Методика навчання дошкільнят середньої групи малюванню

3. Методика навчання дошкільнят середньої групи малюванню.

Заняття з малювання різні за кількістю проведення. В середній групі з предметного малювання проводиться одне заняття в тиждень. Всього два заняття в місяць. Для сюжетного і декоративного малювання відводиться менша кількість часу. Якщо вирахувати у відсотках, то 70% відводиться на предметне малювання, решта по 15% на декоративне і сюжетне малювання. Предметне малювання виступає головним. Адже в середній групі діти в основному засвоюють малювання окремих предметів, які потім будуть зустрічатися в сюжетному малюнку. Тривалість занять 20-25 хвилин.

а) Для створення виразних образів предметів оточуючого світу важливим умінням є вміння виділяти основну форму предмету і його частини. Тому при навчанні малюванню використовуються різні прийоми інформаційно-рецептивного методу: спостереження, обстеження, показ способів зображення, пояснення і ін. Перевага віддається спостереженню предметів, виділенню їх форми з метою її подальшої передачі. Якщо раніше вихователь, навчаючи цілеспрямованому обстеженню предметів, допомагав дітям виділяти типові ознаки, то починаючи з п’ятого року життя дітей вчать дітей виділяти те, що відрізняє один об’єкт від іншого. Предметне малювання вводиться для того, щоб формувати у дітей здатність до зорової оцінки індивідуальних особливостей форми зображуваного предмету.

Дітей вчать не просто дивитися на предмет, а обстежувати його різні властивості. Спочатку вихователь сам обстежує предмет, залучаючи дітей до відповідей на окремі питання, а потім все більше дає їм самостійності.

Як і раніше важливе значення в навчанні малюванню має включення в обстеження рухів рук. Вихователь показує прийом окреслювання пальцем контуру предмета перед малюванням. Потім його виконують діти здалека дивлячись на предмет. Рухи такого роду треба проводити по декілька разів, щоб вони були засвоєні рукою, за участю рухового відчуття. Повторювати цей прийом слід до тих пір, поки діти не засвоять його і самі не вдаватимуться до нього. Коли у дітей закріпляться уявлення про обстеження об’єктів, то це сприяє можливості для переходу до розв’язання більш складних завдань. Цей перехід складається з ряду етапів, на кожному з яких передбачається послідовне ускладнення форми об’єктів і ускладнення завдань по обстеженню властивостей і ознак об’єкта, способів його зображення.

На першому етапі для зображення пропонуються об’єкти, форма яких подібна до засвоєних раніше геометричних фігур, але з незначними змінами. Це можуть бути окремі зразки посуду, меблів, транспорту. При обстеженні цих об’єктів потрібно допомогти дітям встановити аналогію з тими уявленнями про форму, яких діти набули раніше, а також направити їх сприйняття на виділення індивідуальних особливостей, властивих тому чи іншому об’єкту. Наприклад, необхідно звернути увагу дітей на зріз, який знаходиться у верхній частині шарового акваріуму, чи на заокругленість кутів у верхній частині корпусу автобусу, тролейбусу. Зображувальне завдання діти виконують успішно, якщо перш ніж малювати, вони займуться аплікацією, наприклад щоб в малюнку були точно передані особливості форми шароподібного акваріума, дітям відповідно попередньо запропонувати виконати в аплікації форму чашки чи виконати аплікацію «Автобус», а тролейбус намалювати.

На другому етапі дітей вчать обстеженню і відтворенню нескладних форм. В зміст зображувальних завдань включають в якості натури фрукти, ягоди, овочі, квіти, гілки дерев з осіннім листям. Перші завдання цього циклу передбачають зображення окремо взятих об’єктів. Таким чином, під впливом сприйняття і уявлення про реальні предмети створюються сприятливі умови для засвоєння правильного зображення предметів.

На третьому етапі дітям в якості натури пропонують складні об’єкти. Таким наочним матеріалом можуть виступати поробки здерева, нескладні іграшки з пластмаси, м’які іграшки. Форма елементів, які складають ці об’єкти повинна бути в значній мірі спрощена. Елементи фігур в більшості випадків рухливі, що дає можливість запропонувати дітям малювати різні пози. На цьому етапі підвищуються вимоги до змісту і якості виконання. Дитина повинна виділити основні елементи і оприділити їх ознаки, положення у просторі елементів об’єкту, його пропорційних співвідношень; виділення другорядних елементів, визначення їх ознак і просторового положення до основних елементів, повторне цілісне сприйняття.

На даному етапі оволодіння діяльністю ускладнюється завдання послідовності виконання роботи. Самостійно виконуючи завдання діти, як правило, на початковому етапі зображення головними деталями вибирають ті, які знаходяться в верхній чи нижній частині об’єкта. Наприклад, фігуру плюшового ведмедика починають зображати з голови і закінчують задніми лапами, дерево малюють в протилежному порядку – починаючи з основи і закінчуючи верхівкою. Ось чому діти допускають помилки в передачі пропорційних співвідношень елементів об’єкту і в композиційному вирішенні виконуваної роботи. Потрібно вчити дітей розділяти процес зображення і обстеження на логічні послідовні етапи і в процесі роботи, вибирати в якості головної деталі ту частину фігури, від зображення якої буде залежати подальший процес і кінцевий результат роботи. Основною деталлю, наприклад, ляльки чи ведмедика буде тулуб.

На четвертому етапі діти обстежують і зображують об’єкти, форма яких збагачує їх уявлення про різноманітність ознак навколишньої дійсності, наприклад різноманітні породи дерев і кущів. Зображувальне завдання в головних якостях і ознак предмета. Наприклад: струнка тополя, могучий дуб, ніжна, кучерява береза. В процесі обстеження виділяються дві основні частини дерева – крона і видима частина стовбуру.

Роль вихователя в малюванні досить велика. Він одночасно використовує прийоми зорового сприймання, рухів рук і словесного пояснення.

Наприклад, діти перед малюванням візка обстежували його форму. Вихователь окреслював пальцем контур предмету, виділивши спочатку верхній і нижній край кузова візка (горизонтальні лінії зліва направо), потім позначає бічні лінії (вертикальні зверху вниз). Діти повторюють ці рухи і самі відчувають, як під кутом перетинаються горизонтальні і вертикальні лінії, як рука зупиняється і різко обкреслює контур предмету під кутом.

При повторних зображеннях без застосування натури вихователь нагадує не тільки про предмет, його форму, але і способи відтворення такого роду форми, вживані при цьому рухи.

Так, діти малювали різнокольорові вагончики, які утворюють іграшковий потяг. Вихователь лише нагадує, що малювати їх треба так само, як візок, але відмінність буде в тому, що у вагончика є вікна і він вище, ніж візок, і вагончиків багато, вони їдуть один за одним.

У тих випадках, коли дається тема на закріплення відомого матеріалу і коли обстеження предмету проведене добре, показ способу зображення непотрібний, або використовується частковий: точне проходження показаним способом пригнічує активність сприйняття і думки дітей, заважає їм шукати самостійний вихід з ситуації.

Методи навчання зображенню різноманітні і повинні застосовуватись з урахуванням конкретного завдання. При навчанні дітей середньої групи малюванню основне завдання – розвивати здатність самостійно знаходити способи зображення предметів, використовуючи одержані знання і уміння. Для уточнення уявлення про властивості тих предметів і явищ, яких діти не можуть спостерігати в навколишньому житті, але з якими вони знайомляться по розповідях і з книг, можна розглядати картинки.

б) Методи навчання малювання в дитячому садку – впорядковані способи спільної діяльності педагога і дітей, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань, визначених Програмою виховання і навчання в дитячому садку «Малятко».

Методи навчання дітей середньої групи сюжетного малювання передбачають систему дій педагога, який організовує практичну і пізнавальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння елементарних законів побудови сюжетної композиції, розвиток дитячої зображувальної діяльності, вироблення навичок і вмінь малювати окремі предмети. Окремі складові частини методу називають прийомами навчання. Наприклад, демонстрування і розглядання репродукцій картин художників, ілюстрацій. Цей прийом збагачує враження і уяву дітей, викликає естетичну насолоду, розвиває образне бачення. Розглядаючи репродукції картин, де зображений певний сюжет, діти визначають те, які форми дібрав художник, щоб передати стан природи, пору року, як поєднав їх. Вихователь зосереджує увагу на композиції, виділяючи головне. Методи і прийоми навчання об’єднані і можуть переходити один в другий. Проблему методів виховання і навчання глибоко досліджували відомі дидакти А. М. Алексюк, К. Ю. Бабанський, І. Я. Лернер, М. О. Данилов, О. П. Усова, М. М. Скаткін та інші.

Навчаючи дітей середньої групи виконувати малюнки, насамперед треба передбачати їхню творчість і додержуватись принципу розвиваючого навчання. Адже навчання має не тільки озброювати дошкільників знаннями, а і виховувати, розвивати їх особистість. Сюжетного малювання дітей середньої групи здебільшого навчають такими методами: інформаційно-рецептивним, репродуктивним, частково-пошуковим, дослідницьким.

Для забезпечення естетичного сприймання оточуючого і розуміння дітьми змісту, який вони зображуватимуть, застосовується інформаційно-рецептивний метод. Цей метод необхідний під час організації спостереження, екскурсії, бесід, обстеження дітьми предметів іграшок, що зображуватимуться в майбутній композиції, розглядання репродукцій картин художників, окремих ілюстрацій.

Оскільки сюжетне малювання є засобом пізнання і відображення навколишньої дійсності, вихователь широко застосовує спостереження, тобто цілеспрямоване сприймання явищ природи, навколишніх предметів, які ввійдуть в майбутню дитячу композицію. Перед спостереженням вихователь ставить мету, наприклад обрати такий краєвид, який діти зможуть легко зобразити на папері.

Ось діти середньої групи повинні малювати на тему: «Осінні дерева в нашому дитсадку». Вихователь вибирає такий куточок для спостереження, де б дерева були розміщені на одній лінії або по всій поверхні ділянки землі, але так, щоб не заслоняли один одного. Під час спостереження діти милуються красою осінніх дерев, слухають шелестіння, розглядають дерева на відстані і ближче, обмацують стовбури пальцями. Якщо спостереження за об’єктами проводиться за межами дитсадка, то це вже екскурсія. Під час екскурсій, прогулянок треба вчити дітей спостерігати явища природи, навколишні предмети, розрізняти їх форму, будову, колір. Чим багатшим буде життєвий досвід дітей, запас вражень, тим цікавішими будуть їхні сюжетні малюнки.

Обстеження об’єктів (предметів) може відбуватись у природних умовах. Крім того, обстежувати можна різноманітні іграшки, предмети побуту та інші предмети, які зображуватимуться в майбутній композиції. Наприклад, у малюнках на теми: «Ми доглядаємо тварин», «Ми на птахофермі», «Ми на тваринницькій фермі» передбачено зображення птахів, тварин. Перед тим як проводити заняття із сюжетного малювання найкраще побувати з дітьми на фермі, у зоопарку, у живому куточку дитячого садка тощо. Коли немає можливості спостерігати живих тварин, птахів, то можна обмежитись вивченням їх будови за допомогою іграшок або картинок. Щоб полегшити зображення, іграшки добирають із спрощеною формою.

Щоб діти змогли виконати малюнки на тему «На вулицях міста», потрібно розглянути з ними іграшкові автобуси, трамваї, тролейбуси.

До бесіди вихователь вдається тоді, коли знає, що в дітей вже є практичний досвід, певний запас знань. Здебільшого бесіда з дітьми середньої групи проводиться під час демонстрування і розглядання творів образотворчого мистецтва. Бесіда за творами образотворчого мистецтва проводиться здебільшого на початку заняття у формі запитань-відповідей. Бесіду треба ілюструвати репродукціями (однією-двома).

Аналізуючи сюжет картини, вихователь розвиває в дітей уміння визначати, яка пора року зображена, яка погода (сонячна, хмарна), а також відчувати настрій, який картина викликає у глядача (радісний, сумний). Крім того, вихователь звертає увагу дітей на те, як художник розв’язав завдання поставлені перед ними.

Форма бесіди може бути різною. Коли діти ще не мають потрібних знань, щоб розкрити зміст твору, вихователь спочатку сам розповідає про картину, а потім ставить їм запитання. А якщо діти підготовлені до сприймання картини, вся бесіда може складатися із запитань і відповідей. Наприклад, діти готуються виконувати малюнок на тему «Золота осінь». У вступній бесіді вихователь використав картину І. І. Левітана «Золота осінь». Бесіда проводиться за такими запитаннями: Яку пору року намалював художник? Чому ви думаєте, що це осінь? Сонячний чи хмарний день передав художник? Де на папері зображено небо, де – землю? Які дерева вищі: ті, що стоять далеко, чи ті, що ближче до нас?

За допомогою інформаційно-рецептивного методу вихователь ознайомлює дітей з новими способами передачі форм предметів. Коли діти малюють предмет вперше, педагог аналізує його з вихованцями, показує певну послідовність зображення. Темп показу має бути повільним, чітким і супроводжуватися поясненням вихователя. Слово педагога повинно бути образним, емоційним і викликати у дітей позитивні емоції.

Наприкінці заняття вихователь оцінює роботи дітей, вчить їх аналізувати свої роботи і роботи товаришів. Запитаннями з’ясовує, що вони малювали правильно, виразно і що треба виправити. Запитання даються дітям короткі і чіткі, зрозумілі за змістом.

В аналізі й оцінюванні робіт повинні брати участь не тільки активні діти, а й малоактивні. Після обговорення вихователь висловлює свою думку.

В аналізі роботи треба виділяти уміння дитини передавати в сюжетному малюнку характерні особливості будови предметів та їх пропорції; уміння розміщувати предмети на аркуші паперу; уміння послідовно виконувати малюнок; виділяти головне в сюжетному малюнку не тільки розміром, а й кольором.

Даючи дітям запитання вихователь спонукає їх самостійно закріплювати здобуті знання, активізує їхню діяльність.

Репродуктивний метод у сюжетному малюванні застосовується для закріплення набутих умінь зображувати окремі предмети в єдиній композиції. Цей метод активізує дитячу зображувальну діяльність.

Щоб діти середньої групи самостійно зображували предмети, щоб краще розвивалася їхня увага, пам’ять, відчуття кольору, форми предметів, композиційні вміння, доцільно давати завдання, спрямовані на закріплення знань, вироблених навичок, умінь. Якщо діти малювали окремо птахів і тварин, то в сюжетних малюнках («Пташки клюють зерно», «Зайчиха з зайчатами на прогулянці») вони не тільки закріплюють вироблені навички, а й об’єднують предмети в сюжетну композицію, набувають елементарних знань про закони її будови.

Діти середньої групи вже мають деякий досвід зображення простих сюжетів. Вони вміють самостійно виконувати прості сюжетні малюнки не тільки за завданням вихователя, а й за власним задумом. Якщо з дітьми систематично проводилась робота з формування зорових образів, з навчання прийомів малювання предметів, то вони можуть складати прості сюжетні композиції. Вихователь повинен діяти згідно методики, для того, щоб знань у дітей стало більше і вони здобули навички сюжетного малювання. Навчити дітей сприймати, розуміти і передавати бачене в малюнку – важливе завдання. Воно розв’язується повсякденно і систематично.

У навчанні сюжетного малювання основну роль відіграє слово вихователя. Адже потрібно розвивати в дітей уяву, задум, допомагати їм відшукувати самостійні способи зображення сюжету. Захоплюватись показом композиційної побудови малюнка не слід, треба давати дітям можливість діяти самостійно. Вихователь повинен показувати ілюстрації, давати поради, як творчо вирішити тему.

в) У дітей середньої групи починає формуватися художній смак. Вони можуть назвати, які картини та ілюстрації їм більше подобаються, визначають явища природи, які передані зображувальними засобами. Вихователь знайомить дітей із скульптурою малих форм. В основному це народні іграшки: димківська, філімонівська та інші. Народна іграшка радує дітей своєю яскравістю, простотою і виразністю образу. Розглядання витворів народного мистецтва проводиться перед декоративним малюванням. Для розвитку уяви можна використати вирізані з паперу силуети філімонівського коника, корови, димківської ляльки. Перед дітьми виникає незвичайний яскравий образ іграшки народної.

Вихователь звертає увагу дітей на різноколірний узор з кругів, крапок, колечок. Після прикраси декоративним узором пташка дійсно стане красивою, казковою.

В окремих випадках з метою наочного пояснення способу зображення дається дидактичний зразок – це зображення, в якому ясно виступають ті риси, на які треба в даному випадку звернути увагу дітей, і прибрати все зайве. Зразок може бути виконаний нейтральним кольором без розфарбовування. Кольори діти застосовуватимуть самостійно. Зразок повинен бути грамотним і правдивим. В процесі пояснення діти називають частини, визначають їх відносну величину, розташування. Не допускаючи копіювання зразка, слід заохочувати доповнення зображення деякими деталями.

Вихователь повинен пам’ятати, що засвоєння елементів узору – мазків, крапок, смуг, кілець – є разом з тим і засвоєння якої-небудь технічної навички. Кожен елемент в узорі повторюється зазвичай кілька разів, тому у дітей є можливість вправлятися в його виконанні. Повторення мазків, крапок, смуг є в узорі рівномірним. При показі вихователь підкреслює ритмічність рухів, і коротким словом звертається до дітей, наприклад: «ще, ще», «так, так».

У таких випадках, коли узор створюється за зразком, важливе значення має сприйняття його дітьми. Перш за все вихователь дає дітям можливість побачити узор в цілому, потім виділяє елементи узору, називає їх, звертає увагу на їх повтор. Сухим пензликом вихователь показує на зразку повторні мазки, крапки, роблячи рухи, відповідні їх зображенню, потім уточнює послідовність виконання.

Показ способів створення узору після такого пояснення на зразку потрібні лише на перших порах і тоді, коли засвоюється новий технічний прийом, наприклад нанесення мазків притисненням пензлика. Якщо засвоюється тільки розташування узору, а елементи його знайомі дітям, показ не потрібний. Іноді можна викликати дітей, щоб вони намалювали на мольберті ті або інші частини узору.

Коли яка-небудь побудова узору дається вперше, зразок повторюється дітьми без змін. Але на наступному занятті вони можуть змінити кольори порівняно із зразком або доповнити узор новими елементами. У цих випадках у зразку намічається лише схема побудови узору. Подальші заняття проводяться без зразків.

Кожний зміст можна виразити по-різному. Тому слід застосовувати такі методи навчання, які не приведуть до одноманітності способів виразності. Наприклад, спосіб розташування зображення на вузькій смузі не може бути єдиним і обов’язковим у всіх випадках.

В своїх малюнках діти все частіше відображають те, що бачили в навколишньому світі чи при розгляданні ілюстрацій. Хоча їх роботи досить прості, вихователю необхідно викликати у дітей доброзичливе відношення до малюнків: «Як гарно прикрашений цей будиночок, він святковий завдяки вашим чудовим візерункам».

Якщо діти малюють декоративні елементи, то це повинно проходити в ігровій формі, щоб викликати інтерес у дітей до даного малюнку. Для того, щоб малюнки були виразнішими вихователь пропонує дітям папір різного формату. Зображення певного узору може бути передано в смузі чи на квадратному аркуші паперу. Варіанти композиційних рішень знаходить вихователь, так як дитині п’яти років ще важко це зробити.

При зображенні складних елементів узору вихователь використовує показ, який супроводжує з поясненням, яке допомагає запам’ятати послідовність дій. Наприклад від чіткості руху пензля вміння ритмічно проводити лінії різної інтенсивності залежить краса візерунку.

Крім того, малювання декількома фарбами потребує оволодінням навички промивання пензля, щоб зберегти яскравість і чистоту кольору фарби. Вихователь прагне до того, щоб діти малювали не лише візерунки, які дані в малюнку, а і придумувати нові на основі набутих знань. Діти це виконують з цікавістю. На кожному занятті вихователь прагне використати методи, які направлені на розвиток у дітей самостійних способів зображення. Ця самостійність має своє місце в тому випадку, якщо дитина завжди виконує завдання запропоноване педагогом.

У середній групі діти засвоюють прийоми декоративного малювання: широкі прямі лінії на весь ворс пензля, мазки в різному положенні, крапки, круги, кільця. Особливого значення набуває зміст занять. Т.С. Зернова пропонує побудувати заняття в такій послідовності, щоб була можливість поступово ускладнювати елементи декоративного малювання. Зернова видала навіть книгу «Естетичне виховання в дитячому садку», де розкрила весь зміст декоративного малювання. За порадами Зернової такий елемент як мазок широко застосовується в декоративних виробах і легко виконується – прикласти ворс пензля до паперу і підняти. Але розташувати мазок на папері можна по-різному: вгорі, внизу, навкіс і т. д. Якщо ж навчити послідовного оволодіння мазком від малювання простим способом до складного, то діти оволодівають цим елементом, і у них розвивається кисть руки. Вихователь проводить заняття, де використовує різноманітні кольори. Значна частина малюнків на білому папері. Використовується і кольоровий папір – сірий, беж, блакитний.

Щоб навчити дітей декоративного зображення, вихователь використовує різні методичні прийоми: наочні, словесні та ігрові. Формою унаочнення на занятті є натура, зразок, показ способу зображення.

Використання натури на початку занять дає можливість поновити в пам’яті дітей знайомий образ. Натура викликає у них певні емоції, дає можливість сприймати і самостійно переносити бачене в свою роботу.

На початку заняття діти разом з вихователем аналізують візерунок, виділяють під час аналізу найбільш суттєві ознаки. Особливо необхідне використання натури на заняттях, коли дітям даються нові знання з композиції декоративного візерунка, малювання нових елементів.

Крім натури, на заняттях використовується і зразок.

Зразок – це зображення, виконане вихователькою на занятті в тому матеріалі і в тій техніці, в якій працюватимуть діти. Він повинен відповідати вимогам доступності і викликати у дітей інтерес.

Використовується зразок, як і натура, на початку заняття. Вихователь аналізує з дітьми зразок, виділяє в ньому знайомі елементи і нові, колір, де і як розташовані елементи візерунка. Діти створюють декоративний малюнок за даним зразком.

На заняттях, де знання дітей закріплюються, треба використовувати кілька зразків. Кілька зразків можна використати і на заняттях, де діти самостійно заповнюють візерунком знайому форму і добирають елементи візерунка. Одні діти творчо виконують завдання, добираючи колір, елементи на свій смак, розташовують їх у візерунку за власним бажанням. Окремим з них це не під силу, і вони орієнтуються на зразки вихователя. На заняттях, де використовується 2-3 зразки, вихователь радить малювати візерунки близькі до якогось зразка, але добирати кольори самостійно.

Натура і зразок дають можливість дітям побачити, до чого слід прагнути, але вони не дають можливості побачити, як практично виконати роботу.

Показ – це наочне пояснення, як діяти далі. Показуючи, вихователь звертає увагу дітей на послідовність виконання, на спосіб нанесення мазків, ліній, дуг, на їх розміщення. Показуючи прийоми зображення треба у помірному темпі, не поспішаючи. Коли на очах у дітей вихователь просто і зрозуміло для них малює візерунок, у них з’являється впевненість у своїх силах і бажання якомога краще виконати завдання.

На різних заняттях з декоративних видів діяльності показ може бути повним або частковим. Повний показ застосовується в тих випадках, коли дітям невідомий весь процес зображення. Внаслідок повного показу на очах у дітей створюється образ тієї роботи, яку вони будуть виконувати. Повний показ найчастіше використовується в середній групі.

Частковий показ застосовується тоді, коли деякі прийоми зображення візерунка дітям уже відомі, а окремі з них ще погано засвоєні.

Наочні прийоми навчання завжди поєднуються на заняттях з словесними.

На заняттях з декоративного малювання можуть бути використані такі словесні прийоми: запитання, пояснення, вказівка, оцінка і заохочення.

Пояснюючи вихователь називає спосіб виконання декоративного візерунка, підкреслює, чому треба робити так, а не інакше. Крім пояснення, ефективним словесним прийомом є запитання. Цей прийом використовується на початку заняття і в кінці. За допомогою запитань вихователь активізує дітей, дає можливість дітям подумати і пригадати, що вони знають про ті чи інші види декоративного мистецтва, які розглядали раніше.

Правильно поставлені запитання привертають увагу дітей, викликають інтерес, встановлюють зв’язок між досвідом дитини і змістом даного заняття.

Вказівка як методичний прийом використовується в усіх вікових групах, зокрема в середній. Вона може бути різною на різних заняттях. Найчастіше цей методичний прийом вихователь використовує тоді, коли помічає, що більшість дітей допускають одну і ту ж помилку і за допомогою вказівки допомагає виправити недолік: «Візерунки спочатку треба викласти». «Спочатку намалюйте серединки квітів по кутах «хустки», а потім починайте малювати пелюстки».

В кінці заняття важливим методичним прийомом є оцінка. Оцінка декоративних робіт дається в усіх вікових групах. У середній оцінка дається диференційовано, залежно від якості виконання. Критерієм оцінки на будь-якому занятті є виконання програмового матеріалу. До аналізу робіт залучаються і діти. Вихователь виставляє кращі дитячі малюнки, проте оцінювати треба працю і тих дітей, роботи яких не виставлялись.

Щоб посилити інтерес до роботи, окремі заняття проводяться в ігровій формі. Використовує вихователь на заняттях художнє слово. Короткі віршики, образні вислови під час малювання. «Дощик, дощик, крап, крап, крап, мокрі доріжки», - говорить вихователь, малюючи візерунок з прямих ліній і крапок. Короткі, влучні слова підсилюють образ і сприяють створенню потрібного ритму в рухах рук.

Залежно від типу занять наочні, словесні та ігрові прийоми навчання використовуються по-різному. Образотворче мистецтво визначає три типи занять в середній групі:

І тип – заняття, на яких даються нові знання, а також формуються нові навички та уміння.

ІІ тип – заняття на закріплення раніше набутих знань і умінь.

ІІІ тип – заняття на самостійне застосування дітьми набутих знань, умінь і навичок.

На заняттях першого типу вихователь використовує натуру або зразок для наслідування, показує способи зображення, дає пояснення, ставить запитання.

На заняттях другого типу – використовує натуру, кілька зразків, частковий показ, пояснення, запитання, художнє слово, ігрові прийоми.

Основними прийомами на заняттях будуть запитання, вказівки, нагадування. За допомогою запитань вихователь дізнається про задуми дітей, про способи реалізації цих задумів тощо.

Словесні прийоми навчання – вказівка, оцінка, заохочення використовуються на заняттях усіх трьох типів.

І так використовуючи різноманітні методи, вихователь формує у дітей стійкий інтерес до зображувальної діяльності, підводить їх до передачі виразного образу за допомогою різноманітних зображувальних засобів. Методика занять по зображувальній діяльності в середній групі характеризується великою направленістю на розвиток у дітей самостійності.