Фізичне виховання як компонент народної педагогіки
Гра як метод фізичного виховання у народній педагогіці
Формування фізичної діяльності учнів засобами українських народних рухливих ігор
Організація і зміст експериментального дослідження
Спосіб. За допомогою лічби за порядковими номерами, в залежності від кількості команд: перший – другий – третій і т.д
Результати експериментального дослідження
Чариєва Х.Б. Народні традиції у вихованні школярів // Радянська школа. – 1990. – №1. – С. 33-35
Навигация
Фізичне виховання як компонент народної педагогіки
Забезпечення національної спрямованості фізичного виховання молодших школярів засобами українських народних рухливих ігор
131658
знаков
2
таблицы
1
изображение
1.1 Фізичне виховання як компонент народної педагогіки
Педагогіка у загальному розумінні слова — це наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це система прийнятих у даній місцевості методів і засобів виховання, що передаються від покоління до покоління і засвоюються передовсім як певні знання, вміння і навички. Народна педагогіка належить до тих могутніх феноменів, що забезпечують збереження національного характеру, звичок і психології людини.
Виховний ідеал, цілі, завдання, зміст, принципи і засоби народної педагогіки знайшли своє відображення і втілення у рідній мові, фольклорі, національних звичаях, традиціях, святах, обрядах, символах і різних видах народного мистецтва, у дитячих народних іграх та дашках, у живій практиці трудового і сімейного виховання, у ремеслах, і промислах, у родинно-побутовій культурі нашого народу [28, 42].
Етнопедагогічна спадщина українського народу багата й різноманітна. Виховний арсенал її невичерпний. У ньому втілені погляди наших предків на родинне щастя, ставлення до батьків і дітей. Тому вона цілком заслуговує на всебічне вивчення і використання в сучасному родинному вихованні з неухильним збереженням усіх його етнорегіональних виявів.
Усі видатні педагоги минулого і сучасного досягли високого наукового злету завдяки тому, що свою педагогічну творчість будували на ґрунті народної педагогіки. Педагогічна наука знаходить своє відображення у працях учених і практичній діяльності учителів та вихователів, а етнопедагогіка — у народній творчості, виховній практиці батьків і матерів, дідусів і бабусь, родини загалом [10, 18].
Основна мета виховання, за українською народною педагогікою, вбачається в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Тому й виховання починається там, де вихователь ставиться до вихованця з повагою, не принижуючи його, вбачаючи в ньому особистість, а завершується тоді, коли дитина стає справжньою людиною. „Дитина — гість у нашому домі”, сказано в одному з правил народної педагогіки. З'явившись на світ, вона приходить у сім'ю років на двадцять, а потім починає жити своїм життям. Тому й виховання зводиться до того, щоб підготувати її до самостійного життя [83].
Проблема підготовки до життя і праці — головна в народній педагогіці. Розв'язання її зводиться до бажання мати добрих дітей. Мету і зміст виховання диктують життя, конкретні умови життєдіяльності трудової людини. Щоб жити, треба виробляти й відтворювати матеріальні й духовні цінності, для цього потрібно, щоб прийдешні покоління могли перейняти естафету життєдіяльності від старих. Адже „людина в дитячому віці не має досвіду, знань, умінь і навичок поведінки, які потрібні їй для трудової і суспільної діяльності. Усе це приходить тільки через виховання, єдність, наступність і спадкоємність поколінь” [18, 9]. Засвоюючи і використовуючи попередній досвід, нове покоління збагачує й удосконалює його, вносить свій вклад у розвиток матеріальної і духовної культури. Такою є закономірність суспільного прогресу. Тому без виховання не може обійтися жодне суспільство. Виховання — загальна й вічна категорія, властива всім суспільно-економічним формаціям [12, 213].
Народна педагогіка прагне розкрити життя, висуваючи потребу в належній і всебічній підготовці до нього („Життя прожити — не поле перейти”, „Вік ізвікувати — не пальцем перекивати”, „На довгім віку всього доведеться”, „Вік прожити — не дощову годину перестояти”, „Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши” [83].
Якщо визначати зміст виховання, спираючись на народну педагогіку, то це — весь процес формування особистості й підготовки її до активної участі у виробничому, суспільному й духовному житті. У дещо вужчому, але конкретнішому вираженні зміст виховання в народній педагогіці охоплює формування морального обличчя, інтелектуальний і фізичний розвиток, прищеплення працьовитості й естетичних смаків. Удосконалення виробничого досвіду людей, розширення й поглиблення знань про природу, суспільство та й про саму людину, піднесення культури ставлять перед народною педагогікою нові завдання, вимагаючи розширення змісту виховання [49, 55].
У народній педагогіці зміст виховання охоплює „піклування про здоров'я і фізичний розвиток дитини, передачу знань, трудових умінь і навичок, привчання до організації домашнього побуту, забезпечення професійної обізнаності в певній галузі виробництва, підготовку до сімейного життя” [83, 72]. У народі побутує чимало правил і приписів, виражених у крилатих народних висловах, прислів'ях і приказках, які вказують на те, що потрібно чи не потрібно робити, як-от: „Нових друзів наживай, старих не забувай”, „Не пнись бути найвищим, а вчись бути корисним”, „Зобов'язався словом — закріпи ділом” [45].
У процесі багатовікової життєвої практики викристалізувалися провідні принципи української етнопедагогіки, які репрезентують сукупність основних вихідних положень та ідей, ще визначають основне спрямування, зміст і організацію виховних дій. Вони є переконаннями, нормою, правилом, якими керуються батьки з метою дійового впливу на своїх дітей.
Наукове дослідження української етнопедагогіки дало змогу виявити її провідні принципи; гуманізм, природовідповідність, зв'язок виховання з життям, виховання працею, врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців, систематичність і послідовність виховання, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва з розвитком самостійності та ініціативи виховання [59, 188].
Багатовікова практика народного виховання визнала найраціональнішим такий стиль взаємин з дітьми, який не придушує, а збуджує їхні сили, розвиває самостійність та ініціативу, спонукає до позитивних дій і вчинків, підтримує почуття власної гідності й утверджує особисту відповідальність за свою поведінку.
Фізичне виховання — складова частина навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, спрямована на всебічне вдосконалення учнів, щоб підготувати їх до життя, суспільно корисної праці, і здійснюється в єдності з розумовим, моральним, естетичним вихованням і трудовим навчанням. Отож „завдання школи — не тільки підготувати високоосвічену, висококультурну молоду людину, а й створити необхідні передумови для її всебічного фізичного розвитку” [66, 65]. Успішно розв'язати завдання фізичного виховання школярів можливо, якщо перетворити його на органічну частину навчально-виховного процесу, предмет спільного піклування педагогічного колективу, батьків, громадських органів.
Тому важливо, щоб працівники школи усвідомлювали, що фізичне виховання учнів – не тільки справа вчителя фізкультури, а й усього педагогічного колективу. Лише за умови, коли в шкільній системі фізичного виховання будуть чітко визначені і знайдені ефективні стимули, цей процес набуде цілеспрямованості. А для цього необхідні зміст і дійові методи фізичного виховання [82, 26]. Важливо також визначити основні завдання для всіх вікових груп учнів, розв'язання яких сприяло б досягненню головної мети — високого рівня їх фізичного розвитку і підготовленості.
Отож завдання фізичного виховання учнів початкових класів – виховання високих морально-вольових якостей: дисциплінованості, організованості і самостійності, почуття обов'язку і відповідальності, культури поведінки, формування в учнів розуміння важливості піклування про своє здоров'я, фізичний розвиток і підготовленість, що це не лише їхня особиста справа, а й громадянський обов'язок. Правильно педагогічно організований процес фізичного виховання швидше адаптує дитину в колективі, виховує в неї звичку поважати всіх його членів.
Надання учням знань з питань фізичної культурні спорту, громадської та особистої гігієни з метою збереження і зміцнення їхнього здоров'я, фізичного самовдосконалення, які набувають особливої ваги в умовах підвищеного радіаційного забруднення – завдання школи. Збагачувати школярів цими знаннями треба не тільки на уроках фізкультури, а й на уроках з інших загальноосвітніх дисциплін.
Зміцнення здоров'я, підвищення рівня фізичного розвитку і підготовленості учнів – одне знайважливіших завдань фізичного виховання школярів, і розв'язують його усіма відомими засобами. Насамперед, воно потребує постійного дотримання гігієни місць занять фізичними вправами і всіх шкільних приміщень, широкого використання природних чинників. Особливу увагу слід приділяти вихованню правильної пози, формуванню корекції постави, профілактиці і корекції плоскостопості [58, 51]. Педагоги мають домагатися, щоб усі учні систематично виконували фізичні вправи на відкритому повітрі. Під час занять у приміщенні необхідно створювати відповідні умови.
Формування вмінь і навичок з основних видів рухів: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, рівноваги, пересування на лижах тощо. Навчальний матеріал програми з фізкультури дібраний з метою формування в учнів життєво необхідних рухових умінь і навичок, потрібних у повсякденному житті [90, 75]. Крім того, пропонуються різноманітні вправи, що не мають прикладного значення, але потрібні для всебічного фізичного розвитку школярів. Важливо, щоб учні початкових класів опанували правильну техніку виконання фізичних вправ, бо лише за цієї умови можливий їхній гармонійний розвиток. Вправи мають відповідати віковим особливостям учнів, оптимально дозуватися, мати відповідний темп виконання, узгоджуватися з диханням.
Важливим завданням фізичного виховання є розвиток рухових якостей — сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності. В учнів початкових класів спритність і швидкість розвиваються інтенсивніше, ніж сила і витривалість [60]. Для розвитку швидкості використовують різноманітні вправи, які виконуються у швидкому темпі (біг із прискоренням, біг на короткі дистанції — до 30 м, рухливі ігри з елементами бігу). Спритність розвивають за допомогою спеціальних вправ і рухливих ігор. Спритне виконання рухів має першорядне значення для дітей цієї вікової групи в підготовці їх до виконання точних рухів під час письма, малювання, ліплення, вирізування ножицями тощо.
Формування навички правильної постави в статичних положеннях і під час рухової діяльності – складний і тривалий процес. Це завдання розв'язують протягом усього періоду перебування учнів у школі. Треба виховувати в них відчуття правильної пози не тільки під час уроків фізкультури, а й на інших уроках [38, 29]. Розділ навчальної програми з формування правильної постави і профілактики плоскостопості орієнтує на використання коригувальних вправ і на уроках фізкультури, і під час проведення гімнастики до занять, виконання фізкультхвилинок на уроках, фізкультурних занять у групах продовженого дня. Крім того, учнів навчають робити ці вправи під час самостійних занять удома.
Проблема виховання правильної пози і формування постави набуває важливого значення саме в початковій школі, бо в цей віковий період відбувається бурхливий ріст і розвиток усіх основних функцій та органів організму. В цьому віці в дітей ще не сформована кісткова система, яка потребує постійного впливу фізичних вправ для правильного формування хребта і зміцнення м'язів, бо після завершення окостеніння в більш старшому віці буде надто складно виправити вади неправильно сформованої постави.
Народна педагогіка ставить піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей на перше місце („Нема щастя без здоров'я”, „Здоровому все здорово”). З цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім'ї. Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов'язком піклуватись про здоров'я, Так, співаючи над колискою немовляти, мати бажає своєму дитяті „рісточки у кісточки”, „здоров'ячко на сердечко” і хоче, щоб воно „спало не плакало, росло — не боліло” [83, 79].
Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалось цілком реальними життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов'язане з іншими сторонами формування особистості.
Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування фізичного розпитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів [10, 18]. Кожний знає, що фізично загартована людина рідко хворіє на інфекційні хвороби, може стійко переносити холод і спеку, погодні й життєві негоди, витримувати тривале фізичне навантаження.
У народі з покоління в покоління передаються казки, легенди, думи, оповідання про людей, наділених надзвичайною фізичною силою, — богатирів Іллю Муромця, Кирила Кожум'яку, Добриню Нікітича, Микулу Селяновича, Івася Коновченка (Удовиченка), Федька Ґанджу Андибера, Котигорошка. Велич богатирів у тому, що їхня надзвичайна фізична сила поєднується з моральною довершеністю. Всі вони завжди на перше місце ставлять громадські справи, борються із злом, відстоюючи інтереси народу. Тому й народ їм завжди глибоко симпатизує [3]. Цікаво, що в українському епосі богатирями були не тільки чоловіки, а й жінки. Народною уявою, наприклад, створено такі прекрасні образи жінок-богатирок, як поляниця Настасія Микулична — дружина богатиря Добрині, Настасія-королівна — дружина богатиря Дуная, Маруся — козацька дочка [41, 54]. Це переконливо свідчить про однакове ставлення народної педагогіки до фізичного виховання як юнаків, так і дівчат.
Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв'язку („Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє”), однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості („Сила та розум — краса людини”). Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини („В здоровому тілі — здоровий дух”), працездатність („Щоб працювати, треба силу мати”) [49, 55].
Особливо чітко простежується зв'язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо підносить значення фізичного розвитку, тому що він створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності. Кожний батько й мати знають, що своєчасне формування в дитини рухових навичок, удосконалення її фізичних якостей і зміцнення здоров'я допомагають їй успішно оволодівати трудовими діями.
Високопродуктивною праця здебільшого буває тоді, коли той, хто працює, фізично дужий, спритний, витривалий. Тому при створенні нових сімей враховували, поряд з усіма іншими якостями, також фізичну зрілість молодих. Дівчата здорові, жваві, гарні мали більше шансів вийти заміж („Личко дівку віддає”). Батьки нареченої теж цікавилися не тільки походженням, родинними зв'язками і матеріальним становищем нареченого, а й станом його здоров'я. Прихід у сім'ю кремезних зятя чи невістки вселяв тверду надію, що в неї влились нові робочі руки. Та й гарантій більше, що в здорових батьків народяться здорові діти [44, 23].
Добре розуміючи, що хвороба чи каліцтво травмує людину („Коли немає сили, то й світ не милий”), трудящі борються за те, щоб діти могли рости бадьорими, сильними, здоровими й життєрадісними („Веселий сміх — здоров'я”). А народна мудрість закликає: „Бережи одежу знову, а здоров'я змолоду”, бо „Горе стихає, а здоров'я зникає, і радість минає” [30, 51].
В українському фольклорі зустрічаємо чимало висловлювань про значення життя на землі, міркувань про способи його продовження. Так, показовим є воскресіння героїв казок після загибелі завдяки чарівній силі цілющої води. Буває один і той самий герой оживає по кілька разів (як у казці „Іванко – цар звірят”.А скільки різних пригод зазнають шукачі омолоджувальної води (казка „Молодильна вода”). Народ славить тих, хто вміє переборювати смерть (казки „Бідний чоловік і смерть”, „Солдат та смерть”), бо „смерть боїться того, хто з нею бореться”. Та й боятися смерті не треба, а жити впевнено, поки живеться і працюється („Боятися смерті — на світі не жити”).
Великим щастям для людини вважається збереження здоров'я і працездатності до самої смерті („Не смерть страшна, а недуга”). Тому й щодня, вітаючись між собою, люди зичать один одному доброго здоров'я. Бажають його колядники господарям, вітаючи з Новим роком. Міцного здоров'я зичать на весіллі молодим та їхнім майбутнім дітям [83].
Правилом гарної поведінки вважається при зустрічі друзів, родичів, товаришів, знайомих запитувати одне одного про стан здоров'я членів родини. Про увагу до здоров'я свідчить значна кількість образних народних порівнянь: „здорова, як вода”, „здоровий, як велетень”, „здоровий, як дуб”, „здоровий, як лось”. На ролі здоров'я наголошується в багатьох прислів'ях і приказках: „Здоров'я — всьому голова”, „Найбільше багатство — здоров'я”, „Здоров'я людини — багатство країни”, „Світ великий — було б здоров'я”.
Отже, значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлюється вагомим вкладом, яке воно вносить у зміцнення здоров'я підростаючого покоління та правильний його фізичний розвиток, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці і до захисту рідної землі. Велика увага до фізичного виховання в етнопедагогіці зумовлена високим гуманізмом народу.
Похожие работы
... . Проведення формуючого експерименту (з фіксацією констатуючого і підсумкового зрізів) дало можливість довести ефективність запропонованих нами змісту, форм і методів взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів. На третьому підсумковому етапі – аналізувалися та узагальнювались одержані в процесі дослідно-експериментальної роботи результати досліджень, які знайшли своє вті ...
... української народної музики. 2.2 Хід експерименту. Експериментальна робота проводилася в три етапи (консультуючий, формуючий, заключний експеримент). На основі теоретичного аналізу виявили можливості на уроках музики формуванню ціннісних орієнтацій молодших школярів. Експериментальна робота проводилась протягом 2007-2208 навчального року на базі ЗОШ № 6 у паралелях четвертих класів 4-А ( ...
... якостей учнів у виконанні державних тестів // Спортивний вісник Придніпров’я – науково-теоретичний журнал ДДІФКіС. – Дніпропетровськ: ДДІФКіС, 2003. – № 3-4. – С. 59-61.Анотація Діхтяренко З.М. Виховання наполегливості молодших школярів у процесі позакласної ігрової діяльності. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 – теорія і ...
... творчих робіт, музеї чи куточки історії школи (села, селища, міста) як результат проведеної роботи з патріотичного виховання. Найефективнішими засобами, що стимулюють процес формування патріотичних почуттів у молодших школярів в умовах позаурочної роботи, виявилися: бесіди про родину (маму, тата, бабусю, дідуся та інших родичів); народні та сюжетно-рольові ігри („Ласкаві слова рідним”, „Як пі ...
0 комментариев