Навигация
Напрями змін державних утворень
41124
знака
0
таблиц
0
изображений
2. Напрями змін державних утворень
Історичні дослідження постійно віддаляють час зародження першої людини. Існують різні точки зору стосовно того, який стан, з якого періоду, за якими параметрами можна вважати часом започаткування, власне, людини. Вважається, що на території України первісні люди з'явилися 1-1,5 млн. років тому.
Непростим є дослідження утворення держав на теренах України і власне Української держави. В силу різних внутрішніх і зовнішніх причин певні колективи - союзи людей утворювалися і розпадалися, знову утворювалися, але вже на новій основі.. Природноінформаційно-соціальний чинник був завжди головним, а суто природно-матеріально-речовий чинник виконував допоміжну роль.
В цьому непростому процесі необхідно, як висловився український націолог та етнополітолог О. Бочковський, «розвіяти романтичну імлу та шовіністичну темряву, що хмарою затемнює національну справу".
Існують різні класифікації етапів розвитку української держави, але до сьогодні недостатньо дослідженим є період Трипільської культури, яка існувала в центрі сучасної української держави протягом більше 2 тисяч років - від 4,5 до 2,5 тис. років до н.е., тобто від кам'яного віку до бронзового. Існують численні інформаційні та матеріальні докази існування Трипільської культури. Вже відкрито чи знайдено 25 міських поселень, з яких 17 знаходяться в Черкаській області. Більшість європейських країн ще не мали на той час міських поселень, в тому числі - з двоповерховими будівлями.
Більше того, на думку окремих дослідників, на території сучасної України існували і давніші праукраїнські етнічної державні утворення. В нашій країні, в районі сучасного Запоріжжя, знаходиться Державний історико-археологічний музей „Кам'яна могила", де були знайдені стародавні тексти, накреслені на стінах кам'яних склепів. Розшифрував ці тексти відомий російський нумеролог А.Г. Кифішин. Вважається, що ці тексти є першим в світі письмом, а отже, на нашій території з'явилася писемність раніше за шумерську.
"Кам'яна Могила" з її наскельними малюнками - це продукт розвинутої духовної культури. Численні вироби із випаленої глини трипільської культури - теж показник духовного розвитку, оскільки в цих виробах втілювалось не тільки бажання утилітарно використати, а й ціле всеосяжне світосприйняття. Вважається, що випалена глина- перший штучний матеріал, створений людиною. Національне підґрунття розвитку українського етносу на той час складало язичництво, з його життєдайним та радісним сприйняттям навколишнього світу, в якому домінували символи родючості - жіночі статуетки, а також зображення не лише природи, що оточувала людину, а й елементів Космосу - Сонця, Місяця тощо. В цілому, язичництво формувало необхідність гармонії з природою.
На думку Ю. Липи: "Трипільський характер - це підложжя українського характеру. Бо народи-предки - це не тільки архітектура, могили, звичаї, ритуали. Це - характери, що кружляють в крові сучасних українців, і завжди їх діла, їх здобування в них можуть відродитися (...). Від трипільців починаємо історію української території як єдності і її торговельних взаємин з іншими країнами, єдності духовної і матеріальної". Отже, при всій умовності класифікації, першоосновою української державності можна вважати Трипільську культуру, яку започаткували праслов’янські племена, які пізніше склали основу Пшеворській, Зарубницькій, Черняхівській культур з І ст. до н. є. до VII ст. н. є. На добу Черняхівської культури припадає ще одне праукраїнське державне утворення - Антська держава. На території України проживали також скіфи, які, в своїй більшості, були вільними людьми, що на той час було не було типовим, згодом з'явилися сармати.
В класичному трактуванні історія становлення української державності може мати такий вигляд. Перший період - у VI-VII ст. В ці часи зростала чисельність населення, різноманітні контакти між людьми ставали все більш «щільними», що породжувало синергетичний ефект формування етносу. Східнослов'янські племена або праукраїнці заклали фундамент нової держави - Русі, у сучасному її розумінні - з більш розвинутою економікою, удосконаленими знаряддями виробництва, поглибленою спеціалізацією, а також досить розвинутою торгівлею, як всередині країни, так із сусідніми країнами. Духовною опорою започаткування та становленням слов'янської держави на той час було язичництво. Але через владну еліту з часом поступово став посилюватися вплив християнства, центром якого стала Візантія.
В другій половині IX ст. Київський князь Аскольд вже проводив політику християнізації. Але у 882 р. Київ був захоплений Олегом, якому, за історичними даними, сприяла язичницька опозиція. За князівством Олега (882-912) Київська Русь з центром у Києві стала однією з найпотужніших країн Європи.
Значною подією було прийняття християнства князем Володимиром у 988 році. Зрозуміло, що духовність народу, його вірування неможливо було поміняти своєрідним «декретом», тим більше «згори», з боку влади. Про те, що цей процес проходить складно, свідчить те, що практично не залишились матеріальні носії язичництва. Хоча відомо, що язичництво стародавньої Греції, Риму тощо залишило після себе значні матеріальні носії високого рівня культури, мистецтва тощо.
Східні слов'яни мали свою писемність ще до прийняття християнства. Азбука складалася з 23 грецьких літер і 4 слов'янських. Отже, Кирило і Мефодій успішно продовжили це починання. Значною подією в тогочасному культурному житті став твір "Слово про Ігорів похід" (1187). Такого рівня творів Європа ще не мала. Книжковий фонд України в XII ст. - на початку XIII ст. складав, за підрахунками вчених, 130- 140 тис. томів. Багато етносів, націй, країн та народів зробили значний внесок в скарбницю світової культури, Україна також достойно представлена своїми здобутками.
В подальшому, духовна складова розвитку національної держави продовжується розвитком культури, писемності закріплювався в християнських закладах, а також в світських навчальних закладів. Першим навчальним закладом була Острозька академія (1576 р.) заснована князем К. Острозьким, яка мала своє продовження у братських школах, які виникли у Львові (1586 р.) Кам'янець - Подільському, Галичі, Холмі та інших містах..
Значною подією в цьому напрямку було заснування Києво-Могилянської академії (1701 р.), - єдиного вищого навчального закладу Східної Європи. Києво-Могилянська академія служила базою підготовки інтелектуальних кадрів для Російської імперії. Так, наприклад, 21 з 23 ректорів Московської академії та 95 з 125 її професорів були її випускниками. Окрім вищих та середніх навчальних закладів створювалася система шкіл різного рівня.
З середини XII ст. життя Київської Русі характеризується відцентровими тенденціями, внаслідок яких утворилися 15 князівств з непростими стосунками, що призвело, в кінцевому рахунку, до взаємного послаблення та неспроможності протистояти військовій експансії. Київська Русь потерпіла поразку в протиборстві з татаро-монголами у 1240 році.
На Заході України державницькі традиції продовжило Галицько-Волинське князівство, яке утворилося близько 1199 року і майже сто років зберігало державний статус східних слов'ян. З часом і воно перейшло у васальну залежність від золотоординських ханів. Згодом населення території колишньої Київської Русі розсіялось по всій сучасній Україні. Спочатку перебувало у залежності Литовської держави, яка в 1377 році підпорядкувавши собі приблизно половину земель Київської Русі і стала найбільшою країною в Європі зі столицею в місті Вільнюс (або Вільно). Це підпорядкування проходило своєрідно, оскільки литовські князі діяли за принципом «захоплюючи, звільняємо» від золотоординських ханів. Литовські князі на практиці втілювали свій принцип: «Ми старини не рушаємо, а новини не вводимо». Згодом Україна потрапила в залежність від Речі Посполитої і після Люблінської унії 1569 р. втратила всі ознаки української державності та автономності.
Другий період державного будівництва в Україні розпочався із заснуванням у XVI ст. Запорізької Січі. Специфіка її утворення полягала в тому, що організатором її виступала не проста еліта, а більшість вкрай різноманітного люду, основним прагненням якого були воля і незалежність.
Однак, козаки мали свої специфічні вади, наприклад, відносно велика частина з них мала «комплекс втікача». Оскільки Запорізька Січ складалася лише з чоловіків, не можна вважати, що це було повноцінне державне утворення. Специфіка функціонування Січі полягала в її відкритості - вона існувала, в переважній більшості, не за рахунок внутрішніх чинників, а завдяки зовнішньому середовищу. Так, навіть господарська діяльність мала допоміжне значення, оскільки головну роль в економічному забезпеченні грали військові дії, постійним було зіткнення інтересів козацької старшини їй, що завжди множило нестабільність як при виборі своїх гетьманів, так і в прагненні до незалежності і самостійності.
Згодом козацьке військо під керівництвом гетьмана І. Виговського за допомогою кримських татар одержало переконливу перемогу над росіянами в 1659 році під Конотопом, яка відкрила можливість походу на Москву, але особисті проблеми Виговського виявилися тим наріжним каменем, який унеможливив в подальшому закріпити цю перемогу і перетворити її у виграну війну. Час був втрачений, а з ним - і гетьманська булава.
В подальшому вимушена "хитрість" нового гетьмана Івана Мазепи "заплутала" не тільки чужого Петра І, а й своїх багатьох козаків та, в переважній більшості, козацьку старшину, що і унеможливило одностайність та єдність в захисті своїх національно-державних інтересів. Бій під Полтавою у 1809 році, в якому на сторону І. Мазепи стали тільки 8 тисяч козаків під проводом К. Гордієнка, є яскравим свідченням того, що "хитрість та лукавість" не є тим напрямком, який несе перемогу.
Разом з тим, необхідно зазначити, що суперечливі дії і Б. Хмельницького, і І. Мазепи, і практично всіх гетьманів, хоча і не досягли головного - самостійності та незалежності, все ж таки не давали згаснути життєдайному вогнищу надій та сподівань Українського народу на самостійну та незалежну Україну, що і показали події 1991 року.
Будь-який прояв самобутності несумісний з підлеглим станом, тому духовна творчість народу направлена на боротьбу проти соціального та національного гноблення. Третій період становлення української держави пов'язаний з духовною складовою українського етносу. Найкраще це проявилось в народній творчості і кристалізувалось у таких видатних постатях, як Ф. Прокопович (1681-1736)- письменник, учений, культурно-освітній діяч, що фактично очолив Російську православну церкву; Г. Сковорода (1722-1794)- мислитель, письменник, поет, який створив «філософію серця». Значними віхами національно-державного розвитку було утворення Кирило-Мефодіївського братства, створення Київського університету в 1834 р., започаткування сучасної української літератури І. Котляревським, Г. Квіткою-Основ'яненком, написання «Кобзаря» Т. Шевченком, а також працями П. Куліша, М. Костомарова, О. Маркевича.
Скасування кріпацтва сприяло утворенню української господарської еліти - Терещенків, Симиренків, ін. На другу половину XIX - початок XX ст. приходиться яскрава творчість І. Франка, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, М. Вовчка, М. Коцюбинського. В 1862 р. була поставлена перша українська опера С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», опери М. Лисенка «Мазепа», «Богдан Хмельницький» тощо.
Значні зміни відбулись в писемній та музичній культурі українського народу. Видатними музикантами були Д. Бортнянський (1751-1825), М. Березовський (1745-1777), А. Ведель (1767-1808). В сфері музичної культури Україна досягла значних здобутків, що свідчить про духовний злет народу, реалізацію його потужного внутрішнього потенціалу.
Четвертий етап формування української державності пов'язаний з величезними змінами періоду Першої світової війни і її наслідками. Ця війна призвела до розвалу двох імперій, в складі яких перебував український народ - Російської та Австро-Угорської. В даному випадку зовнішній чинник став основним чинником формування української державності. Після вимушеної відмови царя Миколи II від влади перед українським народом постало основне питання - самовизначення, а також, як і перед російським народом, - пошуки нових шляхів чи їх торування у своєму соціально-економічному розвитку.
Найбільш мобільними і підготовленими до такого повороту подій, який вони і формували, виявилися три партії: Українська Партія соціал-революціонерів (М.Ковалевський, П.Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія Н.Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Нікольський). Головою Центральної ради було обрано М. Грушевського. Всі ці три основні партії мали, в першу чергу, соціалістичне спрямування, а питання національного самоусвідомлення для них не були першочерговими. Після падіння Тимчасового уряду в Петрограді Центральна рада пішла на угоду з більшовиками проти прибічників Тимчасового уряду, а потім 7 листопада 1917 р., вона ухвалила III Універсал і проголосила утворення Української Народної Республіки (УНР), залишивши федеральний зв'язок із Росією.
Вибори до Всеукраїнських установчих зборів наприкінці 1917 р. в Україні продемонстрували повну перемогу партій українського спрямування. Тільки 10% виборців проголосували за більшовиків, майже 75%- проголосували за українські Партії. І тільки 11 січня 1918 р. в ухваленому Центральною Радою IV Універсалі під впливом зовнішніх сил було проголошено незалежність та суверенність УНР. Але навіть в даному документі рішення було не остаточним, оскільки передбачалося, що остаточно це питання повинні вирішити Українські Установчі Збори. На Всеукраїнському з'їзді Рад, який розпочав роботу 4 грудня в Києві прибічники більшовиків складали 127 осіб з 2,5 тисяч делегатів.
Центральна Рада своєю непослідовністю та нерішучістю сприяла деморалізації, роззброєнню і розпуску військових формувань, в яких домінували проукраїнські настрої, внаслідок чого 16 січня 1918 р. у бою під Крутами спромоглися протистояти більшовикам тільки 450 гімназистів та юнкерів, більшість яких загинуло в нерівному бою.
Так були втрачені можливості отримання незалежності та самостійного розвитку України на початку XX ст. 1 гетьман П.Скоропадський, і Директорія УНР, і Західноукраїнська Народна Республіка - це вже низхідний етап національно – визвольних змагань, для якого також були характерні нерішучість та непослідовність.
Непослідовність в досягненні головної мети - національно-державної розбудови України була характерна як для еліти, так і для переважної більшості населення. Народна хвиля стихійних повстань проти більшовиків в 1921 р. могла більшою мірою сприяти консолідації державотворення. Однак, стратегія і тактика антинаціональних сил в Україні унеможливила створення міцного ядра критичної маси патріотів України, відтак численні повстання та протести не перетворювалися в "ланцюгову реакцію" національних перемог. Подальші події показали, що і творчо-інтелектуальна еліта, і селяни, як і весь український народ дуже високу ціну заплатили і за свою відносну відстороненість від рішучих дій за свою свободу та незалежність, і за те, що частково піддалися на примари утопічних соціалістичних ідей.
Наступний п'ятий етап формування української державності після громадської війни і перемоги в ній більшовиків проходив в умовах тоталітаризму. На даному етапі багато з тих рис української ментальності, які призвели до поразки в національно - визвольних змаганнях 1917-1921 рр., вже в нових умовах зіграли позитивну роль, оскільки дали змогу вистояти, зберегти прагнення до незалежності. Період національно - визвольної боротьби не пройшов марно. Ця боротьба живила не лише емоційний стан народних мас, а й всі інтеграційні властивості людини - інтелектуальні, моральні, світоглядні тощо.
У 20-х р. XX ст. відбувалося піднесення творчої активності українського народу в духовній сфері. Особливо це стосувалося літератури, для якої характерним був плюралізм думок, стилей, напрямків тощо. Багато вчених, письменників поділяли ліві погляди, що на той час відображалось в боротьбі з проявами минулого капіталістичного ладу, приватно-власницької психології. Тим самим, ця політика була вигідна більшовикам, хоча і мала українське забарвлення.
Бурхливими темпами розвивались український театр, українське кіно, музична культура та мистецтво, відроджувалася і розвивалася наука. І все це - завдяки глибинним творчим началам українського народу, його прагненню бути освіченим, культурним, духовно розвинутим. Активно сприяла цим процесам політика коренізації - розвиток національної культури та мови. Всі ці аспекти мали б "спрацювати" у вигляді "переваг" національна політики в майбутній світовій пролетарській революції. З часом проблеми світової революції відійшли на задній план, Й. Сталін розправився зі всякими "націоналістичними ухилами" в боротьбі за владу за допомогою репресивного апарату більшовицького режиму. Освітньо-інтелектуальний рівень населення, між тим, значно підвищувався, що надавало можливість в подальшому успішно проводити політику індустріалізації.
В цілому, прискорений індустріальний розвиток, як показали подальші події, виявився далеко не оптимальним, оскільки був розрахований не на випереджаючий, а на наздоганяючий сценарій. На початку 30-х рр. XX ст. вже був «рощеплений» атом, вирішений цілий ряд технічних задач, які давали принципову можливість в перспективі створення обчислювальних машин тощо. Тобто, відбулись якісні зміни, в яких науково-інформаційна складова стала відігравати вирішальну роль.
Свою основну історичну роль індустріалізація виконала в кінці ІX - на початку XX ст. Зрозуміло, що в середині першої половни XX ст. вона проходила більш швидкими темпами, що спочатку довів досвід СРСР, в другій половині XX ст. Японія, потім - «нові індустріальні країни», в наш час - Китай: Лідером залишається США- за своїм інформаційно-науково-технологічним статусом..
Більшовики, як переможці, були неоднорідними в своїх поглядах. Хибна цілеспрямована політика більшовиків на знищення «зайвих класів» не передбачила зворотних наслідків. Практично вся, так звана, "ленінська гвардія" була знищена Й. Сталіним ще в довоєнний період. М. Скрипник в 1923 р. - покінчив життя самогубством; О. Шумський - в 1933 р. заарештований, в 1946 р. покінчив життя самогубством; застрелився М. Хвильовий; загинув Юрій Коцюбинський; розстріляний в 1937 р. С. Косіор. Із 62 членів ЦК(б)У, обраного XIII з'їздом (червень 1937 р.), знищено 55. З 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У - репресовано 10, з 5 кандидатів в члени Політбюро - 4.
Непроста ситуація склалась на вітчизняній території напередодні Другої світової війни, оскільки Україна стала центром геополітичних інтересів провідних країн тогочасного світу. І Англія та Франція, з одного боку, і СРСР, з іншого боку, намагалися "використати" гітлерівську Німеччину у власних інтересах. Так, політика Радянського Союзу визнавала взаємовигідну можливість готувати німецьку військову еліту на території СРСР, оскільки згідно Версальської угоди Німеччині заборонялося мати велику і сучасну армію. В свою чергу, Радянський Союз закуповував в Німеччині високотехнологічну продукцію, зокрема, оптичні прилади.
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р., коли німецькі війська перейшли кордон Польщі. Між тим, договір про ненапад Німеччини та СРСР був укладений ще 23 серпня 1939 р., в якому був і таємний протокол про розподіл Польщі. Багато в чому такі дії керівництва СРСР спровокувала недалекоглядна політика урядів Франції та Англії, що проявилось в Мюнхенській угоді. Тим самим фактично Друга світова війна почалася активними діями Німеччини і спочатку пасивними, а з 17 вересня активними діями радянських військ. Війська гітлерівської Німеччини і радянські війська фактично мирно розділили Польщу. Цей процес одночасно став і об'єднавчим для українських земель, що активно використовувалось владою для посилення радянського патріотизму.
Таким чином, позитивним наслідком багатовікової історії української державності стало здобуття свободи та незалежності. Однак, український народ заплатив за довгоочікувану свободу численними людськими втратами, духовним виснаженням, внаслідок чого знатно зменшився потенціал патріотизму та духовності. Значною мірою це обумовило всю глибину руйнації, яка відбулась в Україні в постперебудовчий перехідний період.
Похожие работы
... є незмінність податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року. 5. Принцип наукової обґрунтованості передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами. 6. Принцип рівномірності сплати податків забезпечується ...
... розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів. - Модернізація туристичної та рекреаційної сфери 73. Національна, економічна і зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення Безпека, її гарантування для будь-якої держави — складний і багатогранний процес. Національна безпека — ...
... і елементи економічної системи, можна виділити ті, які найбільшою мірою змінюються при переході від країн, що належать одній економічній системі, до країн інших систем. 1.3 Економічний потенціал національної економіки України Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. ...
... їни на початку ХХІ століття. Матеріали VІ наук.-практ. конференції. – Полтава: ПІБ МНТУ, 2006. – С.128-130. АНОТАЦІЯ Азаров О.В. Малий бізнес України в розвиткові національної економки. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Донецький державний університет управління ...
0 комментариев