Функція засобу нагромадження й утворення скарбів

3. Функція засобу нагромадження й утворення скарбів

Цю функцію гроші виконують тоді, коли залишають канали обертання і зберігаються в підприємствах, приватних осіб, у державній скарбниці, тобто служать зручною формою збереження багатства. Для виконання функції скарбу, гроші повинні бути одночасно повноцінними і реальними. Золото, як і раніше, продовжує відігравати роль скарбу, тому що воно завжди має вартість визначеної величини, добре зберігається і є легко реалізованим товаром. Створюючи національні резервні фонди (золоті запаси), держави накопичують і зберігають злитки і монети з золота.

4. Функція засобу платежу. Цю функцію гроші виконують під час продажу товару в кредит, будучи знаряддям погашення боргового зобов'язання.

Подальшим запереченням грошового змісту є кредитні гроші (вексель, банкнота) і виникла на їхній основі паперово-кредитна форма вартості. З одного боку, вони заперечують гроші в такій істотній їхній функції, як засіб обертання, тому що в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов'язання, з іншого боку – останнє саме починає обертатися.

Вексель – це зобов'язання однієї особи іншій.

Банкнота – вексель на банкіра. Разом з тим банкнота починає функціонувати як звичайний засіб обертання поряд з паперовими грошима. Рух кредитних і паперових грошей з'єднується в єдине ціле.

На основі кредитно-паперової форми вартості виникає і розвивається розрахунково-знакова форма. Тут заперечуються не тільки реальні гроші, але і їхні знаки у функції кошту обертання. Розрахункові знаки (чек – боргове зобов'язання банку, а також визначені види квитків, квитанції й ін.) уже не обертаються і не є навіть паперовими грошима, вони являють собою лише розрахунковий кошт, задоволення на одержання грошей, товару, послуги і т.д.

2. Грошові системи

Грошова система – це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.

Кожна з нині діючих грошових систем мають багато спільних ознак та включають такі елементи:

-  грошову одиницю;

-  види державних грошових знаків;

-  масштаб цін;

-  валютний курс;

-  порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

-  регламентацію безготівкового грошового обігу;

-  правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

-  державний орган, який здійснює грошово – кредитне й валютне регулювання.

1. Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.

2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків.

3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу. Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається, їх купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально – політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту – це функція держави і НБУ, яка реалізується через:

-  встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

-  держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

-  держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо.

Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У цій сфері НБУ виконує такі функції:

-  здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

-  складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

-  контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

-  нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

-  визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає:

-  забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні;

-  розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією;

-  стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України;

-  формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

Оскільки грошові системи – це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

1) залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем: a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово – кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо; б) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;

2) залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють: a) грошові системи відкритого типу – відсутні зближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу; б) грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно – командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.

3) залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем: a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші; б) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

  3. Закон грошового обігу

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Вони виконують свої функції у результаті безперервного руху в сфері обігу. В обігу гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні виступати в певній формі, яка забезпечувала б їм необхідну довіру з боку суб'єктів ринку та необхідні зручності і вигоди останнім.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші змінювали свою форму.

Спочатку грішми були найбільш ходові товари (худоба, сіль, риба, хутро, прикраси тощо). Згодом на роль грошей були висунуті метали, і гроші набули форми зливків металів, яка мала величезні переваги перед попередньою їх формою. Такі зливки одержали назву монети.

Монета – зливок металу точно визначеної форми, ваги і проби, який є узаконеним засобом обігу. Монета виявилась найдосконалішою формою дійсних грошей. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, який проіснував у національному грошовому обігу до 30-х років ХХ ст., поступившись місцем нерозмінним на золото паперово-кредитним грошам. На золоті монети вільно обмінювались паперові і кредитні гроші, які знаходилися паралельно із золотими грішми в обігу.

У сучасній грошовій системі функціонують паперові й кредитні гроші.

Паперові гроші – це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою заміни металевих грошей.

Паперові гроші – знаки, символи цінності (вартості), що не мають власної вартості та наділені державною владою примусовим курсом обігу. Вони не мають золотого забезпечення, тому їх ще називають білетами державної скарбниці.

Кредитні гроші – це неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель – це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк вказану суму і не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) – це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом, що називається індосаментом.

Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські.

Комерційний вексель – це боргове зобов'язання, яке підприємці видають одне одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг.

Банкнота – це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек – письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей. Чеки бувають: іменні, на пред'явника і ордерні.

Кредитна картка – це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою

Електронні гроші – це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

Отже, форми грошей, що знаходяться в обігу, дуже різноманітні. Але скільки ж їх потрібно для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й законодавчо закріплена державою. Ця система включає в себе ряд взаємопов'язаних елементів:

-  назва національної грошової одиниці;

-  вид грошових знаків і характер їх забезпечення;

-  порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;

-  встановлення національної валюти і порядок обміну на іноземну;

-  наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Ще в період існування золотих та срібних грошей була помічена певна особливість їх функціонування в обігу, яка одержала назву «закону Грешама». Кращі гроші вимиваються з обігу гіршими. Традиційно дію цього закону пов'язують саме з періодом перебування в обігу металевих грошей, коли на скарб перетворювалися в першу чергу повноцінні золоті монети, зіпсовані ж перебували в обігу поруч з менш цінними срібними та бронзовими. Не можна повністю заперечувати дію цього закону і сьогодні. Адже наш сучасник в першу чергу заощадить при можливості (вилучить з обігу) більш цінний на сьогодні долар.

Поява паперових грошей поставила перед дослідниками процесу обігу та функціонування грошей значно складніші питання. Паперові гроші неспроможні легко вилучатися з обігу, перетворюючись на скарб як золоті. Папір не є скарбом, не має власної великої вартості, відповідно з часу появи паперових грошей людей цікавить питання: скільки паперових грошей необхідно для обслуговування товарного обігу, як ця кількість впливає на економіку. Ще у XVIII ст. дослідження цієї проблеми Д. Юмом призвели до формулювання так званого «рівняння обміну». Остаточно воно було обґрунтовано на початку ХХ ст. І.Фішером і тому іноді його називають «рівнянням Фішера»:

M x V = P x Q,

де:

М – маса грошей, що знаходиться в обігу;

V – середня швидкість (кількість) обороту грошової одиниці;

Р – рівень ціни на ринку;

Q – реальний обсяг товарної маси на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Реально зробити подібні розрахунки досить складно, але дане рівняння в цілому вірно відображує основні закономірності, що складаються в макроекономічних процесах. К. Маркс у «Капіталі» пропонує дещо інший підхід для з'ясування кількості грошей, що необхідні для обігу:

де:

Кг – кількість грошей, що необхідна для обігу;

Сц – сума цін усіх товарів, що реалізовані в суспільстві протягом року;

П – платежі по кредитах минулих років;

К – сума цін товарів, що продана в кредит цього року;

В – взаємопогашені платежі (бартер, безготівкові розрахунки тощо);

О – швидкість обороту грошової одиниці за рік.

Існує спрощена формула, що виражає дану залежність:

Закони грошового обігу – спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима – інфляції.

Список літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. – Новосибирск., 1998, 305 с.

2. Гальчинський А.С. Основи економічних знань. – К., 1998

3. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. – М.: 1996

4. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. / За ред. Климка Г.Н., Несторенка В.П. – К.:1997