Конституційний суд України

План

Завдання, принципи діяльності і структура конституційного суду україни

Повноваження конституційного суду України

Конституційне провадження

Використана література

Народження нового для нашої країни державного органу - Конституційного Суду України безпосередньо пов'язане з прийняттям нової Конституції України. У розділі "Перехідні положення" записано, що "Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності".18 жовтня 1996 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України шістнадцять суддів Конституційного Суду склали присягу. Цей день є початком діяльності Конституційного Суду.

Шлях до цього був і тривалим, і непростим. Ми не мали власного досвіду у цій справі. Тому в кінці 80-х і на початку 90-х років наша теорія і практика звернулися до досвіду зарубіжних країн у питаннях організації конституційного контролю.

Вперше інститут конституційної юстиції зародився у Сполучених Штатах Америки. Особливістю цього інституту було те, що він виник на основі не конституції, а судових прецедентів. Його доктрина була найбільш чітко сформульована головним суддею Верховного суду США Дж. Маршаллом у відомому рішенні 1803 р. у справі Марбері проти Медісона: "Саме судова влада має право і зобов'язана сказати, що є закон". Цей прецедент заклав основи так званої американської моделі конституційного правосуддя, головною рисою якої є здійснення конституційного контролю судами загальної юрисдикції.

Пізніше виникає принципово нова, європейська модель, концепція якої була запропонована австрійськими вченими Г. Кельзеном і К. Ейзенманом. Її головна ознака в тому, що конструкційне правосуддя здійснюється не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованим органом - конституційним судом. Впроваджена у життя спочатку в Австрії, Чехословаччині (1920р) та Іспанії (1931), пізніше ця модель одержала значне поширення в багатьох країнах світу.

У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватись на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли у 70х роках в Югославії, а потім в Угорщині, Польщі тощо. У 80 - 90 роках цей процес став характерним практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення у них конституційних судів стало певною реакцією на правовий нігілізм, що мав місце у цих державах. Поступово стала утверджуватись загальновизнана ідея правової держави, в якій визнаються і забезпечуються верховенство права, верховенство конституції, права і свободи людини.

Питання утворення спеціального контрольно-наглядового органу за додержанням Конституції в нашій країні реально постало у другій половині 80-х років у процесі перебудови і демократизації усіх сфер суспільного життя.27 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР внесла зміни і доповнення до ст.112 Конституції, передбачивши утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. На той час вже існував відповідний комітет на союзному рівні.

За Конституцією УРСР Комітет конституційного нагляду Української РСР мав обиратися Верховною Радою республіки строком на 10 років з числа спеціалістів у галузі політики і права у складі голови, заступника голови і 7 членів. За дорученням Верховної Ради, або з власної ініціативи Комітет мав надавати Верховній Раді висновки про відповідність Конституції проектів законів; здійснювати нагляд за відповідністю Конституції і законам постанов і розпоряджень Ради Міністрів УРСР; давати висновки про відповідність Конституції актів місцевих Рад народних депутатів, інших державних органів і громадських організацій республіки.

При виявленні суперечностей акту, або його окремих положень, Конституції чи законам Комітет мав надсилати органові, який видав акт, свій висновок для усунення порушення. З прийняттям висновку виконання акту, або його окремих положень, що суперечили Конституції чи законам, зупинялось. Комітетові надавалося право входити з поданням до Верховної Ради або до Ради Міністрів про скасування актів підзвітних їм органів, а також службових осіб, що суперечили Конституції чи закону. Сам Комітет не наділявся повноваженнями скасовувати такі акти. Він не мав права офіційного тлумачення Конституції чи законів республіки.

Конституційні положення про Комітет конституційного нагляду Української РСР не були реалізовані на практиці. Не було утворено і самого Комітету. В Україні, як і у деяких інших республіках колишнього Радянського Союзу, враховуючи вади і малоефективність діяльності існувавшого в той час Комітету конституційного нагляду СРСР, дійшли висновку про недоцільність утворення подібного державного органу на республіканському рівні. Все більш перспективною ставала ідея утворення Конституційного Суду. Особливо це стало помітним на початку 90-х років. Вже в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1990 р., відзначалася необхідність побудови правової держави та наголошувалося, що Україна забезпечує верховенство Конституції і законів на своїй території. А для цього потрібен був спеціальний державний орган.

Практична реалізація ідеї утворення Конституційного Суду України вперше була здійснена шляхом внесення змін та доповнень до чинної тоді Конституції (ст.97, 103, 108, ПО, 112, 11-4.6, 114-9). Конституція регламентувала завдання і порядок формування цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регламентація, проте, виявилася недосконалою. Не були, зокрема, визначені права Президента України у формуванні складу Конституційного Суду. Передбачалася занадто велика чисельність суду: голова; заступник голови і 23 члени суду. В Конституції були відсутні норми, які б гарантували своєчасне утворення Конституційного Суду, що певною мірою обумовило і фактичне зволікання з формуванням цього органу.

Конституційний Суд не одержав ряду властивих йому повноважень. Чимало повноважень нагляду за конституційністю актів залишалося за іншими державними органами. До виключного відання парламенту входило також накладання вето на укази Президента та постанови Кабінету Міністрів у разі, якщо вони суперечили Конституції та законам України, і зупинення дії правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з тих же мотивів, а також скасування цих актів, коли Верховна Рада Автономної Республіки Крим не привела їх у відповідність з Конституцією і законами України, скасування рішень місцевих Рад народних депутатів, якщо вони були прийняті з порушенням Конституції і законів України.

Кабінет Міністрів, реалізуючи делеговані йому Верховною Радою повноваження ухвалювати декрети, які мали силу закону, міг цими декретами зупиняти дію конкретних законодавчих актів, або вносити до них зміни і доповнення.

Голова Верховної Ради мав право зупиняти дію актів Кабінету Міністрів, міністрів, інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів у разі невідповідності цих актів Конституції і законам України з одночасною постановкою перед Верховною Радою або Кабінетом Міністрів питання про їх скасування. Таким чином, забезпечення конституційності правових актів було прерогативою не тільки Конституційного Суду, а у багатьох випадках і Верховної Ради та Кабінету Міністрів.

За Конституційним Судом закріплювалося право законодавчої ініціативи, яке не узгоджувалося з призначенням цього державного органу.

Більш повно повноваження і структура Конституційного Суду були визначені прийнятим 3 червня 1992 р. Верховною Радою Законом "Про Конституційний Суд України". Відповідно до цього Закону основною метою діяльності Конституційного Суду визнавалося забезпечення конституційної законності і верховенства Конституції України. Конституційний Суд визначався як незалежний орган в системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Він мав здійснювати свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні відповідних справ, а також давати висновки з питань, передбачених Конституцією і Законом "Про Конституційний Суд України". Діяльність суду мала будуватися на принципах законності, незалежності, колегіальності, змагальності, гласності, повноти розгляду справ та обґрунтованості прийнятих рішень.

Закон "Про Конституційний Суд України" не регулював в повному обсязі процедурних питань здійснення судочинства. Передбачалося, що з цього питання будуть прийняті окремий Закон "Про конституційне судочинство" та Регламент Конституційного Суду України.

Склад Конституційного Суду передбачався у кількості 15 суддів, в тому числі голова і два заступники голови, що обираються Верховною Радою України в індивідуальному порядку, шляхом таємного голосування строком на 10 років. Пропозиції щодо персонального складу суддів мали подаватись Головою Верховної Ради України та Президентом України у рівній кількості. Кандидатура голови Конституційного Суду погоджувалась між Головою Верховної Ради і Президентом. Кандидатури суддів мали попередньо обговорюватися на засіданнях постійних комісій Верховної Ради України.

Суддями Конституційного Суду могли бути лише громадяни України, які мають виборчі права, досягли на день обрання не менше 40 і не більше 65 років, з вищою юридичною освітою, зі стажем практичної, наукової або педагогічної діяльності в галузі права не менш як 15 років. Особи, обрані суддями Конституційного Суду, мали приносити присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Конституційні судді не могли бути народними депутатами України, належати до будь-яких політичних партій і рухів, входити до складу органів державної виконавчої влади, інших державних органів, займатися підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької і наукової у вільний від роботи час. Закон визначав повноваження Конституційного Суду, його голови, заступників голови, секретаря та суддів.

Регламентувалися також порядок діяльності Конституційного Суду, прийняття ним рішень і висновків, а також питання організації роботи Суду, гарантій діяльності суддів, зокрема їх незалежності, недоторканності, соціального і побутового забезпечення тощо.

Про компетенцію Конституційного Суду, порядок його утворення йшлося також у Конституційному Договорі, укладеному 8 червня 1995 р. між Верховною Радою та Президентом України, щодо основних засад організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України.

Таким чином, в останні роки в цілому були створені законодавчі передумови для формування Конституційного Суду України. Було обрано і голову Конституційного Суду. Ним став професор Л.П. Юзькою. Але в цілому формування нового державного органу відбувалося повільно. Верховна Рада дванадцятого скликання зробила кілька спроб, але так і не спромоглася обрати заступника голови та суддів Конституційного Суду. Однією з причин цього було загострення протистояння у ті часи між законодавчою і виконавчою владами.

Вирішенню цього питання сприяло насамперед прийняття нової Конституції. Слід відзначити й подальший розвиток демократії, певну стабілізацію політичного становища в суспільстві, досягнення необхідного компромісу між різними фракціями і групами у Верховній Раді України з відповідного питання.

Шлях до створення Конституційного Суду, відзначав Президент Л.Д. Кучма, був складним і тривалим. Це обумовлено тим, що пошук оптимальних підходів до розбудови, формування правової системи держави - справа непроста. "Цей пошук відбувається в зіткненні різних точок зору, в боротьбі за найбільш доцільне й оптимальне розв'язання проблем та завдань державного становлення".

Завдання, принципи діяльності і структура конституційного суду україни

Нова Конституція врегулювала найважливіші питання організації і діяльності Конституційного Суду. Безпосередньо цим питанням присвячений розділ XII Конституції - "Конституційний Суд України", який складається з семи статей. Крім того, чимало норм, що стосуються Конституційного Суду, містяться в інших розділах Конституції України (ст.85, 92, 104, 106, 111, 124, 126-128, 137, 159), а також у розділі XV - "Перехідні положення".

Основоположні конституційні норми і принципи щодо організації і діяльності Конституційного Суду конкретизовані і деталізовані в Законі "Про Конституційний Суд України", прийнятому Верховною Радою 16 жовтня 1996 р. Конституція і цей Закон є головними актами, якими визначаються мета, структура, повноваження, принципи, форми і методи діяльності Конституційного Суду, тобто його правовий статус у всьому комплексі питань.

Відповідно до ст.147 Конституції України ст.1 Закону "Про Конституційний Суд України" констатує: Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що жоден інший державний орган, крім Конституційного Суду, не може здійснювати функції, покладені на цей Суд.

Головним завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України. На виконання цього завдання Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. До прийняття чинної Конституції право тлумачення Конституції та законів України мала тільки Верховна Рада.

В основу діяльності Конституційного Суду покладені вироблені теорією і практикою та закріплені в Законі "Про Конституційний Суд України" принципи: верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду Конституційним Судом справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень (ст.4). Конституцією і Законом "Про Конституційний Суд України" склад Конституційного Суду визначений у кількості 18 суддів. Така чисельність суддів Конституційного Суду для України є оптимальною. Про це свідчить і міжнародний досвід формування Конституційних Судів. Наприклад, Конституційний Суд Югославії нараховує 7 суддів; Румунії, Монголії - 9; Словенії, Чехії - 10; Бразилії, Угорщини - 11; Іспанії, Болгарії, Польщі - 12; Португалії, Греції - 13; Італії - 15; Німеччини - 16; Росії - 19. Як бачимо, кореляції кількості суддів у вказаних країнах із чисельністю населення немає. Питання полягає у тому, щоб той або інший суд міг забезпечити найбільш успішне виконання покладених на нього завдань.

Конституційний Суд формується трьома гілками влади - законодавчою, виконавчою і судовою. Кожна з них призначає по шість суддів. Така практика формування Конституційного Суду існує в ряді зарубіжних країн, зокрема в Італії, Болгарії та ін. Порядок призначення суддів Конституційного Суду кожною гілкою влади має свої особливості. Так, Президент проводить консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду. Призначеною на посаду судді Конституційного Суду вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра та Міністра юстиції. Уразі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався Президентом, Президент у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду. Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду вносить Голова Верховної Ради, а також: може вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний комітет Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду, внесеної у встановленому порядку. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважаються кандидатури, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення була б перевищена необхідна для призначення кількість суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався Верховною Радою, Верховна Рада у місячній строк призначає іншу особу на цю посаду. За результатами голосування Головою Верховної Ради підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду.

Від третьої - судової гілки влади право на призначення шести суддів Конституційного Суду надане з'їздові суддів України. Цей з'їзд за пропозицією його делегатів відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду для включення в бюлетені для таємного голосування. Призначеним на посаду судді Конституційного Суду вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України. Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, кількість яких перевищує квоту для призначення на посаду суддів Конституційного Суду, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у частині другій цієї статті, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади. У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався з'їздом суддів України, новий з'їзд суддів України у тримісячній строк призначає іншу особу на цю посаду. За результатами голосування головуючим і секретарем з'їзду підписуються рішення з'їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду. Призначення суддів Конституційного Суду різними гілками влади не означає, що кожний суддя буде захищати інтереси органу, який його призначив. Конституційний Суд - це єдиний організм, зцементований Конституцією України. Конституція і закон мають бути визначальними для діяльності кожного судді і Конституційного Суду в цілому. Всі судді Конституційного Суду на пленарному засіданні Верховної Ради за участю Президента України, Прем'єр-міністра, Голови Верховного Суду складають присягу такого змісту: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина". Конституційний Суд очолює голова Суду. Голова обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування на один трирічний строк (ст.148 Конституції). Для організації та проведення виборів голови утворюється шляхом виборів із суддів Конституційного Суду спеціальна комісія. Головою Конституційного Суду вважається обраний кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду.

У разі якщо запропоновано більше двох кандидатів на посаду голови Конституційного Суду і жодного з кандидатів не було обрано, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів, які отримали більшість голосів. У разі якщо запропоновано не більше двох кандидатів на посаду голови Конституційного Суду і жодного з кандидатів не було обрано або голову Конституційного Суду України не було обрано при повторному голосуванні, проводяться нові вибори з висуванням інших кандидатур на посаду голови Конституційного Суду. Голова Конституційного Суду має двох заступників. У разі відсутності голови Конституційного Суду або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, який є старшим за віком. У разі відсутності обох заступників обов'язки голови Конституційного Суду виконує найстарший за віком суддя Конституційного Суду. Заступники голови Конституційного Суду обираються за пропозицією голови Конституційного Суду лише на один трирічний строк таємним голосуванням.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду здійснює секретаріат цього Суду, очолюваний керівником секретаріату, який призначається Конституційним Судом за поданням голови суду з громадян, які мають право на зайняття посади професійного судді. Керівник секретаріату, як і судді, не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Керівник та інші посадові особи секретаріату Конституційного Суду є державними службовцями. До структури Конституційного Суду входять також постійні і тимчасові комісії. Перші з них утворюються із складу суддів Конституційного Суду і є допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності Суду. Голови цих комісій призначаються головою Конституційного Суду на строк своїх повноважень. Тимчасові комісії утворюються на пленарних засіданнях Конституційного Суду для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, із залученням до участі в їх роботі фахівців у відповідних галузях права. Конституційний Суд має свій архів і бібліотеку. Передбачається й випуск у світ "Вісника Конституційного Суду України". Він буде друкованим органом Суду. Конституційний Суд є юридичною особою, має свою печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Фінансування Суду передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком.

Повноваження конституційного суду України

Конституційний Суд має діяти виключно у межах своїх повноважень, визначених ст.150 Конституції і ст.13 Закону "Про Конституційний Суд України". Відповідно до цих статей Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Підставами для прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: а) невідповідність Конституції; б) порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; в) перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Законом "Про Конституційний Суд України" окреслені і межі повноважень Суду. Зокрема, до повноважень Конституційного Суду не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції (ст.14).

У законодавчому порядку визначені й повноваження голови, заступників голови та суддів Конституційного Суду України. Зокрема, до повноважень голови Конституційного Суду належить:

організація роботи колегії суддів Конституційного Суду, комісій та секретаріату Конституційного Суду;

скликання і проведення засідань, пленарних засідань Конституційного Суду;

розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду відповідно до кошторису, затвердженому Конституційним Судом;

здійснення інших повноважень, передбачених цим законом і актами Конституційного Суду, що регламентують організацію його внутрішньої роботи.

Заступники голови Конституційного Суду виконують окремі повноваження голови за його дорученням. Суддя Конституційного суду здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду колегією суддів Конституційного Суду, Конституційним Судом, бере участь у розгляді справ. Суддя Конституційного Суду має право витребувати від Верховної Ради, Президента, Прем'єр-міністра, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду колегією суддів Конституційного Суду, Конституційним Судом. Ухилення від дачі пояснень або відмова від надання документів, матеріалів, інформації судді Конституційного Суду тягне за собою відповідальність винних осіб згідно із законом. Суддя Конституційного Суду має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді лише щодо тих справ, у яких Конституційним Судом прийнято рішення чи дано висновок.

Конституційне провадження

Конституційне провадження регулюється Законом України "Про Конституційний Суд України" та Регламентом Конституційного Суду України (1997 р). Воно починається із звернення до Конституційного Суду. Ця процедура здійснюється у двох формах: а) конституційного подання; б) конституційного звернення.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акту (його окремих положень) неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

У конституційному поданні зазначаються:

повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією та цим Законом;

відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акту, конституційність якого (окремих його положень) заперечується чи який потребує офіційного тлумачення; ;

правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акту (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного подання (копії цих документів і матеріалів додаються); \

перелік матеріалів та документів, що додаються.

Ст.40 Закону "Про Конституційний Суд України" визначає суб'єктів права на конституційне подання. Ними з відповідних питань можуть бути Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, не менш як сорок п'ять народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховний Суд, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

У конституційному зверненні зазначаються:

прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцеперебування юридичної особи;

відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

статті (окремі положення) Конституції або Закону України, тлумачення яких має бути надано Конституційним Судом;

обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції або законів України;

дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

перелік документів та матеріалів, що додаються.

Відповідно до ст.43 Закону "Про Конституційний Суд України" суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Відкриття провадження у справі у Конституційному Суді за конституційним поданням чи за конституційним зверненням ухвалюється колегією суддів Конституційного Суду або Конституційним Судом на його засіданні. Справа, за якого відкрито провадження, розглядається Судом на його пленарному засіданні. Дата розгляду справи визначається головою Конституційного Суду. У складі Конституційного Суду утворюються колегії: для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями; у справах щодо відкриття провадження за конституційним зверненням, а також у справах щодо відкриття провадження і за конституційним поданням і за зверненням. Колегія суддів Конституційного Суду у справах за конституційними поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу, приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді або про відмову у такому провадженні. У разі прийняття колегією суддів Конституційного Суду процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді ця справа вноситься головою Конституційного Суду на розгляд пленарного засідання. У разі прийняття колегією суддів процесуальної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі секретар колегії суддів направляє матеріали голові Конституційного Суду для розгляду справи на засіданні Конституційного Суду. У справах за конституційними зверненнями колегія суддів Конституційного Суду приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді або про підмову у такому провадженні. Після розгляду питання колегіями воно переноситься на розгляд засідання Конституційного Суду. Тут вирішується питання про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді. Після цього відповідна справа вноситься головою Конституційного Суду на розгляд пленарного засідання Суду. Прийнята Конституційним Судом на його засіданні процесуальна ухвала про відмову у відкритті провадження в справі у Конституційному Суді є остаточною. Інстанцією, де вирішуються справи по суті, є пленарне засідання Конституційного Суду. На цих засіданнях Суд розглядає справи, провадження в яких відкрито за конституційними поданнями та конституційними зверненнями, а також інші питання, віднесені до розгляду Конституційним Судом на його пленарних засіданнях. Пленарне засідання Конституційного Суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцяти суддів. Рішення Конституційного Суду приймаються та його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів. На пленарних засіданнях та на засіданнях Конституційного Суду головує голова Суду. Строк провадження у справах за конституційним зверненням не має перевищувати 6 місяців, а за конституційним поданням З місяців з часу прийняття ухвали про відкриття провадження. Однією з найважливіших стадій конституційного провадження є прийняття рішень і дача висновків Конституційним Судом. У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням буде виявлена невідповідність Конституції України інших правових актів, їх окремих положень, крім тих актів, щодо яких відкрито провадження у справі і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Суд визнає такі акти (їх окремі положення) неконституційними. У справах з питань про неконституційність актів, а також офіційне тлумачення Конституції і законів України приймаються рішення. Висновки Конституційного Суду даються у справах з питань:

про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість;

щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Закон встановлює, що рішення приймаються, а висновки даються поіменним голосуванням суддів Конституційного Суду шляхом їх опитування. Судді не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки мотивуються письмово і підписуються окремо суддями, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Рішення є остаточними і оскарженню не підлягають. Суддя Конституційного Суду після підписання рішення чи висновку Суду може висловити свою окрему думку, яка викладається у письмовій формі і додається до рішення чи висновку Суду. Інститут окремої думки судді Конституційного Суду служить справі забезпечення принципу його незалежності та об'єктивності. Окрема думка може бути висловлена суддею не тільки у випадку, коли він голосував проти рішення чи висновку, а якщо він голосував "за", але залишився у меншості при голосуванні з будь-якого іншого питання чи мотивування прийнятого рішення. У такому випадку суддя може письмово викласти окрему думку про незгоду з більшістю суддів. Такий документ теж додається до рішення або висновку суду і оприлюднюється. Окрема думка судді Конституційного Суду не має публікуватися у відриві від рішення Суду. Це може призвести до різних політичних домислів, перекручень тощо. Рішення і висновки Конституційного Суду підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку і офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання. Законом "Про Конституційний Суд України" встановлено, що рішення і висновки Конституційного Суду публікуються у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України разом з окремою думкою суддів. Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими для виконання. В порядку виконання цих рішень і висновків вони надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єкта права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду. У разі необхідності Конституційний Суд може визначати у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Конституційний Суд має право зажадати від відповідних органів письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного Суду. Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність за законом. Певні категорії судових справ мають свої особливості у провадженні. Ці особливості регулюються нормами розділу 3 Закону "Про Конституційний Суд України" (глави 9-16). Вони стосуються, зокрема, особливостей провадження у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; конституційності правових актів, що викликають суперечки стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; щодо конституційності актів про призначення виборів, всеукраїнською референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим; відповідності положень чинних правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим конституційним принципам і нормам стосовно прав та свобод людини і громадянина; конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина; відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Для широкого загалу особливе значення має останнє з вказаних тут положень. Адже це фактично єдина можливість, коди окрема людина безпосередньо може звернутися до Конституційного Суду.

У главі 16 Закону "Про Конституційний Суд України" зазначається, що підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції та законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод. Розглянувши справу за таким зверненням громадянина, Конституційний Суд у резолютивній частині рішення офіційно тлумачить положення Конституції та законів України, щодо яких, було подано конституційне звернення. Уразі якщо при тлумаченні закону України (його окремих положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції Суд у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності такого закону.

Відзначимо також особливості судового провадження у справах щодо конституційності чинних міжнародних договорів України і міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість. Відповідно до норм глави 14 Закону "Про Конституційний Суд України" питання щодо конституційності чинного міжнародного договору розглядається Конституційним Судом за конституційним поданням Президента, Кабінету Міністрів.

У разі дачі висновків про невідповідність міжнародного договору Конституції Конституційний Суд у цьому ж провадженні вирішує також питання щодо неконституційності цього договору чи його окремих частин.

Питання щодо конституційності міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість, розглядаються Конституційним Судом за конституційним поданням Президента, Кабінету Міністрів до прийняття Верховною Радою відповідного закону.

Відкриття конституційного провадження у цих справах зупиняє розгляд Верховною Радою питання щодо надання згоди на їх обов'язковість. Конституційний Суд України розглянув першу свою справу. Вона стосувалася офіційного тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільно-процесуального кодексу України. Суд виніс рішення щодо несумісності депутатського мандату.

Таким чином, в особі Конституційного Суду ми маємо державний орган, від якого багато в чому залежатиме забезпечення конституційної законності в країні, а отже, й розбудова Української демократичної правової держави.

Використана література

1.  "Конституційний Суд України", Київ ін Юрс 1997

2.  "Правознавство". Навчальний посібник, Київ 1998