Емоції і почуття

3.  Емоції і почуття

Емоції і почуття – це психічні форми переживання людини. Вони виявляють ставлення особистості до світу, власне до себе і виконують сигнальну, оцінкову та регулятивну функції.

Емоція – це безпосереднє, тимчасове переживання якогось постійного почуття (наприклад почуття насолоди на талановито поставленому спектаклі). Це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Почуття – це специфічні людські узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції – радість, любов, гордість або сум, гнів.

Почуття пов’язані не тільки з потребами, а й із знаннями людини і визначають спрямованість особистості.

4.  Вольові якості особистості

Воля – це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.

Сукупність позитивних якостей волі зумовлює її силу волі.

Самовладання, мужність, дисциплінованість, рішучість, витривалість, наполегливість – характеризують силу волі.

Наполегливість слід відрізняти від упертості – це необдуманий, нічим не виправданий прояв волі, який полягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини.

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Своєрідним проявом безвілля є конфортність – людина піддається тиску, впливу інших, не обстоює своєї позиції.

4.Увага та її характеристика

Проблема психологіі здібностей завжди перебувала в центрі уваги вітчизняних і зарубіжних психологів. Це одна із найважливіших і найактуальніших проблем виховання. Вона хвилює батьків, вчителів і, звичайно, самих учнів.

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, які є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного виду діяльності. Здібності не зводяться до наявності у індивіда знань, умінь, навичок. Вони проявляються в швидкості, глибині і міцності оволодівання засобами і прийомами діяльності. У вивченні здібностей виділяють три основні проблеми: походження і природа здібностей, типи і діагностика окремих видів здібностей, закономірності і формування здібностей. Значний внесок у вивчення здібностей вніс Б. М. Теплов.

Здібності тісно пов'язані з загальною спрямованістю особистості В. Е. Чудновський зазначає, що співвідношення спрямованості особистості і рівня здібностей неоднозначне: високий рівень здібностей суттєво впливає на стиль поведінки і формування особистості. Ще більшого значення набуває той факт, що розвиток здібностей суттєво визначається умовами виховання, особливостями сформованості особистості, її спрямованістю, яка або сприяє розкриттю здібностей або, навпаки, призводить до того, що здібності не реалізуються. В основі однакових досягнень при виконанні якоїсь діяльності можуть лежати різні здібності, водночас одна і та ж здібність може бути умовою успіху різних видів діяльності. Це забезпечує можливості широкої компенсації здібностей. Одним із важливих моментів у процесі навчання і виховання є питання про сензитивні періоди, найбільш сприятливі для становлення тих чи інших здібностей.

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки. з якими дитина з'являється на світ. Разом з тим біологічно успадковані властивості людини не визначають й здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей (С.Л. Рубінштейн).

Рівень розвитку здібностей залежить: 1) від якостей знань і умінь, від міри їх об'єднання в єдине ціле; 2) від природних задатків людини, якості природних нервових механізмів елементарної психічної діяльності; 3) від більшої чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, які беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів (Б.І. Додонов).

Задатки - спадкові властивості периферичного і центрального нерві чого апарату - є суттєвими передумовами здібностей людини, але вони їх лише обумовлюють. Від задатків до здібностей - в цьому і проявляється шлях розвитку особистості. Розвиваючись від задатків, здібності є функцією розвитку індивіда, в які задатки входять як передумови, як вихідний момент. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямках; перетворюючись у різні здібності. Будучи передумовою успішного ходу діяльності людини, її здібності тією чи іншою мірою є продуктом діяльності. В цьому і проявляється кругова залежність здібностей людини і її діяльності.

Задатки бувають різних видів. Одні з них не визначають ні змісту здібностей, ні рівня можливих досягнень; їх значення обмежується тим, що вони лише надають своєрідності процесу розвитку здібностей, полегшують або утруднюють їхній розвиток. До цієї категорії задатків можна віднести, наприклад, типологічні властивості нервової системи. Інші задатки впливають на їх змістовний бік.

Тільки за умови хороших задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко навіть у несприятливих життєвих обставинах. Однак навіть хороші задатки самі по собі автоматично не забезпечують високих досягнень. З іншого боку, і при відсутності хороших задатків (але не при їхній повній відсутності) людина може за певних умов досягнути значних успіхів у відповідній діяльності. Труднощі багатьох невстигаючих учнів не є наслідком їхньої розумової або фізичної неповноцінності, а швидше результат їхніх уявлень про себе як про нездібних до серйозного навчання. "Ніщо так не сприяє успіху, як впевненість у ньому, і ніщо не передбачає невдачу, як свідоме її чекання" (В, Берне).

Нахили і здібності нерідко збігаються, що можна пояснити індивідуальними проявами активності і саморегуляції особистості, які є основними психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. В одних випадках активність виступає як "надмір енергії", дає змогу безпосередньо, без особливих зусиль, витримувати значне нервово-психічне навантаження. Активність іншого напрямку - плануючого характеру - спирається на довільність: вона проявляється вибірково і найбільш ефективна в тих видах діяльності, які не потребують швидких реакцій, протікають у спокійних умовах.

Активність дошкільників проявляється безпосередньо в діях, у прагненні говорити. Дитячі бажання сприяють загальному психічному розвитку, а в деяких дітей вони стають початком або показником їхніх майбутніх індивідуальних особливостей.

Молодший шкільний вік приносить з собою якісно новий рівень свідомої і внутрішньо регульованої поведінки. Це означає формування таких рис активності і її саморегуляції, які необхідні для подальшого формування нахилів.

Фактор часу, завдання оволодівання часом безпосередньо пов'язано з проблемою здібностей. Насамперед це швидкість виконання певної діяльності. У міру формування вмінь і навичок дії здійснюються дедалі чіткіше, якісніше і швидше. В швидкості набуття таких навичок і проявляються здібності. Природна повільність і рухливість можуть дати початок формуванню різних індивідуальних стилів діяльності в межах яких і розвиваються здібності.

Другий аспект оволодівання часом: оволодівання часом певного етапу життя; а на більш високому рівні - оволодівання часовою перспективою, Оволодівання часом - це насамперед уміння створити перспективу свого майбутнього, планувати його, бачити себе в майбутньому, працювати над реалізацією цих уявлень, прагнути до самовдосконалення, В дослідженнях останніх років підкреслюється, що наявність чіткої і усвідомленої життєвої перспективи дає людині стимули до творчості.

Отже, здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення конкретної діяльності, проявляються у відмінностях у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями, навиками.

Здібності характеризуються як індивідуально-психологічні особливості, тобто такі якості, якими відрізняються люди між собою. Ось чому, коли говоримо про здібності, необхідно охарактеризувати ці відмінності. Вони можуть бути якісними і кількісними.

Кількісна характеристика здібностей. Кількісні виміри здібностей характеризують міру вираженості. Найбільш поширеною формою оцінки міри вираженості здібностей є тести. Тільки в останні два десятиліття вітчизняні психологи зайнялися систематичною розробкою оригінальних тестів, а також адаптацією зарубіжних. Здібності вивчалися такими зарубіжними психологами, як Кеттел, Спірмен, Біне, Айзенк, Равен, Векслер, Терстоун та ін. При дослідженні здібностей використовують систему тестів, які поступово ускладнюються, що одерж.ало назву батереї тестів (тести досягнень, тести інтелекту, тести креативності).

Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером їх діяльності, в яких вони виявляються. Розрізняють загальні і спеціальні здібності.

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати і організовувати їх виконання, використовувати наявні в досвіді людини засоби для їх виконання, розкривати зв'язки і відношення тих речей, яких стосується діяльність, оволодіти новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності; що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній та ін.). Використовуючи це розрізнення загальних і спеціальних здібностей, треба його правильно розуміти. По суті, тут йдеться про загальні і спеціальні сторони в здібностях людини, які існують у взаємозв'язку.

Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх сторони. Високі спеціальні здібності в своїй основі мають достатній рівень розвитку загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні, артистичні, технічні та інші здібності завжди спитаються на високий рівень загальних розумових здібностей. Разом з тим при одному й тому ж приблизно рівні розвитку загальних здібностей люди різняться часто своїми спеціальними здібностями. Учні, що мають загальні високі здібності до навчання, часто виявляють їх однаковою мірою у навчанні з усіх шкільних предметів. Водночас бувають випадки, коди одні з них виявляються особливо здібними до малювання, другі - до музики, треті - до технічного конструювання.

Серед значних людей е немало діячів, які відзначалися різностороннім розвитком їхніх загальних і спеціальних здібностей (Гоголь, Шопен, Шевченко, Бородін і ін.).

Кожна здібність має свою структуру, в ній розрізняють головні провідні допоміжні властивості. Так, наприклад, провідними властивостями в літературних здібностях є особливості творчої уяви і мислення; яскраві наочні образи пам'яті: розвиток естетичних почуттів; чуття мови; в математичних - вміння узагальнювати; гнучкість процесів мислення; легкий перехід від прямого до зворотного ходу думки; у педагогічних - педагогічний такт, спостережливість; любов до дітей; потреба в передаванні знань; у художніх- особливості творчої уяви і мислення; властивості зорової пам'яті, що сприяють створенню і збереженню яскравих образів; розвиток естетичних почуттів, що проявляються в емоційному ставленні до сприйнятого; вольові якості особистості, ідо забезпечують перетворення задуму в дійсність.

Специфічні і шляхи розвитку спеціальних здібностей. Так, наприклад, раніше від інших проявляються здібності в музиці, математиці. Виділяють такі рівні здібностей: репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю); творчий (забезпечує створення нового, оригінального). Слід, однак, враховувати, що всяка репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а творча діяльність включає і репродуктивну, без якої вона неможлива.

Приналежність особистості до одного із трьох людських типів: "художнього", "мислительного" і "проміжного" (за термінологією І.П. Павлова) визначає значною мірою їхні особливості здібностей.

Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевага другої сигнальної системи - мислительний тип, однакова їх наявність - середній тип людей. '-:• відмінності в сучасній науці пов'язуються з функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип) півкуль головного мозку -

Для художнього типу властива яскравість образів, для мислительного типу - перевага абстракцій, логічних конструкцій. У однієї і тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них більш значуща , ніж інші. З іншого боку , у різних людей спостерігаються одні і ті ж здібності, але розрізняються між собою за рівнем розвитку.

Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найбільш поширеним є визначення Штерна. Він формулює його так:

'"Обдарованість - це загальна здібність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги: це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Аналогічне визначення дають Клапаред, Герстон та інші автори. Воно знайшло своїх критиків: Спірмен, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і проти теологічності штернівського визначення. Але визначення, дане Штерном, є показовим для сучасного трактування проблеми обдарованості.

Обдарованість - це ніби дар, який людина одержує, щось природне; спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи, умов в її єдності, функцією особистості. Вона залежить від усієї історії особистості і тому проявляється на різних етапах її розвитку. Обдарованість означає внутрішні можливості розвитку особистості, які співвідносяться з умовами її розвитку. Природні задатки організму самі по собі не визначають однозначно обдарованості людини. Вони входять дише невід'ємним компонентом в ту систему умов, які визначають розвиток особистості, визначають і її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Вона обумовлена всією її історією і проявляється на різних етапах її розвитку. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести основне положення, що визначає психологічну концепцію; внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього, Обдарованість визначається лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні дані і можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їх співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Тому для динаміки "обдарованості", або розумового розвитку, особливо суттєвого значення набуває співвіднесення рівня вимог, поставлених діяльністю, в яку включена людина, зокрема, рівня вимог, які ставить для учня програма класу. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, але не дуже важкими.

С.Л. Рубінштейн виділяє спеціальну обдарованість, яка включає в себе співвіднесення внутрішніх психічних умов з вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення обдарованості з конкретною діяльністю є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються через ставлення до окремих спеціальних діяльностей. У середині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.

У літературі, присвяченій проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальну обдарованість є найбільш дискусійним.

Спірмен (Spearman), захищаючи положення про існування загальної обдарованості, при цьому в своїй теорії "двох факторів" розглядає її як "загальну обдарованість" (general ability), або як "загальний фактор" (general factor), поряд із спеціальними здібностями. Існування загальної обдарованості визнає також Штерн, Мейман, П'єрон та ін. Найбільш рішучим опонентом її є Циген, Торндайк, тобто представники асоціативного погляду. Загальної здібності інтелекту, або обдарованості, не існує, як стверджує Циген. Під назвою обдарованість доцільно розуміти ряд певних інтелектуальних задатків, пам'ять з її численними підвидами, утворення понять і так зване "комбінування". Обдарованість, таким чином, розкладається на особливості ряду функцій. Існують не тільки спеціальні здібності, але й загальна обдарованість у спеціальних здібностях (С.Л. Рубінштейн). При визначенні обдарованості досягнутий рівень чи результат розвитку повинен братися відповідно до умов розвитку.

Для визначення обдарованості Штерн увів поняття IQ - інтелектуального коефіцієнту. Він визначається співвідношенням розумового віку до паспортного. Це спроба визначити не просто рівень, а й темп розвитку. Однак, посуті, найвищий коефіцієнт встановлює лише рівень розвитку досягнутий на конкретному етапі розвитку. Разом з тим практичне значення визначення обдарованості полягає в тому, щоб мати змогу прогнозувати подальший розвиток, притому у співвіднесенні з умовами розвитку.

Б.Г. Ананьєв розглядаю чи проблему здібностей і обдарованості зазначає, що проблема об'єднує два основних розділи психологічної науки - розділ про психічні процеси і розділ психічних властивостей особистості.

У психологічному вченні про особистість здібності і обдарованість і вступають як важливі складові частки загальної структури особистості, пов'язані з характером і темпераментом, спрямованістю індивідуально-психічного розвитку особистості в процесі її виховання і суспільно-практичної діяльності. Такий підхід виражається в дослідженнях індивідуально-психічних відмінностей і особливостей, природною основою яких є тип нервової системи і спеціальні типи вищої нервової діяльності людини. Спеціальні здібності визначаються тими об'єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва і т.ін. Кожна спеціальна здібність являє собою синтез певних властивостей особистості, що складають її готовність до активної і продуктивної діяльності. Здібності не тільки проявляються, але й формуються в діяльності. Спеціальні здібності є продуктом розвитку спеціальних вадів діяльності, які мають провідне значення в загальному розвитку особистості. продуктом загального розвитку є обдарованість, яку С.Л. Рубінштейн називає "загальною здібністю ". Таким чином, за питанням про співвідношення обдарованості і спеціальних здібностей стоїть ще більш фундаментальна проблема - проблема співвіднесення загального і спеціального розвитку, що особливо важливо для дитячої педагогічної психології. В генетичному плані співвіднесення між загальним і спеціальним розвитком, а відповідно - між обдарованістю і спеціальними здібностями, з віком змінюються. Але як би не оцінювався цей взаємозв'язок, кожне з цих психологічних понять є правомірним, а також виявляється їх відносний характер, оскільки спеціальні здібності пов'язані як генетично, так і структурно з обдарованістю, а обдарованість конкретно проявляється в спеціальних здібностях і розвивається в них (Б.Г. Ананьев).

Б.М. Теплов розглядає поняття обдарованості як якісно своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Розуміння обдарованості суттєво залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під успішним виконанням кожної конкретної діяльності. Вчений зазначає, що згідно з традицією, поняття обдарованості розглядається головним чином як поняття кількісне, якісний підхід до обдарованості обмежується тим, що з'ясовується про яку обдарованість йдеться: про так звану загальну обдарованість чи спеціальну. Щодо кожного із видів спеціальної обдарованості питання ставиться, наскільки велика ця обдарованість у тієї чи іншої людини; який її рівень. Теоретичним виявом такого кількісного підходу до проблеми обдарованості є теорія Спірмена, згідно з якою "розумова обдарованість" визначається кількістю "розумової енергії".

Б .М. Теплов розглядає проблему обдарованості насамперед як якісну, а не кількісну- Важливо, що різні люди мають різну обдарованість і різні здібності, які відрізняються не в кількісному, а в якісному відношенні. Якісні відмінності обдарованості виражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній галузі, а в іншій - в другій. Якісні відмінності обдарованості виражаються в рівні сформованості обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей - важливе завдання психології. Дослідження обдарованості не в ранжуванні людей за висотою їх обдарованості, а у встановленні способів наукового аналізу якісних особливостей обдарованості і здібностей. Основне питання не в тому, наскільки обдарована чи здібна конкретна людина, а в тому, яка обдарованість, які здібності цієї людини.

Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності А.В. Петровський зазначає, що талант - це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно і оригінальне виконати якусь складну трудову діяльність.

Талант (від грец. talanton - спочатку вага, міра, потім в переносному значенні - рівень здібностей) - високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних. Сукупність здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який відрізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці можуть проявитися перші ознаки таланту в галузі музики, малювання та інших видів, нерідко рано проявляється талант до діяльності в галузі математики, лінгвістики, техніки. Разом з тим талант може проявитись і в більш пізні роки. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини. Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення має працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в заняттях певним видом діяльності, яка часом проявляється у пристрасті до обраної справи.

Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості.

Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини які мають відрізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу Талант людини спрямований потребою в творчості.

Геніальність - вищий рівень творчих проявів особистості, виражається в творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній образно кажучи, створює нову епоху в своїй галузі знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спад-шиною минулого і разом з тим рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

Висновок

Кожна здібність людини є складною її властивістю. Являючи собою внутрішню можливість людини впоратися з тими вимогами, що Їх ставить певна діяльність. Вона спирається на ряд інших властивостей. До них треба насамперед віднести її життєвий досвід, надбані нею знання, вміння і навички. Здібна та людина, яка може розв'язати і розв'язує завдання, а може та людина, яка вміє, володіє засобами, необхідними для їхнього розв'язання, технікою роботи в тій чи іншій галузі. Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння і навички, на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що лежать в їх основі. Вони розвиваються в процесі формування цих зв'язків, набування людиною знань, умінь і навичок.

Г.С. Костюк зазначає, що здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні у неї знання і набуває нових знань, умінь і навичок, необхідних для розв'язання тих завдань, що їх ставить перед нею життя. Вони є необхідною умовою успішного їх набування. Між здібностями людини і життєвим досвідом існує складний взаємозв'язок. Здібності залежать від досвіду. Відсутність потрібних знань і умінь затримує розвиток і вияв здібностей.

Кожна здібність являє собою синтетичну властивість людини, яка включає цілий ряд часткових властивостей у певному їх поєднанні.

До цих властивостей відноситься уважність людини, її здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, на об'єкті своєї діяльності. Невід'ємними складовими рисами здібностей людини є такі властивості, як чутливість, сприйнятливість до зовнішніх вражень, спостережливість. Всяка здібність включає, певні якості пам'яті людини. Особливо важливе значення при цьому мають такі її риси, як швидкість запам'ятовування, його міцність, повнота, готовність, точність відтворення. Звичайно, при високих здібностях людей спостерігається у них і добра пам'ять. Відомі випадки незвичайої пам'яті на зорові враження у видатних художників (Левітан, та ін.). У багатьох видатних композиторів була феноменальна пам'ять на музичні враження: почувши один раз складний музичний твір, вони могли його занести на ноти, пригадати через тривалий час після сприймання і точно відтворити на роялі (Моцірт, Балакирєв, Рахманінов та ін.).

Особливо важливу роль в їх структурі відіграє здатність людини мислити, розкривати безпосередньо не дані зв'язки предметів і явищ об'єктивної дійсності; доходити глибокого розуміння їхньої суті/їхніх законів. Дуже важливе значення мають при цьому такі якості мислення, як широта, глибина, ясність думки, послідовність самостійність, критичність, вільність від шаблонних способів розв'язування завдань, здатність змінювати ці способи відповідно до конкретної ситуації, швидко зосереджувати сили свого розуму на нових завданнях і активно, енергійно працювати над їхнім розв'язанням. Якості мислення і зв'язаної з ним мови відіграють важливу роль у структурі здібностей те тільки до наукової, до технічної, виробничої, винахідницької, художньо-літературної, мистецької та іншої діяльності.

Здібності людини включають не тільки різноманітні її пізнавальні, а й емоційні властивості. Так, наприклад, для музичних здібностей людини характерною є її емоційна реакція на музичні враження, здатність емоційно відгукуватися на музику, переживати її (Б. М.Теплов). Емоційна вразливість характерною рисою й інших мистецьких здібностей. Емоційні компоненти мають місце і в структурі здібностей до наукової і всякої іншої творчої діяльності. яка ніколи не може відбуватися і не відбувається без емоцій.

Успішне виконання людиною тих завдань, над, якими вона працює, вимагає також умінь переборювати труднощі, з якими вона зустрічається при цьому. Звідси зв'язок здібностей людини з її вольовими якостями, а саме: її ініціативністю, рішучістю, наполегливістю, вмінням володіти собою тощо.

Список використаної літератури:

1.  Ануфрієва Н. М., Зелинська Т. Н., Зелинський Н. Е. Соціальна психологія. Курс лекцій. - К.: МАУП, 2008.

2.  Балабанова Л. М. Категория нормы в психологии студенческого возраста. - Харків: Консум, 2003.

3.  Виготский Л. С. Психология. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2006.

4.  Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. - К.: Оріяни, 2005.

5.  Куликов В. И. Индивидный тест «Словесный портрет». - Владивосток, 2008.

6.  Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу. - М.: Высшая шк., 1996.

7.  Лебон Густав. Психология народов и масс. -С.-П.: Изд-во Макет, 1995.

8.  Левитов Н. Д. Психология характера. - 3-є изд. - М.: Просвещение, 2001.

9.  М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид., допов. – К.: Вища шк., 2001. – 487 с.

10.  Ольшанський Д. В. Психологія мас. - К.:, 2001. Основи психології: Підручник /Під редакцією О. В. Киричука, В. А. Роменця). К.: Либідь 20055

11.  Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. - 2-е изд., пераб. и доп. - М.: Педагогика-Пресс, 1996.

12.  Психологический словарь. / Под. ред. А. В. Петровского - М.: Просвещение, 1999.

13.  Рубинштпейн С. Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер, 1999.

14.  Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. — М.: Педагогика, 1976. — 480

15.  Савчин М. В. Психологія відповідальної поведінки. — К.: Віта, 1996. — 130

16.  Свенцицкий А. Л. Социальная психология управления. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. — 176 с.

17.   Селье Г. Стресс без дистресса / Пер. с англ. — Рига: Виеда, 1992. — 109 с.

18.   Швалб Ю. М., Данчева О. В. Практична психологія в економіці та бізнесі. — К.: Лібра, 1998. — 270 с.

19.   Шепель В. М. Настольная книга бизнесмена и менеджера (Управленческая гуманиторология). — М.: Финансы и статистика, 1992. — 240 с.

20.   Шкурко Я. І. Вплив комунікативних особливостей жінки-керівника закладу освіти на ефективність її управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. психол. наук. — К., 2000. — 19 с

21.  Шостром Э. Анти-Карнеги или человек-манипулятор: Пер. с англ. — М., 1994. — 128 с.

22.   Шуванов В. И. Социальная психология менеджмента. — М.: ЗАО “Бизнес школа” “Интел-Синтез”, 1997. — 258 с.

23.  Щёкин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. — К.: Украина, 1993. - 239 с.

24.   Щёкин Г. В. Теория социального управления: Монография. — К.: МАУП, 1996. — 408 с.