Об’єктивна сторона хуліганства

1.2 Об’єктивна сторона хуліганства

Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови, пов’язані з цим посяганням.^[32] Тобто, об’єктивна сторона – це те, в чому злочин має зовнішнє вираження. Об’єктивна сторона має значення для оцінки суспільної небезпеки злочину.^[33]

Об’єктивна сторона хуліганства в КК України не конкретизована. Аналіз диспозиції ст.296 свідчить, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння.[34]

Хуліганство полягає у вчиненні активних дій. Підставу для такого висновку дає аналіз диспозиції ч.1 ст.296 КК України. В теорії ж кримінального права відзначається, що при утриманні від вчинення конкретної дії неможливо спричинити значну шкоду громадському порядку (І.М.Даньшин). Однак, така позиція і закону, і теорії видається щонайменше спірною, поза межами кримінально-правового регулювання залишаються, наприклад, випадки невтручання в роботу технічних систем, поведінку тварин, якщо це порушує спокій, права громадян.[35]

Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

З об’єктивної сторони склад хуліганства є формальним, так як цей злочин вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій, вважає П.С.Матишевський, стверджуючи, що для складу хуліганства не вимагається настання шкідливих наслідків. Сам факт грубого порушення громадського порядку утворює закінчений злочин. Шкідливі ж наслідки, що настали, свідчать про підвищену суспільну небезпеку.^[36] В той же час, І.М.Даньшин, М.Л.Наклович вважають, що необхідною ознакою об’єктивної сторони хуліганства є наслідки. Слово «порушення», яке дається у визначенні хуліганства (ч.1 ст.296 КК України), вони трактують як таке, що свідчить про наслідки, необхідні для складу хуліганства.^[37] З моєї точки зору, законодавець слово «порушення» застосовує не для того, щоб вказати на наслідки хуліганських дій, а для того,щоб визначити дії, які слід кваліфікувати як хуліганство.

Слід зазначити, що ст.296 КК України значно звужує поняття кримінально караного хуліганства порівняно з ст.206 КК України 1960 року. Чинний КК декриміналізує дії, які за КК України 1960 року карались як просте хуліганство, яке за змістом не відзначалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Особлива зухвалість, як і винятковий цинізм із кваліфікуючих ознак хуліганства перетворились у його альтернативні конститутивні (конструктивні), тобто обов’язкові ознаки.[38]

Законодавством не визначений перелік хуліганських дій. І це неможливо зробити, так як за своїм характером хуліганські дії досить різноманітні. В зв’язку з цим, в юридичній літературі пропонуються різні класифікації хуліганських проявів.

Так, П.С.Матишевський та І.М.Даньшин ділять останні на три групи. До першої групи відносяться ті злочинні діяння, які виражаються тільки в порушенні громадського порядку без безпосереднього зв’язку з посяганням на особу чи майно. Такі дії можуть виражатись, наприклад, в штучному створенні шуму, аморальних вчинках і т.п. Другу групу становлять діяння, що порушують громадський порядок і одночасно супроводжуються посяганням на особу. В таких випадках хуліганство вчиняється шляхом образи, нанесення ударів, побоїв, спричинення тілесних ушкоджень. Третя група включає в себе діяння, що виявляються не лише в порушенні громадського порядку, а й у посяганні на власність, наприклад, підпал, руйнування тощо.^[39]

П.І.Гришаєв, наприклад, об’єднує другий і третій елементи, що виокремлює П.С.Матишевський.^[40] Необхідно зауважити, що хоча запропоновані класифікації хуліганських дій і мають певне теоретичне значення, вони все ж носять умовний характер, так як хуліганські дії дуже часто виражаються в порушенні громадського порядку, що супроводжується посяганням на особу чи власність. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення і громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.[41]

Кримінально караним є грубе порушення громадського порядку. Термін «грубе» є оціночною категорією, його предметний зміст залежить від конкретних обставин вчиненого винним діяння. Грубість такого порушення відображає його ступінь, серйозність.

В юридичній літературі з цього приводу є різні думки. Так, наприклад, П.С.Матишевський під діями, що грубо порушують громадський порядок, розуміє таку поведінку винного, яка створює загрозу нормальній діяльності установ, підприємств, здоров’ю, життю людей, або викликає тривогу у громадян за недоторканість їх прав та інтересів.

М.Т.Куц, В.Т.Калмиков вважають, що під грубим порушенням громадського порядку потрібно розуміти лише таке порушення правил поведінки в суспільстві, що спричиняє чи може спричинити суттєву шкоду нормальній діяльності організації, а також правам та інтересам громадян.^[42]

На мій погляд, більш правильною є друга точка зору, хоча вона і неповно розкриває поняття грубого порушення громадського порядку, адже при кваліфікації і встановленні ступеня суспільної небезпеки хуліганства вирішальним є не можливість спричинити шкоду суспільним відносинам, а реальне спричинення шкоди.

Крім того, грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.[43]

Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Закон не розкриває змісту особливої зухвалості. Як і винятковий цинізм, особлива зухвалість є поняттям оціночним. Правильний висновок про наявність або відсутність особливої зухвалості хуліганства вимагає детального аналізу всіх обставин справи в кожному конкретному випадку.

Зухвалість в загальноприйнятому значенні – це недоречна сміливість і буйність, образлива грубість.^[44] Але ознакою злісного хуліганства є не просто зухвалість, а особлива зухвалість.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» у абз.1 п.5 зазначає, що «за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла».^[45]

Судова практика хуліганством за ознакою особливої зухвалості визнає хуліганство, вчинене у присутності великої кількості людей, пов’язане із приниженням національної гідності, насильством і знищенням майна, з демонстрацією вогнепальної зброї, безцільною стріляниною у повітря, вбивством у громадських місцях тварин.^[46]

Щодо вирішення питання про наявність чи відсутність особливої зухвалості в хуліганських діях винних, що виразилось в насильстві над потерпілим, в юридичній літературі існують такі думки. Наприклад, С.С.Яценко вважає, що нанесення тілесних ушкоджень, що не потягнули розладу здоров’я, не може розглядатись як хуліганство.^[47]

Іншої точки зору притримуються П.С.Матишевський та М.Л.Наклович. Вони стверджують, що не можна визначати хуліганство особливо зухвалим залежно від наслідків. Особлива зухвалість хуліганства є результатом, насамперед, способу вчинення насильства, що являє собою небезпеку. Такий спосіб насильства є очевидним для потерпілого чи оточуючих і може лякати, тероризувати їх. Тому, правильним буде визнати хуліганство, яке виразилось в нанесенні з хуліганських спонукань потерпілому таких побоїв, які, хоч і не потягнули за собою розлад його здоров’я, але мали характер побиття.^[48]

На мою думку, остання точка зору є правильною, так як хуліганство вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій і для наявності об’єктивної сторони складу хуліганства настання шкідливих наслідків не вимагається. Тому, головним є виявлення способу насильства, його підвищеної небезпечності.

На практиці часто зустрічається хуліганство з ознаками особливої зухвалості, які свідчать самі про себе. Це наприклад, випадки скоєння хуліганських дій із застосовуванням насильства, що являє собою велику небезпеку для потерпілого. Або ж такі дії поєднуються із застосуванням чи спробою застосування предметів як знаряддя вчинення злочину у випадках, коли відсутні ознаки, передбачені ч.4 ст.296 КК України.

Часто хуліганські дії виражаються в умисному знищенні чи пошкодженні державного, колективного чи приватного майна. При вирішенні питання про оцінку цих дій не можна виходити з тяжкості спричиненої шкоди. Потрібно враховувати спосіб знищення чи пошкодження цього майна. Якщо знищення чи пошкодження майна носило характер буйства, то такі дії потрібно розцінювати, як особливо зухвалі, навіть у тих випадках, коли в результаті злочинних дій винного суттєва шкода і не була спричинена.^[49]

Відмежування має проводитись за тими ж ознаками, за якими відмежовується хуліганство від злочинів проти особи. Знищення і пошкодження майна не з хуліганських спонукань, а з особистих не залежно від способу, не може бути визнане ознакою зухвалого хуліганства.

На думку С.К.Кидиралієвої, склад хуліганства цілком виключається, якщо знищення або пошкодження особистого майна на ґрунті особистих мотивів не супроводжувалось грубим порушенням громадського порядку.^[50]

Особлива зухвалість може виражатись також у порушенні роботи транспорту, підприємств, установ, в зриві масових заходів. Але й тут необхідно враховувати характер хуліганських дій у всіх їх сукупності, а також особливості часу, місця, обставин, передбачуваності хуліганом наслідків своїх дій, їх тривалість, вчинення їх разом з групою осіб та інші.^[51]

При вирішенні питання про визнання хуліганських дій винятково цинічними необхідно виходити з оцінки конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи характер, час, місце та умови вчинення злочину.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» в абз.2 п.5 зазначає, що «хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.».^[52] Тому, враховуючи вищевказане, можна зробити висновок, що цинічні дії винного свідчать про його зневажливе ставлення до загальноприйнятих норм моралі. Більшість юристів під виключним цинізмом розуміють у вищому ступені нахабну, безсоромну поведінку, що грубо ображає принципи моральності, благопристойності і принижує людську гідність.^[53]

Винятковий цинізм може полягати у публічному скоєнні розпусних дій, непристойних жестах чи рухах тіла, в демонстративному задоволенні природних потреб чи появі оголеним на вулицях, в скверах, парках чи інших громадських місцях, в опоганенні портретів, пам’ятників і т.п. Але для наявності складу хуліганства за ознакою виняткового цинізму необхідно, щоб вище перерахованими діями був грубо порушений громадський порядок. В іншому випадку злісне хуліганство за ознакою виняткового цинізму виключається.

Для кваліфікації хуліганства за ч.1 ст.296 КК України достатньо наявності в діях винної особи однієї з цих ознак – особливої зухвалості або виняткового цинізму.

В кримінально-правовій літературі існує думка про те, що обов’язковою ознакою хуліганства є його публічність. Різні автори в поняття ознаки публічності хуліганства вкладали різний зміст. Так, Є.О.Фролов, А.К.Щедріна характер хуліганства обумовлювали вчиненням його лише в публічних місцях.^[54] На думку П.І.Гришаєва, публічність полягає в наявності сторонніх осіб – очевидців.^[55] Більшість авторів вважають хуліганські дії публічними, якщо громадяни спостерігають або за самими діями, або за їх наслідками (Н.Т.Куц, С.С.Яценко та інші). І така точка зору, на мій погляд, є правильною, так як хуліганство відноситься до тих злочинів, які можуть вчинятись у будь-яких місцях: парк, ресторан, кінотеатр, підприємство, установа тощо, а також в місцях індивідуального призначення: будинок, квартира, дача. У 72% випадків хуліганські дії вчиняються у громадських місцях. І, як показує слідчо-судова практика, у 84% прилюдно, тобто в присутності інших громадян. В такому випадку хуліганством порушується громадський порядок безпосередньо в момент його вчинення.^[56]

Слід відзначити, що чинне законодавство, на відміну від КК 1927 року, не визнає ознакою хуліганства вчинення його «на підприємствах, в установах і в громадських місцях». Тому досі побутуюча серед частини практичних працівників думка, ніби відповідальність за хуліганство настає лише при вчиненні посягання в громадських місцях, є не чим іншим, як пережитком. Насправді ж порушення громадського порядку може вчинятися і в житлі громадян при відсутності інших осіб, і в безлюдних місцях тощо.[57]

Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, на вулицях, в кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Але, часто хуліганські дії можуть вчинятись і в безлюдних місцях, особливо тоді, коли винний бажає таким чином уникнути виявлення злочину і покарання. Тому, наприклад, знищення газонів квітів, зривання афіш, перевертання лавочок, пошкодження дерматину на дверях квартир в момент їх вчинення, внаслідок відсутності очевидців і потерпілих, ні в кого не викликає почуття тривоги, збентеження, обурення. Вони з’являються, як тільки громадяни виявляють наслідки хуліганства.^[58] Можливе вчинення хуліганства і по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушуючи їх сон і цинічно ображає їх.[59]

Тому, подібні дії визнаються хуліганськими, незалежно від того, вчинені вони публічно, чи у відсутності людей, оскільки ними все ж грубо порушується громадський порядок.^[60]

Тому, можна зробити висновок, що публічність і громадське місце не є обов’язковими ознаками хуліганства. І це, на мою думку, є правильним.

Питання про те, більш чи менш грубо порушується тими чи іншими діями громадський порядок, вирішується в кожному випадку з урахуванням всіх обставин справи.^[61] Так, наприклад, фактор часу має у ряді випадків певне значення для цього виду злочину: ввімкнення у дворі чи квартирі у нічний час на повну потужність радіо, магнітофонів (в умовах багатоквартирного будинку) може бути розцінено як хуліганство, а ті самі дії вдень не містять ознак цього злочину. При вирішенні питання про грубе порушення порядку, слід проаналізувати обстановку його вчинення, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значимістю.^[62]

З об’єктивної сторони склад хуліганства є формальним, так як цей злочин вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій, вважає П.С.Матишевський, стверджуючи, що для складу хуліганства не вимагається настання шкідливих наслідків. Сам факт грубого порушення громадського порядку утворює закінчений злочин. Шкідливі ж наслідки, що настали, свідчать про підвищену суспільну небезпеку.^[63] В той же час, І.М.Даньшин, М.Л.Наклович вважають, що необхідною ознакою об’єктивної сторони хуліганства є наслідки. Слово «порушення», яке дається у визначенні хуліганства (ч.1 ст.296 КК України), вони трактують як таке, що свідчить про наслідки, необхідні для складу хуліганства.^[64] На мою точку зору, законодавець слово «порушення» застосовує не для того, щоб вказати на наслідки хуліганських дій, а для того, щоб визначити дії, які слід кваліфікувати як хуліганство.

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що з’ясування об’єктивної сторони хуліганства викликає певні труднощі, оскільки законодавець не конкретизував її досконало в диспозиції статті 296 КК України. Однак, здійснивши аналіз цієї норми, можна дійти висновку, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчинення дії, тобто активної поведінки (вчинку) особи, в якій виражена зовні її воля. Сама ж дія полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побої, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні дій, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК України або КУпАП. Ознакою об’єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об’єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.

Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо.