Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів
Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури
Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості соціальною сферою населення
Проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення соціальної інфраструктури регіонів
Навигация
Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури
Регіональний розвиток соціальної інфраструктури України
65849
знаков
0
таблиц
4
изображения
2. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури
Соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі характеризується певною розробкою методологічних підходів до дослідження соціальної інфраструктури. У роботі визначено закономірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунті накопиченого досвіду визначити ряд зв’язків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі негативні процеси. Необхідно зробити акцент на тому, що методологія не дає відповіді на вирішення конкретних питань, а тільки формує систему понять і уявлень про дійсність. Проведення досліджень, що стосуються питань розвитку соціальної інфраструктури, безперечно, вимагає різноманітних прийомів і методів економічного аналізу.
Процес дослідження соціальної інфраструктури умовно можна поділити на чотири етапи.
На першому етапі дослідження потрібно ознайомитися із станом досліджуваної проблеми, визначити об’єкт та предмет дослідження, що пов’язаний в першу чергу з ознайомленням із понятійним апаратом та аналізом методичних підходів. Встановити роль та значення соціальної інфраструктури в період трансформації економіки країни; розглянути основні зв’язки між різними видами інфраструктури (виробничою, ринковою та ін.), що впливають на розвиток та розміщення її основних об’єктів. Сформувати вимоги сучасного суспільства до рівня розвитку та якості і кількості послуг, що надаються соціальною інфраструктурою країни та певних її регіонів. Наступною складовою цього етапу повинен стати вибір підходів (з якої позиції буде розглядатись об’єкт), напрямів і методів дослідження. Виявлення основних закономірностей розвитку та розміщення соціальної інфраструктури, факторів і принципів, що впливають на її розвиток і розміщення.
Другий етап складається з проведення аналізу рівня розвитку соціальної інфраструктури та дослідження впливу різноманітних чинників на її розвиток та розміщення. Основою другого етапу є аналіз сучасного стану соціальної інфраструктури, визначення основних тенденцій у розвитку ЖКГ, освіти, культури тощо; встановлення спектру проблем, що перешкоджають розвитку соціальної інфраструктури як на державному, так і на регіональних рівнях; характеристика сфер соціальної інфраструктури та розподіл регіонів за рівнями забезпеченості її об’єктами.
Третій етап полягає у виявленні тенденцій розвитку соціальної інфраструктури та напрямів удосконалення її розвитку та розміщення; аналізу основних засад державного регулювання розвитку та механізму вдосконалення територіальної організації соціальної інфраструктури.
Четвертий етап базується на визначенні перспектив розвитку соціальної інфраструктури та розробці прогнозів, на основі яких розробляються соціально-економічні програми розвитку.
Високорозвинена соціальна інфраструктура є необхідною передумовою, рушійним фактором покращення рівня життя населення, піднесення соціально-економічного розвитку та створення соціально спрямованої економіки.
В умовах ринкових перетворень перед наукою та економікою держави стоять задачі пошуку конкретних шляхів і засобів підвищення ефективності суспільного виробництва, розробки варіантів економічного розвитку, що дозволяють з якнайменшими витратами добитися ефективного рішення соціально-економічних задач.
Аналіз питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об’єктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як об’єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком. Слід зазначити, що об’єктивні реалії України вимагають серйозних змін в системі існуючих поглядів на соціальну інфраструктуру.
Підвищення ефективності промислового виробництва – не єдина мета розвитку галузей соціальної інфраструктури, при цьому розв’язуються і важливі соціальні задачі. Так, плануючи розвиток соціальної інфраструктури, повинно прагнути оптимального поєднання інтересів виробництва і працівників з погляду забезпечення останніх послугами соціальної інфраструктури.
Дія галузей соціальної інфраструктури на ефективність промислового виробництва здійснюється вдосконаленням процесу відтворення трудових ресурсів за такими напрямами, як зниження втрат сукупного робочого часу і підвищення продуктивності праці [2, с.37].
Найважливішою проблемою вивчення впливу галузей соціальної інфраструктури на ефективність вітчизняного виробництва є взаємозв’язок дії цих галузей на підвищення продуктивності праці працівників промислових підприємств.
Подальший розвиток і вдосконалення галузей соціальної інфраструктури є важливішою умовою нарощування економічного і соціального потенціалу суспільства.
До числа найважливіших галузей соціальної інфраструктури відноситься житлово-комунальне господарство, що визначає певною мірою рівень добробуту працівників.
Важливою сферою соціальної інфраструктури є транспортне обслуговування населення. В даний час розвиток і вдосконалення транспортного обслуговування населення стає найважливішою соціально-економічною проблемою, від рішення якої залежить як рівень життя працівників, так і пов’язана з ним ефективність виробництва і якість роботи.
Разом з розглянутими галузями соціальної інфраструктури, ефективне функціонування яких припускає дію з боку виробництва, існує і ряд інших. Наприклад, важливою складовою частиною соціальної інфраструктури є побутове обслуговування на виробництві.
Чималі резерви підвищення ефективності виробництва містить така галузь як фізична культура і спорт.
Аналіз соціальної інфраструктури показав, що в даний час технології, за допомогою яких можна оцінити поточний стан і виробляти ефективні і результативні стратегії майбутнього розвитку соціальної інфраструктури, зазначають значних змін. У зв’язку з цим різко постає питання про вибір інструментарію оцінки соціальної інфраструктури, який дозволить оперативно визначити можливості і слабкості, знаходити приховані резерви в цілях підвищення ефективності її функціонування.
Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.
Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи - узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.
Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової - робочої сили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.
3.Особливості розвитку соціальної інфраструктури регіонів
Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов'язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров'я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплексу характерним є переважання безплатних послуг та їх загальнодоступність. Галузі цього комплексу є важливим фактором підвищення продуктивності праці в усіх сферах господарського і культурного життя (Дод.Д).
Освіта
Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.
Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. Наприкінці 2004 р. в Україні налічувалось понад 14914 постійних дошкільних закладів, у яких перебувало близько 996.5 тис. дітей. Значна частина дітей дошкільного віку не відвідує ці заклади. Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий - у західних регіонах.
На початок 2004/2005 навчального року в Україні функціонувало 21.7 тис. шкіл, у яких навчалося понад 5731 тис. учнів. Більше половини учнів денних шкіл (77%) навчається українською мовою, решта - вивчає українську мову як предмет. 22% учнів денних шкіл навчаються російською мовою, є також школи чи класи з молдавською (6.1 тис.), угорською (20 тис.), румунською (26.4 тис.), польською (1.4 тис.), словацькою (0.03 тис.), англійською (0.3 тис.), болгарською (0.1 тис.) та кримсько-татарською мовами навчання (5.8 тис.).
Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів - гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвітніми поглиблено вивчаються технічні та гуманітарні предмети. У 2004 р. в Україні функціонувало 511 гімназії, 411 ліцеїв, у тому числі 41 колегіумів, де навчалось понад 467.768 тис. учнів .
Вища освіта України представлена 619 навчальними закладами І-II рівнів акредитації, в яких навчається близько 548.5 тис. студентів, з них на денному відділенні - близько 397.6 тис.
Крім того, в Україні функціонує 347 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, в яких навчається більш ніж 2026.6 тис. студентів, з них 1155.5 тис. - на денному відділенні.
Культура
Це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об'єкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва - характерний показник розвитку культури будь-якої держави.
Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких у 2004 становила 20 тис. з книжковим фондом 333 млн. примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 15 тис. бібліотек з книжковим фондом 148 млн. примірників. Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування населення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення. Рівень задоволення попиту читачів значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та співвідношення суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковим фондом (понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванні послугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного жителя.
Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, яких на кінець 2004 р. налічувалось понад 19 тис., у тому числі у сільській місцевості - понад 17 тис.
Кінообслуговування в Україні представлено 3.6 тис. кіноустановок з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік 10 млн. У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах. Проте і в цих поселеннях в останні роки намітилася тенденція до різкого скорочення середнього рівня відвідування кінотеатрів.
Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. В Україні налічується близько 422 музеїв (включаючи філіали), у тому числі: історичні, меморіальні, краєзнавчі, природничонаукові, мистецтвознавчі, галузеві та ін.
Охорона здоров’я
Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров'я включає також освітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними.
В Україні налічується 2.9 тис. лікарняних закладів на 451 тис. ліжок та 7,7 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких становить 987 тис. відвідувань за зміну. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням. Мережа об'єктів стаціонарної медичної допомоги розвивається у трьох напрямах: багатопрофільному, спеціалізованому і диспансерному. В Україні працює 223 тис. лікарів, більше половини яких становлять терапевти, хірурги, стоматологи, педіатри, жінки-лікарі серед них становлять майже дві третини. Середній медичний персонал (медсестри, фельдшери та акушери) становить 522 тис. В Україні забезпеченість лікарями становить 47.4 чол., а середнім медичним персоналом - 110.9 чол. на 10 тис. жителів.
Матеріально-побутовий комплекс
Забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства. Покращання житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення.
Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. Весь житловий фонд в Україні перевищує 1040 млн. м2 загальної площі житла, у тому числі державний, колективний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить 124 млн. м , а решта - 915.4 млн. м2 знаходиться у приватній власності громадян. Міський житловий фонд становить понад 664 млн. м2, сільський - 375,5 млн. м2. У містах державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважає і становить дві третини, а житловий фонд в особистій власності - третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян становить близько 90%, а державний - понад 10%.
У 2004 р. готельне господарство України було представлено 1373 готелями на 58464 номери з жилою площею всіх номерів 1002 тис. м2. Одноразова місткість готелів становила 119 803 місць. Проте і цей фонд використовується недостатньо (коефіцієнт використання місткості становив лише 0,22). Обсяг житлового будівництва в останні роки знизився. Якщо у 1990 р. збудовано підприємствами і організаціями всіх форм власності загальної площі житла 17,5 млн. м2, то у 2004 р. - 160 млн. м . У 2004 р. державними підприємствами і організаціями введено в експлуатацію 20% житла, з них за рахунок коштів підприємств і організацій - 81%.
За останні роки структура виробництва основних видів побутових послуг в країні поступово приводиться у відповідність до структурних змін у потребах населення. Це сприяє подальшому підвищенню ступеня повноти задоволення потреб населення в найбільш економічно значущих видах побутового обслуговування. Зростання обсягів споживання побутових послуг в цілому та найбільш ефективних з них супроводжується підвищенням народногосподарської ефективності побутового обслуговування населення в цілому. Підприємства галузі надають населенню понад 900 видів послуг. Обсяг реалізації побутових послуг населенню становить 77,2 млрд. грн., у тому числі у сільській місцевості - 175 млн. грн. Обсяг реалізації побутових послуг на одного жителя становить відповідно 14,2 і 10,7 грн.
У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ремонт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів.
Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення.
Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств. Загальний обсяг роздрібного товарообороту державної і кооперативної торгівлі (включаючи громадське харчування) становив у 2004 р. 19 933,1 млн. грн., в тому числі державної торгівлі - 2328,8 млн. грн.; 1833,9 - приватної і 14 870,4 - колективної та ін. Товарооборот громадського харчування в загальному обсязі роздрібного товарообороту становив 17 435,1 млн. грн.
Наприкінці 2004 р. в Україні налічувалося 1275 тис. підприємств роздрібної торгівлі; на 10 тис. населення торгова площа підприємств роздрібної торгівлі становила 1919 м2, а громадського харчування - 468 місць.
У загальному обсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари становили 64%, непродовольчі -- 36%. Товарооборот на одну людину у 2004 р. становив 374 грн., в тому числі продовольчих товарів - 238 грн., непродовольчих - 136 грн. У міських поселеннях товарооборот становив 489 грн., а в сільській місцевості - 130 грн. Сільське населення значну кількість товарів купує в міських магазинах.
Головним джерелом товарних ресурсів є промисловість. Оптові контори і бази здійснюють основні торгові зв'язки з промисловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють в роздрібну мережу, створюють товарні запаси.
Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру розширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиблення територіального поділу суспільної праці, розвитку продуктивних сил окремих регіонів.
Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдосконалення їх структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного.
В результаті планомірного розширення мережі підприємств зв'язку в Україні значно зросла забезпеченість населення різними видами зв'язку. Зростання цього показника свідчить про підвищення ступеня доступності послуг цієї галузі. Тенденція до зниження середнього навантаження на одне підприємство, найбільш імовірно, позитивно вплине на якість обслуговування підприємствами галузі.
В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підприємств зв'язку та їх відділень. Телефонно-телеграфний зв'язок - основний вид зв'язку між населеними пунктами. Основних домашніх телефонних апаратів загального користування у 2004 р. налічувалось 6479, у тому числі у міських поселеннях - 5592. Телефонізовані всі підприємства і установи, багато квартир у містах і частина в селах. В більшості міст є автоматизовані пункти зв'язку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких - міські. Забезпеченість населення домашніми телефонними апаратами становить 37 на 100 сімей, міжміськими таксофонами - 27 на 100 тис. населення.
Комплекс зв'язку включає всі види зв'язку, радіомовлення і телебачення, спеціалізовані підприємства по ремонту і монтажу устаткування. Підприємствами зв'язку у 2004 р. було надано послуги у вигляді 1270 млн. відправлених газет і журналів, 359 млн. листів, 17 млн. телеграм, 2 млн. посилок, надано міжміських телефонних переговорів (включаючи міжнародні) - 1081 млн.
Похожие работы
... лому. Культура та освіта, будучи ресурсами розвитку, орієнтують на критичний підхід, перманентну переоцінку цінностей, діяльності та стосунків. Всі перераховані вище фактори сприяють розвитку соціальної інфраструктури України, яка перебуває у тісному зв'язку з виробничою сферою. 2. Характеристика елементів соціальної інфраструктури України Соціальна інфраструктура включає установи освіти, ...
... вищих інститутів і органів очікуються рішення, покликані скоріше змінити якісний бік стратегії зімкнення, чим підсилити її фінансові можливості. Фактично, політика згуртування означає переплетення регіональної політики і соціальної політики, коли вони вже не розглядаються ізольовано один від одного. Політика згуртування допускає одночасне згуртування по горизонталі (між регіонами - регіональна ...
... на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці має відповідати державним інтересам. Однак лише невелика частина регіональних інтересів автоматично реалізується через загальнодержавну політику. Саме тому регіональна економічна політика повинна зайняти чільне місце серед засобів управління економікою держави. 2. Концепція державної регіональної економічної політики в Україні та ...
... галузь, яка забезпечує першочергові потреби населення та суттєво впливає на створення необхідних умов для функціонування всього господарства області. ІІ РОЗДІЛ СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА В СИСТЕМІ ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСТА Соціальна інфраструктура - це комплекс галузей народного господарства, пов’язаних з відтворюванням населення i робочої сили i забезпечуючих необхідну якість i рівень життя ...
0 комментариев