Методика навчання дітей описовим розповідям

4.2 Методика навчання дітей описовим розповідям

Описування предметів іграшок учить дітей виділяти найхарактерніші ознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, визначати відмінне і схоже в предметах у процесі їх порівняння. Вправи на описування іграшок, предметів готують дітей до проведення дидактичних ігорна описування. Такі заняття запропонувала в свій час Є.І. Тихєєва , вона надавала їм великого значення в розвитку точності словника, зв’язного мовлення,логічності мислення, в розширенні кругозору дітей.

Навчання описуванню іграшок, предметів дітей з вадами мовлення проводиться починаючи з старшої групи. Діти повинні навчитися описувати найхарактерніші ознаки предмета, не називаючи його, впізнавати предмет за описом. Крім того в процесі описування треба вчити дітей порівнювати предмети між собою , виділяючи різницю між ними , а також спільні ознаки. Описуванню іграшок повинно передувати розглядання їх, під час якого діти вчаться виділяти деталі й якості іграшок, оволодівають відповідним словником. Логопед ставить запитання щодо зовнішнього вигляду , якостей іграшки , дій з нею. Діти підбирають порівняння. Використовують різноманітну лексику.

На перших заняттях логопед використовує загальний наочний матеріал ( шість-вісім досить великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальним роздавальним матеріалом. Для таких занять треба підбирати іграшки невеликі, різнорідні, але приблизно однакової складності.

Бажано підбирати іграшки з яскраво вираженими індивідуальними особливостями і демонструвати їх у русі. Підбирають також іграшки одного найменування . але різні за зовнішнім виглядом. Такий підбір забезпечує активізацію словника дітей та розвиток зв’язного мовлення на основі використання прийому порівняння.

Підбираючи матеріал для описування і порівняння треба пам’ятати про його доступність дітям цього віку. Підбирати матеріал слід відповідно до кола знань про навколишнє.

На початку заняття логопед нагадує дітям про те, що вони розглядали багато іграшок . Повідомляє , що сьогодні вона теж принесла іграшки. Ставить мету перед дітьми – розглянути іграшку і розповісти про неї . Спочатку логопед дає дітям зразок опису. Після цього логопед пропонує дітям описати аналогічну іграшку, що дозволить їм скласти свою розповідь, легко наслідуючи зразок. Поступово зразок замінюється планом опису. Наприклад: Як називається іграшка? Якого вона кольору,форми? З чого зроблена? Як з нею можна гратися?

Протягом заняття слід викликати і тих дітей , що вміють і тих дітей , що не вміють описувати. Якщо спочатку викликана дитина не зможе описати іграшку, то це саме завдання можна запропонувати іншій дитині. Якщо й інші діти описують незв’язно, схематично, то варто в ході заняття дати свій зразок опису.

На заняттях слід заохочувати спроби дітей привносити свій досвід. Для описування підбираються знайомі предмети, і діти можуть включати в опис свої враження від них.

Описані іграшки залишаються на столі логопеда, якщо вони потрібні для порівняння, класифікації, а потім їх треба сховати , щоб вони не відвертали увагу дітей. У процесі заняття можна використати хорове звуконаслідування, читання віршів, загадування загадок, ігрові вправи з іграшкою. Це зробить заняття цікавішим.

Дітям підготовчої групи дають завдання описувати по памяті свою собаку або кішку, свої іграшки,вулицю,кімнату.

Важливе значення має описування натуральних предметів, знайомих дітям з життєвої практики. Це можуть бути об’єкти природи, знаряддя праці, посуд, швейне приладдя, письмове, різні предмети.

Розповідаючи дитина пояснює призначення предмета, демонструє дії з ним. Про аналогічні предмети діти можуть складати порівняльні розповіді. На заняттях придумують загадки, читають художні твори про предмети.

Н.Ф. Виноградова запропонувала цікавий прийом- складання дітьми розповідей-етюдів. Це невеликі образні описи особливо виразних об’єктів та явищ природи, творів прикладного мистецтва.

Таку роботу логопед може проводити як на заняттях, так і на прогулянках. Уміння описувати предмети закріплюється в інших видах діяльності (образотворчій, рольових іграх, конструюванні тощо).

Щоб опис був повноцінним , дитина має володіти моделлю його побудови та засобами її наповнення. Мовленнєвий розвиток дитини безпосередньо пов'язаний з її мислительною діяльністю. І цей зв'язок - двосторонній. Активне, багате і виразне мовлення дитини свідчить про високий рівень її розумового розвитку, і -навпаки . Мовленнєва діяльність стимулює мислительні процеси , допомагає відкривати і виділяти в об’єктивній дійсності ті зв’язки та відношення , які відповідають мовним зв’язкам. Звідси висновок: що більше різновидів мовних моделей засвоїть дитина з вадами мови , то легше вона орієнтуватиметься в навколишньому світі.

4.3 Переказ художніх творів

Переказ – це один з важливих методів навчання дітей зв’язної мови і підготовка їх до успішного і правильного переказування художніх творів у школі. Переказ – це відтворення змісту художнього твору в усній розповіді. Переказуючи художній твір, діти вчаться осмислено і послідовно відтворювати його зміст , що збагачує мову дитини, розвиває її мислення. Перш ніж переказувати твір, треба осмислити його зміст , ідею. Дитина не тільки запам’ятовує окремі епізоди, а й встановлює логічні зв’язки між ними і сама завдяки цьому вчиться мислити логічно, зв’язно і послідовно передавати свої думки. Щоб навчити дітей осмислювати прочитане, свідомо оволодіти рідною мовою, треба якомога ширше використовувати переказ як один з важливих методів пояснювального читання.

Для переказу треба добирати невеликі за обсягом твори, які відомі дітям. Утворі не повинно бути великої кількості деталей. Які утруднюють розуміння основної суті і цим ускладнюють переказ. Починати переказ потрібно з простих за структурою творів.

Переказувати твір можна по-різному: без змін, дослівно, своїми словами, стисло або докладно.

Питаннями переказу займалась А.М.Леушина. Вона вивчала роль переказу у розвитку зв’язної мови дошкільників і розробила окремі питання методики переказу , особливо чітко визначила роль запитань, які допомагають дитині усвідомити зміст твору , його ідею. Леушина розглядає переказ як перший крок на шляху до творчої розповіді і зазначає , що, після того, як діти навчились переказувати, можна переходити до розповіді за аналогією, розповіді на тему , придумування кінця розповіді.

Методична література і практика чітко виділяють єдиний план навчання переказу.

Заняття починаються з того, що логопед читає дітям двічі твір, потім ставить запитання за змістом твору; вислухавши відповіді дітей , ще раз читає твір, щоб систематизувати уявлення дітей.

Тільки після цього діти переказують оповідання.

Переказ є новим для дітей видом мовної діяльності. Тому важливо викликати у них інтерес до переказування, підтримувати виявлення активності і самостійності. На перших заняттях дітям пропонують переказувати казки добре відомі їм, а потім – нові, тільки що прослухані тексти. В цьому випадку ознайомлення з твором зближується в часі з переказом, що вимагає від дитини ускладнення мислительно-мовної діяльності, і процес оволодіння художнім матеріалом проходить інтенсивніше.

Іноді перед читанням твору треба провести вступну бесіду – поставити одне два запитання для активізації досвіду дітей , для підведення їх до осмисленішого сприймання твору. Проте вступна бесіда – не обов’язковий етап заняття, тим більше що на початку навчання дітей переказу використовуються коротенькі твори, які повністю відповідають досвіду дітей.

Переказ добре знайомих дітям народних казок проводиться інакше. Після читання чи розповідання казки логопед ставить кілька запитань, дає пояснення і пропонує приступити до переказу. На повторних заняттях взагалі не слід читати казку, а відразу заслуховувати переказ дитини, яка добре володіє мовою.

Дошкільники іноді відтворюють текст з суттєвими пропусками. Тому треба вчити їх давати опис ближче до тесту і повніше. Можна залучати дітей групи до згадування пропущеної частини або запропонувати нагадати послідовність оповідання. Слід пам’ятати , що діти часто переймають помилки один від одного , тому дуже важливо своєчасно виправляти їх у ході переказу. Логопед сам правильно вимовляє перекручене дитиною слово, інтонаційно виділяє його , а після того як дитина закінчить переказ , просить повторити це слово чи фразу. Якщо дитина знову допускає помилку, логопед пропонує їй повторити це слово чи фразу разом з нею.

Часто діти в переказах опускають кінець. Логопед вказує на це («Ти не до кінця розповів. Згадай чим все це закінчилося»). Якщо дитині важко це зробити , логопед допомагає сам або залучає інших дітей.

Можна також прочитати заключні рядки тексту, націливши розповідача і всю групу на закінчення переказу.

По закінченню логопед відмічає, з чим дитина справилась добре, а що треба покращити. При цьому він дає конкретні поради, наприклад, пропонує дитині вимовити ту чи іншу фразу головніше, вимовити те чи інше слово чіткіше. Такі конкретні вимоги добре засвоюються й іншими дітьми, що значно впливає на якість наступних переказів. У кінці заняття можна запропонувати дітям розіграти казку: розповісти її в особах або інсценувати зміст оповідання. Після заняття можна виставити книжку, якщо вона з ілюстраціями. В куточку книги, щоб діти могли розглянути картинки.

У спеціальній літературі логопедичній роботі з формування усвідомлень умінь і навичок побудови зв’язного й цілісного висловлювання належної уваги не приділяється. Тож виникає нагальна потреба у практичному матеріалі, апробованому в роботі з дітьми , які мають вади мовлення.

В роботі логопеда доцільно використовувати переказ оповідання за опорними картинками.

На сьомому році життя дитина вже здатна опанувати складний вид тексту описово-інформативного характеру. Наприклад , такий .( Текст супроводжується демонстрацією відповідних малюнків . Див.додаток 3)

Тварини.

Давні тварини на землі були велетенські й страшні (1). Але деякі з них їли тільки траву та водорості(2). Нині на землі живуть родичі цих тварин: крокодили, змії, ящірки,черепахи.(3)

У теплих краях мешкають верблюди, слони, носороги,мавпи,жирафи,леви(4).У наших лісах водяться їжаки,білки,лисиці,зайці,ведмеді,вовки(5) на півночі де холодно,живуть північні олені, білі ведмеді,тюлені,моржі(6).

Давня людина ,напевно, не вижила б, якби не тварини. Багатьох із них вона приручила і тварини стали її вірними помічниками. Собака людину охороняв. На коні людина полювала та орала землю. Корова давала молоко. Кури годували яйцями.

Вівці давали вовну для одягу, бджоли – мед, коти полювали на маленьких шкідників – мишей (7). А з оленячих рогів і навіть зі зміїної отрути людина навчилася робити ліки(8).

Про те, незважаючи на велику користь , яку дають тварини,люди за багато років люди безжально знищили чимало різновидів звірів і птахів(9). Тож будемо намагатися не повторювати помилок наших предків: не давитимемо комах, не знущатимемося з тварин і птахів (10). Нехай наше серце сповниться любов’ю і добротою до всього, що повзає, бігає,плаває,літає та стрибає(11).

Послідовна робота з текстом.

1.  Діти розглядають опорні картинки, виставлені на фланелеграфі у довільному порядку. Обмінюються думками. Разом з педагогом працюють над семантикою слів, які потребують уточнення.

2.  Педагог пропонує дітям назвати тварин,зображених на картинках, по можливості розповісти щось про кожну знайому тварину.

3.  Педагог демонструє дітям картинки із зображенням окремих частин тіла тварин. Діти мають відповісти на запитання: «Чий хвіст?» або « Чия лапа?», добираючи присвійні прийменники.

4.  Педагог читає текст. Розглядає разом з дітьми супровідні картинки.

Педагог: До нас у гості завітав Незнайко. Він хоче переказати за цими малюнками оповідання про тварин. Але ж ви знаєте, що Незнайко може щось переплутати. Тож уважно його слухайте і, якщо треба , виправляйте помилки.

Незнайко розповідає текст,об’єднуючи речення, які належать до різних картинок, або деформуючи речення. Діти його виправляють.

5.  Педагог читає текст удруге. Пропонує дітям розкласти картинки послідовно за змістом.

6.  З допомогою педагога діти намагаються самостійно відтворити текст до кожної опорної картинки.

7.  Педагог збирає всі картинки докупи. Діти витягають по дві картинки і складають до них текст. Коли всі перекажуть свої уривки, діти розкладають на столі картинки за змістом.

Такі вправи сприяють розвиткові зорового та слухового сприйняття, увагу до поняттєвого аспекту мовлення і готують дітей до самостійного опанування процесом зв’язного мовлення , а також викликають у дітей інтерес до словотворення, самостійного складання речень та розповідей.

Розділ V. Дидактичні ігри та їх роль у розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами мови

 

Важливим методом розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами мови є дидактична гра. Вона забезпечує сприятливі умови для розв’язання педагогічних завдань з урахуванням можливостей дітей дошкільного віку. Для розвитку діалогічного мовлення , проводяться такі ігри, де мовна активність дітей займає основне місце.

Кожна гра для дитини – це процес пізнання краси , шлях до нового незвіданого і радості. Гра являється головно частино життя дитини, а особливо дитини з вадами мови. За допомого гри дитина знайомиться з навколишнім світом, засвоює зв’язки між дорослими, речами, починає розуміти свою роль в сім»ї та суспільстві. Ігри стимулюють всі види дитячої активності, самостійності , творчості. Саме гра готує дошкільника до вступу в доросле самостійне життя.

В основі гри-бесіди лежить спілкування логопеда з дітьми., дітей з логопедом і дітей один з одним. У грі – бесіді логопед часто діє не від себе , а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, а й підсилює бажання повторити гру.

Цінність гри-бесіди полягає в тому , що вона ставить вимоги до активізації емоційно - мислительних процесів: єдність слова, дії,думки й уяви дітей. Такі ігри виховують уміння слухати і чути запитання логопеда, запитання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, доповнювати сказане, висловлювати судження.

Дидактичні ігри на описування проводяться після того ,як діти вже навчилися розповідати на заняттях. Однією з умов проведення дидактичної гри є жвавість, певний ритм, активна участь усіх дітей . Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, гра може загубити свої цінні якості. В дидактичних іграх на описування можна закріплювати вміння дітей описувати предмети або картинку досить повно, послідовно, за суттєвими ознаками. Це такі ігри: « Чарівний мішечок», « Відгадай хто це?», «Магазин іграшок», « Подорож по кімнаті» та ін.

Дидактичні ігри мають чіткі правила , які логопед на початку заняття повідомляє дітям і яких вони дотримуються ході гри. Наприклад, в іграх типу загадки правило полягає в тому, щоб описати предмет, його характерні ознаки і властивості, не називаючи його. Незважаючи на те, що дидактична гра є засобом закріплення знань і умінь дітей, провідна роль у ній належить логопеду. Основними навчальними прийомами, якими користується тут логопед, є план та зразок розповіді – опису.

Найбільш корисними є ігри з роздавальним матеріалом, бо в них кожна дитина зацікавлена іграшкою чи картинкою, активно думає , намагається якнайцікавіше і правильно описати свій предмет.

Ігри з якими діти познайомилися на заняттях, можуть бути перенесені в їх самостійну діяльність поза заняттями.

Отже, важливу роль у розвитку зв’язного мовлення дітей звадами мови займає гра. Адже гра – супутник дитинства, провідна діяльність, під час якої коригується та розвивається дитяче мовлення й особистість в цілому. Яку гру вибрати , щоб вона була не лише цікавою, а й корисною для дитини? Як методично правильно організувати й провести її, дотримуючись певної системи? Під час проведення ігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропоновані правила , які були виведені , спираючись на методику О.Барташнікова:

-  пам’ятайте, саме що в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше , а головне воно гнучке для подолання мовленнєвих вад. Тому чим раніше ви звернетеся по допомогу до спеціаліста , тим швидше дитина оволодіє правильним мовленням.

-  Організуйте постійне , добре освітлене робоче місце. Акуратно і зручно розмістіть ігровий матеріал , приберіть зі столу зайві речі , вимкніть радіоприймач і телевізор, подивіться на годинник , щоб зорієнтуватися , скільки часу триватиме заняття-гра.

-  Не забувайте, що дитина тільки -но починає вчитися правильно розмовляти , і ваше завдання – допомогти їй у цьому.

Під час виконання ігрових завдань у неї ( особливо на початкових етапах) можуть виникати труднощі . Не акцентуйте увагу на цьому, не дорікайте , коли в неї щось не виходить , якщо чогось вона не вміє . Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків. Розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте.

-  Кожна дитина – індивідуальність . ЇЇ розвиток відбувається за власними законами. Тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які можливо, випереджають його у своєму розвитку.

-  Ніколи не відмовляйте дитині в проханні погратися з нею. Спочатку самі ознайомтеся зі змістом гри, її правилами і тільки потім своїми словами поясніть дитині , як грати в цю гру. Якщо потрібно проведіть попередню бесіду . Так ви емоційно підготуєте малюка до гри. Запропонуйте йому віршик, загадку, лічилку, закличку. Хай малюк вивчить їх разом із вами. Заохочуйте словесну творчість дітей , спонукайте їх до складання закличок та лічилок до ігор. Радійте кожному успіхові дитини разом із нею.

-  Якомога більше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань. Пояснюючи говоріть чітко , виразно, спокійно. Переконайтесь , що малюк розуміє значення всіх слів . За потреби у присутності дитини зверніться до словника.

-  Ігрові завдання не повинні бути занадто простими ( малюкові нецікаво їх виконувати ) чи складними ( дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайте навантаження таким чином , щоб воно відповідало вікові, мовленнєвим і психофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання. Фантазуйте, придумуйте власні варіанти ігор, аналогічні тим, які викликають особливі труднощі у вашої дитини. Адже найкраще знаєте свого малюка саме ви.

-  Пам’ятайте що у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси.

Тому під час мовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів.

Не слід підганяти її з відповіддю, краще повторити завдання ще раз і тільки після невдалих багаторазових спроб натякніть в якому напрямку слід шукати вирішення цього завдання. Виявляйте свою кмітливість.

-  може статися , що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшений варіант. Якщо ж і він не вдається – відкладіть гру і поверніться до неї завтра. Коли і наступного разу він не зможе виконати завдання , незважаючи на ваші натяки й підказки, докладно поясніть спосіб вирішення , запропонуйте спочатку легший, а потім ускладнений варіант. Через деякий час варто повернутися до цієї гри, аби переконатися, що дитина справді добре засвоїла навчальний матеріал.

-  Не примушуйте дитину продовжувати гру, якщо в неї щось не виходить або вона втомилася. Внаслідок примусу у малюка виникає страх перед можливим покаранням, і вся його енергія піде не на розумову роботу , а на подолання не бажання продовжувати заняття. Це призводить до того, що дитина часто відволікається, робить багато помилок. Будьте терплячими, не виявляйте негативних емоцій, адже це може призвести до ще більшого ускладнення мовленнєвого порушення – заїкання або неврологічних розладів. Намагайтеся переключити увагу дошкільника на інший вид роботи.

-  Якщо ж рівень розвитку дитини не зріс, ви припустилися помилки: підвищили вимоги, використовували занадто складні ігри; залучаючи дитину до ігрової діяльності, користувалися авторитарними методами і це звичайно негативно позначилося на емоційному самопочутті малюка, на його бажанні спілкуватися з вами у процесі гри, на його ініціативності. Проаналізуйте свою тактику і ліквідуйте перешкоди. Запам’ятайте золоте правило організації і керівництва будь-якою діяльністю дитини, в тому числі й грою: дитині має бути цікаво і комфортно! Тільки за такою умови розвиток усіх сторін особистості малюка буде повноцінним.

-  відзначайте всі досягнення дитини під час гри. Не будьте байдужими та пасивними.

-  Намагайтесь об’єктивно оцінювати свою дитину , відзначайте сильні та слабкі риси її характеру. Лише так ви зможете виявити шляхи використання одних і коригування інших.

-  Навчайте за допомогою активної дії і живого невимушеного спілкування. Саме так дитина навчиться правильно розмовляти , опанує рушійні фактори розвитку – три «само» : самоконтроль, самооцінка, способи самовдосконалення.

-  Не соромтеся звертатися за допомогою логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків , використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням.

Дидактична гра чи мовленнєва гра , за вмілого керівництва з боку дорослих , здатна творити чудеса. Щоденно проводячи ігри з дітьми , ви переконаєтесь, що саме гра для них - найефективніший засіб навчання та виховання, коригування й розвитку мовлення, особистості в цілому. Продовжуйте активно шукати відповіді на проблемні питання , спілкуватися з дітьми українською мовою , розвивати пізнавальний інтерес, допитливість. Пам’ятайте, що процес навчання мовлення дитини не може грунтуватися на простих однозначних і готових рецептах . Його кінцевий успіх багато в чому визначиться вашим творчим підходом до запропонованого матеріалу. Шановні вихователі, логопеди, батьки, не сподівайтесь на швидкий ефект у навчанні, адже діти тільки-но починають знайомитися з рідною мовою. Отже, від вас залежить майбутнє дітей. Ви маєте набратися терпіння, зацікавити дитину і, таким чином, включити її у цілеспрямовану роботу. Тільки у співпраці з дитиною ви зможете досягти бажаного.

ВИСНОВКИ

 

Традиційно науковці і практики вбачали мету навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення на етапі дошкільного дитинства в навчанні усного мовлення, як засобу спілкування та пізнання довкілля.

Корифеї вітчизняної педагогіки К.Ушинський та С.Русова пов’язували реалізацію цієї мети з формуванням «дару слова» - здатності зв’язно, логічно, граматично правильно висловлювати свою самостійну думку - шляхом виконання різноманітних вправ на найкращому літературно - художньому матеріалі.

Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. Слово виховує, навчає і розвиває дитину . Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.

Якщо в попередні роки головна увага приділялася формуванню окремих мовленнєвих умінь та навичок на основі елементарного усвідомлення мовних явищ, то метою сучасної лінгводидактики на етапі дошкільного дитинства є виховання мовної особистості, тобто формування особистості, яка адекватно, вільно і творчо застосовує мову в різних ситуаціях з метою реалізації власне мовленнєвих завдань.

В систему сучасної лінговодидактики входять такі структурні компоненти:

це насамперед мовленнєва компетентність , як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь та навичок , що забезпечують функціонування мовлення; навчання мови пов’язане з опануванням певного обсягу елементарних знань про мову й мовлення , що формуються на основі розвитку мовного чуття й водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, мета якого - виховання мовленнєвої культури особистості.

Отже, триєдина мета цілеспрямованої роботи з розвитку мовлення дошкільників з вадами мови, полягає у формуванні мовленнєвої компетентності, як однієї з основних базисних характеристик особистості, що передбачає активне системне застосування взаємозв’язаних педагогічних дій: розвитку мовлення, навчання мови, та мовленнєвого виховання.

Центральним провідним завданням у дошкільному дитинстві є розвиток зв’язного мовлення. У процесі зв’язного мовлення реалізується передусім соновна функція мовлення – комунікативна. Адже саме за допомогою зв’язного мовлення дитина спілкується з людьми, що її оточують. Про те якість зв’язного мовлення залежить від рівня розвитку всіх його аспектів (фонетичного, лексичного, граматичного), в ній виявляються всі досягнення дошкільняти в опануванні рідного мовлення , отже не менш значущим є структурний напрямок, пов'язаний з розвитком фонетичного, лексичного, граматичного аспектів мовлення.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці особливої ваги набирає третій напрямок, адже він безпосередньо пов'язаний з особистісним спрямуванням завдань з розвитку мовлення. Якщо на попередніх етапах переважали репродуктивні способи навчання мови та розвитку мовлення, то Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на активну позицію дитини в процесі опанування мови. Цілеспрямована робота з орієнтування в мовних явищах сприяє формуванню елементарних мовних узагальнень у дошкільнят , що на лексичному рівні виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на граматичному – у словоутворенні та словотворчості, на рівні розгорнутого зв’язного висловлювання – в умінні складати самостійне зв’язне висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно.

Саме тому, сучасна лінгводидактика орієнтує на широке застосування активних способів навчання,що стимулюють продукування, а не лише репродукування одиниць мовлення в самостійному висловлюванні дошкільнят.

Отже, цілеспрямована робота з розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами мови має вестися на більш високому рівні , спрямовуватися на розвиток мовного чуття, мовних здібностей дітей. Працюючи з дітьми з особливими потребами, треба повсякчас створювати умови для самостійних мовних спостережень, для саморозвитку мовлення, здійснення контролю та самоконтролю над висловлюваннями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Алферова В.П. Как вырастить здорового ребенка/.- Л.: Медицина, 1991.- 416с.

2.Аксенова Л.И., Архипов Б.А., Белякова Л.И. и др.; Под ред. Н.М.Назаровой. Специальная педагогика/ – М.: Издательский центр «Академия», 2004.

3. БєляєваО.,Котлярова Т. Розвиток зв’язного мовлення дітей зі складним дефектом// Дефектолог. - 2008. № 6 – с.24-28

4. Богуш А.М., Григоренко Г.І. Запрошуємо до розмови: Посіб.для роботи з дошкільниками. – К.: Освіта, 1997. – 152с.

5. Богуш А.М., Орланова Н.П., Зеленко Н.І., Лихолєтова В.К. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. Київ, «Вища школа», 1992

6. Волкова Л.С. Логопедия: Учеб.пособие для студентов пед. Ин-тов по спец. «Дефектология». – М: Просвещение, 1989.-528с.

7. Гавриш Н. Розвиток мовлення та навчання дошкільнят рідної мови: мета і завдання.

8. Горєлова А. Формуємо зв’язне мовлення.// Дошкільне виховання. – 2004. № 4 – с.15-17

9. Епифанцева Т.Б. Настольная книга педагога-дефектолога/.- Узд.2-е- Ростов н/Д: Феникс, 2006.- 576с.- (Сердце отдаю детям)

10. Ефименкова Л.Н.,Мисаренко Г.Г., Организация и методы корекционной работы логопеда на школьном логопункте: Пособие для логопеда.- М.: Просвещение, 1991.- 239с.

11. Калмикова Л. Розвиток описового мовлення.// Дошкільне виховання. – 2003. № 4 – с.19-21

12. Когут М.В. Принципи розвитку мовлення та навчання дітей дошкільного віку рідної мови.// БВДС «Мовленнєва веселка». – 2006. № 1-2.- с.1-5

13. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии. – М.: Просвещение, 1991.

14. Лещенко О.М. Методика навчання рідної мови і грамоти. – « Вища школа», Київ - 1972

15. Лопатинська Н.А., Маковецька Н.В. Вчимося мови та розмови, або Українська разом з матусею.- Запоріжжя: Просвіта, 1999.- 336с.

16. Мозгова Т. Виправлення вад вимови фонем у дітей із загальним недорозвитком мовлення// Дефектологія.- 2004. № 1 – с.43-45

17. Пахомова Н. Мовленнєва готовність дітей дошкільного віку з тяжкими вадами мовлення // Дефектологія.- 2005. № 3 – с. 48-50.

18. Стребелева Е.А., Венгер А.Л., Екжанова Е.А. и др.; Под ред. Е.А.Стребелевой. Специальная дошкольная педагогика: Учебное пособие/ – М.: Издательский центр «Академия», 2002.

19. Тарасун В. Формування мовної особистості - новий напрям логопедичної роботи// Дефектологія.- 2007. № 4 – с. 3-11.

20. Шкльода В.М. Розвиваємо мовлення дошкільників.// БВДС «Мовленнєва веселка». – 2003. № 17-18.- с.1-12

Додаток № 1

 

Дидактичні ігри на розвиток діалогічного мовлення.

КИЦЬКА

Мета:Розвивати діалогічне мовлення. Виховувати щедрість, уяву.

Хід гри

-  Де ти кицько ходила?

-  У млині сиділа.

-  Що ти там кицько, робила?

-  Житечко молола.

-  Що ти кицько заробила?

-  Шапочку дукатів.

-  Що ти, кицько, купила?

-  Бубликів багато.

-  З ким ти бублики поїла?

-  З гостями у свято – няв-няв.

Кицька ходить по колу і відповідає на запитання, ілюструючи свої відповіді з рухами. Діти повторюють ці рухи.

МАРИНКА

Мета: розвивати діалогічну мову, вчити правильно ставити запитання. Вправляти у бігу по колу.

Хід гри:

Двоє дівчаток викреслюють невелике коло і втикають дві палички. Стають кожна біля своєї і одна починає:

-  Де ти стоїш?

-  На ринку.

-  Що продаєш?

-  Маринку.

-  Що хоч?

-  Сім кіп галушок.

-  Із сливами пиріжок.

При цьому оббігають коло і , хто швидше повернеться на своє місце, починає знову.

ГУСИ

Мета: вчити дітей правильно ставити запитання і узгоджувати з ними відповідь. Розвивати спритність.

Хід гри:

Діти тримаються за ведучого. Одна дитина «чоловік». «Чоловік» копає ямку. Ведуча питає:

-  Що, чоловіче, копаєш?

-  Ямку.

-  На що ямку?

-  Вогонь запалити.

-  Нащо вогонь?

-  Воду кип’ятити.

-  Нащо воду?

-  Гуси парити.

-  А де тії гуси?

-  У бога за дверима, у тебе за плечима.

-  Лови їх.

Ведучий ловить «гусей». Спіймані гуси сідають. Гра повторюється спочатку.

СІРИЙ КІТ

Мета: розвивати діалогічне мовлення. Розвивати спритність.

Хід гри:

Гравці стають в ряд один за одним. Беруть одного за пояс і ходять в різних напрямках: і прямо, і колом, і в’ються. В цей час між одним із гравців – «сірим котом», який стоїть першим і водить усіх, - і тими, що стоять у ряду за ним і звуться «мишами» відбувається такий діалог:

-  А миші в стозі є?

-  Є.

-  А не бояться кота?

-  Ні.

-  Ой, як кіт поворушить, то всіх мишей подушить.

З цими словами всі розбігаються, «кіт» ловить «мишей». Кого зловить, той стає котом. Гра починається спочатку.

Додаток № 2

 

КУМУЛЯТИВНІ КАЗОЧКИ.

КИЦЯ-МУРА

Киця-мура, де ти була?

-  У бабусі.

-  Що робила?

-  Миски мила.

Дві помила, дві розбила, баба голову набила.

ТОВЧУ, ТОВЧУ МАК!

Товчу, товчу мак,мак.

За ступою дяк, дяк.

-  Чого, дяче, плачеш?

-  Мачуха била , їсти не давала.

Тільки дала книш.

-  А де ж той книш?

-  З’їла миш.

-  А де ж тая миш?

-  Побігла під піч.

-  А де ж тая піч?

-  Вода затопила.

-  А де ж тая вода?

-  Воли випили.

-  А де ж тії воли?

-  Довбні побили.

МИШКО, МИШКО.

-  Мишко, мишко,торохтушка. Де ти була?

-  У бабусі.

-  Що робила?

-  Полотно ткала.

-  Що заткала?

-  Кусок сала.

-  Куди поклала?

-  На мисничку.

-  Куди впало?

-  В помийничку.

-  Тут пень, тут криниця. Тут холодная водиця.

СКАЖУ ВАМ БАЙКУ.

Скажу вам байку:

Курив під файку -

На довгім цибуку,

Обпалив собі вушко.

-  Де то те вушко?

-  На столі лежало.

-  Де той стіл?

-  Огонь спалив.

-  Де той огонь вода загасила.

-  Де то та вода?

-  Горобчики випили.

-  Де то ті горобчики?

-  На дереві сиділи.

-  Де то те дерево?

-  Баба спалила.

-  Де то та баба?

-  Вилізла на граб.

Граб тріщить, баба верещить.

Дід тягне за вухо.

-  Ходи, ходи, старухо!