Навигация
Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України
52357
знаков
0
таблиц
0
изображений
1. Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України
Продуктивні сили – фактори, які забезпечують перетворення природи відповідно до потреб людини, створюють матеріальні та духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.
Продуктивні сили – найважливіший елемент економічної системи, її матеріально-речовий носій. Разом із техніко-економічними відносинами (спеціалізація кооперування виробництва, його концентрація та ін.) вони формують технологічний спосіб виробництва [1 ст.116].
Продуктивні сили внутрішньо поєднують у собі дів лінії розвитку, функціонування їх визначається двоїстим характером законів. Мова йде перед усім про систему законів, що розкривають об’єктивну логіку розвитку техніки і технології, або інакше кажучи – технологічного способу виробництва, що становить частину логіки природної матерії. Це економічні закони, що регулюють внутрішню організацію продуктивних сил, їхнє функціонування як соціального організму. Дію цих законів можна зрозуміти на основі аналізу специфіки процесу праці, який водночас є взаємодією між людиною та природою, і відносинами між людьми в процесі й з приводу виробництва.
Людині та її праці належить центральне місце у продуктивних силах не тільки як найактивнішому фактору, а і джерелу інших факторів, що входять в їхню структуру матеріально-речових елементів [5 ст. 56]. Отже, продуктивні сили є факторами, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні і духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.
Рівень розвитку продуктивних сил характеризуються якістю робочої сили, технічною озброєністю, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки та інших елементів системи. Під характером їх розвитку розуміють передусім спосіб, яким люди вживають свої продуктивні сили. Очевидно, що невеликі за розмірами, прості засоби праці можуть застосовуватись людьми розрізнено, індивідуально. Потім виникають такі знаряддя праці, які можуть бути використані лише групою людей при взаємній підтримці один одного. І нарешті продуктивні сили досягають у своєму розвитку такого рівня, коли їх уживання можливе лише при взаємодії сотень і навіть тисяч робочих рук. Так розширюються межі сукупного робітника, до складу якого належать зайняті у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Продуктивні сили, як і виробництво, розривають таким чином свій суспільний характер. Оскільки продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, географічного середовища, а другим – до системи суспільних, насамперед екологічних відносин, у складі яких виділяти техніко-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини. Техніко-економічні показники визначаються рівнем прибутку техніки, вдосконалення паралельно з нею іншими елементами продуктивних сил. Виробничі відносини є суспільною формою розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг.
Продуктивні сили виражають також ставлення людини до природи; процес праці спільний для усіх суспільних способів виробництва. Узагальнюючим показником є стан технологічного способу виробництва, що базується на авторизованій праці, і заміна технологічних способів виробництва [12 ст. 22].
Екологізація – це процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях [1 ст. 116].
2. Екологічна точка опри екологізації суспільного виробництва
Еколого-економічні основи природокористування – організаційні форми, методи і механізми комплексного антропогенного впливу на природні екосистеми з метою підвищення продуктивність земель внаслідок використання важелів диференційної ренти правового регулювання.
Недостатньо науково осмисленні та екологічно необґрунтовані масштаби експлуатації природних ресурсів, недосконалі промислові, гідромеліоративні й сільськогосподарські технології призвели до різкого забруднення поверхневих вод і грунтів, атмосфери, обміління і висихання річок, втрати потенційної продуктивності природних екосистем, перенасичення продуктивності природних екосистем, перенасичення рослинної та тваринної продукції нітратами, радіонуклідами, важкими металами тощо. Масштаби можливих екологічних катастроф та їх наслідки важко передбачити. Провідними в економіці будь-якого регіону України є галузі, тісно пов’язані з використанням природної сировини лісів, полів, водних басейнів, виробничі процеси, які супроводжуються відчутними антропогенними впливами. Несприятливі природно-антропогенні процеси значно ускладнили виробничу діяльність людини у сфері лісового та сільського господарства, будівельно-інженерних робіт.
Природоохоронна діяльність значно скорочує вихід готової продукції, призводить до зростання собівартості та зниження продуктивності праці. Тому замість усталеної десятиліттям економічної ефективності необхідно враховувати принципи соціально-еколого-економічної ефективності, яка за словами фундатора екологічної економіки Г. Дейлі, є створеною людиною економікою, що “вмурована” в природну систему біосфери і повністю від неї залежить. Кілька десятиліть масштаби господарської діяльності в Україні порівняно з масштабами глобальної екосистеми були незначними, що давало підставу не враховувати і принципи в економічній діяльності, хоча необхідність екологізації виробництва постала в 60-ті роки. Мете еколого-економічного підходу як нового наукового напряму – узгодження екологічних (зорієнтованих на збереження цілісності корінних природних екосистем) та економічно спрямованих на спів вимір витрат праці принципів розвитку системи “природа-виробництво”.
Екологізацію виробництва розглядають у двох напрямах:
1) впровадження умовно чистих технологій (поряд з основним виробництвом створюються спеціальні очисні споруди для знешкодження відходів та їх переробки), що дає змогу значно збільшити виробництво основної продукції;
2) мало ліквідні технологічні процеси (відходи завчасно включають у єдиний виробничий ланцюг послідовного їх використання) [1 ст. 117-118].
Традиційними “атрибутами “ екологізації суспільного виробництва прийнято вважати очисні споруди, маловідходні технології, установки з переробки відходів тощо. Мало хто сумнівається в тому, що найсправедливішим принципом формування еколого-економічних стимулів має бути “забруднювач платить”, найефективнішою формою його реалізації є платежі за забруднення середовища або використання природних ресурсів. Тим часом такий погляд на речі є ознакою своєрідного атавістичного пережитку під впливом якого все ще перебуває наше суспільство.
Безумовно, названі компоненти є дуже важливими складовими механізму екологізації. Однак вони далеко не вичерпують його. Більше того – не є в ньому вирішальними ланками.
В індустріальному технократичному суспільстві, яке досягло апогею в умовах командних економік, центральною ланкою суспільного життя була виробнича сфера. Саме вона визначала політичні, економічні та соціальні процеси. Саме для обслуговування цього працювала людина, найчастіше забуваючи, що в тріаді “організм – особистість – робоча сила” останній компонент таки має бути допоміжним. Навіть мотивація діяльності базувалася не на перший двох компонентах – фізіологічних потребах або соціальних інтересах, але адресувалася до “трудолюдини” – до її трудових подвигів, виробничих успіхів тощо – часто на шкоду її здоров’ю, духовному розвитку, особистісному щастю.
Перехід нашої країни до ринкових відносин змушує по новому переглянути проблему екологізації суспільного виробництва, проаналізувати всю його складність і різноманітність зв’язків повного циклу виробництва і суспільного споживання. У ринкових системах потреби людей є головною рушійною силою і суспільного розвитку взагалі і виробництва зокрема. У так званому потязі з назвою “попит-пропозиція” саме попит є тим могутнім мотивом, який тягне за собою довгий ланцюг пропозицій.
Звичайно, “економічний потяг” відрізняється насамперед сильними зворотними реакціями “вагонів-пропозицій” на “тягу попиту”. Однак у цілому обидві моделі характеризуються зовнішньою подібністю: наприклад, при гальмуванні вагони можуть підштовхувати локомотив, при швидкому розгоні вони, навпаки, починають пробуксовувати (виробники не встигають насичувати ажіотажний попит), і звичайно, вагони постійно “перестукуються”, взаємодію між собою. А головне визначальною рисою незмінно залишається провідна роль локомотива-попиту.
Розуміння того, що споживач є головним винуватцем драми під назвою “екологічна криза” почало формуватися за Заході в 60-ті роки. Тоді на Заході вперше спалахнули наукові дискусії на тему: хто платить за екологічну шкоду – забруднювач чи споживач.
У нашій країні в цей час кипіли гарячі суперечки між “фізиками” і “ліриками”. Перші віддавали перевагу прозі життя, другі - поезії. Що ж до другорядної теми – природокористування, то з виходом на екрани фільму “У озера” питання надовго було знято з порядку денного. Екологічно несвідомий директор промислового підприємства усвідомив необхідність будівництва очисних на радіо полегшення громадськості. Про загибель сотень озер і морів, навіть таких гігантських, як Ладога, Біле море, Арал, Байкал, Азов – країна дізнається через 20-30 років [11 ст. 64-65].
Ланцюжок послідовних процесів руйнування природи, подовжуючись, веде до споживача. Аналізуючи представлений виробничий споживчий цикл, неважко дійти до висновку, що до зниження екологічного тиску може призвести відмова від сповивача найбільш шкідливих видів продукції, заміна первинних природних ресурсів утилізованими з відходів, підвищення ефективності виробництва і нарешті загальне зменшення матеріально-енергетичного обсягу споживання товарів. Перелічуючи напрямки екологізації споживання необхідно зазначити кілька обставин. По-перше, зниження матеріально-енергетичного обсягу споживання не повинно нести зниження якості обслуговування життєвих потреб людини. В іншому разі може виникнути прогнозований компенсаційний потік виробів і послуг для забезпечення “проривів” у споживчих стандартах. Виробництво цих товарів може звести нанівець очікувані екологічні успіхи.
По-друге, від споживання екологічно недосконалих товарів продукція може компенсуватися збільшенням споживання екологічних товарів таким чином, щоб загальний обсяг виробництва послуг, отже і їх виробництво, не зменшувалося. Це надзвичайно важливо, оскільки виробництво залишається єдиним джерелом перебування людей у сучасному світі. Навіть незначне його зниження через численні зв’язки може призвести до відчутних соціально-економічних наслідків, серед яких – зниження життєвого рівня населення, зростання безробіття та ін. крім того зменшення виробництва національного доходу може ослабити науково-технічний потенціал, що в кінцевому підсумку, може призвести до погіршення можливостей розв’язання екологічних проблем. Таким чином, відтворення попиту на екологічні товари (вироби та послуги) є важливою ланкою екологізації економіки [11 ст. 67].
Сьогодні мало хто сумнівається в тому, що насущними потребами людини є дихати не задимленим повітрям, чиста вода для пиття, незабруднені продукти харчування. Коли людина відчуває, що потреба переселитися з промислової зони, купити до дому водоочисну систему, що бажано відмовитися від дешевих продуктів, які можуть містити консерванти або залишки пестицидів, - ми можемо говорити про виникнення інтересів до товарів екологічної спрямованості. І лише коли у людей з’являються кошти, щоб реалізувати свої інтереси, виникає попит на відповідні екологічні товари чи послуги. Це може відбутися тільки за двох умов: або люди стануть багатшими, у них з’являться додаткові кошти, або вони відмовляться від частини інших потреб на користь екологічних. З метою екологізації суспільства мають бути передбачені й реалізовані її передумови.
Розвиток сфери виробництва екологічних товарів та послуг надзвичайно важливі не тільки з екологічних міркувань. Екологізація підприємства сприяє посиленню екологічного потенціалу і розв’язання соціальних завдань. У ФРН на частку екологічних товарів та послуг припадає близько 60-70% експортних продажів. Чи треба говорити про розвиток екологічного підприємства в Україні? Країна, що має колосальний науковий, інтелектуальний та технічний потенціал і яка ще й досі займає в ряді галузей виробництва очисного обладнання, моніторингових систем майже монопольне становище серед країн СНД, могла б за рахунок активної політики, за рахунок виробництва і продажу екологічних товарів та послуг розв’язати значну частину економічних проблем, оживити виробництво, зупинити зростання виробництва.
Незважаючи на значну кількість згаданих економічних категорій характеризують різні сторони виробничо-споживчого циклу, існує загальний для них фактор, що пов’язує розрізненні економічні процеси. Цим єдиним фактором є людина. Говорячи, про екологізацію попиту, пропозиції, торгівлі, комунікацій тощо, ми насамперед, маємо на увазі екологізацію відносин між людьми, говорячи про екологізацію виробництва і споживання, ми розуміємо, що вона може бути реалізована тільки конкретними людьми, їх працею, знаннями, навиками, бажаннями.
В зарубіжних публікаціях в ужиток увійшов термін “екологізація людей”. Це поняття в розширеному значенні, очевидно має включати деякі головні моменти. По-перше, відтворення мотивів, спрямованих на активне відтворення творчого, інтелектуального та технічного потенціалу людей, який забезпечив би можливість досягнення цілей еклогізації. Перше спрямоване на стимулювання бажання людей екологізувати життя. Це, в свою чергу, зачіпає мотивацію, адекватної поведінки споживачів і створення своєрідного преса для виробництва комунікаційних сфер, що викликає у них бажання на екологічно орієнтовані зміни.
Екологізація виконавчого потенціалу людей пов’язана з формуванням навиків, життєвих установок конкретних людей, причому як можливих виробників, так і споживачів продукції. Це потребує створення системи виховних. Інформаційних і освітніх програм та заходів.
Щоб провадити бажання людей виробляти і споживати екологічно сприятливу продукцію, існують десятки організаційних і освітніх програм. Зокрема, розумне поєднання кредитних, податкових і цінових механізмів може зробити випуск екологічної продукції, порівняно з її “брудними” альтернативами, соціальним і економічно вигідним заходом не тільки для виробництва, але й для споживачів. “Чисте” виявляється не дорожчим, а дешевшим “брудного”. Це – для окремого споживача, але в кінцевому підсумку суспільство за чисте середовище змушене заплатити більше. Часто – грошима, іноді – комфортом, у ряді випадків – витраченим часом.
Як змусити людей не тільки захотіти, але й зуміти аналізувати екологічну мрію про чисте повітря, прозору воду. Тільки бажання людей, поєднане з їхніми вміннями, зможе розв’язати завдання екологізації суспільства [11 ст. 69].
Похожие работы
... розвиток останніх. Ця сторона взаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами відображається в загальносоціологічній тенденції — відповідності виробничих відносин характерові та рівневі розвитку продуктивних сил. І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини залежать лише від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість виробничих відносин, не ...
... маловаріантний рольовий набір. Поведінка індивіда регламентується звичаями, традиціями, жорстко контролюється соціокультурним середовищем. Тип сім'ї – патріархальна. В індустріальних суспільствах економіка базується на машинних технологіях, а тенденції розвитку визначає промисловість. Виникли в XVIII ст. в Європі в результаті промислової революції. За розмірами більші ніж традиційні. Виникає ...
... років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років). Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ...
... ірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунті накопиченого досвіду визначити ряд зв’язків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі ...
0 комментариев