Навигация
Джерела та фактори економічного зростання в національній економіці
32004
знака
0
таблиц
0
изображений
3 Джерела та фактори економічного зростання в національній економіці
Джерелами економічного зростання є збільшення використання чи віддачі праці капіталу або їх сукупна взаємодія у вигляді технологічного прогресу. Ці фактори враховуються в обґрунтуваннях економічної політики, але для неї також важливе визначення джерел зростання або обчислення внеску кожного фактору у загальний приріст ВВП. Для цього використовують метод «обліку економічного зростання».
Відповідно до даного методу зв'язок між приростом продукту і джерелами цього приросту при екстенсивному зростанні можна відобразити за допомогою простої виробничої функції.
Відповідно до цієї функції приріст продукту може бути викликаний пропорційним зростанням виробничих факторів, але можливості трансформації факторів виробництва у готовий продукт залежить від граничної продуктивності капіталу.
Граничний продукт капіталу характеризує збільшення сукупного продукту в результаті зростання використання капіталу на одиницю, граничний продукт праці показує на скільки зросте випуск, якщо використання праці зросте на одиницю.
Відповідно до методу обліку зростання передбачається що гранична продуктивність факторів незмінна тобто досягається постійний дефект масштабу – це дозволяє визначити вплив окремих факторів на зростання, збільшення використання капіталу, дозволяє збільшити випуск на певну величину(формула), а збільшення використання праці дозволяє збільшити випуск на певну величину. (формула).
Відповідно до методу обліку зростання при постійній віддачі від масштабу сума частко праці і капіталу сукупному прирості становить одиницю.
Залежність між внеском факторів виробництва в економічне зростання і простою виробничою функцією змінюється якщо зростає продуктивність факторів, тобто відбувається технологічний прогрес.
При наявності прогресу у виробничій функції враховується сукупна продуктивність виробничих факторів.
За умов прогресу зростання відбувається на інтенсивній основі, що підвищує продуктивність факторів. Це змінює рівняння обліку економічного зростання.
При цьому виділити окремо виплив технологічного прогресу і розрахувати його практично неможливо.
Тому в макроекономічному моделюванні прийнято обліковувати вплив даного джерела за залишковим принципом, тобто відніманням від загального прирості зростання тієї частини яка припадає на капітал і працю.
Економічне зростання з урахуванням всіх джерел дорівнює сумі 3-х складових, а саме темпам приросту обсягів капіталу помножений на частку капіталу у виробленому продукті, темпом приросту праці з врахуванням частки у виробленому продукті та темпом приросту сукупної продуктивності всіх факторів.
Метод обліку економічного зростання передбачає, що частки капіталу і праці у виробленому продукті визначаються на основі інформації про структуру ВВП обчисленого за розподільчим методом. При цьому частка праці визначається частиною заробітної плати найманих працівників у структурі доходів, а частка капіталу формує сума інших всіх складових доходу.
Всі фактори які викликають економічне зростання в національній економіці розподіляють на такі груп:
- Базисні фактори, або фактори пропозиції.
- Фактори попиту
- Фактори розподілу
- Інституційні фактори
- Соціальні фактори
- Культурні фактори.
На різних етапах розвитку економіки домінуючими є чинники відповідної групи при цьому кожна країна використовує доступні їй фактори розвитку і має враховувати національні особливості. Для країни низького рівня розвитку більш характерним є залучення ресурсних факторів, а для розвинутих країн інтенсивний, основою зростання в будь-якій національній економіці є фактори пропозиції, які визначаються кількість і якістю природних і трудових ресурсів, обсягом капіталу, технологіями, інноваціями, менеджментом. Ці фактори є необхідними складовими виробничого процесу. Вони визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції та створюють можливості для існування пропозиції товарів їх збільшення чи покращення якості, створюють умови для розширення економічного потенціалу.
В Україні серед факторів даної групи найбільша частка приходиться на природні ресурси і капітал. Серед природних найціннішим ресурсом є земля за яким Україна займає 21 місце у світі. При цьому рівень використання цього ресурсу набагато нижчий чим у розвинених країнах, що призводить до втрати земельного потенціалу.
Також важливу групу становлять мінеральні ресурси, які складають 5% всіх ресурсів світу, але також рівень їх використання низький за умов існування пізньоіндустріальної економіки при недостатніх технологіях важливу роль у відтворенні займає трудовий капітал, рівень зайнятості трудових ресурсів в Україні становить близько 60% а рівень безробіття 7,2%, при цьому відтворення робочої сили постійно погіршується внаслідок екологічних демографічних проблем.
Капітал у національній економіці як фактор зростання виступає у двох формах: натуральній і грошовій. При чому грошова форма є основою для залучення всіх інших факторів.
Річне нагромадження капіталу коливається від 5% у слаборозвинених країнах і до 25% у розвинених.
В Україні рівень нагромадження капіталу є низьким і нерівномірним у міжгалузевому розрізі. Найбільша частка припадає на інвестиції в основний капітал (біля 20%). При цьому інновації і нові технології запроваджуються тільки в окремі галузі і їх обсяг незначний. Майже 40% інвестицій здійснено промисловість, половина з яких у видобувну галузь, у машинобудування – ця частка не перевищує 5%.
Фактори попиту та їх вплив на економічне зростання в національній економіці виявляються у певній структурі та рівні сукупних видатків чотирьох груп суб’єктів.
З 2000р. в Україні розпочався процес зростання, який спочатку мав відновлювальний, а потім інвестиційно-залежний характер – цей процес не було реалізовано через обмежений рівень інвестування, який на кінець 2007 р. Досяг 40% від 90-го року. Наявне зростання стимулювалося переважно через споживчий попит. Збільшення доходів насамперед через бюджет та розширення споживчого кредитування. Така модель зростання, що фактично сформувалась у 2004 р. мала негативну складову бо в ній підтримувався не інвестиційний а споживчий попит. В значній мірі через зовнішні запозичення і трансферти – це призвело до негативного сальдо торгового балансу та державного боргу в частині корпоративних зобов’язань.
Для відновлення довгострокового зростання на інвестиційній основі необхідно перекласти наявний попит із споживчого на інвестиційний, для цього темпи зростання інвестицій мають перевищувати темпи зростання ВВП у 3-3,5 рази. Також необхідно трансформувати внутрішні заощадження у інвестиційні спрямовані на створення нових робочих місць, а також на розміщення інвестиційних кредитів. Важливим фактором є також залучення ресурсів із тіньової сфери у легальну економіку шляхом детінізації.
За період з 2000 по 20006 р. доходи населення зросли у 3,7 рази, змішані доходи і валовий прибуток відповідно до СНР зросли у 2,8 рази, а кредити (втому числі іноземні) збільшились у 12,5 разів і склали до ВВП майже 80%. Це свідчить про зростання боргів домогосподарств і підприємств, а також про те, що зростання реальної економіки і доходів є не результатом збільшення продуктивності праці, а прискореним споживанням ресурсів майбутніх поколінь.
Починаючи з 2001 р. реальна зарплата перевищувала зростання ВВП, доходи населення зросли у 2,6 рази, а продуктивність праці тільки в 1,6 рази. Реальне споживання населення було відновлено до 90. р., а обсяг інвестицій склав тільки 40%.
Рівень державного втручання в економіку обґрунтував американський економіст Р. Армі, який розглядав взаємозв’язок між взаємозалежністю збільшення ВВП на душу населення та рівнем державного втручання в економіку. Вчений обґрунтував, що як в стані мінімального втручання держава (анархія), та і в стані максимального (етатизм) держави рівень середньодушового ВВП є мінімальним. Для кожної національної економіки існує оптимальне співвідношення державних і ринкових регуляторів, які забезпечують ефективність економіки і її розвиток (на рівні 30-40% перерозподілу ВВП через бюджет). В макроекономічному аналіз для вивчення ролі держави в економічному кругообігу модель кругових потоків доповнюється ще одним суб’єктом – державою, яка змінює загальний обсяг та співвідношення розподілу основних потоків, що формуються між двома основними суб’єктами економіки і основними ринками. Держава втручається у формування потоків, стягуючи податки і здійснюючи державні закупівлі на ринках, також держава може здійснювати запозичення на фінансових ринках чи у ЦБ. Це порушує наявну рівність сукупних доходів фірм та загальних витрат домогосподарств і також кейнсіанську передумову рівності між заощадженням і інвестиціями в економіці.
Включення держави в економічну систему не порушує рівноваги в економіці, але впливає на умови її формування. Фактично держава може здійснювати вилучення із потоків або здійснювати додаткові платежі і внески які називають ін’єкції, тобто держава стягуючи податки і сплачуючи трансферти формує чисті податкові надходження які є наявним доходом уряду і становлять бюджет країни. Державні видатки в моделі представлені у формі державних закупівель, як є платежами уряду за товари і послуги приватного сектору і фірм. Якщо чисті податки не відповідають рівню виплат з бюджету то держава здійснює запозичення на фінансових ринках через продаж державних облігацій. Втручаючись у формування основних потоків фактично держава виконує дві функції, перерозподільну та стабілізаційну.
Змінюючи рівень податків і трансфертів держава перерозподіляє доходи між приватним сектором і суспільним, фінансуючи суспільні блага при цьому змінюючи рівень оподаткування і вилучаючи більш доходів у заможних та передаючи їх менш забезпеченим, держава зменшує розрив у доходах і тим самим реалізує соціальну політику. Стабілізуючу функцію держава виконує з метою обмеження циклічних спадів чи піднесень, якщо в країні високий рівень безробіття то через підвищення державних закупівель уряд здатний впливати на сукупний попит, збільшення виробництва і зайнятості, якщо в країні інфляція то через збільшення податків і зменшення державних витрат – держава може знизити її темпи, а для стимулювання зростання збільшуються доходи та зменшуються видатки.
Застосовуючи ці інструменти уряд реалізує стабілізаційну політику. Стабілізаційна політика є сукупністю державних заходів спрямованих на пом’якшення циклічних коливань у короткостроковому періоді, стабілізаційна політика поєднує дві складові, якими є фіскальна і монетарна політики, що пов’язані між собою. При реалізації стабілізаційної політики необхідно враховувати цей зв’язок і їх вплив на товарний і грошовий ринок.
Монетарна політика, що реалізується на грошовому ринку в результаті збільшення чи зменшення вартості грошей впливає на стан товарного ринку, що є об’єктом фіскальної політики. Фіскальна політика реалізується на товарному ринку, але змінюючи на ньому сукупний попит вона впливає на попит на гроші, змінює їх ціну, а значить впливає на грошовий ринок. В результаті необхідне поєднання фіскальної і монетарної політики яке називають комбінованою стабілізаційною політикою її стратегічними цілями є наближення ВВП до потенційного рівня безробіття – до природної норми. А інфляції до контрольованої величини.
2.форми державного регулювання національної економіки.
Державне регулювання економіки є процесом впливу державних органів влади на умови, способи і характер дій економічних суб’єктів в національній економіці.
Воно відповідно здійснюється до обраної стратегії національного розвитку. Об’єктом державного регулювання виступають соціально-економічні процеси, явища, сектори і галузі національної економіки.
Функціонування яких складно або неможливо забезпечити дією ринкового механізму.
Суб’єктами регулювання виступають органи влади, що визначені національним законодавством і мають право здійснювати вплив на економіку.
Функції державного регулювання , його роль і мету визначають способи і методи регулювання. Серед них виділяють адміністративні, правові, організаційні, економічні. Економічні спрямовані на формування мотивів і стимулів впливу на економічних суб’єктів, що визначає чи змінює їх поведінку , це непрямі методи інструментами яких є ставки податків, облікові ставки, митні тарифи, норми амортизацій, норми обов’язкових резервів, ставки зарплати. Економічні методі знаходять свій прояв у здійсненні бюджетного, податкового, фінансово-кредитного регулювання національної економіки.
Бюджетне регулювання спрямоване на здійснення структурних перетворень в економіці, вирівнювання пропорцій розвитку, здійснення перерозподіл, формування макроекономічних пропорцій розвитку. Фінансовою основою такого регулювання є бюджет, податкове регулювання пов’язане з бюджетом і здійснюється через зміни податкової системи – його матеріальною основою є бюджетне ,а сутнісною основою фіскальна політика держави і бюджетне і податкове регулювання реалізується в єдиному комплексі заходів і інструментів фіскальної політики.
Фінансово-кредитне регулювання є сукупністю заходів по регулюванню грошових відносин, що пов’язані з утворенням, розподілом, рухом, і використанням грошових фондів. Це регулювання охоплює всі рівні взаємовідносин, а саме між структурними складовими в національній економіці, між державою і економічними суб’єктами, та всередині підприємств. Необхідність посилення заходів державного регулювання в Україні пов’язане з наступним:
1. недостатньою розвиненістю ринкового саморегулювання;
2. недосформованістю ринкової інфраструктури;
3. незавершеністю інституційної реформи;
4. необхідністю забезпечення національної безпеки в умовах світової і внутрішньої кризи.
5. високою інфляцією і нестабільністю валюти, значною тіньовою сферою.
Державне регулювання економіки, а також розробки сі впровадження стратегій розвитку економіки в Україні пройшли наступні етапи.
1. З 1991-1994 рр. – це період становлення системи державного регулювання економіки. Цей етап характеризувався початковими процесами формування законодавства і правового поля, нерозвиненістю апарату державного управління, відсутністю зворотних зв’язків з структурними ланками національної економіки, що в цілому відбулось за умов інфляції в понад 10000% та значної тонізації економіки
2. 1995-1998 рр. – період уповільнення та вирівнювання темпів приватизації та роздержавлення, що значно вплинули на функціонування системи державного регулювання. В цей період відбулось формування основних елементів ринкової інфраструктури, що може обмежити вплив адміністративних важелів. В цей період відбувся перехід від переважання адміністративних методів до впровадження економічних важелів, появою прогнозування і програмування економіки. Було досягнуто стабілізації грошової системи, вирівнювання темпів інфляції оформились відносини з міжнародними структурами та збільшився рівень ВВП .
3. З 1999 р. – і до тепер. За цей період відбулась макроекономічна стабілізація і було відновлено економічне зростання. На це вплинуло формування відносно оптимальної системи поєднання державних і ринкових регуляторів. В цей період було досягнуто зростання реального дешевого ВВП, розв’язано проблему державного боргу, обмежено приховане безробіття та тіньова економіка.
4. Здійснення інноваційно-інвестиційного прориву економіки України, що закладено в стратегію економічного розвитку вимагає посилення об’єднання зусиль держави, бізнесу і науки.
Похожие работы
... . На 1 січня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46143,7 тис. осіб. Упродовж 2008р. чисельність населення зменшилася на 229,0 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів. 3. Актуальні проблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль ...
... і елементи економічної системи, можна виділити ті, які найбільшою мірою змінюються при переході від країн, що належать одній економічній системі, до країн інших систем. 1.3 Економічний потенціал національної економіки України Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. ...
... основною складовою є засоби виробництва, які аналізують за показником динаміки їх обсягу у вартісному і натуральному вимірі. Предмети споживання аналізують за групами товарів враховуючи їх якість, та випуск за формами власності. Аналіз галузевої структури національної економіки здійснюється для того, щоб визначити домінуючий тип розвитку, серед яких промисловий, аграрний, агропромисловий. Також ...
... бракує достатньої кількості органів, кадрів, які могли б проводити самостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику. Об'єктом даного дослідження є система світового господарства, а також роль і місце національної економіки в цій системі. При цьому предметом дослідження є взаємозв'язки національної економіки і світового господарства. Розділ 1 Поняття і цілі національної економіки ...
0 комментариев