Проблемно-пошуковий метод при вивченні історії

1.  Охарактеризуйте проблемно-пошуковий метод.

 

Метод (буквально шлях до чогось) означає спосіб досягнення мети, певним чином упорядковану діяльність.

Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача, направленої на рішення завдань виховання і розвитку навчаємих в процесі навчання.

Методи навчання є одним з найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати мету і завдання навчання, досягнути засвоєння навчаємими певного змісту навчального матеріалу.

Проблемно-пошукові методи застосовуються в ході проблемного навчання. Слід зауважити, що під проблемною ситуацією треба вважати невідповідність між тим, що вивчається і вже вивченим. При використанні проблемно-пошукових методів навчання викладач використовує такі прийоми: створює проблемну ситуацію (ставить питання, пропонує задачу, експериментальне завдання), організує колективне обговорення можливих підходів до рішення проблемної ситуації, стимулює висування гіпотез, тощо. Учні або студенти роблять припущення про шляхи вирішення проблемної ситуації, узагальнюють раніше набуті знання, виявляють причини явищ, пояснюють їхнє походження, вибирають найбільш раціональний варіант вирішення проблемної ситуації. Викладач обов'язково керує цим процесом на всіх етапах, а також за допомогою запитань-підказок.

Проблемно-пошукові методи навчання дуже ефективні для дистанційного навчання. В зв'язку з цим прийнято говорити про методи проблемного викладання навчального матеріалу, про проблемні і евристичні бесіди, про застосування наочних методів проблемно-пошукового типу, про проведення проблемно-пошукових практичних робіт дослідницього виду. Цей вид методів включає в себе такі його окремі випадки, як метод проблемного викладання, частково-пошуковий, або евристичний, дослідницьний методи навчання. Окремими випадками проблемно-пошукового методу частково є запропоновані М.І. Махмутовим бінарні методи: пояснювально-спонукальний і частково-пошуковий, спонукальний і пошуковий.

Проблемно-пошукові методи в навчанні застосовуються здебільшого з метою розвитку навиків творчої навчально-пізнавальної діяльності, вони сприяють більш осмисленому і самостійному оволодінню знаннями. Особливо ефективно застосовуються ці методи в тих випадках, коли у студентів або учнів сформована культура пізнавальної діяльності, інтересів і здібностей, а також глибокі і міцні знання.

2.  Визначте основні методи і прийоми роботи вчителя для реалізації завдань розвитку учнів в процесі навчання історії

 

Основи розвиваючих технологій навчання історії

Створення уроків творчості, співробітництва - це копіткий, важкий і тривалий процес перебудови мислення учнів зі схеми "почув - запам'ятав - переказав" до схеми: "пізнав (шляхом пошуку разом із вчителем і однокласниками) - осмислив - сказав - запам'ятав". Не менш складні такі уроки і для вчителя. Уроки такого роду не завжди методично бездоганні, красиві, відповіді учнів на таких уроках - менш відшліфовані, чим відповіді - переказ. Питання і завдання вчителя на творчому уроці не завжди супроводжуються "лісом" рук, оскільки розумовий процес не завершується блискавично й одночасно в усіх. На „творчих” уроках не почуєш тиші. Такі уроки частіше запам'ятовуються школярам, вони більш результативні для їхнього просування в особистісному розвитку. Останнім часом усі частіше вчитель звертається до літератури про розвиваюче навчанні - це потреба часу. Незважаючи на те, що розвиваюче навчання, як система, розроблена в теоретичних дослідженнях, багато вчителів активно впроваджують її в безпосередню практику у всіх ланках школи.

Система розвиваючого навчання розробляється на основі синтезу досягнень педагогіки і психології. Розвиваючий ефект у ній розглядається не побічним (як склалося в традиційній системі), а прямим результатом. Цей тип навчання орієнтований не тільки на розвиток пізнавальних функцій (мислення, сприйняття, пам'ять і ін.), але більшою мірою – на процес становлення дитини як суб'єкта різноманітних видів і форм людської діяльності, у тому числі і навчальної. Формування і розвиток інтелектуального потенціалу відбувається в результаті аналітико-синтетичної діяльності суб'єкта, що пізнає. Цей процес має визначену послідовність, що включає етапи:

а) сприйняття навчального матеріалу,

б) його осмислення, доведене до розуміння внутрішніх зв'язків і протиріч,

в) запам'ятовування і збереження в пам'яті,

г) застосування засвоєного в практичній діяльності.

Що ж мається на увазі під системою розвиваючого навчання? Що розвивати вчителю історії? За допомогою чого розвивати? Як розвивати? Як при цьому будувати урок? От основні питання, що хвилюють учителя, що зацікавився перспективою розвитку школярів на уроках історії.

Розвиваюче навчання - це спеціально організоване, відповідно до законів психічного розвитку школярів, навчання. Система розвиваючого навчання являє собою комплекс взаємозалежних і взаємообумовлених дидактичних умов і специфіки психічних процесів у школярів на різних етапах навчання.

Метою розвиваючого навчання позначене формування людини, здатної самостійно ставити перед собою ті чи інші задачі, знаходити оптимальні засоби і способи їхнього вирішення. Кінцева мета розвиваючого навчання - забезпечення умов становлення дитини, як суб'єкта навчальної діяльності. Досягнення мети (заздалегідь планованого результату) вимагає свідомої, цілеспрямованої діяльності учня і вчителя, як організатора цієї діяльності. Яким образом створити сприятливі умови для розвитку школяра? У професійному багажі вчителя - вагомий портфель усякого роду засобів, прийомів і методів вивчення історії. Сьогодні, коли час вимагає акценту на розвиваючі методи навчання, стали дуже популярні, так звані раніше "нетрадиційні" прийоми: персоніфікація. драматизація, уявна подорож, інтерв'ювання персонажів, епістолярний жанр, дидактичні ігри (рольові, ділові, ретроспективні й ін.), інсценування і т.п. Поряд з цим, педагогіка пропонує традиційні прийоми викладу історичного матеріалу: образна характеристика, опис картини, портретний, аналітичний опис, сюжетне, образне і конспективне оповідання, що як і раніше дидактично виправдані. Різноманітні прийоми роботи з текстом і ілюстраціями, що мають деяку диференціацію:

1. Коментоване читання (5-6 клас)

2. Переказ, короткий виклад ідей (5-9 кл.)

3. Бесіда по тексту (5-7 кл.)

4. Самостійне вивчення тексту (5-11 кл.)

5. Випереджаюче читання тексту (5-11 кл.)

6. Підбор рядків з тексту до висновків учителя (5-6 кл.)

7. Складання розповіді по ключових словах (5-10 кл.)

8. Складання плану, розподіл на частини, зміст (5-11 кл.)

9. Згрупування фактів (5-11 кл.)

10. Узагальнення на основі угруповання зведень тексту (5-11 кл.)

11. Зіставлення двох рядів інформації, тексту і документів, характеристик (5-11 кл.)

12. Складання синхронних, хронологічних таблиць (5-9 кл.)

13. Вивчення матеріалу по ілюстраціях (5-9 кл.)

14. Складання розповіді по ілюстрації (5-9 кл.)

15. Порівняння ілюстрацій різних параграфів (5-9 кл.)

16. Моральна оцінка вчинку (5-11 кл.)

17. Розробка питань до тексту, ілюстраціям (9-11 кл)

18. Моделювання, драматизація (5-9 кл.)

19. Резензування публіцистичної, спеціальної літератури (8-11 кл.)

20. Підготовка доповідей (8-11 кл)

21. Складання біографічних довідок (5-11 кл.)

22. Елементи роботи з рефератом (8 кл.)

23. Підготовка рефератів (9-11 кл.)

24. Історичний твір (міркування, оповідання, портрет) (5-11)

25. Історичне есе (10-11)

26. Знайомство з бібліотечним каталогом (5-7 кл)

27. Робота з додатковою літературою (5-11 кл)

28. Пошук інформації в Інтернеті (8-11 кл.)

У системі розвиваючого навчання рівнозначними з навчальним текстом по ролі в розвитку учнів розглядаються ілюстрації і навчальні картини, документи, діаграми, схеми і т.п. У свій час В.Н. Бернадський писав, що "навчальна картина - параграф підручника, написаний кистю". Учитель може широко використовувати такі завдання для ілюстрацій з метою пошуку додаткової інформації:

1) придумати назву;

2) зробити опис окремих сюжетів;

3) зіставити окремі сюжети на різних картинах;

4) провести спостереження на основі питань учителя;

5) придумати за діючих облич слова;

6) побудувати розповідь по змісту;

7) написати твір;

8) інсценувати сюжет картини;

9) систематизувати матеріал;

10) знайти в тексті рядки, що коментують картину;

11) зробити висновки і т.п.

Чим різноманітніше прийоми і засоби навчання, тим вище мотивація навчальної діяльності.

Відповідно до сучасної концепції процесу навчання, одним з найважливіших моментів навчання є формування і розвиток діяльності учнів, спрямованої на прийняття їм від учителя завдання і наступне його виконання.

Навчальна діяльність - це організована, активна діяльність учня по оволодінню знаннями і формуванню вмінь. Організація навчальної діяльності, спрямована на ефективне засвоєння навчального матеріалу, вимагає дотримання системи дидактичних умов. Найбільш важливим у цьому контексті є створення умов навчальної діяльності у всій її структурній повноті.

Навчальна діяльність має структуру, що складається з трьох взаємозалежних компонентів обумовлених розвитком відповідних психічних процесів у школярів:

І - інформаційно-орієнтований компонент;

ІІ - операційно-виконавський компонент;

ІІІ - контрольно-корекційний компонент.

Кожному структурному компоненту відповідає конкретний набір загально-навчальних інтелектуальних умінь, що її розвивають:

І - вміння спостереження, слухання, читання;

ІІ - вміння класифікації, узагальнення;

ІІІ - вміння самоконтролю.

Однак формування кожного з умінь окремо - процес довгий і, неефективний. Тому необхідно формувати навчальну діяльність цілісно, у сполученнях загально-навчальних інтелектуальних умінь, що відносяться до різних структурних компонентів навчальної діяльності. Наприклад:

Розглянете карту "Великі географічні відкриття" і поясните, чому Великі географічні відкриття здійснювалися переважно в регіонах Атлантичного й Індійського океанів? Перевірте себе по тексту підручника. (Це завдання містить алгоритм формування сполучення наступних загально-навчальних інтелектуальних умінь: спостереження, класифікація, самоконтроль.)

Навчання і розвиток школярів відбувається безпосередньо на навчальному матеріалі. Знання по історії мають свою дидактичну структуру: факти, представлення, поняття, причинно-наслідкові зв'язки, закономірності і світоглядні ідеї. (Фактичний матеріал підручників з історії підрозділяється на факти-події (одиничного характеру); факти-явища (повторювані факти, іноді - циклічно); факти-процеси (відбивають взаємозв'язки і причинно-наслідкові зв'язки). Засвоєння структури знань необхідно для осмисленого засвоєння змісту шкільного предмета, що припускає самостійне встановлення учнем логічних зв'язків, виявлення закономірностей у тексті. Оволодіння структурою знань по історії у школярів відбувається за допомогою загально-навчальних умінь. Приклади формування видів історичних знань:

факти: Назвіть основні хронологічні дати розвитку гетьманату (8 кл.). Обміняйтеся вашим варіантом відповіді із сусідом по парті.

Представлення: Доведіть за допомогою тексту і відомих вам джерел, слабість монархічних настроїв у Франції після скинення Наполеона.

Поняття: Укажіть, яка територія й у зв'язку з чим, стала називатися „Запорозька Січ”? Аргументуйте відповідь.

Причинно-наслідкові зв'язки: На основі вивченого, визначте головні підсумки європейської інтеграції. Виберіть найбільш переконливу відповідь.

Подібним чином будуються завдання, що несуть алгоритм формування двох наступних видів історичних знань: закономірностей і світоглядних ідей.

Таким чином, інструментом формування і знань як таких, і навчальної діяльності виступають загально-навчальні інтелектуальні уміння. І це дійсно так: "без умінь немає знань, а без знань - немає вмінь". Тим самим обоє ці процеси (формування умінь і структури знань по історії) здійснюється одночасно, взаємовпливаючи на розвиток один одного. Поряд з цим, відбувається одночасний розвиток і навчальної діяльності школярів, оскільки в цьому випадку головним засобом є загально-навчальні інтелектуальні уміння. Тим самим, усі три процеси формування: структури знань по історії, загально-навчальних умінь і навчальної діяльності здійснюються одночасно, синхронно і взаємозалежно: недостатній розвиток одного стримує розвиток інших двох процесів.

Методом розвиваючого навчання, формування навчальної діяльності розглядаються навчальні завдання.

Метод, адекватний цілям і задачам розвиваючого навчання має три складові:

- створення мотиву діяльності;

- постановка навчальної мети для учня і вчителя;

- спільне її досягнення з учнями;

- організація оцінки знайденого способу дії.

Навчальне завдання - це ситуація, коли необхідно знайти відповідь, а засобів для цього не завжди достатньо. Ситуація припускає знаходження способу дії, а не зміну предмета, з яким діє суб'єкт навчання.

У процесі рішення навчального завдання перетинаються педагогічна діяльність вчителя і навчальна діяльність учня. Тим самим, завдання являє собою одиницю педагогічної взаємодії.

Процес рішення навчального завдання складається з 5-ти етапів:

- мотивація;

- аналіз проблеми;

- пошук рішення проблеми на основі відомого алгоритму;

- доказ і обґрунтування правильності рішення;

- реалізація і перевірка рішення, а в разі потреби - його корекція.

Між питанням, як методом перевірки знань у традиційній системі навчання і навчальним завданням, як методом розвиваючого навчання, існує величезна відмінність. Суть його в тім, що питання припускає відповідь, по перевазі звернена до тексту, вже відомого знання (Хто? Що? Коли? Навіщо?..). Завдання, несе алгоритм самостійного пошуку інформації на основі трансформації, переносу засвоєних знань і умінь (встановіть, поясніть, визначте, знайдіть і т.п.).

У системі розвиваючого навчання школярів історії основною одиницею змісту навчального матеріалу визначається поняття (система понять) - це розуміння сутності чи речі явища; це цілісна сукупність суджень, що відбиває внутрішню сутність предмета. Рівень сформованості понятійного мислення - показник розвитку особистості і, у той же час - сформованості загально-навчальних інтелектуальних умінь (універсального за своєю природою додатку). Недоліки в розвитку необхідних для віку вмінь підсилюються в ході навчання в основній школі, старшій, що заважає учню бути успішним у навчанні.

Систематична, з уроку в урок, самостійна пізнавальна діяльність учнів на основі розвиваючих завдань формує в них активну позицію. Тим самим, розвиваюче навчання закладає діяльнісний підхід до засвоєння знань.

Розвиваюче навчання розглядається як загально-педагогічна технологія з безліччю взаємозалежних елементів і обов'язковим дотриманням дидактичних умов. Головними елементами розвиваючої системи є : знання + уміння + навчальна діяльність + система спеціальних завдань. Поряд з цим, процес формування окремо кожного елемента може бути вибудований у модульну технологію. Досвід показує ефективність даного виду технології для якості засвоєння навчального матеріалу. У наші дні докладніше можна ознайомитися в ряді дослідницьких і науково-публіцистичних статей, робіт.

Показники сформованості знань і умінь для старшокласників:

-  Володіння загально-навчальними і предметними інтелектуальними вміннями на рівні оперативного усвідомлення їхнього застосування і самоконтролю результатів.

-  Загальноосвітній мінімум по історії.

До кінця навчання в загальноосвітній установі учень повинен володіти науковою проблематикою в рамках шкільного предмета, вміти дізнаватися і формулювати проблему в контексті навчання, бачити можливі шляхи рішення цієї проблеми і виразно викладати їх. Учень повинен знати специфіку епох і внесок історичних діячів; знати дискусійні теми і вміти розкривати їхній зміст. Для учнів необхідно бачити загальне в ряді подій, закономірності, виділяти ідею.

Ще раз коротко про методичні особливості викладання в старших класах.:

-  Облік пізнавальних можливостей учнів представляє основу для здійснення добору змісту історичного матеріалу, ефективної спільної діяльності вчителя й учнів на уроці історії.

-  Робота вчителя в старших загальноосвітніх і профільних класах ґрунтується на організації самостійної пізнавальної діяльності школярів.

-  Вивчення програмового матеріалу припускає реалізацію інтегрованого підходу, проблемно-пошукових, розвиваючих підходів. Це варто враховувати при виборі форми організації уроку.

-  Величезне значення в роботі зі старшокласниками грають документальні джерела, таблиці, схеми, карти.

-  Завдання вчителя повинні носити глибокий, аналітичний характер і бути направлені на розвиток операційної сторони навчальної діяльності школярів.

3. Складіть пам¢ятку “Як писати відгук на художньо-історичну книгу”

Відгук повинен містити характеристику усіх розділів книги. В ньому відображається працелюбність і працездатність автора, ступінь самостійності, ініціатива, схильність до наукових досліджень, уміння ставити експеримент і робити з нього правильні висновки. Доцільно відзначити участь автора в наукових конференціях, доповіді, з якими він виступав на них, наукових семінарах та інших наукових заходах.

Приблизний план відгуку:

- короткі бібліографічні відомості про книгу;

- у чому заключається суть назви;

- враження від прочитаного;

- особливості сюжету та композиції;

- актуальність проблематики;

- мова та стиль твору;

- ступінь розкриття історичної теми сюжету.

Умовно виділяють наступні види відгуків:

-  невелика критична або публіцистична стаття (часто полемічного характеру), в якій даний твір є приводом для обговорення актуальних суспільних, історичних або літературних проблем;

-  есе; це в більшій мірі ліричний роздум автора відгуку, яке навіяне прочитаним твором, ніж його критичний аналіз;

-  розгорнута анотація, в якій подається зміст твору, особливості композиції, майстерність автора і також міститься оцінка твору.

Список використаної літератури

1.  Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения. Ростов-на-Дону, - 1972;

2.  Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М., Педагогика, 1989;

3.  Гузеев В.В. Образовательная технология: от приема до философии.- М., 1996;

4.  Загвязинский В.И. Теория обучения. Современная интерпретация. - М., Академия, 2001;

5.  Кузьмина Н.В. Способности, одаренность, талант учителя. М.: - 1985;

6.  Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе. – М.: Просвещение. – 1998;

7.  Оконь В. Основы проблемного обучения. М.:- 1968;

8.  Питюков В.Ю. Основы педагогической технологии.- М., "Гном и Д", 2001;

9.  Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие.- М., Народное образование, 1998;

10.  Шевченко Н.И. Возможности развития школьников.- М.,/Преподавание истории в школе, №6, 1999.