Навигация
2. Архітектура
З давніх-давен архітектура, безперечно, посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, і скульптури, і декоративно – прикладної творчості.
Архітектура – це передусім мистецтво створення будівель, споруд та їх комплексів. Це, звичайно ж, явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що ґрунтується на єдності як принципів краси, так і корисності. Як вид мистецтва, вона формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах.
Немає сумніву, суспільна цінність архітектури зумовлюється функціями споруди, її естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно – освітні, видовищні, адміністративні), промислову (виробничі, транспортні і торгівельні споруди).
Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво, а саме: оформлення парків, і скверів, і бульварів.
Сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис архітектури становить архітектурний стиль. Історії архітектури відомі такі стилі, як романський, готика, ренесанс, бароко, класицизм, модерн, конструктивізм та інші.
Зазначимо, що розвиток архітектури в Україні відзначається поєднанням впливу різних стилів з формуванням національних традицій.
(3 книги «Українська культура»)
Що таке архітектура?
Архітектура – це мистецтво проектувати, будувати і прикрашати будівлі. Твори архітектури – і гігантські піраміди, і величні храми, і суворі фортеці, і витончені палаци, і скромні альтанки, і багато-багато інших споруд.
Архітектор прагне створити довершений художній образ, і неважливо, чи йде мова про палац, а чи про склад. Давні римляни, наприклад, зуміли перетворити в справжній шедевр архітектури навіть водопровід. Через абстраговані уявлення: незграбність і легкість, громіздкість і стрункість, суворість і декоративність – архітектура передає образи людини і світу, який її оточує.
Міцність, користь і краса, без сумніву, складові частини витворів архітектури, тому що навіть найрозкішніший палац створюється для того, щоб у ньому жили.
Пам’ятник архітектури не може існувати в штучному музейному просторі як картина або скульптура. І справа не в тому, що розміри і маса споруди не дозволяють вивезти їй будь-якому колекціонеру. Наприклад, кріпосні брами міста Вавилона було переправлено в Берлін і вміщено під музейні склепіння.
Складність виявляється в іншому: архітектурний пам’ятник тісно пов’язаний з навколишнім світом, і неможливо розірвати цю єдність. Це в повній мірі відчули європейські архітектори початку ХІХ ст. Захоплені мистецтвом майстрів Давньої Греції, спробували точно відтворити шедеври античності. Однак архітектори не врахували, що і яскраве південне сонце, яке освітлює теплий, золотисто-жовтого відтінку мармур, і сірокам’яний пейзаж, і навіть запахи моря і степових духмяних трав були невід’ємною складовою краси грецьких пам’ятників.
Архітектура сама здатна змінювати зовнішнє оточення. Давньоруські архітектори вміли, на диво, «вписувати» свої витвори в навколишню природу. Невелика церква могла додати звичайному середньоросійському пейзажу закінченість художнього твору.
Така архітектура, що пов’язує з організацією природного середовища і створенням садово-паркових ансамблів, отримала назву ландшафтної. Її ідеальним втіленням став Версаль, палац французьких королів, у архітектурі якого було враховано навіть рух сонця. Перші його промені освітлювали королівську спальню, а останні – Великий канал і головну алею парку.
Прагнення до гармонії тіла і духу також відбилося на вигляді архітектурних споруд.
Урочистість і ствердження могутності влади простежуються в римських тріумфальних арках. Містичний порив душі, що спрямовується до Бога, – в готичних соборах. Творці храмів епохи Відродження намагалися відповідно до уявлень свого часу передати мовою архітектури упорядкування Всесвіту.
(З книги «Світ мистецтва»)
Десятинна церква
З Подолу і берегів Дніпра було видно Десятинний храм. Він неначебто виростав з гущавини дерев, мовби вінчав місто Кия. Перед мандрівником, що наближався до Києва суходолом чи водою, він постав, як дивне видіння. «Дивен храм, у світі такого немає,» – говорили про нього.
Розкішний собор не поступався перед кращими європейськими зразками, і залишки будівельного матеріалу та орнаменту засвідчують, що Десятинний храм був оздоблений не гірше від Ярославової Софії. На диво, тут виявили грецький мармур, і кримську яшму, і карпатський шифер. Творці храму звели його з легкої цегли, стіни розмалювали червоною фарбою, навкруг вікон і дверей виліпили з білої глини пальмове гілля і виноградні грона, дах покрили хвилястою білосніжною черепицею. У голубизні неба світились позолочені хрести шоломоподібних бань.
Всередині над престолом був викладений зі смальти образ Богородиці. Вона стояла в синьому царському одязі й темно-червоних черевиках на зеленому постаменті, високо піднявши руки. Бліде обличчя Богоматері, смутні очі були дуже простими, звичайними, людськими.
Цікаве походження назви храму. За переказами, князь Володимир, оглянувши споруджену церкву, був зачарований її красою. Він сказав: «Я вражений тим, що побачив». Відтоді велів давати на храм десятину свого доходу. Так і став храм Богородиці називатися Десятинним.
(За М. Міщенком)
Чим відомий собор Святої Софії у Києві?
У кінці тридцятих на початку п’ятдесятих років XI століття за вказівкою великого князя Київського був зведений найвеличніший і найзнаменніший з усіх українських храмів – собор Святої Софії, що значить Премудрості Божої. Це – найграндіозніший з усіх відомих у наш час соборів візантійської традиції.
Для архітектури собору Святої Софії характерні тріумфальність і святковість, пов’язані із затвердженням авторитету князя і могутності молодої держави.
Собор мав незвичайний купол у центрі, перед вівтарем, де на мерехтливому золотому фоні сяють давні мозаїки. У одинадцятому столітті Софійський собор був тринадцятикупольним, але пізніше зазнав серйозної перебудови і кількість куполів, на жаль, зменшилася.
Кількість верхів церковної будівлі в давньоруській архітектурі мала глибоке символічне значення. Тринадцять куполів символізували Ісуса Христа і дванадцять апостолів. Чотири верхи, найближчі до центрального, нагадували про чотирьох євангелістів: Матвія, Марка, Луку та Іоанна. Христос Вседержитель розташований в куполі Неба. У вівтарі, на центральній стіні, зосереджена і сувора фігура Богоматері.
Якщо давні фрески ледь-ледь проступають на стінах собору, то мозаїки, виконані з кольорового непрозорого скла-смальти такі ж яскраві, як і багато століть тому.
(3 книги «Світ мистецтва»)
Словниковий диктант
Бароко, мистецтво, узвишшя, церква Успіння Пресвятої Богородиці, кам’яний храм, Софійські Золоті ворота, суміш, тринадцятикупольна, дванадцять, дерев’яна, Києво-Печерська лавра, багатство, західноєвропейський стиль, середньовіччя, інтер’єр, різьблення, нетесаний камінь, скріплюючий розчин, вікна-бійниці, укріплення-вежі, готський, магдебурзьке право (самоврядування), символіко-алегорична, міжповерхові, обрамлення, кафедральний собор, вежа-дзвіниця, контрастні масштаби, у середині каплиці, рельєфи, тераси, пізнього рококо (бароко), наддніпрянська, павільйони, майстрами не збудовані, кольорова гама, півколони, численних, антидемократичний, міста-заповідники, спроектував, інвентаря, ззовні, в’їзні ворота, піддашок, півкругляки, авгієві стайні, якнайбільший, час від часу, трипільська культура, П – подібний, по-іншому, в цілості.
Пояснювальний диктант
1. У 70-х роках створено міста-заповідники: Львів, і Луцьк, і Кам’янець-Подільський, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький.
2. Перший кам’яний храм Русі, церква Богородиці Десятинної, зведений візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого, який започаткував традицію кам’яного культового будівництва і певною мірою визначив його особливості.
3. Термін «романський стиль», як відомо, введений у XIX ст. і означає художній стиль, що панував у Західній Європі та деяких країнах Східної Європи у добу середньовіччя (Х-ХП століття).
4. Ренесанс – архітектурний стиль, для якого характерні такі риси: урівноваженість композиції, міжповерхові членування, розвинений каркас. обрамлення вікон та дверей, архітектура пілястри (колони) – вертикальний виступ стіни, обрамлений у вигляді колони.
5. Найцінніше досягнення бароко – це ансамбль святого Ігоря, зведений на вершині пагорба, і складається з собору монастирських келій, палацу митрополитів та тераси з парадними сходами.
6. Оборонна забудова 18 століття – це один із ранніх зразків професійної архітектури, що встановився у І тис. до н.е.
7. Матеріал і конструкція, масштаб і форма, пропорції і ритм – всі ці виразні засоби властиві не тільки архітектурі, але і, наприклад, скульптурі.
8. Стиль архітектури, як і інших видів мистецтва, – це, з одного боку, зовнішня форма, художній образ, архітектура, з іншого – відбиття уявлень певної епохи.
9. Наприклад, гігантський фасад Версаля, протяжність якого не перевищує півкілометра, має переважно горизонтальний напрям розвитку.
10. Стиль епохи – це, передусім, стиль архітектури.
11. Мечеть «Купол скелі», що знаходиться в Єрусалимі, – найважливіше святилище ісламу.
12.В італійській архітектурі ХІ-ХП століть не було стилістичної єдності.
13. Якби Пізанська вежа не нахилялася, стояла суворо вертикально, як всі інші вежі на світі, слава її обмежилася б, мабуть, лише вузьким колом архітекторів й істориків.
14. Інтер’єр собору Святого Петра, безсумнівно, перший приклад крупномасштабного інтер’єру в стилі бароко.
3. Декоративно-прикладне мистецтво
Історія народної вишивки в Україні
Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узір та зображення виконується ручним або ж машинним способом на різних матеріалах: тканині, шкірі, повсті, – лляними, бавовняними, шовковими нитками, а також бісером, перлами і коштовним камінням.
Цей вид мистецтва виник давним-давно, корені його сягають вглиб віків. Мабуть, ми ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узори красу рідної природи, свої переживання та відчуття, тому що з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час цього, безперечно ж, від Бога мистецтва.
Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт навесні та взимку.
За народними традиціями, готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Заможніші дівчата готували собі 50–100 сорочок з тонкого виробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в доборі узору, в майстерності вишивання. Одяг – характеристика майстерності дівчини, її працьовитості, і поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не оволоділа цією майстерністю змалку.
Художнє вишивання – один з найбільш поширених видів народного мистецтва, в якому втілені кращі традиції народу, приносить і буде приносити радість тисячам його шанувальників.
(За О. Гасюком, М. Степаном)
Сучасне українське художнє скло
Художнє скло України на сучасному етапі розвитку є одним з найбільш цікавих і характерних видів декоративно-прикладного мистецтва. Воно здобуло визнання не тільки в нашій країні, а й поза її межами. Елегантні іскристо-прозорі кришталеві вази, і кубки, і набори для напоїв, яскраво декоративні кольорові скляні комплекти посуду, своєрідні чарівно-фантастичні скульптурні вироби українських митців користуються успіхом на художніх виставках та ярмарках.
Усе ширше й майстерніше останніми роками застосовується художнє скло в архітектурі України – у вигляді вітражів, декоративних вставок, мозаїчних композицій.
Сьогодні неможливо уявити наш побут, інтер’єр житла чи громадського приміщення без наявності художньо опрацьованого скла.
Українське художнє скло своїм корінням сягає часів Київської Русі. З давніх-давен майстри скла виготовляли різні прикраси, а також посуд, пляшки, і келихи, склянки тощо. Та процес розвитку давньоруської художньої культури, в тому числі й склоробства, надовго загальмувала татаро-монгольська навала. Лише в наступні десятиліття стало відроджуватись втрачене і розвиватись нове.
Освоєння митцями різних технічних і технологічних прийомів опрацювання скла привело до збагачення й розширення арсеналу художньо-виражальних засобів. А це, в свою чергу, звичайно ж, зумовило й забезпечило розширення асортименту виробів, збагачення ідейно-художнього змісту та декоративної виразності скляних творів.
Сучасне художнє українське скло – яскраве, своєрідне явище художньої культури України (За В. Щербаком).
Музей історичних коштовностей
Музей історичних коштовностей у Києві відкрито 1969 року. В ньому експонуються витвори майстрів-ювелірів різних епох і місцевостей (VI ст. до н. е. – початок XX ст. н.е.). Ці вироби виготовлені із золота, срібла, платини й оздоблені коштовним камінням, як-от: діамантами, і рубінами, і смарагдами, й аметистами тощо. Основа експозиції – колекції з фонду Державного історичного музею України. Сюди також передані речі з музеїв Чернігова, Кіровограда, Дніпропетровська, Бахчисарая, Сімферополя, Керчі тощо.
Значний внесок у поповнення фондів та експозиції музею Інституту археології Академії наук України, який багато років підряд організовує експедиції для розкопувань скіфських курганів, слов’янських та давньоруських городищ.
Тільки за останній час музею передано декілька тисяч художніх витворів із золота й срібла V–VI ст. до н.е. Серед них шедеври світового значення: срібна ваза з Гайманової могили (Запорізька область), пектораль із Товстої могили (Дніпропетровська область) та багато інших речей, розкопаних в різних областях України.
Експозиція Київського музею історичних коштовностей має три розділи. У першому репрезентовані мистецькі витвори із золота й срібла періоду VI ст. до н. е. – ХШ ст. н. е., у другому – здебільшого вироби українських та російських ювелірів XIV–XV ст., третій присвячений нумізматиці VI ст. до н. е. – початку ХХ ст. н. е.
Фонди музею нараховують кілька десятків тисяч пам’яток історії, культури й мистецтва. Частина з них – унікальні твори декоративно-прикладного мистецтва, відомі як у нашій країні, так і за її межами.
(За О. Ганіною)
Словниковий диктант
Декоративно-прикладне мистецтво, виробничо-реміснича, розписний, естетично-художнє, художнє різьблення, сюжетно-тематичні інновації, пізній палеоліт, розфарбування, червоно-жовтий, трипільські розписи, часи середньовіччя, кольоровий полумисок, персні, сувенірно-подарункові вироби, бароко, прикраси, Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша, майстерня-кузня, дерев’яні, електрописак, скіфські поховання, лляне волокно, пано, майстрині-надомниці, фотофільмодрук, регіони Західної України, художники-професіонали, державні музеї килимів, поліська техніка, у післявоєнний час, власноруч, Музей народної архітектури та побуту України, ковальські цвяхи, столи-скрині, карпатські, експонати мукачівського історико-краєзнавчого музею, віконниці, в’язання, візерунки, напівсферичні кошики.
Пояснювальний диктант
1. Традиційним візерунковим ткацтвом в українців, як і в інших східнослов’янських народів, було ткацтво на чотирьох підніжках.
2. Певна річ, потрібно все ж таки відзначити таку рису українських ремісників, як естетичні почуття, прагнення обов’язково прикрасити речі, що ними виготовлялися.
З. Керамічні вироби з давніх-давен поділялись на чотири основні групи: побутовий посуд, оздоблювані плитки-кахлі, будівельні матеріали – черепиця, цегла, якою викладали під варистою піччю.
4. Бронзоливарне виробництво в Україні, як довели археологи, відоме ще з трипільських часів.
5. Різьблення – одна з найдавніших технік художнього декорування дерев’яних виробів.
6. Відомі центри українського килимарства: Поділля, Волинь, Полтавщина.
7. Розпис тканини прийнято вважати порівняно новим видом декоративно-ужиткового мистецтва в Україні.
8. Про мальовану скриню в народі казали: «Аж очі вбирає.»
9. Після мови народне вбрання – найважливіша етнічна прикмета.
10. Майже неможливо знайти в селі дві цілком однакові сорочки: кожна жінка, вишиваючи для себе, робила це по-своєму, даючи простір власній фантазії, імпровізуючи.
11. Селище Петриківка Дніпропетровської області – традиційний центр народного мистецтва, самобутня культура якого особливо яскраво проявилася в декоративному розписі.
12.» Працюю у співавторстві з природою», – говорить про себе самодіяльний майстер різьби з Кременця В. Прохоров.
13. Ажурні віконні занавіски, декоративні рушники так само, як вишивка і розпис стали, без сумніву, невід’ємною частиною оздоблення художньо-поліграфічної продукції, театральних декорацій.
14. У країнах Західної Європи витинанки – це прикраси здебільшого сюжетно-розповідні, своєю художньо-образною системою вони уподібнювалися до графіки, їх складні багатофігурні, дзеркально-симетричні композиції завжди вміщувалися в одному цільному аркуші паперу.
Похожие работы
... відповідно до програми, розрахований насамперед на практичне засвоєння норм української літературної мови. Вправи у підручнику мають більший розмір, складніші за змістом, ніж у підручниках з української мови для 2 класу. Значна частина вправ подається у формі зв'язного тексту, складається з прислів'їв, загадок. У певній послідовності подаються вправи на вивчення ділових паперів та з розвитку зв' ...
... . При всіх позитивних якостях програмоване навчання, як і будь-який інший метод, не можна універсалізувати чи протиставляти звичайній організації навчально-виховного процесу. ІІ. Особливості уроку української мови в школах нового типу Основною формою організації навчального процесу у всіх типах шкіл був і залишається урок. Учені-методисти і вчителі-практики шукають відповідь на питання: ...
... ї активності у молодшого школяра на уроках української мови в експериментальному дослідженні З метою визначення ефективності різних видів вправ, спрямованих на розвиток пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови, було проведене контрольне тестування. Яке ставило перед собою вирішення таких завдань: 1) виявити рівень розвитку пізнавальної активності у молодших ...
... , – згаяний час. Важливо, щоб учні ставили перед собою мету: я прийшов чогось навчитись, а наприкінці уроку знали відповідь на запитання: „Чого я навчився?”. Важливу роль на уроках української мови у початкових класах відіграє гра. Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ще К.Д. Ушинський писав: “зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось ...
0 комментариев