Держава як суб’єкт ринкового господарства

14347
знаков
0
таблиц
0
изображений

Держава як суб’єкт ринкового господарства.


ПЛАН

 

1. Держава як суб’єкт ринкового господарства. 3

2. Економічні функції держави в ринковій економіці 4

Список використаної літератури. 10


1. Держава як суб’єкт ринкового господарства

Наявність двох основних концепцій економічної політики держави є відображенням тісного взаємозв'язку в реальному житті між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринок, час від часу змінюються. Серед головних чинників таких змін — рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура, національні особливості та ін,

Там, де порушувалася гармонія взаємодії ринку і держави, країни потрапляли до глибокої кризи. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів призводить таку державу до повної стагнації. Більш ніж півстолітня практика колишнього Радянського Союзу на рубежі 70—80-х років завершилася глибокою і всеосяжною кризою [8, c.413].

Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних струсів. Весь західний світ у зв'язку з такою практикою пережив у 1929— 1933 рр. часи "великої депресії" і зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання.

Знайти розумне спін відношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням — одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою [1, c.73].

Перехід до ринку, економічні реформи не можуть бути для України самоціллю. Це саме стосується приватизації державного майна та Інших ринкових заходів. Це лише інструменти, які порад з посиленням державного впливу на економіку мають забезпечити досягнення важливих суспільних цілей. Такими цілями є підвищення рівня життя широких верств населення, зміцнення здоров'я нації, формування розвинутої матеріальної та духовної культури народу, досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах людини з природою, екологічної безпеки, забезпечення Українській державі гідного місця у світовому співтоваристві.

Особливістю для України є те, що становлення ринку та інститутів національної держави збігаються у часі. За цих умов внаслідок слабкості молодої держали є загроза деформування ринкових структур. Тому час вимагає розбудови тих інститутів держави, які компенсують негативні, побічні наслідки функціонування ринку. Це інститути планування, забезпечення економічної безпеки, соціального страхування і пенсійного забезпечення, дотримання гарантій на освіту, охорону здоров'я, прав на працю, захисту інтересів споживачів та ін. Крім того, активної державної підтримки потребують більшість підприємницьких структур, які залишаються слабкими, особливо у виробничій сфері. В країні низька ділова активність, несприятливий інвестиційний клімат та в основному фіскальна податкова система. Без подолання цих явищ не буде дієздатного ринку [8, c.414].

Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.

2. Економічні функції держави в ринковій економіці

Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою держави. Держана е найвищою формою організації людського співжиття. Вона створила умови для того, щоб діяльність людей щодо задоволення своїх потреб в їжі, одязі, житлі та інших матеріальних благах здійснювалась згідно з схваленими суспільством нормами, правилами та звичаями. Перша спроба самоусвідомлення людьми характеру цієї діяльності як уміння ведення домашнього господарства, бережливості зроблена вже в Стародавній Греції.

Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, включаючи економічні. Отже, історія розвитку економічних функцій держави — невід'ємна частина еволюції суспільства в його організованих формах [9, c.156].

Ще в Стародавній Іудеї (II тис. до н. е.) провідник єврейських племен Мойсей -історичний прообраз пророка християнської релігії — своїми законами регламентував порядок проведення сівозмін, відпочинку землі, жертвування, встановлював норми майнових відносин. Рабовласницька держава на Сході була головним організатором проведення широкомасштабних зрошувальних робіт. Надалі, чим складнішою ставала господарська діяльність людей, тим більше в неї втручалася держава.

Виникнення економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил, об'єктивних його потреб. Поглиблювалося усуспільнення виробництва, долалась роздробленість його складових, окремі товаровиробники об'єднувалися через ринок у колективному процесі праці. Виникало багато загальних проблем, вирішення яких кожному окремому виробникові було не під силу. Серед таких проблем — забезпечення неподільності території держави як середовища для господарської діяльності, зовнішньої та внутрішньої безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління, суд, армія, грошовий обіг, формування державної скарбниці. Це були суспільні, загальні проблеми. Вирішенням цих та інших спільних проблем міг займатись тільки такий інститут, який був відносно незалежним від кожного з виробників і від суспільства в цілому. Отже, держава стала апаратом організації, об'єднання господарського життя, реалізації економічних інтересів суспільства в цілому. Так виникає господарство, яке знаходиться в управлінні державної влади.

Починаючи з раннього Середньовіччя процес становлення економічних функцій держави пройшов кілька етапів [9, c.157].

У ранній середньовічній державі державне господарство збігається з особистим господарством глави держави. Державна скарбниця у цей період — це одночасно й особиста скарбниця короля. Основна частина суспільних потреб у цей період задовольняється натуральними гювинностями. Це утримання короля під час його подорожей країною, військові та транспортні повинності, поставки продовольства для армії та ін. Суд у цей період є не обов'язком державної влади, а її правом. Вона стягує плату за правосуддя.

Становлення централізованих абсолютистських монархій значно змінює економічні функції держави (XV —XVII ст.). Державна скарбниця відокремлюється від особистої скарбниці монарха. Державні фінанси набувають суспільно-правового характеру. У середині XV ст. з'являються постійні податки як обов'язкові платежі до державної скарбниці для забезпечення державою суспільних функцій. Основний податковий тягар покладається на низові верстви суспільства. Вищі верстви суспільства зберігають за собою свободу від оподаткування завдяки своєму політичному становищу. Встановлюється правило, шо будь-який борг, який утворюється главою держави, стає боргом держави. Це значно розширило кредитоспроможність держави. З'являються постійні внутрішні та зовнішні позики. Запроваджуються паперові гроші.

Черговий етап — розширення економічних функцій держави — збігається зі становленням конституційної держави (XVIII —XIX ст.). У цей період визнається принцип, згідно з яким державне господарство повинно слугувати виключно суспільним інтересам, Встановлюється порядок, відповідно до якого податки мають встановлюватись виключно представницькими органами влади (парламент, місцеві представницькі зібрання), створюються єдині загальнодержавні системи податків, ліквідуються внутрішні мита, встановлюється єдина система зовнішнього мита. Визнається тісний взаємозв'язок між центральною державною владою і органами місцевого самоврядування, здійснюється розподіл між ними діяльності щодо задоволення суспільних потреб. Визнається і закріплюється у законодавстві вимога загальності та рівномірності оподаткування. Оголошується, що всі верстви населення рівноправні перед податковим законом [15, c.211].

У XX ст. подальше вдосконалюються і змінюються економічні функції держави. Найсуттєвішими проявами цих змін у другій половині століття стали інтеграційні процеси у світовій економіці, формування наднаціональних міждержавних економічних функцій. У цей періоду Західній Європі, Північній Америці, Південно-Східній Азії та інших субрегіонах уніфікується господарське законодавство різних країн, формується узгоджена митна, валютна, промислова, сільськогосподарська, екологічна, соціальна політика. Створюються наднаціональні інститути економічного регулювання, здійснюються заходи переходу до колективних систем грошового обігу.

У цей самий період в інших субрегіонах, а саме в Азії, Африці, в Центральній Америці та в районі Карибського басейну, а згодом на території колишнього Радянського Союзу бурхливо розвиваються процеси становлення національних держав та формування їх власних економічних функцій. Утвердження політичного і економічного суверенітету молодих держав закономірно веде до становлення регіональних економічних об'єднань держав.

Отже, економічні функції держави перебувають у постійній динаміці. Спостерігається їх зростання та ускладнення в тісному взаємозв'язку з розвитком суспільного прогресу.

Держава завжди виконувала і виконує функції не лише Інструменту реалізації інтересів суспільства в цілому, а й захисту панівних соціальних верств.

Поняття "панівні соціальні верстви" є історичним. В умовах постіндустріального суспільства ними стає основна частина населення. За таких умов держава слугує виробленню компромісних позицій усіх суспільних верств для забезпечення соціальної рівноваги [14, c.67].

Отже, економічну роль держави необхідно досліджувати в двох аспектах — забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення. Останній аспект свого часу невиправдано абсолютизувався вітчизняною теорією.

Держава має великі можливості впливу на економіку, може стимулювати або затримувати розвиток тих чи Інших виробничих відносин, виконувати прогресивну І регресивну роль Проте, незважаючи на свою відносну самостійність, вона не може примушувати суспільство жити за тими правилами, які суперечать об'єктивним економічним конам або для яких ще не створено матеріальних передумов.

Понад 100 років тому К. Маркс справедливо зазначав, що суспільство ставить перед собою завжди тільки такі завдання, які воно може вирішити, і що саме завдання виникає тоді, коли матеріальні передумови його вирішення вже наявні або знаходяться в процесі становлення. Однак історія XX ст. (як вітчизняна, так і зарубіжна) свідчить, що це не завжди враховувалося.

Волюнтаризм як діяльність держави, що не враховує законів розвитку виробництва, призводить до дезорганізації і, врешті-решт, відкидає суспільство в його еволюції далеко назад. Одним з проявів такої діяльності є надмірне втручання держави в економіку, тотальне її одержавлення. Держава в такій ситуації стає диспетчером економічних процесів, сковує їх, регламентує, ліквідує господарську ініціативу і підприємливість, тобто потужні джерела прогресу.

Так, у колишньому Радянському Союзі була сформована адміністратиино-командна система господарювання. Разом з тим держава не може примусити суспільство, яке довго жило а умовах такої системи, швидко сприйняти ринкову економіку. Економічне регулювання не може автоматично замінити адміністративні важелі. Для такого регулювання необхідно мати нове економічне середовище, в тому числі й конкуренцію різних форм власності, розгалужені підприємницькі структури, ринкову інфраструктуру, єдині правила економічної поведінки, закріплені в продуманому і узгодженому законодавстві, нову ринкову психологію і культуру населення, високу кваліфікацію кадрів та ін. Отже, треба мати іншу ментальність нації. Цього сьогодні не має жодна з колишніх республік Союзу. Для формування такого середовища потрібен перехідний період [12, c.115].

Ігнорування цих реалій, спроби за один стрибок створити ринкову економіку — це також один із різновидів волюнтаризму. Проте є обставини, за яких держава змушена різко змінювати об'єктивний напрям розвитку економіки, підпорядковувати її своїй волі. Це відбувається Із умовах воєнного і надзвичайного стану, стихійного лиха, катастроф тощо.

Інколи постає питання, на якій правовій основі держава втручається в економічні процеси, встановлює податки, змінює відносини власності, перерозподіляє суспільний продукт. Справа в тому, що держава е верховним власником. Реалізуючи інтереси нації, вона розпоряджається також всією національною власністю. Національна власність - це все майно, всі ресурси різних форм власності, які знаходяться в межах території держави, належать нації в цілому і є її багатством.

Здійснюючи функцію верховного власника, держава забезпечує економічні інтереси нації, створює умови для реалізації її права на самовизначення та суверенітет, побудову цивілізованого суспільства. Сучасна держава виконує й інші економічні функції [12, c.115].

Визначний економіст сучасності, автор фундаментального підручника "Економіка" П. Самуельсон вбачає економічну роль держави у виконанні нею трьох основних функцій: забезпечення ефективності економічної системи, ЇЇ справедливості та стабільності.


Список використаної літератури

1.  Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

2.  Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь, 2000, 654 с.

3.  Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі. Київ: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001, 670 с.

4.  Васильєва Р.Х. , Горкіна Л.П., Петровська Н.А. Істория економічної думки України. Київ: Либідь, 1993, 272 с.

5.  Ватаманюк З., Панчишин С., Ватаманюк О. Вступ до економічної теорії. Львів: "Новий Світ 2000", 2005, 352 с.

6.  Вільямсон О.Е. . Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів. Київ: АртЕк, 2001, 472 с.

7.  Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань . Київ: Вища школа, 2002, 543 с.

8.  Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Вища школа- Знання, 1997, 743 с.

9.  Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. Історія економічних учень. Київ: КНЕУ, 1999, 564 с.

10.  Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії. Київ: Атіка, 2001, 344 с.

11.  Мазурок П.П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях. Київ: Знання, 2004, 477 с.

12.  Малуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер, 2003, 480 с.


Информация о работе «Держава як суб’єкт ринкового господарства»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 14347
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
85617
0
0

... та демонополізація економіки, фінансова стабілізація в країні та соціальна підтримка частки населення – важливіші закономірності переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки. Динаміка і структура виробництва в перехідній економіці. Трансформаційний спад та макроекономічна незбалансованість на початковому етапі переходу до ринку. Макроекономічна стабілізація та перехід до економічного ...

Скачать
43279
1
3

... ринки аукціони торговельно – прмислові палати сервісні центри опціони ярмарки транспортні комунікації ріелтерські фірми земельні аукціони     2.2. Спеціалізована інфраструктура ринкової системи господарства Крім загальної інфраструктури , яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ...

Скачать
92917
1
0

... адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльно­сті суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне ...

Скачать
39911
0
4

... наведені вище. Вчений Ф.Хайєк каже про це так: «Конкурентний лад – єдиний, де людина залежить лише від самої себе, а не від милості сильних світу цього» {13, с.22]. Ця цитата підкреслює важливу роль держави у ринковій економіці, тому що саме вона виконує ті обов’язки, які спрямовані на розвиток та гідне існування народу країни. Отже, ринок та ринкова економіка – продукт тривалої еволюції товарно ...

0 комментариев


Наверх