Навигация
Виховання звукової культури мовлення, як одна з складових в системі корекційно-виховної роботи
66529
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.4 Виховання звукової культури мовлення, як одна з складових в системі корекційно-виховної роботи
Виховання звукової культури мовлення посідає одне з провідних місць в системі корекційної роботи. Одним з психологічних принципів, що лежать в основі оволодінням дітьми мовленням, є принцип розвитку, згідно з яким всі психічні процеси, включаючи і мовлення , мають певні якісні стадії в своєму розвитку. Розвиток психічних процесів протікає в певній взаємодії один з одним. В психічному розвитку існують сензитивні періоди , коли дитина особливо чутлива до певних впливів навколишнього середовища. Для розвитку мовлення сенситивним періодом є вік 1,5 до 3,5 років, коли дитина найбільш чутлива до мовлення.
Відомий психолог Л.С.Виготський відмічав, що пізній початок колекційної роботи не має такого значення в розвитку, яке воно відіграє тоді, коли відбувається в оптимальні строки. В цей найбільш сприятливий для розвитку мовлення період дитина оволодіває основними засобами мовлення. Відомо, що, молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для формування та розвитку правильної вимови. В цьому віці дитина здатна засвоювати більшість звуків та закріплювати їх у власній вимові, вчиться користуватися своїм голосовим апаратом. Саме тому виховання звукової культури мовлення у дітей спрямоване на розвиток слухового сприймання , на засвоєння та закріплення правильної вимови звуків, які формуються в процесі загального та мовленнєвого розвитку дитини. Для виховання звукової культури мовлення необхідно врятувати такі напрямки. По перше, це виховання слухового сприймання. Розвиток слухового сприймання є важливим компонентом для формування звукової сторони мовлення. Внаслідок добре розвиненого слухового сприймання дитина оволодіває вмінням чути та диференціювати різні звуки, розрізняти гучність та темп їх вимови. Розвиваючи слухове сприймання , слід звернути увагу дитини на те що, одні й ті самі звуки , звукосполучення та фрази можна вимовляти голосно та тихо, швидко та повільно.
По-друге - це формування звуковимови. Більшість завдань по вихованню звукової культури мовлення присвячене уточненню та закріпленню правильної вимови звуків. Ознайомлюючи дитину із звуками рідної мови треба обов’язково враховувати артикуляційні труднощі їх вимови та її індивідуальні можливості.
По –третє , корекційна робота повинна бути направлена на розвиток голосового апарату . Як підготовчі вправи для розвитку голосового апарату дитині пропонуються завдання в яких однакові звуки або звукосполучення потрібно вимовляти з різною силою голосу. Такі завдання підготують дитину до подальшого правильного використання інтонаційних засобів виразності.
По - четверте, це розвиток темпу мовлення. Вже починаючи з 3 років, треба вчити говорити дитину і швидко і повільно. З цією метою слід вимовляти слова з різною швидкістю, а потім запропонувати дитині повторити їх у такому ж темпі. Шляхом таких вправ малюк привчається говорити слова в різному темпі.
По – п’яте, ця робота спрямована на розвиток фізіологічного та мовленнєвого дихання. Добре поставлене мовленнєве дихання забезпечує правильну вимову звуків, правильне промовляння слів та фраз. Адже для вимови ряду звуків , потрібен сильний подовжений видих , що досягається завдяки спеціальним вправам на розвиток дихання.
Формування правильної вимови звуків на простих прикладах дає можливість акцентувати їх увагу на звуковій стороні мовлення . Уточнення та закріплення звуків здійснюється в декілька етапів. Спочатку йде відпрацювання вимови ізольованих звуків , потім введення їх в склади та слова. Подальше закріплення звуків здійснюється у фразовому мовленні , але обов’язково в залежності від індивідуальних можливостей дитини.
1.5Мовленнєва готовність дитини з порушенням мовлення до навчання у школі
Діти з порушенням мовлення належать до неоднорідної та численної групи, для якої оволодіння мовленням і рідною мовою – єдиний і основний шлях здобуття освіти та особистісного розвитку. Відхилення від вікових нормативних показників у розвитку усного мовлення зумовлюють неспроможність дитини увійти в соціальні контакти з дорослими і ровесниками, опанувати навчальну діяльність , що гальмує процес засвоєння загальноосвітніх знань, розвиток навчальних умінь, навичок читання й письма в початковій школі, а також особистісний поступ дитини. Це зумовлює загострення суперечності між сучасними вимогами до мовленнєвої готовності дітей до школи і педагогічними умовами забезпечення цього процесу.
У психолого-педагогічній літературі термін «готовність» розглядається, як системоутворююча характеристика(Л.Кондрашова), тривалий чи короткочасний психічний стан особистості внаслідок впливу на внутрішні сили середовища і виховання (М.Фіцула), що зумовлює здатність дитини до оволодіння змістом конкретної діяльності, зокрема мовленнєвої. Вчені (А.Богуш, М.Вашуленко, А.Іваненко та ін.), досліджуючи теоретичні основи розвитку мови і мовлення, визначають її, як складову підготовки дітей до школи, що охоплює практичне опануваня вмінь і навичок культури спілкування у процесі мовленнєвої діяльності.
Згідно з «Концепцією стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку» (Є.Соботович, 2002) одним з основних завдань корекційно-попереджувального навчання дітей старшого дошкільного віку є корекція провідного розладу , розвиток усіх сторін мовлення та підготовка їх до навчання у школі.
Таким чином, формування мовленнєвої готовності – актуальна проблема , що передбачає забезпечення умов практичної реалізації завдань з оволодіння мовою і мовленням.
Спадщина відомих учених свідчить, що проблема формування мовленнєвої готовності дітей до школи має глибоке історичне коріння. Відомий слов’янський педагог ХУІІ ст.. Я.Коменський вперше звернув увагу на необхідність підготовки дітей дошкільного віку до подальшого навчання . Його праця «Материнська школа» (1632) фактично є програмою підготовки дитини до школи. Він вказував необхідність навчання рідною мовою , розробки принципів, завдань і змісту навчання мови на різних вікових етапах.
Я. Коменський вважав, що загальноосвітнє та виховне значення мовлення , повинно бути розвинутим і досконалим. Він перший спробував визначити вікові закономірності оволодіння мовлення, ознаки підготовленості дітей до школи, як здатність до суджень, засвоєння знань бажання навчитись.
Відомий швейцарський педагог Й. Песталоцці ХУІІІ ст. порушував проблему зв’язку сім»ї та школи , зосереджував увагу на розвитку мовлення дітей, визначив зміст навчання та спеціальні засоби оволодіння мовленням: освоєння звука як засобу розвитку органів мовлення, навчання слів-назв, як засобу ознайомлення з предметами, навчання мовлення, як процесу застосування засобів спілкування або чіткого висловлювання власних думок про об’єкти довкілля. Таким чином, наприкінці ХУІІІ ст. вперше було науково-практично обґрунтовано значення рідної мови у розвитку дитини, визначено зміст, засоби навчання мовлення, послідовність засвоєння мовлення, завершальним етапом якого є достатня сформованість засобів спілкування та їх застосування.
Відомий педагог ХІХ ст.. К.Ушинський , який розглядав розвиток мовлення у невід’ємному зв’язку з формуванням особистості дитини, визначив основні завдання , зміст і методику навчання мовлення. Він акцентував увагу на навчання дітей рідної мови, що має три мети: розвинути вроджену здатність до мовлення( «дар слова»), свідоме оволодіння скарбами рідної мови, засвоєння дітьми логіки мовлення, тобто її граматичних законів. Його вчення Є.Водовозова досліджувала, як значення попереднього внутрішнього розвитку дитини, насамперед мислення , під час формування навичок і звичок у розвитку мовлення дітей в умовах сім»ї.
Є.Тихєєва вказувала на взаємо зумовлюючий зв'язок розвитку особистості дитини і розвитку мовлення ( мовлення і мислення) як головних факторів спілкування людей. Вона вважала, що розвиток рідного мовлення має розпочинатися з перших років життя, та організовуватися як в її інтересах , так і заради розвитку мовлення на лінгвістичних засадах. Авторка вперше ввела термін «навчання мови» , що ліг в основу всієї системи виховання у дошкільному закладі. Саме методично продуманий планомірний розвиток мовлення має бути тлом, на якому розгортається процес навчання і виховання дітей дошкільного віку.
Особливе місце у вирішенні проблем підготовки дітей до школи та розвитку мовлення належить В.Сухомлинському. Він рекомендував розпочинати розвиток мовлення та виховувати любов до мови з раннього дитинства. , розробив оригінальну методику навчання дітей дошкільного віку грамоти і читання. В основу підготовки дітей до школи В.Сухомлинський покладав заняття з розвитку мовлення : складання казок, розповідей, оповідань за спостереженнями дітей у природі. Гармонійну єдність виховних і навчальних зусиль видатний педагог розглядав як необхідну умову всебічної підготовки кожної дитини до школи.
Педагоги ХХ ст. усвідомлюючи зв'язок розвитку мовлення з формуванням особистості дитини, визначали його основні завдання, зміст і методику; акцентували увагу на системному навчанні дітей рідної мови на лінгвістичних засадах. Методично продуманий процес розвитку мовлення передбачав розширення соціальних зв’язків та організацію доцільного спілкування як з ровесниками так і з дорослими.
1.6Взаємозв’язок виховного процесу батьків та логопеда
Робота логопеда з родиною , що виховує дитину з порушенням мовленнєвого розвитку, має на меті
- надати кваліфіковану підтримку батькам;
- допомогти близьким дорослим створити комфортне сімейне середовище для повноцінного розвитку дитини;
- створити умови для активної участі батьків у вихованні і навчанні дитини;
- формувати адекватні взаємини між дорослими і їхніми дітьми.
В основу роботи логопеда з родинами покладені наступні принципи:
- принцип комплексного підходу до організації корекційно педагогічного процесу. В роботі з дитиною та її родиною необхідна участь різних фахівців, таких ,як психоневролог, дефектолог, психолог, масажист та ін. При цьому необхідні не тільки спостереження і консультації дитини різними фахівцями , але й їхнє спільне обговорення і «ведення» даної родини.
- принцип єдності діагностики і корекційно-педагогічного процесу. Обстеження дитини різними фахівцями проводиться з метою виявлення її актуального і потенційного рівнів розвитку, соматичного стану і т.д. і визначення шляхів корекційно – педагогічної роботи у вигляді складання індивідуальної програми розвитку.
- принцип співробітництва між батьками і фахівцями, батьками і дітьми. Необхідно підкреслити , що батьки будуть шукати підтримку і допомогу фахівця, прислухатися до нього і слідувати його порадам тільки тоді, коли професіонал бачить у батьках не «об’єкт свого впливу» , а рівноправного партнера по корекційному процесу. Так само відносини між логопедом і дитиною та батьками повинні будуватися за відомим принципом особистісно-орієнтованої педагогіки – на «рівні очей» дитини, використовуючи прийом « очі в очі».
- Принцип врахування інтересів (принцип вирішення задачі через інтерес). Цей принцип застосовується в роботі як з дитиною, так і з батьками.
Так, батьки, звертаючись за консультацією, як правило хочуть, щоб дитині чим-небудь допомогли (наприклад, навчили говорити, зняли підвищене збудження і т.д.). Фахівець не повинен говорити їм: "Він ніколи не навчиться цьому" або щось подібне. У цьому випадку батьки навряд чи захочуть продовжувати зустрічі. Тут необхідно дуже тактовно підійти до відповіді, сказавши, що і цьому буде приділена увага на заняттях, але тільки трохи пізніше. Згодом, в ході корекційно-педагогічної роботи, позиція батьків стосовно бажаного результату розвитку дитини стає більш адекватною.
- Принцип ведучої діяльності. Розвиток дитини відбувається в рамках її ведучої діяльності, отже і співпраця дефектологів і родини повинна спрямовуватись на формування діяльності дитини відповідно до її віку, можливостей, інтересів.
- Принцип онтогенетичного підходу. Передбачає спрямованість на гармонізацію особистісної структури дітей з особливими потребами за рахунок комплексного впливу на всі сторони психічного розвитку.
Форми роботи з батьками
Похожие работы
... іально-реабілітаційного центру; Об'єкт дослідження — логопедична реабілітація в умовах соціально-реабілітаційного центру. Предмет дослідження — подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного центру. Методи дослідження: історико-теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з проблеми подолання мовленнєвих порушень ...
... шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій) вторинних відхилень у розвитку особистості. Ці відхилення ускладнюють спілкування з ровесниками і дорослими. На формування особистості дитини негативно впливає обмежений чуттєвий і практичний досвід, недостатнє розуміння поведінки людей, соціальних вимог. Все це. безумовно, ускладнює набуття та узагальнення ними морального ...
... за поведінкою дитини («авторитарна гіперсоціалізація»); 4) міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною («симбіоз»). РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТІСНОГО ПРИЙНЯТТЯ БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ 2.1Організація дослідження Метою даного дослідження було виявлення особливостей особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами. Поставлена мета ...
... є неспокійною або пригніченою. У молодшому шкільному і підлітковому віці це може компенсуватися за рахунок іронізування, жартівливості, підвищеного почуття гумору. 2. Вікові особливості розвитку і поведінки дитини в ранньому віці Ранній дитячий вік (від 1 до 3 років) характеризується значним прагненням до сприйняття зовнішніх подразників та емоційним реагуванням на них. Ставлення дитини до ...
0 комментариев