Методика проведення уроків «Я і Україна» в 1 класі

2. Методика проведення уроків «Я і Україна» в 1 класі

 

2.1 Мета та завдання курсу

У навчальному плані на в інваріантній частині виділено курс «Я і Україна. Навколишній світ», який може реалізуватися варіативно – через предметний зміст або шляхом його інтеграції. Зауважимо, що в зв’язку з прийняттям Державного стандарту початкової освіти цей предмет набуває виняткового значення для досягнення кінцевих результатів початкової освіти.

Останніми роками спостерігається різке зменшення кількості дітей, що відвідують дошкільні заклади, а відтак багато шестирічних першокласників прийдуть до школи непідготовленими.

На уроках з курсу «Я і Україна. Навколишній світ» долаються організаційно-педагогічні бар’єри, що значно полегшує період адаптації першокласників до нових умов (знижується тривожність дітей), впливає на емоційний стан дитини, її працездатність, здоров’я тощо.

Вивчення цього курсу допоможе розвантажити інші дисципліни від питань, які не мають до них безпосереднього відношення (формування культури поведінки, бережливого ставлення до природи, предметного світу та ін.), дадуть можливість учителю сконцентруватись на специфічних завданнях кожного предмета (формування обчислювальних навичок, оволодіння технікою читання, письма та ін.).

Провідна ідея курсу «Я і Україна. Навколишній світ» – сформувати в учнів уявлення про цілісність світу; природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності людини, її належність і до природи, і до суспільства.

Крім того, у процесі реалізації програми треба мати на увазі й інші важливі завдання, виконання яких має свідчити про успішність навчання:

– накопичувати і використовувати знання для того, щоб розрізняти те, що належить до природи і те, що зроблене людьми;

– розрізняти і встановлювати найпростіші взаємозв’язки в природі й суспільстві;

– вести спостереження, виконувати елементарні досліди, практичні роботи для перевірки своїх ідей;

– застосовувати;, навчально-пізнавальні вміння, сформовані під час вивчення курсу, в подібних, змінених, нових навчальних ситуаціях;

– використовувати знання, вміння і навички в своїй життєвій практиці.

Велика увага має приділятися формуванню загально-навчальних умінь і навичок, як-от: спостерігати, аналізувати, порівнювати, групувати, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки тощо.

Тому в змісті курсу знайшли відображення актуальні проблеми, які інтегрують елементи знань з різних галузей.

Суспільствознавчий напрям курсу охоплює знання про людину як складноорганізовану моральну і самооцінну істоту; знання про українське суспільство; довкілля, в якому живе дитина; способи пізнання й орієнтації у навколишньому житті; сприяє поетапному усвідомленню єдності компонентів: «Я – сім’я – школа – рідний край – Україна»; розкриває взаємодію людей у сім’ї, колективі, суспільстві; передбачає активне спілкування дітей з соціальним і природним оточенням; накопичення досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, зокрема, етнічних, загальнонаціональних, загальнолюдських.

Природознавчий напрям охоплює систему знань (емпіричні факти, уявлення, поняття) про об’єкти неживої та живої природи, взаємозв’язки і залежності між ними; поглиблює і розширює уявлення, елементарні поняття та закономірні зв’язки і залежності між ними; ознайомлює учнів з різноманітністю природи, господарською діяльністю населення, охороною і збереженням природи рідного краю, України; з системою цінностей у ставленні до природи, до людей, до самого себе; спрямовує практичну діяльність учнів, пов’язану з охороною природи та свого здоров’я.

До змісту програми, крім перелічених, включено знання, що сприяють розвитку мислення дитини, спостережливості, самостійності, активності. А також особистісні, які виражають ставлення до отримуваних знань, створюють міжсуб’єктність спілкування в процесі пізнавальної, комунікативної діяльності і виявляються у переживаннях, смислотворчості учнів та є потужним джерелом мотивації їхнього навчання.

Суспільствознавчі та природознавчі знання на предметному рівні конкретизуються такими темами: «Про тебе самого»; «Родина, рідня, рід»; «Людина серед людей»; «Природа навколо нас»; «Твій рідний край»; «Твоя країна – Україна».

2.2 Аналіз методів та прийомів навчання «Я і Україна» в 1 класі

Сутність використання педагогічних методів передбачає інтелектуальну активність шестирічних школярів, їхню успішність, працездатність, розвантаження нервової системи за рахунок:

– забезпечення максимальної відповідності змісту навчального матеріалу рівням розвитку учнів, правильного співвідношення елементів відомого і невідомого; ефекту новизни; емоціогенності навчального матеріалу; використання елементів проблемності, які потребують подолання пізнавальних утруднень, продовжують радість перемоги над ними;

– організації колективної діяльності (взаємного навчання) на уроках, у ході якої діти включаються в багатопланову безпосередню взаємодію один з одним, що створює сприятливі умови для їх самоутвердження; врахування темпів і особливостей залучення до спільної роботи.

Колективна діяльність учнів можлива за умови організації проектного навчання. Цей метод передбачає групові форми роботи.

Організовуючи роботу в групах, учителю варто передбачити ефективність вибраної форми діяльності; подбати про підготовку матеріалу для роботи в групах; про забезпечення психологічного клімату на уроці тощо.

Для повноцінної реалізації програми передбачено підручник «Я і Україна. Віконечко».

У підручнику виділено ті ж розділи, що і в програмі. Зміст кожного наступного розділу збагачується у певній послідовності: від окремих конкретних фактів до елементарних узагальнень, що забезпечує взаємодію старих і нових знань, попереднього і нового досвіду.

Підручник передбачає багатоманітні розумові та практичні дії учнів, спрямовані на переробку одержаної інформації з різних джерел.

Це різні досліди з повітрям, водою, ґрунтом; завдання на співвіднесення рослин і тварин з місцем їх зростання й проживання; встановлення послідовності явищ і подій (що з чого, що – за чим та ін.); встановлення причиново-наслідкових зв’язків (чому люди шанують хліб; звідки нам відомо про гірке і солодке; чому небезпечно колупатись у вусі гострими предметами та ін.); на виявлення чемності й вихованості дітей в особистій поведінці та у ставленні до людей (як повинен звернутися хлопчик до перехожого, щоб дізнатися, котра година; як треба поводитись у храмі, бібліотеці тощо); на виявлення життєвої позиції щодо інших (що ти скажеш хлопчикові, який поламав дерева); на виявлення милосердя, чуйності (що ти скажеш, якщо твій друг забився і йому боляче…); на виявлення розуміння дитиною стану інших людей.

Підручник приваблюватиме шестирічну дитину неадекватністю постановки навчальних завдань, які спрямовані на організацію пошуково-дослідницької робота.

У підручнику чимало завдань, які передбачають спільну роботу шестирічних першокласників з батьками або іншими членами родини. Орієнтуючи батьків на співпрацю з дитиною, вчитель розкриває важливість такої співпраці. З одного боку, підвищується здатність дитини до адаптації у нових умовах, з іншого – обізнаність батьків у шкільних справах дитини. Адже відомо, що здебільшого спільна діяльність батьків і дітей виявляється у прибиранні квартири, приготуванні обіду тощо.

Основний зміст підручника реалізує істотні цілі предмета.

Засобом засвоєння основного змісту підручника виступає система навчально-пізнавальних та практичних завдань, яка передбачає формування в учнів уявлень про органи чуття, їх важливість у пізнанні навколишнього світу; збереження здоров’я дитини в різних непередбачених ситуаціях; уявлень про професії батьків; про історію назви населеного пункту, вулиці; вмінь користуватися спеціальними методами вивчення об’єктів природи, рукотворних предметів (виконати дослід, практичну роботу, вести спостереження тощо).

Окрім цього, для активізації процесу засвоєння основного змісту, його систематизації, узагальнення та посилення практичної спрямованості введено до підручника різноманітні рубрики: обговоріть правила; перевір; поміркуй; запам’ятай; полічи; обстеж; висій зернятко; підгодовуй птахів; змайструй з батьками годівничку для птахів тощо. Завдяки цьому урізноманітнюється також діяльність дитини, підтримується інтерес до предмета.

Оскільки основним методом накопичення конкретних знань з курсу є безпосередні спостереження учнів, практична та дослідницька діяльність, то основна роль підручника полягає у систематизації знань учнів, навчанні школярів зв’язувати окремі факти в ціле, розкривати їх у взаємозв’язках і взаємозалежностях.

Методична нестандартність уроків має запобігти перевантаженню учнів, створити позитивне тло навчання, стимулювати виникнення в дітей інтересу до пізнання.

Особливості проведення уроків у 1 класі полягають у тому, що засвоєння переважної частини матеріалу забезпечується шляхом безпосередніх спостережень за об’єктами природи і суспільства; проведення елементарних дослідів; виконання практичних робіт, прогностичних завдань; включення дитини в ігрову ситуацію; розв’язання ситуацій морального вибору; обговорення змісту українських народних казок; відгадування загадок; розмірковування над прислів’ями, приказками, фольклором сміхового жанру, розучування закличок, веснянок, мирилок тощо.

Важливо на уроці забезпечити комфортність дитини, оскільки негативні емоції утруднюють засвоєння навчального матеріалу. Психологи стверджують, що пригадування вивченого здійснюється на тлі переживання того стану, в якому була отримана інформація. Якщо ж ознайомлення з навчальним матеріалом відбувалося в ситуації дискомфорту, то разом із внутрішнім небажанням відтворювати неприємні переживання у дитини мимовільно виникає й опір до відтворення засвоєного змісту.

Матеріал курсу «Я і Україна. Навколишній світ» розташовано за принципом концентричності. Це дає змогу з кожним уроком (на складнішому навчальному матеріалі) розвивати, розширювати, збагачувати, систематизувати уявлення й елементарні поняття дітей про явища навколишньої дійсності, створювати з одних фактів основу для розуміння інших, збагачувати моральний досвід.

Розповідь учителя в першому класі є одним із способів викладання нового матеріалу. Розповідь – це систематичне викладання фактичного навчального матеріалу або опис певного природного об'єкта чи явищ природи. До розповіді вчитель вдається тоді, коли вивчається тема, з якої в дітей немає відомостей або вони незначні, а текст підручника не дає повних уявлень про предмети або явища. Розповідь учителя дає учням можливість ознайомитися з матеріалом у послідовному, систематичному вигляді, вчить їх правильно й логічно мислити. Вона повинна створити в учнів образні уявлення про виучувані предмети і явища.

Розповідь учителя за формою викладу повинна бути доступною і популярною з урахуванням віку і рівня розвитку дітей, зрозумілою всім учням, а не окремим з них, повинна бути яскравою й емоційною, пробуджувати інтерес і активізувати розумову діяльність учнів. Розповідь повинна бути також ідейно спрямованою, не містити помилок і неточностей. Розповісти чітко і просто вчитель зможе лише тоді, коли сам знатиме досконало той матеріал, який пояснює дітям. Щоб докладно ознайомитися з науковим трактуванням того або іншого питання, вчитель використовує різні додаткові джерела: енциклопедії, науково-популярну літературу, довідники та ін. Розповідь повинна бути логічно і стилістично правильною, не містити неправильних слів. Тільки правильно побудована, емоційна і яскрава розповідь захопить дітей, зацікавить їх, буде прикладом правильної побудови відповіді. Вона повинна мати і виховне значення.

З усіх форм живого слова найефективнішою для учнів молодших класів є бесіда – діалогічна форма викладу і вивчення нового матеріалу. Вона активізує педагогічний процес, збуджує мислення дітей, підвищує працездатність і самодіяльність учнів. Німецький педагог А. Дістервег зазначав, що будь-який метод поганий, якщо привчає учня до простого сприймання або пасивності, і добрий в тій мірі, в якій пробуджує в ньому самодіяльність.

Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям з прочитаних книг, з власних спостережень над предметами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі при умові використання роздавального матеріалу, картин, таблиць, карт, кіно – або діафільмів та ін. її проводять у формі запитань учителя і відповіді учнів. Іноді учні також ставлять запитання, які потребують вичерпної відповіді. Запитання до учнів треба ставити так, щоб вони збуджували думку, самостійне мислення, спонукали до відповіді. Конкретні, точні, чіткі запитання дають змогу проводити бесіду послідовно, логічно пов'язувати в окремі частини програмний матеріал. Провести жваву, насичену навчальним матеріалом, логічну, цікаву для дітей бесіду нелегко, особливо для молодого вчителя. К.Д. Ушинський звертає увагу на те, що запитання, відповіді на які розкривають повністю зміст прочитаного, не так легко поставити, як може здатися на перший погляд, і наставнику слід спершу самому засвоїти зміст статті і підготувати запитання до неї. Спочатку краще попередньо навіть записувати ці запитання.

Для вивчення багатьох об'єктів і явищ, недоступних для безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочні посібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.

Потреба в демонструванні графічних наочних посібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителя або читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні. Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагають створити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.

Проведення дослідів має велике навчальне і виховне значення. Вони дають можливість показати виникнення, розвиток і дію певного явища, яке іноді безпосередньо спостерігати неможливо і механізм якого може залишитися недоступним розумінню дітей. Під час досліду можна показати і розглянути ті чи інші властивості предметів або речовин, простежити хід якогось виробничого процесу. Постановка досліду збуджує інтерес учнів, розвиває їх спостережливість і мислення.

У класі за допомогою дослідів можна не тільки демонструвати і довести до розуміння дітей деякі явища природи, а й з'ясувати причинні взаємозв'язки в природі, розкрити причини виникнення окремих явищ, у доступній для дітей формі ознайомити із законами природи, розкрити матеріалістичну суть природних процесів і явищ.

Наводимо орієнтовне планування матеріалу предмета «Я і Україна. Навколишній світ». Важливо зазначити, що вчитель має творчо підійти до його використання, за необхідності поміняти уроки місцями, внести деякі зміни до змісту матеріалу окремих уроків (див. Додаток А).

Отже, як бачимо до основних методів та прийомів навчання курсу «Я і Україна» в 1 класі слід віднести наступні:

·  робота з підручником;

·  спостереження;

·  розповідь учителя;

·  бесіда;

·  наочні і практичні методи.

Варто сказати, що використання одного методу чи групи на певному уроці не є ефективним і припустимим. Всі методи в процесі навчання слід використовувати в системі, з планомірним їх чергуванням і взаємозамінюванням. Разом з цим уроки слід насичувати різноманітними ігровими та цікавими моментами, щоб покращувати сприймання учнів, динаміки на уроці та зацікавленості дітей (комплект природознавчих ігор для першокласників див. Додаток Б).

Висновки

Джерелом знань про природу є перш за все сама природа, що оточує дитину. Формування уявлень про пори року, рослини, тварин найближчого оточення, працю людей не обмежуються уроками, а відбувається і під час цільових прогулянок, екскурсій, які проводяться в позаурочний час, та під час роботи на навчально-дослідній ділянці.

Короткочасне перебування учнів у стінах класу під час уроків використовується вчителем для узагальнення і поглиблення знань, набутих внаслідок безпосереднього спілкування з природою.

Провідними методами пізнання природи є спостереження, які проводяться переважно під безпосереднім керівництвом учителя, а також ігрова діяльність дітей. Використовуючи інші методи навчання (бесіда, розповідь, робота з підручником, наочними посібниками), учитель постійно опирається на спостереження, життєвий досвід дітей, а включаючи їх в ігрові ситуації, забезпечує активізацію пізнавальної діяльності, доступність засвоєння матеріалу.

Отже, основними особливостями навчання першокласників на уроках «Я і Україна» є:

·  насичення процесу навчання наочними посібниками;

·  використання екскурсій для спостереження учнів за природою;

·  використання ігор та інших розвантажувальних методів;

·  опора на життєвий досвід дітей;

·  активізація пізнавальної діяльності тощо.

Говорячи про освіту першокласників, слід пам’ятати, що їх навчання є обов’язковою ланкою та першою сходинкою, яка забезпечує майбутній розвиток особистості не лише в школі, але й подальшому житті.

Список використаної літератури

1.  Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – №10. – С. 16–19.

2.  Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997.

3.  Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1998. – С. 147–226.

4.  Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – С. 98–142.

5.  Габдулхаков Ф.А. Зрительная наглядность в начальном обучении // Русский язык в национальной школе. – 1988. – №3. – С. 45–47.

6.  Дрига О.М., Рах А.П. Технические средства обучения в общеобразовательной школе. – М., 1985.

7.  Каштанова А.А. Некоторые приемы работы с детьми // Начальная школа. – 1995. – №7 – С. 34–38.

8.  Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 176 с.

9.  Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Вища школа, 1984.

10. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарові К.Д. Методика викладання природознавства. – К.: Вища школа, 1990. – 302 с.

11. Паламарчук В. І. Динамічні таблиці для початкової школи. – К.: Освіта, 1992.

12. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.

13. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. – Т. 2 – М.: Просвещение, 1979.

14. Яковенко Н.П. Использование средств наглядности и занимательного материала на уроках // Начальная школа. – 1997. – №3 – С. 32–34.

15. Халатян К.С. Как я использую наглядность // Начальная школа. – 1987. – №7. – С. 27–28.