Функції соціологічної науки

2 Функції соціологічної науки

Функції кожної науки виражають різноманіття її взаємодій і зв'язків з повсякденною практикою суспільства. У функціях полягає потреба суспільства в конкретній пізнавальній або перетворюючій дії даної науки.

Призначення соціології обумовлено потребами функціонування і розвитку соціальної сфери життя суспільства і людини.

Таким чином соціологія, вивчаючи суспільне життя, вирішує наукові проблеми, пов'язані з формуванням знання про соціальну дійсність, описом, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуального апарату соціології, методології і методів соціологічного дослідження.

Теорії і концепції, що розробляються в цій області, відповідають на два запитання:

1) "що пізнається?" — об'єкт;

2) "як пізнається?" — метод;

Розглянемо функції соціології:

Пізнавальна функція

Соціологія вивчає і пояснює закономірності соціального розвитку на різних рівнях суспільної системи. Реалізація пізнавальної функції включає також розробку теорії і методів соціологічних досліджень, техніки збору і обробки соціологічної інформації.

Прогностична функція

На основі знання закономірностей суспільного розвитку соціологія здатна будувати коротко-, середньо- і довгострокові прогнози у сфері демографії, соціальних структур, урбанізації, рівня життя, виборчих кампаній і т.п. Такі прогнози — основа розробки рекомендацій для практики політичного і соціального управління.

Функція соціального проектування

В задачу соціального проектування входить розробка оптимальних моделей не тільки організації різних соціальних спільностей, наприклад, трудового колективу, нового підприємства, нового міста, політичної партії або руху, але й управління для досягнення поставлених цілей. В країнах з розвинутим громадянським суспільством велика частина професіонально підготовлених соціологів займається саме такою роботою.

Соціально-технологічна функція

Типовим прикладом є створення служб соціального розвитку на підприємствах, в великих організаціях, об'єднаннях, де працюють професійні соціологи. Вони займаються, наприклад, з'ясуванням потенційної текучості кадрів, вивченням соціально-психологічної обстановки в колективах, управлінням соціальними конфліктами, управлінням виборчими кампаніями, формуванням первинних колективів з відповідними віковими і психологічними характеристиками.

Управлінська функція

Соціологія, особливо прикладна, напряму пов'язана з управлінською діяльністю. Без соціологічної підготовки і соціологічних знань займатися управлінням в сучасних умовах практично неможливо. Наприклад, будь-яку зміну режиму роботи трудового колективу безглуздо починати без аналізу небажаних соціальних наслідків, інакше спрацьовує схема: хотіли — як краще, а вийшло — як завжди

Ідеологічна функція

Як і будь-яка інша наука про суспільство, соціологія несе певне ідеологічне навантаження хоча б тому, що пояснює стан суспільства, суспільних процесів, вивчає громадську думку, образ життя, рейтинг політичних діячів і т.п.

Іноді соціологію використовують для маніпулювання громадською думкою. Це небезпечно тим, що можна скомпрометувати соціологію як науку, підірвати довір'я до її висновків. Річ у тому, що результати опитувань і рейтингів впливають на позиції великих груп людей, а то і всього суспільства. Типовий приклад — вибори.

Слід пам'ятати, що наука виконує свої ідеологічні функції не захистом догм, а формуванням світогляду, глибиною наукового аналізу, терпимістю до різних точок зору тобто пов'язані з рішенням гносеологічних (пізнавальних) задач і формують теоретичну, фундаментальну соціологію.

3 Структура соціології

Соціологія є достатньо диференційованою системою знань.

Кожна її структурна частина обумовлена потребами пізнавальної і продуктивної діяльності і, у свою чергу, характеризує багатоаспектне і багатоцільове призначення соціології як науки. З цієї точки зору структура соціології складається з 4-х основних блоків:

І. Теоретико-методологічні основи соціології. Дослідження соціального явища припускає виявлення сутності і природи соціального феномена, його історичної специфіки, зв'язаність з економічною і політичною сторонами життя. Цей етап пізнання є фундаментальними теоретичними основами вивчення будь-якого соціального явища. Не володіючи цими фундаментальними теоретичними знаннями проводити вивчення соціального явища не можна.

II. Величезна кількість соціальних теорій (соціологія журналістики у тому числі), тобто вся проблематика. Соціологія має справу з окремими соціальними явищами (єдиними або масовими, приведеними до середньостатистичного факту). В їх вивченні виділяються два моменти:

1) знання природи конкретного соціального явища (особа, трудовий колектив, самовираження суб'єкта через яку-небудь діяльність, вияв соціальної позиції суб'єкта у відношенні до чого-небудь або думці). Воно систематизовано в спеціальних соціологічних теоріях, розкриває сутність конкретного явища, специфіку вираження в ньому соціального;

2) знання природи самого стану соціального явища як моменту і межі в його розвитку.

III. Методи соціологічного дослідження, методи обробки, аналізу і узагальнення соціологічної інформації, тобто емпіричний і методологічний арсенал науки. Специфіка пізнавальної діяльності — теорія і методи соціологічного дослідження, методи збору, обробки, аналізу первинної інформації про стан соціального явища, — важлива самостійна частина соціології

IV. Соціоінженерна діяльність, соціальні технології, тобто знання по організації і діяльності служб соціального розвитку, про роль соціології в народному господарстві і управлінні. Теорія організації і діяльність служб соціального розвитку, що розкриває функції і роль соціолога — самостійна специфічна частина соціології. Це інструмент перетворення практики, яким володіти керівник будь-якого підприємства, працівники соціологічних служб, владних структур

Нині в соціології існує велика кількість спеціальних теорій, які належать або до загальної соціології, бо до різних її галузей. Назвемо деякі з них:

анатомії (Мертон, Дюркгейм);

соціального конформізму (Хорні, Фромм);

соціальних установок (Знанецкий, Оллпорт);

масової культури ( Паркет, Рісмен);

класів (Маркс, Вебер);

бюрократія ( Вебер, Гоулднер, Мертон).

Соціологічні закони: сутність, класифікація

Ядро всякої науки складають її закони.

Закон – це істотний зв'язок або суттєве ставлення, що володіє загальністю, необхідністю і повторюваністю за даних умов. Соціальний закон – цей вираз суттєвого, необхідного зв'язку соціальних явищ і процесів, перш за все зв'язків соціальної діяльності людей або їх дій. Соціальні закони виражають стійку взаємодію сил і їх рівноцінну, яка розкриває сутність явищ і процесів.

Г .Осипов визначає соціальний закон як відносно стійкі і систематично відновлювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і сім'єю, суспільством і особою, соціальною організацією і особою, містом і селом і т.п.

С. Фролов трактує соціальні закони як об'єктивні правила, які існують незалежно від свідомості і регулюють поведінку людей щодо один одного, основу яких складають історично сформовані мотиви, інтереси і прагнення людей до задоволення власних потреб по поліпшенню умов існування, в безпеці і визнанню з боку інших, в самовираженні і т.п.

Досліджувати соціальні закони і закономірності – означає встановити суттєві і необхідні зв'язки між різними елементами соціальної сфери.

Класифікація законів. Соціальні закони розділяються на загальні і специфічні.

Загальні – діючі у всіх суспільних системах (закон вартості і товарно-грошових відносин). Специфічні — діючі в рамках однієї або декількох суспільних систем (закон переходу від одного типу суспільства до іншого)

Закони розрізняються по ступеню спільності.

Закони, що характеризують розвиток соціальної сфери в цілому. Закони, що визначають розвиток окремих елементів соціальної сфери: класів, груп, націй і т.д.

Закони розрізняються за способом їх вияву:

Динамічні — визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій в конкретних умовах.

Статистичні — відображають тенденції при збереженні стабільності даного соціального цілого, визначають зв'язок явищ і процесів не жорстко, а з певним ступенем вірогідності. Фіксує лише індивідуальні відхилення від заданої динамічним законом лінії руху. Характеризують не поведінку кожного об'єкту в досліджуваному класі явищ, а деяку властивість або ознаку, властиву класу об'єктів в цілому. Встановлюють тенденцію поведінки даного класу об'єктів відповідно до їх загальних властивостей і ознак.

Причинні — фіксують строго детерміновані зв'язки розвитку соціальних явищ (для підвищення народжуваності треба поліпшити соціально-побутові умови життя).

Функціональні — відображають емпірично спостережувану і строго повторювану взаємну залежність між соціальними явищами.

Приклад: спосіб виробництва при переході від однієї соціально-економічної формації до іншої Або закон про визначальну роль буття по відношенню до свідомості. Приклад:

Залежність продуктивності праці від кваліфікації; знань від активності на заняттях. Приклад: демографічні процеси, процеси текучості кадрів. Зростання економічної самостійності жінок підвищує вірогідність розлучень. Закони розвитку (розвитку самоврядування). Закон розвитку визначають перехід від однієї якості соціального об'єкту до іншого.

Закони функціонування (розподіли ролевих функцій в сім'ї)

Типологізація соціальних законів по формах зв'язків (5 категорій)

І категорія. Закони, що відображають інваріантне (не змінюється) співіснування соціальних або пов'язаних з ними явищ. Тобто, якщо є явище А, то обов'язково повинно бути і явище Б.

(Приклад: При тоталітарному управлінні обов'язково є латентна опозиція).

II категорія. Закони, що відображають тенденції розвитку. Вони визначають динаміку структури соціального об'єкту, перехід від одного порядку взаємин до іншого. Це визначальна дія попереднього стану структури на подальше, носить характер закону розвитку.

III категорія. Закони, що встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами. Забезпечується збереження соціальної системи, але рухливі її елементи. Ці закони характеризують варіабельність системи, можливість приймати різні стани.

Якщо закони розвитку визначають перехід від однієї якості соціального об'єкту до іншого, то закони функціонування створюють передумови для цього переходу.

(Приклад: Чим активніше студенти працюють на заняттях, тим краще вони володіють учбовим матеріалом).

IV категорія. Закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами.

(Приклад: Необхідною умовою підвищення народжуваності в країні є поліпшення соціально-побутових умов для жінок).

V категорія. Закони, що встановлюють вірогідність зв'язків між соціальними явищами.

(Приклад: Зростання економічної самостійності жінок підвищує вірогідність розлучень. Зростання алкоголізму та куріння тютюну, наркоманія в країні підвищує вірогідність дитячої патології).

В. Андрущенко і У. Воловіч запропонували таку класифікацію законів:

констатують співіснування соціальних явищ (якщо існує явище А, то повинно бути і явище б);

знаходять характер тенденції розвитку, які пояснюють зміну структури соціального об'єкту, перехід від одного порядку взаємин до іншого;

знаходять зв'язок між соціальними явищами (зв'язок між основними елементами соціального явища);

фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами (раціональне об'єднання суспільних і особистих інтересів);

визначають можливість або вірогідність зв'язків між соціальними явищами.

Залежно від рівня дії соціальні закони можна класифікувати на такі, які:

діють на рівні соціальних інститутів (діалектична єдність людини і соціального середовища; роль колективу в розвитку особистості і т.д.)

визначають розвиток складових соціальної структури суспільства: прискорене збільшення міського населення; зменшення кількості селян і збільшення обслуговуючого персоналу в місті; підвищення темпів зростання інтелігенції);

діють на рівні конкретних соціальних систем: самовдосконалення систем; пропорційність їх розвитку.

Розробляючи прогнози, регулюючи соціальні процеси, необхідно ураховувати такі закони:

закон якнайменших витрат;

закон еволюційного потенціалу (високоспеціалізована система пристосована до розвитку);

закон ефективності;

закон соціального порівняння;

закон збільшення потреб (задоволення одних потреб приводить до нових, більш якісних);

закон вільного часу (для підвищення ефективності суспільної діяльності держава повинна виділяти частину сукупного часу як вільний час);

закон великих чисел, які відображають логіку кількісних змін в соціальних системах.

Соціальні дії характеризуються випадковою величиною. Ці випадкові величини в сукупності утворюють якусь середню рівнодіючу величину, яка виступає як форма вияву соціального закону.

Соціальна закономірність не може виявлятися інакше як в середній, суспільній, масовій закономірності при взаємодії індивідуальних ухилень в ту або іншу сторону.

Для виявлення середньої рівнодіючої необхідно:

1). Встановити спрямованість дій схожих груп людей в однакових умовах;

2). Встановити систему соціальних зв'язків, рамками яких ця діяльність обумовлюється;

3). Встановити ступінь повторюваності і стійкості соціальних дій і взаємодій груп осіб в умовах даної соціальної системи функціонування.

Якщо ми спостерігаємо за однією людиною – ми закон не побачимо. Якщо ми спостерігаємо множину, то з урахуванням відхилень в кожного індивіда в тому або іншому напрямі, одержуємо результуючі, тобто закономірність.

Тому з генеральної сукупності береться вибіркова сукупність і по ній робиться прогноз по всій сукупності.

Якщо вибірка зроблена точно, то закономірність виводиться виключно точно.

Ці дослідження отримали назву соціальних досліджень (соціально - економічні, соціально - політичні, соціально ­демографічні і ін.).

Таким чином, соціологія як наука спирається на складну ієрархічну систему законів, що характеризують особливість буття в його різних виявах.

Вивчення соціальної дійсності здійснюється за допомогою спеціальних категорій

Категорії взагалі - це загальні поняття, які відтворюють найбільш сутнісні властивості і відносини предметів і явищ.

Категорії соціології - це загальні поняття, які відтворюють певні властивості суспільства і його складових як цілісну соціальну систему. Їх можна згрупувати так:

категорії визначеності: соціальні відносини, соціальні спільності, соціальні групи, індивіди, соціальні дії і т.д. Вони відповідають на питання "що це таке? Чим воно є щодо суспільства як об'єкту вивчення?".

категорії обумовленості: інтереси, потреби, норми, цінності. Вони відповідають на питання: чому індивід поступає саме так, а не інакше? Чим обумовлені його дії?

Категорії вибору: стимулювання, мотивація, ціннісний, нормативне регулювання. Вони відповідають на питання: що необхідно зробити, щоб людина діяла певним чином?

Соціологія пов'язана зі всіма науками про суспільство, які розкривають окремі грані суспільства.