Авторська розважальна програма “Нічний ефір”

1.  Авторська розважальна програма “Нічний ефір”

Специфіка програми та її регулярність (а також розміщення в сітці віщання) не передбачає постійних ведучих. У різні періоди цю програму вели Ростислав Дягілєв, Віка Чернова, Ксенія Горобцова та ін. Програма виходить щодня в 00:30.

Тематика передачі – поєднання програми «музика та привітання за замовленнями» із вільним спілкуванням ді-джея зі слухачами. Жанр – розважальна авторська музична програма.

Особливістю цієї програми є саме поєднання двох різних типів радіо програм. Перший тип – музична програма за замовленням. За її жанровою специфікою, ведучий повинен лише зачитувати в голос привітання та повідомлення слухачів, називати музичну композицію, яка далі має лунати в ефірі, у деяких випадках дозволено подавати короткі тактичні коментарі та репліки (наприклад, «і всі ді-джеї нашого радіо приєднуються до цього привітання»). Другий тип – це передачі за принципом «Talk show», де 80% наповнення ефіру займає саме мовна діяльність ведучого: спілкування із гостями та слухачами, які зателефонували на програму. Музику ж у цьому випадку ді-джей зазвичай готує заздалегідь, щоб вона гармонійно поєднувалась із тематикою та інформаційним наповненням саме цього випуску.

Програма «Нічний ефір» радіо «Ностальжи» є прикладом дуже гармонійного поєднання обох типів. А менша «прив’язка» ведучого до певної тематики у цьому випадку, надає ведучим більшої свободи в ефірі, що допомагає створити атмосферу невимушеності та дружнього спілкування.

Також особливістю цієї програми можна вважати тематичне спрямування кожного випуску. За більшості характеристик програму можна визначити саме як розважальну, але подекуди теми, що обговорюються ведучим та гостем, або ведучим та слухачами, що потрапили до прямого ефіру, можуть мати дуже серйозний соціальний, суспільний або психологічний зміст (наприклад, тема «сімейних розлучень» у програмі від 19 жовтня 2009 року, або проблема «батьки – діти» у програмі від 20 грудня 2009 року).

Підбір ді-джеїв (ведучих) не можна назвати доцільним або не доцільним, адже найважливіший аспект (принаймні, останнім часом) вибору саме цього, а не іншого ведучого полягає у фактичній спроможності або неспроможності вести ефір вночі. Проте вдало підібраний формат передачі, структура, матеріали дають гарне поєднання з будь-якою манерою вести ефір, тому змінність ведучих не відіграє значної ролі у сприйманні радіопрограми.

Приводом для виходу чергового випуску може стати будь-що – новини шоу-бізнесу, свято, якась подія або явище як загальноукраїнського, так і місцевого (локального) масштабу, навіть пропозиції самих слухачів.

Принцип підбору музичного і інформаційного матеріалу відповідний.

Оскільки лише від ведучого цілком та повністю залежить якість кожного випуску, його тематика та наповнення, це потребує від значної підготовки до ефіру.

Ведучий повинен хоча б орієнтовно визначитися з темою (темами), приблизно відібрати репертуар, «накидати» текст або хоча б декілька тезисних цитат, провести підготовчу роботу з гостем (попередня бесіда з ним, налаштування на невимушений лад, інструктаж з користування необхідним мінімумом технічного обладнання студії тощо).

У програмі від 3 січня 2010 року, наприклад, Віка Чернова презентувала декілька нових музичних композицій новорічної тематики. Крім того, у розмовній частині програми слухачі ділилися своїми враженнями від святкування нового року, розповідали новорічні прикмети і традиції. Сама ведуча знайшла декілька цікавих новорічних прикмет, яких дотримуються мешканці інших міст України, та навіть інших країн.

Співвідношення голосу ведучого до музичного наповнення приблизно 2:1, крім того спілкування часто відбувається під легкий музичний супровід. За драматургією побудови передача передбачає запрошення гостей та пряме спілкування із аудиторією.

Що стосується саме текстового наповнення програми, якості коментарів ведучих, то можна зазначити, що журналісти ведуть програму легко, з використанням розмовної лексики; розповідають, жартують, наводять приклади з власного життя. В програмі використовуються жанри інтерв’ю, коментаря, розповіді, байки, жарту, життєвої історії, подекуди навіть памфлету. Фрази короткі, влучні, зрозумілі; тон ведучих дружній, приязний, викликає довіру та співучасть. Дуже цікавим є аспект оригінальності манери кожного ведучого, тому подекуди існує аспект поділу аудиторії програми за принципом ді-джея, що повинен вийти у ефір того чи іншого разу). Якість звуку – дуже висока, джингл легкий для сприймання та запам’ятовування.

2. Авторська розважальна програма «Червоне печиво»

Ведучий – Ростислав Дягілєв. Програма виходить щодня в 01:00. Тематика передачі – оповідання «жахливих історій» в жанрі «історії піонерського кострища». Жанр – розважальна авторська програма.

Особливістю цієї програми є те, що це єдиний проект на теренах запорізького радіо ефіру. Ця розважальна програма побудована за принципом короткої «вставки» в Нічний ефір, на протязі якої ведучий жартівливо розповідає «жахливі історії», які були дуже популярні у радянські часи.

На фоні «страхітливої» музики, «жахливим голосом» ведучий розповідає чергову казку з несподіваним кінцем, підтримуючи хоч і жартівливу, але напружену «лячну» атмосферу.

Передача не має ніякого прикладного значення, окрім бажання розважити аудиторію та підняти рейтинг радіостанції, та загалом орієнтована на дорослу аудиторію, якій знайомі піонерські табори.

В цій програмі інтерактивність виявляється лише в тому, що матеріал для оповідань ді-джей може брати серед тих історій, що власне для нього залишають на сайті слухачі.

Підбір ді-джея дуже вдалий. Окрім того, що Ростислав Дягілєв є власне автором цього проекту, він ще й один з найбільш популярних ді-джеїв на «Ностальжи». Молодий, ініціативний, неординарний, артистичний, з неповторним тембром голосу, ведучий вдихає особливе життя в свої розповіді, надаючи їм індивідуального, неповторного звучання, та певної, властивої лише йому, інтерпретації. Тому, навіть якщо слухач вже давно знає саме цю, історію, цей ведучий подасть її так, що буде цікаво слухати її і в сто перший раз.

Акторські дані ведучого знаходяться на доволі високому рівні, хоча, по суті, такий рівень не має суттєвого прикладного значення. Інфо-привід програми – просто розповідь чергової історії.

Кожна програма потребує пошуку нового матеріалу для оповідання, та нової музики для супроводу, технічної обробки кожної музичної композиції.

Голос ведучого лунає на фоні музики, тому можна сказати, що співвідношення голос – музика дорівнює 1:1. Таке співвідношення дуже доцільне, тому що музика створює потрібну атмосферу для розповіді. Поява гостей у програмі не доцільна і не передбачена.

Що стосується саме текстового наповнення програми, можна зазначити, що журналіст веде її легко, на одному диханні. Розповідаючи чергову історію, Ростислав використовує артистичні здібності, «розігрує сценки», жартує.

В його роботі використовується жанр розповіді, байки. Фрази та тон відповідний для створення напруженої таємничої атмосфери. Якість звуку – дуже висока, джингл легкий для сприймання та запам’ятовування.

Отже, в ході аналізу встановлено, що хоча ці авторські передачі в цілому побудовані на принципі вже існуючих передач такого типу, вони все ж таки мають певні, властиві тільки їм особливості, наприклад, поєднання двох зовсім різних типів програм (наприклад, в «Нічному ефірі») або ж поєднання розважального аспекту програми з соціальним її наповненням. Також дуже цікавим є велика кількість нової (пізнавальної) та цікавої інформації. Навіть розважаючись, чуєш дуже багато нових фактів – саме це найголовніша особливість радіо “Ностальжи”.

ВИСНОВКИ

В ході дослідження обраної теми було виявлено, що в сучасній журналістиці науці існує певна розбіжність в трактуванні поняття авторська програма. Низка вчених-журналістикознавців, які займалися розробкою проблеми «авторської програми» як такої (Г.В. Лазутіна, В.Л. Цвік, М.І. Калуцька та ін.) не виокремлюють її різновид як авторської програми на радіо. Водночас вчені, які займалися вивченням власне особливостей радіо як засобу масової інформації (А.А. Шерель) не займалися вивченням особливостей саме регіонального радіо. Тому поєднання двох тем, трактування поняття “авторська програма” та характеристика регіонального радіо як такого, може стати новим напрямом в журналістикознавстві.

В ході дослідження ми отримали проаналізували декілька тлумачень терміну «авторської програми», виявили її характерні ознаки, проаналізували особливості радіопрограм і сформулювали варіант дефініції терміну “авторська програма”, який трактуємо як радіопередачу, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера.

Характерними ознаками авторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, вибір теми, інформаційного приводу та підбір матеріалу, написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Дозвіл на вихід авторської програми в ефір надає головний редактор або програмний директор.

Регіональні радіостанції мають певне категоріальне поділення (горизонтальне та вертикальне), кожне з яких надає станції певних особливостей та диктує стиль віщання, якісний і професійний відбір журналістів та технічних працівників, технічне і фінансове забезпечення, а також безпосередньо впливає на формування сітки віщання певної радіостанції.

Визначення цих особливостей стало вирішальним для якісного аналізу радіопродукції, а саме – авторських розважальних програм на запорізьких регіональних радіостанціях “Великий Луг” і “Ностальжи”.

Результати аналізу авторських розважальних радіопрограм дозволяють констатувати, що наповнення ефіру радіостанції «Великий Луг» характеризується певним підбором музичного матеріалу (хіти; популярні мелодії), який є домінуючим; блоки новин, спортивні та метеопрогнози займають в ефірі другорядне місце, Ді-джеї радіостанції “Велиуий Луг” мають в ефірі велику свободу. Серед рекламодавців радіостанція користується популярністю. Аудиторія «Великого Лугу» складається із слухачів віком від 25 до 50 років.

В ході аналізу встановлено, що хоча авторські передачі («Дежавю», «Протихіт» та «Чартерний рейс») в цілому побудовані на принципі вже існуючих передач такого типу, вони все ж таки мають певні, властиві тільки їм особливості: дуже цікавим є саме підхід індивідуальної оцінки ведучих того музичного матеріалу, що подається в ефір. Цей прояв суб’єктивності в журналістиці є властивим та доречним саме в регіональному форматі, де кожен журналіст спілкується з аудиторією в більш інтимному форматі, більш індивідуалізовано, створюючи атмосферу довіри та дружнього спілкування. Таку атмосферу створює не лише сам факт коментарю, але й тон ведучих – приязний, приятельський, в розмовному стилі.

Наповнення радіо ефіру «Ностальжи» характеризується певним підбором музичного матеріалу, дуже подібного до матеріалу на радіо «Великий Луг», проте на «Ностальжи», на відміну від «Великого Лугу» блоки новин, спортивні, прогнози погоди, короткі освітні або соціальні програми займають чільне місце, ді-джеї (у порівнянні) мають дуже велику свободу (щоправда лише в Нічному ефірі). Серед рекламодавців радіостанція “Ностальжи” користується найбільшою популярністю.

В ході аналізу встановлено особливості авторських передач радіостанції “Ностальжи” («Нічний ефір», «Червоне печиво»): будова на принципі поєднання двох різних типів програм («Нічний ефір» - «музика та привітання за замовленням» і «Talk show»), наявність великої кількості пізнавальної інформації. Головна специфіка розважальних програм радіостанції “Ностальжи” – поєднання розважальної і пізнавальної інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Андроников И.Т. Слово написанное и сказанное // Я хочу рассказать вам. – М.: Наука, 1965. – C. 16 – 25.

2.  Бараневич Ю.Д. Жанры радиовещания: Проблемы становления, формирования, развития. – К.: Знання – Прес, 1978. – 357 с.

3.  Барманкулов М.К. Журналистика для всех. Общность и специфика жанров печати, телевидения и радиовещания. – Алма–Ата: Наука, 1979. – 210с.

4.  Барманкулов М.К. Познать современника: Очерк в газете, на телевидении, радио, в документальном кино. – Алма–Ата: Наука, 1985. – 230 с.

5.  Барноу Э. Как писать для радио и телевидения: Пер. с англ. – М.: Академия, 1960. – 420 с.

6.  Белицкий Я.М. Профессия — журналист // Телевидение и радиовещание. – 2000. – №1. – С. 5–12.

7.  Беляев С.Д., Коробицын В.М. Радиостанции России: Государственное и независимое вещание. – М.: Издательский центр Академия, 1995. – 170 с.

8.  Бернштейн С.И. Язык радио. – М.: Информационно – издательский центр Connect, 1977. – 456 с.

9.  Бубукин А.Б. Интерактивность на радио: только плюсы. – Режим доступа: http://elar.usu.ru/bitstream/1234.56789/842/1/urgu0369s.pdf

10.  Бехтина Н.Р. Радио — это прежде всего розговор // Техника кино и телевидения. – 2000. – № 2. – С. 10–12.

11.  Бойков Г.С. Развитие основных принципов взаимодействия Центрального и местного радиовещания. – М.: Издательство Московского государственного университета им. М. В. Ломоносова, 1981. – 348 с.

12.  Васильева Т.В. Радиожурналистика — проблемы «живого» вещания //Вестник Ленинградского университета. – Сер. 2. История, языкознание, литература. – 1987. – № 4. – С. 37–45.

13.  Васильева Т.В. Публицистические жанры радио. – М.: Академия, 1992. – 250 с.

14.  Васильева Т.В. Публицистические жанры Российского радио. – СПб: Издательство Санкт– Петербургского университета, 1992. – 195 с.

15.  Гаймакова Б.Д., Сенкевин М.П., Макарова С.К. Мастерство эфирного выступления. – М.: МАИК, 1996. – 473 с.

16.  Гальперин Ю.М. Человек с микрофоном. – М.: МАИК, 1971. – 230 с.

17.  Гаспарян В.В. Работа радиожурналиста. Технология творчества. – М.: Информационно– издательский центр Connect, 2000. – 480 с.

18.  Зазыкин В.М. Психологические аспекты формирования интереса к телевизионным и радиопередачам // Аудитория. – 1988. – № 6. – С. 23–30.

19.  Зарва М.В. Слово в эфире: О языке и стиле радиопередач. – М.: Академия, 1977. – 245 с.

20.  Засурский И.Д. Масс– медиа Второй Республики. – М.: Информационно–издательский центр Connect, 1999. – 476с.

21.  Звуковой мир. Книга о звуковой документалистике / Под ред. Шилова Л.М. – М.: Наука, 1979. – 246 с.

22.  Калуцкая М.И. Авторские проекты. – Режим доступа: http://www.journalism/0_object92813.html

23.  Кетов С.Д. Радиослушание // Среда. – 1999. – № 2. – С. 45–47.

24.  Кувшинов Д.Н. Новые технологии: благо // Среда. – 1998. – № 1. – С. 26–29.

25.  Куденко О.Р. Подвиг народа. – М.: Академия, 1971. – 485 с.

26.  Кузнєцова О.Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. – Серія «Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка» – Львів: ПАІС, 2005. – 200 с.

27.  Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста. – Режим доступа: http://www.journ.bsu.by/index.php?option=com_remository&Itemid=108&func=startdown&id=120.

28.  Летунов Ю.А. Время. Люди. Микрофон. – М.: Искусство, 1974. – 279 с.

29.  Летунов Ю.А. О развитии документальной радиожурналистики. – М.: Искусство, 1966. – 375 с.

30.  Летунов Ю.А. Что скажешь людям? – М.: Искусство, 1980. – 198 с.

31.  Летунов Ю.А. О развитии радиожурналистики в России. – М.: Наука, 1966. – 460 с.

32.  Лизанчук В.В. Основи радіожурналістики. – К.: Знання, 2006. – 628 с.

33.  Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

34.  Любосветов Д.И. По законам эфира. О специфике творчества радиожурналиста. – М.: Наука, 1979. – 270 с.

35.  Любосветов Д.И. К вопросу о движении творческих форм в отечественной радиожурналистике. Журналистика в 1999 году. – М.: Информационно–издательский центр Connect, 2000. – 387 с.

36.  Ляшенко Б.П. Наедине с микрофоном. – М.: ИЦМ, 1974. – 394 с.

37.  Ляшенко Б.П. Радио без тайн. – М.: ИЦМ, 1985. – 463 с.

38.  Маграчев Л.Н. Сюжеты, сочиненные жизнью. – М.: Издательство Московского государственного университета, 1972. – 356 с.

39.  Маграчев Л.Н. Встречи у микрофона. – М.: Знание, 1959. – 145 с.

40.  Маккой К. Вешание без помех. – М.: Информационно-издательский центр Connect, 2000. – 487 с.

41.  Маклюэн Г. Методы исследования средств массовой коммуникации. – М.: Наука, 1997. – 320 с.

42.  Марченко Т.А. Радиотеатр. Страницы истории и некоторые проблемы. – М.: Сатам, 1970. – 280 с.

43.  Методологические проблемы изучения телевидения и радиовещания /Под ред. Багирова Э.Г., Ружникова В.Н. – Режим доступа: http://www.mirrabot.com/work/work_61539.html

44.  Минков М.Д. К проблеме жанров в радиовещании // Телевидение и радиовещание за рубежом. – М.: Атманай, 1973. – С. 3–53.

45.  Миронченко В.Б. Диалогические жанры радиовещания. – К.: Либідь, 1978. – 230 с.

46.  Михайлов Б.Р. Большие пороги. – М.: Знание, 1964. – 257 с.

47.  Михайлов Б.П. Радиоочерк. – М.: Издательство Московского государственного университета, 1958. – 148 с.

48.  Моїсеєв В.А. Журналістика та журналісти. – К.: Дакор, 2002. – 402 с.

49.  Музыря А.А. Искусство слушать мир. – М.: Наука, 1989. – 471 с.

50.  Музыря А.А. В эфире — радиостанция «Юность». – М.: Просвет, 1979. – 326 с.

51.  Новиков К.Ю. Радиорепортаж. – М.: Издательство Московского государственного университета, 1967. – 237 с.

52.  Овсенников Т.Н. Радио России — реформа без цели // Среда. – 1998. – №2. – С. 8–15.

53.  Олейник В.П. Радиопублицистика. Проблемы теории и мастерства. – К.: Либідь, 1978. – 431 с.

54.  Омашев Н.О. В борьбе с негативными... – Алма–Ата: АСТ, 1990. – 389 с.

55.  Офіційний сайт радіостанції «Великий Луг». – Режим доступу: http://www.vlug.zp.ua

56.  Офіційний сайт радіостанції «Ностальжи». – Режим доступу: http://www.zabor.zp.ua/SMI/podrobno/radio_nostalji.htm

57.  Отечественное радио в современных условиях: Сборник статей. / Под ред. Сухаревой В.А. – М.: Академия, 1998. – 380 с.

58.  Очерки истории советского радиовещания и телевидения. Ч. 1. 1917-1941. / Под ред. Лапина С.Г. – М.: Наука, 1972. – 347 с.

59.  Потятиник Б.М. Мережеві ЗМІ в Україні: прогноз розвитку // Телевізійна й радіожурналістика. – 2009. – № 8. – С. 74–79.

60.  Радиожурналистика: Учебник / Под ред. Шереля А.А. — М.: Издательство Московского государственного университета, 2000. – 480 с.

61.  Радиоискусство: Теория и практика. / Сост. Зверев В.Н. – М.: Искусство, 1981. – 230 с.

62.  Ревенко А.П. У микрофона наш корреспондент. – М.: Наука, 1964. – 340 с.

63.  Ромазанова Э.М. Бурные волны радиоэфира // Среда. – 1998. – № 3. – С. 12–19.

64.  Рувинский А.Н. Вольный сын эфира // Дон. – 1997. – № 2. – С. 5–7.

65.  Ружников В.Н. Так начиналось: Историко–теоретический очерк советского радиовещания. 1917–1928. – М.: Знание, 1987. – 474 с.

66.  Самойленко Ю.А. Планирование на телевидении и радиовещании // Планирование работы в редакции. – М.: Простоп, 1979. – С. 452–470.

67.  Сухарева В.Н. Любовь троих // Среда. – 1999. – № 8. – С. 28–35.

68.  Смирнов В.В. Жанры радио журналистики. – К.: Дакор, 2002. – 450 с.

69.  Смирнов В.В. Формы вещания. – К.: Дакор, 2002. – 380 с.

70.  Фихтелиус Э. Десять заповедей журналиста: Пер. со шведского. – М.: Наука, 1999. – 70 с.

71.  Цвик В.Л. Журналист с микрофоном. Учебное пособие. – М.: Издательство МНЭПУ, 2000. – 59 с.

72.  Чантлер П., Стюарт П. Основы радиожурналистики: Пер. с англ. – М.: Наука, 2000. – 529 с.

73.  Ченин О.П. Личность ведущего на радио и телевидении // Информационный сборник. – 1979. –№ 4. – С. 15–23.

74.  Шерель А.А. Там на неведомых подмостках: Радиоискусство. Проблемы истории и теории, 1922–1941. – М.: Российский институт искусствознания Министерства культуры РФ., 1993. – 483 с.

75.  Щербатюк В.М. Радиорепортаж. – М.: Наука, 1970. – 327 с.

76.  Ярошенко В. Н. Информационные жанры радиожурналистики. – М.: Наука, 1976. – 290 с.

77.  Ярошенко В.Н. О некоторых видах современных информационных радио-программ // Информационный сборник. – 1983. – № 1. – С. 20–31.