Аналіз стейкхолдерів

Міністерство аграрної політики

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

Домашнє завдання

НА ТЕМУ : Аналіз стейкхолдерів

Виконала:

студентка 3 курсу 2 групи

ф-ту Менеджмента та економіки напряму підготовки: Економіка

підприємства

Іванова Інна

Перевірила: Казакова І.В.

Харків, 2010

 

ЗМІСТ

Вступ

Значення інтересів стейкхолдерів у процесі управління діяльністю підприємства

Класифікація стейкхолдерів

Учасники проекту

Аналіз стейкхолдерів

Список використаної літератури

ВСТУП

 

Стейкхолдер (від англ. Stakeholder - власник частки (одержувач відсотка); власник застави, розпорядник (довірчий власник) спірного, закладеного або підопічного майна, пайовик) - у вузькому змісті слова: те ж, що й shareholder (акціонер, учасник), тобто особу, що має частку в статутному (складовому) капіталі підприємства; у широкому змісті: одне з фізичних або юридичних осіб, зацікавлених у фінансовому й іншому результатах діяльності компанії: акціонерів, кредиторів, власників облігацій, членів органів керування, співробітників компанії, клієнтів (контрагентів), суспільства в цілому, уряду.

Найчастіше під терміном "стейкхолдери" мають на увазі групи впливу, що існують усередині або поза компанією, які треба враховувати при здійсненні діяльності. Інтереси стейкхолдерів можуть вступати в протиріччя один з одним. Стейкхолдерів можна розглядати як єдине суперечливе ціле, рівнодіюча інтересів частин якого буде визначати траєкторію еволюції організації.

Стейкхолдерів розділяють на чотири головні категорії:

·  групи впливу, що фінансують підприємство (наприклад, акціонери);

·  менеджери, які керують ним;

·  службовці, що працюють на підприємстві;

·  економічні партнери. Дана категорія включає як покупців і постачальників, так і інші економічні суб'єкти.

Кожна із цих груп має різні інтереси й владні можливості, що буде впливати на рівень поставлених ними завдань.[2]

ЗНАЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СТЕЙКХОЛДЕРІВ У ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

 

Стейкхолдери (Stakeholders) - досить широке коло осіб, що мають відношення до підприємства. Основними стейкхолдерами підприємства є: інвестори, що вкладають у компанію свій капітал з певною часткою ризику з метою одержання доходу на нього; кредитори, що тимчасово надають підприємству позика в обмін на деякий заздалегідь установлений доход, і зацікавлені в інформації, що дозволяють їм визначити, чи будуть вчасно здійснені виплати по кредиту; менеджери підприємства, оскільки фінансова інформація дозволяє зробити найбільш достовірну оцінку ефективності керування підприємством; працівники підприємства, зацікавлені в одержанні інформації про здатності підприємства вчасно виплачувати зарплату, провадити пенсійні та інші виплати; постачальники, зацікавлені в інформації, що дозволяє їм визначити, чи будуть вчасно виплачені належні їм суми; споживачі (клієнти підприємства), зацікавлені в стабільності поставок, як слідство фінансової респектабельності підприємства; суспільні й державні організації, оскільки від успішного функціонування підприємства залежить добробут економічної інфраструктури регіону [3].

Стейкхолдер – ринковий суб’єкт, який має інтерес до діяльності підприємства чи до деяких напрямів його діяльності, але цей інтерес не базується на бажанні отримати чистий дохід.

Прийнято поділяти усіх стейкхолдерів на внутрішніх (керівництво, працівники, власники, спонсори) та зовнішніх (державні регулятивні, законодавчі органи, правові, судові та політичні установи, а також конкуренти, місцеве населення, ЗМІ). Крім того, є групи, що знаходяться між внутрішніми та зовнішніми сторонами, до яких перш за все слід віднести клієнтів і постачальників.

Інтереси стейкхолдерів можуть вступати в суперечність один з одним, отже, "зовнішніх і внутрішніх партнерів" господарюючого суб’єкта можна розглядати як єдине суперечливе ціле, рівнодіюча інтересів частин якої буде визначати траєкторію еволюції організації.

Ефективне управління відносинами зі стейкхолдерами є однією з головних цілей управління підприємством і однією з найважливіших задач стратегічного менеджменту. Аналіз стейкхолдерів суб’єкта господарювання включає такі основні етапи: ідентифікація, систематизація, оцінка цілей і завдань стейхолдерів, збір інформації про них.

Одним із інструментів, який дає можливість виявити та проаналізувати відносини підприємства і його стейкхолдерів є теорія зацікавлених сторін (stakeholder theory).

Основним предметом дослідження теорії зацікавлених сторін є взаємодія різних стейкхолдерів, що переслідують свої інтереси, які пов'язані з діяльністю деякого підприємства.

Розглянемо ключові положення цієї теорії:

1) підприємство має відношення з великою кількістю стейкхолдерів, що складають його оточення, які впливають або на яких можуть вплинути рішення підприємства, що приймаються керівництвом;

2) теорія займається природою цих відносин: процесами і результатами, які їх супроводжують;

3) інтереси всіх стейкхолдерів потенційно мають право бути взяті до уваги і при можливості – задоволені.

Аналіз стейкхолдерів в межах ідентифікації стратегічного простору підприємства спрямований на виявлення таких їх характеристик, як: інтереси окремих груп та їх відносна влада, вплив на підприємство та значущість кожної групи для його майбутнього; вплив стейкхолдерів на ресурси підприємства, на його стратегічні активи; партнерства та коаліції, в які вступають стейкхолдери та можливі наслідки такої їх взаємодії для підприємства. Результатом подібного дослідження має стати своєрідна сегментація стейкхолдерів по групах, що створюють для підприємства нові можливості, або загрози.

Завершивши аналіз стейкхолдерів, планувальна група може переходити до формулювання місії підприємства, яка виникає з довгих дискусій про сутність організації, її незмінну мету, зв’язок з головними стейкхолдерами, її філософію та головні цінності й етичні норми [5].

 

КЛАСИФІКАЦІЯ СТЕЙКХОЛДЕРІВ

Основними стейкхолдерами підприємства є:

– інвестори, що вкладають у компанію свій капітал з певною часткою ризику з метою отримання доходу;

– кредитори, котрі тимчасово надають підприємству позику в обмін на деякий наперед встановлений дохід і зацікавлені в інформації, що дозволяє їм визначити, чи будуть своєчасно здійснені виплати по кредиту;

– менеджери підприємства, оскільки фінансова інформація дозволяє зробити найбільш достовірну оцінку ефективності управління підприємством;

– працівники підприємства, зацікавлені в отриманні інформації про здатність підприємства своєчасно виплачувати зарплату, проводити пенсійні та інші виплати;

– постачальники, зацікавлені в інформації, що дозволяє їм визначити, чи своєчасно виплатять належні їм суми;

– споживачі (клієнти підприємства), зацікавлені в стабільності поставок, як наслідок фінансової респектабельності підприємства;

– суспільні і державні організації, оскільки від успішного функціонування підприємства залежить добробут економічної інфраструктури регіону [5].

Всіх зацікавлених осіб (стейкхолдерів) можна класифікувати на:

ü  залежно від їхніх інтересів та їхньої влади:

1) Влада стейкхолдера визначає його здатність впливати на організацію.

2) Інтерес стейкхолдера визначається його бажанням впливати на організацію.

Отже, схема стейкхолдера: Вплив стейкхолдера = Влада х Інтерес.

ü  Внутрішніх та зовнішніх;[2]

Зовнішні партнери (стейкхолдери) - це фізичні і юридичні особи, які зацікавлені у розвитку даного підприємства і здатні впливати на цей розвиток.

До числа зовнішніх партнерів (стейкхолдерів) зараховують: компаньйонів, власників співвласників підприємства, акціонерів, а також засоби масової інформації, органи місцевої влади, профспілкові органи тощо, які зацікавлені в успішному розвитку підприємства. Сюди відносять і постачальників.

Внутрішні стейкхолдери включають менеджерів, службовців, власників і раду директорів або правління, у якому представлені менеджери й власники. Один із самих значних внутрішніх стейкхолдерів - одноособовий виконавчий орган.

Для отримання суттєвої підтримки підприємство повинно намагатися максимально задовольняти інтереси партнерів, незважаючи на те, що дані інтереси не завжди співпадають, мотивація стейкхолдерів може бути різною.

Наприклад, власники цукрозаводу зацікавлені у максимальній капіталізації прибутку, місцеві органи влади - у спрямуванні його на соціальні потреби містечка, де проживають цукровиробники, а внутрішні партнери (робітники) воліють, щоб весь прибуток був спрямований на дивіденди.

Таких ситуацій, коли важко узгодити інтереси численних стейкхолдерів, виникає безліч; а тому постає питання про градацію інтересів, встановлення пріоритетів. З цією метою стейкхолдерів поділяють на групи, залежно від рівня їх зацікавленості у розвитку підприємства та можливостей впливу на нього. І для кожної з таких груп визначають найприйнятніший стиль взаємовідносин [4].

Взаємодія зі стейкхолдерами

Організації використають два основних методи побудови відносин із зовнішніми стейкхолдерами:

Перший метод укладається у встановленні партнерських зв'язків зі стейкхолдерами. Важливою метою цього методу є побудова таких відносин, щоб для стейкхолдера було більш вигідно діяти в інтересах компанії, оскільки в цьому випадку він досягає й власних інтересів.

Другий метод являє собою спробу захисту організації від невизначеності за допомогою використання прийомів, призначених для стабілізації й прогнозування впливів. Це такі методи керування стейкхолдерами, як маркетингові дослідження, створення спеціальних відділень, що контролюють сфери інтересів важливих стейкхолдеров (наприклад: дотримання законів, контроль за екологічною безпекою), зусилля по забезпеченню єднальних процедур, реклама й зв'язки фірми із громадськістю й т.д.

Загальним при взаємодії із внутрішніми стейкхолдерами є те, що їхні інтереси найчастіше системно суперечать одне-одному (бажання менеджменту більшої автономії - потреба в акціонерів у більшому контролі; бажання персоналу більших зарплат - потреба менеджменту в скороченні витрат; і т.д.). Дані протиріччя можна ефективно вирішити за рахунок погоджування воєдино інтересів різних груп (наприклад побудова системи мотивації зав'язаної на результат діяльності компанії в цілому) [2].

УЧАСНИКИ ПРОЕКТУ

Стейкхолдери проекту – це особи чи організації, що активно беруть участь у проекті, чи чиї інтереси можуть впливати на результати виконання чи завершення проекту. Учасники також можуть впливати на цілі і результати проекту. Команда управління проектом повинна ідентифікувати учасників проекту, визначати їх вимоги і очікування і, наскільки це можливе, управляти їх впливом на вимоги для того, що забезпечити успішне завершення проекту. На рисунку зображено відносини між учасниками проекту і командою проекту.

Учасники проекту мають різні рівні відповідальності і повноважень щодо участі в проекті. Крім того, відповідальність і повноваження можуть змінюватися на різних етапах життєвого циклу проекту. Їх відповідальність і повноваження змінюються в діапазоні від випадкової участі в опитуваннях і фокус – групах до повного забезпечення потреб проекту, в тому числі фінансової і політичної підтримки. Учасники проекту, що ігноруються свої обов’язки, можуть викликати невиправні наслідки для цілей проекту. Подібним чином, менеджерам проекту, що ігнорують учасників проекту, слід очікувати руйнівних наслідків для результатів проекту.

Іноді визначити учасника проекту доволі складно. Наприклад, працівник складального ланцюга, чий професійний ріст на підприємстві залежіть від результатів проекту розробки нового продукту, також є учасником проекту. Невдача в ідентифікації учасників проекту може призвести до значних складнощів при виконання проекту. Наприклад, до вимог проекту по оновленню програмного забезпечення в зв’язку із проблемою 2000 року довелось добавити багато додаткових завдань по документуванню в наслідок того, що надто пізно було виявлено, що юридичний відділ є важливим учасником проекту.

Учасники можуть чинити як позитивний, так і негативний вплив на проект. Учасники, що позитивно впливають – це, зазвичай, ті, кому вигідно успішне завершення проекту, тоді як негативно впливають ті часники, яким успішне завершення небажане. Наприклад, ділові кола суспільства, що отримають зиск від проекту індустріального розвитку, можуть бути позитивно впливати як учасники. Навпаки, група по захисту навколишнього середовища, яка вважає, що проект завдає шкоди природі, будуть чинити негативний вплив як учасники. В інтересах учасників, що позитивно впливають на проект, буде допомога здійсненню проекту, наприклад, допомога в отриманні дозвільних погоджень. Дії учасників, що негативно впливають, будуть зводитися до перешкоді в здійсненні проекту, наприклад, висуванні вимог більш широких екологічних інспекцій. Команда проекту часто не звертає уваги на учасників, які негативно впливають на проект, що значно збільшує ризик успішного завершення проекту.

До ключових учасників будь-якого проекту відносяться:

Замовник – майбутній власник і користувач результатів проекту. Це може бути фізична або юридична особа, одна чи декілька організацій.

Замовниками можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи, уповноважені інвесторами здійснювати реалізацію інвестиційних проектів.

Може існувати багато рівнів замовників. Наприклад, до числа замовників нового фармацевтичного препарату можуть відноситися лікарі, які назначають цей препарат, пацієнти, які його приймають і страхувальники, які його сплачують. В деяких галузях застосування замовник і користувач співпадають, в той час як в інших як замовник розуміється юридична особа, що отримає продукти проекту, а як користувач – ті, хто буде безпосередньо використовувати продукт проекту.

Інвестор – особа, що вкладає гроші у проект. Іноді він і замовник – це одна й та сама особа. Якщо ні, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Проектувальник – проектні групи або організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію.

Постачальник – особа, що відповідає за матеріально-технічне забезпечення проекту.

Підрядчик – особа, яка несе відповідальність і виконує роботи за проектом відповідно до контракту.

Керівник проекту – особа, якій делеговано повноваження щодо управління роботами за проектом: планування, контроль, координацію роботи учасників проекту.

Команда проекту – організаційна структура, очолювана менеджером проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей.

Виконуюча організація. Підприємство, чиї працівники безпосередньо беруть участь у виконанні проекту.

Члени команди проекту. Група, яка виконує роботи по проекту.

Команда управління проектом. Члени команди проекту, що безпосередньо задіяні в управлінні його операціями.

Джерела впливу. Особи чи групи, які напряму не зв’язані із отриманням або використанням продукту проекту, але які в зв’язку з їх положенням в організації – замовнику чи виконуючої організації, можуть позитивно чи негативно впливати на хід виконання проекту.

Офіс управління проектом ( PMO ). Якщо в виконуючій організації є наявним цей офіс, то він може бути учасником проекту, якщо він несе пряму чи непряму відповідальність за результати проекту.

Окрім вищеназваних учасників проекту існує також багато різних назв і категорій учасників проекту, в тому числі внутрішні і зовнішні, власники і інвестори, продавці і підрядники, члени команд і їх родин, державні установи і засоби масової інформації, окремі громадяни, тимчасові чи постійні лобістські організації, суспільство загалом. Перерахування чи класифікація учасників – це, головним чином, спосіб виявити ті особи чи організації, що розглядають себе в якості учасників проекту. Ролі і відповідальності учасників можуть перетинатися, наприклад, в тому разі, коли проектна організація забезпечує фінансування заводу, що сама й проектує.

Керівник проекту повинен управляти очікуваннями учасників проекту, що може бути досить складно тому, що учасники проекту можуть мати різні і протилежні цілі.

Наприклад:

Керівник відділу, який вимагає встановити нову інформаційну систему управління, може бути заінтересований в її низькій вартості, фахівець по створенню системи може зробити акцент на технічні вдосконаленості системи, а підрядник, що отримав замовлення на програмування, може бути заінтересований в отриманні максимального прибутку

Віце – президент по розробкам в компанії електронного обладнання може визначити успіх продукту як досконалість технології, віце – президент по виробництву – в застосуванні передових виробничих технологій, а віце – президент по маркетингу – по кількості реалізованих нових можливостей продукту.

Власник проекту по спорудженню нерухомості може бути, в першу чергу, заінтересованим в своєчасному завершенні будівництва, органи місцевого врядування – в мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище, а навколишні мешканці можуть сподіватися на перенесення будівництва в інше місце [1].

АНАЛІЗ СТЕЙКХОЛДЕРІВ

Важливе значення для суспільної політики має аналіз стейкхолдерів (Stakeholders – О.Кілієвич Англо-український ґлосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003. – С. 17) – дослівно це пайовики – всі, хто мають відношення до вирішення питань вироблення політики – і в середині влади, і поза владою, тобто всі, чиї позиції варто брати до уваги при аналізі політичної ситуації, тому що вони можуть вплинути на процеси ухвалення і впровадження рішень. Тобто вони мають своєрідний пай у процесах вирішення питання, отже термін може розглядатись як метафора в англійській мові.

Проте досвід свідчить, що термін пайовики погано сприймається в українському суспільстві, особливо коли він застосовується до органів влади (мабуть, виникають нездорові асоціації із корумпованістю влади, про яку дуже багато розмов). Переклад терміну, який інколи пропонується – зацікавлені групи – з урахуванням існування більш усталеного іншого поняття з такою ж назвою – є неприйнятним). Фактично без належного аналізу стейкхолдерів неможливо зробити якісний аналіз політики, оскільки зміна напряму політики (якщо не обрано альтернативу status-quo) є зміна стейкхолдерів (альтернативні стейкхолдери).

Аналіз стейкхолдерів передбачає з’ясування:

поглядів і ставлення зацікавлених груп, лідерів, ЗМІ тощо до проблеми (кого стосуються, зачіпає проблема і хто має важелі впливу на можливі варіанти вирішення/ поглиблення проблеми);

Зацікавлені групи. Які існують зацікавлені групи, тобто ті, кого зачіпає проблема або засоби її розв’язання, і хто має можливість впливати на ситуацію, як позитивно, так і негативно.

Тут наголошується лише на недержавних структурах, і таких, на інтереси яких слід зважати. Тут вказуються лише інституйовані групи (напр., громадські об’єднання підприємців, якщо проблема стосується несприятливого інвестиційного клімату); окремі неінституйовані групи населення (напр., підприємці), повинні згадуватися у попередньому пункті при описі масштабів проблеми (напр., скільки таких підприємців, який відсоток населення вони становлять, яке відношення мають до проблеми) організації: установи, що підтримують/ заперечують рішення.

Зацікавлені органи влади. Чи викликає стурбованість в інших органах влади (яких саме), у чому це має прояв, яку роль відіграють ці органи в поточній політиці, які питання вимагають узгодження із представниками даних органів.

Вказуємо тільки ті органи влади, з позицією яких варто рахуватися. Очевидно, що орган влади – замовник аналізу, в цьому переліку не згадується.

Аналіз політики має бути спрямований на ідентифікацію стейкхолдерів – всіх тих осіб (груп осіб), які мають відношення до процесу політики (як у владі, так і поза органами влади). Тобто всіх, кого зачіпає існування проблеми й можливих шляхів її вирішення (пов’язані із цим затрати, випуск і наслідки реалізації політики). Ці особи є у певному сенсі "пайовиками" процесу політики, тому що вони мають "пай" – з ними потрібно рахуватися в процесі політики.

Стейкхолдери є учасниками процесу політики, центральні фігури в якому – виробники політики, зокрема, особи, що приймають рішення, а також аналітики політики.

Виробники політики – це ті, хто "робить" політику, тобто особи, відповідальні за її розробку й прийняття рішень в органах влади.

Аналітики політики – це експерти, які власне й здійснюють попередній аналіз, готують рекомендації для замовників аналізу політики.

При здійсненні аналізу політики варто проводити консультації із двома групами стейкхолдерів – із представниками груп інтересів і зацікавлених органів влади.

Групи інтересів – інституйовані групи учасників (можуть ураховуватися формальні й неформальні зв’язки, що поєднують учасників у групи), які мають спільний інтерес у процесі політики. Прикладом є групи бізнесів-інтересів, лобістські групи підприємців; політичні партії й рухи (напр., "зелені", з якими варто рахуватися при реалізації більшості інвестиційних проектів, що впливають на природне середовище). Із представниками груп інтересів необхідно проводити відповідні консультації в процесі політики, особливо, перед прийняттям яких-небудь рішень.

Другу групу стейкхолдерів, із представниками якої варто проводити попередні консультації, складають зацікавлені органи влади – органи, з якими повинні узгоджуватися ті або інші питання, що стосуються даного процесу політики. Коло таких органів влади визначається нормативними документами або експертним шляхом, з урахуванням доцільності.

Політичний аналіз має бути спрямований на ідентифікацію стейкхолдерів – всіх тих осіб (груп осіб), які мають відношення до процесу політики (як у владі, так і поза органами влади). Тобто всіх, кого зачіпає існування проблеми й можливих шляхів її вирішення (пов’язані із цим затрати, випуск і наслідки реалізації політики). Ці особи є у певному сенсі "пайовиками" процесу політики, тому що вони мають "пай" – з ними потрібно рахуватися в процесі політики.

Особливості політичного аналізу політики. Політична система, політичні інститути динаміка політичного процесу та суспільна політика: їх взаємовплив. Особливості та методи політичного аналізу політики. Роль і значення політичних партій, громадських організацій і рухів, профспілок, мозкових центрів в аналізі політики. Виборчі процеси, референдуми як структурні тиски на політику. Групи інтересів, впливу, тиску та лобізм у творенні політики. Політична культура суспільства і аналіз суспільної політики.

Політичне середовище (роlitical environment): політична система, політичні інститути, владні структури, чинне законодавство, політичні партії, громадські організації, групи спеціальних інтересів, лобізм, переважаюча ідеологія, політична культура, нагальні політичні проблеми даного моменту.

Організаційний плюралізм і пов’язана з ним групова політика важливі не лише для стійких, але й для новоутворених демократій, їх формування у країнах, що здійснюють перехід до демократії і не мають міцних демократичних традицій та розвиненого громадянського суспільства, - це досить складний і суперечливий процес, якому, однак, немає альтернативи. Тому важливим є вивчення теоретичних основ та практики становлення і функціонування механізмів групової політики в розвинених демократіях задля порівняння з процесами, що відбуваються в перехідних суспільствах.

У сучасному плюралістичному суспільстві індивіди, що мають спільні інтереси, формально чи неформально об’єднуються й висувають свої вимоги уряду, у зв’язку з чим групи є своєрідними містками між індивідами та урядом, оскільки політика — це боротьба між групами за вплив на суспільну політику.

Завданням політичної системи, згідно з груповою моделлю, є:

- встановлення правил гри в боротьбі груп;

- влаштування компромісів і балансування інтересів;

- узаконення компромісів у формі суспільної політики;

- нав’язування цих компромісів.

Лобізм, використання сили груп інтересів, вплив через грошовий чинник, стимулювання престижу, інформаційний тиск, задіяння ЗМІ, зв’язки з урядовцями, бюрократичні перешкоди тощо – все це безкінечний процес вироблення і впровадження політики, який, можливо, не дуже репрезентований (видимий), більш латентний, але могутній за впливом. Постійний дуалізм (як лобізм) взаємостосунків між лідерами груп інтересів і офіційними розробниками політики (передусім законодавцями) та їхня ротація, між членами груп інтересів і тими, хто ними офіційно керує, і, нарешті, результат політики — впровадження, доопрацювання, відторгнення (повернення, згідно зі схемою, назад).

У політологічній літературі процес вироблення і впровадження суспільної політики має декілька специфічних рис: суспільна політика — результат діяльності груп-інтересів, вироблення політики — арена боротьби (змагання) груп інтересів, груп впливу і тиску, а розробники політики – посередники у виборі між конфліктуючими групами інтересів

Політичне середовище має два аспекти - зовнішній фон відносно даної політичної системи та внутрішній - внутрішня структура політичної системи, організаційна [6].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.  http://www.forbiz.com.ua/print.php?type=N&item_id=41

2.  http://ru.wikipedia.org/wiki/Стейкхолдер

3.  http://www.job4you.com.ua/professions/inform_tehnologii_statistika_sotziologiya/39729/#

4.  http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,95/id,1264/

5.  http://www.rusnauka.com/18_DNI_2010/Economics/69677.doc.htm

6.  http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=22&c=547