Кому потрібна судова реформа?

Доповідь

на тему:

«Кому потрібна судова реформа?»

1. Проблеми навколо судової реформи

Сьогодні у засобах масової інформації широко висвітлюється нібито найголовніша «проблема» суспільства – реформа судової системи країни. Особливої гостроти це питання набуло останнім часом у політичних колах. Але наразі існує криза державної влади, виникають суперечки щодо того, яким має бути державний устрій. А без визначення форми державного правління і системи влади не можна проводити кардинальну судову реформу.

У такій ситуації виникає питання: кому сьогодні вкрай потрібна судова реформа в тому вигляді, що пропонується законопроектом? Людям чи політикам?

Якщо судова реформа здійснюється для людей, то подивімось, що потрібно громадянину і яким він убачає судовий устрій. Будь-який громадянин скаже, що хоче:

– щоб суд знаходився там, де він живе;

– щоб за розгляд справи він сплачував доступне мито;

– щоб суд виніс справедливе і законне рішення в розумні строки, яке буде вчасно виконане.

І якщо громадянин із цим рішенням не погоджуватиметься, матиме можливість для його оперативного перегляду, а не протягом кількох років, як це має місце у вищих судових інстанціях.

На мою та думку багатьох сучасних вчених, для цього реформу треба почати з місцевих судів. Адже на цьому рівні розглядаються і завершується розгляд понад 90% справ. Ми ж розпочинаємо реформу із вищих судових інстанцій.

Із цивільного судочинства відокремлена адміністративна юстиція. Фактично є три судові системи – загальних, господарських і адміністративних судів.

Унаслідок таких реформ судова система стала складнішою, розбалансованою та малодоступною.

Людина може ходити по судах роками, і фактично не бути допущеною до правосуддя через формальні процедури та існування судів різних юрисдикцій.

Так, особі відмовляють у прийнятті заяви з причини непідсудності справи – загальний місцевий суд вважає, що спір має розглядати окружний адміністративний суд, який відсилає до господарського суду, а останній, у свою чергу, повертає справу до загального чи адміністративного суду.

Існує ще одна проблема – якщо перша й апеляційна інстанції розглядають справи у більш-менш розумні строки, то в касаційній інстанції справи розглядаються роками. Інколи за цей час зникає потреба у захисті порушеного права, а позов втрачає актуальність.

На сьогодні половина судових рішень скасовується, а справи «ходять» по колу через плутанину з юрисдикцією.

Наприклад, у 2006 р. прокурор звернувся до суду в інтересах громадян щодо захисту земельних прав. Справа протягом трьох років розглядалася судами в порядку адміністративного судочинства. А в лютому 2009 р. Вищий адміністративний суд України скасував усі рішення і роз’яснив сторонам, що розгляд справи належить до юрисдикції цивільного суду.

І все спочатку. Хоча по суті спір був вирішений правильно.

Постає питання: невже ні суддя місцевого, ні суддя апеляційного судів, ні прокурор, ні адвокат не могли розібратися у підсудності справи?

За законопроектом пропонується утворити в областях, крім існуючих місцевих, окремі окружні цивільний, кримінальний, адміністративний та господарський суди, а також чотири окремі спеціалізовані апеляційні суди. Таким чином пропонується реалізувати конституційний принцип спеціалізації судів (ст. 125 Конституції України). Вважаю, його треба впроваджувати шляхом внутрішньої спеціалізації в існуючих судах, а не шляхом утворення нових. І суспільству, і суддям потрібна доступна для людини, єдина судова система зі спрощеними процедурами, не з кількома вищими судами, а з єдиним Верховним Судом.

Для вирішення свого спору громадянин подає заяву до місцевого суду, де вирішуються всі категорії справ – цивільні, адміністративні, кримінальні. А не шукає окремого спеціалізованого суду.

Аналогічною є процедура оскарження в апеляційному та касаційному порядку в апеляційні суди та Верховний Суд зі спеціалізованими палатами.

Разом з тим, є проблеми, які треба і можна вирішити негайно шляхом внесення змін в уже існуючі закони. Як це було оперативно вирішено з позовами дітей війни (а саме – змінено підсудність з адміністративних судів на загальні).

Стали поширеними явно незаконні судові рішення про визнання права власності на самочинне будівництво, права на землю, щодо якої існує заборона, рейдерські справи. Про існування таких рішень знають всі – і Президент, і голова Верховного Суду, і голова апеляційного суду. Однак якого-небудь механізму щодо оперативного реагування не існує.

Потрібно внести зміни в існуюче законодавство, а саме – повернути президії апеляційного суду право за протестом прокурора або голови суду негайно переглядати явно незаконні судові рішення, що не були оскаржені, і у випадку порушення суддею закону чи присяги судді – ініціювати дисциплінарне провадження, а у вкрай необхідних випадках – тимчасово відсторонити суддю від виконання обов’язків. Така практика є в Російській Федерації, Білорусі та ефективно діяла в радянській судовій системі.

У світлі останніх подій зрозуміло, що є нагальна потреба у зміні підсудності окремих категорій справ. Недопустимо, щоб суддя місцевого суду вирішував справи щодо правомірності указів Президента, постанов Кабінету Міністрів чи інших рішень найвищих державних органів. При розгляді таких справ має бути виключна підсудність Верховного Суду України. Ці справи по першій інстанції може слухати щонайменше апеляційний суд області, а не будь-який місцевий загальний.

Такі зміни не порушуватимуть європейських стандартів, а інтереси держави і громадян будуть захищені.