Особливості педагогічної діяльності учителя трудового навчання

Тема реферату „Особливості педагогічної діяльності учителя трудового навчання”

План

1.  Роль учителя у навчальному процесі.

2.  Система підготовки й підвищення кваліфікації вчителів трудового навчання.

3.  Навчально-методична література для спеціалістів трудової підготовки.

4.  Зміст роботи вчителя у процесі планування та підготовки до занять.

1. Роль учителя у навчальному процесі

Можна визначити як істину твердження, що педагог є ключовою фігурою, яка формує основи наукового світогляду підростаючого покоління, керує його діями в пізнанні оточуючого світу.

Для вчителя трудового навчання таке твердження може видатися дивним. Адже при засвоєнні цього предмета близько 70% навчального часу припадає на самостійні практичні роботи учнів, що можуть виконуватись без прямого втручання педагога. Та досвід показує, що керівна його роль полягає у продуманій і спланованій підготовці до самостійної роботи школярів. Учитель визначає зміст техніко-технологічних відомостей та підбирає методичний інструментарій передавання їх учням. Він відбирає об’єкт праці з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, їхнього досвіду, фізичного розвитку та інших чинників. учитель планує хід заняття, чітко визначаючи місце кожного конструктивного елементу для досягнення дидактичних цілей. Йому належить правильно організувати учнів до роботи, що допоможе згуртувати дитячий виробничий колектив та сприятиме налагодженню справжніх ділових і товариських стосунків.

Як і в інших навчальних предметах, у трудовому навчанні за вчителем зберігаються функції контролю засвоєння навчальної інформації та формування трудових умінь і навиків.

У народі кажуть, що педагогом потрібно народитися і особливо це стосується вчителя трудового навчання. Бути ним без покликання і таланту неможливо. Робота в школі дає багато радощів, творчого задоволення, проте вона неможлива без терпіння, доброзичливості, поваги та любові до вихованців. Тому однією з найважливіших рис вчителя повинна бути любов до своєї професії.

Пріоритетною рисою вчителя трудового навчання має бути висока фахова кваліфікація. Вона закладена в основу кваліфікаційної характеристики, де зазначено, що повинен знати та вміти вчитель праці. Грунтовні та міцні знання спеціаліста з основ матеріалознавства, машинознавства, сучасного виробництва зможуть задовольнити цікавість кожного учня. Вчитель також повинен володіти навиками обробки найпоширеніших матеріалів. Це і є основою справжнього та надійного авторитету педагога.

Кваліфікований спеціаліст повинен мати добротну психолого-педагогічну підготовку. Часто буває так, що вчитель володіє глибокими знаннями з основ наук, має достатні практичні вміння, але не може їх належним чином передати учням. Це можна пояснити тим, що педагог не знає закономірностей навчального процесу; йому важко до відповідних техніко-технологічних відомостей підібрати педагогічний інструментарій; виникають проблеми у відборі об’єктів праці для учнів та в організації їх до роботи тощо. Учителеві трудового навчання необхідно добре засвоїти основні положення дидактики, психічні закономірності розвитку особистості, на яких грунтується навчальний процес.

2. Система підготовки й підвищення кваліфікації вчителів трудового навчання

Разом із впровадженням в загальноосвітніх школах Російської імперії навчального предмета “Ручна праця” постало питання про розробку методики його викладання, створення спеціальних майстерень та підготовку вчителів відповідного профілю. Педагоги того часу як у Росії, так і за рубежем розуміли, що для проведення занять ручної праці у школі потрібні фахівці із спеціальною освітою, бо цей предмет на можуть викладати ремісники, якої б високої кваліфікації вони не були. Надзвичайну роль у підготовці вчителя праці відіграв К.Ю. Ціруль, народний учитель із Курляндської губернії, який після закінчення Петербургського учительського інституту залишився працювати там викладачем праці та її методики, тобто вперше почав готувати спеціалістів для трудового навчання. Його твори “Ручна праця у загальноосвітній школі”, “Пам’ятна записка про введення та викладання ручної праці у С-Пб учительському інституті”, а також виступи і відповіді на різноманітних з’їздах є оригінальними роботами з питань трудового виховання та його методики. Так, зокрема у творі “Ручна праця у загальноосвітній школі” автор висунув положення, які досить актуальні у наш час. Він писав: “Коли визнано, що ручна праця повинна мати виховний вплив, що вона - один із педагогічних засобів розвитку (дитини - прим. наша), право на його використання має лише вчитель. В іншому випадку, цим заняттям не місце у школі. Якщо ручній праці міг би навчати будь який учень ремісника, то читанню, письму, арифметиці та інших шкільних предметів також міг би навчити кожний, хто сам уміє лише читати, писати, рахувати і таке ін., і ми повернулись би до того стану, коли вчителем міг бути кожний відставний солдат. Та можливо, викладачем ручної праці повинен бути окремий, спеціальний з цього предмета вчитель” (Цируль К.Ю. Ручной труд).

Шляхи забезпечення навчального процесу у трудовій підготовці відповідними спеціалістами були різними. Так, наприклад, у м. Нессе, що поблизу Гетеборгу (Швеція), після введення ручної праці у школах для спеціалістів із столярного ремесла відкривались однорічні педагогічні курси. Ремісникам намагалися привити широкі керівні принципи викладання. Через рік, після першого випуску курсів стало зрозумілим, що ремісник до справи навчання ставиться як і раніше, тобто як справжній ремісник своєї справи і не більше. Досвід показав, що такий шлях підготовки вчителя праці не підходить. Потрібно діяти саме навпаки, тобто давати додаткове ремісниче навчання вчителям за покликанням, педагогам, які вже мають досвід роботи у школі.

У Парижі, в XVIII ст., де на той час ручна праця викладалася відразу в 80 школах, шлях навчання учнів був дещо іншим; педагогів прикріпляли до викладачів спеціалістів. Але й це виявилося недоцільним. Стало зрозумілим, що виховне значення ручна праця набуває лише в руках справжнього вихователя. Саме тому почали відкриватися та діяли спеціальні вчительські семінарії, а також відповідні факультети вчительських інститутів.

На теперішній час в Україні вчителів трудового навчання готують вищі навчальні заклади (ВНЗ) різних рівнів акредитації. ВНЗ І та ІІ рівнів акредитації (педучилища, педтехнікуми, педколеджі), зокрема Бродівське педучилище, Кременецький педагогічний коледж, готують вчителів трудового навчання та креслення для основної школи (1-9 класи). Вищі навчальні заклади ІІІ та IV рівнів акредитації (педагогічні інститути та університети) випускають спеціалістів трудового і професійного навчання для повної середньої школи. Всього ВНЗ ІІІ та IV рівнів акредитації в Україні налічується біля 30. У західному регіоні це – Волинський, Тернопільський, Рівненський, а також Дрогобицький педагогічний університет ім. І.Франка.

Досить розгалужена система підготовки вчителів трудового навчання в Українській державі, а також їх перепідготовки та підвищення кваліфікації свідчить про те, що спеціалістові цього профілю відводиться особливе місце. Правда, чомусь воно не відповідає його становищу в соціальній ієрархії суспільства серед почесних професій взагалі та в загальноосвітній школі зокрема. Будемо сподіватись, що таке явище тимчасове. Із покращенням економічного стану держави роль учителя нашого профілю (і не тільки його) в суспільстві значно зросте.