нез’ясованим питання: чи можливо та яким саме чином (за особливостями етіології, клінічного перебігу чи реакції на лікування) можна відрізнити та термінологічно розмежувати депресії дитячого віку від коморбідних тривожно-фобічних, поведінкових, соматоформних психічних розладів. Інша проблема – діагностика та класифікація притаманних дітям та підліткам короткотривалих депресивних розладів, тривалість яких не відповідає критеріям згаданих вище класифікацій.

Наслідком наведених невизначеностей є практика більш частої ніж у країнах Європейського Співтовариства та США діагностики дитячими психіатрами України депресивних розладів у дитячому віці.

  1.2 Причини депресії

Депресія є психічним розладом, проте, дві третини хворих так і не потрапляють у поле зору психіатра, спостерігаючись лікарями загальномедичної практики. Від 5 до 8 % хворих від загального потоку поліклінічних хворих складають випадки вираженої депресії. Вже 40 років депресія з успіхом лікується психофармакологічними препаратами, але тільки кожен третій випадок розпізнається лікарями і лише кожному четвертому хворому призначається адекватне лікування. По даним ВОЗ, біля однієї третини дорослого населення розвинених країн приймають психофармакологічні препарати. А спеціальні дослідження показали, що в них мають потребу не менше третини хворих районних поліклінік.

У СНД ситуація не тільки схожа, але і ще серйозніша, адже рівень нашої психологічної культури в буквальному розумінні цього слова близький до кам'яного століття! Кожен боїться, що його порахують “психом”, кожен намагається пояснити свої психічні розлади якимись зовнішніми обставинами, “об'єктивними причинами” і т.д., і т.п. Але ж об'єктивні труднощі - це просто сигнал про те, що пора вирішувати виниклі проблеми, а тривога і депресія не мають до цього зовсім ніякого відношення! Навіщо ми турбуємося і засмучуємося, навіщо не спимо і проливаємо океани зліз? Пора вже усвідомити простій факт: проблема і психологічна реакція на проблему - це, все-таки, різні речі, і сльозами горю не допоможеш. Втім, приведене твердження актуальне тільки для тих ситуацій, коли мова йде про реальну проблему, що вже говорити про ті випадки, коли психічний розлад виникає на тлі повного благополуччя!

Крім того, необхідно пам'ятати ще і про те, що не тільки психічний розлад може представлятися соматичним захворюванням (це питання вирішується тільки збільшенням якості диференціальної діагностики), але і соматичне захворювання, будучи стресором (психологічним і органічним), здатне приводити до виникнення психічних розладів. У дослідженнях показано, що відсутність психологічної допомоги пацієнтові з соматичним захворюванням призводить до значного (у два і більше разів!) збільшення терміну реабілітаційного періоду, а наявність такої допомоги, навпаки, в два рази цей термін скорочує. Крім того, адекватна робота з психічною сферою соматичного хворого дозволяє понизити ризик рецидиву або загострення його хронічного захворювання, а також істотно впливає на зменшення тяжкості перебігу хвороби, зокрема, наприклад, інтенсивності больового синдрому.

Вже зараз проблема депресії виявляється незвичайно значущою, про що побічно свідчить постійне зростання числа самогубств - як в Росії, так і за кордоном (у хорошому настрої життя самогубством, як правило, не кінчають). Смертність від суїцидів стабільно входить в першу десятку причин смертності, а Росія протягом останніх десяти років стабільно утримує по цьому показнику лідируючі позиції серед інших країн світу. ВОЗ вважає, що “епідемічний поріг” суїцидів - 9 чоловік на 100 000 населення, але в наший країні ця цифра коливається в межах четвертого десятка! Адже і це тільки офіційно зареєстровані суїциди... При цьому аналіз суїцидологічних тенденцій дозволяє зробити вивід, що найбільш схильні до суїцидальної поведінки люди у віці від 21 року до 60 років, причому пік доводиться на вік від 41 до 50 років, тобто від психологічних криз страждає найбільш працездатне населення країни.

Будь-яка депресія, незалежно від етіології і патогенезу, у відсутність адекватного лікування може завершитися суїцидом. Близько двох третин депресивних хворих має виражені суїцидальні наміри, а від 10 до 15 % фактично закінчують життя самогубством. При цьому депресія і сама-то по собі діагностується непросто, але необхідно пам'ятати, що латентна, маскована або ларвірована депресія перевищує число явних в 10 - 20 разів! Причому, маски депресії, як правило, соматичні (про що ми говоритимемо дуже детально далі), тобто пацієнт з маскованою депресією звертається за допомогою до лікаря загальної практики. Оскільки ж адекватне лікування в цій групі депресивних хворих починається значно пізніше звичайного, ризик суїциду зростає тут багато разів.

Існує точка зору, згідно якої депресії слід розглядати як безперервний ряд від важких форм до незначних за силою емоційних проявів, близьких до звичайних характерологічних реакцій. Проте положення сучасної класифікації психічних хвороб мають на увазі такий підхід до діагностики афектних розладів, при якому патологічні ознаки емоцій повинні якісно відрізнятися від норми. Цей підхід правомірний, він дозволяє уникати спотворень в клінічній оцінці розладів настрою. Але слід враховувати, що порушення легкого ступеня, перехідні, за словами Е.Крепеліна, "без різкої межі в область особових змін", важко виявити під час аналізу суб'єктивних скарг і спостережень за поведінкою хворого. Це вимагає особливої ретельності, як в оцінці справжнього стану, так і під час аналізу динаміки емоційно-особових розладів.

Депресивні прояви охоплюють широке коло феноменів. Під емоційним компонентом депресії розуміється сумний настрій, втрата інтересів, відчуття безвихіддя, думки про власну вину. У розумовій сфері депресія характеризується уповільненням асоціативного процесу, ускладненням концентрації уваги, відчуттям безпорадності і нездатністю до роботи. Тілесні симптоми включають розлади сну, апетиту, зниження статевого потягу, головні болі, болі в животі, розлади травлення.

Якісною відмінністю депресивних порушень настрою від характерологічних реакцій, властивих здоровій людині, є наявність так званого "ядра депресії" (К. Ясперс), яке утворюють безпідставна глибока печаль, "затримка" всіх психічних процесів, безрадісність, відсутність спонуки до дії, трудності в ухваленні рішень; хворі відчувають байдужість і безнадійність, зі всього спектру подразників, що оточують їх, вони вишукують несприятливі, нещасливі події; сучасність здається їм похмурою, майбутнє - позбавленим перспективи. Депресивний настрій може бути представлений декількома варіантами. Їх групування ґрунтується на загальноприйнятій точці зору про універсальну структуру психічного компоненту депресії, який включає декілька відомих типів .

Зміст емоційного компоненту тужливо-меланхолійної депресії представлений безвихіддю, пригніченістю, смутком, відчуттям власної непотрібності, похмурим поглядом на майбутнє, думками про небажання жити. Характерні такі вітальні ознаки, як добові коливання настрою, порушення сну, відчуття тяжкості і стиснення в грудях, зниження ваги, втрата апетиту. Суїцидальні вчинки як прояв важкого ступеня меланхолійної депресії здійснюються в стані безвихідності, обтяжливого відчуття життєвого крах.

Для астено-адинамічної депресії характерні скарги на втому, байдужість, відмову від спілкування, бажання "лягти і ні про що не думати". Реакція особи на хворобу назад пропорційна глибині депресії. При її незначній вираженості виникають переживання власного безсилля, неспроможності, що ведуть до уникнення труднощів і напруженої роботи. При важкій астено-адинамічній депресії на перший план виступає фізична слабкість: хворі цілими днями лежать в ліжку, їм буває важко встати навіть для прийому їжі і відправлення фізіологічних потреб. Вони випробовують неймовірну тяжкість в тілі, "безсилля".

Депресивні розлади тривожно-фобічного типу включають страхи і власне тривогу. Різні страхи (фобії) стосуються боязні за власне життя і життя близьких людей; відомі іпохондричні страхи - боязнь померти від якої-небудь хвороби, "зупинки серця", "цирозу печінки" і т.д.

Власне тривожні прояви є глибшими і більш протягнутими в часі, чим страхи. Вони часто бувають безпредметними (гнітюче, обтяжливе побоювання біди, що насувається), але можуть мати і конкретне ситуативне забарвлення, пов'язане з подіями, що містять загрозу стабільності існування, життю і здоров'ю. При глибоких тревожно-фобічеських проявах афектні переживання можуть безпосередньо визначати поведінку хворих, яка починає цілком підкорятися мотивам "захисту від загрози", "позбавлення від об'єкту небезпеки".

Ядро дисфорічної депресії складає тужливий настрій, що супроводжується дратівливістю, злісністю, гнівливою, агресивністю. Свій стан хворі описують як пригніченість ("немає натхнення", "нічого не хочеться робити", "опускаються руки") у поєднанні з нестриманістю, вибуховістю по щонайменшому приводу. Діапазон проявів дисфорічних розладів включає як помірно виражені стани з підвищеною дратівливістю, спробами "зірвати зло" на тих, що оточують, так і важкі розлади з імпульсними вчинками, руйнівними діями, порушенням орієнтування.

Іноді дратівливість, руйнівні тенденції, властиві дісфорічному стану, можуть бути наслідком депресивного настрою, який хворим важко описати, вони говорять про "внутрішній неспокій", що виникає у них, "розпирання в грудях".

Окремим типом депресивних розладів є так звана маскована депресія. Цим терміном, запропонованим в 1973 р. Кільхольц, позначаються стани, в яких власне депресивний афект відсунутий на задній план, а ведучими в клінічній картині є скарги сомато-вегетативного характеру (різні болі, запаморочення, пітливість, відчуття жару, коливання артеріального тиску і т. д.) або відхилення в поведінці. Разом з тим при ретельному аналізі таких станів розладу настрою в зредукованій формі все ж таки вдається виявити. Окрім цього, виявляється біологічна основа даної патології у вигляді добових коливань сомато-вегетативних і поведінкових "масок".

Розлади настрою маніакального типу характеризуються наявністю афектної тріади із знаком підвищення складових її компонентів: піднесеного настрою, прискореного темпу психічної діяльності і збільшення рухової активності. Походження цих розладів розглядається як ендогенне, тобто пов'язане з внутрішніми змінами гомеостазу організму, про що свідчать вітальні ознаки, що виявляються при маніях: періодичність виникнення, посилення гіперактивності вечірньої пори, специфічні відчуття "розпирання енергії", короткий сон. При помірно вираженому розладі даного типу - гіпоманії мають місце піднесений настрій, підвищена товариськість, жадання діяльності. Виникають всілякі авантюрні ідеї, якими хворі здатні "заражати" що оточують.

Однією з ознак гіпоманії є розгальмованість потягів, що зумовлює виникнення психопатоподібної поведінки (алкоголізація, сексуальна розгальмованість, бродяження). Звертає на себе увагу прискорена мова, фамільярність, метушливість, збуджений стан, легковагість думок таких хворих.

У важчих випадках - при маніях - наголошуються незавершеність фраз і швидка зміна тем бесіди. Підйом настрою супроводжується "скачкою ідей" і руховим збудженням. Вчинки здійснюються без урахування реальної ситуації і загальноприйнятих правил, виникає утруднення в цілеспрямованій діяльності, порушуються соціальні контакти, різко знижується здібність до навчання і роботи.

Вельми часто розлади настрою маніакального типу містять компоненти агресивності, гнівливості, супроводжуються спалахами люті, незадоволеності, озлобленості. У цих випадках мова йде про гнівливу манію. Вираженим проявом маніакального афекту є екстатична манія, що характеризується особливою підведенням настрою, незвичайним відчуттям радості, щастя; часто при цьому виникає відчуття містичного проникнення "в суть буття".

Питання про походження розладів настрою пов'язане з підходом до діагностики різних психічних хвороб, провідною ознакою яких є емоційна патологія. З великої кількості класифікацій депресивних станів, побудованих на різних підходах до механізму їх виникнення для практичного застосування до теперішнього часу найбільш переважною є класифікація Кильхольц (1971).

Визначальне значення в ній мають перебіг хвороби, наявність значущих конфліктних ситуацій, історія життя, соматичний стан (включаючи вегетативні ознаки), сімейний і професійний статус. Ця класифікація в стислому вигляді виглядає таким чином:

Психогенна депресія. До неї відносяться реактивний і невротичний типи.

Реактивна депресія. Вона розглядається як відповідь на зовнішні пошкодження психічної рівноваги з симптомами страху, печалі, різкої слабкості. Серед психотравмуючих ситуацій можна назвати втрату (наприклад, розлуку, смерть близької людини), вимушену міграцію, конфлікти в сім'ї, школі, на роботі. Вони безпосередньо відбиваються в змісті депресивних думок. Спостерігається також пряма залежність між силою "психічного удару", величиною переживань і часом їх прояву: у міру віддалення від ситуації, що викликала депресію, тяжкість депресивних симптомів зменшуватиметься і з часом повинне наступити одужання.

Необхідною передумовою для виникнення реактивної депресії є відповідність ситуативних моментів структурі і особливостям особи хворого, у якого розвивається така депресія. Іншими словами, ситуація підходить особі, як ключ замку. В період виражених симптомів реактивної депресії нерідко виникають суїцидальні спроби.

Невротична депресія. Цей вид депресії відрізняється від реактивної тим, що психотравмуюча ситуація не є короткочасним і сильним "психічним ударом", а є тривало існуючим міжособовим конфліктом. Даний конфлікт викликає перенапруження захисних нервово-психічних механізмів, зачіпає глибинні особові структури, пов'язані з процесом формування характеру і всієї історії життя людини. У таких пацієнтів наголошуються зниження спонук, розлад сну, утруднення в роботі і навчанні. Важких типових ознак депресії не виявляється, характерне поєднання постійного депресивного фону настрою і страху. Вельми частими є скарги соматичного і вегетативного характеру (біль в животі, серці, головні болі, запаморочення, серцебиття і т.д.)

Новий перегляд класифікації психічних захворювань (МКБ-10) відображає загальну тенденцію, що полягає у відході від жорстких нозологічних позицій "крепеліновського" етапу розвитку психіатрії. Приведена вище систематика депресивних розладів, заснована на відмінності їх походження, важлива для розуміння механізмів розвитку цього виду психічних порушень. Разом з тим таке етіологічне розмежування депресій не завжди можливо. Ця обставина утрудняє діагностику, виконання завдань психіатричної експертизи, а також ускладнює уніфікацію результатів наукових досліджень.

Вказані проблеми знаходяться в центрі уваги психіатрів протягом останніх десятиліть, вони відзначають "інфляцію" терміну "депресія", що визначає лише "розпливчаті уявлення". Спроби побудови нозологічних концепцій стосовно афектних розладів ще більш підсилюють цю невизначеність. Так, на думку Р. Холе, якщо хтось хоче пізнати депресію, він повинен уміти на основі комбінованої інформації, що включає психічні, психомоторні і сомато-вегетативні симптоми, описати ознаки депресивного синдрому. Таким чином, підкреслюється, що адекватно описати депресію можливо, лише розглядаючи її як самодостатня ознака, а не як показник тієї або іншої психічної хвороби.