Навигация
Місце та роль власності в економіці України
58955
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Місце та роль власності в економіці України
2.1 Особливості становлення інституту власника в Україні
Основу перетворень економічної системи України становить процес приватизації державної власності. Однак дослідження сутності й механізму приватизації визначене теоретичним аналізом власності як базової, вихідної категорії приватизації. Результати такого аналізу обумовлюють роль приватизації в становленні ринкової економіки й конкретний механізм її здійснення.
Ключовий характер проблеми обумовив надзвичайну масовість літератури, що мусує зміст, напрямок, хід приватизації. У цей час до устояних положень уже можна віднести визначення роздержавлення як переходу об'єкта державної власності в різні форми недержавної власності й характеристику приватизації як передачі переважної частини державної власності в руки індивідуальних (або колективних) приватних власників. Роздержавлення розглядається тому багатьма економістами як перша, або, перехідна стадія приватизації, що передбачає наступний перехід до власне приватизаційних процесів. [30]
Погоджуючись в основному з устояними визначеннями, необхідно все-таки підкреслити найбільш характерну рису приватизації. Процеси зміни форм власності певною частиною об'єктів державної власності можуть лише тоді бути визначені як приватизаційні, коли кожна одиниця об'єктів держвласності (або визначена частина цієї одиниці, як би мала вона не була), знаходить монопольного користувача, що здійснює щодо неї відтворювальну функції. Інша справа, що певна повнота розпорядження об'єктом власності може бути передана по висхідній або спадній вертикалі суб'єктові розпорядження (керуючому, менеджерові, раді директорів, орендареві, користувачеві й ін.) з метою оптимізації виробничого нагромадження. У випадку фізичної неподільності з технічних причин об'єкта колективної власності визначається в грошовому вираженні, сполучаючись із повнотою розпорядження, адекватної статусу власника.
Таким чином, приватизація в повній відповідності з етимологічним значенням терміна означає отримання власника кожної малою одиницею колишньої державної власності. На цій основі формується як приватна, так і різні підформи суспільної власності. Змістові приватизації, однак, ні в якій мірі не відповідає поява таких рецидивів общинної власності як так звані "неподільні колективні фонди" і інші форми "нічийної" власності, якщо останні не мають часткової грошової основи.
Метою приватизації, далі, являється, згідно з типовими твердженнями "передача неефективних державних підприємств у руки реальних власників (хазяїв), зацікавлених у раціональному використанні ресурсів, прискоренні НТП Друга найважливіша мета приватизації, складається в масовому створенні реальних суб'єктів ринкової конкуренції".[31]
Роздержавлення і приватизація державного майна в Україні здійснюються із 1992 року. Цей рік ознаменував початок першого етапу приватизації в Україні. З самого початку процес роздержавлення і зміни форми власності йшов достатньо тяжко і повільними темпами. Це обумовлювалося цілим рядом негативних чинників, що мали місце в суспільстві в період переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки: політичними протиріччями і непослідовністю в здійсненні ринкових перетворень, недостатньою методологічною і методичною обґрунтованістю приватизації, надмірною політизованістю підходів до її здійснення, прагненням галузевих міністерств і місцевих органів влади вивести за межі приватизації якнайбільше об’єктів, що представляли собою відомчий, місцевий, а часом і особистий інтерес для окремих керівників, і т. д.[32] Необхідно також відзначити і стан чинного законодавства, у котре часто вносилися зміни і доповнення, тобто постійно змінювалися правила гри.
Внаслідок цих та інших труднощів і непогодженостей терміни підготовки і проведення роздержавлення істотно затяглися, по оцінці Фонду державного майна України — приблизно в 2-2,5 рази проти тих, що були встановлені урядом.
Проте, незважаючи на вплив негативних чинників, що стримували процес роздержавлення, держава цілеспрямовано тримала курс на створення ринкової економіки, заснованої на рівноправному функціонуванні усіх форм власності. За 1992-1995 рр. в Україні змінили організаційно-правову форму господарювання близько 28 тис. об’єктів, причому більше половини з них — у 1995 р. За цей період частка державних основних фондів скоротилася до 62%, що характеризує визначене просування на шляху до формування ринкової економіки.
Крім того, в кінці першого етапу приватизації розпочалося створення корпорацій в Україні. 15 червня 1993 року був опублікований Указ Президента України “Про корпоратизацію”, під якою мається на увазі перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства.
Сутність другого та третього етапу приватизації в Україні — знайти “стратегічного інвестора”. Це, в першу чергу, пов’язано з зміною методології оцінки державних активів, що підлягають приватизації, яка повинна базуватись на тому, що поряд з визначенням купівельної ціни чітко визначаються зобов’язання покупця по інвестиціям, створенню додаткових робочих місць, фінансовій участі у зменшенні екологічного навантаження в рамках подальшої роботи підприємства тощо. По-друге, купівельна ціна повинна визначатись не за жорсткою методикою, як це практикувалось у нас до останнього часу. Виходячи з особливостей третього етапу приватизації, для якого характерне переміщення центру ваги від одержання максимальних грошових надходжень з метою поповнення державного бюджету на одержання “стратегічного інвестора” з метою модифікації і підняття виробництва до конкурентноспроможного рівня, необхідно пріоритетне значення надавати концепції подальшої діяльності підприємства. Ця концепція має включати в себе плани інвестиційної, фінансової та комерційної діяльності підприємства, зв’язків з постачальниками і замовниками, тощо. Тобто ціна виступає не єдиним критерієм продажу. Поряд з нею важливим критерієм стає продаж майна інвестору, який пропонує особливо перспективні плани розвитку підприємства. Для такого інвестора ціна знижується в порівнянні з первинною, до того ж може передбачатися надання за певних умов деяких пільг. [34]
З настанням 1999 року процес зміни власності в Україні мав вступити у нову стадію свого розвитку, головна особливість якої полягала у продажу акцій приватизованих підприємств тільки за грошові кошти. Через те що Верховна Рада продовжила термін обігу приватизаційних майнових сертифікатів, перехід до виключно грошового продажу дещо зсувався у часі.
За роки приватизації роздержавлено понад 81 тис. об’єктів. До колективного володіння перейшло понад 60 тис. підприємств, приватними стали майже 23 тис. Зокрема, в 1992-2002 рр. було продано понад 67 тис. об’єктів малої приватизації, що створило умови для розвитку конкурентного середовища у сфері торгівлі, обслуговування, у малому бізнесі. Економічний аналіз роботи приватних малих підприємств показує, що значна їх кількість має позитивну динаміку виробництва.
Внаслідок приватизації державного майна створено вагомий недержавний сектор економіки, основу якого становить більш як 11 тис. відкритих акціонерних товариств. Нині на роздержавлений сектор припадає 34% основних засобів виробництва у вартісному вираженні, а у власності держави (з урахуванням комунального майна) перебувають 53,3%. Саме розвиток недержавного сектора став головним чинником, який зумовив позитивні зрушення в економіці України починаючи з 2000 р. За обсягом виробництва реформовані підприємства переважають підприємства державної та комунальної власності в 2,5 рази.
Однак у перспективі має бути визначена нова програма приватизації як головна складова економічної стратегії України. Фонд державного майна України розробив проект Закону України «Про державну програму приватизації на 2003-2008 роки», яка схвалена Кабінетом Міністрів України. У цьому проекті визначені завдання щодо реалізації стратегії відносин власності на 6 років. Новий Закон передбачає внесення змін до чинних законодавчих актів, законів України: «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Державна програма приватизації на 2003-2008 рр. визначає нові підходи та напрями подальшого вдосконалення процесу приватизації з урахуванням економічної стратегії курсу реформування власності у перспективному періоді.
Основною метою приватизації у 2003-2008 рр. має стати підвищення соціально-економічної ефективності виробництва в результаті завершення широкомасштабної приватизації, результатом якої буде створення дієвого приватного та державного секторів економіки, конкурентного середовища як умови зростання виробництва і добробуту населення.
На сучасному етапі реформування власності Державна програма приватизації є новаторським документом, що визначає її велику економічну та державну вагу. Результати реалізації накреслених завдань багато в чому визначатимуть розвиток України в наступному десятиріччі. Без перебільшення можна сказати, що цей документ є головною складовою довгострокової економічної стратегії України.
Похожие работы
... ізу балансу підприємства на прикладі фактичної звітності ВАТ «Львівагромашпроект». Проведені дослідження з питань дозволяють зробити наступні висновки і пропозиції. Бухгалтерський баланс – це основний фінансовий звіт, який відображає майновий та фінансово-економічний стан підприємства на визначену дату, як правило, на закінчення звітного періоду. Бухгалтерський баланс як один з основних елемент ...
... ідставного збагачення) ще не посів свого чільного місця у системі зобов'язального права внаслідок абстрактності багатьох його понять, труднощів у виявленні відносин, які мають підпадати під дію його норм. 2.3 Інші засоби цивільно-правового захисту прав власності. Особлива роль у системі цивільно-правових засобів належить позовам про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту). ...
... і елементи економічної системи, можна виділити ті, які найбільшою мірою змінюються при переході від країн, що належать одній економічній системі, до країн інших систем. 1.3 Економічний потенціал національної економіки України Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. ...
... держави, а з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального ...
0 комментариев