Проблеми та перспективи поширення франчайзигу в Україні

2.4. Проблеми та перспективи поширення франчайзигу в Україні

Перспективи правового регулювання франчайзингу в Україні

Функціонування фінансової сфери у країнах СНД у 90-і роки будувалося за принципами формування спекулятивних фінансових пірамід. Ця закономірність розвитку фінансових ринків може пе­рейти і на франчайзингові мережі, приводячи до формування "кон­цесійних пірамід" (об'єктивно їхня можливість закладена в суб-франчайзингу чи комерційній субконцесії). Наприклад, "Дока-ніцца" і "Дока-хліб" — перші франчайзингові мережі, що з'явили­ся в Росії та Україні і зазнали поразки.

Захист економічних інтересів франчайзі залишається одним із головних завдань правового регулювання франчайзингу, оскільки і після укладання договору франшизи становище франчайзі зали­шається досить вразливим. Він зобов'язаний виконувати всі зумов­лені вказівки і вимоги франчайзера, якими б згубними вони для нього не виявилися. Так, франчайзер може встановити вищі рин­кові ціни на техніку й устаткування, що він надає франчайзі. Мо­же зажадати від останнього погодитися на пробний продаж своїх ще не перевірених ринком товарів без компенсації можливого збит­ку. Може "порекомендувати" йому внести добровільний внесок на проведення загальної компанії для розвитку бізнесу і т. д. Відмова франчайзі виконати кожну з подібних вимог служить для франчайзера законною підставою для розірвання договірних відносин. Нарешті, такою підставою без усяких наслідків для франчайзера мо­же стати оголошення франчайзі "неефективним" чи "неконкурентоспроможним". Настільки ж довільно франчайзер може вирішувати питання про поновлення договору франшизи після закінчення його терміну чи після продажі прав на франшизу третій особі, в яких франчайзі може бути життєво зацікавлений.

Правове регулювання відносин франчайзингу багато в чому має на меті вирівняти баланс можливостей сторін у договорі. У країнах, де немає окремого законодавства про франчайзинг, для захисту франчайзі використовуються традиційні принципи "сумлінності", "справедливості", "доброї волі", "чесної ділової практики" і т. п., всюди зафіксовані в загальному цивільному чи договірному законодавстві.

Значну роль у такому захисті відіграє суспільно-підприемницька інфраструктура фрапчайзингу — система саморегулювання. Практично в усіх країнах з розвинутими відносинами франчайзингу створені й активно діють національні і міжнародні федерації й асоціації франчайзингу (чи франчайзерів), що керуються у своїй діяльності прийнятими ними етичними кодексами франчайзингу.

Як випливає із самих назв цих документів, вони ставлять за обов'язок учасникам подібних організацій дотримуватись "правил чесної гри" щодо франчайзі. Досягненню цієї мети сприяє створен­ня навколо франчайзингу атмосфери суспільної зацікавленості широкої дискусії, публікація численних спеціальних, у тому числі урядових, періодичних видань з аналізом стану франчайзингу в країні й у світі, популярних посібників з франчайзингу, наявність загальнодоступної статистики, широка реклама переваг франчайзингу в ЗМІ.

З іншого боку, франчайзер теж достатньо вразливий і потребує законодавчого захисту. На думку практиків-франчайзерів та юристів, найскладнішим моментом у законодавстві є невизначеність щодо обсягу інформації, яка підлягає розкриттю до підписання угоди. Продавець франшизи, розкривши ноу-хау, стає залежним від покупця, який, отримавши готовий і майже напевне успішний бізнес-проект, може йому ігє заплатити. До речі, зарубіжні ліцензійні та франчайзингові закони лей момент враховують досить ретельно.

Опанувавши технологічні тонкощі виробництва чи сервісу і навіть заплативши за це, за допомогою кваліфікованого юриста все одно можна нехтувати комерційними інтересами франчайзера, якщо він, звісно, не контролює бізнес франчайзі через кредити, заставу майна, приміщення, сервіс обладнання або ексклюзивні товарні поставки. Розірвати угоду можна, посилаючись на те, що вона була підписана без знання "суттєвих умов" (якими є технологічні подробиці і ноу-хау) або "під впливом помилки", що дозволяє у судовому порядку розірвати угоду і зобов'язати франчайзера повернути франчайзі виплачені йому гроші.

У 2001 р. Кабінетом Міністрів України було внесено до Верховної Ради України проект Закону України "Про франчайзинг". Метою проекту було законодавче регулювання відносин між суб'єктами госіюдарюнання щодо передачі прав на використання в господарській діяльності комплексу виключних прав власника на фірмове найменування, комерційну інформацію, ноу-хау і т. д. При аналізі проекту Закону в ньому були виявлені такі недоліки:

відсутні визначення ключових понять, що використовуються у франчайзингу: ноу-хау, франшиза, територіальна франшиза, генеральна франшиза, субфранчайзинг, комерційна інформація, об'єкти виключних прав і т.д.;

законопроект не узгоджений із законодавством у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

проект дублює розділи Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, не вносячи ніяких доповнень у регулювання франчайзингу;

пропонується багаторазова реєстрація франчайзиногового договору (у Департаменті інтелектуальної власності та органі, що реєструє суб'єкти підприємницької діяльності);

відсутні норми про регулювання переддоговірних франчайзингових відносин (з урахуванням проекту Типового закону про інформацію);

відсутні норми щодо розкриття інформації про запропоновану франшизу;

не передбачені питання економічного стимулювання франчайзингу, створення системи саморегулювання;

відсутні формулювання таких важливих понять франчайзингу: корисні моделі, формули, процеси, ноу-хау, процеси, що усуне можливості їхнього неоднозначного трактування податковими службами і зніме проблеми, пов'язані із застосуванням окремих податків, зокрема, ПДВ, податку на репатріацію, відобразити існуюче оподатковування франчайзингового бізнесу;

відсутність норми щодо регулювання міжнародного франчайзингу.

У цілому законопроект заслуговував підтримки, оскільки спря­мований на поглиблення і розвиток підприємництва, а також поси­лення захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Однак, внаслідок очікування прийняття ЦК України роботу над проектом Закону України "Про франчайзинг" було призупинено.

Отже, потреба розробки та прийняття Закону України "Про франчайзинг", який автори, рекомендували розробити ще у 1997 р., сьогодні стає ще більш актуальною. У цьому Законі необхідно передбачити всі юридичні аспекти взаємовідносин сторін і розвитку українського франчайзингу, які 6 відповідали міжнародним вимо­гам. Прийняття цього Закону дозволить створити прозорі ме­ханізми для становлення і розвитку франчайзингу, що значною мірою стимулюватиме створення національних мереж франчайзингу, залучення міжнародного франчайзингу, в тому числі із прямим кредитуванням проектів міжнародними фінансовими корпораціями.

Від якості та ефективності Закону України "Про франчайзинг", термінів його прийняття багато в чому залежатиме практич­ний розвиток франчайзингових мереж та їх роль в інноваційному розвитку економіки України.

Використання договорів про усунення подвійного оподатковування

Винагорода за договором франчайзингу, виплачувана нерези­денту, підлягає оподатковуванню податком на репатріацію за став­кою 15% від суми виплати, якщо така винагорода є доходом нере­зидента з джерелом походження з України. До доходів із джере­лом походження з України, зокрема, належать роялті. Податок на репатріацію утримується платником доходу, що є резидентом чи постійним представництвом нерезидента під час виплати доходу і перераховується до бюджету.

Податку на репатріацію можна уникнути чи зменшити його ставку за відповідним договором про усунення подвійного оподат­кування. У даний час в Україні діють 47 договорів про усунення подвійного оподатковування. Для цілей застосування договору слід встановите, чи відповідає винагорода за договором франчайзингу визначенню роялті, приведеному в договорі про усунення подвійно­го оподаткування. Податок на репатріацію не утримується (чи ут­римується за іншою ставкою, меншою за 15%, як зазначено у дого­ворі про запобігання подвійного оподаткування), якщо нерезидент (франчайзер) надасть українському резидентові (франчайзі) довідку яро підтвердження свого резидентства, видану компетент­ними органами відповідної держави. У нерезидента також є мож­ливість одержати відшкодування зайво сплаченого податку, якщо мала місце переплата.

Якщо винагорода за договором франчайзингу є доходом нере­зидента від виторгу інших видів компенсації вартості послуг, нада­них резиденту від такого нерезидента, тоді об'єкт оподатковування податком на репатріацію відсутній. Крім того, відповідно до більшості договорін про усунення подвійного оподаткування прибу­ток договірного підприємства держави обкладається податком ли­ше у цій державі, якщо це підприємство не здійснює діяльність в іншій договірній державі через постійне представництво. У деяких випадках це положення може використовуватися для усунення подвійного оподаткування.

Правове регулювання франчайзингу в Україні

У нашій країні законодавче регулювання пільгового підприєм­ництва закріплене у ЦК України від 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Однак у тексті статей закону терміни франчайзингу не застосовуються. Водночас, докладний розгляд глави 76 статей 1115—1129 ЦК України дозволяє зробити висно­вок, що а законі під ім'ям комерційної концесії фігурують поло­ження франчайзингу. Ряд із них відповідає відносинам франчай­зингу, що приведені на початку статті:

1) предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (п.1 ст. 1116 ЦК України);

2) за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом
належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) падання послу? (п. 1 ст. 1115 ЦК України);

3) правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав (п. і ст. 1120 ЦК України);

4) правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників (п. 2.2 ст, 1120 ЦК України);

5) з урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

використовувати торговельну марку та інші позначенн правоволодільця визначеним у договорі способом (п. 1.1 ст. 1121 ЦК України);

дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем (п. 1.3 ст. 1121 ЦК України);

не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію (п. 1.6 ст. 1121 ЦК України).

Отже, замінивши слова "правоволоділець" у тексті перерахо­ваних статей ЦК України на "франчайзера", а "користувача" — на "франчайзі" і назвавши "плату за право користування комплек­сом., прав..." вартістю франшизи і роялті, ми одержуємо відноси­ни франчайзингу.

Завдання захисту інтересів споживачів в українському законо­давстві реалізується, насамперед, через положення про державну реєстрацію договору комерційної концесії:

договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця (п, 2 ст. 1118 ЦК України);

якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача (п. З ст, 1118 ЦК України).

Закон також передбачає обов'язкок користувача (франчайзі) інформувати споживачів про присутність посередницьких відносин (п. 1.5 ст. 1121 ЦК України), забезпечувати належну якість пропо­нованих товарів, робіт, послуг, що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконують­ся, надаються) правоволодільцем (п. 1.2 ст. 1121 ЦК України), а також відповідальність правоволодільця (франчайзера) за вимога­ми, що пред'являються до користувача (франчайзі) шляхом суб-сидіарної відповідальності "...у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користу­вачем.

За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника

продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем" (ст. 1123 ЦК України).

Окремі положення ЦК України, відповідаючи інтересам дрібних підприємців-користувачів (франчайзі), конкретизують норми чинного антимонопольного законодавства щодо договору ко­мерційної концесії (франчайзингу) (наприклад, п. 2 ст. 1122 ЦК України) і мають розглядатися ними у загальному контексті.

У рамках регулювання відносин франчайзингу українське за­конодавство передбачає можливість надання франчайзером більш широких прав, пов'язаних з використанням субфранчайзингу. За договором субфранчайзингу франчайзі має право продати субфран-шизу, а значить дозволяти третім особам користуватися комплек­сом прав, що сам франчайзі одержав від франчайзера, або части­ною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії (п. 1 ст. 1119 ЦК

України).

Слід зазначити, що в термінології ЦК України субфранчайзинг представлений як комерційна субконцесія. Користувач (франчайзі) за договором комерційної субконцесії (субфранчайзингу) виступає у ролі вторинного правоволодільця (еквівалент загальноприйнято­го в західному законодавстві поняття субфранчайзера), особи, яка отримує субфраншизу — у ролі вторинного субкористувача (суб-

франчайзі).

Договір комерційної субконцесії (субфранчайзингу) укла­дається на основі договору комерційної концесії (франчайзингу), і тому тісно з ним пов'язаний за умовами і правовим регулюванням (п. 2 ст. 1119 ЦК України). Крім цього, користувач (франчайзі) та субкористувач (субфранчайзі) відповідають перед правово­лодільцем (франчайзером) за завдану йому шкоду солідарно. Недійсність договору комерційної концесії (франчайзингу) має наслідком недійсність договору субконцесії ( субфранчайзингу) (п. 4 ст. 1119 ЦК України).

Договір комерційної концесії має бути укладений у письмовій формі і зареєстрований в органі, що реєструє правоволодільця чи користувача (якщо правоволодільцем є іноземна юридична особа або індивідуальний підприємець) й у федеральному органі вико­навчої влади у галузі патентів і товарних знаків (ст. 1118). Недо­тримання зазначених вимог спричиняє недійсність договору.

Незважаючи на позитивний факт — включення в ЦК України такого нового виду правовідносин як комерційна концесія, варто також зазначити і ряд негативних сторін, пов'язаних з виконанням

законодавчого формування цих договірних зобов'язань, Багато по­ложень франчайзингу, що є типовими для ряду зарубіжних країн, значною мірою мало висвітлені або видозмінені, що може стати істотним гальмом у розвитку франчайзингових мереж в Україні.

Одним із таких прикладів є передбачена у ст. 1123 ЦК Ук­раїни субсидіарна відповідальність правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) ко­ристувачем, а також відповідальність правоволодільця солідарна з користувачем за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця. У такий підхід визначався як позитивний, оскільки законодавець установлює ви­сокі вимоги для того, щоб сторони сумлінно виконували свої обов'язки і не заповнювали ринок товарами з низькою споживчою якістю. При цьому зазначалося, що це витікає із Закону України "Про захист прав споживачів", яким споживачу надане право ви­магати від продавця (виготовлювача) відповідності наданого това­ру вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (ч. 1 ст. 12) і залучати їх до відповідальності на свій вибір (ст. 14), у тому числі за вимогами, що застосовують­ся до користувача як до виробника товарів правоволодільця. Ос­танній залучається до відповідальності за невідповідність їх спо­живчим чи заявленим якостям солідарно з користувачем.

Зазначену норму слід розглянути і з іншого боку. Навіть якщо у рамках франшизи виконується лише реалізація товару правово­лодільця на дистриб'ютерських умовах з використанням його тор­гової марки, такий підхід сумнівний. Однак, здебільшого за класичною франшизою виготовлення продукту виконується безпосе­редньо користувачем за технологією правоволодільця. З урахуван­ням субсидіарної відповідальності правоволоділець має виконувати значні контролюючі функції безпосередньо на підприємстві корис­тувача, що не відповідає типовій місії франчайзера, обов'язково буде порушувати права франчайзі, як власника свого підприємства, і може бути пов'язано із вартістю франшизи та роялті. Ще більше проблем виникатиме із застосуванням норми субсидіарної відповідальності правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача у разі надання в межах франшизи послуг користу­вачем, що розроблені правоволодільцем.

Крім того, деякі істотні положення франчайзингових відносин або не розкриті, або взагалі відсутні. Наприклад, жодне з поло­жень розділу ЦК України про комерційну концесію не регламентує

найбільш "критичний" етап відносин майбутніх сторін — переддоговірний етап, у тому числі вимоги щодо розкриття інформації про запропоновані франчайзером до продажу комплекси виключних прав. Фактично користувач має купувати нечіткі обіцянки правоволодільця. Відсутність таких норм є важливою передумовою для розквіту шахрайства й обману з боку помилкових правоволодільців.

Усе це свідчить про потребу вдосконалення українського зако­нодавства як у назві цього типу правовідносин, так і в частині за­хисту прав правоволодільця та користувача.

Оподатковування та можливі пільги франчайзингу в Україні

При організації, плануванні І реалізації франчайзингу слід ро­зуміти питання руху коштів. Значні розміри оподатковування мо­жуть впливати на фінансове положення франч;йзера і його можли­вості фінансувати свої зобов'язання з доходів, одержуваних від франчайзі. Питання обліку, оподатковування мають враховуватися при реалізації національного і міжнародного франчайзингу. З ме­тою запобігання зайвих податкових витрат договір франчайзингу треба правильно структурувати, особливо щодо видів платежів.

Чинне українське законодавство не визначає особливостей опо­датковування франчайзингу. що відповідно до договору може поєднувати кілька господарських операцій (наприклад, рекламну підтримку, продаж устаткування, сировини, товарів зі знижками, передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, лізинг основ­них коштів і т. д.)- Кожна така операція у рамках договору фран­чайзингу має свої особливості оподатковування. Тому податковий аналіз діяльності за договором франчайзингу слід проводити вихо­дячи з конкретних взаємин франчайзера і франчайзі і загальних положень податкового законодавства.

Варто розглянути деякі особливості оподатковування франчай­зингу основними податками, зокрема податком на прибуток, ПДВ і податком на репатріацію доходів нерезидента при реалізації най­важливішої його функції — передачі в користування на визначених умовах прав на об'єкти інтелектуальної власності (торгових марок, ноу-хау), що аналізувалися, а також досліджені нами можливості отримання пільг при здійсненні франчайзингових проектів із впро­вадженням та постачанням інноваційних продуктів або продукції.

Податок на прибуток. Для цілей оподатковування подат­ком на прибуток, винагороду за договором франчайзингу (включа­ючи первісний внесок) може розглядатися як плата за надання по­слуг. Зокрема, під продажем послуг розуміють будьякі операції цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на користування чи розпорядження нематеріальними активами й іншими, відмінними під товарів, об'єктами власності, передачу пра­ва на підставі авторських чи ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, винаходів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності (ст. 1.31 Закону України "Про оподат­кування прибутку підприємств").

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (ст. 4.1) до налового доходу належить загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності. Тому винагоро­да, виплачувана франчайзі франчайзеру за договором франчайзин­гу, буде включатися у валовий дохід франчайзера. Датою збільшення налового доходу франчайзера буде дата події, що відбу­лася раніше: одержання винагороди від франчайзі на банківський рахунок чи дата фактичного надання послуг франчайзером.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" конкретно не обговорено, що винагорода за договором франчайзин­гу може належати до валових витрат франчайзі.

Однак ст. 5.2.1 зазначеного Закону встановлено, що валові ви­трати — це будь-які витрати у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції (робіт, послуг). От­же, виходячи із загального принципу, винагорода за договором франчайзингу має включатися до складу валових витрат фран­чайзі. Датою збільшення валових витрат франчайзі буде дата пер­шої з подій: виплати винагороди франчайзеру чи фактичного одер­жання послуг від франчайзі. Слід зазначити, що якщо винагорода за договором франчайзингу кваліфікується як роялті, то відповідно до ст. 5.4.2 цього Закону валові витрати франчайзі збільшаться в момент виплати роялті.

Податок на додану вартість. Об'єктом оподатковування ПДВ за ставкою 20%, крім Іншого, є продаж послуг на території України, а також одержання послуг, наданих нерезидентом, для їхнього використання і споживання на території України. Тому при договорі франчайзингу між резидентами податкове зобов'язання з ПДВ за ставкою 20% виникне у франчайзера, виходячи з до­говірної вартості винагороди, у податковий період (місяць), протя­гом якого були отримані винагороди від франчайзї чи оформлення документа, що свідчить про надання послуг франчайзером. Для ви­падків, коли франчайзером виступає нерезидент, податкове зо­бов'язання з ПДВ виникне для франчайзі на дату виплати чи ви­нагороди оформлення документа, що свідчить про надання послуг франчайзером, залежно від того, яка подія здійснилася раніше.

Слід зазначити, що франчайзі буде мати право на податковий кредит (тобто відшкодування ПДВ) за умови, що франчайзинтова винагорода належить до його валових витрат (тобто витрат на гос­подарську діяльність). Якщо франчайзі буде нерезидент, то зобов'язання з ПДВ у франчайзера-резидента виникне за нульовою ставкою, якщо послуги призначені для використання і споживання за межами України.

Якщо винагорода за договором франчайзингу буде кваліфіку­ватися як роялті, податкове зобов'язання я ПДВ не виникне. До ро­ялті, зокрема, належать будь-які платежі за придбання патенту, за­реєстрованого знака на товари чи послуги торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інфор­мацію щодо промислового, комерційного чи наукового досвіду (ноу-хау). Не розглядаються як роялті платежі за одержання за­значених об'єктів власності у володіння чи розпорядження, власність особи, коли умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати такий об'єкт чи обнародувати

секретні креслення, моделі, формули, процеси, ноу-хау, за винят­ком випадків, коли таке обнародування є обов'язковим за законо­давством України.

Виконання франчайзингових проектів із впровадженням та постачанням інноваційних продуктів або продукції

Учасникам франчайзингової мережі слід також враховувати особливості законодавства України, що дають можливість отрима­ти пільги при впровадженні інновацій у рамках створення фран­чайзингових підприємств або одиниць франчайзі за участю закор­донних та національних франчайзерів. Маються на увазі такі франчайзингові проекти, франчайзингові продукти та продукція, а та­кож франчайзингові підприємства, що відповідають нормам інно­ваційного проекту, продукту, продукції та підприємства відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність", який встановлює форми стимулювання інноваційних процесів І спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Згідно із зазначеним Законом інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інно­ваційного продукту і (або) інноваційної продукції. При цьому Інно­ваційною продукцією визнаються результати виконання інно­ваційного проекту і науково-дослідної і (або) дослідно-конструк­торською розробкою нової технології (у тому числі — інформа­ційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелекту­альної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення то­що), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелек­туальної власності ліцензії або реалізацією (впровадженням) від­криттів. Крім того, розробка продукту має підвищувати вітчизня­ний науково-технічний і технологічний рівень, цей продукт вироб­лено (буде вироблено) вперше в Україні, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на рин­ку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники. Інноваційна продукція є результатом виконання інно­ваційного проекту та має ті самі ознаки, новини, що й інноваційний продукт. Для інноваційних проектів необхідно здійснити їх держав­ну реєстрацію, для інноваційного продукту та інноваційної про­дукції — відповідне кваліфікування за результатами експертизи.

При застосуванні норм цього Закону інноваційним підприєм­ством має визнаватися таке франчайзингове підприємство (об'єд­нання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70% обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний подат­ковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція. Отже, у разі, якщо франчайзингові проекти відповідають ви­могам інноваційних, то при їх реалізації можуть застосовуватися пільги з оподаткування і митного регулювання інноваційної діяль­ності згідно зі статтями 21 і 22 Закону України "Про інноваційну діяльність".

Пільги, ідо відповідно до чинного законодавства можуть бути використані безпосередньо до фрапчайзингу, варто сформулювати таким чином:

Здійснення оподаткування об'єктів франчайзингової діяльності у порядку, за яким 50% податку на додану вартість за операціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням франчайзингових проектів, і 50% податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

Дозвіл на здійснення франчайзинговим підприємством прискореної амортизації основних фондів і встановлення щорічної 20-% норми прискореної амортизації основних фондів.

Сплачення франчайзинговим підприємством земельного податку за ставкою у розмірі 50% діючої ставки оподаткування.

Звільнення від сплати ввізного мита та податку на додану вартість, сировини, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів (крім підакцизних товарів), що потрібні для виконання пріоритетного франчайзингового проекту, яким передбачається випуск інноваційного продукту, щодо якого прийнята постанова Кабінету Міністрів України про його особливу важливість.

Висновоки

Стрімке зростання франчайзингу, що спостерігається практично в усьому світі, схоже, буде продовжуватися. Однак дуже мало імовірно, щоб франчайзингові системи завтрашнього дня були цілком ідентичними тим, що існують сьогодні. При стрімких змінах економіці й у той час, коли ідея створення єдиного світового ринку практично стала реальністю, деякі внутрішні аспекти природи франчайзингу як такого знаходяться на межі зміни.

Одним із ключових факторів, що стимулюють ріст франчайзингу, є зменшення частки традиційного виробництва і витиснення його сектором сфери послуг. Франчайзинг особливо добре підходить для бізнесу в сфері суспільного харчування, тому велику популярність, у наш час, здобуває діловий франчайзинг. Він припускає пристосовність до умов ринку. Передача повної концепції бізнесу полегшує входження франчайзингу в підприємницьку діяльність, з тієї причини, що даний вид франчайзингу регламентує практично всі аспекти діяльності даного підприємства. Також при використанні, ділового франчайзингу, франчайзер пропонує різні пільги франчайзі, що в підсумку не може вплинути як на діяльність окремого франчайзі, так і на функціонування всієї системи в цілому.

Однак, на жаль, розвиток франчайзингу в Україні не знаходить належної підтримки на державному рівні. Перше, що гальмує розвиток франчайзингу, - українське законодавство. Наприклад, а США тільки на федеральному рівні створено біля сотні законів, що так чи інакше стосуються франчайзингу, у той час як на Україні відсутній навіть закон про франчайзинг.

В період входження України в ринкові відносини об’єкти інтелектуальної власності стають предметом купівлі-продажу, а точніше виникає комплекс пов’язаних з цим майнових прав що охороняються Законом. Договірна передача прав інтелектуальної власності є ефективним засобом впровадження науково-технічних розробок. На цій основі виникли нові види договірних відносин – ліцензійний договір, договір франчайзингу, договір концесії та подібні до них.

За даними закор­донних спеціалістів, незважаючи на істотне врегулювання пра­вовідносин франчайзингу, внаслідок складності цього типу підприємництва, безумовно, виникають суперечки між сторонами, що вирішуються судами. На вирішення судових суперечок з фран­чайзингу в багатьох країнах витрачається багато часу і коштів, то­му важливим є вдосконалення відпонідних судових норм та вимог.

В Україні 29 грудня 2001 р. розпочала свою діяльність Асоціація роботодавців у галузі франчайзингу. Завдання цієї ор­ганізації — представіяти інтереси підприємців та їх операторів, які використовують фраічайзингові договори у державних установах, надавати їм практичну допомогу при організації та просуванні на ринку. Одночасно з активною діяльністю на національних теренах Асоціація налагоджує зв'язки з іноземними та міжнародними асоці­аціями, вивчає досвід інших країн у франчайзииговій діяльності та нормативні засади останньої.

У такий спосіб і Україні франчайзинг активно розвивається. Найбільш охопленими франчайзинговими мережами є такі сфери бізнесу, як громадське харчування, роздрібна торгівля, послуги, автоперевезення та будівництво.

З усіх видив договірних відносин, заснованих на передачі комплексу виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності, вважаємо за необхідне відокремити договір франчайзингу як найбільш перспективний та ефективний засіб ведення бізнесу.

Як показують дослідження, приблизно половина з зареєстрованих в Україні підприємств малого бізнесу так і не змогли розгорнути свою діяльність через брак стартового капіталу. Очевидно, що франчайзі прийдеться зіштовхнутися з тими ж проблемами, що й іншим дрібним підприємцям. Відсутність власних засобів, стримувала і буде стримувати успішний розвиток франшизних підприємств, але є підстави думати, що завдяки специфічним особливостям франчайзингу ринок альтернативного фінансування в даний момент для них більш сприятливий. На жаль, на підтримку з боку франчайзерів вітчизняним підприємцям поки розраховувати не приходиться. Така позиція заснована на нестабільності українського інвестиційного ринку і закордонні франчайзери побоюються ризикувати, не маючи надійних гарантій.

Проте, незважаючи на наявність окремих гальмуючих факторів, франчайзинг в Україні вже успішно розвивається. Усе більше підприємниці в звертається до використання цієї ефективної форми ведення бізнесу. Однак значення його для української економіки переоцінити складно: для франчайзера - це один з найшвидших і ефективних способів створення нових незалежних підприємств, об'єднаних у єдину систему, для франчайзі - розвивати свій власний бізнес на базі перевіреної бізнесу-моделі, а для держави - ефективний інструмент підтримки малого й індивідуального підприємництва, а отже, і розвитку всієї української економіки.

Література:

1.  Довгань В. Франчайзинг — путь к расширению бизнеса.

2.  Практикум по франчайзингу для российских предпринимателей. Под ред. С.А. Силинга, Санкт-Петербург, 1997 г., — С. 189.

3.  Шишка Р. Договор франчайзинга. Бизнес-информ, август 1996 г. № 5, стр. 8-12.

4.  Андрощук Г.А., Денисюк В.А. Типовые условия франчайзингового договора. Предпринимательство, хозяйство и право, № 4, 1997. — С. 40—46.

5.  Андрощук Г.А., Денисюк В.Л. Франчайзинг: определения, преиму­щества, перспективы. Бизнес-информ, № 9, 1997. — С. 10 — 15.

6.  Андрощук Г.А., Денисюк В.А. Франчайзинг: организационные формы, поиск и выбор партнеров, Бизнес-информ, № 10, 1997. — С. 32 —37.

7.  Андрощук Г.А. Денисюк В.А, Франчайзинг: права и обязанности партеров Бизнес-информ, № 11, 1997, — С. 45 — 49.

8.  Андрощук Г.А., Денисюк В.А. Франчайзинг: исключительное пра­во и право интеллектуальной собственности в договоре. Бизнес-информ, №14, 1997. - С. 21-25.

9.  Легейда О.В. Оргалізацій но -економічний механізм фірмового сервісу складально-технічного обладнання на принципах франчайзингу. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.07.01. / Харківський держ. політехтт. ун-т. - X., 1997. - 20 с

10.  Шемшученка Ю.С. Промислова власність в Україні:проблеми правової охорони. 2004 398 – 431

11.  Андрощук Г.А. Денисюк В.А. Франчайзинг: международный опыт, экономические показатели, практика регулирования. Стратегія еко­номічного розвитку України: Наук. зб. — Вип. 5 (12).— К.: КНЕУ, 2002. С. 78-93.

12.  Терещук Н.М. Маркетингові стратегії підприємств у системі франчайзингу: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.02 / Київський національний торговельпо-екошмічний ун-т. — К., 2002. — 20 с.

13.  Цират Г.В. Франчайзинг и франчайзинговый договор: учебно-практическое пособие. — К.: Истина, 2002, — С. 240 с.

14.  Цірат Г.В. Договори франчайзингу. Автореф. дис. канд. юр. на­ук. 12.00.03. Ін-т міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка. — С. 22.

15.  Обыденов А. Франчайзинг как особая форма институциональных соглашений. — Вопросы экономики, 2001, № б, — С. 114 —128.

16.  Ляско А. Транзакционные издержки франчайзинговых и лицензи­онных контрактов. — Вопросы экономики, 2001, № 9, С. 64 — 80.

17.  Нуралиев Б. Франчайзинг в сфере информационных технологий. II Международная конференция: Украина — 2002: Торговля и франчай­зинг. 15—16 мая 2000 г. Материалы конференции.—С. 109 — 113.

18.  Захрин М. Практика франчайзинга. Преимущества и недостатки. II Международная конференция: Украина — 2002: Торговля и франчай­зинг. 15 — 16 мая 2002 г. Материалы конференции. — С. 95 — 98.

19.  Сайт „МакСмак”, http:/ www.maksmak.com

20.  Сосна С.А. Новое в гражданском праве: франчайяинг. Государст­во и право, 1997, № 7. - С. 25-32,

21.  Орлова О.А. Франчайзинг как форма деловых связей. Законода­тельство и экономика, 2002, №4 (216). - С. 19-22.

22.  Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 p. — К., Атіка, 2003, - С. 345-354.

23.  Даньков И. Налогообложение франчайзинга в Украине, II Меж­дународная конференция: Украина — 2002: Торговля и франчайзинг. Материалы конференции, 15 — 16 мая 2002 г. — С. 95 — 98.