1.1 Загальне поняття терміну «неповнолітній злочинець» та спеціальні навчально-виховні установи для неповнолітніх засуджених
Визначення основних термінівДитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосованим до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.(Конвенція ООН з Прав дитини від 20.11.89, Закон України «Про охорону дитинства»).
Неповнолітня особа (у кримінальному праві) - особа, яка на момент вчинення злочину не досягла вісімнадцятирічного віку. (ч.1 ст. 102 Кримінального кодексу України). [8] .
Досягнення встановленого КК України віку - одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.18). Встановлення мінімальної календарної вікової межі для кримінальної відповідальності має бути соціально та кримінологічно обґрунтованим. При цьому враховується ряд факторів: ступінь фізичного і психічного розвитку, соціально-психологічні особливості (інтелектуальні, вольові, емоційні) людини, рівень її соціалізації як особи, що визначають здатність даного суб'єкта під час вчинення діяння усвідомлювати його фактичний характер і суспільну небезпечність; кримінологічні показники (поширеність діянь даного виду серед осіб певного віку, їх тяжкість тощо); принципи кримінальної політики (наприклад, доцільність установлення кримінально-правової заборони).
Кримінальне право окреслює таку мінімальну вікову межу, з якою пов'язана здатність суб'єкта забороненого кримінальним законом діяння до несення кримінальної відповідальності, будучи однією з передумов інкримінування його у вину. Береться до уваги типова психофізіологічна характеристика неповнолітніх з врахуванням даних ряду наук, зокрема фізіології, педагогіки, загальної та вікової психології. В п.4.1. Мінімальних стандартних правил ООН стосовно відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінських правил") відмічається, що нижня межа віку кримінальної відповідальності за правопорушення "не повинна встановлюватись на надто низькому віковому рівні, враховуючи аспекти емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості". В коментарі до цього правила підкреслюється, що сучасний підхід полягає у визначенні здатності дитини перенести пов'язані з кримінальною відповідальністю моральні та психологічні аспекти, тобто у визначенні можливості притягнення дитини, в силу індивідуальних особливостей, сприйняття і розуміння, до відповідальності за явно антигромадську поведінку. [2 ; 41].
Лише з досягненням певного віку під впливом сім'ї, школи, соціального середовища підліток досягає певного рівня свідомості, який дозволяє йому розрізняти добре і погане, що може спричинити шкоду іншим людям. Це уможливлює пред'явлення до неповнолітніх вимоги узгоджувати свою поведінку з встановленими в суспільстві правилами.
Отже, йдеться про здатність особи усвідомлювати соціально-значимий характер своєї поведінки (інтелектуальний аспект) та приймати соціально значимі рішення (вольовий аспект), що набувається з досягненням певного віку. Досягнення встановленого законом віку кримінальної відповідальності має виходити також з наявності у особи здатності належним чином сприймати кримінальне покарання, щоб воно могло досягти своїх цілей.
Мінімальна межа віку кримінальної відповідальності в різних країнах може суттєво відрізнятись (скажімо 6 років - в Ірані, 13 років - у Франції, 16 років - в Шотландії"), що залежить від ряду факторів, зокрема історичних і культурних особливостей. [2 ; 42].
Кримінальний кодекс України встановлює диференційовані вікові межі для притягнення особи до кримінальної відповідальності: загальну - 16 років (ч.і1ст.22) та більш низьку - 14 років за вчинення ряду злочинів, вичерпний перелік яких наведений у ч.2 ст.22. [8].
Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей - злочинців означає поміщення до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації, статус яких визначений Законом « Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх » від 24 січня 1995. [1].
Ці заклади мають напівзакритий характер, направлення до них є найсуворішим примусовим заходом виховного характеру. Застосування цього заходу обумовлюється ступенем соціально — моральної запущеності особи неповнолітнього ( про це може свідчити, зокрема, неефективність застосовуваних до нього раніше примусових заходів виховного характеру), вихід його з - під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють , доцільністю ізоляції його від негативного впливу соціального середовища, а також характером та ступенем тяжкості вчиненого злочину чи правопорушення , передбаченого статтею Особливої частини КК.
В постанові Верховного Суду від 22 грудня 1995 р. № 21 роз'яснено, що до спеціальних навчально-виховних установ неповнолітні направляються тоді, коли вони вийшли з - під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших видів виховного характеру. Разом з тим не можуть направлятися в ці установи особи, визнані інвалідами, а також ті, які за висновком відповідних спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане за станом здоров'я (абз. 1 п .8 постанови) .[1].
Основним завданням загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є : створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги; забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму (ст.8 Закону від 24 січня 1995) . [1].
Особливості педагогічного режиму в школі соціальної реабілітації та професійному училищі соціальної реабілітації визначаються: спеціальним режимом дня і системою навчальної і виховної роботи; постійним наглядом і педагогічним контролем за учнями; виключенням можливості вільного виходу за межі території школи без дозволу адміністрації.
Неповнолітній направляється до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення на визначений судом строк, який не може перевищувати трьох років. До загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійного училища соціальної реабілітації - від 14 до 18 років.
У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації(ЗОШСР) неповнолітні тримаються до досягнення ними 14 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації(ПУСР) - 18 років а у виняткових випадках (якщо це необхідно для закінчення навчального року або професійної підготовки) у школах до досягнення ними 15 років, а в училищах - за рішенням суду - до досягнення 19 років. Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцем знаходження зазначеного закладу можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. В таких випадках загальний строк перебування учня в цих спеціальних навчально-виховних установах теж не може перевищувати трьох років .[1].
У школі соціальної реабілітації можуть застосовуватися заходи заохочення учнів. За порушення режиму на учнів можуть накладатися такі стягнення: попередження, оголошення догани, обговорення на загальних зборах учнів групи, загону, педагогічній раді, поміщення до дисциплінарної кімнати терміном до двох діб.
Звільнення учнів із навчально-виховних установ соціальної реабілітації проводиться після закінчення терміну перебування або достроково (ч. 7 ст.8 Закону від 24 січня 1995 р.), в останньому випадку - рішенням директора школи чи училища. "Учень, який довів своє виправлення, підлягає достроковому звільненню з навчально-виховного закладу соціальної реабілітації. Воно провадиться за клопотанням ради школи чи професійного училища соціальної реабілітації на підставі постанови судді районного (міського) суду за місцем знаходження цього закладу. До клопотання має бути долучена особиста справа учня з даними, що характеризують його ставлення до навчання і праці, а також поведінку за весь час перебування в школі або професійному училищі соціальної реабілітації" (абз. 5 п. Ю постанови) .[1].
Умови перебування неповнолітніх у спеціальних навчально-виховних установах, направлення до яких є примусовим заходом виховного характеру, визначаються спеціальними положеннями (див.: Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації, Положення про професійне училище соціальної реабілітації, які були затверджені постановою КМ від 13 жовтня 1993 р. №859 (в редакції від 11 серпня 1995 р.) // ЗП України. - 1994. -№ 3. - Ст. 57; 1995. - №12. - Ст. 281). [19;281].
Підсумовуючи усе вище сказане, можна зробити висновок про те, що незважаючи на тяжкість скоєного правопорушення або злочину, законом враховується те, на скільки неповнолітній розуміє всю міру відповідальності за скоєне і міру сприйняття покарання, а по тому і визначається саме мінімальна межа кримінальної відповідальності. Також згідно з Міжнародними законами, а також законами і постановами України навчально-виховні установи (школи і училища соціальної реабілітації) для неповнолітніх служать для утримання неповнолітніх, але мають досить м'якші умови перебування в них, ніж подібні заклади для дорослих засуджених. Неповнолітні навчаючись в даних установах і отримуючи середню та спеціальну освіту, також мають право на забезпечення змістовного дозвілля, розвитку трудових навичок і умінь, мають право на оплачувану працю, а також, для них повинні створюватись усі необхідні умови для повноцінного задоволення їх потреб. З тим же, створюючи умови для того, щоб підліток зміг вибрати для себе кращий шлях у цьому житті.
... що буде регламентувати роботу працівників місць позбавлення волі (це міг би бути Закон "Про пенітенціарну службу" та новий КВК України). Розглядаючи питання кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи, слід зазначити, що існуючий стан у цьому питанні має істотні недоліки. Так, лише незначна доля працюючого персоналу має освіту з пенітенціарного фаху [39]. Особи, які залучаються до ...
... ія передбачає акцент на особистісній активності студента. Спираючись на практичний досвід соціальної роботи, можна виділити такі загальні ціннісні характеристики соціальних працівників та соціальних педагогів. Здатність забезпечувати допустиме й соціальне посередництво між особистістю, сім'єю, громадськими структурами, виконувати роль "третьої людини" зв'язаної ланки між особистістю та мі ...
... офіційних повноважень; —розроблення і затвердження етичного кодексу професії. У кожній країні процес професіоналізації мав свої особливості щодо змістового наповнення, темпів перебігу. 2. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності Суспільство на кожному етапі свого розвитку брало на себе функції допомоги і підтримки, хоча спосіб їх реалізації суттєво відрізнявся у ...
... сьогоднішній день успішна реалізація завдань психотерапевтичної роботи в ОВС силами служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності є проблематичною. Слід підкреслити, що соціальна робота в органах внутрішніх справ, яка реалізується в діяльності служби психологічного забезпечення, базується на чітко визначеному правовому підґрунті. Служба психологічного забезпечення у своїй ...
0 комментариев