Склад і статево-вікова структура трудових ресурсів західних областей України

4. Склад і статево-вікова структура трудових ресурсів західних областей України

 

Аналіз статево-вікової структури населення Західної України свідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення. Серед міських жителів перевищення кількості жінок над кількістю чоловіків має місце з 17-річного віку, а серед сільських лише після 42 років. Населення Західного регіону України належить до категорії старого. Причому вікова структура жінок старіша, ніж чоловіків, бо молодші вікові групи серед жінок складають меншу питому вагу, ніж серед чоловіків, а серед старших вікових груп жінок значно більше.

Вважаючи, що активним агентом зайнятості є населення працездатного віку, є цікавим відстеження змін щодо регіональних співвідношень між віковими групами в регіонах. Ці пропорції в цілому по Україні в 1996р. становили: група молодша від працездатного віку до загальної чисельності населення становила 22,2%, частка населення працездатного віку – 55,6%, а старша від працездатного віку – 22,2%. За регіонами ці пропорції коливались відповідно від 19,8, 51,0, 29,2% у Чернігівській області до максимального рівня в м. Києві, де вони становили 21,4, 62,4 та 16,2%.

Повікова структура населення формує певну структуру трудових ресурсів, що можна прослідкувати на регіональному рівні. Регіональні пропорції в трудових ресурсах мають розбіжності, які відрізняють одну область від іншої у 5-8 і більше разів. Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких у загальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%. Найменшу частку трудових ресурсів мають Житомирська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Частка кожної з них становить від 1,8 до 3% загальної чисельності трудових ресурсів.[7,72].

Регіональний розподіл населення, зайнятого в народному господарстві областей характеризується такими особливостями. Майже 11% загальної чисельності зайнятих у народному господарстві України припадає на Донецьку область. Друге місце посідає Дніпропетровська, частка якої становить 8%. Коливання областей та регіонів за часткою зайнятих у народному господарстві України становить 1:7,2. Певні особливості в регіональному розрізі мають такі показники, як частка зайнятих працездатного віку у народному господарстві. Найвища частка зайнятих у народному господарстві осіб працездатного віку має місце у Київській області (без м. Києва), де цей показник становить 76,5%. Друге місце займає Черкаська область – 72,1%. Від 70 до 73% мають Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Полтавська. Найменший рівень за цим показником займає Закарпатська область, де він становить 51,7%.

Серед областей з високим рівнем працюючих пенсіонерів та підлітків (понад 4% від загальної чисельності по Україні) – Вінницька та Хмельницька області. Найменша частка працюючих пенсіонерів та підлітків у Волинській області – до 1,1%.[7,76].

5. Проблеми та перспективи формування трудових ресурсів в Україні

Робоча сила, будучи товаром, реалізує себе на ринку праці, що представляє собою соціально-економічні відносини з приводу наймання робочої сили і її використання між роботодавцем і робочою силою. Характерною рисою ринку праці, що відрізняє його від будь-якого товарного ринку, є те, що наймання і використання робочої сили, з одного боку, відбувається на основі добровільності як працівника, так і роботодавця, і, з іншого боку, - забезпечення соціальних гарантій з боку держави.

На ринку праці фіксуються ставки заробітної плати й умови зайнятості. Усе це відбувається з урахуванням професії, роботи і зайнятості. Зайнятість являє собою діяльність громадян, зв'язаної з задоволенням особистих і суспільних потреб на основі одержання ними заробітку (трудовий доход). Вона має кілька видів.

В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння нових механізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих - на 6083 тис. осіб протягом 1992-1996 рр. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб. Єдине пояснення цьому - зростання неофіційної зайнятості.

Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни. Формування та використання ринку праці регіону – серйозна економічна та соціальна проблема. Реальний стан регіонального ринку праці пов’язаний з трансформацією економічної системи країни та спадом виробництва, що веде до скорочення попиту на робочу силу.

В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.[7,74].

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.[9,56].

Сучасне виробництво все більше вимагає від робітників якостей, які не тільки не формувалися в умовах поточно-масового виробництва, але й зводилися до мінімуму, що дозволяло спростити працю і знецінити вартість робочої сили. До таких якостей відносять високу професіональну майстерність, уміння приймати самостійні рішення, навики колективної співпраці, відповідальність за якість готової продукції, знання техніки і організації виробництва, творчі навики. Сьогодні однією із відмінних рис є залежність виробництва від якості робочої сили, форм її використання. Людський фактор і його використання на підприємствах виступає стратегічним фактором і життєво необхідною умовою для того, щоб підприємство могло вижити в тяжких і нестабільних умовах ринку.

По мірі збільшення кризи в нашому суспільстві стає все більш очевидним, що процес глобального оздоровлення всієї системи суспільних відносин і створення ефективної економіки в Україні самим безпосереднім чином залежить від формування трьох основних сфер організації сучасного суспільства – політичної, економічної та культурної. А в основі всіх недоліків наших перетворювань в цих сферах лежить відповідна діяльність людей. Дослідження останніх років дозволили розробити "людський" підхід управління суспільством, і дали змогу виділити п'ять існуючих тенденцій в управлінні, характерних для розвинутих країн Заходу, але практично нереалізованих в нашій країні..

Звісно, в Україні є проблеми формування трудових ресурсів. Освіта в Україні потерпає не лише від економічних проблем, що не дозволяють забезпечити високу якість та рівний доступ кожного до навчання [624]. Рівень освіти та професійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв , які характеризують сукупний людський капітал (трудові ресурси). Цей критерій дає змогу виявити типологічні кваліфікаційні особливості сукупної робочої сили і визначити її роль як чинника економічного зростання.[9,89].

Ми маємо можливості використати багатий досвід досягнення життєвого успіху, що накопили поколіннями американці, німці, японці. Засвоїти цей досвід , на жаль, досить непросто. Адже, щоб добитися успіху, одних знань недостатньо. Слід володіти широким спектром особистих якостей: упевненість в собі, цілеспрямованість, енергійністю, сміливістю, умінням пристосовуватись до певних ситуацій і ризикувати, працелюбністю, комунікабельністю і т.п. Формування і удосконалення таких якостей – головний фактор вирішення соціальних, економічних, правових, організаційних і інших схожих проблем нашого суспільства.

В зв’язку з низкою економічних проблем, працездатне населення України виїжджає за кордон, особливо на Захід, де рівень економічного життя є набагато вищим.

Висновки

 

1.  Трудові ресурси – це частина населення країни, яка володіє здібностями і можливостями приймати участь в процесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним досвідом, професійною підготовкою.

2.  Трудові ресурси являють собою сукупність окремих людей визначеного віку і стану здоров’я

3.  Трудові ресурси в першу чергу виступають як сукупність суспільних по своїй суті речей, що володіють свідомістю і перетворюють оточуючий світ з метою задоволення власних потреб.

4.  Трудові ресурси формуються в процесі суспільного відтворення, а це не що інше, як розвиток продуктивних сил людства.

5.  Суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй.

6.  Трудові ресурси підвладні дії закономірностей розвитку трудових ресурсів.

7.  Самостійність розвитку трудових ресурсів зумовлена і специфікою використання суспільством робочої сили людини.

8.  Єдність трудових ресурсів і населення обумовлена спільністю їх розвитку.

9.  Трудові ресурси в процесі використання (споживання) зберігають корисність і до певного періоду примножують її.

10. Працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупності носіїв індивідуальної робочої сили.

11. Саме населення в працездатному віці і визначає процес формування трудових ресурсів.

12. НТП, сім’я, суспільство, школа, вільний час, престиж впливають на формування освіти – суб’єкту формування трудових ресурсів.

13. Соціальні об’єкти, як дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї, ПТУ, технікуми, інститути, університети складають базовий рівень освіти, різносторонньо розвиваючи особистість і формуючи певний потенціал робочої сили певного ступеня кваліфікації.

14. Головне, що дозволить стати в майбутньому – спеціалістом, повинні бути знання, рівень підготовки до подальшого навчання.

15. Сімейне виховання – це одна із форм суспільного виховання.

16. Цілеспрямованість є першим основоположним принципом формування ефективного управління будь-якою соціальною системою.

17. В Японії робоча сила – це ключовий ресурс економіки.

18. В Росії на студентів занадто великий згубний вплив виробничої практики, що проходить на технологічно відсталих, з погляду світових стандартів, підприємствах при поганій організації праці. На студентів лягає печатка як правило вкрай низкою професійної потенції майбутньої роботи.

19.Високі темпи приросту населення країн, які розвиваються, зумовлюють збільшення частки економічно активного населення.

20. У країнах Центральної Європи трудові ресурси становлять близько 56%.

21.Економічно активне населення Японії - це більше половини жителів.

22. Аналіз статево-вікової структури населення Західної України свідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення.

23. Населення Західного регіону України належить до категорії старого.

24. Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких у загальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%.

25. Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни.

26. Формування та використання ринку праці регіону – серйозна економічна та соціальна проблема.

27. Висока професіональна майстерність, уміння приймати самостійні рішення, навики колективної співпраці, відповідальність за якість готової продукції, знання техніки і організації виробництва, творчі навики спрощують працю і знецінюють вартість робочої сили.

28.Створення ефективної економіки в Україні самим безпосереднім чином залежить від формування трьох основних сфер організації сучасного суспільства – політичної, економічної та культурної.

29. В основі всіх недоліків наших перетворювань в політичній, економічній та культурній сферах лежить відповідна діяльність людей.

30. Рівень освіти та професійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв , які характеризують сукупний людський капітал (трудові ресурси).

31.Формування і удосконалення таких якостей як упевненість в собі, цілеспрямованість, енергійність, сміливість, вміння ризикувати, працелюбність, комунікабельність – головний фактор вирішення соціальних, економічних, правових, організаційних і інших схожих проблем нашого суспільства.

Список використаної літератури

 

1.  Брєєв Б.Д. Людина і виробництво. – М.: Думка, 1989, -259с.

2.  Власенко І.С. Трудові ресурси // Україна: аспекти праці. -2000 р. с.20-29.

3.  Ескеров Б.М. Регіональні аспекти відтворення трудових ресурсів. – М., 1990, 141с.

4.  Економічна і соціальна географія світу ( за редакцією Качана Є.П. ). – Тернопіль, 1999, 331с.

5.  Заглинський А.О. Проблеми розвитку ринкових відносин у сфері зайнятості трудових ресурсів. – Рівне, 2002, 399с.

6.  Петюх В.М. Ринок праці. Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999, 288с.

7.  Саратьов А.Л. Формування трудових ресурсів і зайнятості.// Економіст. – 2001. - №10. – с.72-77.

8.  Твоя професія. Ким бути? Яким бути?: Поради тим, хто обирає професію. – М., 1985, 47с.

9.  Флямнікова А.Р. Проблеми ефективності зайнятості населення в умовах становлення ринкової економіки. // Стратегія економічного розвитку України. Вип.6. – К., 2001, с.51-58.